12.1. Сутність та чинники інвестиційної діяльності

У науковій економічній літературі інвестиції розглядаються як вкладення довгострокового капіталу в різні сфери й галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища з метою його збільшення у вигляді одержаного прибутку. Як економічна категорія інвестиції значно ширші за своїм змістом, ніж капіталовкладення. Останні є матеріальною частиною реальних інвестицій.

Акумуляція та послідовне перетворення грошових, майнових коштів, цінних паперів та інших коштів і прав у інвестиції визначає поняття інвестиційної діяльності.

Вирізняють об’єкт і суб’єкти інвестиційної діяльності. Об’єк­том є грошові кошти, цільові банківські внески, акції, рухоме та нерухоме майно, майнові права, інтелектуальні цінності, ноу-хау, права користування землею, водою, ресурсами, будівлями та спорудами, устаткуванням. Інвестори та учасники, які приймають рішення про інвестування, є суб’єктами інвестиційної діяльності. Ними можуть бути як окремі держави, так і юридичні особи та громадяни різних країн.

Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється з метою виявлення, наскільки сприятливим є інвестиційний клімат, які саме джерела фінансування задіяні і як ефективно вони використовуються, чи забезпечені ресурсами структурні зрушення в економіці.

На інвестиційну діяльність впливають такі основні чинники:

кон’юнктура товарного ринку, яка визначається значною мірою рівнем і структурою сукупного попиту;

заощадження домашніх господарств та умови їх трансформації в інвестиції;

механізм регулювання грошово-кредитного ринку, відсоткова ставка, яка впливає на доступність кредиту;

рівень інфляції — для оцінки реальної відсоткової ставки та реальної вартості інвестицій;

дефіцит бюджету, що може вплинути на формування цент­ралізованих джерел фінансування інвестицій;

норма нагромадження основного капіталу;

політична та законодавча стабільність;

податки;

науково-технічний прогрес, який стимулює впровадження ресурсозберігальних технологій;

прогресивні структурні зрушення в економіці, рівень розвитку фондотвірних галузей.

Інвестиції класифікують за різними ознаками. Так, за формами вирізняють фінансові, реальні, інноваційні, інтелектуальні інвестиції [22, с. 9].

До фінансових інвестицій належать вкладення коштів у різні цінні папери, паї, цільові банківські внески, депозити.

Реальні інвестиції повністю спрямовуються в основний капітал — матеріальні активи (будівлі, споруди, устаткування), та в нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, технічна, технологічна та інша документація). Матеріальна частина реальних інвестицій називається капіталовкладеннями.

Інноваційні інвестиції — це вкладення у нововведення.

Інтелектуальними інвестиціями є вкладення в об’єкти інтелектуальної власності, яка випливає з авторського, винахідницького, патентного права.

Розрізняють також інвестиції прямі та портфельні. Прямі інвестиції здійснюються у виробничі засоби без фінансових посередників з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом. Портфельні інвестиції також мають на меті одержання прибутку, але, на відміну від прямих, здійснюються через фінансових посередників і не ставлять за мету участь в управлінні підприємством.

Залежно від періоду засвоєння інвестицій бувають короткострокові — до одного року, середньострокові — до 3 років, довгострокові — більше 3 років.

Фінансування інвестиційної діяльності здійснюється із внутрішніх та зовнішніх джерел. До внутрішніх джерел належать бюджетні асигнування (з державного та місцевих бюджетів), держав­ні позички та кредити комерційних банків, власні кошти (прибуток) підприємств та організацій, амортизаційні відрахування, благодійні фонди. До зовнішніх джерел належать іноземні позики уряду, іноземні кредити за державними гарантіями, іноземні комерційні кредити та інвестиції.

За формою власності зазначені джерела фінансування інвестиційної діяльності розподіляються на:

централізовані — асигнування з державного та місцевих бюджетів, державні позики, благодійні фонди, які спрямовуються переважно на будівництво соціального призначення або особливо важливих для національної економіки об’єктів і мають меншу частку в загальному обсязі інвестицій;

децентралізовані, які можна розглядати як приватні та державні, — власні кошти (прибуток) та амортизаційні відрахування підприємств відповідно приватної та державної форм власності. До приватних інвестицій належать також кредити комерційних банків;

іноземні — запозичені та кредитні ресурси міжнародних організацій, зарубіжних та спільних підприємств.

Аналіз структури джерел фінансування інвестиційної діяльності дозволяє зробити висновок щодо їх відповідності механізмам ринкової економіки, про що буде свідчити зменшення частки бюджетного фінансування та збільшення частки власних коштів підприємств і кредитів банків.

Інвестиції суттєво впливають на обсяг національного виробництва, сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання у майбутньому. Тому під час аналізу інвестиційної діяльності важливо зіставляти темпи зростання інвестицій в основний капітал і темпи зростання ВВП, забезпечуючи випереджальні темпи зростання інвестицій. Стабільні темпи зростання інвестицій свідчать про активізацію учасників інвестиційної діяльності.

Нераціональне використання інвестицій призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.

Ефективність інвестицій значною мірою залежить від їх оптимального розподілу по окремих галузях, регіонах, програмах. Це пояснює необхідність визначення пріоритетів структурних зрушень в економіці, обґрунтування джерел фінансування, страхування від інвестиційних ризиків.

Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється за такими напрямами:

структура та динаміка капіталовкладень;

інвестиційна привабливість регіонів;

інвестиційна привабливість окремих галузей;

інвестиційна привабливість окремих підприємств;

інноваційна діяльність.

У науковій економічній літературі інвестиції розглядаються як вкладення довгострокового капіталу в різні сфери й галузі економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища з метою його збільшення у вигляді одержаного прибутку. Як економічна категорія інвестиції значно ширші за своїм змістом, ніж капіталовкладення. Останні є матеріальною частиною реальних інвестицій.

Акумуляція та послідовне перетворення грошових, майнових коштів, цінних паперів та інших коштів і прав у інвестиції визначає поняття інвестиційної діяльності.

Вирізняють об’єкт і суб’єкти інвестиційної діяльності. Об’єк­том є грошові кошти, цільові банківські внески, акції, рухоме та нерухоме майно, майнові права, інтелектуальні цінності, ноу-хау, права користування землею, водою, ресурсами, будівлями та спорудами, устаткуванням. Інвестори та учасники, які приймають рішення про інвестування, є суб’єктами інвестиційної діяльності. Ними можуть бути як окремі держави, так і юридичні особи та громадяни різних країн.

Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється з метою виявлення, наскільки сприятливим є інвестиційний клімат, які саме джерела фінансування задіяні і як ефективно вони використовуються, чи забезпечені ресурсами структурні зрушення в економіці.

На інвестиційну діяльність впливають такі основні чинники:

кон’юнктура товарного ринку, яка визначається значною мірою рівнем і структурою сукупного попиту;

заощадження домашніх господарств та умови їх трансформації в інвестиції;

механізм регулювання грошово-кредитного ринку, відсоткова ставка, яка впливає на доступність кредиту;

рівень інфляції — для оцінки реальної відсоткової ставки та реальної вартості інвестицій;

дефіцит бюджету, що може вплинути на формування цент­ралізованих джерел фінансування інвестицій;

норма нагромадження основного капіталу;

політична та законодавча стабільність;

податки;

науково-технічний прогрес, який стимулює впровадження ресурсозберігальних технологій;

прогресивні структурні зрушення в економіці, рівень розвитку фондотвірних галузей.

Інвестиції класифікують за різними ознаками. Так, за формами вирізняють фінансові, реальні, інноваційні, інтелектуальні інвестиції [22, с. 9].

До фінансових інвестицій належать вкладення коштів у різні цінні папери, паї, цільові банківські внески, депозити.

Реальні інвестиції повністю спрямовуються в основний капітал — матеріальні активи (будівлі, споруди, устаткування), та в нематеріальні активи (патенти, ліцензії, ноу-хау, технічна, технологічна та інша документація). Матеріальна частина реальних інвестицій називається капіталовкладеннями.

Інноваційні інвестиції — це вкладення у нововведення.

Інтелектуальними інвестиціями є вкладення в об’єкти інтелектуальної власності, яка випливає з авторського, винахідницького, патентного права.

Розрізняють також інвестиції прямі та портфельні. Прямі інвестиції здійснюються у виробничі засоби без фінансових посередників з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом. Портфельні інвестиції також мають на меті одержання прибутку, але, на відміну від прямих, здійснюються через фінансових посередників і не ставлять за мету участь в управлінні підприємством.

Залежно від періоду засвоєння інвестицій бувають короткострокові — до одного року, середньострокові — до 3 років, довгострокові — більше 3 років.

Фінансування інвестиційної діяльності здійснюється із внутрішніх та зовнішніх джерел. До внутрішніх джерел належать бюджетні асигнування (з державного та місцевих бюджетів), держав­ні позички та кредити комерційних банків, власні кошти (прибуток) підприємств та організацій, амортизаційні відрахування, благодійні фонди. До зовнішніх джерел належать іноземні позики уряду, іноземні кредити за державними гарантіями, іноземні комерційні кредити та інвестиції.

За формою власності зазначені джерела фінансування інвестиційної діяльності розподіляються на:

централізовані — асигнування з державного та місцевих бюджетів, державні позики, благодійні фонди, які спрямовуються переважно на будівництво соціального призначення або особливо важливих для національної економіки об’єктів і мають меншу частку в загальному обсязі інвестицій;

децентралізовані, які можна розглядати як приватні та державні, — власні кошти (прибуток) та амортизаційні відрахування підприємств відповідно приватної та державної форм власності. До приватних інвестицій належать також кредити комерційних банків;

іноземні — запозичені та кредитні ресурси міжнародних організацій, зарубіжних та спільних підприємств.

Аналіз структури джерел фінансування інвестиційної діяльності дозволяє зробити висновок щодо їх відповідності механізмам ринкової економіки, про що буде свідчити зменшення частки бюджетного фінансування та збільшення частки власних коштів підприємств і кредитів банків.

Інвестиції суттєво впливають на обсяг національного виробництва, сприяють нагромадженню фондів підприємств і створюють основу для економічного зростання у майбутньому. Тому під час аналізу інвестиційної діяльності важливо зіставляти темпи зростання інвестицій в основний капітал і темпи зростання ВВП, забезпечуючи випереджальні темпи зростання інвестицій. Стабільні темпи зростання інвестицій свідчать про активізацію учасників інвестиційної діяльності.

Нераціональне використання інвестицій призводить до заморожування виробничих ресурсів і скорочення обсягів національного виробництва.

Ефективність інвестицій значною мірою залежить від їх оптимального розподілу по окремих галузях, регіонах, програмах. Це пояснює необхідність визначення пріоритетів структурних зрушень в економіці, обґрунтування джерел фінансування, страхування від інвестиційних ризиків.

Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється за такими напрямами:

структура та динаміка капіталовкладень;

інвестиційна привабливість регіонів;

інвестиційна привабливість окремих галузей;

інвестиційна привабливість окремих підприємств;

інноваційна діяльність.