3.2. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49

Передінвестиційна фаза відіграє важливу роль у процесі реалізації інвестиційного проекту, оскільки саме у цій фазі закладаються основи оптимізації вартісних і кількісних параметрів, досягається доцільне співвідношення між витратами і ризиками під час прийняття рішень з питань реалізації проекту. Саме цим зумовлена особлива ретельність у проведенні передінвестиційних досліджень [7, с. 7].

Передінвестиційна фаза включає три стадії:

ідентифікація інвестиційних можливостей;

підготовка обґрунтування, яке включає в себе попереднє обґрунтування, розроблення бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту, техніко-економічне обґрунтування;

оцінка проекту і прийняття рішення про інвестиції.

Поділ на три стадії дає змогу виключити можливість переходу від ідеї проекту безпосередньо до завершального техніко-економічного обґрунтування без послідовної перевірки ідеї проекту для визначення можливості альтернативних рішень, відкинути багато надлишкових досліджень, що суттєво не вплинуть на інвестиційну фазу, полегшити оцінку проекту різними фінансовими організаціями.

Як показано в додатку 6, кожна стадія передінвестиційної фази розбивається на етапи (із зазначенням цілей кожного етапу).

А. Стадія «Аналіз можливостей» складається з трьох етапів:

визначення інвестиційних можливостей;

аналіз загальних можливостей;

аналіз можливостей конкретного проекту.

На цій стадії повинні бути виявлені можливості інвестування
і здійснені попередні нариси проекту, які (як тільки буде попередньо доведено перспективність інвестиційної пропозиції) підлягають подальшому дослідженню шляхом аналізу:

потенційно прийнятних для використання у виробництві природних ресурсів;

можливостей покращання існуючої структури сільського господарства, що служить основою для галузей промисловості, які переробляють сільгосппродукцію;

можливостей збільшення майбутнього попиту на окремі споживчі товари у результаті зростання кількості населення або збільшення його купівельної спроможності, або появи нових товарів — субститутів;

імпортованих товарів з метою заміщення імпорту;

секторів обробної промисловості, що успішно функціонують в інших країнах, які мають подібні показники щодо рівня технічного розвитку, підготовки робочої сили та інших чинників;

можливих зв’язків з іншими галузями вітчизняного й зарубіжного виробництва;

шляхів розширення існуючих виробничих ланцюжків на основі інтеграції з іншими підприємствами;

можливості диверсифікації;

можливості розширення існуючих виробничих потужностей з метою отримання вигід від оптимального масштабу виробництва;

інвестиційного клімату в країні і регіоні, що розглядаються;

промислової політики держави;

наявності і вартості виробничих чинників;

експортних можливостей.

Аналіз можливостей має досить загальний характер і ґрунтується, головним чином, на узагальнюючих оцінках, а не на детальних дослідженнях. Залежно від умов варто здійснювати аналіз або загальних можливостей, або можливостей для окремого проекту, або того й іншого.

Зазвичай аналіз загальних можливостей здійснюється державними або спеціалізованими установами з метою виявлення кон-
кретних пропозицій щодо інвестиції. Існує три типи таких досліджень:

регіональний аналіз — дослідження регіонів для визначення інвестиційних можливостей у конкретному районі;

галузевий аналіз — дослідження секторів економіки для визначення інвестиційних можливостей у галузевому розрізі;

ресурсний аналіз — дослідження у сфері ресурсів для визначення можливостей використання у промисловому або сільськогосподарському виробництві тих чи інших природних ресурсів.

Таким чином, основна мета етапу аналізу загальних можливостей полягає у приверненні уваги потенційних інвесторів до конкретних інвестиційних пропозицій.

Після визначення загальних можливостей інвестування починається етап аналізу конкретного проекту, який можна визначити як трансформацію початкових ідей у конкретну інвестиційну пропозицію. Дослідження можливостей конкретного інвестиційного проекту повинно містити у собі отримання певних видів інформації про проект, і саме цьому є недостатнім лише визначення переліку продукції, що планується до випуску. Хоча такий перелік, що ґрунтується на загальноекономічних міркуваннях, є вихід-
ним і обов’язковим моментом такого дослідження, він повинен
бути доповнений даними з кожного виду продукції, умов виробництва, аналізом організаційних та юридичних питань. Інформація, що використовується для аналізу інвестиційних можливостей проекту, не потребує від інвестора великих витрат часу і коштів на її підготовку.

Основна мета дослідження — швидке і недороге виявлення потенційних вигід від реалізації проекту для прийняття рішення про перехід до наступної стадії передінвестиційних досліджень — стадії підготовки обґрунтування проекту.

Стадія аналізу можливостей у разі позитивного результату, як правило, закінчується загальними зборами потенційних учасників проекту.

На цих зборах відбувається:

підписання попередньої угоди (протоколу про наміри) про створення підприємства, консорціуму і т. д. для реалізації проекту;

прийняття рішення про його техніко-економічне обґрунтування;

складання і підписання плану на підготовку обґрунтування проекту (у тому числі його фінансування).

Б. Стадія «Підготовка обґрунтування» включає три етапи:

попереднє обґрунтування;

допоміжні дослідження;

техніко-економічне обґрунтування.

Проведення техніко-економічного обґрунтування, що дозволяє прийняти рішення стосовно проекту, — завдання, для розв’язання якого вимагаються значні кошти і час. Саме тому перед виділенням коштів на таке дослідження повинна бути здійснена додаткова оцінка ідеї проекту за допомогою попереднього обґрунтування (головні цілі етапу попереднього обґрунтування наведено в додатку 6, п. І, В, 1).

Попереднє обґрунтування варто розглядати як проміжну стадію між вивченням проектних можливостей і детальним техніко-економічним обґрунтуванням. Різниця між ними полягає в рівні деталізації інформації, що надається, під час обговорення проектних альтернатив. На стадії попереднього обґрунтування повинен бути здійснений огляд наявних альтернатив для головних складових елементів обґрунтування. Зазвичай попереднє обґрунтування має такі розділи:

відомості про витоки та історію питання;

можливі стратегії реалізації проекту або діяльності корпорації;

границі (рамки) проекту у зв’язку з аналізом ринку і концепцією маркетингу;

сировина та допоміжні матеріали;

місце розташування, обладнання;

проектна документація і технологія, виробнича програма і виробнича потужність, вибір виробничого процесу і проектно-конструкторські рішення;

структура управління і накладні витрати (загальні заводські, управлінські, маркетингові);

трудові ресурси, управлінський персонал, витрати на робочу силу, потреба у навчанні і пов’язані з цим витрати;

графік реалізації проекту;

фінансовий аналіз — інвестиційні, виробничі та маркетингові витрати (достовірність даних і припущень, структура витрат), розрахунок руху грошових коштів та аналіз комерційної рентабельності, фінансування проекту, оцінка ризиків (оцінка критичних значень параметрів, аналіз імовірностей);

економічний аналіз — визначення економічних наслідків (відповідно до рамок проекту).

Структура попереднього обґрунтування повинна збігатися зі структурою детального техніко-економічного обґрунтування (додаток 7).

Наступний етап — допоміжні дослідження — є частиною ТЕО. Допоміжні дослідження зазвичай проводяться після завершення попереднього обґрунтування, якщо у ході останнього було визнано за доцільне детальніше опрацювати якийсь конкретний аспект проекту (класифікацію допоміжних досліджень наведено в додатку 6, п. І, Б, 2).

Кожен з етапів — попереднє обґрунтування проекту і допоміжні дослідження — також завершується загальними зборами учасників проекту, де приймаються рішення стосовно продовження або завершення робіт над проектом.

Завершальний етап — розроблення ТЕО. Результатом реалізації цього етапу мають стати вичерпні відповіді щодо: цілей проекту і можливих стратегій маркетингу; можливої частки рин-
ку; виробничих потужностей; місця розташування; використання наявної сировини; відповідних технологій та обладнання; меж інвестицій; доходів від продажу і прибутку на інвестований капітал; інших заходів, необхідних для прийняття інвестиційного рішення.

Кінцеві оцінки інвестиційних та виробничих витрат і наступна оцінка економічної ефективності проекту мають сенс лише за умови, що границі (рамки) проекту чітко визначені, не пропущено ніяких суттєвих його частин і відповідних витрат. Границі проекту повинні бути відображені в планах і таблицях, які є опорною структурою для подальших проектних робіт.

Хоча ТЕО за змістом є аналогічним до попереднього обґрунтування, інвестиційний проект має бути пророблений з більшою ретельністю шляхом ітеративного (зі зворотними зв’язками і взаємозалежностями) процесу підбору оптимальних характеристик, включаючи визначення всіх комерційних, технічних та підприємницьких ризиків. Якщо виявлені слабкі місця проекту або обґрунтування його рентабельності виглядає непереконливо, необхідно більш глибоко проаналізувати і уточнити значення параметрів з метою зробити проект життєздатним. Якщо після розгляду всіх альтернатив проект все ж таки виявиться нежиттєздатним, цей факт повинен бути відзначеним з наведенням відповідного обґрунтування, що утримає інвестора від неправильного розміщення дефіцитного капіталу.

ТЕО може бути зорієнтовано переважно або на ринок або на наявні ресурси (додаток 7, п. 1.3). Вирішальне значення маркетингу (аналіз ринку і попиту) в ТЕО підкреслюється тим, що цей розділ (п. 2) розміщений до аналізу матеріальних ресурсів (п. 4). Варто мати на увазі, що всі розділи ТЕО є взаємозв’язаними і їх розміщення у структурі ТЕО не обов’язково відображає реальну послідовність їх розроблення.

Основним елементом інвестиційного рішення є вибір способу фінансування проекту. Здійснення ТЕО має сенс лише тоді, коли стануть відомими спонсори проекту, які готові фінансувати і активно підтримувати дане обґрунтування самостійно або за допомогою консультантів.

З огляду на розмаїття інвестиційних проектів, що відрізняються за типом виробничої діяльності, величиною капітальних вкладень та іншими показниками, немає можливості обрати певний універсальний підхід для всіх без винятку інвестиційних проектів, і саме тому компоненти ТЕО, що виділяються і розглядаються, варіюються від проекту до проекту. Проте для більшості інвестиційних проектів пропонується загальний підхід (основні аспекти передінвестиційних досліджень), у рамках якого можна підготувати ТЕО, беручи до уваги той факт, що чим більший проект, тим більш комплексною буде інформація, потрібна для його реалізації.

До основних питань передінвестиційного дослідження відносять:

рамки проекту;

непередбачувані витрати та інфляцію;

вартість і фінансування передінвестиційних досліджень.

1. Рамки проекту повинні бути чітко визначені для підготовки надійних прогнозів щодо капітальних витрат, витрат на виробництво і збут. Термін «рамки проекту» передбачає:

усі види діяльності, які за планом мають бути представлені на виробничих площах;

додаткові операції, пов’язані з виробництвом, видобуванням корисних копалин, очищенням стічних вод і викидів;

зовнішній транспорт і склади для сировини і матеріалів, зовнішній транспорт і склади для результатів виробництва (готова продукція, побічна продукція, відходи і викиди);

зовнішні доповнювальні види діяльності (житлові, професійної підготовки, загальноосвітні програми, створення рекреаційних об’єктів — у масштабах необхідних для досягнення цілей проекту).

Для кращого розуміння структури проекту і полегшення калькуляції капітальних, виробничих і постачально-збутових (маркетингових) витрат проектувальники розділяють проект на такі функціональні компоненти, які можна групувати — статті витрат (виробничі приміщення, складські будівлі, адміністративні споруди, допоміжні об’єкти — водопровідні, газові, телефонні мережі, внутрішні дороги, основне обладнання тощо). Така розбивка повинна ґрунтуватися на фізичному плануванні проекту, де зазначаються розміри його складових. Для полегшення розрахунку витрат проекту можна, крім того, розглядати компоненти таких «підпроектів», сукупність яких даватиме капітальні, виробничі та маркетингові витрати по всьому проекту.

Оцінки інвестиційних витрат, які можна класифікувати відповідно до точності, вартості і часу на їх реалізацію, здійснюють різними методами:

проголошення тендеру (відкритих торгів) для постачальників сировини, комплектуючих та обладнання (це найбільш точний, проте найбільш дорогий і тривалий метод);

використання цін з аналогічних проектів, що вже реалізовані для підрахунку витрат, що ґрунтуються на специфікаціях і номенклатурі сировини, комплектуючих та обладнання (метод використання бази кошторисних даних по об’єктах-аналогах);

використання питомих вартісних показників (метод використання одиничних розцінок на загальнобудівельні та спеціальні роботи, що включені до збірників, які щорічно видаються асоціаціями генпідрядників і субпідрядників з урахуванням усіх змін цін на матеріали, конструкції, обладнання, тарифні ставки робітників, транспортні та інші тарифи. Ці збірники містять показники нормативного денного виробітку і трудовитрат на одиницю кожного виду робіт);

сумарної оцінки за групами обладнання або функціональними частинами проекту, що ґрунтується на порівнянні вартості аналогічних реалізованих проектів. Використовуючи цей метод, необхідно брати до уваги річні темпи інфляції, зміни курсів іноземних валют, відмінності в місцевих умовах (наприклад клімат), річні закони та інструкції, доступність місця будівництва, можливі помилки, що зумовлені відсутністю надійних даних для попередніх проектних рішень і методологічними недоліками, а також непередбачувані матеріальні витрати з різних статей.

В окремих випадках на стадії ТЕО виникає потреба визначити детальні витрати і доходи для двох або трьох альтернатив. Після їх порівняльного аналізу приймається рішення стосовно реалізації лише однієї альтернативи, яка найповніше задовольняє висунуті інвестором вимоги.

2. Непередбачувані витрати поділяються на матеріальні та фінансові. Матеріальні непередбачувані витрати пов’язані з точністю прогнозу продажу, проектних вимог, матеріалів і послуг. На передінвестиційній фазі не завжди можна точно визначити кількість сировини, допоміжних виробничих матеріалів. Їх нестача компенсується за рахунок певного додаткового збільшення фізичних обсягів. Фінансові непередбачувані витрати (інфляція, базова ставка позичкового відсотка тощо) істотніше впливають на фінансові можливості проекту, ніж матеріальні, оскільки впливають на величину інвестицій в основний і оборотний капітал, виробничі витрати та обсяги продажу (додаток 7.1, п. 9.2). Особ-
ливо важко оцінити відмінності в темпах зростання цін по чотирьох статтях витрат: вартість сировини і матеріалів, заробітна плата, вартість обладнання і послуг. Суттєвим є вплив інфляції на інвестиційні витрати проектів, реалізація яких триває впродовж кількох років. Для адаптації фінансового плану до очікуваного рівня інфляції витрати, що підлягають оцінці (з урахуванням і матеріальних непередбачуваних витрат), повинні кумулятивно зрос-
тати відповідно до оцінених темпів інфляції.

3. На практиці не існує встановлених норм для величини витрат на передінвестиційні дослідження. Вартість досліджень залежить від таких чинників, як важливість і характер проекту, тип, масштаб і глибина передпроектного дослідження, зусилля, необхідні для збирання та оцінки необхідної інформації.

Витрати на передінвестиційні дослідження виражаються, як правило, у людино-місяцях. Ці витрати в розрахунку на один людино-місяць включають: заробітну плату, витрати на відрядження, переїзд і проживання, витрати на креслення, картування, написання, друк, а також конторські накладні витрати. Витрати на передінвестиційні дослідження, виражені у відсотках до витрат на інвестиції, приблизно становлять:

0,2—1 % — для аналізу інвестиційних можливостей (або не більше 1—2 люд./міс.);

0,25—1,5 % — для попереднього обґрунтування (або від 6 до 12 люд./міс.);

1,0—3,0 % — для ТЕО невеликих промислових проектів (від 12 до 15 люд./міс.);

2,0—10 % — для ТЕО великих промислових проектів або для проектів з дослідними технологіями або складними ринками (мінімум 15 люд./міс.).

Інвестиційний проект з фінансового погляду може бути реалізовано лише за умови, якщо його продукт знаходить попит на ринку. Саме тому ТЕО повинно проаналізувати існуючу ситуацію на ринку і визначити головні елементи асортименту продукції. Умови політики стосовно майбутніх продуктів є частиною як базової стратегії проекту, так і довгострокової стратегії маркетингу.

Стратегія проекту — центральна ланка для підготовки та оцінки інвестиційного проекту, вона є не тільки фундаментом для задуму відповідної концепції маркетингу, а й впливає на місце розташування, технічні параметри, ресурсні вимоги. До першого розділу ТЕО включають попередню стратегію проекту, яка на етапі досліджень з маркетингу підлягає перевірці з погляду маркетингу, а також здійснюється визначення рекомендованих альтернативних стратегій проекту. Вихідним пунктом під час розроблення ескізу стратегії проекту у будь-якому разі є визначення і сегментація ринку. Щоб забезпечити основу для визначення цілей і стратегії маркетингу, необхідна така інформація: сильні та слабкі сторони конкурентів, власні сильні та слабкі сторони, специфічні особливості кінцевих споживачів, репутація підприємства, попередні оцінки витрат.

Під час розроблення ТЕО обов’язково мають бути оцінені чотири альтернативні варіанти стратегії маркетингу (додаток 7,
п. 2.4): стратегія проникнення на ринок (головними засобами реалізації є реклама і торгівля, наголос робиться на існуючих продуктах); стратегія розвитку ринку (проникнення з існуючими продуктами у нові географічні області, нові споживчі сегменти ринку, зростання продажу через існуючі канали розподілу); стратегія розвитку продукту (розроблення своєї продукції для заздалегідь визначених клієнтів); стратегія диверсифікації (нові продукти на нових ринках).

Прогнозування продажу і доходів є продовженням маркетингових досліджень. Кінцеве визначення доходів стає можливим тільки після визначення технології і виробничої потужності підприємства. Таким чином, технологічна концепція вводиться у програму збуту і маркетингу. Період, що охоплюється прогнозами продажу, залежить від характеру і типу продукту. Так, для продукції машинобудування він становить від 15 до 20 років, для продукції з більш коротким строком життя (наприклад споживчі товари) — від 5 до 10 років.

Після розроблення програми збуту в ТЕО визначається деталізована виробнича програма. Тут необхідно враховувати, що в рамках загальної виробничої потужності підприємства можуть мати місце різні рівні окремих видів виробничої діяльності впродовж різних часових проміжків. З огляду на особливу важливість маркетинг і стратегія проекту виділені в окремий розділ (додаток 7, п. 2).

Виробнича програма тісно пов’язана з розробленням розділу «Сировина і комплектуючі матеріали». Джерела і постійна доступність сировини та основних виробничих матеріалів є критич-
ним чинником, що визначає технологічну та економічну життєздатність проекту, а також його можливі розміри й потужність. Тут розробляється стратегія і програма поставок. Визначення джерел постачання і постачальників (і насамперед головного постачальника сировини) повинно включати: оцінку географічного місця розташування; форму власності; головні сфери діяльності; фінансовий стан і прибутковість; рівень виробничих потужностей; обсяги випуску в останні роки; підприємницький досвід та ін.

У програмі поставок визначаються можливі типи угод (довгострокові контракти, ліцензійні угоди, протоколи про наміри
тощо), загальні умови контрактів (умови оплати, гарантії тощо) та інша інформація, яка є основою для оцінки потреб в оборотному капіталі. Законодавчі аспекти знаходять своє відображення у програмі поставок, якщо задіяні імпортні джерела постачання. У таких випадках у програмах постачання сировини та матеріалів враховуються: процедура отримання ліцензії на імпорт, дозвіл на придбання і використання іноземної валюти, можливі податкові пільги, існуючі обмеження на імпорт та інші чинники, їх вплив на проект. Урахування кількісних і якісних чинників у програмі постачання передбачає оцінку обсягів матеріалів, що поставляються з різних джерел постачання, і зіставлення їх з об’єктивними потребами, а також відповідність матеріалів певним стандартам.

Оцінка можливого ризику (зовнішнього і внутрішнього щодо проекту) і невизначеності у програмах поставок може привести до певних змін у проекті (збільшення потужностей зі зберігання, використання альтернативних джерел сировини і засобів транспортування). Серед чинників ризику варто відзначити: неспроможність постачальників виконати свої зобов’язання; затримки платежів, неадекватна якість та обсяги постачання сировини; страйки; порушення роботи транспорту; природні умови; нестача валютних коштів; зміни в регулюванні (законодавстві) імпортних операцій тощо.

Після визначення головних стратегічних цілей майбутнього проекту, виробничої потужності і матеріальних потреб у сировині та матеріалах встановлюються місце розташування і виробничий майданчик об’єкта (див. додаток 7, п. 4 ТЕО). Стратегія ви-
бору підходящого місця розташування включає в себе оцінку
ринку і ринкових аспектів, а також таких чинників, як доступність сировини і матеріалів, тип галузі, характер технологічного процесу, структура виробництва, розмір підприємства, організаційно-управлінські чинники та ін. При цьому здійснюється, головним чином, якісний аналіз, основним завданням якого є відсів нереалістичних і менш привабливих варіантів розміщення (без поглиблених фінансових розрахунків). Одним з ключових чинників розміщення об’єкта є ступінь екологічного впливу об’єкта на навколишнє середовище. Стандартною процедурою є розроблення всеосяжного спеціального звіту про екологічний вплив. Екологічний вплив визначається як в якісних (соціально-економічних оцінках), так і в кількісних термінах (фінансових оцінках). Хоча цей звіт є складовою ТЕО, але одночасно як самостійний документ він передається місцевим органам влади для ви-
вчення. У разі ухвали місцевою владою він передається для затвер-
дження відповідним державним організаціям.

Розглядаючи альтернативні варіанти розміщення, крім уже згаданих чинників, слід узяти до уваги таке:

наявність у регіоні кваліфікованої і напівкваліфікованої робочої сили;

наявність інфраструктури і низьких транспортних витрат;

можливість утилізації відходів майбутнього виробництва;

близькість до джерел сировини та енергії;

наявність ринків збуту тощо (навіть розміщення потенційних конкурентів).

Кращим варіантом розміщення є той, за якого досягається мінімальний рівень витрат на виробництво і реалізацію продукції. Якщо рівень витрат за різних варіантів розміщення є приблизно однаковим, вирішальне значення можуть мати соціально-економічні та екологічні чинники.

Процедура вибору виробничого майданчику є аналогічною до вибору місця розташування. При цьому здійснюється оцінка різних параметрів (див. додаток 7, п. 4.2 ТЕО).

До найважливіших розділів ТЕО відносять «Планування процесу здійснення проекту» та «Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій». Етап планування реалізації проекту охоплює період від прийняття інвестиційного рішення до введення об’єкта в експлуатацію. Тут відбувається детальне розроблення різних варіантів процесу реалізації проекту. Причому, у ТЕО враховуються затрати часу на пошук, оцінку потенційних постачальників обладнання і матеріалів, підготовку тендерних документів, проведення переговорів і укладання відповідних контрактів, проведення передексплуатаційних випробувань обладнання і всього виробництва. Особлива увага приділяється процедурі придбання земельної ділянки під забудову, отриманню дозволу на будівництво, укладанню детального плану здійснення будівельних робіт, а також здійснюються розрахунки відповідних витрат. Потім складається графік реалізації проекту. Весь етап реалізації проекту займає значний проміжок часу і потребує постійного моніторингу витрат.

У розділі «Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій» розробляються різні варіанти фінансування проекту виходячи з цілей і завдань аналізу з використанням різних методичних принципів. Здійснюється кумулятивна оцінка сукупних витрат за етапами інвестиційного проекту і за статтями витрат (див. додаток 7, п. 9.2 ТЕО і додаток 8). У цьому ж розділі обирається метод оцінки і здійснюється сама
оцінка економічної ефективності інвестиційного проекту.

Кінцеве визначення обсягу фінансових ресурсів є можливим лише після вибору місця розташування проекту, уточнення його виробничої потужності і розрахунку витрат на підготовку ділянки, будівництво, придбання технології та обладнання. Джерелами покриття фінансових потреб є власний (акціонерний) і позичковий капітал. Важливе місце у фінансовому аналізі посідає розрахунок фінансових та економічних показників діяльності підприємства, що проектується.

Таким чином, у ТЕО визначаються та аналізуються всі найважливіші елементи, пов’язані з виробництвом запланованого продукту, одночасно з розглядом альтернативних варіантів такого виробництва. Техніко-економічні дослідження спрямовані на оптимізацію виробничої потужності та інших характеристик виробництва з урахуванням місця розташування виробничої та сировинної баз, вибору оптимальної технології виробництва залежно від видів сировини та матеріалів, що використовуються за встановлених обмежень на обсяги інвестицій і витрати виробництва. Тим самим визначаються майбутні доходи і встановлена норма прибутку на вкладений капітал. Для цього необхідно налагодити ітераційний процес з перехресними зворотними зв’язками, що охоп-
люватиме альтернативні варіанти виробничих програм, місць
розміщення виробничих майданчиків, виробничих технологій, розв’язання проблем загальнозаводського і цивільного будівництва тощо. У кінцевому підсумку ітераційний процес повинен привести до оптимального варіанту реалізації інвестиційного проекту.

Отриманий оптимальний варіант проекту може виявитися нерентабельним або таким, що не задовольняє інші обмеження чи вимоги інвесторів. Такий висновок повинен бути зафіксований у ТЕО.

Здійснення техніко-економічного обґрунтування є лише засобом для підготовки рішення стосовно інвестування фінансових коштів у проект, а висновки, отримані з нього, не завжди збігаються з рішеннями, прийнятими інвесторами. Також варто зазначити, що комерційна ефективність далеко не завжди збігається з народногосподарською ефективністю інвестиційного проекту.

Етап розроблення техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту після ознайомлення з його результатами зазвичай закінчується загальними зборами учасників проекту, на якому:

затверджуються (або не затверджуються) результати ТЕО;

приймаються рішення про фінансування учасниками і залучення зовнішніх інвесторів для реалізації проекту з парафуванням угоди з фінансових питань;

підписуються документи зі створення спільної компанії для реалізації проекту;

визначається фінансова установа для незалежної оцінки проекту з наступним наданням їй усіх необхідних документів (бізнес-план, ТЕО, парафована угода з фінансових питань, плани і звіти з фінансування довиробничих витрат).

В. Стадія «Оцінка проекту і рішення стосовно інвестицій» є прикінцевою стадією передінвестиційної фази і складається з двох етапів:

оціночного звіту;

підтримання інвестиційного проекту.

Оцінка проекту здійснюється фінансовою організацією, обраного як зовнішній інвестор, яка також може залучати для фінансування кошти інших інвесторів. Ця організація оцінює всі аспекти проекту (технічний, ринковий, управлінський, організаційний, фінансовий та ін.) у взаємозв’язку з аналізом розвитку економіки країни загалом і відповідного сектору економіки зокрема. Цей етап завершується прийняттям рішення стосовно інвестування проекту і у разі позитивного рішення підписанням відповідної фінансової угоди між інвестором та учасниками проекту.

Етап підтримання проекту починається з моменту визначення потенційних можливостей проекту, охоплює всю передінвестиційну фазу і інколи може переходити в інвестиційну фазу. Підтримання починається з визначення потенційних джерел фінансування, потім здійснюється пошук спонсорів, конкретних інвес-
торів, кредиторів, страхувальників, постачальників сировини і
обладнання, підрядників, консультантів та ін. Процес підтримання проекту здійснюється шляхом презентацій проекту, участі у вітчизняних та зарубіжних виставках, поширення інформації про проект у засобах масової інформації та прямих переговорів з потенційними інвесторами. У разі здійснення реалізації масштабного виробничого проекту потенційні партнери повинні бути об’єднані якнайраніше для підготовки обґрунтування проекту створення компанії для його реалізації.