9.2. Класифікація ринку праці
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66
Ринок праці можна класифікувати виходячи з різних критеріїв. Так, за ознакою структури економіки вирізняють ринки праці окремих галузей, окремих видів діяльності, групи господарств із різними формами власності.
За ознакою рівня економічного розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня ВВП, оплати праці, доходів населення.
За територіальною ознакою розрізняють ринки праці: місцевий, регіональний, національний, міжнародний (транснаціональний та світовий).
За змістом ринок праці поділяють на потенційний, циркулюючий, внутрішньофірмовий.
До потенційного ринку праці включаються: працездатні особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.
Циркулюючий (фіксований) ринок праці (сфера купівлі-продажу робочої сили) — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять: осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.
Внутрішньофірмовий ринок праці охоплює процеси та відносини між найманим працівником та працедавцем з моменту найму його на роботу і до звільнення. На внутрішньофірмовому ринку праці з’являються вакансії за рахунок звільнених з різних причин, розширення, модернізації та технічного переоснащення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.
За демографічними ознаками існують:
ринок праці молоді — відрізняється високою мобільністю, різним рівнем кваліфікації, високим рівнем безробіття;
ринок праці осіб передпенсійного віку та пенсіонерів — характеризується невисокою продуктивністю праці, низькою економічною активністю, відсутністю або обмеженістю можливостей для перенавчання;
ринок праці жінок — його особливістю є можливі довгі перерви в роботі, пов’язані з народженням та вихованням дітей, зниження з цієї причини професійних здібностей.
Професійні ринки праці — це сегменти національного ринку праці, в яких працівники об’єднані професійними інтересами (ринок праці вчителів, лікарів, шахтарів тощо).
Залежно від соціального підходу вирізняють ринки:
робочих кадрів — працівників переважно фізичної праці;
спеціалістів, менеджерів — працівників переважно розумової праці.
Залежно від умов конкуренції вирізняють ринки праці:
необмеженої конкуренції (досконалої конкуренції — вільний ринок);
обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).
На практиці існує значно більше ознак, за якими можна класифікувати ринки праці.
Так, на національному рівні пропонується розглядати три основні сектори ринку праці:
зайняті в офіційній економіці: висококваліфіковані спеціалісти, підприємці, менеджери, зайняті у виробничій та невиробничій сферах;
зайняті одночасно в офіційній та неофіційній (вторинна зайнятість) економіці: ті, хто з причини низької оплати праці за місцем офіційної зайнятості вимушені працювати ще й неофіційно;
нелегальна зайнятість.
Основні відмінності наведених трьох секторів ринку праці полягають у способі включення робочої сили у трудовий процес, оцінці праці.
Ринок праці можна класифікувати виходячи з різних критеріїв. Так, за ознакою структури економіки вирізняють ринки праці окремих галузей, окремих видів діяльності, групи господарств із різними формами власності.
За ознакою рівня економічного розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня ВВП, оплати праці, доходів населення.
За територіальною ознакою розрізняють ринки праці: місцевий, регіональний, національний, міжнародний (транснаціональний та світовий).
За змістом ринок праці поділяють на потенційний, циркулюючий, внутрішньофірмовий.
До потенційного ринку праці включаються: працездатні особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери й підприємці та інше працездатне населення.
Циркулюючий (фіксований) ринок праці (сфера купівлі-продажу робочої сили) — це сфера, де продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним. До цієї категорії відносять: осіб, які перебувають у фрикційному, структурному і циклічному безробітті; звільнених військовослужбовців; пенсіонерів, які шукають роботу; осіб, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах.
Внутрішньофірмовий ринок праці охоплює процеси та відносини між найманим працівником та працедавцем з моменту найму його на роботу і до звільнення. На внутрішньофірмовому ринку праці з’являються вакансії за рахунок звільнених з різних причин, розширення, модернізації та технічного переоснащення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях.
За демографічними ознаками існують:
ринок праці молоді — відрізняється високою мобільністю, різним рівнем кваліфікації, високим рівнем безробіття;
ринок праці осіб передпенсійного віку та пенсіонерів — характеризується невисокою продуктивністю праці, низькою економічною активністю, відсутністю або обмеженістю можливостей для перенавчання;
ринок праці жінок — його особливістю є можливі довгі перерви в роботі, пов’язані з народженням та вихованням дітей, зниження з цієї причини професійних здібностей.
Професійні ринки праці — це сегменти національного ринку праці, в яких працівники об’єднані професійними інтересами (ринок праці вчителів, лікарів, шахтарів тощо).
Залежно від соціального підходу вирізняють ринки:
робочих кадрів — працівників переважно фізичної праці;
спеціалістів, менеджерів — працівників переважно розумової праці.
Залежно від умов конкуренції вирізняють ринки праці:
необмеженої конкуренції (досконалої конкуренції — вільний ринок);
обмеженої конкуренції (неповної конкуренції).
На практиці існує значно більше ознак, за якими можна класифікувати ринки праці.
Так, на національному рівні пропонується розглядати три основні сектори ринку праці:
зайняті в офіційній економіці: висококваліфіковані спеціалісти, підприємці, менеджери, зайняті у виробничій та невиробничій сферах;
зайняті одночасно в офіційній та неофіційній (вторинна зайнятість) економіці: ті, хто з причини низької оплати праці за місцем офіційної зайнятості вимушені працювати ще й неофіційно;
нелегальна зайнятість.
Основні відмінності наведених трьох секторів ринку праці полягають у способі включення робочої сили у трудовий процес, оцінці праці.