5.1. Зміст управління проектами

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49

Управління проектами (англ. project management) — мистецтво керівництва людськими, матеріальними та фінансовими ресурсами та їх координації впродовж усього життєвого циклу проекту шляхом застосування системи сучасних методів та техніки управління для досягнення певних результатів відносно складу та обсягу робіт, вартості, якості з метою задоволення потреб та вимог усіх учасників проекту.

Управління — це насамперед процес, спрямований на досягнення певних цілей. Управління проектом — це управління змінами, що виникають як у процесі координації дій колективів людей, які беруть участь у виборі та обґрунтуванні ідеї, оцінці ефективності прийнятних способів досягнення поставлених цілей та контролю вартості, якості, так і в процесі реалізації проекту.

Основними завданнями управління проектами є:

визначення основних цілей проекту та їх обґрунтування;

структуризація та ранжування цілей проекту;

визначення необхідних обсягів та джерел фінансування;

дослідження та врахування всіх ризиків щодо проекту;

підбір виконавців (учасників) проекту, зокрема через тендери чи конкурси;

підготовка та укладання контрактів;

визначення термінів виконання проекту, складання графіка його реалізації;

визначення потреби у ресурсах (трудових, матеріальних та фінансових);

складання кошторису та бюджетування проекту;

забезпечення контролю та моніторингу проекту.

Таким чином, управління проектом являє собою керівні функції протягом його життєвого циклу у рамках встановленого бюджету та відповідно до технічних специфікацій та вимог.

Об’єктом управління є інвестиційний проект, який розглядається як керована зміна вихідного стану будь-якої системи (наприклад підприємства) з метою розвитку з розрахунком витрат часу та коштів. Дослідження управління запровадженням змін, що здійснюються за проектом у рамках бюджету та часових обмежень, включає такі основні напрями:

розроблення проектно-кошторисної документації (інвестиційне проектування);

організацію фінансування інвестиційного проекту;

впровадження проектів (передбачає їх розроблення, організацію тендерів, укладання контрактів, матеріально-технічне по-
стачання);

контроль (моніторинг) на всіх стадіях реалізації проекту, включаючи експлуатацію.

Управління проектами зародилося ще у стародавні часи, проте основної своєї форми набуло у другій половині ХХ ст. внаслідок того, що в цей період майже в усіх галузях кількість проектів та їх складність стали стрімко зростати. Ця тенденція з’явилась насамперед в аерокосмічних та інших наукомістких і технічно складних виробництвах (енергетиці, електроніці, зв’язку, транспорті, мікробіології та ін.), а також у соціальній сфері та політиці. Крім того, не останню роль зіграли такі чинники:

жорсткішання вимог інвесторів;

ускладнення досягнення результатів проектів;

посилення взаємозв’язків та взаємозалежностей виробників напівфабрикатів кінцевих продуктів та їх споживання;

прискорення темпів змінності поколінь техніки та технологій;

зростання конкуренції;

підвищення ступеня проектного ризику.

Вплив даних чинників призвів до збільшення тривалості реалізації та витрат на проекти, зниження якості продукції, зменшення прибутку, що очікувався, та рентабельності майбутніх виробництв тощо.

У сучасному вигляді управління проектами розвивається з 1960-х рр. і початково було пов’язано з матричними організаційними структурами та сітьовими графіками. У процесі розвитку воно залучило у свою сферу велику кількість інших інструментів, аспектів та методів управління, таких як вартість, ризик, якість, робота з учасниками проекту та зацікавленими сторонами, організація проектних колективів, прийняття рішень, інформація про вирішення конфліктів тощо. Сьогодні управління проектами є самостійним напрямом інвестування зі своєю методологією, понятійним апаратом та методами.

Засновником теорії управління проектами вважають німецького економіста Роланда В. Гутча. Його заслуга в тому, що він довів міжнародній спільноті значущість управління проектами, яка привела до ідеї створення Інтернету. Розвивати порозуміння поза мовними та культурними бар’єрами, покращувати особливості управління проектами та інтегрувати їх у єдину концепцію — це основне завдання, яке він ставив перед собою. Під його керівництвом у Відні в 1967 р. на Першому світовому конгресі з управління проектами 400 учасниками було створено Інтернет, а у 1979 р. у Гармині (Західна Німеччина) на Шостому світовому конгресі з управління проектами було визначено, що основою подальшого розвитку управління проектами є не сітьові методи, а методи, які забезпечують досягнення найефективніших результатів за складом та обсягом робіт, вартістю, якістю та задоволенням потреб учасників інвестиційного проекту.

Замість терміна «управління проектами» сьогодні часто використовують інший термін «управління змінами». Щоб краще передбачити можливі зміни, необхідно чітко сформувати цілі та завдання проекту, що якнайкраще дасть можливість визначити методичні та методологічні принципи управління проектом.

Докорінні зміни виробництва останнім часом також називають реінжинірингом.

Таким чином, управління проектами — це управління змінами, наука та мистецтво успішного втілення проектів від зародження ідеї до завершення та експлуатації нового підприємства, реконструкції чи технічного озброєння, чи у реформуванні соці-
альної сфери економіки. В управлінні проектами використовується багатий арсенал методів та прийомів, які дають можливість вирішувати завдання, які далеко виходять за рамки загального планування реалізації інвестиційного проекту (складання асортименту випуску продукції, контроль за роботами, управління ризиком тощо). У цілому методологія управління проектом ґрунтується на пілотуванні складних проектів як системи взаємозв’язаних та взаємозалежних робіт та подій, що забезпечують ефективне використання матеріальних, технічних, трудових та фінансових ресурсів.

Стрімке поширення системних методів управління проектами пов’язане з розвитком комп’ютерних технологій, які дають можливість поряд з сітьовими методами управління використовувати інші комплексні підходи, орієнтовані на електронну обробку інформації. Поява четвертого покоління комп’ютерів та новітніх інформаційних технологій суттєво розширила можливості управління проектами та запровадження новітніх інвестиційних інструментів.

Велика заслуга в цьому належить Міжнародній асоціації управління проектами (Інтернет), а з 1995 р. — IРМА, яка об’єднує 28 країн та понад 10 тис. учасників Інституту управління проектами (РМА — близько 26 тис. чол.), а також Австралійському інституту управління проектами (АРМА), Японській Асоціації розвитку інжинірингу (ENАА) та ін. Ці організації з часом встановили між собою тісні зв’язки, налагодили обмін інформацією, ідеями, публікаціями у спеціальних виданнях і проведення національних та міжнародних форумів.

Членом Міжнародної асоціації управління проектами є і Українська асоціація управління проектами (УкрНЕТ), яка працює в Україні з 1991 р.

Крім Української асоціації управління проектами в Україні діють також такі організації:

асоціація «Укрконсалтинг»;

ДП «Укрпромзовнішекспертиза»;

ДП «Укрінвестекспертиза»;

підприємство «Технології і інвестиційний консалтинг (ТІКОН)»
та інші.

Основними напрямами діяльності їх в Україні є:

проектний та фінансовий менеджмент;

реструктуризація підприємств;

супроводження проектів;

підготовка техніко-економічного обґрунтування інвестицій;

аналіз ринку проектів та створення банку даних;

навчання сучасних методів управління проектами;

пошук ділових партнерів під конкретні проекти тощо.

Потенційною сферою інтересів управління проектами в Україні є зміни відносин власності (роздержавлення підприємств та організацій, акціонування, корпоратизація); розвиток інвестиційного ринку — поступовий перехід до відносного балансу пропозиції та платоспроможного попиту, виробничих схем та методів управління інвестиційною діяльністю.

Однак для подальшого розвитку та застосування в інвестиційній сфері управління проектами в Україні необхідно:

по-перше, щоб усі доступні методи та засоби управління проектами задовольняли реальним вітчизняним умовам та вимогам здійснення проектів;

по-друге, підготувати спеціалістів з управління проектами, які здатні забезпечити розвиток та застосування управління проектами на практиці;

по-третє, сформувати ринок управління проектами як усвідомленої необхідності для використання цього інструменту в управлінні змінами.