3.1. Процес інвестування капіталу

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 

При фінансуванні інвестицій основна увага спрямована на оцінку інвестиційного вибору, за умови існування припущення, що ви­користання теоретично коректних методів безпосередньо призводить до оптимального інвестиційного вибору і, таким чином, максимізує багатство акціонерів. Особа, що приймає рішення, розглядається як пасивний глядач, що діє більше як технік, ніж як підприємець. Якимось чином ідеї відносно інвестування з’яв­ляються у полі зору, розраховуються грошові потоки і розробляються припущення. Ризик ураховується у формулі дисконтування, за якою обчислюється значення чистої теперішньої вартості (NPV) проекту. Якщо значення NPV позитивне, пропозиція стає частиною переліку прийнятних інвестиційних можливостей. Цей перелік у подальшому ревізується шляхом оцінки взаємовиключаючих проектів за умов наявних обмежень у фінансовому капіталі, де це необхідно.

Такому підходу до бюджетування капіталу властиві такі припущення:

Інвестиційні ідеї з’являються просто.

Проект може розглядатися ізольовано, тобто проекти не є взаємозалежними.

Ризик може бути повністю врахований у рамках чистої теперішньої вартості.

Некількісні зауваження щодо інвестування до уваги не беруться.

Оцінка грошових потоків є неупередженою.

За таких припущень, а саме наголосу на інвестиційних оцінках, а не в цілому на процесі інвестування, може виникнути ситуа­ція, коли неможливо виробити найбажанішу інвестиційну програму. Вирішенням даної ситуації може бути відповідь на запитан­ня, яким чином організація може розробити концептуальну осно­ву, спираючись на яку, можуть здійснюватися солідні та успішні інвестиційні проекти? Це не обов’язково вимагає використання надскладних методів або процедур. Менеджеру необхідно здійснити переоцінку процедур інвестування в організації не для того, щоб визначити, чи є вони теоретично правильними, а для того, щоб визначити, чи дозволить менеджеру їх використання прий­мати дійсно кращі рішення.

Процес інвестування може бути поділений на чотири основні етапи.

Генерація проекту:

пошук інвестиційних можливостей у рамках стратегії компанії;

б) відсів пропозицій на предмет того, чи варті вони детальніших досліджень;

в) визначення (конкретизація) проектів;

г) визначення інших доступних альтернативних інвестицій;

д) збирання інформації і розробка припущень.

Оцінка проекту:

розрахунок загальних дискретних потоків надходжень;

б) визначення чистих надходжень;

в) оцінка впливу різних припущень на одержані за проектом результати;

г) аналіз ризиків проекту;

д) співвідношення вигод і стратегічної цілі проекту з ризиком та обмеженнями для організації.

Затвердження проекту:

підготовка і затвердження загальних капітальних витрат, що плануються за річними бюджетами;

б) звернення із запитом на затвердження коштів по кожній із пропозицій з наданням усіх необхідних додаткових матеріалів на кожний додатковий рівень затвердження у структурі організації;

в) прийняття рішення відносно інвестування (прийняти, відкинути, змінити).

Реалізація проекту:

відслідковування і контроль фаз реалізації;

б) оцінка реалізації та очікуваного результату інвестиційного рішення.

Викладений процес проілюстрований на рис. 3.1 і розглянутий далі.

При фінансуванні інвестицій основна увага спрямована на оцінку інвестиційного вибору, за умови існування припущення, що ви­користання теоретично коректних методів безпосередньо призводить до оптимального інвестиційного вибору і, таким чином, максимізує багатство акціонерів. Особа, що приймає рішення, розглядається як пасивний глядач, що діє більше як технік, ніж як підприємець. Якимось чином ідеї відносно інвестування з’яв­ляються у полі зору, розраховуються грошові потоки і розробляються припущення. Ризик ураховується у формулі дисконтування, за якою обчислюється значення чистої теперішньої вартості (NPV) проекту. Якщо значення NPV позитивне, пропозиція стає частиною переліку прийнятних інвестиційних можливостей. Цей перелік у подальшому ревізується шляхом оцінки взаємовиключаючих проектів за умов наявних обмежень у фінансовому капіталі, де це необхідно.

Такому підходу до бюджетування капіталу властиві такі припущення:

Інвестиційні ідеї з’являються просто.

Проект може розглядатися ізольовано, тобто проекти не є взаємозалежними.

Ризик може бути повністю врахований у рамках чистої теперішньої вартості.

Некількісні зауваження щодо інвестування до уваги не беруться.

Оцінка грошових потоків є неупередженою.

За таких припущень, а саме наголосу на інвестиційних оцінках, а не в цілому на процесі інвестування, може виникнути ситуа­ція, коли неможливо виробити найбажанішу інвестиційну програму. Вирішенням даної ситуації може бути відповідь на запитан­ня, яким чином організація може розробити концептуальну осно­ву, спираючись на яку, можуть здійснюватися солідні та успішні інвестиційні проекти? Це не обов’язково вимагає використання надскладних методів або процедур. Менеджеру необхідно здійснити переоцінку процедур інвестування в організації не для того, щоб визначити, чи є вони теоретично правильними, а для того, щоб визначити, чи дозволить менеджеру їх використання прий­мати дійсно кращі рішення.

Процес інвестування може бути поділений на чотири основні етапи.

Генерація проекту:

пошук інвестиційних можливостей у рамках стратегії компанії;

б) відсів пропозицій на предмет того, чи варті вони детальніших досліджень;

в) визначення (конкретизація) проектів;

г) визначення інших доступних альтернативних інвестицій;

д) збирання інформації і розробка припущень.

Оцінка проекту:

розрахунок загальних дискретних потоків надходжень;

б) визначення чистих надходжень;

в) оцінка впливу різних припущень на одержані за проектом результати;

г) аналіз ризиків проекту;

д) співвідношення вигод і стратегічної цілі проекту з ризиком та обмеженнями для організації.

Затвердження проекту:

підготовка і затвердження загальних капітальних витрат, що плануються за річними бюджетами;

б) звернення із запитом на затвердження коштів по кожній із пропозицій з наданням усіх необхідних додаткових матеріалів на кожний додатковий рівень затвердження у структурі організації;

в) прийняття рішення відносно інвестування (прийняти, відкинути, змінити).

Реалізація проекту:

відслідковування і контроль фаз реалізації;

б) оцінка реалізації та очікуваного результату інвестиційного рішення.

Викладений процес проілюстрований на рис. 3.1 і розглянутий далі.