10.5. Роль банків у фінансовому забезпеченні інноваційних проектів

Активну участь у фінансуванні інноваційного процесу в Україні відіграють комерційні банки, кредитна політика яких спрямована насамперед на банківське обслуговування інноваційної діяльності підприємств.

Відомо, що комерційне фінансування передбачає стандартні банківські послуги і кредитування, зберігання вільних коштів під відсотки, розрахункове і касове обслуговування, організацію цільових інвестицій.

У свою чергу, інноваційне фінансування банки здійснюють за деякими принципами функціонування «ризикових» фондів: організація часткового фінансування розробки; впровадження у дослідне підприємство перспективних науково-технічних досягнень, а на цій основі у подальшому — одержання прибутків від спіль­ного володіння патентом на профінансовану банком розробку.

Специфікою інноваційного фінансування комерційного банку є те, що:

по-перше, він забезпечує акціонерам можливість одержання високого відсотка на вкладений капітал;

по-друге, за сприяння банку акціонери мають можливість оперативно і якісно вирішувати питання власного науково-тех­нічного розвитку і одержати під це додатковий прибуток, а також організувати широкомасштабне впровадження розроблених ними нововведень і безпосередньо брати участь в одержанні прибутку від їх експлуатації;

по-третє, через банк акціонери можуть одержати на пільгових умовах кредит для вирішення не тільки науково-технічних, а й виробничих завдань власного розвитку;

по-четверте, завдяки обліку потреб у науково-технічній продук-
ції та можливостей наукового потенціалу регіону банк забезпечує високий рівень інформованості акціонерів з таких питань. Це дає можливість з більшою ефективністю планувати та здійснювати власні програми науково-технічного і соціально-економічного розвитку.

Розглянемо головні напрями діяльності комерційних банків на інноваційному ринку.

1. Фінансування, створення і впровадження прогресивних науково-технічних нововведень. Внаслідок цієї операції банк стає на певний строк співвласником кінцевого результату, повертаючи витрати у вигляді частки прибутку від експлуатації нововведення. У договорі про фінансування обумовлюється строк, після закінчення якого частка банку може бути продана зацікавленій юридичній особі (наприклад, підприємству-новатору).

2. Придбання авторських прав на нововведення. Відповідно до Закону України «Про винахідництво» банк, придбавши повний обсяг або частину авторських прав на нововведення, організовує його впро-
вадження і широкомасштабне тиражування. Витрачені фінансові ресурси повертаються до банку у вигляді частки прибутку, що відраховується підприємствами, які прийняли нововведення до експлуатації.

3. Лізингові операції. Банк може придбати діючі (здебільшого збиткові) підприємства або створити нове виробництво. На базі цих потужностей організується впровадження нововведення, придбаного банком. Реконструйоване виробництво, власником та спів­власником якого є банк, здається в оренду. Орендар відраховує обу­мовлену в договорі суму, яка йде на покриття банківських витрат.

4. Факторингові операції. Банк сплачує рахунки і заборгованість підприємства, акредитує його технічну переозброєність і розвиток на базі портфеля інновацій. Підприємство зобов’язується повернути витрачені банком кошти в обумовлені строки. Для стимулювання діяльності реконструйованого підприємства відсоткова ставка за кредит може бути зменшена за рахунок надання банку на певний строк можливості брати участь у розподілі прибутків.

5. Конкурсне фінансування. Банк здійснює розподіл відрахованих у фонд коштів, бере участь у проведенні експертизи запропонованих робіт, з’ясовує потреби та обсяги впровадження, контролює правильність витрачання коштів. Напрями та обсяги фі­нансування визначаються на конкурсній основі.

6. Кредитування різних станів процесу «дослідження — вироб­ництво». Кредит може бути виданий під наявні фонди заявника або під гарантію іншої організації, або під укладені договори на придбання продукції, що виробляється з використанням кредитованого нововведення. Відсоткова ставка за кредит на створення інновації встановлюється залежно від її об’єктивності, строків окупності та відповідності пріоритетам науково-технічного розвитку держави. Аналіз цих та деяких інших параметрів нововведення дає змогу оцінити рівень банківського ризику кредитованого заходу, на основі якого встановлюється взаємоприйнятна ставка за кредит.

7. Кредитування заходів з підвищення технічного рівня і розвитку підприємств. Банк надає своїм клієнтам комплекс фінансово-кредитних послуг для забезпечення робіт, що супроводжують впровадження нововведень.

8. Проведення досліджень. Для вирішення актуальних науково-технічних проблем розвитку підприємств банк організовує проведення відповідних досліджень і розробок. З цією метою при банку створюються тимчасові творчі колективи, до складу яких залучають провідних учених, спеціалістів і представників зацікав­лених підприємств. Фінансуючи дослідження, банк орієнтується на перспективні для широкого тиражування розробки. Свої витрати банк відшкодовує прямим продажем (впровадженням) результатів досліджень підприємствам або у вигляді відрахувань від додаткового прибутку, отриманого за допомогою інновацій.

9. Експертиза нововведень. Банк, заохочуючи на договірній основі висококваліфікованих спеціалістів, проводить для власних потреб і на замовлення зацікавлених організацій комплексну експертизу інновацій. При цьому нововведення оцінюються з наукової, техніко-технологічної, економічної позиції. Вартість комплексної експертизи становить до 1 % розрахункової або договірної вартості розробки.

10. Надання послуг інформаційних, фінансово-розрахункових, посередницьких, консультативних, науково-технічних, організаційно-економічних, рекламних, прогнозних тощо. Вартість виконання цих послуг визначається договором між клієнтами і банками.

11. Організація спільних виробництв. Для прискорення впровадження прогресивних науково-технічних нововведень, випуску нових видів продукції банк практикує створення і фінансування діяльності спільних виробництв.

Одним з нових та перспективних напрямів діяльності комерційних банків в інноваційній сфері діяльності є їх участь у венчур­ному фінансуванні, яке може здійснюватися на всіх стадіях життєвого циклу виробництва продукту.

На рис. 10.3 наведено схему участі банку у фінансуванні інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства, яка включає елементи венчурного фінансування на різних етапах життєвого циклу продукту у взаємозв’язку з іншими формами фінансування.

На схемі виділено три види венчурного фінансування, пов’я­зані з найважливішими стадіями життєвого циклу продукту.

1. Фінансування інкубаційного періоду. На цьому етапі банком проводиться експрес-аналіз інноваційних пропозицій та здійснюються роботи зі створення бізнес-інкубатора чи інноваційного центру. На цьому етапі виділяються дві стадії: передстартове та стартове фінансування. На першій стадії здійснюється фінансування початкових етапів підприємницької діяльності, а саме: роботи з оцінки нематеріальних активів, патентного захисту, аналізу ринку збуту, правового забезпечення вигідних франчайзин­гових договорів та договорів купівлі-продажу, а також з формування плану підприємницької діяльності.

Стартове фінансування використовується з метою забезпечення початку виробничої діяльності в бізнес-інкубаторі чи інноваційному центрі.

Основними джерелами фінансування на цьому етапі є власні кошти підприємства (прибуток та амортизація), вступні венчурні внески та пов’язані кредити (комерційні кредити, пов’язані угодами про розподіл майбутніх доходів, а також цільові кредити на придбання високоліквідних активів).

2. Фінансування комерційного освоєння. Цей етап також включає в себе дві стадії: фінансування початкової стадії та фінансування освоєння. На початковій стадії передбачається надавати кошти підприємцям та керівникам підприємств, які мають значний потенціал зростання. Фінансування освоєння передбачає виділення коштів на комерційну реалізацію дослідного зразка продукції. Основними джерелами фінансування на цьому етапі є банківські кредити та кошти синдикатського інвестора.

Синдикатське інвестування — це пайове фінансування малих інноваційних підприємств, які зацікавлені у провадженні продуктових або інших інновацій, які одержують у процесі реалізації інноваційно-інвестиційних проектів підприємств. Синдикатське інвестування є перехідною формою до венчурного фінансування.

3. Фінансування розвитку. Венчурне фінансування є строго цільо­вим «під ключ». Основною умовою такого фінансування є наявність у підприємства технологічного та комерційного заділу з випуску на ринок продукту. Венчурний капітал інвестується в непов’язані між собою проекти в розрахунку на швидку окупність коштів.

Для венчурних інвесторів дуже важливим є правильно спрогнозувати очікувану ринкову вартість бізнес-напряму, куди вони вкладають кошти. Тому на цьому етапі здійснюється становлення спільних з інвестором або самостійних нових цільових підприємств з числа бізнес-інкубаторів, що створюються на першому етапі.

Для участі у венчурному фінансуванні банки створюють спеціальні фонди або фонди ризикованого (венчурного) фінансування. Такий венчурний капітал банку використовується в основному для фінансування діяльності підприємств, що швидко розвиваються, і тому відіграє важливу роль у забезпеченні конкурентоспроможності промисловості у цілому. Функціональне завдання банківського венчурного фінансування — сприяти зростанню перспективного бізнесу шляхом надання певної суми грошових коштів в обмін на частку в статутному капіталі. На практиці найчастіше зустрічається комбінована схема банківського венчурного фінансування, за якої частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша надається у формі інвестиційного кредиту.

Реалізація комерційного інтересу венчурного фінансування для банку полягає у тому, щоб підприємство успішно розвивалося і через 3—5 років підвищило свою вартість та вартість своїх акцій у 5—7 разів, забезпечивши, таким чином, у середньому 30—40 % щорічного зростання. Це дасть можливість банку (венчурному інвестору) на певній стадії продати свої акції або самому підприємству, або на фондовому ринку, або іншій зацікавленій стороні. В результаті він повертає свої інвестиції та одержує прибуток з капіталу у разі виходу з бізнесу.

Основною проблемою для венчурного фінансування банку є те, що через високий ризик такий капітал надається підприємствам під вищий відсоток, ніж звичайний банківський кредит, однак у деяких випадках, пов’язаних зі збільшенням гарантії проти нецільового використання вкладених коштів, банки можуть залишатися співвласниками підприємства, створеного під перспективний інвестиційний проект, протягом усього життєвого циклу освоєння продукту. В цьому разі вони розраховують на одержання дивідендів з очікуваних прибутків.

Банківське венчурне фінансування, яке характеризується підвищеними ризиками, має схожі зовнішні ознаки з проектним фінансуванням. Однак ці механізми фінансування принципово відрізняються. Венчурне фінансування банків здійснюється лише за рахунок фондів, спеціально сформованих для фінансування проектів з високими та дуже високими ризиками. Як правило, ці проекти пов’язані з розробленням нових технологій та нових продуктів, отже, у банківського венчурного фінансування переважають ризики науково-технічного характеру та комерційні (ринкові) ризики. Проектне фінансування має справу переважно з більш або менш відомими технологіями, а проекти орієнтовані на випуск традиційних товарів та послуг, тому в проектному фінансуванні переважають проектні ризики.

У венчурному фінансуванні банки закладають допустимі норми збитків, які для учасників проектного фінансування є не прий-
нятними. Наприклад, вважається нормальним для венчурного фінансування, якщо внаслідок збитків від реалізації інноваційного проекту списується 50 та більше відсотків капіталу фонду. Для учасників проектного фінансування, передусім банків, результати реалізації таких проектів сильно впливатимуть на їх фінансовий стан, а у деяких випадках можуть призвести до банкрутства.

Таким чином, банки фінансуватимуть інноваційні проекти тільки у тому разі, якщо матимуть необхідні ресурси та умови для формування фондів ризикованого (венчурного) фінансування.

Активну участь у фінансуванні інноваційного процесу в Україні відіграють комерційні банки, кредитна політика яких спрямована насамперед на банківське обслуговування інноваційної діяльності підприємств.

Відомо, що комерційне фінансування передбачає стандартні банківські послуги і кредитування, зберігання вільних коштів під відсотки, розрахункове і касове обслуговування, організацію цільових інвестицій.

У свою чергу, інноваційне фінансування банки здійснюють за деякими принципами функціонування «ризикових» фондів: організація часткового фінансування розробки; впровадження у дослідне підприємство перспективних науково-технічних досягнень, а на цій основі у подальшому — одержання прибутків від спіль­ного володіння патентом на профінансовану банком розробку.

Специфікою інноваційного фінансування комерційного банку є те, що:

по-перше, він забезпечує акціонерам можливість одержання високого відсотка на вкладений капітал;

по-друге, за сприяння банку акціонери мають можливість оперативно і якісно вирішувати питання власного науково-тех­нічного розвитку і одержати під це додатковий прибуток, а також організувати широкомасштабне впровадження розроблених ними нововведень і безпосередньо брати участь в одержанні прибутку від їх експлуатації;

по-третє, через банк акціонери можуть одержати на пільгових умовах кредит для вирішення не тільки науково-технічних, а й виробничих завдань власного розвитку;

по-четверте, завдяки обліку потреб у науково-технічній продук-
ції та можливостей наукового потенціалу регіону банк забезпечує високий рівень інформованості акціонерів з таких питань. Це дає можливість з більшою ефективністю планувати та здійснювати власні програми науково-технічного і соціально-економічного розвитку.

Розглянемо головні напрями діяльності комерційних банків на інноваційному ринку.

1. Фінансування, створення і впровадження прогресивних науково-технічних нововведень. Внаслідок цієї операції банк стає на певний строк співвласником кінцевого результату, повертаючи витрати у вигляді частки прибутку від експлуатації нововведення. У договорі про фінансування обумовлюється строк, після закінчення якого частка банку може бути продана зацікавленій юридичній особі (наприклад, підприємству-новатору).

2. Придбання авторських прав на нововведення. Відповідно до Закону України «Про винахідництво» банк, придбавши повний обсяг або частину авторських прав на нововведення, організовує його впро-
вадження і широкомасштабне тиражування. Витрачені фінансові ресурси повертаються до банку у вигляді частки прибутку, що відраховується підприємствами, які прийняли нововведення до експлуатації.

3. Лізингові операції. Банк може придбати діючі (здебільшого збиткові) підприємства або створити нове виробництво. На базі цих потужностей організується впровадження нововведення, придбаного банком. Реконструйоване виробництво, власником та спів­власником якого є банк, здається в оренду. Орендар відраховує обу­мовлену в договорі суму, яка йде на покриття банківських витрат.

4. Факторингові операції. Банк сплачує рахунки і заборгованість підприємства, акредитує його технічну переозброєність і розвиток на базі портфеля інновацій. Підприємство зобов’язується повернути витрачені банком кошти в обумовлені строки. Для стимулювання діяльності реконструйованого підприємства відсоткова ставка за кредит може бути зменшена за рахунок надання банку на певний строк можливості брати участь у розподілі прибутків.

5. Конкурсне фінансування. Банк здійснює розподіл відрахованих у фонд коштів, бере участь у проведенні експертизи запропонованих робіт, з’ясовує потреби та обсяги впровадження, контролює правильність витрачання коштів. Напрями та обсяги фі­нансування визначаються на конкурсній основі.

6. Кредитування різних станів процесу «дослідження — вироб­ництво». Кредит може бути виданий під наявні фонди заявника або під гарантію іншої організації, або під укладені договори на придбання продукції, що виробляється з використанням кредитованого нововведення. Відсоткова ставка за кредит на створення інновації встановлюється залежно від її об’єктивності, строків окупності та відповідності пріоритетам науково-технічного розвитку держави. Аналіз цих та деяких інших параметрів нововведення дає змогу оцінити рівень банківського ризику кредитованого заходу, на основі якого встановлюється взаємоприйнятна ставка за кредит.

7. Кредитування заходів з підвищення технічного рівня і розвитку підприємств. Банк надає своїм клієнтам комплекс фінансово-кредитних послуг для забезпечення робіт, що супроводжують впровадження нововведень.

8. Проведення досліджень. Для вирішення актуальних науково-технічних проблем розвитку підприємств банк організовує проведення відповідних досліджень і розробок. З цією метою при банку створюються тимчасові творчі колективи, до складу яких залучають провідних учених, спеціалістів і представників зацікав­лених підприємств. Фінансуючи дослідження, банк орієнтується на перспективні для широкого тиражування розробки. Свої витрати банк відшкодовує прямим продажем (впровадженням) результатів досліджень підприємствам або у вигляді відрахувань від додаткового прибутку, отриманого за допомогою інновацій.

9. Експертиза нововведень. Банк, заохочуючи на договірній основі висококваліфікованих спеціалістів, проводить для власних потреб і на замовлення зацікавлених організацій комплексну експертизу інновацій. При цьому нововведення оцінюються з наукової, техніко-технологічної, економічної позиції. Вартість комплексної експертизи становить до 1 % розрахункової або договірної вартості розробки.

10. Надання послуг інформаційних, фінансово-розрахункових, посередницьких, консультативних, науково-технічних, організаційно-економічних, рекламних, прогнозних тощо. Вартість виконання цих послуг визначається договором між клієнтами і банками.

11. Організація спільних виробництв. Для прискорення впровадження прогресивних науково-технічних нововведень, випуску нових видів продукції банк практикує створення і фінансування діяльності спільних виробництв.

Одним з нових та перспективних напрямів діяльності комерційних банків в інноваційній сфері діяльності є їх участь у венчур­ному фінансуванні, яке може здійснюватися на всіх стадіях життєвого циклу виробництва продукту.

На рис. 10.3 наведено схему участі банку у фінансуванні інноваційно-інвестиційної діяльності підприємства, яка включає елементи венчурного фінансування на різних етапах життєвого циклу продукту у взаємозв’язку з іншими формами фінансування.

На схемі виділено три види венчурного фінансування, пов’я­зані з найважливішими стадіями життєвого циклу продукту.

1. Фінансування інкубаційного періоду. На цьому етапі банком проводиться експрес-аналіз інноваційних пропозицій та здійснюються роботи зі створення бізнес-інкубатора чи інноваційного центру. На цьому етапі виділяються дві стадії: передстартове та стартове фінансування. На першій стадії здійснюється фінансування початкових етапів підприємницької діяльності, а саме: роботи з оцінки нематеріальних активів, патентного захисту, аналізу ринку збуту, правового забезпечення вигідних франчайзин­гових договорів та договорів купівлі-продажу, а також з формування плану підприємницької діяльності.

Стартове фінансування використовується з метою забезпечення початку виробничої діяльності в бізнес-інкубаторі чи інноваційному центрі.

Основними джерелами фінансування на цьому етапі є власні кошти підприємства (прибуток та амортизація), вступні венчурні внески та пов’язані кредити (комерційні кредити, пов’язані угодами про розподіл майбутніх доходів, а також цільові кредити на придбання високоліквідних активів).

2. Фінансування комерційного освоєння. Цей етап також включає в себе дві стадії: фінансування початкової стадії та фінансування освоєння. На початковій стадії передбачається надавати кошти підприємцям та керівникам підприємств, які мають значний потенціал зростання. Фінансування освоєння передбачає виділення коштів на комерційну реалізацію дослідного зразка продукції. Основними джерелами фінансування на цьому етапі є банківські кредити та кошти синдикатського інвестора.

Синдикатське інвестування — це пайове фінансування малих інноваційних підприємств, які зацікавлені у провадженні продуктових або інших інновацій, які одержують у процесі реалізації інноваційно-інвестиційних проектів підприємств. Синдикатське інвестування є перехідною формою до венчурного фінансування.

3. Фінансування розвитку. Венчурне фінансування є строго цільо­вим «під ключ». Основною умовою такого фінансування є наявність у підприємства технологічного та комерційного заділу з випуску на ринок продукту. Венчурний капітал інвестується в непов’язані між собою проекти в розрахунку на швидку окупність коштів.

Для венчурних інвесторів дуже важливим є правильно спрогнозувати очікувану ринкову вартість бізнес-напряму, куди вони вкладають кошти. Тому на цьому етапі здійснюється становлення спільних з інвестором або самостійних нових цільових підприємств з числа бізнес-інкубаторів, що створюються на першому етапі.

Для участі у венчурному фінансуванні банки створюють спеціальні фонди або фонди ризикованого (венчурного) фінансування. Такий венчурний капітал банку використовується в основному для фінансування діяльності підприємств, що швидко розвиваються, і тому відіграє важливу роль у забезпеченні конкурентоспроможності промисловості у цілому. Функціональне завдання банківського венчурного фінансування — сприяти зростанню перспективного бізнесу шляхом надання певної суми грошових коштів в обмін на частку в статутному капіталі. На практиці найчастіше зустрічається комбінована схема банківського венчурного фінансування, за якої частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша надається у формі інвестиційного кредиту.

Реалізація комерційного інтересу венчурного фінансування для банку полягає у тому, щоб підприємство успішно розвивалося і через 3—5 років підвищило свою вартість та вартість своїх акцій у 5—7 разів, забезпечивши, таким чином, у середньому 30—40 % щорічного зростання. Це дасть можливість банку (венчурному інвестору) на певній стадії продати свої акції або самому підприємству, або на фондовому ринку, або іншій зацікавленій стороні. В результаті він повертає свої інвестиції та одержує прибуток з капіталу у разі виходу з бізнесу.

Основною проблемою для венчурного фінансування банку є те, що через високий ризик такий капітал надається підприємствам під вищий відсоток, ніж звичайний банківський кредит, однак у деяких випадках, пов’язаних зі збільшенням гарантії проти нецільового використання вкладених коштів, банки можуть залишатися співвласниками підприємства, створеного під перспективний інвестиційний проект, протягом усього життєвого циклу освоєння продукту. В цьому разі вони розраховують на одержання дивідендів з очікуваних прибутків.

Банківське венчурне фінансування, яке характеризується підвищеними ризиками, має схожі зовнішні ознаки з проектним фінансуванням. Однак ці механізми фінансування принципово відрізняються. Венчурне фінансування банків здійснюється лише за рахунок фондів, спеціально сформованих для фінансування проектів з високими та дуже високими ризиками. Як правило, ці проекти пов’язані з розробленням нових технологій та нових продуктів, отже, у банківського венчурного фінансування переважають ризики науково-технічного характеру та комерційні (ринкові) ризики. Проектне фінансування має справу переважно з більш або менш відомими технологіями, а проекти орієнтовані на випуск традиційних товарів та послуг, тому в проектному фінансуванні переважають проектні ризики.

У венчурному фінансуванні банки закладають допустимі норми збитків, які для учасників проектного фінансування є не прий-
нятними. Наприклад, вважається нормальним для венчурного фінансування, якщо внаслідок збитків від реалізації інноваційного проекту списується 50 та більше відсотків капіталу фонду. Для учасників проектного фінансування, передусім банків, результати реалізації таких проектів сильно впливатимуть на їх фінансовий стан, а у деяких випадках можуть призвести до банкрутства.

Таким чином, банки фінансуватимуть інноваційні проекти тільки у тому разі, якщо матимуть необхідні ресурси та умови для формування фондів ризикованого (венчурного) фінансування.