1.2.1.2. Особливості фондового ринку України

Процес створення і розвитку українського фондового ринку можна умовно поділити на такі етапи:

Перший етап (1991—1993 рр.) розпочався з моменту прийняття Верховною Радою УРСР у червні 1991 р. основного закону фондового ринку — Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». Згідно з чинним законодавством цінними папера­ми можуть бути акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати та векселі. Новим законом про цінні папери скористалися новостворені банки та страхові компанії, що почали випускати акції та ощадні сертифікати. Відразу ж особливе місце посіли акції суто комерційних банків «ІНКО», «Відродження», «АЖІО», «Аваль», Лісбанку та багатьох ін., а також ощадні сертифікати багатьох банків, серед яких особливо виділялися сертифікати «АЖІО» і ВА-БАНКУ. Інвестиційні сертифікати, в свою чер­гу, пропонували страхові компанії, серед яких визначну роль відіг­рала «Омета Інстер». Перші цінні папери були виключно іменними, а всі операції з ними проводились у межах, окреслених емітентом. Фондові операції, як правило, не здійснювалися. Історія свідчить, що дохідність окремих ощадних сертифікатів досягала 400 % річ­них у той час, як річна норма доходу становила всього 60 %.

Другий етап розпочався 1994 р. та ознаменувався розквітом акцій АТ «Меркурій-інвест» та облігацій Споживчого товариства «Меркурій». Так, за рік курсова вартість акцій АТ «Меркурій-інвест» зросла більше, ніж у 10 разів, а облігації СТ «Мер­курій» продавалися за курсовою вартістю понад 100 номіналів. Особливістю таких цінних паперів було те, що вони випускалися на пред’явника, а отже, могли вільно обертатися на ринку. В цілому за 1994—1995 рр. фондовий ринок України був збагачений великим спектром цінних паперів на пред’явника: акції АТ «Різноекспорт-інвест», АТ «Олбі-Україна», АТ «Слід» та ін. Характерним для згаданих цінних паперів було різке зростання курсової вартості, масове поширення серед фізичних осіб водночас з їх швидким знеціненням.

Третій етап охоплює період з 1995 р., який позначився початком приватизації в Україні, по 1996 р. До цього моменту тільки акції АСК «Укррічфлот» реально оберталися на фондовому ринку за номіналом 35 тис. крб. У той же час їх вартість наприкін­ці року зросла до 200 тис. крб. Рік 1995-й започаткував появу:

1) нових акцій приватизованих підприємств — АТ «Азот», АТ «Одесанафтопродукт» та ін.;

2) нового виду приватизаційних цінних паперів — приватизаційного майнового сертифіката. Основна мета — надати можливість усім громадянам України стати співвласниками частки державного майна. Тому номінальна вартість сертифіката визначалася шляхом відношення вартості держмайна до загальної кількості осіб, що проживають на території України;

3) наявністю початкового досвіду торгівлі одним з похідних цінних паперів або деривативів — ф’ючерсними контрактами. Спроба започаткувати торгівлю валютними ф’ючерсами була здій­снена Українською фондовою біржею, але, на жаль, ця ідея не набула свого розвитку. Враховуючи невисокий рівень обігу законодавчо регламентованих цінних паперів (таких, як акції, облігації, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та ін.) рівень обігу похідних цінних паперів був неврегульований, а отже, й незначний;

4) державних облігацій (купонних і дисконтних), які поширювалися та згодом посіли перше місце на фондовому ринку, що викликало зацікавленість до них з боку нерезидентів.

Четвертий етап — 1997—1998 рр. У 1997 р. позиції держ­облігацій похитнулися. Першість переходить до муніципальних цінних паперів, серед яких популярність здобули на той момент цінні папери Києва і Харкова терміном до 1 року і ставкою, що дорівнювала ставці рефінансування НБУ на момент їх розміщення. Проте муніципальні облігації не стали об’єктом фондових спекуляцій.

Український фондовий ринок включає два сегменти: біржовий та позабіржовий. Біржовий фондовий ринок — це ринок біржових фірм і банків, які за своїм характером є переважно брокерськими. На позабіржовому фондовому ринку, чи на ринку фінансових посередників, діють головним чином дилери.

До складу учасників фондового ринку входять безпосередні (біржі, фірми, банки, які є членами будь-якої фондової біржі, а також фінансові посередники та ін.) та опосередковані учасники (емітенти та інвестиційні інститути, що здійснюють торгові операції виключно через безпосередніх учасників).

Фондові біржі належать до акціонерних товариств закритого типу. Значення їх діяльності у різних країнах неоднакове. Так, у США і Великобританії більша частина основного капіталу підприємств мобілізується на фондових біржах, тоді як у Західній Європі та Японії їх питома вага значно менша (наприклад, 50 зі 100 найбільших підприємств Німеччини — сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу).

Згідно із Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» фондова біржа — це акціонерне товариство, що зосереджує попит і пропозицію на цінні папери, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність згідно із законодавством України, статутом та правилами фондової біржі.

До основних функцій фондової біржі належать:

створення постійно діючого ринку для збільшення частки якісних цінних паперів;

визначення вартості цінних паперів;

розповсюдження інформації про цінні папери, їх ціни та умови обігу;

підтримка професіонального рівня учасників ринку цінних паперів і певний контроль за їх діяльністю;

відпрацювання правил ведення торгів на фондовій біржі.

Таким чином, фондова біржа виступає як торгове, професійне, нормативне та технологічне ядро ринку цінних паперів. Особливими ознаками фондової біржі є такі:

біржа повинна мати мінімальний власний капітал;

членами фондової біржі можуть виступати лише інвестиційні інститути, які мають ліцензію на діяльність, пов’язану з таким членством;

фондова біржа не може виступати як інвестиційний інститут, тому немає права випускати цінні папери, крім власних акцій.

Фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватись шля­хом продажу її акцій, надходження регулярних (щорічних) членських внесків, одержання доходу від угод, що укладаються на фондовій біржі, та інших доходів від її діяльності. Доходи фондової біржі повністю спрямовуються на покриття витрат, пов’я­заних з розширенням та вдосконаленням її діяльності.

В Україні розроблена та законодавчо закріплена концепція роз­витку і функціонування фондового ринку, відповідно до якої дозвіл на відкриття фондової біржі надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка й визначає правила торгівлі.

Процес створення і розвитку українського фондового ринку можна умовно поділити на такі етапи:

Перший етап (1991—1993 рр.) розпочався з моменту прийняття Верховною Радою УРСР у червні 1991 р. основного закону фондового ринку — Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». Згідно з чинним законодавством цінними папера­ми можуть бути акції, облігації, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати та векселі. Новим законом про цінні папери скористалися новостворені банки та страхові компанії, що почали випускати акції та ощадні сертифікати. Відразу ж особливе місце посіли акції суто комерційних банків «ІНКО», «Відродження», «АЖІО», «Аваль», Лісбанку та багатьох ін., а також ощадні сертифікати багатьох банків, серед яких особливо виділялися сертифікати «АЖІО» і ВА-БАНКУ. Інвестиційні сертифікати, в свою чер­гу, пропонували страхові компанії, серед яких визначну роль відіг­рала «Омета Інстер». Перші цінні папери були виключно іменними, а всі операції з ними проводились у межах, окреслених емітентом. Фондові операції, як правило, не здійснювалися. Історія свідчить, що дохідність окремих ощадних сертифікатів досягала 400 % річ­них у той час, як річна норма доходу становила всього 60 %.

Другий етап розпочався 1994 р. та ознаменувався розквітом акцій АТ «Меркурій-інвест» та облігацій Споживчого товариства «Меркурій». Так, за рік курсова вартість акцій АТ «Меркурій-інвест» зросла більше, ніж у 10 разів, а облігації СТ «Мер­курій» продавалися за курсовою вартістю понад 100 номіналів. Особливістю таких цінних паперів було те, що вони випускалися на пред’явника, а отже, могли вільно обертатися на ринку. В цілому за 1994—1995 рр. фондовий ринок України був збагачений великим спектром цінних паперів на пред’явника: акції АТ «Різноекспорт-інвест», АТ «Олбі-Україна», АТ «Слід» та ін. Характерним для згаданих цінних паперів було різке зростання курсової вартості, масове поширення серед фізичних осіб водночас з їх швидким знеціненням.

Третій етап охоплює період з 1995 р., який позначився початком приватизації в Україні, по 1996 р. До цього моменту тільки акції АСК «Укррічфлот» реально оберталися на фондовому ринку за номіналом 35 тис. крб. У той же час їх вартість наприкін­ці року зросла до 200 тис. крб. Рік 1995-й започаткував появу:

1) нових акцій приватизованих підприємств — АТ «Азот», АТ «Одесанафтопродукт» та ін.;

2) нового виду приватизаційних цінних паперів — приватизаційного майнового сертифіката. Основна мета — надати можливість усім громадянам України стати співвласниками частки державного майна. Тому номінальна вартість сертифіката визначалася шляхом відношення вартості держмайна до загальної кількості осіб, що проживають на території України;

3) наявністю початкового досвіду торгівлі одним з похідних цінних паперів або деривативів — ф’ючерсними контрактами. Спроба започаткувати торгівлю валютними ф’ючерсами була здій­снена Українською фондовою біржею, але, на жаль, ця ідея не набула свого розвитку. Враховуючи невисокий рівень обігу законодавчо регламентованих цінних паперів (таких, як акції, облігації, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати та ін.) рівень обігу похідних цінних паперів був неврегульований, а отже, й незначний;

4) державних облігацій (купонних і дисконтних), які поширювалися та згодом посіли перше місце на фондовому ринку, що викликало зацікавленість до них з боку нерезидентів.

Четвертий етап — 1997—1998 рр. У 1997 р. позиції держ­облігацій похитнулися. Першість переходить до муніципальних цінних паперів, серед яких популярність здобули на той момент цінні папери Києва і Харкова терміном до 1 року і ставкою, що дорівнювала ставці рефінансування НБУ на момент їх розміщення. Проте муніципальні облігації не стали об’єктом фондових спекуляцій.

Український фондовий ринок включає два сегменти: біржовий та позабіржовий. Біржовий фондовий ринок — це ринок біржових фірм і банків, які за своїм характером є переважно брокерськими. На позабіржовому фондовому ринку, чи на ринку фінансових посередників, діють головним чином дилери.

До складу учасників фондового ринку входять безпосередні (біржі, фірми, банки, які є членами будь-якої фондової біржі, а також фінансові посередники та ін.) та опосередковані учасники (емітенти та інвестиційні інститути, що здійснюють торгові операції виключно через безпосередніх учасників).

Фондові біржі належать до акціонерних товариств закритого типу. Значення їх діяльності у різних країнах неоднакове. Так, у США і Великобританії більша частина основного капіталу підприємств мобілізується на фондових біржах, тоді як у Західній Європі та Японії їх питома вага значно менша (наприклад, 50 зі 100 найбільших підприємств Німеччини — сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу).

Згідно із Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» фондова біржа — це акціонерне товариство, що зосереджує попит і пропозицію на цінні папери, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність згідно із законодавством України, статутом та правилами фондової біржі.

До основних функцій фондової біржі належать:

створення постійно діючого ринку для збільшення частки якісних цінних паперів;

визначення вартості цінних паперів;

розповсюдження інформації про цінні папери, їх ціни та умови обігу;

підтримка професіонального рівня учасників ринку цінних паперів і певний контроль за їх діяльністю;

відпрацювання правил ведення торгів на фондовій біржі.

Таким чином, фондова біржа виступає як торгове, професійне, нормативне та технологічне ядро ринку цінних паперів. Особливими ознаками фондової біржі є такі:

біржа повинна мати мінімальний власний капітал;

членами фондової біржі можуть виступати лише інвестиційні інститути, які мають ліцензію на діяльність, пов’язану з таким членством;

фондова біржа не може виступати як інвестиційний інститут, тому немає права випускати цінні папери, крім власних акцій.

Фінансова діяльність фондової біржі може здійснюватись шля­хом продажу її акцій, надходження регулярних (щорічних) членських внесків, одержання доходу від угод, що укладаються на фондовій біржі, та інших доходів від її діяльності. Доходи фондової біржі повністю спрямовуються на покриття витрат, пов’я­заних з розширенням та вдосконаленням її діяльності.

В Україні розроблена та законодавчо закріплена концепція роз­витку і функціонування фондового ринку, відповідно до якої дозвіл на відкриття фондової біржі надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), яка й визначає правила торгівлі.