11.1. Теоретичні засади класифікації портфеля цінних паперів банку

Сукупність придбаних (отриманих) банком цінних паперів, право власності, користування та розпорядження якими належить банкові та які згруповано за типами і призначенням, називають портфелем цінних паперів (ЦП).

Загальний балансовий портфель ЦП розподіляється на:

портфель торговельних цінних паперів;

портфель цінних паперів на продаж;

портфель цінних паперів на інвестиції.

Віднесення тієї чи іншої групи цінних паперів до відповідного портфеля залежить від намірів та реальних можливостей банку.

Наміри — це первинні міркування банку в момент придбання ЦП щодо напрямів їх дальшого використання. Відповідно до цього фактора торговельними вважають цінні папери, придбані для отримання прибутку внаслідок короткострокових коливань їхньої ціни. Певна річ, до цієї групи не належать цінні папери, що не обертаються на активному ринку, а також ті, корисність яких дедалі зменшуватиметься.

Цінні папери треба також класифікувати як торговельні, коли банк має документальне підтвердження фактичної схеми отримання короткострокового прибутку. В іншому разі цінні папери треба відносити до портфеля на продаж, зокрема:

акції, емітенти яких не є асоційованими або дочірніми компаніями банку і які банк утримує для одержання дивідендного доходу або доходу внаслідок зростання капіталу підприємств-емітентів;

пайові цінні папери, справедлива вартість яких не визначається за браком активного фондового ринку;

боргові цінні папери, які банк не має наміру або можливості утримувати аж до погашення;

пайові цінні папери асоційованих та дочірніх підприємств, якщо їх придбано тільки для продажу протягом року з дати придбання. До уваги беруть також те, що характер діяльності зазначених підприємств обмежує їхню здатність передавати кошти до банку протягом періоду, що перевищує один рік.

Під час придбання ЦП їх відображають у фінансовому обліку за собівартістю, яка включає ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов’язані з цим процесом.

За умови, що придбання ЦП здійснюється обміном на інші активи, собівартість ЦП визначається через справедливу вартість цих активів. Якщо ж ЦП банк отримує обміном на цінні папери власної емісії, то собівартість придбаних ЦП визначається так само — через справедливу вартість переданих.

Справедливою вартістю ЦП вважається:

середнє котирування протягом місяця на організаційно оформленому біржовому ринку (за умови, що відбулося не менше восьми торгів);

середнє котирування не менше ніж на п’яти біржах (на день останніх торгів місяця, за умови, що торги відбулися на різних біржах з розривом у часі не більше трьох робочих днів);

середнє котирування купівлі ЦП на організаційно оформленому позабіржовому ринку за останній тиждень місяця, що підтверджується щонайменше 10-ма укладеними угодами купівлі-
продажу;

середня вартість купівлі ЦП на вторинному неорганізованому ринку, що також підтверджується щонайменше 10-ма укладеними угодами купівлі-продажу.

За неможливості використання будь-якої із наведених методик розрахунку справедливої вартості ЦП уважають такими, що не обертаються на активному фондовому ринку.

Усі цінні папери на дату складання балансу показуються за справедливою вартістю, за винятком таких, що:

утримуються до погашення;

не обертаються на активному фондовому ринку;

є вкладеннями в асоційовані та дочірні компанії.

Цінні папери, щодо яких визначення справедливої вартості є неможливим, обліковуються за собівартістю. Не варто забувати, однак, що ЦП, котрі утримуються до погашення, обліковуються за амортизованою собівартістю, а ЦП у портфелі вкладень в асоційовані та дочірні компанії — за методом участі в капіталі.

Зрозуміло, що портфель ЦП на інвестиції включатиме ті групи цінних паперів, що були придбані банком для отримання дивідендного або процентного доходу. Інакше кажучи, портфель цінних паперів на інвестиції формується за рахунок тих цінних паперів, що утримуватимуться банком аж до дати погашення.

На реальну можливість виконати свої наміри впливають такі фактори, як наявність ліквідних коштів, нормативний (і вищий) рівень достатності капіталу та платоспроможності.

Для класифікації груп ЦП спроможність банку виконати свої наміри вважають основним критерієм.

Зауважимо, що групою цінних паперів заведено вважати ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку. Група може складається з одного або будь-якої іншої кількості ЦП. Наприклад, п’ять простих акцій 2-ї емісії АТ «Мир» вважатиметься однією групою, а одна привілейована акція 1-ї емісії того самого емітента — іншою.

Під час первинного розподілу ЦП за портфелями банк не повинен відносити ті чи ті ЦП до портфеля на інвестиції, якщо він передбачає продати їх з причин:

зміни рівня ринкових процентних ставок;

зниження рівня ліквідності банку;

зміни строків та джерел фінансування активних операцій;

підвищення рівня валютного ризику.

Отже, цінний папір — це грошовий документ, що засвідчує право володіння або відносини позики між емітентом та власником і передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи процентів, а також можливість передачі іншим особам грошових та інших прав, що випливають з цього документа.

Сукупність придбаних (отриманих) банком цінних паперів, право власності, користування та розпорядження якими належить банкові та які згруповано за типами і призначенням, називають портфелем цінних паперів (ЦП).

Загальний балансовий портфель ЦП розподіляється на:

портфель торговельних цінних паперів;

портфель цінних паперів на продаж;

портфель цінних паперів на інвестиції.

Віднесення тієї чи іншої групи цінних паперів до відповідного портфеля залежить від намірів та реальних можливостей банку.

Наміри — це первинні міркування банку в момент придбання ЦП щодо напрямів їх дальшого використання. Відповідно до цього фактора торговельними вважають цінні папери, придбані для отримання прибутку внаслідок короткострокових коливань їхньої ціни. Певна річ, до цієї групи не належать цінні папери, що не обертаються на активному ринку, а також ті, корисність яких дедалі зменшуватиметься.

Цінні папери треба також класифікувати як торговельні, коли банк має документальне підтвердження фактичної схеми отримання короткострокового прибутку. В іншому разі цінні папери треба відносити до портфеля на продаж, зокрема:

акції, емітенти яких не є асоційованими або дочірніми компаніями банку і які банк утримує для одержання дивідендного доходу або доходу внаслідок зростання капіталу підприємств-емітентів;

пайові цінні папери, справедлива вартість яких не визначається за браком активного фондового ринку;

боргові цінні папери, які банк не має наміру або можливості утримувати аж до погашення;

пайові цінні папери асоційованих та дочірніх підприємств, якщо їх придбано тільки для продажу протягом року з дати придбання. До уваги беруть також те, що характер діяльності зазначених підприємств обмежує їхню здатність передавати кошти до банку протягом періоду, що перевищує один рік.

Під час придбання ЦП їх відображають у фінансовому обліку за собівартістю, яка включає ціну придбання, комісійні винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові платежі та інші витрати, безпосередньо пов’язані з цим процесом.

За умови, що придбання ЦП здійснюється обміном на інші активи, собівартість ЦП визначається через справедливу вартість цих активів. Якщо ж ЦП банк отримує обміном на цінні папери власної емісії, то собівартість придбаних ЦП визначається так само — через справедливу вартість переданих.

Справедливою вартістю ЦП вважається:

середнє котирування протягом місяця на організаційно оформленому біржовому ринку (за умови, що відбулося не менше восьми торгів);

середнє котирування не менше ніж на п’яти біржах (на день останніх торгів місяця, за умови, що торги відбулися на різних біржах з розривом у часі не більше трьох робочих днів);

середнє котирування купівлі ЦП на організаційно оформленому позабіржовому ринку за останній тиждень місяця, що підтверджується щонайменше 10-ма укладеними угодами купівлі-
продажу;

середня вартість купівлі ЦП на вторинному неорганізованому ринку, що також підтверджується щонайменше 10-ма укладеними угодами купівлі-продажу.

За неможливості використання будь-якої із наведених методик розрахунку справедливої вартості ЦП уважають такими, що не обертаються на активному фондовому ринку.

Усі цінні папери на дату складання балансу показуються за справедливою вартістю, за винятком таких, що:

утримуються до погашення;

не обертаються на активному фондовому ринку;

є вкладеннями в асоційовані та дочірні компанії.

Цінні папери, щодо яких визначення справедливої вартості є неможливим, обліковуються за собівартістю. Не варто забувати, однак, що ЦП, котрі утримуються до погашення, обліковуються за амортизованою собівартістю, а ЦП у портфелі вкладень в асоційовані та дочірні компанії — за методом участі в капіталі.

Зрозуміло, що портфель ЦП на інвестиції включатиме ті групи цінних паперів, що були придбані банком для отримання дивідендного або процентного доходу. Інакше кажучи, портфель цінних паперів на інвестиції формується за рахунок тих цінних паперів, що утримуватимуться банком аж до дати погашення.

На реальну можливість виконати свої наміри впливають такі фактори, як наявність ліквідних коштів, нормативний (і вищий) рівень достатності капіталу та платоспроможності.

Для класифікації груп ЦП спроможність банку виконати свої наміри вважають основним критерієм.

Зауважимо, що групою цінних паперів заведено вважати ЦП однієї емісії одного емітента в одному портфелі банку. Група може складається з одного або будь-якої іншої кількості ЦП. Наприклад, п’ять простих акцій 2-ї емісії АТ «Мир» вважатиметься однією групою, а одна привілейована акція 1-ї емісії того самого емітента — іншою.

Під час первинного розподілу ЦП за портфелями банк не повинен відносити ті чи ті ЦП до портфеля на інвестиції, якщо він передбачає продати їх з причин:

зміни рівня ринкових процентних ставок;

зниження рівня ліквідності банку;

зміни строків та джерел фінансування активних операцій;

підвищення рівня валютного ризику.

Отже, цінний папір — це грошовий документ, що засвідчує право володіння або відносини позики між емітентом та власником і передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи процентів, а також можливість передачі іншим особам грошових та інших прав, що випливають з цього документа.