12.2 Структура та методика аналізу капітальних вкладень

Капітальні вкладення — це матеріальна частина реальних інвестицій, спрямованих на розширене відтворення основних вироб­ничних та невиробничих засобів. Основними складовими капіталовкладень є: витрати на будівельно-монтажні робо­ти; витрати на придбання різних видів устаткування, машин, механізмів, інструментів; витрати на проектно-дослідну діяльність.

В економічному аналізі розглядають галузеву, територіальну, відтворювальну та технологічну структури капіталовкладень.

Галузева структура означає розподіл капітальних вкладень за основними галузями економіки. Вона вважається прогресивною, якщо абсолютно й відносно збільшуються капіталовкладення у розвиток провідних галузей, які сприяють науково-технічному прогресу. До таких насамперед належать машинобудування, точне приладобудування, хімічна промисловість, розвиток ком­п’ютерних технологій тощо. Меншу частку займають такі галузі: житлове господарство, транспорт і зв’язок, будівництво об’єктів виробничної та невиробничої сфер, сільське господарство. Стан галузевої структури капітальних вкладень визначає темпи науково-технічного прогресу, ефективність функціонування економіки.

Територіальна структура характеризує розподіл капіталовкладень за економічними регіонами і залежить від низки чинників: стану інвестиційного клімату в регіоні, послідовності ринкових перетворень, рівня економічного розвитку, наявності природних ресурсів, стану виробничної та фінансової інфраструктур.

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризується співвідношенням витрат на підтримку діючих виробничних потужностей, модернізацію, технічне переозброєння та реконструк­цію підприємств, на розширення діючих і будівництво нових об’єктів. Ефективною вважається така відтворювальна структура, в якій переважає частка капіталовкладень на модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств, тобто структура з високою часткою витрат на устаткування, що сприяє зменшенню капіталомісткості продукції та зростанню
фондовіддачі. Відтворювальна структура впливає на технологічну.

Реконструкція означає повне або часткове переобладнання виробництва, яке супроводжується заміною устаткування, автоматизацією виробництва. Тобто це не тільки просте відтворення основних засобів, а й відновлення їх на більш високій технологіч­ній основі. Під час реконструкції можуть розширюватися окремі будови і споруди виробничого призначення, якщо нове високотех­нологічне устаткування не розміщується у старих приміщеннях, а також може здійснюватися будівництво нових споруд виробничого призначення замість тих, що ліквідуються.

Технічне переозброєння — це комплекс заходів щодо підвищення до сучасних вимог технологічного рівня виробництва шляхом оновлення та приросту устаткування. Технічне переозброєння впливає лише на активну частину основних засобів і, на відміну від реконструкції, не потребує додаткового розширення виробничих площ. Метою технічного переозброєння є інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, забезпечення зростання продуктивності праці та ресурсозбере­ження.

Між реконструкцією та технічним переозброєнням існує багато спільного відносно кінцевих цілей, складу робіт. Однак суттєва відміна між ними полягає в тому, що реконструкція за своїми масштабами охоплює значно більший обсяг робіт, пов’язаних із переобладнанням діючих і будівництвом нових об’єктів, комунікацій. Щодо технічного переозброєння, то воно означає насамперед упровадження прогресивних технологій з мінімумом будівель­но-монтажних робіт. Саме тому частка будівельно-монтажних робіт у процесі технічного переозброєння не перевищує 10 % від загального обсягу капіталовкладень, тоді як під час реконструкції ця частка досягає 50—60 %.

Модернізація здійснюється під час капітального ремонту і полягає в удосконаленні тільки техніки, устаткування, засобів праці.

Розширення діючих підприємств охоплює будівництво додаткових виробництв.

Технологічна структура капіталовкладень — це співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, інструментів, інвентарю. Прогресивні зрушення в технологічній структурі оцінюються зіставленням у динаміці (порівняно з попереднім або базовим періодом) часток витрат на устаткування або на будівельно-монтажні роботи у загальному обсязі капіталовкладень. Ефективність технологічної структури визначається переважаючою часткою витрат на устаткування і зменшенням частки витрат на будівельно-монтажні роботи. Технологічна структура капіталовкладень має вирішальне значення для ефективного функціонування економіки. Відтворювальна та технологічна структури аналізуються за територіальною ознакою та по галузях.

Оскільки ефективність використання капіталовкладень значною мірою залежить від прогресивності їх технологічної структури, виникає необхідність аналізу чинників, що визначають цю структуру.

Суттєво впливає на технологічну структуру галузева структура капіталовкладень. Відносне збільшення асигнувань у галузі з традиційно високими частками витрат на устаткування (машинобудування, приладобудування, легка, харчова промисловість) зумовлює зростання активної частки вкладень і покращання технологічної структури. І навпаки, розширення асигнувань у такі галузі, як паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, чорна металургія, в яких частка витрат на устаткування значно менша (близько 40 %), призводить до погіршання технологічної структури капіталовкладень.

На технологічну структуру також впливає розподіл капіталовкладень між виробничою та невиробничою сферою, оскільки у виробничих вкладеннях частка будівельно-монтажних робіт ниж­ча, ніж у невиробничих. Тому технологічна структура може погір­шуватися за умови збільшення асигнувань у будівництво неви-
робничих об’єктів соціально-культурної сфери, а також розширення нового будівництва у разі подорожчання будівельно-монтажних робіт.

Аналіз капіталовкладень здійснюється за такими основними напрямами:

структура капіталовкладень за ознакою виробничого та невиробничого призначення;

галузева структура капіталовкладень;

територіальна структура капіталовкладень;

структура капіталовкладень за джерелами фінансування;

відтворювальна структура капіталовкладень;

технологічна структура капіталовкладень;

частка капіталовкладень в основний капітал у ВВП;

темпи зміни капіталовкладень та показників їх структури;

розрахунки окремих показників використання капіталовкладень.

Аналізуючи окремі види структури капіталовкладень, доцільно відповідно до потрібної статистичної інформації заповнювати таблиці 12.1—12.7.

Таблиця 12.1

Структура  капіталовкладень  за  виробничим
та  невиробничим  призначенням

Таблиця 12.2

Галузева  структура  капіталовкладень

Таблиця 12.3

Територіальна  структура  капіталовкладень

Таблиця 12.4

Структура  капіталовкладень 
за  джерелами  фінансування

Якщо відсутні статистичні дані щодо таких джерел фінансування, як власні кошти підприємств, то можна аналізувати в цілому децентралізовані джерела капіталовкладень. Або від суми децентралізованих джерел відняти обсяги фінансування за рахунок банківських кредитів.

Таблиця 12.5

Відтворювальна  структура  капіталовкладень

Таблиця 12.6

Технологічна  структура  капіталовкладень

Таблиця 12.7

Динаміка  частки капіталовкладень
в основний  капітал  у  ВВП

Дані, які міститимуться у наведених схемах таблиць, дозволяють проаналізувати темпи зміни капіталовкладень та окремих показників їх структури. Аналіз може здійснюватися за формулами (12.1) — (12.16).

Темпи зміни капіталовкладень всього (Ткв), виробничого (Ткв.в) та невиробничого (Ткв.нв) призначення (12.1)—(12.3):

;           (12.1)

;           (12.2)

;           (12.3)

де t, t – 1 — поточний та попередній періоди, роки; КВ — капіта­ловкладень всього, млн грн; КВв — капіталовкладення виробничого призначення, млн грн; КВнв — капіталовкладення невиробничого призначення, млн грн.

Динамічні зміни галузевої та територіальної структури капіталовкладень аналізуються за формулами (12.4) — (12.5):

;           (12.4)

.           (12.5)

де Ткві, Тквj — темпи зміни капіталовкладень в і-ту галузь або в j-й регіон, %; КВі — капіталовкладення в і-ту галузь, млн грн; КВj — капіталовкладення в j-й регіон, млн грн.

Аналогічно розраховуються темпи зміни капіталовкладень за рахунок різних джерел фінансування, (12.6)—(12.8):

;           (12.6)

;           (12.7)

,           (12.8)

де Ткв.ц, Ткв.вл, Ткв.кр — темпи зміни капіталовкладень відповідно за рахунок централізованих джерел, власних коштів підприємств та кредитів банків; КВц, КВвл, КВкр — обсяг капіталовкладень у певному році відповідно за рахунок централізованих джерел, власних коштів підприємств та кредитів банків.

Зміни у відтворювальній та технологічній структурі можна проаналізувати за такими розрахунками (12.9)—(12.16):

;           (12.9)

;           (12.10)

;           (12.11)

;           (12.12)

;           (12.13)

;           (12.14)

;           (12.15)

,           (12.16)

де Ткв.кб, Ткв.м, Ткв.тп, Ткв.р, Ткв.рв, Ткв.бм, Ткв.у, Ткв.ін — темпи зміни капіталовкладень відповідно у капітальне будівництво, модернізацію, технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва, будівельно-монтажні роботи, устаткування, інструменти та інвентар; КВкб, КВм, КВтп, КВр, КВрв, КВбм, КВу, КВін — обсяг капіталовкладень у певному році відповідно у капітальне будівництво, модернізацію, технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва, будівельно-монтажні роботи, устаткування, інструменти та інвентар.

Аналіз капіталовкладень здійснюється також за такими показниками:

норма нагромадження (Nn):

;           (12.17)

капіталовіддача (kкв):

;           (12.18)

приростна капіталомісткість (kкм):

.           (12.19)

Приріст обсягу будівельно-монтажних робіт може здійснюватись як у результаті зростання основних засобів (ΔБМо.з), так і в результаті зміни фондовіддачі (ΔБМфв) [22, с. 116]:

ΔБМо.з = (ОЗt – ОЗб) · ФВб;           (12.20)

ΔБМфв = (ФВt – ФВб ) · ОЗt,          (12.21)

де ОЗt, ОЗб — вартість основних засобів відповідно у базовому та t-му роках; ФВt, ФВб — фондовіддача в базовому та t-му роках;

Ефективність капіталовкладень. На рівні національної економіки використовується статичний підхід для визначення загаль­ної економічної ефективності капітальних асигнувань (12.22)—(12.24):

;           (12.22)

;           (12.23)

;           (12.24)

де Ез, Еі, Еj — загальна економічна ефективність капіталовкладень відповідно в цілому по економіці, по галузі і та по регіону j; ΔΒΒΠ, ΔΒΒΠі, ΔΒΒΠj — приріст ВВП в цілому, частка приросту ВВП галузі і та регіону j.

Існує інше визначення ефективності капіталовкладень як мінімально припустимого чистого прибутку з кожної вартісної одиниці капітальних асигнувань [22, с. 189]. При цьому чистий прибуток включає амортизацію і не враховує податки, плату за кредит, страхові, рентні платежі тощо.

На основі показника загальної ефективності розраховують період окупності капіталовкладень — кількість років, протягом яких капітальні витрати окуповуються (Ток):

.           (12.25)

У світовій практиці більш поширеним є підхід до оцінки ефек­тивності капіталовкладень з урахуванням фактора часу. Він полягає у порівнянні дисконтованих доходів та капітальних витрат і показує доцільність останніх, якщо вони менші, ніж доходи. За таким підходом існують багато методів оцінки, але найбільш відомими є методи чистої теперішньої вартості (NPV) та внутріш­ньої норми дохідності (ІRR).

Чиста теперішня вартість капіталовкладень (NPV) являє собою різницю між теперішніми вартостями доходів і витрат, тобто:

;           (12.26)

де Dt — доходи в році t; КВt — капітальні витрати в році t; і — відсоткова ставка дисконту (коефіцієнт дисконту); Т — період реалізації капіталовкладень, для якого розраховується ефективність.

Капіталовкладення ефективні, якщо NPV > 0, і збиткові, якщо NPV < 0.

Метод внутрішньої норми дохідності (IRR) надає можливість порівняти розрахункову норму ефективності з мінімально можливою, тобто такою нормою дисконту, за якою чиста теперішня вартість дорівнює нулю (NPV = 0) або дисконтований прибуток дорівнює початковим капіталовкладенням:

            (12.27)

або

.           (12.28)

Показники IRR використовуються для визначення доцільності кредитування. Якщо внутрішня норма дохідності перевищує відсоткову ставку на капітал, то кредитування вважається прибутковим та доцільним. І навпаки.

На ефективність капіталовкладень впливають різні чинники, до основних з яких належать: капіталовіддача, фондовіддача, лаг капітальних вкладень, структурні зрушення в економіці.

Капіталовіддача насамперед залежить від продуктивності праці, отже відбиває впровадження досягнень науково-техніч­ного прогресу у виробництво. Чим вище капіталовіддача, тим менше, за інших рівних умов, потреба у капіталовкладеннях для створення одиниці приросту ВВП.

Фондовіддача — показник ефективності використання основ­них засобів. Зі зростанням фондовіддачі потреба у додаткових капіталовкладеннях зменшується, вони більш ефективно використовуються. І навпаки.

Лаг капітальних вкладень — запізнення віддачі поточних асигнувань. У кожному періоді частка приросту ВВП буде забезпечена основними виробничими засобами, створеними капіталовкладеннями попередніх періодів. Зменшення лага капітальних вкладень позитивно вплине на їх ефективність.

Структурні зрушення в економіці — прогресивні структурні зрушення, які потребують прискорення впровадження науково-технічних досягнень, підвищують капітало- та фондовіддачу і позитивно впливають на ефективність капіталовкладень.

Капітальні вкладення — це матеріальна частина реальних інвестицій, спрямованих на розширене відтворення основних вироб­ничних та невиробничих засобів. Основними складовими капіталовкладень є: витрати на будівельно-монтажні робо­ти; витрати на придбання різних видів устаткування, машин, механізмів, інструментів; витрати на проектно-дослідну діяльність.

В економічному аналізі розглядають галузеву, територіальну, відтворювальну та технологічну структури капіталовкладень.

Галузева структура означає розподіл капітальних вкладень за основними галузями економіки. Вона вважається прогресивною, якщо абсолютно й відносно збільшуються капіталовкладення у розвиток провідних галузей, які сприяють науково-технічному прогресу. До таких насамперед належать машинобудування, точне приладобудування, хімічна промисловість, розвиток ком­п’ютерних технологій тощо. Меншу частку займають такі галузі: житлове господарство, транспорт і зв’язок, будівництво об’єктів виробничної та невиробничої сфер, сільське господарство. Стан галузевої структури капітальних вкладень визначає темпи науково-технічного прогресу, ефективність функціонування економіки.

Територіальна структура характеризує розподіл капіталовкладень за економічними регіонами і залежить від низки чинників: стану інвестиційного клімату в регіоні, послідовності ринкових перетворень, рівня економічного розвитку, наявності природних ресурсів, стану виробничної та фінансової інфраструктур.

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризується співвідношенням витрат на підтримку діючих виробничних потужностей, модернізацію, технічне переозброєння та реконструк­цію підприємств, на розширення діючих і будівництво нових об’єктів. Ефективною вважається така відтворювальна структура, в якій переважає частка капіталовкладень на модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств, тобто структура з високою часткою витрат на устаткування, що сприяє зменшенню капіталомісткості продукції та зростанню
фондовіддачі. Відтворювальна структура впливає на технологічну.

Реконструкція означає повне або часткове переобладнання виробництва, яке супроводжується заміною устаткування, автоматизацією виробництва. Тобто це не тільки просте відтворення основних засобів, а й відновлення їх на більш високій технологіч­ній основі. Під час реконструкції можуть розширюватися окремі будови і споруди виробничого призначення, якщо нове високотех­нологічне устаткування не розміщується у старих приміщеннях, а також може здійснюватися будівництво нових споруд виробничого призначення замість тих, що ліквідуються.

Технічне переозброєння — це комплекс заходів щодо підвищення до сучасних вимог технологічного рівня виробництва шляхом оновлення та приросту устаткування. Технічне переозброєння впливає лише на активну частину основних засобів і, на відміну від реконструкції, не потребує додаткового розширення виробничих площ. Метою технічного переозброєння є інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, забезпечення зростання продуктивності праці та ресурсозбере­ження.

Між реконструкцією та технічним переозброєнням існує багато спільного відносно кінцевих цілей, складу робіт. Однак суттєва відміна між ними полягає в тому, що реконструкція за своїми масштабами охоплює значно більший обсяг робіт, пов’язаних із переобладнанням діючих і будівництвом нових об’єктів, комунікацій. Щодо технічного переозброєння, то воно означає насамперед упровадження прогресивних технологій з мінімумом будівель­но-монтажних робіт. Саме тому частка будівельно-монтажних робіт у процесі технічного переозброєння не перевищує 10 % від загального обсягу капіталовкладень, тоді як під час реконструкції ця частка досягає 50—60 %.

Модернізація здійснюється під час капітального ремонту і полягає в удосконаленні тільки техніки, устаткування, засобів праці.

Розширення діючих підприємств охоплює будівництво додаткових виробництв.

Технологічна структура капіталовкладень — це співвідношення витрат на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, інструментів, інвентарю. Прогресивні зрушення в технологічній структурі оцінюються зіставленням у динаміці (порівняно з попереднім або базовим періодом) часток витрат на устаткування або на будівельно-монтажні роботи у загальному обсязі капіталовкладень. Ефективність технологічної структури визначається переважаючою часткою витрат на устаткування і зменшенням частки витрат на будівельно-монтажні роботи. Технологічна структура капіталовкладень має вирішальне значення для ефективного функціонування економіки. Відтворювальна та технологічна структури аналізуються за територіальною ознакою та по галузях.

Оскільки ефективність використання капіталовкладень значною мірою залежить від прогресивності їх технологічної структури, виникає необхідність аналізу чинників, що визначають цю структуру.

Суттєво впливає на технологічну структуру галузева структура капіталовкладень. Відносне збільшення асигнувань у галузі з традиційно високими частками витрат на устаткування (машинобудування, приладобудування, легка, харчова промисловість) зумовлює зростання активної частки вкладень і покращання технологічної структури. І навпаки, розширення асигнувань у такі галузі, як паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, чорна металургія, в яких частка витрат на устаткування значно менша (близько 40 %), призводить до погіршання технологічної структури капіталовкладень.

На технологічну структуру також впливає розподіл капіталовкладень між виробничою та невиробничою сферою, оскільки у виробничих вкладеннях частка будівельно-монтажних робіт ниж­ча, ніж у невиробничих. Тому технологічна структура може погір­шуватися за умови збільшення асигнувань у будівництво неви-
робничих об’єктів соціально-культурної сфери, а також розширення нового будівництва у разі подорожчання будівельно-монтажних робіт.

Аналіз капіталовкладень здійснюється за такими основними напрямами:

структура капіталовкладень за ознакою виробничого та невиробничого призначення;

галузева структура капіталовкладень;

територіальна структура капіталовкладень;

структура капіталовкладень за джерелами фінансування;

відтворювальна структура капіталовкладень;

технологічна структура капіталовкладень;

частка капіталовкладень в основний капітал у ВВП;

темпи зміни капіталовкладень та показників їх структури;

розрахунки окремих показників використання капіталовкладень.

Аналізуючи окремі види структури капіталовкладень, доцільно відповідно до потрібної статистичної інформації заповнювати таблиці 12.1—12.7.

Таблиця 12.1

Структура  капіталовкладень  за  виробничим
та  невиробничим  призначенням

Таблиця 12.2

Галузева  структура  капіталовкладень

Таблиця 12.3

Територіальна  структура  капіталовкладень

Таблиця 12.4

Структура  капіталовкладень 
за  джерелами  фінансування

Якщо відсутні статистичні дані щодо таких джерел фінансування, як власні кошти підприємств, то можна аналізувати в цілому децентралізовані джерела капіталовкладень. Або від суми децентралізованих джерел відняти обсяги фінансування за рахунок банківських кредитів.

Таблиця 12.5

Відтворювальна  структура  капіталовкладень

Таблиця 12.6

Технологічна  структура  капіталовкладень

Таблиця 12.7

Динаміка  частки капіталовкладень
в основний  капітал  у  ВВП

Дані, які міститимуться у наведених схемах таблиць, дозволяють проаналізувати темпи зміни капіталовкладень та окремих показників їх структури. Аналіз може здійснюватися за формулами (12.1) — (12.16).

Темпи зміни капіталовкладень всього (Ткв), виробничого (Ткв.в) та невиробничого (Ткв.нв) призначення (12.1)—(12.3):

;           (12.1)

;           (12.2)

;           (12.3)

де t, t – 1 — поточний та попередній періоди, роки; КВ — капіта­ловкладень всього, млн грн; КВв — капіталовкладення виробничого призначення, млн грн; КВнв — капіталовкладення невиробничого призначення, млн грн.

Динамічні зміни галузевої та територіальної структури капіталовкладень аналізуються за формулами (12.4) — (12.5):

;           (12.4)

.           (12.5)

де Ткві, Тквj — темпи зміни капіталовкладень в і-ту галузь або в j-й регіон, %; КВі — капіталовкладення в і-ту галузь, млн грн; КВj — капіталовкладення в j-й регіон, млн грн.

Аналогічно розраховуються темпи зміни капіталовкладень за рахунок різних джерел фінансування, (12.6)—(12.8):

;           (12.6)

;           (12.7)

,           (12.8)

де Ткв.ц, Ткв.вл, Ткв.кр — темпи зміни капіталовкладень відповідно за рахунок централізованих джерел, власних коштів підприємств та кредитів банків; КВц, КВвл, КВкр — обсяг капіталовкладень у певному році відповідно за рахунок централізованих джерел, власних коштів підприємств та кредитів банків.

Зміни у відтворювальній та технологічній структурі можна проаналізувати за такими розрахунками (12.9)—(12.16):

;           (12.9)

;           (12.10)

;           (12.11)

;           (12.12)

;           (12.13)

;           (12.14)

;           (12.15)

,           (12.16)

де Ткв.кб, Ткв.м, Ткв.тп, Ткв.р, Ткв.рв, Ткв.бм, Ткв.у, Ткв.ін — темпи зміни капіталовкладень відповідно у капітальне будівництво, модернізацію, технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва, будівельно-монтажні роботи, устаткування, інструменти та інвентар; КВкб, КВм, КВтп, КВр, КВрв, КВбм, КВу, КВін — обсяг капіталовкладень у певному році відповідно у капітальне будівництво, модернізацію, технічне переозброєння, реконструкцію, розширення виробництва, будівельно-монтажні роботи, устаткування, інструменти та інвентар.

Аналіз капіталовкладень здійснюється також за такими показниками:

норма нагромадження (Nn):

;           (12.17)

капіталовіддача (kкв):

;           (12.18)

приростна капіталомісткість (kкм):

.           (12.19)

Приріст обсягу будівельно-монтажних робіт може здійснюватись як у результаті зростання основних засобів (ΔБМо.з), так і в результаті зміни фондовіддачі (ΔБМфв) [22, с. 116]:

ΔБМо.з = (ОЗt – ОЗб) · ФВб;           (12.20)

ΔБМфв = (ФВt – ФВб ) · ОЗt,          (12.21)

де ОЗt, ОЗб — вартість основних засобів відповідно у базовому та t-му роках; ФВt, ФВб — фондовіддача в базовому та t-му роках;

Ефективність капіталовкладень. На рівні національної економіки використовується статичний підхід для визначення загаль­ної економічної ефективності капітальних асигнувань (12.22)—(12.24):

;           (12.22)

;           (12.23)

;           (12.24)

де Ез, Еі, Еj — загальна економічна ефективність капіталовкладень відповідно в цілому по економіці, по галузі і та по регіону j; ΔΒΒΠ, ΔΒΒΠі, ΔΒΒΠj — приріст ВВП в цілому, частка приросту ВВП галузі і та регіону j.

Існує інше визначення ефективності капіталовкладень як мінімально припустимого чистого прибутку з кожної вартісної одиниці капітальних асигнувань [22, с. 189]. При цьому чистий прибуток включає амортизацію і не враховує податки, плату за кредит, страхові, рентні платежі тощо.

На основі показника загальної ефективності розраховують період окупності капіталовкладень — кількість років, протягом яких капітальні витрати окуповуються (Ток):

.           (12.25)

У світовій практиці більш поширеним є підхід до оцінки ефек­тивності капіталовкладень з урахуванням фактора часу. Він полягає у порівнянні дисконтованих доходів та капітальних витрат і показує доцільність останніх, якщо вони менші, ніж доходи. За таким підходом існують багато методів оцінки, але найбільш відомими є методи чистої теперішньої вартості (NPV) та внутріш­ньої норми дохідності (ІRR).

Чиста теперішня вартість капіталовкладень (NPV) являє собою різницю між теперішніми вартостями доходів і витрат, тобто:

;           (12.26)

де Dt — доходи в році t; КВt — капітальні витрати в році t; і — відсоткова ставка дисконту (коефіцієнт дисконту); Т — період реалізації капіталовкладень, для якого розраховується ефективність.

Капіталовкладення ефективні, якщо NPV > 0, і збиткові, якщо NPV < 0.

Метод внутрішньої норми дохідності (IRR) надає можливість порівняти розрахункову норму ефективності з мінімально можливою, тобто такою нормою дисконту, за якою чиста теперішня вартість дорівнює нулю (NPV = 0) або дисконтований прибуток дорівнює початковим капіталовкладенням:

            (12.27)

або

.           (12.28)

Показники IRR використовуються для визначення доцільності кредитування. Якщо внутрішня норма дохідності перевищує відсоткову ставку на капітал, то кредитування вважається прибутковим та доцільним. І навпаки.

На ефективність капіталовкладень впливають різні чинники, до основних з яких належать: капіталовіддача, фондовіддача, лаг капітальних вкладень, структурні зрушення в економіці.

Капіталовіддача насамперед залежить від продуктивності праці, отже відбиває впровадження досягнень науково-техніч­ного прогресу у виробництво. Чим вище капіталовіддача, тим менше, за інших рівних умов, потреба у капіталовкладеннях для створення одиниці приросту ВВП.

Фондовіддача — показник ефективності використання основ­них засобів. Зі зростанням фондовіддачі потреба у додаткових капіталовкладеннях зменшується, вони більш ефективно використовуються. І навпаки.

Лаг капітальних вкладень — запізнення віддачі поточних асигнувань. У кожному періоді частка приросту ВВП буде забезпечена основними виробничими засобами, створеними капіталовкладеннями попередніх періодів. Зменшення лага капітальних вкладень позитивно вплине на їх ефективність.

Структурні зрушення в економіці — прогресивні структурні зрушення, які потребують прискорення впровадження науково-технічних досягнень, підвищують капітало- та фондовіддачу і позитивно впливають на ефективність капіталовкладень.