6.1. Розроблення стратегії формування інвестиційних ресурсів

Інвестиційна діяльність підприємства триває, як правило, весь період його існування і тому має здійснюватися з урахуванням певної перспективи. Обґрунтування напрямів цієї діяльності на пер­спективу являє собою процес розроблення інвестиційної стратегії.

У цілому інвестиційна стратегія — це процес передбачення довгострокових цілей розвитку інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення на основі прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку як в цілому, так і в окре­мих його секторах.

Інвестиційна стратегія повинна враховувати по можливості інтереси різних учасників процесу інвестування. Власник капіталу ставить за мету отримати певний рівень прибутку і зберегти вкладений капітал; кредитор — зберегти і повернути кредит; най­мані робітники — зберегти роботу, взяти участь у розподілі прибутку; менеджери — досягнення успіху підприємством, подовження його існування; суспільство — збільшити доходи бюджету, зменшити безробіття та інші позитивні результати від інвестицій.

Формування інвестиційної стратегії — це складний творчий про­цес. Він ґрунтується на прогнозуванні кон’юнктури інвестиційного ринку і умов здійснення інвестиційної діяльності. Складність полягає у тому, що вибір інвестиційної стратегії пов’язаний з пошуком і оцінкою альтернативних варіантів інвестиційних рішень, які найбіль­ше відповідають меті підприємства і перспективам його розвитку. Певні складності є і в тому, що інвестиційна стратегія не є незмінною, а потребує постійного перегляду з урахуванням змін зовнішньо­го середовища, нових можливостей підприємства, що виникають.

Інвестиційна стратегія визначає можливості поліпшення результатів господарювання суб’єкта за допомогою інвестицій, тобто окреслює напрями інвестування з метою одержання прибут­ків і збільшення власних активів. Така стратегія зазвичай називається активною або агресивною, за умови максимальної спрямованості на прибуток. Противагою активній стратегії є пасивна, за якої інвестор прагне забезпечити за рахунок інвестицій непогіршення (у кращому разі) показників своєї господарської діяльності.

Інвестиційна стратегія виходить із базової стратегії економічного розвитку підприємства і повинна узгоджуватися з нею відповідно до етапів впровадження.

У табл. 6.1 наведено взаємозв’язок цілей базової та інвестиційної стратегій упродовж життєвого рівня інвестицій.

Розроблення інвестиційної стратегії підприємства здійснюється за такою схемою:

визначення періоду реалізації інвестиційної стратегії:

прогнозування розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку зокрема;

визначення часових рамок дії гіпотетичної стратегії підприємства;

визначення галузевих особливостей підприємства;

розрахунки можливостей збільшення розміру підприємства, його потужності та темпів розвитку;

накреслення стратегічних цілей інвестиційної діяльності:

завдання щодо забезпечення приросту капіталу;

планування підвищення рівня прибутковості інвестицій і збільшення суми доходу від їх вкладання;

обґрунтування зміни пропорцій у структурі реального та фінансового інвестування;

удосконалення технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень;

удосконалення галузевої та регіональної спрямованості інвестиційних програм;

Таблиця 6.1

Взаємозв’язок цілей базової
та інвестиційної стратегіЙ підприємства

розроблення найдоцільніших шляхів реалізації стратегічних цілей та конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її впровадження:

розроблення окремих стратегічних етапів інвестиційної діяльності та узгодження їх з джерелами інвестиційних ресурсів;

зовнішня узгодженість у часі, яка досягається відповідністю інвестиційної стратегії загальній стратегії розвитку підприємства з урахуванням очікуваних змін у кон’юнктурі інвестиційного ринку;

внутрішня узгодженість у часі, тобто відповідність окремих напрямів інвестування одне одному, а також відповідне формування необхідних для цього інвестиційних ресурсів;

оцінювання розробленої інвестиційної стратегії:

узгодженість цілей, напрямів та етапів інвестиційної стратегії з базовою стратегією підприємства;

внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії, тобто узгодженість окремих стратегічних цілей і напрямів інвестиційної діяльності між собою, а також послідовність їх виконання;

узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середови­щем, тобто відповідність інвестиційної стратегії змінам кон’юнк­тури інвестиційного ринку;

можливість впровадження інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу, що повинно забезпечити підприємство власними джерелами фінансових ресурсів, а також можливістю залучення необхідних фінансових та матеріальних ресурсів за рахунок інших джерел;

прийнятність рівня ризику, що супроводжує інвестиційну стратегію. При цьому розглядаються рівні основних інвестиційних ризиків і можливі фінансові наслідки для підприємства, шляхи їх компенсації;

результативність інвестиційної стратегії на основі визначення економічної ефективності реалізації інвестиційних програм, а також прогнозування очікуваних результатів, оцінки їх значення для підприємства та держави в цілому.

Таким чином, інвестиційна стратегія відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні розвитку підприємства. Залежно від намірів господарюючого суб’єкта можна передбачити такі компоненти та цілі інвестиційної стратегії (табл. 6.2).

З викладеного випливає, що інвестиційна стратегія поєднує головні цілі інвестиційної політики щодо дохідності, ліквідності, ризику та зростання капіталу; визначає відповідальних за проведення політики та їх обов’язки; передбачає склад активів інвестиційного портфеля, види цінних паперів, їх інвестиційні якості; визначає умови придбання та продажу активів, строки їх зберігання та переміщення з одного портфеля до іншого; правила обліку, додержання нормативів, звітності, комп’ютерного забезпечення; способи управління інвестиційним портфелем та підтримки відповідних пропорцій між первинним та вторинним резервами цінних паперів (активів), їх використанням суворо за призначенням.

Таблиця 6.2

Стратегічні цілі інвестиційної стратегії

Закінчення табл. 6.2

Найважливішим елементом інвестиційної стратегії підприємства є стратегія формування інвестиційних ресурсів підприємства, яка має ґрунтуватися на таких принципах:

урахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності. У процесі формування обсягів та структури інвестиційних ресурсів варто враховувати всі стадії інвестиційного процесу — передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну;

забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства. Загальна пот­реба в інвестиційних ресурсах підприємства ґрунтується на розра­хунках загальних обсягів реального та фінансового інвестування;

забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів з позицій ефективної інвестиційної діяльності, яке повинно створювати фінансову рівновагу розвитку підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності і зменшити ймовірність ризиків у фінансовій сфері;

забезпечення зменшення витрат через удосконалення струк­тури інвестиційних ресурсів з різних джерел. Така мінімізація витрат досягається через управління вартістю капіталу, який залучається до інвестування з метою одержання максимальної суми чистого прибутку;

забезпечення раціонального використання інвестиційних р­есурсів у процесі інвестиційної діяльності. Інвестиційні ресурси, які тимчасово не використовуються, можуть втрачати свою вар­тість з часом. Тому слід передбачити їх знецінення та можливості ліквідації.

Зважаючи на зазначені принципи, підприємство має розробити політику управління процесом формування інвестиційних ресурсів, яка має здійснюватися у такі етапи:

ретроспективний аналіз формування інвестиційних ресурсів підприємства. Його мета — виявлення потенціалу формування інвестиційних ресурсів відповідно до запланованих обсягів інвестицій;

прогнозування потреби у загальному обсязі інвестиційних ресурсів, де визначаються необхідний обсяг фінансових коштів інвестування, загальна потреба в інвестиційних ресурсах для реаль­ного інвестування, а також їх потреба за окремими відрізками часу прогнозованого періоду;

прогнозування можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел, у тому числі власних (частина чистого прибутку, амортизаційні відрахування, страхові виплати відшкодування збитків; погашення довгострокових фінансових інвестицій; реінвестиції від продажу основних фондів; мобілізація надлишків оборотних активів); позичкових (кредити, емісія бор­гових цінних паперів, цільовий державний кредит, податковий інвестиційний кредит, лізинг); залучених (емісія акцій, безоплатні вкладення державних органів і комерційних структур);

визначення ефективних схем та методів фінансування окре­мих інвестиційних програм і проектів (самофінансування, акціонування, боргове фінансування, фінансування на консорційних за­садах, оренда, пільгове фінансування, субсидування, змішане фі­нансування тощо);

визначення необхідного та граничного обсягу інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел має забезпечити ту частину інвестиційного капіталу, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх власних джерел фінансування. Зокрема, забезпечення задоволення потреби у власних інвестиційних ресурсах із зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел. Якщо сума внутрішніх власних та залучених інвестиційних ресурсів повністю не забезпечує загальну потребу в них у запланованому періоді, то приймається рішення про залучення позичкових коштів. Максимально можливий обсяг такого залучення визначається двома основними умовами:

граничним ефектом фінансового важеля (левериджу), який дає можливість визначити граничний обсяг позичкових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона має здійснюватися не лише з позицій самого підприємства, а й з позицій можливих кредиторів, що забезпечить у подальшому зниження вартості залучення позичкових інвестиційних ресурсів;

оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів з урахуванням мінімізації вартості залучення інвестиційних ресурсів із різних джерел. Така оптимізація здійснюється шляхом розрахунку ціни капіталу підприємства і його фінансової стійкості, а також розрахунку очікуваного прибутку та рентабельності.

Інвестиційна діяльність підприємства триває, як правило, весь період його існування і тому має здійснюватися з урахуванням певної перспективи. Обґрунтування напрямів цієї діяльності на пер­спективу являє собою процес розроблення інвестиційної стратегії.

У цілому інвестиційна стратегія — це процес передбачення довгострокових цілей розвитку інвестиційної діяльності та вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення на основі прогнозування кон’юнктури інвестиційного ринку як в цілому, так і в окре­мих його секторах.

Інвестиційна стратегія повинна враховувати по можливості інтереси різних учасників процесу інвестування. Власник капіталу ставить за мету отримати певний рівень прибутку і зберегти вкладений капітал; кредитор — зберегти і повернути кредит; най­мані робітники — зберегти роботу, взяти участь у розподілі прибутку; менеджери — досягнення успіху підприємством, подовження його існування; суспільство — збільшити доходи бюджету, зменшити безробіття та інші позитивні результати від інвестицій.

Формування інвестиційної стратегії — це складний творчий про­цес. Він ґрунтується на прогнозуванні кон’юнктури інвестиційного ринку і умов здійснення інвестиційної діяльності. Складність полягає у тому, що вибір інвестиційної стратегії пов’язаний з пошуком і оцінкою альтернативних варіантів інвестиційних рішень, які найбіль­ше відповідають меті підприємства і перспективам його розвитку. Певні складності є і в тому, що інвестиційна стратегія не є незмінною, а потребує постійного перегляду з урахуванням змін зовнішньо­го середовища, нових можливостей підприємства, що виникають.

Інвестиційна стратегія визначає можливості поліпшення результатів господарювання суб’єкта за допомогою інвестицій, тобто окреслює напрями інвестування з метою одержання прибут­ків і збільшення власних активів. Така стратегія зазвичай називається активною або агресивною, за умови максимальної спрямованості на прибуток. Противагою активній стратегії є пасивна, за якої інвестор прагне забезпечити за рахунок інвестицій непогіршення (у кращому разі) показників своєї господарської діяльності.

Інвестиційна стратегія виходить із базової стратегії економічного розвитку підприємства і повинна узгоджуватися з нею відповідно до етапів впровадження.

У табл. 6.1 наведено взаємозв’язок цілей базової та інвестиційної стратегій упродовж життєвого рівня інвестицій.

Розроблення інвестиційної стратегії підприємства здійснюється за такою схемою:

визначення періоду реалізації інвестиційної стратегії:

прогнозування розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку зокрема;

визначення часових рамок дії гіпотетичної стратегії підприємства;

визначення галузевих особливостей підприємства;

розрахунки можливостей збільшення розміру підприємства, його потужності та темпів розвитку;

накреслення стратегічних цілей інвестиційної діяльності:

завдання щодо забезпечення приросту капіталу;

планування підвищення рівня прибутковості інвестицій і збільшення суми доходу від їх вкладання;

обґрунтування зміни пропорцій у структурі реального та фінансового інвестування;

удосконалення технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень;

удосконалення галузевої та регіональної спрямованості інвестиційних програм;

Таблиця 6.1

Взаємозв’язок цілей базової
та інвестиційної стратегіЙ підприємства

розроблення найдоцільніших шляхів реалізації стратегічних цілей та конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її впровадження:

розроблення окремих стратегічних етапів інвестиційної діяльності та узгодження їх з джерелами інвестиційних ресурсів;

зовнішня узгодженість у часі, яка досягається відповідністю інвестиційної стратегії загальній стратегії розвитку підприємства з урахуванням очікуваних змін у кон’юнктурі інвестиційного ринку;

внутрішня узгодженість у часі, тобто відповідність окремих напрямів інвестування одне одному, а також відповідне формування необхідних для цього інвестиційних ресурсів;

оцінювання розробленої інвестиційної стратегії:

узгодженість цілей, напрямів та етапів інвестиційної стратегії з базовою стратегією підприємства;

внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії, тобто узгодженість окремих стратегічних цілей і напрямів інвестиційної діяльності між собою, а також послідовність їх виконання;

узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середови­щем, тобто відповідність інвестиційної стратегії змінам кон’юнк­тури інвестиційного ринку;

можливість впровадження інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу, що повинно забезпечити підприємство власними джерелами фінансових ресурсів, а також можливістю залучення необхідних фінансових та матеріальних ресурсів за рахунок інших джерел;

прийнятність рівня ризику, що супроводжує інвестиційну стратегію. При цьому розглядаються рівні основних інвестиційних ризиків і можливі фінансові наслідки для підприємства, шляхи їх компенсації;

результативність інвестиційної стратегії на основі визначення економічної ефективності реалізації інвестиційних програм, а також прогнозування очікуваних результатів, оцінки їх значення для підприємства та держави в цілому.

Таким чином, інвестиційна стратегія відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні розвитку підприємства. Залежно від намірів господарюючого суб’єкта можна передбачити такі компоненти та цілі інвестиційної стратегії (табл. 6.2).

З викладеного випливає, що інвестиційна стратегія поєднує головні цілі інвестиційної політики щодо дохідності, ліквідності, ризику та зростання капіталу; визначає відповідальних за проведення політики та їх обов’язки; передбачає склад активів інвестиційного портфеля, види цінних паперів, їх інвестиційні якості; визначає умови придбання та продажу активів, строки їх зберігання та переміщення з одного портфеля до іншого; правила обліку, додержання нормативів, звітності, комп’ютерного забезпечення; способи управління інвестиційним портфелем та підтримки відповідних пропорцій між первинним та вторинним резервами цінних паперів (активів), їх використанням суворо за призначенням.

Таблиця 6.2

Стратегічні цілі інвестиційної стратегії

Закінчення табл. 6.2

Найважливішим елементом інвестиційної стратегії підприємства є стратегія формування інвестиційних ресурсів підприємства, яка має ґрунтуватися на таких принципах:

урахування перспектив розвитку інвестиційної діяльності. У процесі формування обсягів та структури інвестиційних ресурсів варто враховувати всі стадії інвестиційного процесу — передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну;

забезпечення відповідності обсягу залучених інвестиційних ресурсів обсягу інвестиційних потреб підприємства. Загальна пот­реба в інвестиційних ресурсах підприємства ґрунтується на розра­хунках загальних обсягів реального та фінансового інвестування;

забезпечення оптимальної структури інвестиційних ресурсів з позицій ефективної інвестиційної діяльності, яке повинно створювати фінансову рівновагу розвитку підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності і зменшити ймовірність ризиків у фінансовій сфері;

забезпечення зменшення витрат через удосконалення струк­тури інвестиційних ресурсів з різних джерел. Така мінімізація витрат досягається через управління вартістю капіталу, який залучається до інвестування з метою одержання максимальної суми чистого прибутку;

забезпечення раціонального використання інвестиційних р­есурсів у процесі інвестиційної діяльності. Інвестиційні ресурси, які тимчасово не використовуються, можуть втрачати свою вар­тість з часом. Тому слід передбачити їх знецінення та можливості ліквідації.

Зважаючи на зазначені принципи, підприємство має розробити політику управління процесом формування інвестиційних ресурсів, яка має здійснюватися у такі етапи:

ретроспективний аналіз формування інвестиційних ресурсів підприємства. Його мета — виявлення потенціалу формування інвестиційних ресурсів відповідно до запланованих обсягів інвестицій;

прогнозування потреби у загальному обсязі інвестиційних ресурсів, де визначаються необхідний обсяг фінансових коштів інвестування, загальна потреба в інвестиційних ресурсах для реаль­ного інвестування, а також їх потреба за окремими відрізками часу прогнозованого періоду;

прогнозування можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел, у тому числі власних (частина чистого прибутку, амортизаційні відрахування, страхові виплати відшкодування збитків; погашення довгострокових фінансових інвестицій; реінвестиції від продажу основних фондів; мобілізація надлишків оборотних активів); позичкових (кредити, емісія бор­гових цінних паперів, цільовий державний кредит, податковий інвестиційний кредит, лізинг); залучених (емісія акцій, безоплатні вкладення державних органів і комерційних структур);

визначення ефективних схем та методів фінансування окре­мих інвестиційних програм і проектів (самофінансування, акціонування, боргове фінансування, фінансування на консорційних за­садах, оренда, пільгове фінансування, субсидування, змішане фі­нансування тощо);

визначення необхідного та граничного обсягу інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення інвестиційних ресурсів із зовнішніх джерел має забезпечити ту частину інвестиційного капіталу, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх власних джерел фінансування. Зокрема, забезпечення задоволення потреби у власних інвестиційних ресурсах із зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел. Якщо сума внутрішніх власних та залучених інвестиційних ресурсів повністю не забезпечує загальну потребу в них у запланованому періоді, то приймається рішення про залучення позичкових коштів. Максимально можливий обсяг такого залучення визначається двома основними умовами:

граничним ефектом фінансового важеля (левериджу), який дає можливість визначити граничний обсяг позичкових коштів, що забезпечує ефективне використання власного капіталу;

забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона має здійснюватися не лише з позицій самого підприємства, а й з позицій можливих кредиторів, що забезпечить у подальшому зниження вартості залучення позичкових інвестиційних ресурсів;

оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів з урахуванням мінімізації вартості залучення інвестиційних ресурсів із різних джерел. Така оптимізація здійснюється шляхом розрахунку ціни капіталу підприємства і його фінансової стійкості, а також розрахунку очікуваного прибутку та рентабельності.