13.3. Платіжний баланс

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни та джерела її фінансування відображуються у платіжному балансі, який містить статистичну інформацію про всі економічні операції національної економіки з іншими державами протягом певного періоду часу (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс є основним інструментом макроекономічного аналізу і прогнозування, широко використовується у визначенні заходів монетарної, фіскальної, протекціоністської політики, а також для регулювання внутрішнього валютного ринку. Платіжний баланс відображає співвідно­шення платежів, здійснених національною економікою за кордоном, і надходжень у країну із-за кордону за певний час. Якщо сума надходжень перевищує суму платежів, говорять про активне сальдо платіжного балансу і, навпаки, якщо платежі за кордон перевищують надходження із-за кордону, сальдо балансу буде пасивним.

Платіжний баланс формується під впливом багатьох чинників, до основних з яких належать: економічний потенціал країни; галузева структура ВВП; участь країни у міжнародному поділі праці; рівень доходів і вартість послуг; попит на експорт і структура імпорту; торгова та валютна політика; рівень розвитку сфери фінансових послуг; інвестиційний клімат у країні та рівень внутріш­ніх заощаджень; зовнішній борг та його реструктуризація; політика валютного курсу та відсоткових ставок; угоди з МВФ тощо.

Схема й методика розробки платіжного балансу рекомендовані МВФ. Відповідно до рекомендацій усі зовнішньоекономічні операції відображуються у балансі за принципом подвійного запису. До кредитних операцій, які записуються зі знаком «+», відносяться експорт товарів і послуг, отримання доходів, поточних та капітальних трансфертів від нерезидентів тощо. У результаті таких угод відбувається відплив цінностей та приплив валюти у країну. До дебету відносяться операції, які характеризують придбання цінностей в обмін на валюту і записуються зі знаком «–», наприклад, імпорт, надання трансфертів нерезидентам, збільшення фінансових активів тощо.

За характером операцій усі угоди об’єднуються у три розділи:

І. Рахунки по поточних операціях (СА):

експорт товарів і послуг;

імпорт товарів і послуг;

чисті доходи від інвестицій;

чисті грошові перекази.

ІІ. Рахунки операцій з капіталом (КА):

експорт капіталу;

імпорт капіталу.

ІІІ. Рахунки офіційних резервів.

Рахунок поточних операцій охоплює баланс товарів та послуг (NX), баланс доходів (NI), та баланс поточних трансфертів (NTR). Із цих складових найвагомішим є торговельний баланс, який від­ображає співвідношення експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. Особливістю балансу доходів є врахування в ньому доходів від інвестицій та відсотків по кредитах, хоча їхній рух у цілому характеризується у другому розділі платіжного балансу. Баланс поточних трансфертів включає різницю між отриманими та сплаченими грошовими переказами, до яких відносяться, наприклад, грошові трансферти урядам для фінансування видатків, гуманітарної допомоги тощо.

У цілому сальдо рахунку поточних операцій обчислюється за формулою

± CA = NX + NI + NTR.       (13.1)

Позитивне сальдо рахунку поточних операцій означає, що країна є чистим кредитором відносно до інших країн. Від’ємне сальдо свідчить про те, що країна є чистим дебітором, тобто споживає іноземний капітал і потребує зовнішнього фінансування.

Рахунки операцій з капіталом містять статистичну інформацію щодо зміни надходжень у країну інвестицій та кредитів або їхній рух за кордон і поділяються на рахунок операцій з капіталом та рахунок фінансових операцій. Залежно від періоду руху капіталів вирізняють короткострокові та довгострокові операції. До короткострокових відносяться кредити, які надаються у товар­ній або валютній формі на строк до одного року, рух по поточних рахунках в іноземних банках, ввезення або вивезення національних та іноземних грошових коштів. До довгострокових належать операції з підприємницьким капіталом: придбання і будівництво підприємств за кордоном, купівля-продаж цінних паперів, державні позики.

Стан балансу руху капіталів має більш важливе значення для високорозвинутих країн. Для країн, що розвиваються, суттєве значення має стан рахунків по поточних операціях.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття «Помилки і упущення» (ЕО). Вона включає операції, які можуть відноситися на рахунок поточних операцій або руху капіталів унаслідок їхньої неідентифікованості.

Загальне сальдо платіжного балансу (ВР) повинно дорівнювати нулю, тобто справедлива формула

ВР = ±СА ± КА + ЕО = 0.    (13.2)

Але практично досягти цього неможливо. Чинниками порушення рівноваги платіжного балансу є: процеси глобалізації; науково-технічний прогрес і обумовлені ним структурні зрушення та різні темпи економічного зростання в країнах; зміни в попиті та пропозиції товарів і послуг; розбіжності у співвідношенні цін на окремі товари й послуги; процеси монополізації; зміна напрямів руху міжнародного капіталу.

Якщо по двох основних розділах платіжного балансу спостерігається нерівновага, то це явище усувається за допомогою резервних активів. Може мати місце активне або пасивне сальдо платіжного балансу. Пасивне сальдо свідчить про дефіцит валют­них резервів для зовнішньоекономічних операцій і виникає, коли від’ємне (пасивне) сальдо балансу поточних операцій перевищує додаткове (активне) сальдо балансу руху капіталів. Інша ситуація — активне сальдо поточних операцій більше пасивного сальдо руху капіталів — свідчить про формування активного сальдо платіжного балансу в цілому, коли є приріст валютних резервів. Держава врегульовує виникаючу нерівновагу шляхом використання переважно власних золотовалютних резервів, а також зовнішніх позик — кредитів МВФ та інших міжнародних організацій, короткострокового кредитування за своп-угодами.

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни та джерела її фінансування відображуються у платіжному балансі, який містить статистичну інформацію про всі економічні операції національної економіки з іншими державами протягом певного періоду часу (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс є основним інструментом макроекономічного аналізу і прогнозування, широко використовується у визначенні заходів монетарної, фіскальної, протекціоністської політики, а також для регулювання внутрішнього валютного ринку. Платіжний баланс відображає співвідно­шення платежів, здійснених національною економікою за кордоном, і надходжень у країну із-за кордону за певний час. Якщо сума надходжень перевищує суму платежів, говорять про активне сальдо платіжного балансу і, навпаки, якщо платежі за кордон перевищують надходження із-за кордону, сальдо балансу буде пасивним.

Платіжний баланс формується під впливом багатьох чинників, до основних з яких належать: економічний потенціал країни; галузева структура ВВП; участь країни у міжнародному поділі праці; рівень доходів і вартість послуг; попит на експорт і структура імпорту; торгова та валютна політика; рівень розвитку сфери фінансових послуг; інвестиційний клімат у країні та рівень внутріш­ніх заощаджень; зовнішній борг та його реструктуризація; політика валютного курсу та відсоткових ставок; угоди з МВФ тощо.

Схема й методика розробки платіжного балансу рекомендовані МВФ. Відповідно до рекомендацій усі зовнішньоекономічні операції відображуються у балансі за принципом подвійного запису. До кредитних операцій, які записуються зі знаком «+», відносяться експорт товарів і послуг, отримання доходів, поточних та капітальних трансфертів від нерезидентів тощо. У результаті таких угод відбувається відплив цінностей та приплив валюти у країну. До дебету відносяться операції, які характеризують придбання цінностей в обмін на валюту і записуються зі знаком «–», наприклад, імпорт, надання трансфертів нерезидентам, збільшення фінансових активів тощо.

За характером операцій усі угоди об’єднуються у три розділи:

І. Рахунки по поточних операціях (СА):

експорт товарів і послуг;

імпорт товарів і послуг;

чисті доходи від інвестицій;

чисті грошові перекази.

ІІ. Рахунки операцій з капіталом (КА):

експорт капіталу;

імпорт капіталу.

ІІІ. Рахунки офіційних резервів.

Рахунок поточних операцій охоплює баланс товарів та послуг (NX), баланс доходів (NI), та баланс поточних трансфертів (NTR). Із цих складових найвагомішим є торговельний баланс, який від­ображає співвідношення експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. Особливістю балансу доходів є врахування в ньому доходів від інвестицій та відсотків по кредитах, хоча їхній рух у цілому характеризується у другому розділі платіжного балансу. Баланс поточних трансфертів включає різницю між отриманими та сплаченими грошовими переказами, до яких відносяться, наприклад, грошові трансферти урядам для фінансування видатків, гуманітарної допомоги тощо.

У цілому сальдо рахунку поточних операцій обчислюється за формулою

± CA = NX + NI + NTR.       (13.1)

Позитивне сальдо рахунку поточних операцій означає, що країна є чистим кредитором відносно до інших країн. Від’ємне сальдо свідчить про те, що країна є чистим дебітором, тобто споживає іноземний капітал і потребує зовнішнього фінансування.

Рахунки операцій з капіталом містять статистичну інформацію щодо зміни надходжень у країну інвестицій та кредитів або їхній рух за кордон і поділяються на рахунок операцій з капіталом та рахунок фінансових операцій. Залежно від періоду руху капіталів вирізняють короткострокові та довгострокові операції. До короткострокових відносяться кредити, які надаються у товар­ній або валютній формі на строк до одного року, рух по поточних рахунках в іноземних банках, ввезення або вивезення національних та іноземних грошових коштів. До довгострокових належать операції з підприємницьким капіталом: придбання і будівництво підприємств за кордоном, купівля-продаж цінних паперів, державні позики.

Стан балансу руху капіталів має більш важливе значення для високорозвинутих країн. Для країн, що розвиваються, суттєве значення має стан рахунків по поточних операціях.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття «Помилки і упущення» (ЕО). Вона включає операції, які можуть відноситися на рахунок поточних операцій або руху капіталів унаслідок їхньої неідентифікованості.

Загальне сальдо платіжного балансу (ВР) повинно дорівнювати нулю, тобто справедлива формула

ВР = ±СА ± КА + ЕО = 0.    (13.2)

Але практично досягти цього неможливо. Чинниками порушення рівноваги платіжного балансу є: процеси глобалізації; науково-технічний прогрес і обумовлені ним структурні зрушення та різні темпи економічного зростання в країнах; зміни в попиті та пропозиції товарів і послуг; розбіжності у співвідношенні цін на окремі товари й послуги; процеси монополізації; зміна напрямів руху міжнародного капіталу.

Якщо по двох основних розділах платіжного балансу спостерігається нерівновага, то це явище усувається за допомогою резервних активів. Може мати місце активне або пасивне сальдо платіжного балансу. Пасивне сальдо свідчить про дефіцит валют­них резервів для зовнішньоекономічних операцій і виникає, коли від’ємне (пасивне) сальдо балансу поточних операцій перевищує додаткове (активне) сальдо балансу руху капіталів. Інша ситуація — активне сальдо поточних операцій більше пасивного сальдо руху капіталів — свідчить про формування активного сальдо платіжного балансу в цілому, коли є приріст валютних резервів. Держава врегульовує виникаючу нерівновагу шляхом використання переважно власних золотовалютних резервів, а також зовнішніх позик — кредитів МВФ та інших міжнародних організацій, короткострокового кредитування за своп-угодами.