7.1. Принципи організації безготівкових розрахунків

Відмітною ознакою безготівкового платіжного обігу є те, що для проведення платежів використовуються тільки безготівкові гроші. Це можливо, коли платник і одержувач мають поточні рахунки в будь-якому банку на території України або за кордоном (для міжнародних розрахунків). Зрозуміло, що безготівковий платіж здійснюватиметься швидко та надійно лише за наявності розвинутої мережі міжбанківських розрахунків та платіжних документів єдиного зразка. В Україні ці передумови враховано в практичній сфері діяльності банківської системи.

Так, із січня 1994 року Національний банк запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від стороннього втручання. Система електронних платежів (СЕП) забезпечує досягнення світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, обмежує ризик обігу фальшивих грошей та скорочує до мінімуму термін проходження платежів.

Сучасна система безготівкових розрахунків передбачає, що розрахунки між підприємствами проводять банки, а розрахунки між банками здійснюються через мережу розрахункових палат з Центральною розрахунковою палатою в Києві.

Банківські операції можуть також проводитись через кореспондентські рахунки, які банки відкривають один одному відповідно до кореспондентських угод.

Безготівкові розрахунки — це переказування певної суми коштів із рахунків платників на рахунки одержувачів, а також переказування з доручення підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки одержувачів.

В Україні можуть застосовуватися акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Для здійснення розрахункових операцій використовуються платіжні інструменти у формі: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.

Для здійснення розрахунків клієнти банку самостійно вибирають названі платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Учасники безготівкових розрахунків відкривають рахунки у будь-яких банках України з власного вибору та за згодою банків.

Порядок відкриття рахунків визначений «Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», що її затверджено постановою Правління НБУ 18.12.98  № 527.

Банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів, а також можуть своїми нормативними документами встановлювати додаткові внутрішні правила здійснення безготівкових розрахунків за умови, що ці правила не суперечать чинному законодавству та нормативно-правовим актам Національного банку України.

Безготівкові операції базуються на таких принципах:

кошти суб’єктів господарської діяльності підлягають зберіганню на їхніх поточних рахунках у банку;

банки списують кошти з рахунків тільки з доручення їхніх власників або з розпорядження стягувачів, що мають право на виконання примусового списання (стягнення) коштів з рахунків платників;

ці розпорядження стягувачів та доручення платників про списання коштів з рахунків складаються на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються «Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті»;

платник може давати доручення на списання коштів зі свого рахунка на відповідному розрахунковому документі в електрон­ному вигляді, якщо це передбачено у договорі між ним і банком;

видаткові операції на рахунках юридичних або фізичних осіб можуть припинятися та відновлюватися вповноваженими державними органами відповідно до чинних законів України;

доручення платників на списання коштів з їхніх рахунків і зарахування коштів на рахунки одержувачів банки здійснюють у терміни, встановлені чинним законодавством;

у разі затримки зарахування коштів на рахунок клієнта понад встановлений термін банк сплачує на користь одержувача коштів пеню в розмірі, передбаченому угодою на здійснення розрахунково-касового обслуговування, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня;

доручення платників про списання коштів з їхніх рахунків приймаються банками до виконання в межах наявних на цих рахунках коштів;

розпорядження стягувачів щодо примусового списання коштів із рахунків платників приймаються банками незалежно від наявності достатнього залишку коштів для списання, але виконуються банком частково у межах наявного залишку коштів, а в невиконаній сумі повертаються стягувачам;

за браком або недостатністю коштів на рахунку платника банк не здійснює обліку заборгованості платника та не веде реєстру розрахункових та виконавчих документів, не сплачених в строк;

розрахункові документи на списання або примусове списання (стягнення) коштів з рахунка клієнта, які не виконуються з вини банку за браком або недостатністю коштів на кореспондентському рахунку банку, приймаються банком та обліковуються на позабалансовому рахунку № 9804 «Розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини банку, та ті, за якими стягнення зупинено»;

платники, які не дотримуються встановлених строків платежів, несуть відповідальність за нормами Закону України від 22.11.96 за № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»;

платники, як правило, самостійно нараховують пеню за несвоєчасно сплачені ними суми, подаючи до банку одне платіжне доручення на переказ її разом із основним боргом. У разі оформлення окремого платіжного доручення на переказ пені платіжне доручення подається до банку разом із платіжним дорученням на сплату основного боргу. У рядку «Призначення платежу» зазначається: «пеня за прострочення … (вид платежу)», номер, дата і сума документа, за прострочення якого нараховано пеню, наводиться її розрахунок і посилання на угоду, за якою встановлено розмір пені;

банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа, оформленого його клієнтом, і за повноту та своєчасність оплати ним податків, зборів та обов’язкових платежів. Усі суперечки, що виникають між учасниками розрахунків, вирішуються ними у претензійно-позовному порядку поза участю банку;

спірні питання та взаємні претензії між банками та їхніми клієнтами розглядаються відповідно до укладених угод або у претензійно-позовному порядку.

Інструкція про безготівкові розрахунки містить бланки форм розрахункових документів, реквізити яких заповнюються згідно з вимогами, наведеними у додатку 8.

Відмітною ознакою безготівкового платіжного обігу є те, що для проведення платежів використовуються тільки безготівкові гроші. Це можливо, коли платник і одержувач мають поточні рахунки в будь-якому банку на території України або за кордоном (для міжнародних розрахунків). Зрозуміло, що безготівковий платіж здійснюватиметься швидко та надійно лише за наявності розвинутої мережі міжбанківських розрахунків та платіжних документів єдиного зразка. В Україні ці передумови враховано в практичній сфері діяльності банківської системи.

Так, із січня 1994 року Національний банк запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі. Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від стороннього втручання. Система електронних платежів (СЕП) забезпечує досягнення світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, обмежує ризик обігу фальшивих грошей та скорочує до мінімуму термін проходження платежів.

Сучасна система безготівкових розрахунків передбачає, що розрахунки між підприємствами проводять банки, а розрахунки між банками здійснюються через мережу розрахункових палат з Центральною розрахунковою палатою в Києві.

Банківські операції можуть також проводитись через кореспондентські рахунки, які банки відкривають один одному відповідно до кореспондентських угод.

Безготівкові розрахунки — це переказування певної суми коштів із рахунків платників на рахунки одержувачів, а також переказування з доручення підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки одержувачів.

В Україні можуть застосовуватися акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Для здійснення розрахункових операцій використовуються платіжні інструменти у формі: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.

Для здійснення розрахунків клієнти банку самостійно вибирають названі платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Учасники безготівкових розрахунків відкривають рахунки у будь-яких банках України з власного вибору та за згодою банків.

Порядок відкриття рахунків визначений «Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», що її затверджено постановою Правління НБУ 18.12.98  № 527.

Банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів, а також можуть своїми нормативними документами встановлювати додаткові внутрішні правила здійснення безготівкових розрахунків за умови, що ці правила не суперечать чинному законодавству та нормативно-правовим актам Національного банку України.

Безготівкові операції базуються на таких принципах:

кошти суб’єктів господарської діяльності підлягають зберіганню на їхніх поточних рахунках у банку;

банки списують кошти з рахунків тільки з доручення їхніх власників або з розпорядження стягувачів, що мають право на виконання примусового списання (стягнення) коштів з рахунків платників;

ці розпорядження стягувачів та доручення платників про списання коштів з рахунків складаються на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються «Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті»;

платник може давати доручення на списання коштів зі свого рахунка на відповідному розрахунковому документі в електрон­ному вигляді, якщо це передбачено у договорі між ним і банком;

видаткові операції на рахунках юридичних або фізичних осіб можуть припинятися та відновлюватися вповноваженими державними органами відповідно до чинних законів України;

доручення платників на списання коштів з їхніх рахунків і зарахування коштів на рахунки одержувачів банки здійснюють у терміни, встановлені чинним законодавством;

у разі затримки зарахування коштів на рахунок клієнта понад встановлений термін банк сплачує на користь одержувача коштів пеню в розмірі, передбаченому угодою на здійснення розрахунково-касового обслуговування, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня;

доручення платників про списання коштів з їхніх рахунків приймаються банками до виконання в межах наявних на цих рахунках коштів;

розпорядження стягувачів щодо примусового списання коштів із рахунків платників приймаються банками незалежно від наявності достатнього залишку коштів для списання, але виконуються банком частково у межах наявного залишку коштів, а в невиконаній сумі повертаються стягувачам;

за браком або недостатністю коштів на рахунку платника банк не здійснює обліку заборгованості платника та не веде реєстру розрахункових та виконавчих документів, не сплачених в строк;

розрахункові документи на списання або примусове списання (стягнення) коштів з рахунка клієнта, які не виконуються з вини банку за браком або недостатністю коштів на кореспондентському рахунку банку, приймаються банком та обліковуються на позабалансовому рахунку № 9804 «Розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини банку, та ті, за якими стягнення зупинено»;

платники, які не дотримуються встановлених строків платежів, несуть відповідальність за нормами Закону України від 22.11.96 за № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»;

платники, як правило, самостійно нараховують пеню за несвоєчасно сплачені ними суми, подаючи до банку одне платіжне доручення на переказ її разом із основним боргом. У разі оформлення окремого платіжного доручення на переказ пені платіжне доручення подається до банку разом із платіжним дорученням на сплату основного боргу. У рядку «Призначення платежу» зазначається: «пеня за прострочення … (вид платежу)», номер, дата і сума документа, за прострочення якого нараховано пеню, наводиться її розрахунок і посилання на угоду, за якою встановлено розмір пені;

банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа, оформленого його клієнтом, і за повноту та своєчасність оплати ним податків, зборів та обов’язкових платежів. Усі суперечки, що виникають між учасниками розрахунків, вирішуються ними у претензійно-позовному порядку поза участю банку;

спірні питання та взаємні претензії між банками та їхніми клієнтами розглядаються відповідно до укладених угод або у претензійно-позовному порядку.

Інструкція про безготівкові розрахунки містить бланки форм розрахункових документів, реквізити яких заповнюються згідно з вимогами, наведеними у додатку 8.