16.5. Огляд супутніх ризиків

Валютний ринок не є відокремленою субстанцією. Він є органічною частиною надзвичайно складного світового фінансового механізму. Відповідно валютний ризик дуже тісно пов’язаний з цілим комплексом супутніх ризиків, до яких можна віднести ризик країни, ринковий ризик, правовий ризик і навіть кредитний ризик.

Ризик країни — ризик фінансових втрат через зміну економічних, соціальних або політичних умов у країні контрагента. Одним із компонентів ризику країни є ризик непереказу коштів, коли зобов’язання контрагента виражені не у його національній валюті. Валюта зобов’язання може бути недоступною контрагентові незалежно від його фінансового стану.

Як було зазначено вище, валютний ризик є окремим видом ринкового ризику, який у загальному вигляді є ризиком фінансових втрат за балансовими та позабалансовими статтями у зв’язку зі зміною ринкових умов (і, відповідно, з рухом ринкових цін). Згідно з загальноприйнятими правилами бухгалтерського обліку такі ризики виявляються незалежно від того, чи мова йде про боргові інструменти або акції самого банку, чи про валютні операції або відкриті позиції за іншими інструментами.

Кредитний ризик визначають як небезпеку неповернення вкла­дених коштів (або невиконання зобов’язань контрагента). Цей вид ризику не лише стосується кредитної діяльності, а й включає ризик невиконання будь-яких зобов’язань контрагентом під час проведення всіх операцій, які відображаються у балансі банку або на позабалансовому обліку.

Банки, що надають міжнародні послуги, часто конструюють рейтинги ризику країни та кредитні ризики на кожного з контрагентів, в яких на композитній основі об’єднують їх політичні та економічні ризики, виражені на єдиній кількісній базі. Такий підхід дає змогу банку ранжирувати країни та окремих контрагентів відповідно до їх загальної кредитоспроможності та використовувати це ранжування для встановлення лімітів максимальних сум можливих ризиків, які банк здатен прийняти в будь-який момент. Ці ліміти на певні країни або географічні регіони можуть використовуватись також як субліміти для проведення валютних операцій, оцінювання ситуації за відкритими валютними позиціями, гарантіями та іншими видами діяльності на валютному ринку.

Зазначені види лімітів періодично переглядаються і, коли це необхідно, змінюються. Процес перегляду лімітів, як правило, є формалізованим і підлягає регулярному перегляду підрозділами, які відповідають за управління ризиками та за міжнародні банківські операції. Від зазначених підрозділів вимагається здійснювати постійний моніторинг політичних та економічних умов у відповідних країнах та рекомендувати зміни лімітів.

Система рейтингу ризику країни та контрагентів являє собою продукт окремого банку. Вона складається за принципами, розробленими та погодженими з керівництвом банку. Це не є бездоганне об’єктивне оцінювання, висновки якого правильні в будь-який час. Навпаки, це спроба розробити організований процес складного об’єкта з тим, щоб оцінити сегмент загального ризику банку.

Під час оцінювання ризику країни, контрагентів та окремих фінансових інструментів комерційні банки, крім власних, дуже часто використовують рейтинги міжнародних рейтингових агенцій, таких як Standard and Poor’s Corp. («S&P»), Moody’s Investors Service («Moody’s»), Fitch-IBCA, Duff and Phelps Credit Rating Co («Duff») та ін. (табл. 16.2). Слід відзначити, що рейтингова індустрія виконує досить важливу функцію у міжнародному фінансовому механізмі. На її основі видаються рекомендації комерційним банкам урядами і центральними банками країн, транснаціо­нальні компанії планують свою діяльність і розробляють стратегію розвитку у певних регіонах світу, від чого, власне, великою мірою залежить міжнародний перерозподіл капіталу.

Нині провідні рейтингові агенції застосовують два принципи рейтингування — ініціативний і замовний. Так, Standard and Poor’s Corp. і Moody’s Investors Service ініціативно оцінюють усі види боргових зобов’язань, зареєстрованих у США для обігу на внутрішньому ринку, незалежно від того, чи надходив запит на дану інформацію і чи була вона сплачена емітентом. Агенції Fitch-IBCA, Duff and Phelps Credit Rating Co, навпаки, складають рейтинги переважно за наявності замовлення, вважаючи, що для оптимальності оцінки потрібні додаткові дані, що надаються емітентом неформально. Більше того, Duff and Phelps публікує рейтинги для широкого загалу лише на прохання свого клієнта.

Визначення комерційним банком операцій з іноземною валютою забезпечує йому посередницьку роль між клієнтом та ринком іноземної валюти. Тому політика уникнення ризику повинна поширюватися і на торговельні операції, і на менеджмент на валютному ринку. Банк повинен стримуватись від маніпуляції величиною валютного ризику в операціях за свій рахунок — заради прибутку — у формі довгої чи короткої позиції овернайт. Банк повинен лімітувати їх так само, як внутрішні чи денні позиції, обмежуючись сумами, що відображають нормальні обсяги бізнесу, ініційованого клієнтами чи пов’язаного з ними. Як доповнення до встановлення формальних «овернайт» та інших лімітів у розрізі валют для дилінгових підрозділів менеджмент банку повинен мати формалізований пакет процедур та заходів контролю для здійснення безперервного моніторингу діяльності на валютному ринку.

Таблиця 16.2

КЛАСИФІКАЦІЯ НАДІЙНОСТІ ДОВГОСТРОКОВИХ
БОРГОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ
ПРОВІДНИМИ РЕЙТИНГОВИМИ АГЕНЦІЯМИ

Запитання для самоконтролю

Що таке ризик як економічна категорія.

Які банківські ризики Ви знаєте.

Наведіть приклад взаємозв’язку банківських ризиків.

Як комерційні банки протистоять ризикам.

Назвіть основні елементи оцінки валютного ризику.

Що таке відкрита валютна позиція.

Що впливає на  розмір відкритої валютної позиції банку.

Валютний ринок не є відокремленою субстанцією. Він є органічною частиною надзвичайно складного світового фінансового механізму. Відповідно валютний ризик дуже тісно пов’язаний з цілим комплексом супутніх ризиків, до яких можна віднести ризик країни, ринковий ризик, правовий ризик і навіть кредитний ризик.

Ризик країни — ризик фінансових втрат через зміну економічних, соціальних або політичних умов у країні контрагента. Одним із компонентів ризику країни є ризик непереказу коштів, коли зобов’язання контрагента виражені не у його національній валюті. Валюта зобов’язання може бути недоступною контрагентові незалежно від його фінансового стану.

Як було зазначено вище, валютний ризик є окремим видом ринкового ризику, який у загальному вигляді є ризиком фінансових втрат за балансовими та позабалансовими статтями у зв’язку зі зміною ринкових умов (і, відповідно, з рухом ринкових цін). Згідно з загальноприйнятими правилами бухгалтерського обліку такі ризики виявляються незалежно від того, чи мова йде про боргові інструменти або акції самого банку, чи про валютні операції або відкриті позиції за іншими інструментами.

Кредитний ризик визначають як небезпеку неповернення вкла­дених коштів (або невиконання зобов’язань контрагента). Цей вид ризику не лише стосується кредитної діяльності, а й включає ризик невиконання будь-яких зобов’язань контрагентом під час проведення всіх операцій, які відображаються у балансі банку або на позабалансовому обліку.

Банки, що надають міжнародні послуги, часто конструюють рейтинги ризику країни та кредитні ризики на кожного з контрагентів, в яких на композитній основі об’єднують їх політичні та економічні ризики, виражені на єдиній кількісній базі. Такий підхід дає змогу банку ранжирувати країни та окремих контрагентів відповідно до їх загальної кредитоспроможності та використовувати це ранжування для встановлення лімітів максимальних сум можливих ризиків, які банк здатен прийняти в будь-який момент. Ці ліміти на певні країни або географічні регіони можуть використовуватись також як субліміти для проведення валютних операцій, оцінювання ситуації за відкритими валютними позиціями, гарантіями та іншими видами діяльності на валютному ринку.

Зазначені види лімітів періодично переглядаються і, коли це необхідно, змінюються. Процес перегляду лімітів, як правило, є формалізованим і підлягає регулярному перегляду підрозділами, які відповідають за управління ризиками та за міжнародні банківські операції. Від зазначених підрозділів вимагається здійснювати постійний моніторинг політичних та економічних умов у відповідних країнах та рекомендувати зміни лімітів.

Система рейтингу ризику країни та контрагентів являє собою продукт окремого банку. Вона складається за принципами, розробленими та погодженими з керівництвом банку. Це не є бездоганне об’єктивне оцінювання, висновки якого правильні в будь-який час. Навпаки, це спроба розробити організований процес складного об’єкта з тим, щоб оцінити сегмент загального ризику банку.

Під час оцінювання ризику країни, контрагентів та окремих фінансових інструментів комерційні банки, крім власних, дуже часто використовують рейтинги міжнародних рейтингових агенцій, таких як Standard and Poor’s Corp. («S&P»), Moody’s Investors Service («Moody’s»), Fitch-IBCA, Duff and Phelps Credit Rating Co («Duff») та ін. (табл. 16.2). Слід відзначити, що рейтингова індустрія виконує досить важливу функцію у міжнародному фінансовому механізмі. На її основі видаються рекомендації комерційним банкам урядами і центральними банками країн, транснаціо­нальні компанії планують свою діяльність і розробляють стратегію розвитку у певних регіонах світу, від чого, власне, великою мірою залежить міжнародний перерозподіл капіталу.

Нині провідні рейтингові агенції застосовують два принципи рейтингування — ініціативний і замовний. Так, Standard and Poor’s Corp. і Moody’s Investors Service ініціативно оцінюють усі види боргових зобов’язань, зареєстрованих у США для обігу на внутрішньому ринку, незалежно від того, чи надходив запит на дану інформацію і чи була вона сплачена емітентом. Агенції Fitch-IBCA, Duff and Phelps Credit Rating Co, навпаки, складають рейтинги переважно за наявності замовлення, вважаючи, що для оптимальності оцінки потрібні додаткові дані, що надаються емітентом неформально. Більше того, Duff and Phelps публікує рейтинги для широкого загалу лише на прохання свого клієнта.

Визначення комерційним банком операцій з іноземною валютою забезпечує йому посередницьку роль між клієнтом та ринком іноземної валюти. Тому політика уникнення ризику повинна поширюватися і на торговельні операції, і на менеджмент на валютному ринку. Банк повинен стримуватись від маніпуляції величиною валютного ризику в операціях за свій рахунок — заради прибутку — у формі довгої чи короткої позиції овернайт. Банк повинен лімітувати їх так само, як внутрішні чи денні позиції, обмежуючись сумами, що відображають нормальні обсяги бізнесу, ініційованого клієнтами чи пов’язаного з ними. Як доповнення до встановлення формальних «овернайт» та інших лімітів у розрізі валют для дилінгових підрозділів менеджмент банку повинен мати формалізований пакет процедур та заходів контролю для здійснення безперервного моніторингу діяльності на валютному ринку.

Таблиця 16.2

КЛАСИФІКАЦІЯ НАДІЙНОСТІ ДОВГОСТРОКОВИХ
БОРГОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, ЩО ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ
ПРОВІДНИМИ РЕЙТИНГОВИМИ АГЕНЦІЯМИ

Запитання для самоконтролю

Що таке ризик як економічна категорія.

Які банківські ризики Ви знаєте.

Наведіть приклад взаємозв’язку банківських ризиків.

Як комерційні банки протистоять ризикам.

Назвіть основні елементи оцінки валютного ризику.

Що таке відкрита валютна позиція.

Що впливає на  розмір відкритої валютної позиції банку.