1.2. Види проектного фінансування
К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1617 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
Залучення фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів здійснюється у визначеному порядку, закріпленому чинною нормативно-законодавчою базою. Порядок отримання коштів для фінансування інвестиційних проектів залежить від джерел фінансових ресурсів, видів проектів, методів бухгалтерського обліку, форм участі фінансово-кредитних установ у фінансуванні, ступеня ризику кредитора.
Ці ознаки організації фінансування проектів визначають види проектного фінансування (рис. 1.2).
Так, за джерелами мобілізації фінансових ресурсів проект-
не фінансування можна розрізняти як таке, що реалізується за ра-
хунок:
власних коштів підприємства;
запозичених коштів (як правило, інвестиційних кредитів та іпотечних позичок);
залучених коштів (акціонерів, компаньйонів, пайових внесків тощо);
коштів державного бюджету;
інших внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.
Так, якщо інвестиційний проект реалізується за рахунок власних коштів
підприємства, то основними джерелами його фінансування виступають амортизаційні
відрахування та нерозподілений прибуток. Такий вид проектного фінансування має
назву — корпоративне проектне фінансування. Проте дуже рідко підприємство, що
вирішило реалізувати капіталомісткий інвестиційний проект, спроможне
фінансувати його лише за рахунок власних коштів. Тому з метою отримання необхідних
йому ресурсів використовуються позичкові джерела фінансування, до яких від-
носять:
кредити банків та інших фінансових інститутів;
позички під заставу нерухомості;
облігаційні позики;
комерційні кредити (відстрочка платежу за контрактами, наданими постачальниками машин та обладнання і підрядниками);
вексельні кредити;
лізинг, факторинг, форфейтинг та ін.
Якщо у процесі реалізації інвестиційного проекту єдиним або переважним джерелом фінансування виступають банківські кредити, то йдеться про банківське проектне фінансування (інвестиційне кредитування), що реалізується у закріплених законодавством формах кредитів.
Кредитування суб’єктів господарювання здійснюється під заставу
нерухомості, обладнання, акцій або за гарантіями чи поруч-
ництвом.
Одним з важливих джерел фінансування проектів виступають позички під заставу нерухомості (іпотека), що існують у кількох видах:
стандартна іпотечна позичка (погашення боргу та виплата відсотків здійснюються рівними частками за весь період кредиту);
позичка зі зростанням платежів (на початковому етапі внески збільшуються за певним постійним темпом, а далі сплачуються постійними сумами);
іпотека зі змінною сумою виплат (у пільговому періоді сплачуються лише
відсотки, а основна сума боргу залишається не-
змінною);
іпотека із заставним рахунком (відкривається спеціальний рахунок, на який боржник вносить визначену суму як заставу на першому етапі здійснення проекту для забезпечення подальшого фінансування);
позичка за зменшеною ставкою (заставу забезпечує постачальник обладнання першою поставкою, тобто гарантує подальше постачання за проектом).
Важливим кредитним механізмом, за допомогою якого кошти акумулюються та спрямовуються до інвестиційних проектів, виступають облігаційні позики. Основна мета проектного фінансування, що здійснюється за рахунок таких позик, — організація фінансування довгострокових інвестиційних проектів, у тому числі фінансування угод, пов’язаних зі злиттям та поглинанням компаній. Облігаційна позика дає можливість оперативно регулювати залишок боргу, що звичайно обмежено у грошово-кредитних відносинах.
Окремим різновидом проектного фінансування за рахунок запозичених
коштів є таке, що ґрунтується на використанні механіз-
му лізингу. Перевагою такого виду фінансування порівняно з
банківським кредитуванням є залучення інвестицій з меншим ризиком для
інвестора, оскільки лізингова компанія зберігає власність на об’єкт лізингу (у
разі організації фінансового лізингу),
і таким чином бере на себе частину ризику. Отже, лізингові схеми у багатьох
випадках є варіантом захисту кредитної операції. Для кредитора (банку) також
вигідно мати фінансового посередника як додаткового гаранта цільового
використання кредиту.
У табл. 1.1 наведено порівняльні характеристики банківського кредиту та
лізингу.
Таблиця 1.1
Порівняльні характеристики
банківського кредиту та лізингу
№ з/п |
Суттєві параметри |
Банківський кредит |
Лізинг |
1 |
Сума |
Обмежена лімітом, уста- |
Сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше |
2 |
Напрям викорис- |
Інвестиції спрямову- |
Інвестиції спрямовують- |
3 |
Необхідність застави та інших гарантій |
Необхідна застава та/або |
Розмір гарантій зменшу- |
4 |
Суб’єкти позички |
Банки, позичальник |
Банки, позичальник, про- |
5 |
Необхідність контролю за використанням позички |
Необхідний контроль за |
Гарантований контроль за цільовим використанням коштів, оскільки в лізинг передається конкретне, обумовлене угодою майно |
6 |
Витрати, пов’яза- |
Покриваються за рахунок отриманих підприємством доходів, на які нараховуються всі передбачені законодавством податки та збори |
Лізингові платежі відно- |
Фінансування, що здійснюється за рахунок залучених коштів, пов’язане з емісією та розміщенням акцій, коштів компаньйонів, пайових внесків тощо. Такий механізм фінансування передбачає участь інвестора в управлінні інвестиційним проектом у разі придбання контрольного пакета акцій.
Акціонерний капітал може створюватися у вигляді грошових вкладень, майна, а також у формі економічного обґрунтування проекту чи права використання природних ресурсів, якщо таке право надане державними чи муніципальними органами.
Привабливість такого виду фінансування пояснюється тим, що значний обсяг фінансових чи інших ресурсів акумулюється на початку реалізації проекту, що дає змогу перенести виплату основних сум боргу на більш пізні терміни, коли зростає здатність проекту генерувати доходи, а прогнозовані капітальні витрати та вимоги до фінансування будуть більш зважені. Для фінансування великих проектів, що вимагають значних обсягів інвестицій, випуск акцій може суміщатися з іншими залученими або запозиченими ресурсами.
Важливу роль у проектному фінансуванні відіграє держава. Розподіл коштів із державного бюджету здійснюється, як правило, за такими напрямами: загальні функції державного управління, оборона, громадський порядок, безпека та судова влада, охорона навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорона здоров’я, духовний та фізичний розвиток громадян, освіта, соціальний захист та соціальне забезпечення.
На безповоротній основі кошти державного бюджету можуть надаватися підприємствам, установам та організаціям державної та комунальної форм власності для реалізації інвестиційних проектів, що мають соціальне спрямування, а також інноваційних та концесійних проектів.
За методом бухгалтерського обліку розрізняють позабалан-
сове та балансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового
проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора
відображається на балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку
платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника. Такі
зобов’язання, як гарантія своєчасного завершення будівництва, мають, як
правило, тимчасовий характер, виділяються окремим рядком на обумовлений період
за балансом інвестора.
Позабалансове проектне фінансування визначається правилами бухгалтерського обліку та звітності і має місце лише у разі, якщо законодавством країни дозволено не включати баланс проектної фірми у консолідований баланс інвестора.
За формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють спільне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування.
Спільне фінансування декількома кредитними установами має місце у процесі реалізації великих інвестиційних проектів переважно у галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування, як правило, виступають міжнародні фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що звичайно кредитують найбільш прибуткову частину проекту.
Застосовуються дві форми спільного проектного фінансування:
паралельне фінансування, за якого проект ділиться на складові, що кредитуються різними незалежними між собою кредиторами у межах установленої для них квоти;
синдиковане фінансування, за якого всі кредитори надають позички в ході виконання проекту. Така форма фінансування реалізується через консорціумний кредит, що надається двома чи більше кредиторами, об’єднаними в консорціум, одному позичальнику. При цьому один або кілька провідних та авторитетних кредиторів організують роботу консорціуму протягом певного терміну та представляють його інтереси, виконуючи функції менеджера. Ця управлінська структура координує і контролює надання, використання та погашення позички, веде переговори з позичальником відносно умов кредитної угоди, забезпечує мобілізацію необхідних фінансових коштів.
На відміну від синдикованого фінансування під час паралельного фінансування переговори з позичальником проводяться окремо кожним банком-учасником, а після узгодження всіх умов операції укладається загальна кредитна угода.
Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позики боржником і встановлює залежність країн, що розвиваються, від кредиторів.
Послідовне проектне фінансування має місце, коли великий банк виступає лише ініціатором кредитних операцій, переуступаючи право вимагати сплату заборгованості позичальника іншим банкам. Проте за оцінку інвестиційного проекту, розроблення кредитної угоди та видачу позички банк отримує комісійну винагороду. Основною причиною такого механізму здійснення фінансування є обмежені фінансові можливості великих банків відповідно до значної кількості інвестиційних пропозицій.
За ступенем ризику кредитора проектне фінансування поділяється на фінансування:
без регресу на позичальника;
з частковим регресом на позичальника;
з повним регресом на позичальника.
Під терміном «регрес» розуміють право кредитора висувати зворотні фінансові вимоги до позичальника.
Найбільш дорогою для позичальника є схема фінансування без регресу, тобто права на пред’явлення фінансових вимог до позичальника відсутні. За цих умов кредитор бере на себе всі комерційні та політичні ризики, що пов’язані з реалізацією проекту, але плата за надання кредиту значно вище, ніж за інших способів фінансування.
Кредитор у змозі взяти на себе незначну кількість ризиків за проектом у разі, якщо йому вдається розробити чітку систему зобов’язань сторін, які братимуть участь у реалізації проекту. Це стосується питання забезпечення ресурсами, транспортування, збуту, страхування тощо. У цьому разі істотні переваги має позичальник, оскільки він несе витрати на залучення коштів, а його кредитний рейтинг дає йому можливість залучати кошти для задоволення інших потреб. Для того щоб кредитори визначили ризик вкладання коштів, необхідно створити такі умови:
використання відпрацьованої технології, що дозволить випускати конкурентоспроможну продукцію;
можливість оцінити ризик будівництва, виводу на проектну потужність та ризики, що пов’язані з функціонуванням підприємства, яке фінансується;
кінцева продукція повинна мати досить місткий ринок збуту і можливість легкої реалізації, оскільки у цьому разі можливо визначити цінові ризики;
наявність угод з постачальниками сировини та комплектуючих виробів, якщо такі необхідні;
домовленість із постачальниками енергоносіїв з узгодженням граничних цін;
політична стабільність реалізації проекту.
Кредиторам часто доводиться надавати певні пільги своїм партнерам, брати участь у статутному капіталі, укладати довгострокові угоди, запроваджувати гнучкий графік погашення позичок тощо.
Фінансування без регресу на позичальника застосовується досить рідко через складність створення системи комерційних зобов’язань і високі витрати на залучення спеціалістів, консультаційні послуги та інше. Зазвичай так фінансуються проекти, що мають високу рентабельність і забезпечують виробництво конкурентоспроможної продукції або пов’язані з видобутком та переробкою корисних копалин. Таким чином, сферою застосування фінансування без регресу на позичальника є інвестиційні проекти, що реалізуються в енергетиці, добувній галузі та первинній переробці сировини, у металургії, нафто- та газопереробці.
Проектне фінансування з частковим регресом на позичальника ґрунтується
на оцінці всіх ризиків, пов’язаних із реалізацією про-
екту. Вони розподіляються між усіма учасниками угоди таким чи-
ном, щоб останні могли прийняти на себе всі ризики, які залежать від них.
Наприклад, позичальник бере на себе всі ризики, пов’язані з експлуатацією
підприємства; підрядник несе відповідальність за завершення будівництва
підприємства; постачальники обладнання беруть на себе ризики, пов’язані з
комплектністю та якістю поставок тощо. Вартість цього типу фінансування є невисокою,
що привело до поширення його на практиці. Максимальний розподіл ризиків між
усіма учасниками проекту стимулює їх зацікавленість у здійсненні проекту.
Сторони беруть на себе конкретні комерційні зобов’язання замість надання
гарантій. Різновидом проектного фінансування з частковим регресом на
позичальника є фінан-
сове забезпечення проекту, яке не зачіпає баланс інших учасників проекту. У
даному разі позичальник має надати кредиторам певні гарантії і частково
представити свої активи як забезпечення. Крім того, позичальник може отримати
такі додаткові переваги:
можливість мобілізувати кошти, які неможливо залучити з інших джерел фінансування;
у разі чіткого розподілу ризиків за проектом можна отримати додаткові кредити;
можливість пролонгації боргу з боку кредитора;
можливість створення для позичальника доброї ділової репутації та кредитної історії.
Кредитні установи виявляють зацікавленість у проектному фінансуванні переважно через реалізацію схем фінансування з частковим правом регресу або без права регресу. Особливе значення для банків мають експортні проекти із забезпеченням доходів (надходження від експорту спрямовуються на офшорний рахунок, з якого спочатку вираховуються операційні та окремі капітальні витрати, а залишкова частина сплачується спонсорам проекту). Банки з обережністю ставляться до урядових контргарантій комерційних проектів. Основна причина такого ставлення в тому, що банки традиційно розглядають проектне фінансування як приватний захід, а урядові контргарантії вносять у взаємовідносини сторін елемент суверенності.
Проектне фінансування з повним регресом на позичальника являє собою тип фінансування, якому віддається перевага через швидкість і простоту отримання необхідних коштів, а також нижчу вартість їх залучення порівняно з іншими типами проектного фінансування.
Такий тип фінансування застосовується у разі:
надання коштів для реалізації малоприбуткових проектів, які мають державне значення, об’єктів інфраструктури, проектів, які дають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника;
надання коштів у формі експортного кредиту, оскільки спеціалізовані
агенції з надання експортних кредитів мають можливість приймати проектні ризики
без додаткових гарантій третіх
осіб;
недостатньої надійності виданих по кредиту гарантій, хоча вони й покривають усі ризики за проектом;
виділення коштів для невеликих проектів, які є чутливими навіть до незначного збільшення витрат, що може бути пов’язано, наприклад, з організацією інших форм проектного фінансування.
За умови фінансування проекту з повним регресом на позичальника кредитор не бере на себе жодних ризиків за проектом. При цьому він обмежує свою участь наданням коштів проти гарантій спонсорів проекту чи третіх осіб навіть без аналізу потоків готівки. Надані кредитору гарантії можуть мати небалансовий характер, виступаючи у формі договорів про управління, безумовних договорів постачання тощо.
Тип фінансування з повним регресом усіх ризиків на пози-
чальника також застосовується для проектів, які мають державне значення,
здійснюються під гарантію уряду та за його сприяння. Винятком є форс-мажорні та
політичні ризики, які може брати на себе кредитор. Так фінансуються проекти пріоритетного
розвитку галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо.
Останнім часом поширилися контракти, які містять безумовні зобов’язання
покупця типу «бери і плати» («take and pay»)
з третіми кредитоспроможними особами. Прикладом є будівництво великих
електростанцій із залученням іноземних кредитів за схемою «будуй — володій —
експлуатуй» («build — own — operate»), де відбувається суміщення фінансування з
частковим регресом на позичальника та фінансування під урядову гарантію. Проте
неактивна участь банківських установ у проектному фінансуванні за таким
принципом пояснюється, як правило, посиленим втручанням уряду у реалізацію
таких проектів безпосередньо через державне замовлення або опосередковано через
надання послуг, регулювання цін, прийняття нормативних актів
тощо.
Залучення фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів здійснюється у визначеному порядку, закріпленому чинною нормативно-законодавчою базою. Порядок отримання коштів для фінансування інвестиційних проектів залежить від джерел фінансових ресурсів, видів проектів, методів бухгалтерського обліку, форм участі фінансово-кредитних установ у фінансуванні, ступеня ризику кредитора.
Ці ознаки організації фінансування проектів визначають види проектного фінансування (рис. 1.2).
Так, за джерелами мобілізації фінансових ресурсів проект-
не фінансування можна розрізняти як таке, що реалізується за ра-
хунок:
власних коштів підприємства;
запозичених коштів (як правило, інвестиційних кредитів та іпотечних позичок);
залучених коштів (акціонерів, компаньйонів, пайових внесків тощо);
коштів державного бюджету;
інших внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування.
Так, якщо інвестиційний проект реалізується за рахунок власних коштів
підприємства, то основними джерелами його фінансування виступають амортизаційні
відрахування та нерозподілений прибуток. Такий вид проектного фінансування має
назву — корпоративне проектне фінансування. Проте дуже рідко підприємство, що
вирішило реалізувати капіталомісткий інвестиційний проект, спроможне
фінансувати його лише за рахунок власних коштів. Тому з метою отримання необхідних
йому ресурсів використовуються позичкові джерела фінансування, до яких від-
носять:
кредити банків та інших фінансових інститутів;
позички під заставу нерухомості;
облігаційні позики;
комерційні кредити (відстрочка платежу за контрактами, наданими постачальниками машин та обладнання і підрядниками);
вексельні кредити;
лізинг, факторинг, форфейтинг та ін.
Якщо у процесі реалізації інвестиційного проекту єдиним або переважним джерелом фінансування виступають банківські кредити, то йдеться про банківське проектне фінансування (інвестиційне кредитування), що реалізується у закріплених законодавством формах кредитів.
Кредитування суб’єктів господарювання здійснюється під заставу
нерухомості, обладнання, акцій або за гарантіями чи поруч-
ництвом.
Одним з важливих джерел фінансування проектів виступають позички під заставу нерухомості (іпотека), що існують у кількох видах:
стандартна іпотечна позичка (погашення боргу та виплата відсотків здійснюються рівними частками за весь період кредиту);
позичка зі зростанням платежів (на початковому етапі внески збільшуються за певним постійним темпом, а далі сплачуються постійними сумами);
іпотека зі змінною сумою виплат (у пільговому періоді сплачуються лише
відсотки, а основна сума боргу залишається не-
змінною);
іпотека із заставним рахунком (відкривається спеціальний рахунок, на який боржник вносить визначену суму як заставу на першому етапі здійснення проекту для забезпечення подальшого фінансування);
позичка за зменшеною ставкою (заставу забезпечує постачальник обладнання першою поставкою, тобто гарантує подальше постачання за проектом).
Важливим кредитним механізмом, за допомогою якого кошти акумулюються та спрямовуються до інвестиційних проектів, виступають облігаційні позики. Основна мета проектного фінансування, що здійснюється за рахунок таких позик, — організація фінансування довгострокових інвестиційних проектів, у тому числі фінансування угод, пов’язаних зі злиттям та поглинанням компаній. Облігаційна позика дає можливість оперативно регулювати залишок боргу, що звичайно обмежено у грошово-кредитних відносинах.
Окремим різновидом проектного фінансування за рахунок запозичених
коштів є таке, що ґрунтується на використанні механіз-
му лізингу. Перевагою такого виду фінансування порівняно з
банківським кредитуванням є залучення інвестицій з меншим ризиком для
інвестора, оскільки лізингова компанія зберігає власність на об’єкт лізингу (у
разі організації фінансового лізингу),
і таким чином бере на себе частину ризику. Отже, лізингові схеми у багатьох
випадках є варіантом захисту кредитної операції. Для кредитора (банку) також
вигідно мати фінансового посередника як додаткового гаранта цільового
використання кредиту.
У табл. 1.1 наведено порівняльні характеристики банківського кредиту та
лізингу.
Таблиця 1.1
Порівняльні характеристики
банківського кредиту та лізингу
№ з/п |
Суттєві параметри |
Банківський кредит |
Лізинг |
1 |
Сума |
Обмежена лімітом, уста- |
Сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше |
2 |
Напрям викорис- |
Інвестиції спрямову- |
Інвестиції спрямовують- |
3 |
Необхідність застави та інших гарантій |
Необхідна застава та/або |
Розмір гарантій зменшу- |
4 |
Суб’єкти позички |
Банки, позичальник |
Банки, позичальник, про- |
5 |
Необхідність контролю за використанням позички |
Необхідний контроль за |
Гарантований контроль за цільовим використанням коштів, оскільки в лізинг передається конкретне, обумовлене угодою майно |
6 |
Витрати, пов’яза- |
Покриваються за рахунок отриманих підприємством доходів, на які нараховуються всі передбачені законодавством податки та збори |
Лізингові платежі відно- |
Фінансування, що здійснюється за рахунок залучених коштів, пов’язане з емісією та розміщенням акцій, коштів компаньйонів, пайових внесків тощо. Такий механізм фінансування передбачає участь інвестора в управлінні інвестиційним проектом у разі придбання контрольного пакета акцій.
Акціонерний капітал може створюватися у вигляді грошових вкладень, майна, а також у формі економічного обґрунтування проекту чи права використання природних ресурсів, якщо таке право надане державними чи муніципальними органами.
Привабливість такого виду фінансування пояснюється тим, що значний обсяг фінансових чи інших ресурсів акумулюється на початку реалізації проекту, що дає змогу перенести виплату основних сум боргу на більш пізні терміни, коли зростає здатність проекту генерувати доходи, а прогнозовані капітальні витрати та вимоги до фінансування будуть більш зважені. Для фінансування великих проектів, що вимагають значних обсягів інвестицій, випуск акцій може суміщатися з іншими залученими або запозиченими ресурсами.
Важливу роль у проектному фінансуванні відіграє держава. Розподіл коштів із державного бюджету здійснюється, як правило, за такими напрямами: загальні функції державного управління, оборона, громадський порядок, безпека та судова влада, охорона навколишнього природного середовища, житлово-комунальне господарство, охорона здоров’я, духовний та фізичний розвиток громадян, освіта, соціальний захист та соціальне забезпечення.
На безповоротній основі кошти державного бюджету можуть надаватися підприємствам, установам та організаціям державної та комунальної форм власності для реалізації інвестиційних проектів, що мають соціальне спрямування, а також інноваційних та концесійних проектів.
За методом бухгалтерського обліку розрізняють позабалан-
сове та балансове проектне фінансування. За умови використання позабалансового
проектного фінансування вся фінансова заборгованість позичальника-інвестора
відображається на балансі проектної компанії і тим самим не впливає на оцінку
платоспроможності, отже, не може погіршувати фінансовий стан позичальника. Такі
зобов’язання, як гарантія своєчасного завершення будівництва, мають, як
правило, тимчасовий характер, виділяються окремим рядком на обумовлений період
за балансом інвестора.
Позабалансове проектне фінансування визначається правилами бухгалтерського обліку та звітності і має місце лише у разі, якщо законодавством країни дозволено не включати баланс проектної фірми у консолідований баланс інвестора.
За формами участі комерційних банків у проектному фінансуванні за балансовим методом виділяють спільне проектне фінансування і послідовне проектне фінансування.
Спільне фінансування декількома кредитними установами має місце у процесі реалізації великих інвестиційних проектів переважно у галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування, як правило, виступають міжнародні фінансові організації, які залучають до цих операцій банки, що звичайно кредитують найбільш прибуткову частину проекту.
Застосовуються дві форми спільного проектного фінансування:
паралельне фінансування, за якого проект ділиться на складові, що кредитуються різними незалежними між собою кредиторами у межах установленої для них квоти;
синдиковане фінансування, за якого всі кредитори надають позички в ході виконання проекту. Така форма фінансування реалізується через консорціумний кредит, що надається двома чи більше кредиторами, об’єднаними в консорціум, одному позичальнику. При цьому один або кілька провідних та авторитетних кредиторів організують роботу консорціуму протягом певного терміну та представляють його інтереси, виконуючи функції менеджера. Ця управлінська структура координує і контролює надання, використання та погашення позички, веде переговори з позичальником відносно умов кредитної угоди, забезпечує мобілізацію необхідних фінансових коштів.
На відміну від синдикованого фінансування під час паралельного фінансування переговори з позичальником проводяться окремо кожним банком-учасником, а після узгодження всіх умов операції укладається загальна кредитна угода.
Спільне фінансування дає певні вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, оскільки таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позики боржником і встановлює залежність країн, що розвиваються, від кредиторів.
Послідовне проектне фінансування має місце, коли великий банк виступає лише ініціатором кредитних операцій, переуступаючи право вимагати сплату заборгованості позичальника іншим банкам. Проте за оцінку інвестиційного проекту, розроблення кредитної угоди та видачу позички банк отримує комісійну винагороду. Основною причиною такого механізму здійснення фінансування є обмежені фінансові можливості великих банків відповідно до значної кількості інвестиційних пропозицій.
За ступенем ризику кредитора проектне фінансування поділяється на фінансування:
без регресу на позичальника;
з частковим регресом на позичальника;
з повним регресом на позичальника.
Під терміном «регрес» розуміють право кредитора висувати зворотні фінансові вимоги до позичальника.
Найбільш дорогою для позичальника є схема фінансування без регресу, тобто права на пред’явлення фінансових вимог до позичальника відсутні. За цих умов кредитор бере на себе всі комерційні та політичні ризики, що пов’язані з реалізацією проекту, але плата за надання кредиту значно вище, ніж за інших способів фінансування.
Кредитор у змозі взяти на себе незначну кількість ризиків за проектом у разі, якщо йому вдається розробити чітку систему зобов’язань сторін, які братимуть участь у реалізації проекту. Це стосується питання забезпечення ресурсами, транспортування, збуту, страхування тощо. У цьому разі істотні переваги має позичальник, оскільки він несе витрати на залучення коштів, а його кредитний рейтинг дає йому можливість залучати кошти для задоволення інших потреб. Для того щоб кредитори визначили ризик вкладання коштів, необхідно створити такі умови:
використання відпрацьованої технології, що дозволить випускати конкурентоспроможну продукцію;
можливість оцінити ризик будівництва, виводу на проектну потужність та ризики, що пов’язані з функціонуванням підприємства, яке фінансується;
кінцева продукція повинна мати досить місткий ринок збуту і можливість легкої реалізації, оскільки у цьому разі можливо визначити цінові ризики;
наявність угод з постачальниками сировини та комплектуючих виробів, якщо такі необхідні;
домовленість із постачальниками енергоносіїв з узгодженням граничних цін;
політична стабільність реалізації проекту.
Кредиторам часто доводиться надавати певні пільги своїм партнерам, брати участь у статутному капіталі, укладати довгострокові угоди, запроваджувати гнучкий графік погашення позичок тощо.
Фінансування без регресу на позичальника застосовується досить рідко через складність створення системи комерційних зобов’язань і високі витрати на залучення спеціалістів, консультаційні послуги та інше. Зазвичай так фінансуються проекти, що мають високу рентабельність і забезпечують виробництво конкурентоспроможної продукції або пов’язані з видобутком та переробкою корисних копалин. Таким чином, сферою застосування фінансування без регресу на позичальника є інвестиційні проекти, що реалізуються в енергетиці, добувній галузі та первинній переробці сировини, у металургії, нафто- та газопереробці.
Проектне фінансування з частковим регресом на позичальника ґрунтується
на оцінці всіх ризиків, пов’язаних із реалізацією про-
екту. Вони розподіляються між усіма учасниками угоди таким чи-
ном, щоб останні могли прийняти на себе всі ризики, які залежать від них.
Наприклад, позичальник бере на себе всі ризики, пов’язані з експлуатацією
підприємства; підрядник несе відповідальність за завершення будівництва
підприємства; постачальники обладнання беруть на себе ризики, пов’язані з
комплектністю та якістю поставок тощо. Вартість цього типу фінансування є невисокою,
що привело до поширення його на практиці. Максимальний розподіл ризиків між
усіма учасниками проекту стимулює їх зацікавленість у здійсненні проекту.
Сторони беруть на себе конкретні комерційні зобов’язання замість надання
гарантій. Різновидом проектного фінансування з частковим регресом на
позичальника є фінан-
сове забезпечення проекту, яке не зачіпає баланс інших учасників проекту. У
даному разі позичальник має надати кредиторам певні гарантії і частково
представити свої активи як забезпечення. Крім того, позичальник може отримати
такі додаткові переваги:
можливість мобілізувати кошти, які неможливо залучити з інших джерел фінансування;
у разі чіткого розподілу ризиків за проектом можна отримати додаткові кредити;
можливість пролонгації боргу з боку кредитора;
можливість створення для позичальника доброї ділової репутації та кредитної історії.
Кредитні установи виявляють зацікавленість у проектному фінансуванні переважно через реалізацію схем фінансування з частковим правом регресу або без права регресу. Особливе значення для банків мають експортні проекти із забезпеченням доходів (надходження від експорту спрямовуються на офшорний рахунок, з якого спочатку вираховуються операційні та окремі капітальні витрати, а залишкова частина сплачується спонсорам проекту). Банки з обережністю ставляться до урядових контргарантій комерційних проектів. Основна причина такого ставлення в тому, що банки традиційно розглядають проектне фінансування як приватний захід, а урядові контргарантії вносять у взаємовідносини сторін елемент суверенності.
Проектне фінансування з повним регресом на позичальника являє собою тип фінансування, якому віддається перевага через швидкість і простоту отримання необхідних коштів, а також нижчу вартість їх залучення порівняно з іншими типами проектного фінансування.
Такий тип фінансування застосовується у разі:
надання коштів для реалізації малоприбуткових проектів, які мають державне значення, об’єктів інфраструктури, проектів, які дають можливість погасити кредити за рахунок інших доходів позичальника;
надання коштів у формі експортного кредиту, оскільки спеціалізовані
агенції з надання експортних кредитів мають можливість приймати проектні ризики
без додаткових гарантій третіх
осіб;
недостатньої надійності виданих по кредиту гарантій, хоча вони й покривають усі ризики за проектом;
виділення коштів для невеликих проектів, які є чутливими навіть до незначного збільшення витрат, що може бути пов’язано, наприклад, з організацією інших форм проектного фінансування.
За умови фінансування проекту з повним регресом на позичальника кредитор не бере на себе жодних ризиків за проектом. При цьому він обмежує свою участь наданням коштів проти гарантій спонсорів проекту чи третіх осіб навіть без аналізу потоків готівки. Надані кредитору гарантії можуть мати небалансовий характер, виступаючи у формі договорів про управління, безумовних договорів постачання тощо.
Тип фінансування з повним регресом усіх ризиків на пози-
чальника також застосовується для проектів, які мають державне значення,
здійснюються під гарантію уряду та за його сприяння. Винятком є форс-мажорні та
політичні ризики, які може брати на себе кредитор. Так фінансуються проекти пріоритетного
розвитку галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо.
Останнім часом поширилися контракти, які містять безумовні зобов’язання
покупця типу «бери і плати» («take and pay»)
з третіми кредитоспроможними особами. Прикладом є будівництво великих
електростанцій із залученням іноземних кредитів за схемою «будуй — володій —
експлуатуй» («build — own — operate»), де відбувається суміщення фінансування з
частковим регресом на позичальника та фінансування під урядову гарантію. Проте
неактивна участь банківських установ у проектному фінансуванні за таким
принципом пояснюється, як правило, посиленим втручанням уряду у реалізацію
таких проектів безпосередньо через державне замовлення або опосередковано через
надання послуг, регулювання цін, прийняття нормативних актів
тощо.