3.2. Показник чистого економічного добробуту: методологія визначення

ВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного розвитку та добробуту. Як правило, в країнах з високим ВВП на душу населення вищими є і показники рівня особистого споживання, освіти, тривалості життя, охорони здоров’я, вільного часу тощо. Однак застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене з таких причин:

ВВП включає вартісну оцінку негативних чинників, пов’язаних з виробництвом кінцевої продукції (наприклад, забруднення навколишнього середовища). Тому для оцінки добробуту від вартості ВВП треба віднімати вартість соціальних збитків від забруднення навколишнього середовища або від інших негативних чинників;

добробут (рівень життя) також залежить не тільки від обсягу ВВП на душу населення, а й від рівня цін;

показник ВВП на душу населення не враховує ступінь нерів­ності в доходах у країні, а тому перекручує справжній рівень економічного добробуту;

ВВП не включає вартість неринкових операцій, які водночас є економічно доцільними;

на добробут впливає зміна якості товарів, збільшення вільного часу тощо, але все це не відображується у ВВП.

Саме тому американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 р. здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності — споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

спочатку від величини валового національного продукту віднімались валові івестиції (амортизація та чисті інвестиції);

одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;

у результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість:

послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів дов­гострокового користування);

вільного часу;

праці домогосподарок.

Ці три компоненти є чинниками добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно;

одержаний результат зменшувався на величину збитків від забруднення навколишнього середовища, урбанізації тощо.

У 1971 р. в Японії також почались дослідження щодо розрахунку показника ЧЕД. Японський показник ЧЕД включає дев’ять компонентів:

державне споживання;

особисте споживання;

послуги державного капіталу;

послуги споживчого капіталу;

вільний час;

неринкова діяльність — праця домогосподарок;

природоохоронні витрати;

збитки від забруднення середовища;

збитки від урбанізації.

Перший, другий і четвертий компоненти мають статистичну оцінку. Компоненти третій—дев’ятий у СНР не розраховуються і тому мають умовну грошову оцінку. Зазначимо, що компоненти 7, 8, 9 характеризують від’ємний добробут, або вартісну оцінку соціальних збитків.

Економічний зміст і методи розрахунку складових ЧЕД такі.

Державне споживання охоплює тільки витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, тобто ті, що безпосередньо впливають на добробут.

Особисте споживання — головний компонент ЧЕД — визначається відніманням від особистого споживання у складі ВВП витрат на споживчі товари довгострокового споживання і на транспортні поїздки в межах міста.

До послуг державного капіталу належать послуги, які надають навчальні, лікувальні, культурно-побутові державні установи, а також державні житлові фонди. Для визначення величини цих послуг здійснюється інвентарна оцінка основних фондів, визначається строк їх використання та річна сума амортизації.

Послуги споживчого капіталу включають витрати на придбання товарів довгострокового користування, які є в статистиці національного доходу.

Значення вільного часу зростає з підвищенням рівня доходів. Його умовна оцінка можлива через середню заробітну плату і визначається як добуток ціни одиниці вільного часу на душу населення на середню кільксть вільного часу за рік і на кількість працездатного населення.

Неринкова діяльність (праця домогосподарок) є продуктивною і впливає на добробут. Умовна вартісна оцінка цієї діяльності здійснюється через середню заробітну плату жінок.

Природоохоронні витрати оцінюються умовно виходячи з вартості фондів державного і приватного секторів, призначених для охорони навколишнього середовища (наприклад, водопровідна мережа, очисне устаткування, утилізація відходів тощо), строку їх служби та норм амортизації. Ці витрати включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.

Збитки від забруднення навколишнього середовища виникають, тому що природоохоронні заходи не завжди ефективні. Вартісна умовна оцінка збитків здійснюється через річні витрати на те, щоб утримати забруднення довкілля на рівні припустимих санітарних норм. Ці витрати, як і попередні, включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.

Збитки від урбанізації враховують збитки від дорожньо-транспортних пригод і погіршення умов поїздок на роботу і назад. Збитки від дорожньо-транспортних пригод умовно оцінюються як добуток грошової компенсації по страхуванню на кількість постраждалих. Збитки від погіршення умов поїздок на роботу і назад підраховуються як добуток середньогодинної заробітної плати на кількість часу, що перевищує 30 хвилин і витрачається на поїздки. Ці збитки також включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД — зрости. Це відбувається, коли:

а) зниження темпів зростання ВВП супровождується певний час зростанням реального споживання;

б) збільшується вільний час;

в) зростає неринкова діяльність;

г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.

Перша ситуація потребує окремих пояснень. Якщо за умов зниження темпів ВВП частка чистих інвестицій скоротилась біль­ше, ніж частка споживання, то це означає, що прибутки підприємств теж скоротились більше, ніж заробітна плата. Тому падіння темпів зростання ВВП певний час супроводжується зростанням споживання. Але таке економічне явище підриває майбутнє зростання того ж споживання, не може зберігатися тривалий час. І навпаки, якщо частка чистих інвестицій зростає, динаміка споживання відстає від темпів зростання ВВП і ЧЕД відстає в темпах зростання від ВВП.

3.3. Індекси Пааше, Ласпейреса, Фішера

Розрізняють номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП вимірюється в цінах поточного року, включає інфляційну зміну цін і тому не може використовуватися для визначення реаль­ної динаміки виробництва:

            (3.17)

де GDPНt — номінальний ВВП в поточному році t; Pit — ціна i-го товару або послуги в поточному році t; Qit — обсяг виробництва i-го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки

            (3.18)

Отже, номінальний ВВП залежить від двох чинників:

динаміки цін;

динаміки виробництва товарів і послуг.

Тому номінальний ВВП у періоді t можна визначити за такою формулою:

            (3.19)

де IPt — індекс зміни цін у періоді t; IQt — індекс зміни реального ВВП у періоді t.

Реальний ВВП вимірюється в цінах базового року, тобто в незмінних цінах року, обраного за базовий, абстрагується від динаміки цін і може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва:

            (3.20)

де GDPPt — реальний ВВП у році t; Pi0 — ціна i-го товару або послуги в базовому році; Qit — обсяг виробництва i-го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки

            (3.21)

Отже, реальний ВВП залежить тільки від динаміки виробництва товарів і послуг.

Відношення номінального ВВП до реального показує, як змінився ВВП виключно за рахунок зміни цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше:

            (3.22)

де IPt — індекс цін.

Звідси

            (3.23)

Тоді

            (3.24)

Якщо треба визначити номінальний ВВП у періоді t, то з наведених вище співвідношень знаходимо:

            (3.25)

або

            (3.26)

            (3.27)

Залежно від значення індексу цін відбуваються процеси інфлювання (збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється — корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється — корегується у бік зменшення.

Ці процеси можна пояснити інакше. За умов поступового зрос­тання цін протягом певного періоду для років, що передували
базовому, ціни були нижчими порівняно з роками після базового. Тому для попередніх років показник номінального ВВП треба скорегувати на вищі ціни базового року — інфлювати, а для наступних після базового років показник номінального ВВП треба скорегувати на порівняно нижчі ціни базового року — дефлювати.

З наведеної формули індекса Пааше (3.22) видно, що на цей індекс впливають структурні зрушення у поточному виробництві товарів і послуг (Qit), які компенсують підвищення цін на окремі товари й послуги. Тому дефлятор ВВП недооцінює зростання цін у цілому по економіці. Отже, підкреслимо, що індекс Пааше розраховується для набору товарів і послуг, що змінюється.

Для фіксованого, незмінного набору споживчих товарів і послуг розраховується індекс споживчих цін (CPI), або індекс Ласпейреса.

            (3.28)

де Qi0 — обсяг виробництва i-го товару і послуг у базовому році.

Індекс Ласпейреса побудовано так, що ціна фіксованого кошика споживчіх товарів у базовому році дорівнює 100 %. Тому значення індексу показує динаміку цін товарів і послуг у поточному періоді порівняно з попереднім.

Існує три основні відмінності між індексами Пааше і Ласпейреса:

дефлятор ВВП відображає динаміку цін усіх вироблених товарів і послуг, а індекс Ласпейреса — тільки споживчих товарів і послуг, що входять до фіксованого набору;

у дефляторі ВВП враховується зміна цін тільки на товари, які вироблені в даній країні. Оскільки у ВВП включається чистий експорт, то імпорт не входить до складу ВВП і не відображується в індексі Пааше. Але в індексі Ласпейреса зміна цін на імпорт враховується;

найбільш суттєва розбіжність полягає у тому, що індекс Ласпейреса розраховується для фіксованого набору товарів і послуг, а індекс Пааше враховує зміну структури ВВП.

В економічній теорії розглядалися позитивні сторони і недоліки кожного індексу, але явні переваги якогось з них не були визначені.

Обидва індекси призначені для вимірювання вартості життя. На практиці відмінності між ними не дуже значні, обидва відображають однакову тенденцію в динаміці цін. Коли ціни на різні товари змінюються неоднаково, індекс Ласпейреса характеризує більш суттєве зростання вартості життя, ніж індекс Пааше. Це пояснюється тим, що індекс Ласпейреса (розрахований для фіксованого кошика) не може враховувати заміну дорогих товарів на дешевші. А індекс Пааше відображує можливість взаємозаміщення товарів.

Існує також індекс Фішера, який визначається як середня геометрична значень індексів Ласпейреса і Пааше:

            (3.29)

ВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного розвитку та добробуту. Як правило, в країнах з високим ВВП на душу населення вищими є і показники рівня особистого споживання, освіти, тривалості життя, охорони здоров’я, вільного часу тощо. Однак застосування ВВП на душу населення як показника економічного добробуту дещо обмежене з таких причин:

ВВП включає вартісну оцінку негативних чинників, пов’язаних з виробництвом кінцевої продукції (наприклад, забруднення навколишнього середовища). Тому для оцінки добробуту від вартості ВВП треба віднімати вартість соціальних збитків від забруднення навколишнього середовища або від інших негативних чинників;

добробут (рівень життя) також залежить не тільки від обсягу ВВП на душу населення, а й від рівня цін;

показник ВВП на душу населення не враховує ступінь нерів­ності в доходах у країні, а тому перекручує справжній рівень економічного добробуту;

ВВП не включає вартість неринкових операцій, які водночас є економічно доцільними;

на добробут впливає зміна якості товарів, збільшення вільного часу тощо, але все це не відображується у ВВП.

Саме тому американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 р. здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності — споживання, але валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

спочатку від величини валового національного продукту віднімались валові івестиції (амортизація та чисті інвестиції);

одержаний результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;

у результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут; до нього додавалась вартість:

послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів дов­гострокового користування);

вільного часу;

праці домогосподарок.

Ці три компоненти є чинниками добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалась умовно;

одержаний результат зменшувався на величину збитків від забруднення навколишнього середовища, урбанізації тощо.

У 1971 р. в Японії також почались дослідження щодо розрахунку показника ЧЕД. Японський показник ЧЕД включає дев’ять компонентів:

державне споживання;

особисте споживання;

послуги державного капіталу;

послуги споживчого капіталу;

вільний час;

неринкова діяльність — праця домогосподарок;

природоохоронні витрати;

збитки від забруднення середовища;

збитки від урбанізації.

Перший, другий і четвертий компоненти мають статистичну оцінку. Компоненти третій—дев’ятий у СНР не розраховуються і тому мають умовну грошову оцінку. Зазначимо, що компоненти 7, 8, 9 характеризують від’ємний добробут, або вартісну оцінку соціальних збитків.

Економічний зміст і методи розрахунку складових ЧЕД такі.

Державне споживання охоплює тільки витрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, тобто ті, що безпосередньо впливають на добробут.

Особисте споживання — головний компонент ЧЕД — визначається відніманням від особистого споживання у складі ВВП витрат на споживчі товари довгострокового споживання і на транспортні поїздки в межах міста.

До послуг державного капіталу належать послуги, які надають навчальні, лікувальні, культурно-побутові державні установи, а також державні житлові фонди. Для визначення величини цих послуг здійснюється інвентарна оцінка основних фондів, визначається строк їх використання та річна сума амортизації.

Послуги споживчого капіталу включають витрати на придбання товарів довгострокового користування, які є в статистиці національного доходу.

Значення вільного часу зростає з підвищенням рівня доходів. Його умовна оцінка можлива через середню заробітну плату і визначається як добуток ціни одиниці вільного часу на душу населення на середню кільксть вільного часу за рік і на кількість працездатного населення.

Неринкова діяльність (праця домогосподарок) є продуктивною і впливає на добробут. Умовна вартісна оцінка цієї діяльності здійснюється через середню заробітну плату жінок.

Природоохоронні витрати оцінюються умовно виходячи з вартості фондів державного і приватного секторів, призначених для охорони навколишнього середовища (наприклад, водопровідна мережа, очисне устаткування, утилізація відходів тощо), строку їх служби та норм амортизації. Ці витрати включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.

Збитки від забруднення навколишнього середовища виникають, тому що природоохоронні заходи не завжди ефективні. Вартісна умовна оцінка збитків здійснюється через річні витрати на те, щоб утримати забруднення довкілля на рівні припустимих санітарних норм. Ці витрати, як і попередні, включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.

Збитки від урбанізації враховують збитки від дорожньо-транспортних пригод і погіршення умов поїздок на роботу і назад. Збитки від дорожньо-транспортних пригод умовно оцінюються як добуток грошової компенсації по страхуванню на кількість постраждалих. Збитки від погіршення умов поїздок на роботу і назад підраховуються як добуток середньогодинної заробітної плати на кількість часу, що перевищує 30 хвилин і витрачається на поїздки. Ці збитки також включаються до ЧЕД з від’ємним знаком.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД — зрости. Це відбувається, коли:

а) зниження темпів зростання ВВП супровождується певний час зростанням реального споживання;

б) збільшується вільний час;

в) зростає неринкова діяльність;

г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.

Перша ситуація потребує окремих пояснень. Якщо за умов зниження темпів ВВП частка чистих інвестицій скоротилась біль­ше, ніж частка споживання, то це означає, що прибутки підприємств теж скоротились більше, ніж заробітна плата. Тому падіння темпів зростання ВВП певний час супроводжується зростанням споживання. Але таке економічне явище підриває майбутнє зростання того ж споживання, не може зберігатися тривалий час. І навпаки, якщо частка чистих інвестицій зростає, динаміка споживання відстає від темпів зростання ВВП і ЧЕД відстає в темпах зростання від ВВП.

3.3. Індекси Пааше, Ласпейреса, Фішера

Розрізняють номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП вимірюється в цінах поточного року, включає інфляційну зміну цін і тому не може використовуватися для визначення реаль­ної динаміки виробництва:

            (3.17)

де GDPНt — номінальний ВВП в поточному році t; Pit — ціна i-го товару або послуги в поточному році t; Qit — обсяг виробництва i-го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки

            (3.18)

Отже, номінальний ВВП залежить від двох чинників:

динаміки цін;

динаміки виробництва товарів і послуг.

Тому номінальний ВВП у періоді t можна визначити за такою формулою:

            (3.19)

де IPt — індекс зміни цін у періоді t; IQt — індекс зміни реального ВВП у періоді t.

Реальний ВВП вимірюється в цінах базового року, тобто в незмінних цінах року, обраного за базовий, абстрагується від динаміки цін і може використовуватися для обчислення темпів зміни виробництва:

            (3.20)

де GDPPt — реальний ВВП у році t; Pi0 — ціна i-го товару або послуги в базовому році; Qit — обсяг виробництва i-го товару або послуги в поточному році t.

Для всієї економіки

            (3.21)

Отже, реальний ВВП залежить тільки від динаміки виробництва товарів і послуг.

Відношення номінального ВВП до реального показує, як змінився ВВП виключно за рахунок зміни цін. Це відношення називають індексом цін, або дефлятором ВВП, або індексом Пааше:

            (3.22)

де IPt — індекс цін.

Звідси

            (3.23)

Тоді

            (3.24)

Якщо треба визначити номінальний ВВП у періоді t, то з наведених вище співвідношень знаходимо:

            (3.25)

або

            (3.26)

            (3.27)

Залежно від значення індексу цін відбуваються процеси інфлювання (збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється — корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється — корегується у бік зменшення.

Ці процеси можна пояснити інакше. За умов поступового зрос­тання цін протягом певного періоду для років, що передували
базовому, ціни були нижчими порівняно з роками після базового. Тому для попередніх років показник номінального ВВП треба скорегувати на вищі ціни базового року — інфлювати, а для наступних після базового років показник номінального ВВП треба скорегувати на порівняно нижчі ціни базового року — дефлювати.

З наведеної формули індекса Пааше (3.22) видно, що на цей індекс впливають структурні зрушення у поточному виробництві товарів і послуг (Qit), які компенсують підвищення цін на окремі товари й послуги. Тому дефлятор ВВП недооцінює зростання цін у цілому по економіці. Отже, підкреслимо, що індекс Пааше розраховується для набору товарів і послуг, що змінюється.

Для фіксованого, незмінного набору споживчих товарів і послуг розраховується індекс споживчих цін (CPI), або індекс Ласпейреса.

            (3.28)

де Qi0 — обсяг виробництва i-го товару і послуг у базовому році.

Індекс Ласпейреса побудовано так, що ціна фіксованого кошика споживчіх товарів у базовому році дорівнює 100 %. Тому значення індексу показує динаміку цін товарів і послуг у поточному періоді порівняно з попереднім.

Існує три основні відмінності між індексами Пааше і Ласпейреса:

дефлятор ВВП відображає динаміку цін усіх вироблених товарів і послуг, а індекс Ласпейреса — тільки споживчих товарів і послуг, що входять до фіксованого набору;

у дефляторі ВВП враховується зміна цін тільки на товари, які вироблені в даній країні. Оскільки у ВВП включається чистий експорт, то імпорт не входить до складу ВВП і не відображується в індексі Пааше. Але в індексі Ласпейреса зміна цін на імпорт враховується;

найбільш суттєва розбіжність полягає у тому, що індекс Ласпейреса розраховується для фіксованого набору товарів і послуг, а індекс Пааше враховує зміну структури ВВП.

В економічній теорії розглядалися позитивні сторони і недоліки кожного індексу, але явні переваги якогось з них не були визначені.

Обидва індекси призначені для вимірювання вартості життя. На практиці відмінності між ними не дуже значні, обидва відображають однакову тенденцію в динаміці цін. Коли ціни на різні товари змінюються неоднаково, індекс Ласпейреса характеризує більш суттєве зростання вартості життя, ніж індекс Пааше. Це пояснюється тим, що індекс Ласпейреса (розрахований для фіксованого кошика) не може враховувати заміну дорогих товарів на дешевші. А індекс Пааше відображує можливість взаємозаміщення товарів.

Існує також індекс Фішера, який визначається як середня геометрична значень індексів Ласпейреса і Пааше:

            (3.29)