3.4. Форми та системи оплати праці

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників регламентуються Законом України «Про оплату праці» від 24.03.95. Згідно з ним заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників бюджетних установ шляхом:

встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій;

встановлення умов і розмірів оплати праці працівників на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, та регіональних угод, колективних договорів у межах асигнувань за рахунок загального та спеціального фондів;

оподаткування доходів працівників.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Постановою Кабінету Міністрів України від 2.12.96 № 1458 затверджено схеми посадових окладів, які є інструментом державного регулювання оплати праці керівних працівників, спеціалістів, службовців і робітників бюджетних установ. На їх підставі розроблено галузеві схеми посадових окладів, які враховують специфіку і конкретні умови кожної галузі: наказ Міністерства освіти України від 25.07.96 № 252 «Про розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників закладів освіти»; наказ Міністерства охорони здоров’я України від 11.01.97 № 5 «Про затвердження схем посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників закладів охорони здоров’я та соціального захисту населення»; наказ Міністер­ства культури і мистецтв України від 02.09.96 № 440 «Про упорядкування умов оплати праці працівників культури і мистецтв бюджетних установ і організацій», інші нормативні документи. Відповідно до них здійснюється посадова і кваліфікаційна диференціація заробітної плати працівників бюджетної сфери.

За тарифної системи діють дві форми оплати праці працівників — почасова і відрядна, які включають ряд систем для різних організаційно-технічних умов праці. Оплата за кількість відпрацьованого часу з урахуванням кваліфікації працівника називається почасовою формою оплати. Відрядна форма оплати праці — це оплата за кількість і якість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг за встановленими розцінками.

Основною формою оплати праці в бюджетних установах є почасова, яка має два різновиди: штатно-окладну і погодинну системи оплати. Штатно-окладна система оплати праці передбачає встановлення кожному працівникові місячного окладу (ставки) відповідно до посади, яку він обіймає, та інших факторів (рис. 3.1, 3.2). Вона має два варіанти. Для деяких бюджетних установ (охорони здоров’я, вищих навчальних закладів) у централізованому порядку встановлюється строго фіксований посадовий оклад. При цьому перевиконання працівником обов’язкової норми трудового навантаження не веде до підвищення заробітної плати.

В інших установах, наприклад, загальноосвітніх школах, серед­ніх спеціальних навчальних закладах, оплата праці здійснюється за місячними ставками заробітної плати з встановленням державою обов’язкової норми трудового навантаження (урочних годин). Цей різновид штатно-окладної системи оплати праці допускає перевиконання норми трудового навантаження і збільшення розміру заробітної плати пропорційно фактично виконаному обсягу роботи.

Погодинна система оплати праці передбачає наявність погодинних ставок. Так, встановлено ставки погодинної оплати праці працівників усіх галузей народного господарства за проведення навчальних занять, працівників, які залучаються медичними закладами для проведення консультацій (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Ставки погодинної оплати праці працівників,
які залучаються медичними закладами
для проведення консультацій

Розмір погодинної оплати праці педагогічних працівників (вчи­телів, вихователів) визначається шляхом ділення місячної тарифної ставки, встановленої за 18 годин педагогічної роботи на тиждень, на 75,3; за 20 годин педагогічної роботи на тиждень — на 83,6; за 24 години педагогічної роботи на тиждень — на 100,3; за 30 годин — на 125,4; за 36 годин — на 150,5; за 40 годин — на 167,2.

Почасова форма оплати праці в бюджетних установах має дві системи: просту почасову і почасово-преміальну. Ступінь поширення останньої у бюджетних установах визначається їх фінансовими можливостями: за рахунок економії фонду заробітної плати, кошторису доходів і видатків, позабюджетних коштів.

Показники преміювання залежать від характеру бюджетної установи. Так, у стаціонарних лікувально-профілактичних установах такими показниками є: виконання плану розгортання ліжок і числа днів функціонування ліжка; скорочення строків обстежування і виписки шляхом покращання організації роботи і наступності в роботі стаціонарів і поліклінік; розбіжності патолого-анатомічних і клінічних діагнозів (у процентах до летальних випадків) окремо за діагнозами.

Відрядна форма оплати праці (пряма відрядна, відрядно-пре­міальна) застосовується на видах робіт, де є: кількісні показники виробітку продукції чи виконаних робіт, які правильно відображають затрати праці; можливості встановлення норм виробітку та обліку їх виконання; умови для точного обліку виробленої продукції або виконаних робіт; виробничі умови для збільшення працівником виробітку продукції у порівнянні зі встановленими нормами та завданнями. При обліку індивідуального виробітку кожного працівника застосовується індивідуально-відрядна оплата праці, а при обліку роботи, виконаної колективом, — бригадно-відрядна.

Керівники бюджетних установ за згодою з комітетом профспілки можуть вводити відрядну оплату праці з метою посилення зацікавленості працівників у зростанні продуктивності праці, підвищенні рівня її нормування та якості робіт на ремонтних, машинописних, стенографічних, копіювальних та інших роботах.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відряд­них розцінок для працівників і посадових окладів для службовців. Основними елементами основної заробітної плати працівників бюджетних установ є заробітна плата, нарахована за відпрацьований час (виконану роботу) за тарифними ставками, посадо­вими окладами чи за середнім заробітком незалежно від форм і систем оплати праці.

Додаткова заробітна плата являє собою винагороду за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, особливі умови праці. До неї належать і надбавки та доплати до тарифних ставок і посадових окладів в розмірах, передбачених чинним законодавством (за високу професійну майстерність, пер­сональні надбавки, за високі досягнення в праці, за знання і використання іноземної мови, за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування чи збільшення обсягу виконаних робіт, за роботу в шкідливих умовах, інші надбавки і доплати); премії працівникам за виробничі показники, винагорода за вислугу років, стаж роботи; оплата праці працівників, які не перебувають у штаті установи, за виконання робіт згідно з договорами цивільного правового характеру; оплата праці у вихідні та святкові дні, понаднормовий час, оплата щорічних і додаткових відпусток відповідно до чинного законодавства, грошові компенсації за невикористану відпустку, оплата навчальних відпусток. До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або проводяться понад установлені цими актами норми.

Таблиця 3.3

Порядок контролю за витрачанняМ фонду
заробітної плати по централізованій бухгалтерії

Конкретний перелік усіх виплат, які відносять до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, встановлено Інструкцією з статистики заробітної плати, затвердженою Міністерством статистики України від 11.12.95 за № 323.

Основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати утворюють фонд заробітної плати, який повинен використовуватися в строгій відповідності до його цільового призначення в межах сум, передбачених кошторисом доходів і видатків з урахуванням виконання плану, розгортання мережі, штатів і контингентів. Контроль за правильним витрачан­ням фонду заробітної плати здійснюють вищі розпорядники коштів, органи Державного казначейства, фінансові органи та самі бюджетні установи.

Вищі розпорядники коштів і фінансові органи контролюють використання фонду заробітної плати в процесі перевірки і затвердження кошторисів доходів і видатків бюджетних установ, аналізу звітів про виконання кошторисів. У їх функції входить проведення документальних ревізій фінансово-господарської діяльності, які є найбільш ефективною формою подальшого контролю.

У бюджетних установах відповідальність за використання коштів на заробітну плату несуть розпорядники коштів і головні бухгалтери. Організацію контролю за використанням фонду заробітної плати в централізованій бухгалтерії наведено в табл. 3.3.

Важливі контрольні функції виконують органи Державного казначейства, які видають дозвіл на отримання коштів на заробіт­ну плату в межах планового фонду.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників регламентуються Законом України «Про оплату праці» від 24.03.95. Згідно з ним заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників бюджетних установ шляхом:

встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій;

встановлення умов і розмірів оплати праці працівників на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, та регіональних угод, колективних договорів у межах асигнувань за рахунок загального та спеціального фондів;

оподаткування доходів працівників.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Постановою Кабінету Міністрів України від 2.12.96 № 1458 затверджено схеми посадових окладів, які є інструментом державного регулювання оплати праці керівних працівників, спеціалістів, службовців і робітників бюджетних установ. На їх підставі розроблено галузеві схеми посадових окладів, які враховують специфіку і конкретні умови кожної галузі: наказ Міністерства освіти України від 25.07.96 № 252 «Про розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників закладів освіти»; наказ Міністерства охорони здоров’я України від 11.01.97 № 5 «Про затвердження схем посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників закладів охорони здоров’я та соціального захисту населення»; наказ Міністер­ства культури і мистецтв України від 02.09.96 № 440 «Про упорядкування умов оплати праці працівників культури і мистецтв бюджетних установ і організацій», інші нормативні документи. Відповідно до них здійснюється посадова і кваліфікаційна диференціація заробітної плати працівників бюджетної сфери.

За тарифної системи діють дві форми оплати праці працівників — почасова і відрядна, які включають ряд систем для різних організаційно-технічних умов праці. Оплата за кількість відпрацьованого часу з урахуванням кваліфікації працівника називається почасовою формою оплати. Відрядна форма оплати праці — це оплата за кількість і якість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг за встановленими розцінками.

Основною формою оплати праці в бюджетних установах є почасова, яка має два різновиди: штатно-окладну і погодинну системи оплати. Штатно-окладна система оплати праці передбачає встановлення кожному працівникові місячного окладу (ставки) відповідно до посади, яку він обіймає, та інших факторів (рис. 3.1, 3.2). Вона має два варіанти. Для деяких бюджетних установ (охорони здоров’я, вищих навчальних закладів) у централізованому порядку встановлюється строго фіксований посадовий оклад. При цьому перевиконання працівником обов’язкової норми трудового навантаження не веде до підвищення заробітної плати.

В інших установах, наприклад, загальноосвітніх школах, серед­ніх спеціальних навчальних закладах, оплата праці здійснюється за місячними ставками заробітної плати з встановленням державою обов’язкової норми трудового навантаження (урочних годин). Цей різновид штатно-окладної системи оплати праці допускає перевиконання норми трудового навантаження і збільшення розміру заробітної плати пропорційно фактично виконаному обсягу роботи.

Погодинна система оплати праці передбачає наявність погодинних ставок. Так, встановлено ставки погодинної оплати праці працівників усіх галузей народного господарства за проведення навчальних занять, працівників, які залучаються медичними закладами для проведення консультацій (табл. 3.2).

Таблиця 3.2

Ставки погодинної оплати праці працівників,
які залучаються медичними закладами
для проведення консультацій

Розмір погодинної оплати праці педагогічних працівників (вчи­телів, вихователів) визначається шляхом ділення місячної тарифної ставки, встановленої за 18 годин педагогічної роботи на тиждень, на 75,3; за 20 годин педагогічної роботи на тиждень — на 83,6; за 24 години педагогічної роботи на тиждень — на 100,3; за 30 годин — на 125,4; за 36 годин — на 150,5; за 40 годин — на 167,2.

Почасова форма оплати праці в бюджетних установах має дві системи: просту почасову і почасово-преміальну. Ступінь поширення останньої у бюджетних установах визначається їх фінансовими можливостями: за рахунок економії фонду заробітної плати, кошторису доходів і видатків, позабюджетних коштів.

Показники преміювання залежать від характеру бюджетної установи. Так, у стаціонарних лікувально-профілактичних установах такими показниками є: виконання плану розгортання ліжок і числа днів функціонування ліжка; скорочення строків обстежування і виписки шляхом покращання організації роботи і наступності в роботі стаціонарів і поліклінік; розбіжності патолого-анатомічних і клінічних діагнозів (у процентах до летальних випадків) окремо за діагнозами.

Відрядна форма оплати праці (пряма відрядна, відрядно-пре­міальна) застосовується на видах робіт, де є: кількісні показники виробітку продукції чи виконаних робіт, які правильно відображають затрати праці; можливості встановлення норм виробітку та обліку їх виконання; умови для точного обліку виробленої продукції або виконаних робіт; виробничі умови для збільшення працівником виробітку продукції у порівнянні зі встановленими нормами та завданнями. При обліку індивідуального виробітку кожного працівника застосовується індивідуально-відрядна оплата праці, а при обліку роботи, виконаної колективом, — бригадно-відрядна.

Керівники бюджетних установ за згодою з комітетом профспілки можуть вводити відрядну оплату праці з метою посилення зацікавленості працівників у зростанні продуктивності праці, підвищенні рівня її нормування та якості робіт на ремонтних, машинописних, стенографічних, копіювальних та інших роботах.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів), відряд­них розцінок для працівників і посадових окладів для службовців. Основними елементами основної заробітної плати працівників бюджетних установ є заробітна плата, нарахована за відпрацьований час (виконану роботу) за тарифними ставками, посадо­вими окладами чи за середнім заробітком незалежно від форм і систем оплати праці.

Додаткова заробітна плата являє собою винагороду за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість, особливі умови праці. До неї належать і надбавки та доплати до тарифних ставок і посадових окладів в розмірах, передбачених чинним законодавством (за високу професійну майстерність, пер­сональні надбавки, за високі досягнення в праці, за знання і використання іноземної мови, за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування чи збільшення обсягу виконаних робіт, за роботу в шкідливих умовах, інші надбавки і доплати); премії працівникам за виробничі показники, винагорода за вислугу років, стаж роботи; оплата праці працівників, які не перебувають у штаті установи, за виконання робіт згідно з договорами цивільного правового характеру; оплата праці у вихідні та святкові дні, понаднормовий час, оплата щорічних і додаткових відпусток відповідно до чинного законодавства, грошові компенсації за невикористану відпустку, оплата навчальних відпусток. До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або проводяться понад установлені цими актами норми.

Таблиця 3.3

Порядок контролю за витрачанняМ фонду
заробітної плати по централізованій бухгалтерії

Конкретний перелік усіх виплат, які відносять до основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, встановлено Інструкцією з статистики заробітної плати, затвердженою Міністерством статистики України від 11.12.95 за № 323.

Основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати утворюють фонд заробітної плати, який повинен використовуватися в строгій відповідності до його цільового призначення в межах сум, передбачених кошторисом доходів і видатків з урахуванням виконання плану, розгортання мережі, штатів і контингентів. Контроль за правильним витрачан­ням фонду заробітної плати здійснюють вищі розпорядники коштів, органи Державного казначейства, фінансові органи та самі бюджетні установи.

Вищі розпорядники коштів і фінансові органи контролюють використання фонду заробітної плати в процесі перевірки і затвердження кошторисів доходів і видатків бюджетних установ, аналізу звітів про виконання кошторисів. У їх функції входить проведення документальних ревізій фінансово-господарської діяльності, які є найбільш ефективною формою подальшого контролю.

У бюджетних установах відповідальність за використання коштів на заробітну плату несуть розпорядники коштів і головні бухгалтери. Організацію контролю за використанням фонду заробітної плати в централізованій бухгалтерії наведено в табл. 3.3.

Важливі контрольні функції виконують органи Державного казначейства, які видають дозвіл на отримання коштів на заробіт­ну плату в межах планового фонду.