5.3. Аналіз рентабельності капіталу

Коефіцієнти рентабельності капіталу характеризують його здатність генерувати необхідний прибуток у процесі господарського використання та визначають загальну ефективність формування капіталу підприємства. Для здійснення оцінки використовують такі основні показники:

1) коефіцієнт рентабельності інвестованого капіталу;

2) коефіцієнт рентабельності власного капіталу.

Перший показник характеризує рівень валового прибутку, що генерується сукупним капіталом підприємства. Його розраховують за формулою

,

де ВП — загальна сума валового прибутку;  — величина інвестованого (загального) капіталу.

Другий показник характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство і визначається за формулою

,

де ЧП — загальна величина чистого прибутку; ВК — величина власного капіталу

.

Неважко помітити, що рентабельність власного капіталу та рентабельність сукупного капіталу тісно пов’язані між собою:

.

Такий взаємозв’язок відображує залежність між ступенем фінансового ризику та прибутковістю власного капіталу. Очевидно, що в міру зниження рентабельності сукупного капіталу підприємство має збільшувати ступінь фінансового ризику, щоб забезпечити бажаний рівень дохідності власного капіталу.

Розширити факторну модель рентабельності власного капіталу можна за рахунок розкладу на складові частини показника рен­табельності сукупного капіталу, тобто

.

Перший фактор — рентабельність продажу  характеризує ефективність управління витратами і ціновою політикою підприємства.

Другий фактор — коефіцієнт оборотності капіталу  відображає інтенсивність його використання та ділову активність підприємства.

Третій фактор — фінансова структура підприємства  проявляє обрану підприємством політику в галузі фінансування. Чим вищий його рівень, тим вищий ступінь ризику банкрутст-
ва підприємства, але разом з тим вища дохідність власного капіталу.

Розглянемо вплив факторів на рентабельність власного капіталу за даними, наведеними в табл. 5.5.

Таблиця 5.5

Умовні дані для розрахунку впливу ФАКТОРів
на рентабельність власного капіталу

Загальна зміна рентабельності власного капіталу, %

.

У тому числі за рахунок змін:

1) фінансової структури:

;

2) оборотності капіталу:

;

3) рентабельності продажу:

.

Отже, дохідність власного капіталу зросла в основному за рахунок прискорення оборотності капіталу. Негативно вплинули на показник, що досліджується, зниження рентабельності продажу та збільшення (на 1 %) частки власного капіталу в складі його загальної величини.

Вивчення подібних залежностей має велику доказову силу для оцінки фінансового стану підприємства, оцінки ступеня важливості використання ним фінансових важелів для поліпшення результатів своєї діяльності. З цієї залежності випливає, що за інших рівних умов віддача власного капіталу підвищується при збільшенні частки позикових коштів у складі сукупного капіталу.

Однак безмежно збільшувати суму позикового капіталу підприємство не може, оскільки діють певні обмеження у виді коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості підприємства власними оборотними коштами, які слід обов’язково врахувати при заміщенні частки власного капіталу позиковим.

Розглянемо взаємозв’язок між рентабельністю власного капіталу й названими коефіцієнтами.

Для того щоб привести алгоритм розрахунку цих трьох показників у залежність від одних величин, здійснимо деякі перетворення:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності розраховується за формулою

,

де ОА — оборотні активи; КП — короткострокові пасиви.

Враховуючи його орієнтовне нормативне значення (1,5—2,0), запишемо:

;

ОА = 2 (1,5) КП.

2. Рентабельність власного капіталу:

;

ВК = ОА + НА – КП – ДЗ,

де НА — необоротні активи; ДЗ — довгострокові зобов’язання.

Тоді вихідна формула набуде такого вигляду:

.

Якщо врахувати результати попередніх перетворень (ОА =
=  2 (1,5) КП), то

.

3. Коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами

,

де ВОК — власні оборотні кошти.

Враховуючи алгоритм розрахунку величини власних оборотних коштів

ВОК = ОА – КП,

формулу визначення коефіцієнта подамо в такому вигляді та здійснимо деякі перетворення

.

Якщо врахувати, що ОА = 2 (1,5) КП, то формула буде такою:

,

або

.

Тобто

;

;

КП = 0,7 ОА.

Розглянемо умовне підприємство А, що має таку структуру майна:

Враховуючи офіційно встановлені мінімальні значення розглянутих вище показників, можна визначити величину короткострокових пасивів:

грн.

При валюті балансу 10 000 грн величина власного капіталу дорівнюватиме 5800 грн, тобто структура пасиву підприємства А буде такою:

Якщо розмір прибутку становить 1044 грн, то рентабельність власного капіталу 18 %.

Отже, для того щоб підвищити рентабельність власного капіталу (при незмінній структурі активів), потрібно зменшити його величину. Однак оскільки діє обмеження КП = 0,7 ОА, то це зробити можна лише за рахунок збільшення величини довгострокових зобов’язань.

Якщо припустити, що величина довгострокового позикового капіталу становить 2000 грн, підприємство А матиме таку фінансову структуру:

У цьому разі (при незмінній величині прибутку) рентабельність власного капіталу зросте і дорівнюватиме 27,5 %.

Отже, можна зробити висновок, що рентабельність власного капіталу (при збереженні коефіцієнтів поточної ліквідності та забезпечення підприємства власними оборотними коштами на мінімальному рівні) можна підвищити за рахунок збільшення величини позикових коштів у складі пасиву на довгостроковій основі. Однак при залученні довгострокових джерел фінансування слід ураховувати вартість та напрями їх використання. Якщо підприємство планує за рахунок довгострокових зобов’язань формувати поточні активи, навряд чи таке залучення буде виправданим. Тому, не в усіх випадках можливі зміни у фінансовій структурі.

Досягти збільшення рентабельності власного капіталу можна також за рахунок змін у структурі майна. Для цього слід знизити величину необоротних активів, що дасть змогу збільшити величину поточних активів, а отже, короткострокових пасивів. Тобто якщо структура активів підприємства А зміниться і буде такою:

то структура пасивів матиме такий вигляд:

Рентабельність власного капіталу (при величині прибутку 1044 грн) становитиме 23,7 %.

Проте такі зміни в структурі майна можливі тільки в деяких сферах діяльності. У промисловості, сільському господарстві, а та­кож в інших галузях, що займаються безпосередньо виробництвом продукції, структура активів характеризується суттєвим (у кілька разів) перевищенням частки необоротних активів над оборотними. Тому в більшості випадків зміни в структурі активів більш теоретичні, ніж практичні.

Отже, повертаючись до факторної моделі розрахунку рентабель­ності власного капіталу і враховуючи результати наведених прикладів, можна стверджувати, що підвищити рівень результативного показника лише за рахунок зміни фінансової структури неможливо. Очевидно, що для цього необхідне зростання обсягів реалізації та прибутку. Це означає, що третій чинник моделі має підпорядкований характер щодо першого та другого. Іншими словами, збільшувати величину позикового капіталу для підвищення рентабельності власного капіталу можна лише, тоді коли економічна рентабельність перевищує рівень ставки банківського відсотка.

Для того щоб кількісно визначити, на скільки відсотків підвищиться рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикового, використовують модель ефекту фінансового важеля:

,

де PIK (1 – Koп) — рентабельність інвестованого капіталу після сплати податків; Kоп — коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до величини валового прибутку); СВ — ставка відсотка за кредит (відношення величини загальної суми витрат, пов’язаних з обслуговуванням боргів, до їх середньорічної суми).

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

різниці між рентабельністю інвестованого капіталу та ставкою відсотків за кредит

[PIK (1 – Kоп) – CB];

плеча фінансового важеля ЗК / ВК.

Позитивний ефект фінансового важеля виникає в тому разі, якщо [PIK (1 – Koп) – CB] > 0. У цьому випадку різниця між економічною рентабельністю та ставкою відсотків за кредит вказує на доцільність збільшення плеча фінансового важеля, тобто частки позикового капіталу, оскільки це приводить до підвищення рентабельності власного капіталу. Якщо [PIK (1 – Kоп) – CB] < 0, створюється від’ємний ефект фінансового важеля, у результаті чого відбувається «проїдання» власного капіталу, що може стати причиною банкрутства підприємства.

Ситуація з ефектом фінансового важеля дещо змінюється, якщо при розрахунку оподатковуваного прибутку враховуються фінансові витрати по обслуговуванню боргу. Тоді за рахунок податкової економії реальна ставка відсотка за кредит зменшується порівняно з розрахованим рівнем. Вона дорівнюватиме СВ (1 – Коn).

У таких випадках ефект фінансового важеля рекомендується розраховувати так:

Коефіцієнти рентабельності капіталу характеризують його здатність генерувати необхідний прибуток у процесі господарського використання та визначають загальну ефективність формування капіталу підприємства. Для здійснення оцінки використовують такі основні показники:

1) коефіцієнт рентабельності інвестованого капіталу;

2) коефіцієнт рентабельності власного капіталу.

Перший показник характеризує рівень валового прибутку, що генерується сукупним капіталом підприємства. Його розраховують за формулою

,

де ВП — загальна сума валового прибутку;  — величина інвестованого (загального) капіталу.

Другий показник характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство і визначається за формулою

,

де ЧП — загальна величина чистого прибутку; ВК — величина власного капіталу

.

Неважко помітити, що рентабельність власного капіталу та рентабельність сукупного капіталу тісно пов’язані між собою:

.

Такий взаємозв’язок відображує залежність між ступенем фінансового ризику та прибутковістю власного капіталу. Очевидно, що в міру зниження рентабельності сукупного капіталу підприємство має збільшувати ступінь фінансового ризику, щоб забезпечити бажаний рівень дохідності власного капіталу.

Розширити факторну модель рентабельності власного капіталу можна за рахунок розкладу на складові частини показника рен­табельності сукупного капіталу, тобто

.

Перший фактор — рентабельність продажу  характеризує ефективність управління витратами і ціновою політикою підприємства.

Другий фактор — коефіцієнт оборотності капіталу  відображає інтенсивність його використання та ділову активність підприємства.

Третій фактор — фінансова структура підприємства  проявляє обрану підприємством політику в галузі фінансування. Чим вищий його рівень, тим вищий ступінь ризику банкрутст-
ва підприємства, але разом з тим вища дохідність власного капіталу.

Розглянемо вплив факторів на рентабельність власного капіталу за даними, наведеними в табл. 5.5.

Таблиця 5.5

Умовні дані для розрахунку впливу ФАКТОРів
на рентабельність власного капіталу

Загальна зміна рентабельності власного капіталу, %

.

У тому числі за рахунок змін:

1) фінансової структури:

;

2) оборотності капіталу:

;

3) рентабельності продажу:

.

Отже, дохідність власного капіталу зросла в основному за рахунок прискорення оборотності капіталу. Негативно вплинули на показник, що досліджується, зниження рентабельності продажу та збільшення (на 1 %) частки власного капіталу в складі його загальної величини.

Вивчення подібних залежностей має велику доказову силу для оцінки фінансового стану підприємства, оцінки ступеня важливості використання ним фінансових важелів для поліпшення результатів своєї діяльності. З цієї залежності випливає, що за інших рівних умов віддача власного капіталу підвищується при збільшенні частки позикових коштів у складі сукупного капіталу.

Однак безмежно збільшувати суму позикового капіталу підприємство не може, оскільки діють певні обмеження у виді коефіцієнта поточної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості підприємства власними оборотними коштами, які слід обов’язково врахувати при заміщенні частки власного капіталу позиковим.

Розглянемо взаємозв’язок між рентабельністю власного капіталу й названими коефіцієнтами.

Для того щоб привести алгоритм розрахунку цих трьох показників у залежність від одних величин, здійснимо деякі перетворення:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності розраховується за формулою

,

де ОА — оборотні активи; КП — короткострокові пасиви.

Враховуючи його орієнтовне нормативне значення (1,5—2,0), запишемо:

;

ОА = 2 (1,5) КП.

2. Рентабельність власного капіталу:

;

ВК = ОА + НА – КП – ДЗ,

де НА — необоротні активи; ДЗ — довгострокові зобов’язання.

Тоді вихідна формула набуде такого вигляду:

.

Якщо врахувати результати попередніх перетворень (ОА =
=  2 (1,5) КП), то

.

3. Коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами

,

де ВОК — власні оборотні кошти.

Враховуючи алгоритм розрахунку величини власних оборотних коштів

ВОК = ОА – КП,

формулу визначення коефіцієнта подамо в такому вигляді та здійснимо деякі перетворення

.

Якщо врахувати, що ОА = 2 (1,5) КП, то формула буде такою:

,

або

.

Тобто

;

;

КП = 0,7 ОА.

Розглянемо умовне підприємство А, що має таку структуру майна:

Враховуючи офіційно встановлені мінімальні значення розглянутих вище показників, можна визначити величину короткострокових пасивів:

грн.

При валюті балансу 10 000 грн величина власного капіталу дорівнюватиме 5800 грн, тобто структура пасиву підприємства А буде такою:

Якщо розмір прибутку становить 1044 грн, то рентабельність власного капіталу 18 %.

Отже, для того щоб підвищити рентабельність власного капіталу (при незмінній структурі активів), потрібно зменшити його величину. Однак оскільки діє обмеження КП = 0,7 ОА, то це зробити можна лише за рахунок збільшення величини довгострокових зобов’язань.

Якщо припустити, що величина довгострокового позикового капіталу становить 2000 грн, підприємство А матиме таку фінансову структуру:

У цьому разі (при незмінній величині прибутку) рентабельність власного капіталу зросте і дорівнюватиме 27,5 %.

Отже, можна зробити висновок, що рентабельність власного капіталу (при збереженні коефіцієнтів поточної ліквідності та забезпечення підприємства власними оборотними коштами на мінімальному рівні) можна підвищити за рахунок збільшення величини позикових коштів у складі пасиву на довгостроковій основі. Однак при залученні довгострокових джерел фінансування слід ураховувати вартість та напрями їх використання. Якщо підприємство планує за рахунок довгострокових зобов’язань формувати поточні активи, навряд чи таке залучення буде виправданим. Тому, не в усіх випадках можливі зміни у фінансовій структурі.

Досягти збільшення рентабельності власного капіталу можна також за рахунок змін у структурі майна. Для цього слід знизити величину необоротних активів, що дасть змогу збільшити величину поточних активів, а отже, короткострокових пасивів. Тобто якщо структура активів підприємства А зміниться і буде такою:

то структура пасивів матиме такий вигляд:

Рентабельність власного капіталу (при величині прибутку 1044 грн) становитиме 23,7 %.

Проте такі зміни в структурі майна можливі тільки в деяких сферах діяльності. У промисловості, сільському господарстві, а та­кож в інших галузях, що займаються безпосередньо виробництвом продукції, структура активів характеризується суттєвим (у кілька разів) перевищенням частки необоротних активів над оборотними. Тому в більшості випадків зміни в структурі активів більш теоретичні, ніж практичні.

Отже, повертаючись до факторної моделі розрахунку рентабель­ності власного капіталу і враховуючи результати наведених прикладів, можна стверджувати, що підвищити рівень результативного показника лише за рахунок зміни фінансової структури неможливо. Очевидно, що для цього необхідне зростання обсягів реалізації та прибутку. Це означає, що третій чинник моделі має підпорядкований характер щодо першого та другого. Іншими словами, збільшувати величину позикового капіталу для підвищення рентабельності власного капіталу можна лише, тоді коли економічна рентабельність перевищує рівень ставки банківського відсотка.

Для того щоб кількісно визначити, на скільки відсотків підвищиться рентабельність власного капіталу за рахунок залучення позикового, використовують модель ефекту фінансового важеля:

,

де PIK (1 – Koп) — рентабельність інвестованого капіталу після сплати податків; Kоп — коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до величини валового прибутку); СВ — ставка відсотка за кредит (відношення величини загальної суми витрат, пов’язаних з обслуговуванням боргів, до їх середньорічної суми).

Ефект фінансового важеля складається з двох компонентів:

різниці між рентабельністю інвестованого капіталу та ставкою відсотків за кредит

[PIK (1 – Kоп) – CB];

плеча фінансового важеля ЗК / ВК.

Позитивний ефект фінансового важеля виникає в тому разі, якщо [PIK (1 – Koп) – CB] > 0. У цьому випадку різниця між економічною рентабельністю та ставкою відсотків за кредит вказує на доцільність збільшення плеча фінансового важеля, тобто частки позикового капіталу, оскільки це приводить до підвищення рентабельності власного капіталу. Якщо [PIK (1 – Kоп) – CB] < 0, створюється від’ємний ефект фінансового важеля, у результаті чого відбувається «проїдання» власного капіталу, що може стати причиною банкрутства підприємства.

Ситуація з ефектом фінансового важеля дещо змінюється, якщо при розрахунку оподатковуваного прибутку враховуються фінансові витрати по обслуговуванню боргу. Тоді за рахунок податкової економії реальна ставка відсотка за кредит зменшується порівняно з розрахованим рівнем. Вона дорівнюватиме СВ (1 – Коn).

У таких випадках ефект фінансового важеля рекомендується розраховувати так: