Вступ

Банки є суб’єктами господарської діяльності, проте характер їхньої діяльності є специфічним. З одного боку, вони залучають тимчасово вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб, а з другого — задовольняють як власні потреби, так і потреби своїх клієнтів — фізичних та юридичних осіб.

У ході історичного розвитку у поняття банку, банківських операцій або кредитних установ вкладали зовсім різний зміст. Це пояснюється тим, що постановка завдань, сфера діяльності і способи роботи банків з плином часу значно змінювались.

Щоб зрозуміти специфіку діяльності банку, звернімося до загальної теорії економіки виробництва. На першому плані — людина, яка чітко визначає виробничу мету і, прагнучи досягти її, здійснює планомірну цілеспрямовану господарську діяльність. Згідно з теорією виробництва продукти цієї діяльності перетворюються на товар лише за умови продажу на ринку, що стає можливим, коли є суспільний попит на ці продукти.

Банківські послуги також потріб­но продати. Зрештою банки функціонують, щоб задовольняти потреби клієнтів і забезпечувати власний дохід. Неодмінною умовою тривалої та успішної господарської діяльності банку є оптимальна продуктивність, економічність, рентабельність і ліквідність.

Банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати сукупність таких операцій: залучення у вигляді вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та прибуткове розміщення цих коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (стаття 2 Закону).

Нова редакція Закону «Про банки і банківську діяльність» суттєво змінила колишні поняття про структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Зокрема, слід наголосити, що до банківської системи України входить Національний банк України та інші банки, що створені і діють на терені України відповідно до положень Закону. Водночас стаття 4 Закону ліквідує категорію комерційних банків, якою традиційно позначали другий рівень банківської системи, тепер усі банки (за винятком Національного банку України) Закон об’єднує під загальною назвою «інші банки».

Банків сьогодні вже немало в Україні. Діяльність їх стає дедалі багатограннішою. Зокрема, вони не обмежуються вирішенням проблем кредитування, що донедавна були пов’язані з найбільш дохідними операціями, а проводять активну політику на фондовому та валютному ринках, здійснюють довірчі операції з доручень клієнтів, надають консультаційні та інші послуги.

Значно розширився обсяг лізингових, факторингових та ф’ю­черсних операцій. Проводячи господарські операції, банки активізують свою діяльність у сфері розвитку ринкових відносин. Водночас і господарська діяльність підприємств, установ, організацій дедалі більше залучається до сфери банківської діяльності.

За цих умов великого значення набувають питання суто практич­ного характеру — питання бухгалтерського обліку в банках. У найширшому розумінні облік — це мова бізнесу. Саме тому організація обліку має враховувати принципи діяльності банківських установ, а саме:

принцип прибутковості;

принцип ризиковості банківських операцій;

принцип платності банківських ресурсів.

Звідси постають цілком закономірні питання: як саме організувати обліковий цикл банку? Що розуміти під його обліковою політикою? Як саме мову цифр подати у формі, зрозумілій для всіх користувачів.

Питання, безперечно, непрості. Більше того, сфера користувачів банківської інформації достатньо велика за обсягом. Так, до неї належать держава в особі Національного банку України (НБУ), податкові та інші контролювальні органи, безпосередньо керівництво банку, а також його інвестори та акціонери, вкладники і позичальники, банківські службовці та інші заінтересовані особи.

Кожному клієнту потрібна певна інформація, причому в необхідному обсязі та в необхідний час. Важливо, щоб ця інформація була якісною.

Отже, бухгалтерський облік має подавати огляд операцій банку будь-якому користувачеві. Більше того, усі операції мають простежуватися з моменту їх початку і протягом усього періоду здійснення аж до включення до звітності.

Скажімо, інвестори та акціонери цікавляться бухгалтерськими даними щодо банківського прибутку, стану активів і зобов’язань, які заносяться до фінансової звітності. За даними обліку вони можуть простежити співвідношення загального прибутку та показника прибутковості акцій. Адже деякі банки заявляють, на жаль, про суми неіснуючого або навіть фіктивного прибутку, який формується як відсотки нараховані, але не отримані.

Лише достовірна інформація може бути надійним індикатором реального фінансового стану банку.

НБУ як користувач інформації, маючи на меті захистити інтереси клієнтів та забезпечити фінансову надійність з допомогою аналізу фінансової звітності банків, контролює додержання ними обов’язкових економічних нормативів. Насамперед це мінімальний розмір капіталу банку і статутного фонду, платоспроможність, достатність капіталу, миттєва та загальна ліквідність, максимальний розмір ризику на одного позичальника, максимальний розмір великих кредитів і т. ін. — усього 16 позицій.

Банки несуть відповідальність за надання установам НБУ недостовірної інформації. А ця інформація, як правило, формується в системі бухгалтерського обліку. Хоча на практиці не існує схеми, що гарантує повну фінансову безпеку і стійкість банку, проте розумне регулювання, що ґрунтується на правдивій бухгалтерській інформації, може сприяти запобіганню негативним моментам, до яких призводять хибні управлінські рішення.

Усе це переконливо доводить важливість бухгалтерської інформації.

Як і банківський менеджмент, бухгалтерський облік є вирішальним чинником ефективного управління банком.

Певна річ, з урахуванням положень нового Закону України «Про банки і банківську діяльність», НБУ вноситиме зміни до чинних нині інструкцій з питань обліку банківських операцій, зміст яких покладено в основу цього підручника. Втім, методологія обліку, опрацьована на підставі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, залишається незмінною.

Пропонований підручник має на меті переконати читачів у тому, що банківський бухгалтерський облік не обмежується лише числовим поданням стосунків із клієнтами, а являє собою інформаційну систему, що служить багатьом групам споживачів, які прямо чи опосередковано пов’язані з банком.

Автор висловлює щиру подяку працівникам Департаменту бух­галтерського обліку НБУ і персонально директорові цієї структури Вірі Іванівні Ричаківській, чиї поради надали відчутну допомогу в підготовці підручника.

Банки є суб’єктами господарської діяльності, проте характер їхньої діяльності є специфічним. З одного боку, вони залучають тимчасово вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб, а з другого — задовольняють як власні потреби, так і потреби своїх клієнтів — фізичних та юридичних осіб.

У ході історичного розвитку у поняття банку, банківських операцій або кредитних установ вкладали зовсім різний зміст. Це пояснюється тим, що постановка завдань, сфера діяльності і способи роботи банків з плином часу значно змінювались.

Щоб зрозуміти специфіку діяльності банку, звернімося до загальної теорії економіки виробництва. На першому плані — людина, яка чітко визначає виробничу мету і, прагнучи досягти її, здійснює планомірну цілеспрямовану господарську діяльність. Згідно з теорією виробництва продукти цієї діяльності перетворюються на товар лише за умови продажу на ринку, що стає можливим, коли є суспільний попит на ці продукти.

Банківські послуги також потріб­но продати. Зрештою банки функціонують, щоб задовольняти потреби клієнтів і забезпечувати власний дохід. Неодмінною умовою тривалої та успішної господарської діяльності банку є оптимальна продуктивність, економічність, рентабельність і ліквідність.

Банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати сукупність таких операцій: залучення у вигляді вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та прибуткове розміщення цих коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (стаття 2 Закону).

Нова редакція Закону «Про банки і банківську діяльність» суттєво змінила колишні поняття про структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Зокрема, слід наголосити, що до банківської системи України входить Національний банк України та інші банки, що створені і діють на терені України відповідно до положень Закону. Водночас стаття 4 Закону ліквідує категорію комерційних банків, якою традиційно позначали другий рівень банківської системи, тепер усі банки (за винятком Національного банку України) Закон об’єднує під загальною назвою «інші банки».

Банків сьогодні вже немало в Україні. Діяльність їх стає дедалі багатограннішою. Зокрема, вони не обмежуються вирішенням проблем кредитування, що донедавна були пов’язані з найбільш дохідними операціями, а проводять активну політику на фондовому та валютному ринках, здійснюють довірчі операції з доручень клієнтів, надають консультаційні та інші послуги.

Значно розширився обсяг лізингових, факторингових та ф’ю­черсних операцій. Проводячи господарські операції, банки активізують свою діяльність у сфері розвитку ринкових відносин. Водночас і господарська діяльність підприємств, установ, організацій дедалі більше залучається до сфери банківської діяльності.

За цих умов великого значення набувають питання суто практич­ного характеру — питання бухгалтерського обліку в банках. У найширшому розумінні облік — це мова бізнесу. Саме тому організація обліку має враховувати принципи діяльності банківських установ, а саме:

принцип прибутковості;

принцип ризиковості банківських операцій;

принцип платності банківських ресурсів.

Звідси постають цілком закономірні питання: як саме організувати обліковий цикл банку? Що розуміти під його обліковою політикою? Як саме мову цифр подати у формі, зрозумілій для всіх користувачів.

Питання, безперечно, непрості. Більше того, сфера користувачів банківської інформації достатньо велика за обсягом. Так, до неї належать держава в особі Національного банку України (НБУ), податкові та інші контролювальні органи, безпосередньо керівництво банку, а також його інвестори та акціонери, вкладники і позичальники, банківські службовці та інші заінтересовані особи.

Кожному клієнту потрібна певна інформація, причому в необхідному обсязі та в необхідний час. Важливо, щоб ця інформація була якісною.

Отже, бухгалтерський облік має подавати огляд операцій банку будь-якому користувачеві. Більше того, усі операції мають простежуватися з моменту їх початку і протягом усього періоду здійснення аж до включення до звітності.

Скажімо, інвестори та акціонери цікавляться бухгалтерськими даними щодо банківського прибутку, стану активів і зобов’язань, які заносяться до фінансової звітності. За даними обліку вони можуть простежити співвідношення загального прибутку та показника прибутковості акцій. Адже деякі банки заявляють, на жаль, про суми неіснуючого або навіть фіктивного прибутку, який формується як відсотки нараховані, але не отримані.

Лише достовірна інформація може бути надійним індикатором реального фінансового стану банку.

НБУ як користувач інформації, маючи на меті захистити інтереси клієнтів та забезпечити фінансову надійність з допомогою аналізу фінансової звітності банків, контролює додержання ними обов’язкових економічних нормативів. Насамперед це мінімальний розмір капіталу банку і статутного фонду, платоспроможність, достатність капіталу, миттєва та загальна ліквідність, максимальний розмір ризику на одного позичальника, максимальний розмір великих кредитів і т. ін. — усього 16 позицій.

Банки несуть відповідальність за надання установам НБУ недостовірної інформації. А ця інформація, як правило, формується в системі бухгалтерського обліку. Хоча на практиці не існує схеми, що гарантує повну фінансову безпеку і стійкість банку, проте розумне регулювання, що ґрунтується на правдивій бухгалтерській інформації, може сприяти запобіганню негативним моментам, до яких призводять хибні управлінські рішення.

Усе це переконливо доводить важливість бухгалтерської інформації.

Як і банківський менеджмент, бухгалтерський облік є вирішальним чинником ефективного управління банком.

Певна річ, з урахуванням положень нового Закону України «Про банки і банківську діяльність», НБУ вноситиме зміни до чинних нині інструкцій з питань обліку банківських операцій, зміст яких покладено в основу цього підручника. Втім, методологія обліку, опрацьована на підставі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, залишається незмінною.

Пропонований підручник має на меті переконати читачів у тому, що банківський бухгалтерський облік не обмежується лише числовим поданням стосунків із клієнтами, а являє собою інформаційну систему, що служить багатьом групам споживачів, які прямо чи опосередковано пов’язані з банком.

Автор висловлює щиру подяку працівникам Департаменту бух­галтерського обліку НБУ і персонально директорові цієї структури Вірі Іванівні Ричаківській, чиї поради надали відчутну допомогу в підготовці підручника.