2.2. Показники результатів макроекономічної діяльності

Система національних рахунків передбачає застосування великої кількості макроекономічних показників. Серед них основними є ті, що подають інформацію про результати економічної діяльності країни та використовуються для здійснення макроекономічного аналізу та формування економічної політики держави.

Первинним показником результатів функціонування економіки країни є випуск — сукупна ринкова вартість товарів і послуг, вироблених резидентами країни за відповідний період. Згідно з межами виробничої сфери, визначеними в СНР, випуск включає:

товари, вироблені одиницями — резидентами країни, незалежно від того, як вони використовуються (поставлені іншим інституційним одиницям або використані для власного невиробничого споживання чи нагромадження, включаючи приріст запасів матеріальних оборотних коштів);

послуги, надані іншим інституційним одиницям, зокрема неринкові послуги органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства;

послуги домашніх господарств за проживання у власному житлі і домашні послуги, які надаються оплачуваною домашньою прислугою.

Для обчислення випуску враховуються різні ціни. Переважно випуск оцінюється в основних (базисних) цінах. Основна ціна — це ціна, яку отримують виробники товарів і послуг і яка не включає податки на продукти, але враховує субсидії на продукти. Якщо оцінка в основних цінах є неможливою, то використовуються ціни виробників, які крім основних цін включають також податки за мінусом субсидій на продукти, крім податків, аналогічних податку на додану вартість. В операціях, які характеризують використання товарів і послуг, застосовуються ринкові ціни (ціни покупців). Такі ціни включають всі податки за мінусом субсидій на продукти. Це означає, що ринкові ціни відображують усі витрати покупців на придбання продукції.

Серед показників, які характеризують результати економічної діяльності країни, центральне місце посідає валовий внутрішній продукт (ВВП). За своєю сутністю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за відповідний період.

Для з’ясування сутності ВВП важливе значення мають такі поняття, як «внутрішній продукт» і «кінцева продукція». Визначення ВВП як внутрішнього продукту означає, що при його обчисленні враховуються результати виробничої діяльності внутрішньої економіки, до якої відноситься діяльність резидентів на географічній території даної країни. На відміну від цього національна економіка — це економічна діяльність усіх резидентів даної країни, незалежно від їх місцезнаходження.

ВВП порівняно з випуском точніше вимірює обсяг національного виробництва, оскільки всі товари і послуги, що виробляються в країні, враховуються у ньому лише один раз. Отже, ВВП виключає кількоразове врахування результатів виробничої діяль­ності. Для пояснення цього розглянемо наведений нижче прик­лад. Припустимо, що виробництво та споживання бавовняного костюма складається з таких етапів. Спочатку певна фірма постачає іншій фірмі бавовну на суму 100 грн для переробки. Ця фірма переробляє бавовну в тканину, яку постачає третій фірмі, що виробляє костюм вартістю 200 грн. Фірма — виробник костюмів постачає свою продукцію вартістю 300 грн торговельній фірмі, у якої споживачі купують цей костюм за 400 грн.

Виникає питання: яку вартість потрібно враховувати у складі ВВП для визначення результатів економічної діяльності? Здоровий глузд підказує, що слід враховувати не 1000 грн (100 + 200 +
+ 300 + 400), а лише 400 грн, тобто вартість костюма, який є кінцевим продуктом. Якщо крім вартості кінцевого продукту врахувати у складі ВВП ще й вартість усіх проміжних продуктів (100 + + 200 + 300), які вже входять до складу кінцевого продукту, то це призведе до кількоразового врахування результатів економічної діяльності країни, тобто спотворить їх дійсну величину. Отже, ВВП — це вартість лише кінцевої продукції.

Кінцева продукція — це всі вироблені товари та послуги, які остаточно виходять із сфери виробництва, тобто не використовуються для подальшого виробництва. Кінцева продукція є продукцією кінцевого використання, до якої відноситься та частина випуску, що спрямовується на кінцеве споживання, інвестування та експорт. ВВП не враховує ту частину випуску, яка є проміжною продукцією (проміжним споживанням). До проміжної продукції відносяться товари та послуги, що купуються з метою подальшого перероблення, оброблення чи перепродажу. Вартісна оцінка проміжної продукції — це вартість товарів і послуг, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб, мінус вартість споживання основного капіталу.

Як уже зазначалося, для обчислення випуску, в тому числі й ВВП, використовуються відповідні ціни. Проте деякі товари і послуги не продаються на ринках і не мають реальної ціни. У такому разі, обчислюючи ВВП, застосовують умовне оцінювання. Умовну оцінку називають приписаною вартістю. Вона застосовується у певних випадках.

По-перше, це стосується житлової сфери. Як відомо, особа, котра наймає житло, платить орендну плату. Вона входить до складу ВВП як дохід власника будинку і витрати наймача. Проте більшість людей проживає у своїх власних будинках. Вони не платять орендної плати, але отримують такі самі послуги, що
й наймачі житла. Для врахування послуг, якими користуються влас-
ники будинків, у ВВП включають вартість цих послуг на рівні орендної плати, яку власник будинку ніби сплачує сам собі.

По-друге, приписана вартість застосовується у разі оцінювання послуг, які надає держава. Це стосується послуг державного управління, армії, міліції тощо. Такі послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, а фінансуються за рахунок державного бюджету. Система національних рахунків ураховує такі послуги у ВВП згідно з бюджетними видатками на їх фінансування. Тому заробітна плата працівників бюджетної сфери розглядається як вартість їхньої продукції.

Не всі кінцеві товари та послуги можуть бути враховані у ВВП. Наприклад, оренда автомобілів та інших благ тривалого користування, за аналогією з орендою житла, мала б враховуватися у ВВП за приписаною вартістю. Але на практиці зробити це неможливо. Відомо також, що домашні господарства виробляють і самі споживають у домашніх умовах страви, які не потрапляють на ринок. Проте вартість, що додається у процесі приготування домашніх страв, у ВВП не враховують. Неможливо також врахувати у ВВП і приписану вартість товарів і послуг, що виробляються і продаються у тіньовій економіці. Наведені приклади підтверджують, що ВВП не є абсолютно точним показником резуль­татів економічної діяльності країни, але з усіх можливих показників він є найбільш точним.

Згідно з СНР результати економічної діяльності виступають, з одного боку, як вироблений продукт, з іншого — як утворений дохід. ВВП є не лише виробленим продуктом, а й показником первинних доходів, які утворюють резиденти всередині країни. Проте дохід країни залежить і від результатів їх економічних відносин із зовнішнім світом. Це означає, що ВВП не повною мірою відбиває доходи, які може мати країна у своєму розпорядженні. Тому поряд із ВВП у СНР застосовуються й інші показники, які повніше відбивають величину доходу країни.

По-перше, первинні доходи, утворені в результаті виробничої діяльності одиниць-резидентів, розподіляються в основному між іншими одиницями-резидентами. Але певна частина їх може розподілятися на користь одиниць-нерезидентів (наприклад, проценти за кредити, надані країні іноземцями). На противагу цьому деякі первинні доходи, утворені в інших країнах, можуть розпо­ділятися на користь одиниць-резидентів (наприклад, оплата праці, зароблена одиницями-резидентами за кордоном).

У результаті наведеного розподілу первинних доходів формується показник валовий національний дохід. Він дорівнює валовому внутрішньому продукту плюс первинні доходи, які отримують одиниці-резиденти від одиниць-нерезидентів, мінус первин­ні доходи, які виплачуються нерезидентам. Цей показник є аналогом валового національного продукту, який застосовувався в СНР до 1993 р.

По-друге, первинні доходи, які отримують резиденти, можуть використовуватися частково для надання трансфертів нерезидентам. Аналогічно, резиденти можуть отримувати трансферти, дже­релом яких є первинні доходи резидентів інших країн. У результаті такого вторинного розподілу доходу утворюється показник валовий національний наявний дохід. Він дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, які надходять у країну від нерезидентів, мінус поточні трансферти, які надаються в розпорядження нерезидентів.

До основних макроекономічних показників слід також віднести кінцеве споживання та національні заощадження. Кінцеве спо­живання — це вартість товарів і послуг, використаних для задоволення як індивідуальних, так і колективних потреб людей. Воно складається з витрат на кінцеве споживання домашніх господарств, органів державного управління та некомерційних органі­зацій, що обслуговують домашні господарства.

Національні заощадження — це та частина валового національного наявного доходу, яка не використана на кінцеве споживання, а може бути спрямована на здійснення нагромадження, що охоплює приріст основного капіталу, зміну товарно-матеріальних запасів і придбання за мінусом вибуття цінностей.

Система національних рахунків передбачає застосування великої кількості макроекономічних показників. Серед них основними є ті, що подають інформацію про результати економічної діяльності країни та використовуються для здійснення макроекономічного аналізу та формування економічної політики держави.

Первинним показником результатів функціонування економіки країни є випуск — сукупна ринкова вартість товарів і послуг, вироблених резидентами країни за відповідний період. Згідно з межами виробничої сфери, визначеними в СНР, випуск включає:

товари, вироблені одиницями — резидентами країни, незалежно від того, як вони використовуються (поставлені іншим інституційним одиницям або використані для власного невиробничого споживання чи нагромадження, включаючи приріст запасів матеріальних оборотних коштів);

послуги, надані іншим інституційним одиницям, зокрема неринкові послуги органів державного управління і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства;

послуги домашніх господарств за проживання у власному житлі і домашні послуги, які надаються оплачуваною домашньою прислугою.

Для обчислення випуску враховуються різні ціни. Переважно випуск оцінюється в основних (базисних) цінах. Основна ціна — це ціна, яку отримують виробники товарів і послуг і яка не включає податки на продукти, але враховує субсидії на продукти. Якщо оцінка в основних цінах є неможливою, то використовуються ціни виробників, які крім основних цін включають також податки за мінусом субсидій на продукти, крім податків, аналогічних податку на додану вартість. В операціях, які характеризують використання товарів і послуг, застосовуються ринкові ціни (ціни покупців). Такі ціни включають всі податки за мінусом субсидій на продукти. Це означає, що ринкові ціни відображують усі витрати покупців на придбання продукції.

Серед показників, які характеризують результати економічної діяльності країни, центральне місце посідає валовий внутрішній продукт (ВВП). За своєю сутністю ВВП — це ринкова вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за відповідний період.

Для з’ясування сутності ВВП важливе значення мають такі поняття, як «внутрішній продукт» і «кінцева продукція». Визначення ВВП як внутрішнього продукту означає, що при його обчисленні враховуються результати виробничої діяльності внутрішньої економіки, до якої відноситься діяльність резидентів на географічній території даної країни. На відміну від цього національна економіка — це економічна діяльність усіх резидентів даної країни, незалежно від їх місцезнаходження.

ВВП порівняно з випуском точніше вимірює обсяг національного виробництва, оскільки всі товари і послуги, що виробляються в країні, враховуються у ньому лише один раз. Отже, ВВП виключає кількоразове врахування результатів виробничої діяль­ності. Для пояснення цього розглянемо наведений нижче прик­лад. Припустимо, що виробництво та споживання бавовняного костюма складається з таких етапів. Спочатку певна фірма постачає іншій фірмі бавовну на суму 100 грн для переробки. Ця фірма переробляє бавовну в тканину, яку постачає третій фірмі, що виробляє костюм вартістю 200 грн. Фірма — виробник костюмів постачає свою продукцію вартістю 300 грн торговельній фірмі, у якої споживачі купують цей костюм за 400 грн.

Виникає питання: яку вартість потрібно враховувати у складі ВВП для визначення результатів економічної діяльності? Здоровий глузд підказує, що слід враховувати не 1000 грн (100 + 200 +
+ 300 + 400), а лише 400 грн, тобто вартість костюма, який є кінцевим продуктом. Якщо крім вартості кінцевого продукту врахувати у складі ВВП ще й вартість усіх проміжних продуктів (100 + + 200 + 300), які вже входять до складу кінцевого продукту, то це призведе до кількоразового врахування результатів економічної діяльності країни, тобто спотворить їх дійсну величину. Отже, ВВП — це вартість лише кінцевої продукції.

Кінцева продукція — це всі вироблені товари та послуги, які остаточно виходять із сфери виробництва, тобто не використовуються для подальшого виробництва. Кінцева продукція є продукцією кінцевого використання, до якої відноситься та частина випуску, що спрямовується на кінцеве споживання, інвестування та експорт. ВВП не враховує ту частину випуску, яка є проміжною продукцією (проміжним споживанням). До проміжної продукції відносяться товари та послуги, що купуються з метою подальшого перероблення, оброблення чи перепродажу. Вартісна оцінка проміжної продукції — це вартість товарів і послуг, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб, мінус вартість споживання основного капіталу.

Як уже зазначалося, для обчислення випуску, в тому числі й ВВП, використовуються відповідні ціни. Проте деякі товари і послуги не продаються на ринках і не мають реальної ціни. У такому разі, обчислюючи ВВП, застосовують умовне оцінювання. Умовну оцінку називають приписаною вартістю. Вона застосовується у певних випадках.

По-перше, це стосується житлової сфери. Як відомо, особа, котра наймає житло, платить орендну плату. Вона входить до складу ВВП як дохід власника будинку і витрати наймача. Проте більшість людей проживає у своїх власних будинках. Вони не платять орендної плати, але отримують такі самі послуги, що
й наймачі житла. Для врахування послуг, якими користуються влас-
ники будинків, у ВВП включають вартість цих послуг на рівні орендної плати, яку власник будинку ніби сплачує сам собі.

По-друге, приписана вартість застосовується у разі оцінювання послуг, які надає держава. Це стосується послуг державного управління, армії, міліції тощо. Такі послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, а фінансуються за рахунок державного бюджету. Система національних рахунків ураховує такі послуги у ВВП згідно з бюджетними видатками на їх фінансування. Тому заробітна плата працівників бюджетної сфери розглядається як вартість їхньої продукції.

Не всі кінцеві товари та послуги можуть бути враховані у ВВП. Наприклад, оренда автомобілів та інших благ тривалого користування, за аналогією з орендою житла, мала б враховуватися у ВВП за приписаною вартістю. Але на практиці зробити це неможливо. Відомо також, що домашні господарства виробляють і самі споживають у домашніх умовах страви, які не потрапляють на ринок. Проте вартість, що додається у процесі приготування домашніх страв, у ВВП не враховують. Неможливо також врахувати у ВВП і приписану вартість товарів і послуг, що виробляються і продаються у тіньовій економіці. Наведені приклади підтверджують, що ВВП не є абсолютно точним показником резуль­татів економічної діяльності країни, але з усіх можливих показників він є найбільш точним.

Згідно з СНР результати економічної діяльності виступають, з одного боку, як вироблений продукт, з іншого — як утворений дохід. ВВП є не лише виробленим продуктом, а й показником первинних доходів, які утворюють резиденти всередині країни. Проте дохід країни залежить і від результатів їх економічних відносин із зовнішнім світом. Це означає, що ВВП не повною мірою відбиває доходи, які може мати країна у своєму розпорядженні. Тому поряд із ВВП у СНР застосовуються й інші показники, які повніше відбивають величину доходу країни.

По-перше, первинні доходи, утворені в результаті виробничої діяльності одиниць-резидентів, розподіляються в основному між іншими одиницями-резидентами. Але певна частина їх може розподілятися на користь одиниць-нерезидентів (наприклад, проценти за кредити, надані країні іноземцями). На противагу цьому деякі первинні доходи, утворені в інших країнах, можуть розпо­ділятися на користь одиниць-резидентів (наприклад, оплата праці, зароблена одиницями-резидентами за кордоном).

У результаті наведеного розподілу первинних доходів формується показник валовий національний дохід. Він дорівнює валовому внутрішньому продукту плюс первинні доходи, які отримують одиниці-резиденти від одиниць-нерезидентів, мінус первин­ні доходи, які виплачуються нерезидентам. Цей показник є аналогом валового національного продукту, який застосовувався в СНР до 1993 р.

По-друге, первинні доходи, які отримують резиденти, можуть використовуватися частково для надання трансфертів нерезидентам. Аналогічно, резиденти можуть отримувати трансферти, дже­релом яких є первинні доходи резидентів інших країн. У результаті такого вторинного розподілу доходу утворюється показник валовий національний наявний дохід. Він дорівнює валовому національному доходу плюс поточні трансферти, які надходять у країну від нерезидентів, мінус поточні трансферти, які надаються в розпорядження нерезидентів.

До основних макроекономічних показників слід також віднести кінцеве споживання та національні заощадження. Кінцеве спо­живання — це вартість товарів і послуг, використаних для задоволення як індивідуальних, так і колективних потреб людей. Воно складається з витрат на кінцеве споживання домашніх господарств, органів державного управління та некомерційних органі­зацій, що обслуговують домашні господарства.

Національні заощадження — це та частина валового національного наявного доходу, яка не використана на кінцеве споживання, а може бути спрямована на здійснення нагромадження, що охоплює приріст основного капіталу, зміну товарно-матеріальних запасів і придбання за мінусом вибуття цінностей.