8.3. Кількісна оцінка фінансової стійкості підприємства

Значна кількість чинників, що впливає на фінансову стійкість підприємства, обумовлює значною мірою відсутність в економіч­ній літературі єдиного підходу до її визначення та оцінки. Передумовою оцінки фінансової стійкості майже в усіх методичних підходах визнається проведення аналізу фінансового стану підприємства та його оцінка за допомогою системи коефіцієнтів, які дають змогу зробити висновок про ступінь фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість є однією з найважливіших характеристик фінансового стану. В Україні використовують різні методики оцінки фінансового стану підприємств. Різні системи показників оцінки фінансового стану і стали причиною існування не одного підходу до визначення та оцінки фінансової стійкості. Методичні підходи до визначення фінансової стійкості.

Фінансову стійкість підприємства оцінюють за допомогою абсолютних і відносних показників. За абсолютний показник фінансової стійкості приймають наявність власних оборотних коштів. Це розрахунковий показник. Він визначається як різниця між поточними активами і поточними зобов’язаннями

НВОК = II р АБ – IV р. ПБ,

де II р АБ — поточні активи, тобто підсумок за II розділом активу балансу; IV р. ПБ — поточні зобов’язання, підсумок за IV розділом балансу.

Цей розрахунковий показник показує, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу.

Джерелами формування довгострокових активів є перманентний капітал (власний та довгострокові пасиви), але можуть формуватись і за рахунок короткострокових кредитів. Поточні активи формуються за рахунок власного капіталу та короткостро­кових позикових коштів. Отже, поточні активи (підсумок за розділом II активу балансу) можна поділити на дві частини:

1) постійну, сформовану за рахунок постійного капіталу;

2) змінну, сформовану за рахунок поточних зобов’язань підприємства.

Наявність власного оборотного капіталу в кожний конкретний період часу буде характеризувати фінансову залежність підприємства та його стан.

За даними балансу Поліграфкомбінату «Україна» визначимо наявність власних оборотних коштів (НВОК).

НВОК на поч. року = 59 702,7 – 23 611,1 = 36 091,6 тис. грн.

НВОК на кінець року = 83 819,5 – 48 438,8 = 35 380,7 тис. грн.

За результатами розрахунків можна побачити, що на початок року поточні активи в сумі 36 091,6 тис. грн. були сформовані за рахунок власного капіталу, на кінець року цей показник зменшив­ся на 710,9 тис. грн, що оцінюється негативно. Якщо на початок року у підприємства після повного погашення поточних зобов’язань залишиться ще 36 091,6 тис. грн, то на кінець року тільки 35 380,7 тис. грн (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

Аналіз власних оборотних коштів

Як видно із розрахункових показників табл. 8.2, частка власного капіталу в сумі поточних активів на початок року становила 60,4 %, а на кінець року зменшилась на 18,2 %, що відповідає 42,2 %. Відповідно зросла частка позикового капіталу з 39,6 % на початок року до 57,8 % на кінець року, що свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і погіршення його фінансового стану. Для успішної діяльності Поліграфкомбінату «Україна» необхідно забезпечити зростання власних оборотних коштів.

Крім абсолютних показників оцінки фінансової стійкості підприємства застосування відносних дозволяє більш детально її оцінити. Виділяють три методичних підходи щодо визначення фінансової стійкості за відносними показниками: 1) коефіцієнтний; 2) агрегатний; 3) інтегральний.

Суть коефіцієнтного підходу оцінки фінансової стійкості підприємства полягає в обчисленні та аналізі низки фінансових коефіцієн­тів. Методичний підхід до визначення фінансової стійкості за допомогою фінансових коефіцієнтів є найбільш поширеним. При використанні коефіцієнтного підходу кількість фінансових коефіцієнтів коливається від одного до шістнадцяти і більше. Зокрема, Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженим Наказом Мінфіну України та Фонду державного майна України від 26 січня 2001 р. № 49/121, визначено лише чотири коефіцієнти фінансової стійкості, хоча практикою доведено доцільність брати не менш як сім.

Єдиного загальновизнаного підходу використання інформації для кількісного визначення фінансової стійкості та її оцінки немає. Виділяють два основних підходи до визначення фінансової стійкості, відповідно до яких диференційованою є інформаційна база аналізу [5, с. 32].

За першого підходу при оцінці фінансового стану і фінансової стійкості підприємства орієнтуються винятково на дані Балансу про джерела фінансування, тобто на капітал. У цьому разі оцінку фінансової стійкості підприємства здійснюють тільки на основі даних пасиву балансу.

За другого підходу для оцінки фінансової стійкості підприємства аналізують взаємозв’язок між активом і пасивом Балансу, тобто простежують напрями використання коштів.

За першого підходу коефіцієнти, розраховані за даними пасиву балансу, є основними. Однак характеристика фінансової стійкості за допомогою таких показників буде не повною. Важливо не тільки знати, звідки залучено кошти, а й куди їх вкладено, яка структура вкладень.

Більш повним і з економічного погляду більш виправданим є другий підхід. Тому повну оцінку фінансової стійкості підприємства слід здійснювати з використанням як коефіцієнтів, розрахованих за даними пасиву балансу, так і коефіцієнтів, що відображують взаємозв’язок між джерелами формування коштів підпри­ємства і структурою вкладень [4. с. 53].

У світовій і вітчизняній практиці розроблена система показників для оцінки фінансової стабільності поділяється на два класи.

До першого класу відносять показники із встановленими нормативними значеннями (показники ліквідності та платоспроможності), а до другого — показники без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності) [2, с. 235, 236].

Першим етапом аналізу фінансового стану підприємства є оцінка оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу підприємства. Ці показники окремі автори поділяють на два блоки:

1) коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел коштів;

2) коефіцієнти покриття, які характеризують фінансову стійкість з позицій витрат, пов’язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел залучених коштів [5, с. 33].

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюють за даними Балансу підприємства. Проведений аналіз характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, суть фінансової стійкості та незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюють через розрахунок та оцінку таких коефіцієнтів (табл. 8.3).

Таблиця 8.3

Алгоритм розрахунку основних показників (коефіцієнтів)
фінансової стійкості підприємства

З метою забезпечення єдиного порядку і основних методичних принципів проведення аналізу фінансового стану приватизованих підприємств Мінфіном України і Фондом державного майна України встановлено скорочений перелік коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості (табл. 8.4).

Таблиця 8.4

Алгоритм розрахунку показників (коефіцієнтів)
фінансової стійкості підприємства при приватизації

Примітка. Табл. 8.4 складено на основі дод. 1 до Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації.

Охарактеризуємо найбільш суттєві із коефіцієнтів капіталізації.

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує частку власних коштів (власного капіталу) в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність.

Коефіцієнт фінансової автономії розраховують за формулою

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким, стабільним і більш незалежним від зовнішніх кредиторів є підприємство. Вважають, що в підприємства з високою часткою власного капіталу кредитори швидше вкладають кошти, оскільки вони мають можливість погасити борги за рахунок власних коштів. Практика свідчить, що загальна сума заборгованості не повин­на перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) мають бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів. Отже, критичне значення коефіцієнта автономії має становити 0,5, хоча частка залученого капіталу в японських компаніях — 80 %, що на 58 % більше, ніж у США.

Коефіцієнтом, зворотним коефіцієнту фінансової автономії, є коефіцієнт фінансової залежності. Добуток цих коефіцієнтів дорівнює 1.

Коефіцієнт фінансової залежності розраховують за формулою

Зростання цього показника у динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, а отже, втрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці (100 %), то це свідчить про те, що власники підприємства повністю його фінансують, а якщо перевищує одиницю, то навпаки. Так, якщо значення коефіцієнта 1,40, це озна­чає, що при вкладенні в активи підприємства 1,40 грн, позиченими є 40 коп.

Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення залучених коштів і власного капіталу. Його обчислюють за формулою

За цим коефіцієнтом здійснюють найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Оптимальне значення — Кф.р £ 0,5. Критичне значення — 1.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного оборотного капіталу перебуває в обороті, тобто у тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Для забезпечення гнучкості у використанні власних коштів підприємства необхідно, щоб коефіцієнт маневреності за своїм значенням був досить високим.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховують як відношення власного оборотного капіталу підприємства до власних джерел фінансування

Iнформацією для розрахунку цього коефіцієнта є пасив Балан­су та розрахункові дані, що відображують величину власних оборотних коштів. Величину власного капіталу підприємства показують у розд. I пасиву Балансу, тоді як величину власних оборотних коштів потрібно розрахувати. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів. Його можна розрахувати двома способами:

1) як різницю між сумою власного капіталу та сумою необоротних активів:

Кв = Підсумок розд. I пасиву Балансу – Підсумок розд. I активу Балансу = рядок 380 (ф. № 1) – рядок 080 (ф. № 1);

2) як різницю між сумою оборотних активів і сумою власного капіталу

Кв = (Підсумок розд. II активу Балансу + Підсумок розд. III
активу Балансу) – (Підсумок розд. II пасиву Балансу +
+ Підсумок розд. III пасиву Балансу + Підсумок розд. IV пасиву Балансу + Підсумок розд. V пасиву Балансу) =
= (рядок 260 (ф. № 1) + рядок 270 (ф. № 1)) – (рядок 430
(ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1) + рядок 620 (ф. № 1) +
+ рядок 630 (ф. № 1)).

Отже, формула розрахунку коефіцієнта маневреності матиме такий вигляд

За своїм значенням показник — величина власних оборотних коштів може значно коливатися залежно від структури капіталу та галузевої належності підприємства. Зміни коефіцієнта маневреності можуть бути як позитивними, так і негатив­ними. Позитивним буде незначне збільшення коефіцієнта маневреності в динаміці. Різке збільшення цього коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства, оскільки зростання значення цього показника відбувається за умови або зростання власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних джерел фінансування. Збільшення цього показника автоматично викличе зменшення інших показників, наприклад коефіцієнта фінансової автономії, що призведе до посилення залежності підприємства від кредиторів.

Для визначення оптимального значення коефіцієнта маневреності потрібно цей показник по конкретному підприємству порів­няти із середнім його значенням по галузі або в суб’єктів господарювання — конкурентів.

Розрахунок коефіцієнтів капіталізації для Поліграфкомбінату «Україна» наведено в табл. 8.5.

Найчастіше, чим вищий рівень коефіцієнта фінансової автономії і нижчий коефіцієнта фінансової залежності та коефіцієнта фінансового ризику, тим стійкіший фінансовий стан підприємства. На Поліграфкомбінаті «Україна», протягом звітного періоду коефіцієнт фінансової автономії підприємства знизився на 9,0 відсоткового пункта і збільшився показник залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Така динаміка показників фінансової автономії та фінансової залежності в даному разі не є негативною тенденцією, оскільки початкове значення наведених показників для підприємства, що аналізується, були на достатньо високому рівні.

Таблиця 8.5

Аналіз показників фінансової стійкості

Водночас підприємство відрізняється низьким рівнем маневреності власного капіталу, що обумовлено високою часткою влас­них коштів у структурі пасивів підприємства. Позитивним момен­том є збільшення значення цього коефіцієнта в динаміці.

Для підприємства дуже важливо знайти оптимальне співвідношення коефіцієнта фінансової автономії і коефіцієнта маневреності власного капіталу, іншими словами, співвідношення власного і позикового капіталу.

Важливу роль при оцінці фінансової стійкості підприємства відіграють також коефіцієнти покриття.

Методика розрахунку коефіцієнта структури покриття дов­гострокових вкладень ґрунтується на припущенні, що довгострокові позики використано для фінансування придбання основ­них засобів та інших капітальних вкладень, тобто

Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіцієнта в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. Водночас фінансування є ознакою добре розробленої стратегії підприємства. Цей показник може бути інтерпретований по-різному, що залежить насамперед від користувачів аналітичних даних. Для банків та інших інвесторів більш надійною є ситуація, коли значення цього коефіцієнта нижче, тоді як з позицій підприємства більш високе значення показника є ознакою нормального функціонування.

На підприємстві, що аналізується, на початку звітного періоду всі необоротні активи були профінансовані за рахунок власних кош­тів. До кінця року ситуація дещо змінилася: 4,1 % (150 : 3663,7) вартості необоротних активів було профінансовано за рахунок власних коштів.

Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансування. Визначаючи значення цих показників, у розрахунок приймають тільки довгострокові джерела коштів. У цю підгрупу входять два взаємодоповнюючих показники — коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел, які обчислюють за формулою

Сума цих показників дорівнює одиниці. Зростання коефіцієнта Кд.з.п.к в динаміці є негативною тенденцією і означає, що з позиції довгострокової перспективи підприємство все більше й біль­ше залежить від зовнішніх чинників. Що стосується ступеня залучення позикових коштів, то в зарубіжній практиці існують різні думки. Найпоширенішою є думка про те, що частка власного капіталу в загальній сумі джерел довгострокового фінансування Кф.н.к.д має бути досить великою, при цьому нижню межу означено на рівні 0,6 (60 %). При більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням.

Водночас у підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають свої кошти більш охоче.

У нашому випадку на початок року коефіцієнт Кд.з.п.к дорівнює нулю, оскільки дострокові зобов’язання у підприємства відсутні. Це, з одного боку, характеризувало високу ступінь фінансової стійкості підприємства, а з другого — свідчило про недостатньо продуману фінансову стратегію підприємства і як наслідок знижувало рівень рентабельності власного капіталу підприємства. На кінець року значення цих коефіцієнтів було таким: Кд.з.п.к = 0; Кф.н.к.д = 1. Така динаміка є позитивною тенденцією, оскільки свід­чить про більш раціональний підхід до формування фінансової стратегії підприємства.

Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства, є вид джерел фінансування матеріальних оборотних коштів.

Матеріальні оборотні кошти підприємства являють собою запаси, вартість яких відображується у розд. II активу Балансу. Кіль­кісне значення цього показника визначається додаванням даних за такими статтями Балансу, як виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, товари. Розрахунок вартості матеріальних оборотних кош­тів підприємства можна виконати так:

З = рядок 100 (ф. № 1) + рядок 110 (ф. № 1) +
+ рядок 120 (ф. № 1) + рядок 130 (ф. № 1) + рядок 140 (ф. № 1).

Для характеристики джерел формування матеріальних оборот­них коштів (запасів) використовують кілька показників, які харак­теризують види джерел:

1. Власні оборотні кошти

Кв = Підсумок розд. I пасиву Балансу – Підсумок розд. I
активу Балансу = рядок 380 (ф. № 1) — рядок 080 (ф. № 1) = = (Підсумок розд. II активу Балансу + Підсумок розд. III активу Балансу) – (Підсумок розд. II пасиву Балансу + Підсумок розд. III пасиву Балансу + (Підсумок розд. IV пасиву Балансу + Підсумок розд. V пасиву Балансу) = (рядок 260 (ф. № 1) + рядок 270
(ф. № 1) – (рядок 430 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1) + рядок 620 (ф. № 1) + рядок 630 ( ф. № 1);

2. Власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування запасів (функціонуючий капітал)

Кв.п.з = Кв + Підсумок розд. III пасиву Балансу =
= рядок 380 (ф. № 1) – рядок 080 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1);

3. Загальна величина основних джерел формування запасів

Ко. = Кв.дп. + Короткострокові кредити – Необоротні активи = = рядок 380 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1) +
+ рядок 500 (ф. № 1) –рядок 080 (ф. № 1).

Для правильної оцінки фінансової стійкості розрахункові дані цих показників порівнюють у динаміці та з нормативними значеннями. Рекомендовані значення показників і тенденції зміни наведено в табл. 8.6.

Таблиця 8.6

Нормативні значення показників
фінансової стійкості підприємства

Для порівняння значень розрахованих показників (коефіцієнтів) у випадку, якщо основним звітним періодом, за який подається Звіт про фінансові результати, є квартал, а всі попередні періоди, за які здійснюються розрахунки, є річними, необхідно дані квартального звіту про фінансові результати помножити на коефіцієнт: К = 4 : N, де N — порядковий номер звітного кварталу.

Для кожного підприємства значення наведених показників будуть різними. На величину коефіцієнтів впливають такі чинники: стадія життєвого циклу підприємства, галузь його діяльності, структура джерел коштів, оборотність оборотних та всіх активів. Тому застосування коефіцієнтного підходу є проблематичним з погляду неможливості зробити однозначні висновки щодо ступеня фінансової стійкості підприємства.

Агрегатний підхід ґрунтується на визначенні фінансової стійкості на основі агрегатів. Такий методичний підхід є доповненням до наведеного вище, оскільки виділяють чотири типи поточної фінансової стійкості підприємства.

Важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є вид джерел фінансування матеріальних оборотних коштів.

Матеріальні оборотні кошти підприємства являють собою запаси (З), вартість яких відображується в ІІ розділі активу балансу. Їх вартість розраховують таким чином:

З = ряд. 100 + ряд. 110 + ряд. 120 + ряд. 130 + ряд. 140.

Види джерел, за рахунок яких сформовані матеріальні оборот­ні кошти (запаси):

1. Власні оборотні кошти:

Кв. об = П1 – А1 = ряд. 380 – ряд. 080 = (А2 + А3) – П2 + П3 +
+ П4 + П4 + П5 = (ряд. 260 + ряд. 270) – (ряд. 430 + ряд. 480 +
+ ряд. 620 + ряд. 630).

2. Власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування коштів (функціонуючий капітал) (Кв.д.п):

Кв.д.п = Кв. об + П3 = (ряд. 380 – ряд. 080 + ряд. 480).

3. Сукупна величина основних джерел формування коштів (Ко):

Ко = Кв.д.п + Короткострокові кредити – Необоротні активи =
= ряд. 380 + ряд. 480 + ряд. 500 – ряд. 080.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпечення запасів джерелами формування:

1. Надлишок (+) або нестача (–) власних оборотних коштів

± Фв = Кв – З;

2. Надлишок (+) або нестача (–) власних оборотних коштів і довгострокових джерел формування запасів

± ФТ = Кв.пз – З;

3. Надлишок (+) або нестача (–) загальної величини основних джерел формування запасів

± Фо = Ко – З.

За допомогою цих показників визначають трикомпонентний тип фінансової стійкості підприємства:

Після виконання розрахунків наведених вище показників підприємство може бути охарактеризоване одним із чотирьох типів фінансової стійкості (табл. 8.4).

Iнтегральний підхід дає змогу дати інтегровану оцінку ступеню фінансової стійкості. Його можна застосовувати на практиці, особливо в умовах кризового стану економічної системи, коли господарські зв’язки підприємства, що існували раніше, порушені і відбувається процес налагодження ним нових зв’язків з партнерами, зацікавленими у достатній фінансовій стійкості.

Показники фінансової стійкості за цього підходу характеризують стан і структуру активів підприємства та забезпеченість їх джерелами покриття.

Склад, суть та алгоритм розрахунку кожного з показників фінансової стійкості при використанні інтегрального підходу наведено в табл. 8.7.

Таблиця 8.7

Характеристика показників фінансової стійкості,
визначеної за інтегральним підходом

Цей підхід цікавий тим, що на відміну від усіх охарактеризованих вище, у процесі його здійснення кожний з показників розглядається у взаємозв’язку з іншими показниками. Крім того, для загальної оцінки фінансового стану за цим підходом використовують узагальнюючий показник зміни фінансової стійкості підприємства

де ,  — коефіцієнт довгострокового залучення коштів у звітному та попередньому періодах; ,  — коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними оборотними коштами у звітному та попередньому періодах; ,  — коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів у звітному та попередньому періодах; ,  — коефіцієнт реальної вартості майна; ,  — коефіцієнт постійного активу.

Критерії оцінки цього показника такі:

якщо Фс > 0, то це свідчить про збільшення фінансової стійкості підприємства;

якщо Фс < 0, то це свідчить про зниження фінансової стійкості підприємства.

Отже, велика кількість підходів до визначення фінансової стійкості підприємства свідчить про багатогранність цього поняття.

Фінансова стійкість — це спроможність підприємства забезпечувати пропорційний розвиток при збереженні достатнього рів­ня плато- та кредитоспроможності.

У зв’язку з цим вважаємо цікавим дослідження, яке ґрунтується на інтегрованому поєднанні двох підходів:

1. З використанням узагальнюючого показника зміни фінансової стійкості підприємства (Фс), що дає змогу оцінити загальну динаміку фінансового стану та зміни фінансової стійкості підприємства потягом певного періоду часу;

2. Підходу, в основні якого покладено виділення чотирьох типів поточної фінансової стійкості (абсолютна та нормальна фінансова стійкість, нестійкий і кризовий фінансовий стан підприємства). За допомогою такого підходу можна визначити, до якого саме типу належать певні підприємства, а також зробити прогностичні розрахунки щодо перспектив розвитку підприємств у разі зміни фінансової стійкості.

Значна кількість чинників, що впливає на фінансову стійкість підприємства, обумовлює значною мірою відсутність в економіч­ній літературі єдиного підходу до її визначення та оцінки. Передумовою оцінки фінансової стійкості майже в усіх методичних підходах визнається проведення аналізу фінансового стану підприємства та його оцінка за допомогою системи коефіцієнтів, які дають змогу зробити висновок про ступінь фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість є однією з найважливіших характеристик фінансового стану. В Україні використовують різні методики оцінки фінансового стану підприємств. Різні системи показників оцінки фінансового стану і стали причиною існування не одного підходу до визначення та оцінки фінансової стійкості. Методичні підходи до визначення фінансової стійкості.

Фінансову стійкість підприємства оцінюють за допомогою абсолютних і відносних показників. За абсолютний показник фінансової стійкості приймають наявність власних оборотних коштів. Це розрахунковий показник. Він визначається як різниця між поточними активами і поточними зобов’язаннями

НВОК = II р АБ – IV р. ПБ,

де II р АБ — поточні активи, тобто підсумок за II розділом активу балансу; IV р. ПБ — поточні зобов’язання, підсумок за IV розділом балансу.

Цей розрахунковий показник показує, яка сума поточних активів сформована за рахунок власного капіталу.

Джерелами формування довгострокових активів є перманентний капітал (власний та довгострокові пасиви), але можуть формуватись і за рахунок короткострокових кредитів. Поточні активи формуються за рахунок власного капіталу та короткостро­кових позикових коштів. Отже, поточні активи (підсумок за розділом II активу балансу) можна поділити на дві частини:

1) постійну, сформовану за рахунок постійного капіталу;

2) змінну, сформовану за рахунок поточних зобов’язань підприємства.

Наявність власного оборотного капіталу в кожний конкретний період часу буде характеризувати фінансову залежність підприємства та його стан.

За даними балансу Поліграфкомбінату «Україна» визначимо наявність власних оборотних коштів (НВОК).

НВОК на поч. року = 59 702,7 – 23 611,1 = 36 091,6 тис. грн.

НВОК на кінець року = 83 819,5 – 48 438,8 = 35 380,7 тис. грн.

За результатами розрахунків можна побачити, що на початок року поточні активи в сумі 36 091,6 тис. грн. були сформовані за рахунок власного капіталу, на кінець року цей показник зменшив­ся на 710,9 тис. грн, що оцінюється негативно. Якщо на початок року у підприємства після повного погашення поточних зобов’язань залишиться ще 36 091,6 тис. грн, то на кінець року тільки 35 380,7 тис. грн (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

Аналіз власних оборотних коштів

Як видно із розрахункових показників табл. 8.2, частка власного капіталу в сумі поточних активів на початок року становила 60,4 %, а на кінець року зменшилась на 18,2 %, що відповідає 42,2 %. Відповідно зросла частка позикового капіталу з 39,6 % на початок року до 57,8 % на кінець року, що свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і погіршення його фінансового стану. Для успішної діяльності Поліграфкомбінату «Україна» необхідно забезпечити зростання власних оборотних коштів.

Крім абсолютних показників оцінки фінансової стійкості підприємства застосування відносних дозволяє більш детально її оцінити. Виділяють три методичних підходи щодо визначення фінансової стійкості за відносними показниками: 1) коефіцієнтний; 2) агрегатний; 3) інтегральний.

Суть коефіцієнтного підходу оцінки фінансової стійкості підприємства полягає в обчисленні та аналізі низки фінансових коефіцієн­тів. Методичний підхід до визначення фінансової стійкості за допомогою фінансових коефіцієнтів є найбільш поширеним. При використанні коефіцієнтного підходу кількість фінансових коефіцієнтів коливається від одного до шістнадцяти і більше. Зокрема, Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженим Наказом Мінфіну України та Фонду державного майна України від 26 січня 2001 р. № 49/121, визначено лише чотири коефіцієнти фінансової стійкості, хоча практикою доведено доцільність брати не менш як сім.

Єдиного загальновизнаного підходу використання інформації для кількісного визначення фінансової стійкості та її оцінки немає. Виділяють два основних підходи до визначення фінансової стійкості, відповідно до яких диференційованою є інформаційна база аналізу [5, с. 32].

За першого підходу при оцінці фінансового стану і фінансової стійкості підприємства орієнтуються винятково на дані Балансу про джерела фінансування, тобто на капітал. У цьому разі оцінку фінансової стійкості підприємства здійснюють тільки на основі даних пасиву балансу.

За другого підходу для оцінки фінансової стійкості підприємства аналізують взаємозв’язок між активом і пасивом Балансу, тобто простежують напрями використання коштів.

За першого підходу коефіцієнти, розраховані за даними пасиву балансу, є основними. Однак характеристика фінансової стійкості за допомогою таких показників буде не повною. Важливо не тільки знати, звідки залучено кошти, а й куди їх вкладено, яка структура вкладень.

Більш повним і з економічного погляду більш виправданим є другий підхід. Тому повну оцінку фінансової стійкості підприємства слід здійснювати з використанням як коефіцієнтів, розрахованих за даними пасиву балансу, так і коефіцієнтів, що відображують взаємозв’язок між джерелами формування коштів підпри­ємства і структурою вкладень [4. с. 53].

У світовій і вітчизняній практиці розроблена система показників для оцінки фінансової стабільності поділяється на два класи.

До першого класу відносять показники із встановленими нормативними значеннями (показники ліквідності та платоспроможності), а до другого — показники без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності) [2, с. 235, 236].

Першим етапом аналізу фінансового стану підприємства є оцінка оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу підприємства. Ці показники окремі автори поділяють на два блоки:

1) коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позицій структури джерел коштів;

2) коефіцієнти покриття, які характеризують фінансову стійкість з позицій витрат, пов’язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел залучених коштів [5, с. 33].

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюють за даними Балансу підприємства. Проведений аналіз характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, суть фінансової стійкості та незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства здійснюють через розрахунок та оцінку таких коефіцієнтів (табл. 8.3).

Таблиця 8.3

Алгоритм розрахунку основних показників (коефіцієнтів)
фінансової стійкості підприємства

З метою забезпечення єдиного порядку і основних методичних принципів проведення аналізу фінансового стану приватизованих підприємств Мінфіном України і Фондом державного майна України встановлено скорочений перелік коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості (табл. 8.4).

Таблиця 8.4

Алгоритм розрахунку показників (коефіцієнтів)
фінансової стійкості підприємства при приватизації

Примітка. Табл. 8.4 складено на основі дод. 1 до Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації.

Охарактеризуємо найбільш суттєві із коефіцієнтів капіталізації.

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує частку власних коштів (власного капіталу) в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність.

Коефіцієнт фінансової автономії розраховують за формулою

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким, стабільним і більш незалежним від зовнішніх кредиторів є підприємство. Вважають, що в підприємства з високою часткою власного капіталу кредитори швидше вкладають кошти, оскільки вони мають можливість погасити борги за рахунок власних коштів. Практика свідчить, що загальна сума заборгованості не повин­на перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) мають бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів. Отже, критичне значення коефіцієнта автономії має становити 0,5, хоча частка залученого капіталу в японських компаніях — 80 %, що на 58 % більше, ніж у США.

Коефіцієнтом, зворотним коефіцієнту фінансової автономії, є коефіцієнт фінансової залежності. Добуток цих коефіцієнтів дорівнює 1.

Коефіцієнт фінансової залежності розраховують за формулою

Зростання цього показника у динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, а отже, втрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці (100 %), то це свідчить про те, що власники підприємства повністю його фінансують, а якщо перевищує одиницю, то навпаки. Так, якщо значення коефіцієнта 1,40, це озна­чає, що при вкладенні в активи підприємства 1,40 грн, позиченими є 40 коп.

Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення залучених коштів і власного капіталу. Його обчислюють за формулою

За цим коефіцієнтом здійснюють найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінансової стійкості, і навпаки.

Оптимальне значення — Кф.р £ 0,5. Критичне значення — 1.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного оборотного капіталу перебуває в обороті, тобто у тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Для забезпечення гнучкості у використанні власних коштів підприємства необхідно, щоб коефіцієнт маневреності за своїм значенням був досить високим.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховують як відношення власного оборотного капіталу підприємства до власних джерел фінансування

Iнформацією для розрахунку цього коефіцієнта є пасив Балан­су та розрахункові дані, що відображують величину власних оборотних коштів. Величину власного капіталу підприємства показують у розд. I пасиву Балансу, тоді як величину власних оборотних коштів потрібно розрахувати. Цей показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття його поточних активів. Його можна розрахувати двома способами:

1) як різницю між сумою власного капіталу та сумою необоротних активів:

Кв = Підсумок розд. I пасиву Балансу – Підсумок розд. I активу Балансу = рядок 380 (ф. № 1) – рядок 080 (ф. № 1);

2) як різницю між сумою оборотних активів і сумою власного капіталу

Кв = (Підсумок розд. II активу Балансу + Підсумок розд. III
активу Балансу) – (Підсумок розд. II пасиву Балансу +
+ Підсумок розд. III пасиву Балансу + Підсумок розд. IV пасиву Балансу + Підсумок розд. V пасиву Балансу) =
= (рядок 260 (ф. № 1) + рядок 270 (ф. № 1)) – (рядок 430
(ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1) + рядок 620 (ф. № 1) +
+ рядок 630 (ф. № 1)).

Отже, формула розрахунку коефіцієнта маневреності матиме такий вигляд

За своїм значенням показник — величина власних оборотних коштів може значно коливатися залежно від структури капіталу та галузевої належності підприємства. Зміни коефіцієнта маневреності можуть бути як позитивними, так і негатив­ними. Позитивним буде незначне збільшення коефіцієнта маневреності в динаміці. Різке збільшення цього коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства, оскільки зростання значення цього показника відбувається за умови або зростання власного оборотного капіталу, або при зменшенні власних джерел фінансування. Збільшення цього показника автоматично викличе зменшення інших показників, наприклад коефіцієнта фінансової автономії, що призведе до посилення залежності підприємства від кредиторів.

Для визначення оптимального значення коефіцієнта маневреності потрібно цей показник по конкретному підприємству порів­няти із середнім його значенням по галузі або в суб’єктів господарювання — конкурентів.

Розрахунок коефіцієнтів капіталізації для Поліграфкомбінату «Україна» наведено в табл. 8.5.

Найчастіше, чим вищий рівень коефіцієнта фінансової автономії і нижчий коефіцієнта фінансової залежності та коефіцієнта фінансового ризику, тим стійкіший фінансовий стан підприємства. На Поліграфкомбінаті «Україна», протягом звітного періоду коефіцієнт фінансової автономії підприємства знизився на 9,0 відсоткового пункта і збільшився показник залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Така динаміка показників фінансової автономії та фінансової залежності в даному разі не є негативною тенденцією, оскільки початкове значення наведених показників для підприємства, що аналізується, були на достатньо високому рівні.

Таблиця 8.5

Аналіз показників фінансової стійкості

Водночас підприємство відрізняється низьким рівнем маневреності власного капіталу, що обумовлено високою часткою влас­них коштів у структурі пасивів підприємства. Позитивним момен­том є збільшення значення цього коефіцієнта в динаміці.

Для підприємства дуже важливо знайти оптимальне співвідношення коефіцієнта фінансової автономії і коефіцієнта маневреності власного капіталу, іншими словами, співвідношення власного і позикового капіталу.

Важливу роль при оцінці фінансової стійкості підприємства відіграють також коефіцієнти покриття.

Методика розрахунку коефіцієнта структури покриття дов­гострокових вкладень ґрунтується на припущенні, що довгострокові позики використано для фінансування придбання основ­них засобів та інших капітальних вкладень, тобто

Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів та інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіцієнта в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. Водночас фінансування є ознакою добре розробленої стратегії підприємства. Цей показник може бути інтерпретований по-різному, що залежить насамперед від користувачів аналітичних даних. Для банків та інших інвесторів більш надійною є ситуація, коли значення цього коефіцієнта нижче, тоді як з позицій підприємства більш високе значення показника є ознакою нормального функціонування.

На підприємстві, що аналізується, на початку звітного періоду всі необоротні активи були профінансовані за рахунок власних кош­тів. До кінця року ситуація дещо змінилася: 4,1 % (150 : 3663,7) вартості необоротних активів було профінансовано за рахунок власних коштів.

Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансування. Визначаючи значення цих показників, у розрахунок приймають тільки довгострокові джерела коштів. У цю підгрупу входять два взаємодоповнюючих показники — коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел, які обчислюють за формулою

Сума цих показників дорівнює одиниці. Зростання коефіцієнта Кд.з.п.к в динаміці є негативною тенденцією і означає, що з позиції довгострокової перспективи підприємство все більше й біль­ше залежить від зовнішніх чинників. Що стосується ступеня залучення позикових коштів, то в зарубіжній практиці існують різні думки. Найпоширенішою є думка про те, що частка власного капіталу в загальній сумі джерел довгострокового фінансування Кф.н.к.д має бути досить великою, при цьому нижню межу означено на рівні 0,6 (60 %). При більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням.

Водночас у підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають свої кошти більш охоче.

У нашому випадку на початок року коефіцієнт Кд.з.п.к дорівнює нулю, оскільки дострокові зобов’язання у підприємства відсутні. Це, з одного боку, характеризувало високу ступінь фінансової стійкості підприємства, а з другого — свідчило про недостатньо продуману фінансову стратегію підприємства і як наслідок знижувало рівень рентабельності власного капіталу підприємства. На кінець року значення цих коефіцієнтів було таким: Кд.з.п.к = 0; Кф.н.к.д = 1. Така динаміка є позитивною тенденцією, оскільки свід­чить про більш раціональний підхід до формування фінансової стратегії підприємства.

Важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства, є вид джерел фінансування матеріальних оборотних коштів.

Матеріальні оборотні кошти підприємства являють собою запаси, вартість яких відображується у розд. II активу Балансу. Кіль­кісне значення цього показника визначається додаванням даних за такими статтями Балансу, як виробничі запаси, тварини на вирощуванні та відгодівлі, незавершене виробництво, готова продукція, товари. Розрахунок вартості матеріальних оборотних кош­тів підприємства можна виконати так:

З = рядок 100 (ф. № 1) + рядок 110 (ф. № 1) +
+ рядок 120 (ф. № 1) + рядок 130 (ф. № 1) + рядок 140 (ф. № 1).

Для характеристики джерел формування матеріальних оборот­них коштів (запасів) використовують кілька показників, які харак­теризують види джерел:

1. Власні оборотні кошти

Кв = Підсумок розд. I пасиву Балансу – Підсумок розд. I
активу Балансу = рядок 380 (ф. № 1) — рядок 080 (ф. № 1) = = (Підсумок розд. II активу Балансу + Підсумок розд. III активу Балансу) – (Підсумок розд. II пасиву Балансу + Підсумок розд. III пасиву Балансу + (Підсумок розд. IV пасиву Балансу + Підсумок розд. V пасиву Балансу) = (рядок 260 (ф. № 1) + рядок 270
(ф. № 1) – (рядок 430 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1) + рядок 620 (ф. № 1) + рядок 630 ( ф. № 1);

2. Власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування запасів (функціонуючий капітал)

Кв.п.з = Кв + Підсумок розд. III пасиву Балансу =
= рядок 380 (ф. № 1) – рядок 080 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1);

3. Загальна величина основних джерел формування запасів

Ко. = Кв.дп. + Короткострокові кредити – Необоротні активи = = рядок 380 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1) +
+ рядок 500 (ф. № 1) –рядок 080 (ф. № 1).

Для правильної оцінки фінансової стійкості розрахункові дані цих показників порівнюють у динаміці та з нормативними значеннями. Рекомендовані значення показників і тенденції зміни наведено в табл. 8.6.

Таблиця 8.6

Нормативні значення показників
фінансової стійкості підприємства

Для порівняння значень розрахованих показників (коефіцієнтів) у випадку, якщо основним звітним періодом, за який подається Звіт про фінансові результати, є квартал, а всі попередні періоди, за які здійснюються розрахунки, є річними, необхідно дані квартального звіту про фінансові результати помножити на коефіцієнт: К = 4 : N, де N — порядковий номер звітного кварталу.

Для кожного підприємства значення наведених показників будуть різними. На величину коефіцієнтів впливають такі чинники: стадія життєвого циклу підприємства, галузь його діяльності, структура джерел коштів, оборотність оборотних та всіх активів. Тому застосування коефіцієнтного підходу є проблематичним з погляду неможливості зробити однозначні висновки щодо ступеня фінансової стійкості підприємства.

Агрегатний підхід ґрунтується на визначенні фінансової стійкості на основі агрегатів. Такий методичний підхід є доповненням до наведеного вище, оскільки виділяють чотири типи поточної фінансової стійкості підприємства.

Важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є вид джерел фінансування матеріальних оборотних коштів.

Матеріальні оборотні кошти підприємства являють собою запаси (З), вартість яких відображується в ІІ розділі активу балансу. Їх вартість розраховують таким чином:

З = ряд. 100 + ряд. 110 + ряд. 120 + ряд. 130 + ряд. 140.

Види джерел, за рахунок яких сформовані матеріальні оборот­ні кошти (запаси):

1. Власні оборотні кошти:

Кв. об = П1 – А1 = ряд. 380 – ряд. 080 = (А2 + А3) – П2 + П3 +
+ П4 + П4 + П5 = (ряд. 260 + ряд. 270) – (ряд. 430 + ряд. 480 +
+ ряд. 620 + ряд. 630).

2. Власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування коштів (функціонуючий капітал) (Кв.д.п):

Кв.д.п = Кв. об + П3 = (ряд. 380 – ряд. 080 + ряд. 480).

3. Сукупна величина основних джерел формування коштів (Ко):

Ко = Кв.д.п + Короткострокові кредити – Необоротні активи =
= ряд. 380 + ряд. 480 + ряд. 500 – ряд. 080.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпечення запасів джерелами формування:

1. Надлишок (+) або нестача (–) власних оборотних коштів

± Фв = Кв – З;

2. Надлишок (+) або нестача (–) власних оборотних коштів і довгострокових джерел формування запасів

± ФТ = Кв.пз – З;

3. Надлишок (+) або нестача (–) загальної величини основних джерел формування запасів

± Фо = Ко – З.

За допомогою цих показників визначають трикомпонентний тип фінансової стійкості підприємства:

Після виконання розрахунків наведених вище показників підприємство може бути охарактеризоване одним із чотирьох типів фінансової стійкості (табл. 8.4).

Iнтегральний підхід дає змогу дати інтегровану оцінку ступеню фінансової стійкості. Його можна застосовувати на практиці, особливо в умовах кризового стану економічної системи, коли господарські зв’язки підприємства, що існували раніше, порушені і відбувається процес налагодження ним нових зв’язків з партнерами, зацікавленими у достатній фінансовій стійкості.

Показники фінансової стійкості за цього підходу характеризують стан і структуру активів підприємства та забезпеченість їх джерелами покриття.

Склад, суть та алгоритм розрахунку кожного з показників фінансової стійкості при використанні інтегрального підходу наведено в табл. 8.7.

Таблиця 8.7

Характеристика показників фінансової стійкості,
визначеної за інтегральним підходом

Цей підхід цікавий тим, що на відміну від усіх охарактеризованих вище, у процесі його здійснення кожний з показників розглядається у взаємозв’язку з іншими показниками. Крім того, для загальної оцінки фінансового стану за цим підходом використовують узагальнюючий показник зміни фінансової стійкості підприємства

де ,  — коефіцієнт довгострокового залучення коштів у звітному та попередньому періодах; ,  — коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними оборотними коштами у звітному та попередньому періодах; ,  — коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів у звітному та попередньому періодах; ,  — коефіцієнт реальної вартості майна; ,  — коефіцієнт постійного активу.

Критерії оцінки цього показника такі:

якщо Фс > 0, то це свідчить про збільшення фінансової стійкості підприємства;

якщо Фс < 0, то це свідчить про зниження фінансової стійкості підприємства.

Отже, велика кількість підходів до визначення фінансової стійкості підприємства свідчить про багатогранність цього поняття.

Фінансова стійкість — це спроможність підприємства забезпечувати пропорційний розвиток при збереженні достатнього рів­ня плато- та кредитоспроможності.

У зв’язку з цим вважаємо цікавим дослідження, яке ґрунтується на інтегрованому поєднанні двох підходів:

1. З використанням узагальнюючого показника зміни фінансової стійкості підприємства (Фс), що дає змогу оцінити загальну динаміку фінансового стану та зміни фінансової стійкості підприємства потягом певного періоду часу;

2. Підходу, в основні якого покладено виділення чотирьох типів поточної фінансової стійкості (абсолютна та нормальна фінансова стійкість, нестійкий і кризовий фінансовий стан підприємства). За допомогою такого підходу можна визначити, до якого саме типу належать певні підприємства, а також зробити прогностичні розрахунки щодо перспектив розвитку підприємств у разі зміни фінансової стійкості.