5.1. Загальні положення проектування

Своєчасна розробка проектно-кошторисної документації суттєво прискорює інвестиційний процес. Проект будівництва, реконструкції або технічного переозброєння звичайно складається з комплексу технічної документації (креслень, технологіч­них, конструктивних та економічних обґрунтувань) і кошторис­ної документації.

Проектування — це надзвичайно важливий і відповідальний етап в інвестиційному процесі, оскільки прийняті в проекті технологічні, планувальні та конструктивні рішення дуже важко ско­ригувати, коли вже розпочато будівництво. Самі витрати на проект незначні, але коли інвестиції у виробництво обладнання та виготовлення конструктивних елементів споруд вже спрямовані, то помилки, допущені при розробці проекту, коштують надто дорого.

Проектно-кошторисній документації звичайно передує розробка інвестиційного проекту, проте з метою прискорення інвестиційного процесу передпроектні дослідження, стадія проектування і навіть будівництва часто суміщуються (рис. 5.1). Будівельники, як правило, вимагають від замовника при готовому технічному проекті робочу документацію на перший рік будівництва. Разом з тим проект повинен обґрунтовуватись за допомогою найновітніших науково-технічних досягнень, які можуть з’явитися після завершення проектування. Тому проектувальники повинні закладати в проект такі об’ємно-планувальні і конструктивні рішення, які б давали змогу швидко реконструювати і технічно переозбро­ювати виробництво.

Класичний проект має три складові: технологічну, будівельну і техніко-економічну.

Технологічна частина складається зі схеми виробництва (технологічно взаємопов’язаних одиниць обладнання), технологічних етапів і переділів виготовлюваної продукції, обсягів виробництва та якісних показників.

Будівельна частина визначає стандартні вимоги до об’ємно-планувальних і конструктивних рішень. Об’ємно-планувальні рішення передбачають розміщення основних і підсобних приміщень, цехів, розміри їх площі та обсягу; конструктивні рішення — використання найбільш придатних за визначеними параметрами будівельних матеріалів, конструкцій і деталей.

Техніко-економічна частина включає передпроектні дослідження і техніко-економічні обґрунтування, розрахунки економічних показників ефективності й доцільності проекту. Проект розробляється на підставі завдання на проектування та іншої передпроектної документації, що надається замовником проектно-дослідницькій організації (генеральному проектувальнику). У разі згоди останнього виконувати проектні роботи між ними укладається договір на розробку проектно-кошторисної документації.

Керуючись вимогами і параметрами завдання на проектування, проектна фірма проводить економічні та інженерні дослідження. Економічні дослідження здійснюються з метою перевірки доцільності проекту: вивчається забезпечення виробництва сировиною, транспортними засобами, робочою силою, аналізуються можливості використання місцевих будівельних матеріалів та існуючої виробничо-технічної бази будівництва.

Інженерні дослідження виконуються з метою перевірки обґрунтованості будівництва на обраному майданчику, тобто вивчаються топографічні, геологічні, гідрогеологічні, гідрометричні, метеорологічні та інші умови виконання будівельно-монтаж­них робіт. Результатом є визначення площі будівництва, обсягів земляних робіт, вибір типів фундаментів і наземних конструкцій окремих будівель і споруд, вибір джерел забезпечення будівництва та експлуатації підприємства енергією, водою, комунікаційними мережами та іншими об’єктами виробничої інфраструктури.

В Україні традиційно весь комплекс інженерних та економічних досліджень проводиться генеральним проектувальником із залученням спеціалізованих науково-дослідних, дослідно-конструк­торських і геолого-розвідувальних фірм згідно з укладеними договорами. Керівництво цими дослідженнями здійснює головний інженер (архітектор) проекту. Такий метод проектування склався ще за часів Радянського Союзу відповідно до галузевої схеми управління народним господарством.

За сучасних умов в Україні доцільно створювати проектно-дослідницькі компанії, які виконують проектні роботи самостійно або із залученням невеликої кількості субпідрядних проектувальників. Такі компанії завдання на проектування повинні одержувати в результаті перемог на тендерах (підрядних торгах).

Після проведення інженерних й економічних досліджень і затвердження майданчика під забудову та його розмітку в натурі генпроектувальник одержує архітектурно-планувальне завдання і технічні умови на проектування, що, по суті, є початком розробки проектно-кошторисної документації. Проектування може здій­снюватись у дві чи одну стадію (рис. 5.2).

Двостадійне проектування включає розробку проекту зі зведеним кошторисом і розробку робочої документації з кошторисами. Такий варіант застосовується при будівництві великих і складних промислових підприємств, нових кварталів забудови міст, великих селищ, окремих будівель і споруд зі складними або новітніми об’ємно-планувальними, конструктивними та архітектурними рішеннями. При одностадійному проектуванні розробляється один документ — робочий проект зі зведеним кошторисом, який застосовується для технічно та архітектурно несклад­них будівель і споруд.

При двостадійному проектуванні на першій стадії розробляються: ситуаційний план розміщення підприємства та генеральний план будівництва; технологічна схема виробництва і загальна схема управління підприємством; схема комплексу техніч­них засобів та автоматизації технологічних процесів; план земельної ділянки та недеталізовані рішення планів, фасадів, розрізів окремих нетипових будівель і споруд; плани і профілі трас інженерних мереж; житлово-цивільне будівництво, якщо воно належить до підприємства; проект організації будівництва; кошторисна документація; паспорт проекту і пояснювальна записка. Документи, що опрацьовуються на цій стадії, узгоджуються із зацікавленими організаціями і контрольними інспекціями (санітарною, протипожежною та ін.) і затверджуються відповідними органами залежно від відомчої належності проекту і форми власності інвестора.

На другій стадії розробляють документацію для будівництва окремих будівель і споруд: перелік фізичних обсягів будівельно-монтажних робіт і потреб у матеріалах, конструкціях і деталях для їх виконання; перелік необхідного технологічного та інженерного обладнання; локальні та об’єктні кошториси; робочі креслення (плани і розділи будівель); паспорти окремих будівель і споруд.

Одностадійний робочий проект має дещо менший обсяг, ніж двостадійний, що значно скорочує строки його розробки і зменшує вартість проектно-дослідницьких робіт.

На кожній стадії проектування розраховуються показники (вартісні і натуральні), які всебічно характеризують проект. Система цих техніко-економічних показників включає: загальні, що характеризують проект в цілому, і окремі, що характеризують певні частини проекту: економічну, будівельну, технологічну.

Загальні, або головні, показники складають дві групи: будівельні та експлуатаційні.

Будівельні показники оцінюють економічність прийнятих архітектурно-будівельних, планувальних і конструктивних рішень. Головні з них: обсяг інвестицій (кошторисна вартість підприємства загалом); обсяг будівельно-монтажних робіт та його структура за витратами; витрати головних будівельних конструкцій у розрахунку на одиницю кошторисної вартості будівельно-мон­тажних робіт; трудомісткість монтажу окремих будівель і споруд; коефіцієнти використання території забудови, робоча, корисна площа і об’єм будівель та ін.

Будівельні показники, що характеризують жилі будівлі, їх квар­тали або мікрорайони, — це кошторисна вартість будівництва, в тому числі будівельно-монтажних робіт: загальна і житлова площа; середня вартість 1 м2 загальної і житлової площі; об’ємно-планувальні коефіцієнти; показники економічності генерального плану кварталу, що характеризують питому вагу забудови і використання території будівельного майданчика, та ін.

Експлуатаційні техніко-економічні показники характеризують: номенклатуру та обсяг продукції; виробничу потужність кожного її виду; собівартість і рентабельність одиниці виробленої продукції; чисельність працюючих, продуктивність праці і режим роботи підприємства; технічні характеристики обладнання й рівень його використання; експлуатаційні витрати всіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції тощо.

Після завершення двостадійного або одностадійного проектування інвестор (замовник) організовує експертизу проектно-кош­торисної документації, яка проводиться з метою контролю за якістю проектування, обґрунтованістю прийнятих рішень і вартістю будівництва. Інвестор може здійснювати експертизу самостійно або із залученням інжинірингової фірми. Розроблений проект підлягає контролю також з боку уповноважених державою органів з метою визначення відповідності державним нормам і стандартам у галузі будівництва, архітектури, екології, санітарії, протипожежної безпеки тощо. За результатами всебічної експертизи замовник і генеральний проектувальник вносять зміни до проектно-кошторисної документації, після чого вона підлягає затвердженню за встановленим порядком.

За умов державного інвестування можливе тристадійне проектування, коли за рахунок держбюджету фінансуються також передінвестиційні дослідження — техніко-економічні обґрунтування (ТЕО), техніко-економічні розрахунки (ТЕР) та ескізні проекти (ЕП), які є складовими інвестиційних проектів або бізнес-планів інвестиційних проектів. Останні, як правило, розробляються не за рахунок інвестиційного проекту і тому не мають відношення до будівельного проектування і кошторисної вартості. У даному випадку структура розподілу коштів по стадіях проектування має такий вигляд (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

РОЗПОДІЛ КОШТІВ ПО СТАДІЯХ ПРОЕКТУВАННЯ, %

Впр =Вбуд99 ∙ Н/100,

де  Впр           — вартість проектних робіт по об’єктах будівництва, тис. грн.;

Вбуд 99          — розрахункова базисна кошторисна вартість будівництва в цінах 1999 р.;

Н — норматив вартості проектних робіт.

Цей норматив становить 1,23—7,50 % від кошторисної вартості будівництва (без вартості обладнання) залежно від обсягів інвестицій і п’яти категорій складності об’єктів.

Вартість проектно-дослідницьких робіт складається з: матеріальних витрат на виробництво; заробітної плати працівників; поточних витрат; інших витрат; нарахувань і відрахувань, передбачених чинним законодавством; планових нагромаджень.

Контракти на проектно-дослідницькі роботи можуть укладатися на весь обсяг робіт (генеральний контракт) або на окремі стадії («Проект», «Робочий проект», «Робоча документація»).

Своєчасна розробка проектно-кошторисної документації суттєво прискорює інвестиційний процес. Проект будівництва, реконструкції або технічного переозброєння звичайно складається з комплексу технічної документації (креслень, технологіч­них, конструктивних та економічних обґрунтувань) і кошторис­ної документації.

Проектування — це надзвичайно важливий і відповідальний етап в інвестиційному процесі, оскільки прийняті в проекті технологічні, планувальні та конструктивні рішення дуже важко ско­ригувати, коли вже розпочато будівництво. Самі витрати на проект незначні, але коли інвестиції у виробництво обладнання та виготовлення конструктивних елементів споруд вже спрямовані, то помилки, допущені при розробці проекту, коштують надто дорого.

Проектно-кошторисній документації звичайно передує розробка інвестиційного проекту, проте з метою прискорення інвестиційного процесу передпроектні дослідження, стадія проектування і навіть будівництва часто суміщуються (рис. 5.1). Будівельники, як правило, вимагають від замовника при готовому технічному проекті робочу документацію на перший рік будівництва. Разом з тим проект повинен обґрунтовуватись за допомогою найновітніших науково-технічних досягнень, які можуть з’явитися після завершення проектування. Тому проектувальники повинні закладати в проект такі об’ємно-планувальні і конструктивні рішення, які б давали змогу швидко реконструювати і технічно переозбро­ювати виробництво.

Класичний проект має три складові: технологічну, будівельну і техніко-економічну.

Технологічна частина складається зі схеми виробництва (технологічно взаємопов’язаних одиниць обладнання), технологічних етапів і переділів виготовлюваної продукції, обсягів виробництва та якісних показників.

Будівельна частина визначає стандартні вимоги до об’ємно-планувальних і конструктивних рішень. Об’ємно-планувальні рішення передбачають розміщення основних і підсобних приміщень, цехів, розміри їх площі та обсягу; конструктивні рішення — використання найбільш придатних за визначеними параметрами будівельних матеріалів, конструкцій і деталей.

Техніко-економічна частина включає передпроектні дослідження і техніко-економічні обґрунтування, розрахунки економічних показників ефективності й доцільності проекту. Проект розробляється на підставі завдання на проектування та іншої передпроектної документації, що надається замовником проектно-дослідницькій організації (генеральному проектувальнику). У разі згоди останнього виконувати проектні роботи між ними укладається договір на розробку проектно-кошторисної документації.

Керуючись вимогами і параметрами завдання на проектування, проектна фірма проводить економічні та інженерні дослідження. Економічні дослідження здійснюються з метою перевірки доцільності проекту: вивчається забезпечення виробництва сировиною, транспортними засобами, робочою силою, аналізуються можливості використання місцевих будівельних матеріалів та існуючої виробничо-технічної бази будівництва.

Інженерні дослідження виконуються з метою перевірки обґрунтованості будівництва на обраному майданчику, тобто вивчаються топографічні, геологічні, гідрогеологічні, гідрометричні, метеорологічні та інші умови виконання будівельно-монтаж­них робіт. Результатом є визначення площі будівництва, обсягів земляних робіт, вибір типів фундаментів і наземних конструкцій окремих будівель і споруд, вибір джерел забезпечення будівництва та експлуатації підприємства енергією, водою, комунікаційними мережами та іншими об’єктами виробничої інфраструктури.

В Україні традиційно весь комплекс інженерних та економічних досліджень проводиться генеральним проектувальником із залученням спеціалізованих науково-дослідних, дослідно-конструк­торських і геолого-розвідувальних фірм згідно з укладеними договорами. Керівництво цими дослідженнями здійснює головний інженер (архітектор) проекту. Такий метод проектування склався ще за часів Радянського Союзу відповідно до галузевої схеми управління народним господарством.

За сучасних умов в Україні доцільно створювати проектно-дослідницькі компанії, які виконують проектні роботи самостійно або із залученням невеликої кількості субпідрядних проектувальників. Такі компанії завдання на проектування повинні одержувати в результаті перемог на тендерах (підрядних торгах).

Після проведення інженерних й економічних досліджень і затвердження майданчика під забудову та його розмітку в натурі генпроектувальник одержує архітектурно-планувальне завдання і технічні умови на проектування, що, по суті, є початком розробки проектно-кошторисної документації. Проектування може здій­снюватись у дві чи одну стадію (рис. 5.2).

Двостадійне проектування включає розробку проекту зі зведеним кошторисом і розробку робочої документації з кошторисами. Такий варіант застосовується при будівництві великих і складних промислових підприємств, нових кварталів забудови міст, великих селищ, окремих будівель і споруд зі складними або новітніми об’ємно-планувальними, конструктивними та архітектурними рішеннями. При одностадійному проектуванні розробляється один документ — робочий проект зі зведеним кошторисом, який застосовується для технічно та архітектурно несклад­них будівель і споруд.

При двостадійному проектуванні на першій стадії розробляються: ситуаційний план розміщення підприємства та генеральний план будівництва; технологічна схема виробництва і загальна схема управління підприємством; схема комплексу техніч­них засобів та автоматизації технологічних процесів; план земельної ділянки та недеталізовані рішення планів, фасадів, розрізів окремих нетипових будівель і споруд; плани і профілі трас інженерних мереж; житлово-цивільне будівництво, якщо воно належить до підприємства; проект організації будівництва; кошторисна документація; паспорт проекту і пояснювальна записка. Документи, що опрацьовуються на цій стадії, узгоджуються із зацікавленими організаціями і контрольними інспекціями (санітарною, протипожежною та ін.) і затверджуються відповідними органами залежно від відомчої належності проекту і форми власності інвестора.

На другій стадії розробляють документацію для будівництва окремих будівель і споруд: перелік фізичних обсягів будівельно-монтажних робіт і потреб у матеріалах, конструкціях і деталях для їх виконання; перелік необхідного технологічного та інженерного обладнання; локальні та об’єктні кошториси; робочі креслення (плани і розділи будівель); паспорти окремих будівель і споруд.

Одностадійний робочий проект має дещо менший обсяг, ніж двостадійний, що значно скорочує строки його розробки і зменшує вартість проектно-дослідницьких робіт.

На кожній стадії проектування розраховуються показники (вартісні і натуральні), які всебічно характеризують проект. Система цих техніко-економічних показників включає: загальні, що характеризують проект в цілому, і окремі, що характеризують певні частини проекту: економічну, будівельну, технологічну.

Загальні, або головні, показники складають дві групи: будівельні та експлуатаційні.

Будівельні показники оцінюють економічність прийнятих архітектурно-будівельних, планувальних і конструктивних рішень. Головні з них: обсяг інвестицій (кошторисна вартість підприємства загалом); обсяг будівельно-монтажних робіт та його структура за витратами; витрати головних будівельних конструкцій у розрахунку на одиницю кошторисної вартості будівельно-мон­тажних робіт; трудомісткість монтажу окремих будівель і споруд; коефіцієнти використання території забудови, робоча, корисна площа і об’єм будівель та ін.

Будівельні показники, що характеризують жилі будівлі, їх квар­тали або мікрорайони, — це кошторисна вартість будівництва, в тому числі будівельно-монтажних робіт: загальна і житлова площа; середня вартість 1 м2 загальної і житлової площі; об’ємно-планувальні коефіцієнти; показники економічності генерального плану кварталу, що характеризують питому вагу забудови і використання території будівельного майданчика, та ін.

Експлуатаційні техніко-економічні показники характеризують: номенклатуру та обсяг продукції; виробничу потужність кожного її виду; собівартість і рентабельність одиниці виробленої продукції; чисельність працюючих, продуктивність праці і режим роботи підприємства; технічні характеристики обладнання й рівень його використання; експлуатаційні витрати всіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції тощо.

Після завершення двостадійного або одностадійного проектування інвестор (замовник) організовує експертизу проектно-кош­торисної документації, яка проводиться з метою контролю за якістю проектування, обґрунтованістю прийнятих рішень і вартістю будівництва. Інвестор може здійснювати експертизу самостійно або із залученням інжинірингової фірми. Розроблений проект підлягає контролю також з боку уповноважених державою органів з метою визначення відповідності державним нормам і стандартам у галузі будівництва, архітектури, екології, санітарії, протипожежної безпеки тощо. За результатами всебічної експертизи замовник і генеральний проектувальник вносять зміни до проектно-кошторисної документації, після чого вона підлягає затвердженню за встановленим порядком.

За умов державного інвестування можливе тристадійне проектування, коли за рахунок держбюджету фінансуються також передінвестиційні дослідження — техніко-економічні обґрунтування (ТЕО), техніко-економічні розрахунки (ТЕР) та ескізні проекти (ЕП), які є складовими інвестиційних проектів або бізнес-планів інвестиційних проектів. Останні, як правило, розробляються не за рахунок інвестиційного проекту і тому не мають відношення до будівельного проектування і кошторисної вартості. У даному випадку структура розподілу коштів по стадіях проектування має такий вигляд (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

РОЗПОДІЛ КОШТІВ ПО СТАДІЯХ ПРОЕКТУВАННЯ, %

Впр =Вбуд99 ∙ Н/100,

де  Впр           — вартість проектних робіт по об’єктах будівництва, тис. грн.;

Вбуд 99          — розрахункова базисна кошторисна вартість будівництва в цінах 1999 р.;

Н — норматив вартості проектних робіт.

Цей норматив становить 1,23—7,50 % від кошторисної вартості будівництва (без вартості обладнання) залежно від обсягів інвестицій і п’яти категорій складності об’єктів.

Вартість проектно-дослідницьких робіт складається з: матеріальних витрат на виробництво; заробітної плати працівників; поточних витрат; інших витрат; нарахувань і відрахувань, передбачених чинним законодавством; планових нагромаджень.

Контракти на проектно-дослідницькі роботи можуть укладатися на весь обсяг робіт (генеральний контракт) або на окремі стадії («Проект», «Робочий проект», «Робоча документація»).