1.4. Передумови розвитку проектного фінансування в Україні

Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій зарекомендувало себе як досить успішний спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у розвинутих країнах, проте в Україні залишається низка чинників, які унеможливлюють використання проектного фінансування пов­ною мірою.

Причини, що стримують розвиток проектного фінансування в Україні, можна згрупувати за напрямами:

недостатній рівень розвитку вітчизняних джерел боргового фінансування порівняно з розвинутими країнами. Внутрішні рин­ки кредитів не мають достатніх і ліквідних коштів, необхідних для широкомасштабного фінансування капіталомістких проектів, особливо великих проектів з тривалими термінами погашення позичок. Практично відсутній досвід оцінювання приймання на себе частини або всього проектного ризику;

невідповідність між доходами і позичками всередині країни та обслуговуванням боргів у валюті. Ризик неадекватності між валютами, в яких надходить виручка, та валютою, в якій має обслуговуватися заборгованість, ускладнює процес проектного фінансування;

недостатньо розвинуті правова культура та законодавча стабільність у сфері узгодження та розподілу ризиків, а також надання гарантій та інших форм зобов’язань за кредитним фінансуванням. Комерційна та кредитна документація з проектного фі­нансування є складною і має бути підкріплена законодавчо-нор­мативною базою. Мають бути законодавчо оформлені всі види зобов’язань та гарантій, розподіл ризиків та прибутків, політичні та страхові ризики тощо;

відсутність достатньої кількості спеціалістів з проектного фінансування. Недостатній досвід розроблення системи такого типу фінансування для великих інвестиційних проектів;

обмежений досвід роботи кваліфікованих учасників проект­ного фінансування — організацій та фірм, що можуть брати на себе функції керуючих великими проектами.

Розвитку проектного фінансування в Україні також перешкоджають інвестиційний клімат, який залишається несприятливим для залучення капіталу, інші чинники, що збільшують проектні ризики. За таких обставин розв’язання проблеми вимагає комплексного підходу, що враховує інтереси різних сторін. Важливими складовими цього підходу є посилення ролі держави через надання гарантій страхування проектних ризиків, включаючи надання гарантій банкам, які беруть участь у фінансуванні інвестиційних проектів і програм, охоплених системою державних пріоритетів, податкове стимулювання механізмів інвестування, роз­виток міжбанківського співробітництва у сфері спільного фінансування інвестиційних проектів.

Попри існування низки проблем, що потребують вирішення для розвитку проектного фінансування, реалізація законів України «Про концесії» та «Про угоди про розподіл продукції» створили засади для практичного застосування схем проектного фінан­сування.

Так, відповідно до Закону України «Про концесії» у концесію можуть надаватися об’єкти права державної чи комунальної влас­ності, які використовуються для здійснення діяльності у визначених Законом сферах господарської діяльності (крім видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами та об’єд­наннями). Використання концесій в Україні має бути успішним, сприятиме розвитку транспортної та соціальної інфраструктури.

До форм проектного фінансування, які успішно використовують в українських умовах для реалізації великих інвестиційних проектів, можна віднести схеми залучення іноземних інвестицій у разі зіставлення фінансування з обмеженим регресом фінансування під державну гарантію компенсації і забезпечення політичних ризиків через їх страхування або привілейований статус кредиторів.

З використанням таких схем відбувається розподіл проектних ризиків між учасниками: спеціальною компанією — підрядником, кредитором (банком) або групою і державою, що закріплюється у концесійному договорі або франчайзинг-угоді. При цьому забезпечується взаємна зацікавленість учасників проекту в його своєчасному й ефективному здійсненні. Привабливість схем залучення іноземних інвестицій для держави зумовлена такими обставинами:

держава відіграє важливу роль у реалізації проекту, причому не несе витрат, що зводить до мінімуму навантаження на її бюджет;

через обумовлений проміжок часу, визначений концесією або франчайзинг-угодою, держава стає власником об’єкта, що працює;

використання механізму конкурсного відбору, покладання обов’язків з фінансування на приватний сектор через його більш ви­соку ефективність дає змогу домагатися позитивних результатів;

стимулювання припливу іноземних інвестицій у високі технології, що досягається шляхом використання цих схем, надає можливість розв’язання нагальних національних економічних та соціальних проблем.

Запровадження таких схем реалізації інвестиційних проектів в Україні може здійснюватися за умови реалізації угод про розподіл продукції, відповідно до яких інвесторам надаються на поворотній основі і на певний термін виключні права на пошук, розвідування, видобуток мінеральної сировини і на ведення пов’я­заних з цим робіт. Інвестор проводить зазначені роботи за свій рахунок і на свій ризик, причому угода визначає умови і порядок розподілу виробленої продукції між державою та інвестором.

Істотного значення для розвитку проектного фінансування в Україні набуває вивчення можливостей адаптації досвіду світової практики до вітчизняних умов, аналіз різних схем проектного фінансування, що використовуються у розвинутих країнах, та можливостей їх застосування в Україні.

Однією з таких є схема фінансування під майбутні поставки продукції, що часто використовуються для реалізації нафтогазовидобувних та інших проектів. Таку схему можна застосувати для фінансування з обмеженим регресом на позичальника, підкріплюючи контрактами, в яких передбачено безумовні зобов’я­зання покупця з третіми кредитоспроможними сторонами. Схема припускає участь як мінімум трьох сторін: кредиторів (банківського консорціуму), проектної компанії, яка безпосередньо реалізує інвестиційний проект, та фірми-споживача, яка є по-
купцем продукції. Остання компанія може бути заснована кре-
диторами.

Механізм дії такої схеми полягає у тому, що банківський консорціум надає кредит посередницькій компанії (фірмі-спожи­вачу), а та у свою чергу передає кошти проектній компанії у фор­мі авансу за майбутні поставки певної кількості продукції за фіксованою вартістю, достатньою для погашення боргу.

Розглянуту схему можна було б використовувати в Україні. Однак через певні обставини (високі політичні й економічні ризики, відсутність гарантій з форс-мажорних обставин, недостатня практика створення тимчасових об’єднань українськими комерційними банками, неналагодженість механізмів цивілізова­ного вирішення боргових проблем) її застосування швидше за все можливо для підприємств і банків, що взаємодіють у складі фінансово-промислових груп і великих експортоорієнтованих підприємств.

Прикладами проектного фінансування в Україні є, по-перше, проект будівництва нової злітно-посадкової смуги в аеропорту «Бориспіль» японською експортно-імпортною агенцією, а по-друге, великий проект фінансування будівництва автомагістралі Київ — Одеса (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Найбільші угоди з проектного
фінансування в Україні

Зазвичай інвестором у проектному фінансуванні виступають міжнародні фінансові інституції — Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, експортно-імпортні банки іноземних дер-
жав, які підтримують експорт обладнання з інших країн. Ви-
ступити в ролі інвесторів можуть і потужні приватні іно-
земні компанії. Щодо останніх, то сьогодні в Україні реалізується приватний проект із закупівлі мережі автомобільних заправок. При цьому держава не є його учасником, а весь проект
здійснюється за рахунок приватних компаній та іноземного інвестора.

Виходячи з набутого досвіду, Україна найближчим часом зможе зменшити обсяг позик у міжнародних фінансових інституцій і стане приділяти більше уваги приватним фінансовим компаніям. Як вважають експерти, міжнародні донори, які працюють з державними коштами, вже зіграли свою роль у становленні проектного фінансування в Україні. Маючи справу з приватними інвесторами, українські позичальники зможуть швидше отримувати належне фінансування проектів.

На рис. 1.3 наведено можливу схему проектного фінансування в Україні. Найбільш значна робота, пов’язана безпосередньо із залученням коштів, має припадати на фінансових консультантів. При цьому вони самі можуть виступати у ролі кредитора, а можуть бути просто брокером. Крім фінансового консультанта
у роботі із залучення фінансування беруть участь аудитори, юристи, рейтингове агентство (якщо в цьому є потреба і це буде умовою надання кредиту), технічні консультанти і моніторингові агенції.

Щодо держави як учасника проектного фінансування, то часто іноземні інвестори вимагають від позичальників наявності повної або часткової державної гарантії. Більш того, інфраструктурні проекти тісно пов’язані з використанням земельних ресурсів і надр, тому участь держави у реалізації подібних проектів є необхідною. Наприклад, в інших країнах завжди існує великий національний інвестор, який виступає і підрядником, і інвестором в угоді, а у подальшому отримує прибуток від
проекту.

Гарантія Кабінету Міністрів України надається тільки у тому разі, якщо це передбачається законом про Державний бюджет на відповідний рік. У Закон про Бюджет на 2004 р. було внесено зміни, які дозволили видавати гарантії під проектне фінансування загальнодержавного значення.

підписання договору проектного фінансування;

реєстрація кредитного договору в НБУ і отримання ліцензії на відкриття рахунку за кордоном;

отримання гарантії Кабінету Міністрів України;

інвестиційний транш через іноземний банк (кошти надходять на рахунок, відкритий у країні перебування нерезидента);

а) переказ грошових коштів на розрахунковий рахунок замовника у банк, який має кореспондентські відносини з банком, на рахунок якого надійшли інвестиції;

продаж замовником частини валюти на міжбанківському ринку;

оплата обладнання, послуг тощо;

постачання обладнання;

поточне фінансування, запуск і здача об’єкта;

отримання прибутку;

перерахування частини прибутку інвестору-нерезиденту

З урахуванням важливості координації інвестиційної діяльнос­ті в Україні доцільно створити Центр проектного фінансування, який би сприяв залученню фінансових ресурсів, у тому числі зов­нішнього фінансування, і забезпеченню реалізації інвестиційних проектів, які мають пріоритетний для національної економіки характер. Завданнями такого Центру мають бути:

проведення моніторингу реалізації портфеля проектів, які здійснюються за рахунок позик міжнародних фінансових організацій; підготовка оглядових та узагальнюючих матеріалів за порт­фелем проектів; виконання заходів, що підвищують ефективність реалізації діючих проектів;

виконання ролі представника уряду в спільних гарантійних операціях з міжнародними організаціями.

здійснення моніторингу та фінансування передпроектних до­сліджень, включених у програму запозичень; підготовка для уряду та ключових міністерств оглядових матеріалів міжнародних організацій, що перебувають на стадії пропозицій; розроблення техніко-економічних обґрунтувань, проектно-пошукових робіт з проектів;

сприяння підвищенню ефективності роботи структурних під­розділів міністерств, які беруть безпосередню участь у процесі формування програми зовнішніх запозичень України;

здійснення інформаційної, консультаційної та методологічної підтримки підприємств з метою забезпечення їх активної учас­ті в національних та міжнародних конкурсах на постачання товарів, робіт та послуг; сприяння розвитку системи конкурсної закупівлі товарів, робіт та послуг на державному, регіональному та муніципальному рівнях.

У чому полягають сутність та особливості проектного фінансування?

Охарактеризуйте об’єкти проектного фінансування.

За якими ознаками проектне фінансування відрізняється від кредитування?

Які принципи притаманні проектному фінансуванню?

Назвіть основні види проектного фінансування.

Як розрізняють проектне фінансування за формами участі банків?

Як проектне фінансування поділяється за джерелами мобілізації фінансових ресурсів?

Визначте особливості проектного фінансування залежно від ступеня ризику.

Охарактеризуйте типи проектного фінансування.

Поясніть, що стримує розвиток проектного фінансування в Україні.

Які законодавчі акти покладені в основу розвитку проектного фінансування в Україні?

Окресліть перспективи розвитку проектного фінансування в Україні.

Назвіть країни — світові лідери розвитку проектного фінансування.

Охарактеризуйте світовий досвід поширення проектного фінансування.

Катасонов В. Ю., Морозов Д. С. Проектное финансирование. — М.: Анкил, 2001.

Ковалев В. В. Финансовый анализ: методы и процедуры. — М., 2001.

Коссов В. В., Лившиц В. Н. Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов. — М., 2000.

Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002.

Проектний аналіз / За ред. С. О. Москвіна. — К.: Лібра, 1998.

Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов. — К.: Абсолют-В: Эльга, 1999.

Смирнов А. Л., Красавина Л. Н. Международный кредит: формы и условия. — М.: Консалтбанкир, 1995.

Смирнов А. Л. Организация финансирования инвестиционных проектов. — М.: Консалтбанкир, 1993.

Стешин А. И. Оценка коммерческой состоятельности инвестиционных проектов. — М., 2001.

Четыркин Е. Н. Финансовый анализ производственных инвестиций. — М.: Дело, 2001.

Шенаев В. Н., Ирниязов Б. С. Проектное кредитование. — М.: Кон-
салтбанкир, 1996.

Проектне фінансування як різновид фінансування реальних інвестицій зарекомендувало себе як досить успішний спосіб залучення коштів для фінансування інвестиційних проектів у розвинутих країнах, проте в Україні залишається низка чинників, які унеможливлюють використання проектного фінансування пов­ною мірою.

Причини, що стримують розвиток проектного фінансування в Україні, можна згрупувати за напрямами:

недостатній рівень розвитку вітчизняних джерел боргового фінансування порівняно з розвинутими країнами. Внутрішні рин­ки кредитів не мають достатніх і ліквідних коштів, необхідних для широкомасштабного фінансування капіталомістких проектів, особливо великих проектів з тривалими термінами погашення позичок. Практично відсутній досвід оцінювання приймання на себе частини або всього проектного ризику;

невідповідність між доходами і позичками всередині країни та обслуговуванням боргів у валюті. Ризик неадекватності між валютами, в яких надходить виручка, та валютою, в якій має обслуговуватися заборгованість, ускладнює процес проектного фінансування;

недостатньо розвинуті правова культура та законодавча стабільність у сфері узгодження та розподілу ризиків, а також надання гарантій та інших форм зобов’язань за кредитним фінансуванням. Комерційна та кредитна документація з проектного фі­нансування є складною і має бути підкріплена законодавчо-нор­мативною базою. Мають бути законодавчо оформлені всі види зобов’язань та гарантій, розподіл ризиків та прибутків, політичні та страхові ризики тощо;

відсутність достатньої кількості спеціалістів з проектного фінансування. Недостатній досвід розроблення системи такого типу фінансування для великих інвестиційних проектів;

обмежений досвід роботи кваліфікованих учасників проект­ного фінансування — організацій та фірм, що можуть брати на себе функції керуючих великими проектами.

Розвитку проектного фінансування в Україні також перешкоджають інвестиційний клімат, який залишається несприятливим для залучення капіталу, інші чинники, що збільшують проектні ризики. За таких обставин розв’язання проблеми вимагає комплексного підходу, що враховує інтереси різних сторін. Важливими складовими цього підходу є посилення ролі держави через надання гарантій страхування проектних ризиків, включаючи надання гарантій банкам, які беруть участь у фінансуванні інвестиційних проектів і програм, охоплених системою державних пріоритетів, податкове стимулювання механізмів інвестування, роз­виток міжбанківського співробітництва у сфері спільного фінансування інвестиційних проектів.

Попри існування низки проблем, що потребують вирішення для розвитку проектного фінансування, реалізація законів України «Про концесії» та «Про угоди про розподіл продукції» створили засади для практичного застосування схем проектного фінан­сування.

Так, відповідно до Закону України «Про концесії» у концесію можуть надаватися об’єкти права державної чи комунальної влас­ності, які використовуються для здійснення діяльності у визначених Законом сферах господарської діяльності (крім видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами та об’єд­наннями). Використання концесій в Україні має бути успішним, сприятиме розвитку транспортної та соціальної інфраструктури.

До форм проектного фінансування, які успішно використовують в українських умовах для реалізації великих інвестиційних проектів, можна віднести схеми залучення іноземних інвестицій у разі зіставлення фінансування з обмеженим регресом фінансування під державну гарантію компенсації і забезпечення політичних ризиків через їх страхування або привілейований статус кредиторів.

З використанням таких схем відбувається розподіл проектних ризиків між учасниками: спеціальною компанією — підрядником, кредитором (банком) або групою і державою, що закріплюється у концесійному договорі або франчайзинг-угоді. При цьому забезпечується взаємна зацікавленість учасників проекту в його своєчасному й ефективному здійсненні. Привабливість схем залучення іноземних інвестицій для держави зумовлена такими обставинами:

держава відіграє важливу роль у реалізації проекту, причому не несе витрат, що зводить до мінімуму навантаження на її бюджет;

через обумовлений проміжок часу, визначений концесією або франчайзинг-угодою, держава стає власником об’єкта, що працює;

використання механізму конкурсного відбору, покладання обов’язків з фінансування на приватний сектор через його більш ви­соку ефективність дає змогу домагатися позитивних результатів;

стимулювання припливу іноземних інвестицій у високі технології, що досягається шляхом використання цих схем, надає можливість розв’язання нагальних національних економічних та соціальних проблем.

Запровадження таких схем реалізації інвестиційних проектів в Україні може здійснюватися за умови реалізації угод про розподіл продукції, відповідно до яких інвесторам надаються на поворотній основі і на певний термін виключні права на пошук, розвідування, видобуток мінеральної сировини і на ведення пов’я­заних з цим робіт. Інвестор проводить зазначені роботи за свій рахунок і на свій ризик, причому угода визначає умови і порядок розподілу виробленої продукції між державою та інвестором.

Істотного значення для розвитку проектного фінансування в Україні набуває вивчення можливостей адаптації досвіду світової практики до вітчизняних умов, аналіз різних схем проектного фінансування, що використовуються у розвинутих країнах, та можливостей їх застосування в Україні.

Однією з таких є схема фінансування під майбутні поставки продукції, що часто використовуються для реалізації нафтогазовидобувних та інших проектів. Таку схему можна застосувати для фінансування з обмеженим регресом на позичальника, підкріплюючи контрактами, в яких передбачено безумовні зобов’я­зання покупця з третіми кредитоспроможними сторонами. Схема припускає участь як мінімум трьох сторін: кредиторів (банківського консорціуму), проектної компанії, яка безпосередньо реалізує інвестиційний проект, та фірми-споживача, яка є по-
купцем продукції. Остання компанія може бути заснована кре-
диторами.

Механізм дії такої схеми полягає у тому, що банківський консорціум надає кредит посередницькій компанії (фірмі-спожи­вачу), а та у свою чергу передає кошти проектній компанії у фор­мі авансу за майбутні поставки певної кількості продукції за фіксованою вартістю, достатньою для погашення боргу.

Розглянуту схему можна було б використовувати в Україні. Однак через певні обставини (високі політичні й економічні ризики, відсутність гарантій з форс-мажорних обставин, недостатня практика створення тимчасових об’єднань українськими комерційними банками, неналагодженість механізмів цивілізова­ного вирішення боргових проблем) її застосування швидше за все можливо для підприємств і банків, що взаємодіють у складі фінансово-промислових груп і великих експортоорієнтованих підприємств.

Прикладами проектного фінансування в Україні є, по-перше, проект будівництва нової злітно-посадкової смуги в аеропорту «Бориспіль» японською експортно-імпортною агенцією, а по-друге, великий проект фінансування будівництва автомагістралі Київ — Одеса (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Найбільші угоди з проектного
фінансування в Україні

Зазвичай інвестором у проектному фінансуванні виступають міжнародні фінансові інституції — Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк, Чорноморський банк торгівлі та розвитку, експортно-імпортні банки іноземних дер-
жав, які підтримують експорт обладнання з інших країн. Ви-
ступити в ролі інвесторів можуть і потужні приватні іно-
земні компанії. Щодо останніх, то сьогодні в Україні реалізується приватний проект із закупівлі мережі автомобільних заправок. При цьому держава не є його учасником, а весь проект
здійснюється за рахунок приватних компаній та іноземного інвестора.

Виходячи з набутого досвіду, Україна найближчим часом зможе зменшити обсяг позик у міжнародних фінансових інституцій і стане приділяти більше уваги приватним фінансовим компаніям. Як вважають експерти, міжнародні донори, які працюють з державними коштами, вже зіграли свою роль у становленні проектного фінансування в Україні. Маючи справу з приватними інвесторами, українські позичальники зможуть швидше отримувати належне фінансування проектів.

На рис. 1.3 наведено можливу схему проектного фінансування в Україні. Найбільш значна робота, пов’язана безпосередньо із залученням коштів, має припадати на фінансових консультантів. При цьому вони самі можуть виступати у ролі кредитора, а можуть бути просто брокером. Крім фінансового консультанта
у роботі із залучення фінансування беруть участь аудитори, юристи, рейтингове агентство (якщо в цьому є потреба і це буде умовою надання кредиту), технічні консультанти і моніторингові агенції.

Щодо держави як учасника проектного фінансування, то часто іноземні інвестори вимагають від позичальників наявності повної або часткової державної гарантії. Більш того, інфраструктурні проекти тісно пов’язані з використанням земельних ресурсів і надр, тому участь держави у реалізації подібних проектів є необхідною. Наприклад, в інших країнах завжди існує великий національний інвестор, який виступає і підрядником, і інвестором в угоді, а у подальшому отримує прибуток від
проекту.

Гарантія Кабінету Міністрів України надається тільки у тому разі, якщо це передбачається законом про Державний бюджет на відповідний рік. У Закон про Бюджет на 2004 р. було внесено зміни, які дозволили видавати гарантії під проектне фінансування загальнодержавного значення.

підписання договору проектного фінансування;

реєстрація кредитного договору в НБУ і отримання ліцензії на відкриття рахунку за кордоном;

отримання гарантії Кабінету Міністрів України;

інвестиційний транш через іноземний банк (кошти надходять на рахунок, відкритий у країні перебування нерезидента);

а) переказ грошових коштів на розрахунковий рахунок замовника у банк, який має кореспондентські відносини з банком, на рахунок якого надійшли інвестиції;

продаж замовником частини валюти на міжбанківському ринку;

оплата обладнання, послуг тощо;

постачання обладнання;

поточне фінансування, запуск і здача об’єкта;

отримання прибутку;

перерахування частини прибутку інвестору-нерезиденту

З урахуванням важливості координації інвестиційної діяльнос­ті в Україні доцільно створити Центр проектного фінансування, який би сприяв залученню фінансових ресурсів, у тому числі зов­нішнього фінансування, і забезпеченню реалізації інвестиційних проектів, які мають пріоритетний для національної економіки характер. Завданнями такого Центру мають бути:

проведення моніторингу реалізації портфеля проектів, які здійснюються за рахунок позик міжнародних фінансових організацій; підготовка оглядових та узагальнюючих матеріалів за порт­фелем проектів; виконання заходів, що підвищують ефективність реалізації діючих проектів;

виконання ролі представника уряду в спільних гарантійних операціях з міжнародними організаціями.

здійснення моніторингу та фінансування передпроектних до­сліджень, включених у програму запозичень; підготовка для уряду та ключових міністерств оглядових матеріалів міжнародних організацій, що перебувають на стадії пропозицій; розроблення техніко-економічних обґрунтувань, проектно-пошукових робіт з проектів;

сприяння підвищенню ефективності роботи структурних під­розділів міністерств, які беруть безпосередню участь у процесі формування програми зовнішніх запозичень України;

здійснення інформаційної, консультаційної та методологічної підтримки підприємств з метою забезпечення їх активної учас­ті в національних та міжнародних конкурсах на постачання товарів, робіт та послуг; сприяння розвитку системи конкурсної закупівлі товарів, робіт та послуг на державному, регіональному та муніципальному рівнях.

У чому полягають сутність та особливості проектного фінансування?

Охарактеризуйте об’єкти проектного фінансування.

За якими ознаками проектне фінансування відрізняється від кредитування?

Які принципи притаманні проектному фінансуванню?

Назвіть основні види проектного фінансування.

Як розрізняють проектне фінансування за формами участі банків?

Як проектне фінансування поділяється за джерелами мобілізації фінансових ресурсів?

Визначте особливості проектного фінансування залежно від ступеня ризику.

Охарактеризуйте типи проектного фінансування.

Поясніть, що стримує розвиток проектного фінансування в Україні.

Які законодавчі акти покладені в основу розвитку проектного фінансування в Україні?

Окресліть перспективи розвитку проектного фінансування в Україні.

Назвіть країни — світові лідери розвитку проектного фінансування.

Охарактеризуйте світовий досвід поширення проектного фінансування.

Катасонов В. Ю., Морозов Д. С. Проектное финансирование. — М.: Анкил, 2001.

Ковалев В. В. Финансовый анализ: методы и процедуры. — М., 2001.

Коссов В. В., Лившиц В. Н. Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов. — М., 2000.

Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра, 2002.

Проектний аналіз / За ред. С. О. Москвіна. — К.: Лібра, 1998.

Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка инвестиционных проектов. — К.: Абсолют-В: Эльга, 1999.

Смирнов А. Л., Красавина Л. Н. Международный кредит: формы и условия. — М.: Консалтбанкир, 1995.

Смирнов А. Л. Организация финансирования инвестиционных проектов. — М.: Консалтбанкир, 1993.

Стешин А. И. Оценка коммерческой состоятельности инвестиционных проектов. — М., 2001.

Четыркин Е. Н. Финансовый анализ производственных инвестиций. — М.: Дело, 2001.

Шенаев В. Н., Ирниязов Б. С. Проектное кредитование. — М.: Кон-
салтбанкир, 1996.