7.2. Основні види цінних паперів

Предметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або
відносини позики, визначають взаємовідносини між продавцем (емітен­том) та їх власником, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків. Економічна природа цінних паперів пов’язана з грішми. Цінні папери акумулюють грошові нагромадження суб’єктів ринку, які спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Але не кожний грошовий документ є цінним папером, а тільки той, що засвідчує майнове право у формі титулу власності (акції, векселі) або як відносини позички (облігації, сертифікати), тобто є об’єктом угоди та джерелом одержання доходу. Саме тому до цінних паперів не належать боргові розписки, заповіти, лотерейні білети, страхові поліси.

Цінні папери прийнято називати фіктивним капіталом, тому що вони практично не мають внутрішньої вартості, а їхня цінність полягає лише у здатності приносити дохід і засвідчувати право власності.

Цінні папери розподіляються на три великих групи:

пайові — засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції);

боргові — опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі).

Пайові та боргові цінні папери об’єднуються в групу фіктивного капіталу першого порядку, тому що емітент відповідає перед інвестором безпосередньо «реальним» майном — грошовими засобами, основним капіталом, нерухомістю;

похідні — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди (опціони, ф’ючерси, варанти тощо). Вони належать до фіктивного капіталу другого і третього порядків, не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів. Головним завданням операцій з ними є одержання прибутку від більш точного прогнозування зміни цін на фондовому ринку.

За ознакою дроблення цінні папери поділяються на:

роздріблювані, номінальну вартість яких може бути змінено (деноміновано);

нероздріблювані, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку чинності папера.

За ознакою порядку передачі майнових прав (форми виплати дивідендів чи відсотків) вирізняють цінні папери:

іменні, які засвідчують право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов’язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника;

на пред’явника, які є безособовими, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника;

переказні, які містять зобов’язання власника сплатити певну суму грошей у зазначений термін в обумовленому місці певній особі.

Незалежно від інших ознак всі цінні папери класифікуються як:

ринкові, які можна перепродати;

неринкові, які можна продати тільки один раз.

За способами виплати доходу цінні папери класифікують-
ся так:

цінні папери з фіксованим платежем (облігації, привілейовані акції);

цінні папери зі змінною ставкою, що залежить головним чином від облікової банківської ставки (облігації зі змінним відсотком);

цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).

Цінні папери мають також різний рівень надійності і залежно від цього поділяють на:

високонадійні, з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу;

ординарні, більш ризиковані.

За ознакою території обігу цінні папери поділяються на:

регіональні;

національні — внутрішнього фондового ринку;

міжнародні — можуть обертатися на території інших країн.

Існують також інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів.

Розглянемо найважливіші види цінних паперів. Спочатку зупинимося на пайових і боргових цінних паперах, що формують групу фіктивного капіталу першого порядку. До них належать:

акції;

облігації;

державні казначейські зобов’язання;

векселі.

Акція — це цінний папір, що засвідчує пайову участь власника в капіталі ділової одиниці бізнесу. Акції випускаються акціонерними товариствами з метою збільшення власного капіталу. Вони дають право на участь в управлінні акціонерним товариством та на отримання частини прибутку у формі дивідендів. Акції можуть бути:

іменними;

на пред’явника;

привілейованими;

простими.

Іменні акції реєструються в спеціальній книзі, записуються прізвище власника, кількість акцій у нього, час придбання акцій.

Акції на пред’явника також реєструються, але в книзі вказується лише їх загальна кількість.

Привілейовані акції не дають права власнику брати участь в управління акціонерним товариством. Власник таких акцій одержує дивіденди і має пріоритет у відшкодуванні своєї частки капіталу в разі ліквідації товариства. Щорічний прибуток за такими акціями нараховується за твердим відсотком, зафіксованим на бланку акції.

Прості акції — це акції, прибуток від яких повністю залежить від чистого доходу підприємства та його дивідендної політики.

Грошова форма вартості акції називається ціною акції. За ціновою ознакою акцій вирізняють:

номінальну ціну, яка вказується на цінному папері;

емісійну ціну, за якою акція продається на первинному ринку (емітується);

курсову (ринкову) ціну, за якою акція котирується (оцінюється) на вторинному ринку цінних паперів;

балансову ціну, яка являє собою різницю між вартістю
майна, що належить акціонерному товариству, і величиною його
боргів.

Курсова ціна акції може бути вищою або нижчою за її номіналь­ну ціну. Перевищення курсової ціни називається лажем або ажіо, а перевищення номінальної ціни над курсовою називається дизажіо. Курсова ціна акцій прямо залежить від дивідендів по ній і обернено залежить від відсоткової ставки.

Дохід акціонера складається з дивідендів на акцію і зміни курсової вартості акцій. Це визначає сукупну дохідність акції.

Усі інвестори, що грають на курсовій різниці акцій, поділяються на два типи: «ведмеді» — ті, хто очікують зниження курсу, і «бики» — ті, хто очікують підвищення курсу.

Слід зазначити, що інфляція не відбивається суттєво на акціонерному капіталі. Акціям притаманна антиінфляційна стійкість.

Облігація — це письмове боргове зобов’язання, в якому емітент зобов’язується виконати певну умову — зворотну виплату отриманої грошової суми і встановленого відсоткового винагородження. На відміну від акції — права на власність, облігації є правом на позики. У розвинутих країнах ринок облігацій домінує над ринком акцій. Власник облігації не бере участь в управлінні підприємством, але йому гарантується стабільний дохід у вигляді твердої відсоткової винагороди.

Облігації можуть бути державними або компаній. Емітентами державних облігацій є уряд, урядові організації, місцеві органи влади. Промислові фірми, комерційні та інвестиційні банки, інвес­тиційні фонди виступають як емітенти облігацій компаній.

Ринкова ціна (курс) облігацій дуже рухлива і залежить від коливань економічної активності та відсоткових ставок. Так, під час економічного пожвавлення зростає попит на гроші, отже, і відсот­кові ставки. Збільшується попит на нові, більш високодохідні облігації, тому пропозиція випущених раніше низькодохідних цінних паперів зростає. У результаті курс облігацій падає. Тобто в разі зростання відсоткових ставок курс облігацій зміниться рівно на стільки, щоб компенсувати втрати доходу внаслідок зміни ставок.

Під час аналізу ринку облігацій і визначення їх ринкової вартості враховується фактор часу методом дисконтування. Дисконтування (знижка) — теперішня вартість майбутнього доходу від облігації. Майбутні доходи від володіння облігаціями складаються з двох частин:

купонного доходу (щорічний дохід на облігацію);

виплат під час погашення облігації.

Таким чином, розрахункова ринкова ціна облігації визначається як сума зазначених двох складових у поточній (теперішній) вартості:

де Kобл — ринкова ціна облігації; Т — строк, на який випускається облігація; Дt — купонний дохід у році t; k — купонний відсоток; Кобл.н — номінальна ціна облігації; Ir — дисконтна (відсоткова) ставка.

1. Облігація номінальною вартістю 100 грн випущена на 3 роки. Купонний дохід дорівнює 15 %. Відсоткова ставка — 10 %. Визначити ринковий курс облігації.

Розв’язання:

2. Номінальна вартість акції 100 грн. У поточному році буде виплачений дивіденд 20 %. Відсоткова ставка дорівнює 15 %. Визначити розрахунковий ринковий курс акції.

Розв’язання:

.

Державні казначейські зобов’язання розповсюджуються серед населення і дають право на одержання фіксованого доходу. Вони свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету.

Вексель — це специфічний цінний папір-свідоцтво, в якому втілено право на визначений грошовий дохід. Це складене за встановленою законом формою письмове боргове зобов’язання виплатити певну суму грошей через установлений термін пред’яв­нику векселя або особі, вказаній у ньому.

Акції, облігації та векселі є цінними паперами першого порядку.

До похідних цінних паперів другого і третього порядку належать:

ф’ючерси;

опціони;

варанти.

Ф’ючерс — цінний папір на право постачання певної кількості цінностей протягом певного періоду за ціною, встановленою на момент укладання угоди.

Опціон — цінний папір, який передбачає право, але не обов’язок покупця купити (або продати) певну кількість цінностей, що лежать в основі опціона, за раніше домовленою ціною протягом певного часу.

Варант — це сертифікат, який дає право його власнику зробити підписку на певну кількість цінних паперів за заздалегідь визначеною ціною і за певний період.

Предметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або
відносини позики, визначають взаємовідносини між продавцем (емітен­том) та їх власником, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків. Економічна природа цінних паперів пов’язана з грішми. Цінні папери акумулюють грошові нагромадження суб’єктів ринку, які спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. Але не кожний грошовий документ є цінним папером, а тільки той, що засвідчує майнове право у формі титулу власності (акції, векселі) або як відносини позички (облігації, сертифікати), тобто є об’єктом угоди та джерелом одержання доходу. Саме тому до цінних паперів не належать боргові розписки, заповіти, лотерейні білети, страхові поліси.

Цінні папери прийнято називати фіктивним капіталом, тому що вони практично не мають внутрішньої вартості, а їхня цінність полягає лише у здатності приносити дохід і засвідчувати право власності.

Цінні папери розподіляються на три великих групи:

пайові — засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції);

боргові — опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі).

Пайові та боргові цінні папери об’єднуються в групу фіктивного капіталу першого порядку, тому що емітент відповідає перед інвестором безпосередньо «реальним» майном — грошовими засобами, основним капіталом, нерухомістю;

похідні — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди (опціони, ф’ючерси, варанти тощо). Вони належать до фіктивного капіталу другого і третього порядків, не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів. Головним завданням операцій з ними є одержання прибутку від більш точного прогнозування зміни цін на фондовому ринку.

За ознакою дроблення цінні папери поділяються на:

роздріблювані, номінальну вартість яких може бути змінено (деноміновано);

нероздріблювані, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку чинності папера.

За ознакою порядку передачі майнових прав (форми виплати дивідендів чи відсотків) вирізняють цінні папери:

іменні, які засвідчують право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов’язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника;

на пред’явника, які є безособовими, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника;

переказні, які містять зобов’язання власника сплатити певну суму грошей у зазначений термін в обумовленому місці певній особі.

Незалежно від інших ознак всі цінні папери класифікуються як:

ринкові, які можна перепродати;

неринкові, які можна продати тільки один раз.

За способами виплати доходу цінні папери класифікують-
ся так:

цінні папери з фіксованим платежем (облігації, привілейовані акції);

цінні папери зі змінною ставкою, що залежить головним чином від облікової банківської ставки (облігації зі змінним відсотком);

цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).

Цінні папери мають також різний рівень надійності і залежно від цього поділяють на:

високонадійні, з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу;

ординарні, більш ризиковані.

За ознакою території обігу цінні папери поділяються на:

регіональні;

національні — внутрішнього фондового ринку;

міжнародні — можуть обертатися на території інших країн.

Існують також інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів.

Розглянемо найважливіші види цінних паперів. Спочатку зупинимося на пайових і боргових цінних паперах, що формують групу фіктивного капіталу першого порядку. До них належать:

акції;

облігації;

державні казначейські зобов’язання;

векселі.

Акція — це цінний папір, що засвідчує пайову участь власника в капіталі ділової одиниці бізнесу. Акції випускаються акціонерними товариствами з метою збільшення власного капіталу. Вони дають право на участь в управлінні акціонерним товариством та на отримання частини прибутку у формі дивідендів. Акції можуть бути:

іменними;

на пред’явника;

привілейованими;

простими.

Іменні акції реєструються в спеціальній книзі, записуються прізвище власника, кількість акцій у нього, час придбання акцій.

Акції на пред’явника також реєструються, але в книзі вказується лише їх загальна кількість.

Привілейовані акції не дають права власнику брати участь в управління акціонерним товариством. Власник таких акцій одержує дивіденди і має пріоритет у відшкодуванні своєї частки капіталу в разі ліквідації товариства. Щорічний прибуток за такими акціями нараховується за твердим відсотком, зафіксованим на бланку акції.

Прості акції — це акції, прибуток від яких повністю залежить від чистого доходу підприємства та його дивідендної політики.

Грошова форма вартості акції називається ціною акції. За ціновою ознакою акцій вирізняють:

номінальну ціну, яка вказується на цінному папері;

емісійну ціну, за якою акція продається на первинному ринку (емітується);

курсову (ринкову) ціну, за якою акція котирується (оцінюється) на вторинному ринку цінних паперів;

балансову ціну, яка являє собою різницю між вартістю
майна, що належить акціонерному товариству, і величиною його
боргів.

Курсова ціна акції може бути вищою або нижчою за її номіналь­ну ціну. Перевищення курсової ціни називається лажем або ажіо, а перевищення номінальної ціни над курсовою називається дизажіо. Курсова ціна акцій прямо залежить від дивідендів по ній і обернено залежить від відсоткової ставки.

Дохід акціонера складається з дивідендів на акцію і зміни курсової вартості акцій. Це визначає сукупну дохідність акції.

Усі інвестори, що грають на курсовій різниці акцій, поділяються на два типи: «ведмеді» — ті, хто очікують зниження курсу, і «бики» — ті, хто очікують підвищення курсу.

Слід зазначити, що інфляція не відбивається суттєво на акціонерному капіталі. Акціям притаманна антиінфляційна стійкість.

Облігація — це письмове боргове зобов’язання, в якому емітент зобов’язується виконати певну умову — зворотну виплату отриманої грошової суми і встановленого відсоткового винагородження. На відміну від акції — права на власність, облігації є правом на позики. У розвинутих країнах ринок облігацій домінує над ринком акцій. Власник облігації не бере участь в управлінні підприємством, але йому гарантується стабільний дохід у вигляді твердої відсоткової винагороди.

Облігації можуть бути державними або компаній. Емітентами державних облігацій є уряд, урядові організації, місцеві органи влади. Промислові фірми, комерційні та інвестиційні банки, інвес­тиційні фонди виступають як емітенти облігацій компаній.

Ринкова ціна (курс) облігацій дуже рухлива і залежить від коливань економічної активності та відсоткових ставок. Так, під час економічного пожвавлення зростає попит на гроші, отже, і відсот­кові ставки. Збільшується попит на нові, більш високодохідні облігації, тому пропозиція випущених раніше низькодохідних цінних паперів зростає. У результаті курс облігацій падає. Тобто в разі зростання відсоткових ставок курс облігацій зміниться рівно на стільки, щоб компенсувати втрати доходу внаслідок зміни ставок.

Під час аналізу ринку облігацій і визначення їх ринкової вартості враховується фактор часу методом дисконтування. Дисконтування (знижка) — теперішня вартість майбутнього доходу від облігації. Майбутні доходи від володіння облігаціями складаються з двох частин:

купонного доходу (щорічний дохід на облігацію);

виплат під час погашення облігації.

Таким чином, розрахункова ринкова ціна облігації визначається як сума зазначених двох складових у поточній (теперішній) вартості:

де Kобл — ринкова ціна облігації; Т — строк, на який випускається облігація; Дt — купонний дохід у році t; k — купонний відсоток; Кобл.н — номінальна ціна облігації; Ir — дисконтна (відсоткова) ставка.

1. Облігація номінальною вартістю 100 грн випущена на 3 роки. Купонний дохід дорівнює 15 %. Відсоткова ставка — 10 %. Визначити ринковий курс облігації.

Розв’язання:

2. Номінальна вартість акції 100 грн. У поточному році буде виплачений дивіденд 20 %. Відсоткова ставка дорівнює 15 %. Визначити розрахунковий ринковий курс акції.

Розв’язання:

.

Державні казначейські зобов’язання розповсюджуються серед населення і дають право на одержання фіксованого доходу. Вони свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету.

Вексель — це специфічний цінний папір-свідоцтво, в якому втілено право на визначений грошовий дохід. Це складене за встановленою законом формою письмове боргове зобов’язання виплатити певну суму грошей через установлений термін пред’яв­нику векселя або особі, вказаній у ньому.

Акції, облігації та векселі є цінними паперами першого порядку.

До похідних цінних паперів другого і третього порядку належать:

ф’ючерси;

опціони;

варанти.

Ф’ючерс — цінний папір на право постачання певної кількості цінностей протягом певного періоду за ціною, встановленою на момент укладання угоди.

Опціон — цінний папір, який передбачає право, але не обов’язок покупця купити (або продати) певну кількість цінностей, що лежать в основі опціона, за раніше домовленою ціною протягом певного часу.

Варант — це сертифікат, який дає право його власнику зробити підписку на певну кількість цінних паперів за заздалегідь визначеною ціною і за певний період.