15.2. Платіжний баланс

Сутність та методологія
складання платіжного балансу

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнене відображення в платіжному балансі. Функціонально платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка охоплює сукупність економічних операцій певної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності даної країни та обґрунтування економічної політики держави. За формою складання платіжний баланс є статистичним звітом, в якому в систематизованому вигляді подається інформація про зовнішньоекономічні операції резидентів країни за певний період (квартал, півріччя, рік). Складання платіжного балансу є обов’язковою вимогою для всіх країн — членів Міжнародного валютного фонду (МВФ). В Україні відповідальність за складання платіжного балансу покладено на Національний банк України, який координує діяльність ряду інших установ, що беруть участь в його розробленні.

Платіжний баланс розраховується в національній або іноземній валюті й складається із стандартних рахунків і статей, в яких відображуються результати відповідних зовнішньоекономічних операцій. Ці операції охоплюють товарний експорт та імпорт, надання та отримання послуг і трансфертів, продаж і купівлю активів тощо.

Усі економічні операції, які відображуються в платіжному балансі, поділяються на поточні та капітальні. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточними трансфертами. Капітальні операції пов’язані з інвестиційною та кредитною діяльністю і є операціями з активами та зобов’язаннями. Відповідно до цього платіжний баланс складається з двох рахунків — рахунка поточних операцій та рахунка операцій з капіталом і фінансових операцій. Спрощений варіант платіжного балансу України за 2003 р. наведено в табл. 15.1.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку. Це означає, що кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої статті.

Таблиця 15.1

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ за 2003 рік*

млн дол. США

За кредитом відповідних статей відображуються зі знаком «+» такі операції, які забезпечують надходження в країну іноземної валюти. До кредитових операцій відносяться: експорт товарів і послуг; надходження з-за кордону доходів і трансфертів; отримання іноземних кредитів; продаж нерезидентам нерухомого майна та цінних паперів тощо.

За дебетом відповідних статей обліковуються зі знаком «–» операції, пов’язані з витрачанням країною іноземної валюти. До дебетових операцій відносяться: імпорт товарів і послуг; доходи і трансферти, що переказуються за межі країни; надання кредитів іноземцям; купівля у нерезидентів нерухомого майна та цінних паперів тощо.

Різниця між кредитовими та дебетовими статтями визначає сальдо платіжного балансу.

Переважна більшість операцій, що обліковується у платіжному балансі, за своєю сутністю є еквівалентним обміном економічними цінностями в різних формах. Але поряд із цим у ньому враховуються і такі операції, які є односторонніми, тобто не супроводжуються зустрічним потоком економічних цінностей. Операції такого роду відображують надання економічних цінностей на безоплатній основі (безкоштовне передання товарів, нерухомого майна або фінансових активів). Для врахування цих операцій на умовах подвійного запису в платіжному балансі запро­ваджено статтю «Трансферти». Це означає, що в разі отримання резидентом України гуманітарної допомоги у вигляді товарів вартістю 100 тис. дол. США, у дебетовій статті «Імпорт товарів» зазначена сума буде проставлена з мінусом, а в кредиті статті «Трансферти» — з плюсом.

Згідно з бухгалтерським методом подвійного запису обсяги зовнішньоекономічних операцій по кредиту мають збігатися з обсягом цих операцій по дебету і тому сальдо платіжного балансу має завжди дорівнювати нулю. Проте на практиці цього не спостерігається. Це пояснюється тим, що інформація про зустрічні потоки економічних цінностей за кожною операцією надходить з різних джерел. Наприклад, інформацію про перетин товарів через митний кордон України надає митна статистика, а інформацію про надходження іноземної валюти та інвалютні платежі акумулює банківська статистика. Між інформацією, що надходить із зазначених джерел, як правило, виникають часові та вартісні розбіжності, внаслідок чого кредитові та дебетові проводки не збігаються. У платіжному балансі України різниця між цими проводками визначається як чисті помилки та упущення, які знаходять відображення в автономній статті «Помилки та упущення».

Рахунок поточних операцій

Із двох розділів платіжного балансу головним є рахунок поточ­них операцій, або поточний рахунок. Він складається з трьох частин.

Перша частина поточного рахунка — баланс товарів та послуг, який відображує співвідношення між експортом та імпортом товарів і нефакторних послуг. Той компонент цього балансу, що відображує співвідношення між експортом та імпортом товарів, є балансом товарів, який частіше називають торговельним балансом. Сальдо цього балансу визначається як різниця між експортом та імпортом товарів. Якщо експорт перевищує імпорт, то сальдо торговельного балансу є додатним, а торговельний баланс — профіцитним (або активним). Якщо експорт менший за імпорт, то сальдо торговельного балансу є від’ємним, а торговельний баланс — дефіцитним (або пасивним).

Торгівля товарами — це експорт-імпорт «видимих» товарів. Послуги вважаються «невидимими» товарами. В балансі товарів і послуг враховуються лише нефакторні послуги. До них належать послуги, які не пов’язані з використанням факторів виробництва, а спрямовані на виконання певних функцій. У сучасній міжнародній торгівлі до нефакторних послуг відносяться такі послуги: транспортні, будівельні, комунікаційні, туристичні, фінансові тощо.

Сальдо балансу товарів і послуг — це чистий експорт, який є одним із компонентів сукупного попиту (сукупних витрат). Як видно з даних табл. 15.1, в Україні у 2003 р. сальдо цього балансу було додатним і становило 1288 млн дол. США. Такий результат був забезпечений за рахунок балансу послуг, додатне сальдо якого суттєво перекрило від’ємне сальдо балансу товарів.

Друга частина поточного рахунка — доходи. В цій частині поточного рахунку відображається міжнародний рух доходів від факторних послуг, до яких відносяться послуги, пов’язані з використанням факторів виробництва. До складу доходів від факторних послуг входять: заробітна плата, зароблена за кордоном; дивіденди з прямих і портфельних інвестицій, вкладених за кор­доном; проценти від позичкового капіталу (наданих або отриманих кредитів). Сальдо доходів обчислюється як різниця між доходами, отриманими резидентами, і доходами, виплаченими нерезидентам країни. Отже, сальдо доходів є чистим зовнішнім доходом країни від міжнародного обміну факторними послугами. Згідно з даними табл. 15.1 в Україні у 2003 р. воно було від’ємним (581 млн дол. США). Це пояснюється значними витратами з обслуговування зовнішнього боргу України у 2003 р.

Третя частина поточного рахунка — поточні трансферти.
У платіжному балансі трансферти являють собою некомпенсовану передачу іншій країні або отримання від інших країн матеріальних і фінансових цінностей. Слід розрізняти поточні та капітальні трансферти. Рух поточних трансфертів враховується в рахунку поточних операцій, а рух капітальних трансфертів — у рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій.

Поточними є такі трансферти, які на безоплатній основі збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта (країни, що одержує трансферти) за рахунок країни-донора (країни, що надає трансферти). До складу поточних трансфертів відносяться: пенсії, дарунки, грошові перекази, гуманітарна та технічна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів — це чисті поточні трансферти, які обчислюються як різниця між надходженням трансфертів і виплатою трансфертів. За даними табл. 15.1, у 2003 р. чисті поточні трансферти в Україні становили 2184 млн дол. США.

Підсумовуючи всі статті поточного рахунка, отримуємо баланс рахунка поточних операцій. Як видно з табл. 15.1, у 2003 р. Україна вийшла на додатне сальдо рахунка поточних операцій у сумі 2891 млн дол. США. Такий результат утворився внаслідок додатного сальдо балансу послуг (1557 млн дол. США) та статті «Поточні трансферти» (2184 млн дол. США) і від’ємного сальдо балансу товарів (– 269 млн дол. США) та статті «Доходи»
(– 581 млн дол. США).

Рахунок операцій з капіталом
та фінансових операцій

Цей рахунок (у подальшому будемо застосовувати його скорочену назву — рахунок капітальних операцій) відображує потоки капіталу, пов’язані з капітальними трансфертами, купівлею-продажем матеріальних, нефінансових і фінансових активів, а також зобов’язаннями. Він має дві частини: рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом відбиває рух капітальних трансфертів і нефінансових активів. Основною статтею цього рахунка є стаття «Капітальні трансферти». До капітальних відносяться такі трансферти, які ведуть до зміни в обсягах активів чи пасивів донора та реципієнта. В результаті операцій з капітальними трансфертами капітал в країні-реципієнті збільшується, а в країні-донорі зменшується. Капітальні трансферти можуть надаватися у вигляді передання прав власності на основний капітал чи анулювання боргу, а також грошових переказів, спрямованих на збільшення активів отримувача (акції, нерухоме майно тощо). Капітальні трансферти одержані резидентами, відображуються у кредиті, а передані нерезидентам — у дебеті. Як видно з даних табл. 15.1, в Україні у 2003 р. результатом руху капітальних трансфертів та нефінансових активів стало від’ємне сальдо рахунка операцій з капіталом у сумі 17 млн дол. США.

Фінансовий рахунок відображує операції з фінансовими активами та зобов’язаннями, які виникають у резидентів відносно нерезидентів. У платіжному балансі виокремлюються чотири функціональні групи активів і зобов’язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції, резервні активи.

Прямі інвестиції — це міжнародна інвестиційна діяльність, яка передбачає встановлення довгострокових відносин між інвестором-нерезидентом і господарською одиницею-резидентом. Метою прямого інвестування є не лише отримання доходу, а й суттєвий вплив на управління підприємством-резидентом шляхом участі інвестора-нерезидента в його капіталі. Критерієм визначення інвестицій як прямих є вимога, згідно з якою іноземний інвестор має володіти не менш як 10 % акціонерного капіталу підприємства.

Портфельні інвестиції включають операції з борговими зобов’язаннями у формі цінних паперів (акції, облігації, векселі), здійснювані лише з метою одержання доходу. Тому до них належать такі фінансові інвестиції, завдяки яким іноземний інвестор володіє акціями в обсязі менш як 10 % акціонерного капіталу підприємства.

Інші інвестиції охоплюють усі ті операції з активами і зобов’язаннями, які не відносять до прямих і портфельних інвестицій, а також до резервних активів. До складу інших інвестицій входять усі види кредитів (довгострокові, середньострокові, короткострокові, торговельні); приріст (зменшення) залишків іноземної валюти на кореспондентських рахунках, депозити тощо.

Віднесення операцій з інвестиціями на кредит або дебет здійснюється згідно із загальним правилом. До кредитових відносяться операції, що забезпечують приплив капіталу в країну і в такий спосіб збільшують її пасиви та зобов’язання або зменшують вимоги до неї. До них належать: надходження інвестицій у формі рухомого та нерухомого майна; купівля нерезидентами вітчизняних акцій та облігацій; отримання резидентами іноземних кредитів. До дебетових відносяться операції, які викликають відплив капіталу з країни, що збільшує її активи та вимоги або зменшує її зобов’язання. Ними є: здійснення реальних і фінансових інвестицій в інші країни, надання кредитів іноземцям.

Резервні активи (міжнародні резерви) — це високоліквідні фінансові активи, що знаходяться під контролем центрального банку країни і можуть використовуватися для фінансування дефіциту платіжного балансу та здійснення інтервенцій на валютному ринку. В Україні до складу резервних активів входять: монетарне золото, іноземна валюта, резервна позиція України в МВФ, спеціальні права запозичення, що належать Україні.

Монетарне золото — це високочисте золото у формі монет, злитків або брусків не нижче 995 проби, яке перебуває у власності чи під контролем Національного банку України. При цьому вага золота вимірюється тройськими унціями (1 унція дорівнює 31,103480 г). Іноземна валюта включає готівку у вільно конвертованій валюті та вимоги центрального банку країни до нерезидентів у формі короткострокових депозитів у золоті та вільно конвертованій валюті, казначейських векселів, короткострокових і довгострокових цінних паперів нерезидентів тощо.

Резервна позиція у МВФ являє собою вимоги країни до МВФ, що визначаються на базі співвідношення між квотою даної країни у Фонді та активами Фонду. При цьому обсяг квоти (внеску) країни у Фонді залежить від величини її ВВП, масштабів зовнішньоторговельного обороту і міжнародних резервів. Для України це співвідношення становить 0,646 %.

Спеціальні права запозичення — це активи країни, що обчислюються в міжнародній грошовій одиниці, яка називається «спеціальні права запозичення» (СПЗ). Досить часто її визначають за англійською абревіатурою — SDR (special drawing rights). Ця міжнародна валюта не має готівкової форми, а існує лише у вигляді записів на спеціальних рахунках співучасників МВФ. Курс СПЗ визначається на базі кошика валют провідних країн-членів МВФ. Починаючи з 1 січня 1999 р. одиниця СПЗ стала визначатися на базі лише чотирьох валют (американського долара, євро, єни та фунта стерлінгів).

Слід враховувати, що резервні активи є зобов’язаннями іноземних центральних банків та інших фінансових установ, які є емітентами цих активів. Тому збільшення резервних активів країни означає збільшення її вимог до нерезидентів, що відображується в дебеті зі знаком «–», а скорочення резервних активів свідчить про зменшення вимог країни до нерезидентів, що відображується в кредиті зі знаком «+».

Взаємозв’язки рахунків
та врівноваження платіжного балансу

Поточний рахунок і рахунок капітальних операцій не є ізольованими розділами платіжного балансу, а пов’язані між собою. Зв’язок між ними проявляється в тому, що в рахунку поточних операцій відображується вартість реальних потоків, тобто рух товарів і послуг, а в рахунку капітальних операцій — переважно обсяги фінансових потоків, тобто рух фінансових активів і зобов’язань, що виникають у зв’язку з рухом товарів і послуг. Якщо між реальними і фінансовими потоками виникає дисбаланс, то він усувається за допомогою рахунка капітальних операцій.

Наприклад, країна має дефіцит поточного рахунка. Це означає, що в даній країні витрати іноземної валюти, пов’язані з оплатою імпорту та факторних послуг і надання трансфертів іноземцям, перевищують надходження іноземної валюти, пов’язані з виручкою від експорту, наданням факторних послуг і отриманням трансфертів від іноземців.

Як фінансується цей дефіцит? Він фінансується чистим припливом капіталу з-за кордону. Для цього країна повинна взяти позику в іноземців або продати іноземцям певну кількість своїх активів. Саме ці фінансові операції відображуються в рахунку капітальних операцій. І навпаки, якщо в країні виникає профіцит поточного рахунка, то він створює передумови для чисто-
го відпливу капіталу за кордон. Це означає, що країна використовує надлишок заробленої валюти для купівлі за кордоном нерухомого майна, фінансових активів або надання кредитів іноземцям.

Якщо надходження іноземної валюти від поточних операцій менші за її витрати на ці операції, то сальдо поточного рахунка є від’ємним. На противагу цьому приплив іноземного капіталу, який є джерелом фінансування дефіциту поточного рахунку, породжує додатне сальдо рахунка капітальних операцій. Якщо, навпаки, надходження іноземної валюти від поточних операцій перевищує її витрати на ці операції, то сальдо поточного рахунка є додатним, а відплив вітчизняного капіталу за кордон породжує від’ємне сальдо рахунка капітальних операцій. Але в усіх випадках платіжний баланс урівноважується за умов, коли сальдо поточного рахунка дорівнює сальдо рахунка капітальних операцій з протилежним знаком за одночасного врахування сальдо статті «Помилки та упущення». Це можна виразити такою формулою:

            (15.10)

де ВР — сальдо платіжного балансу; СА — сальдо поточного рахунка; КА — сальдо рахунка капітальних операцій; ЕО — сальдо статті «Помилки та упущення».

Згідно з табл. 15.1, окремі розділи платіжного балансу України у 2003 р. мали таке сальдо:

За таких умов додатне сальдо поточного рахунка нейтралізується сумою від’ємних сальдо рахунка капітальних операцій і статті «Помилки та упущення», що робить платіжний баланс рівноважним:

ВР = 2891 – 1938 – 953 = 0.

Платіжний баланс є рівноважним завжди — за своїм визначенням. Незбалансованими можуть бути лише окремі статті та рахунки. Але економісти і політики, оцінюючи платіжний баланс, досить часто говорять про його дефіцит або профіцит. Така оцінка платіжного балансу є правомірною, оскільки мова йде про неповний платіжний баланс, що охоплює поточний рахунок і рахунок капітальних операцій, з якого виключається стаття «Резервні активи». Неповний платіжний баланс, визначений на цих умовах, називається балансом автономних операцій, тобто операцій, які здійснюються суб’єктами приватної економіки без участі держави. На противагу цьому операції, що пов’язані з резервними активами, здійснюються державою і називаються неавто­номними.

Отже, платіжний баланс стає дефіцитним або профіцитним за умов, якщо нерівноважним є баланс автономних операцій. Сальдо балансу автономних операцій можно визначити за формулою

            (15.11)

де ВРа — сальдо балансу автономних операцій; RES — сальдо статті «Резервні активи».

Нерівноважність балансу автономних операцій свідчить про те, що країна отримала від всіх автономних операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на такі операції. Цей дисбаланс усувається за рахунок неавтономних операцій з резервними активами, що знаходяться під контролем центрального банку. Якщо баланс автономних операцій є дефіцитним, то він покривається за рахунок скорочення резервних активів централь­ного банку, яке означає зменшення вимог країни до нерезидентів і тому обліковується у кредиті зі знаком «+». У такому стані Україна знаходилася у 1998 р., коли її міжнародні резерви були виснажені на 1324 млн дол. США.

Якщо, навпаки, баланс автономних операцій складається з профіцитом, то його надлишок використовується для поповнення резервних активів. Це свідчить про збільшення вимог країни до нерезидентів і тому обліковується в дебеті зі знаком «–». Саме таку ситуацію унаочнює табл. 15.1, згідно з якою у 2003 р. Україна поповнила свої резервні активи на 2045 млн дол. США.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що від’ємне або додатне сальдо балансу автономних операцій нейтралізується додатним або від’ємним сальдо статті «Резервні активи», тобто ВРа = –RES. Завдяки цьому платіжний баланс урівноважується: ВР = ВРа +
+ RES = 0. При цьому зменшення резервних активів, що відображується зі знаком «+», відповідає дефіцитному платіжному балансу, а збільшення резервних активів, що відображується зі знаком «–», відповідає профіцитному платіжному балансу.

Сутність та методологія
складання платіжного балансу

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнене відображення в платіжному балансі. Функціонально платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка охоплює сукупність економічних операцій певної країни з іншими країнами і розробляється з метою здійснення контролю за ефективністю зовнішньоекономічної діяльності даної країни та обґрунтування економічної політики держави. За формою складання платіжний баланс є статистичним звітом, в якому в систематизованому вигляді подається інформація про зовнішньоекономічні операції резидентів країни за певний період (квартал, півріччя, рік). Складання платіжного балансу є обов’язковою вимогою для всіх країн — членів Міжнародного валютного фонду (МВФ). В Україні відповідальність за складання платіжного балансу покладено на Національний банк України, який координує діяльність ряду інших установ, що беруть участь в його розробленні.

Платіжний баланс розраховується в національній або іноземній валюті й складається із стандартних рахунків і статей, в яких відображуються результати відповідних зовнішньоекономічних операцій. Ці операції охоплюють товарний експорт та імпорт, надання та отримання послуг і трансфертів, продаж і купівлю активів тощо.

Усі економічні операції, які відображуються в платіжному балансі, поділяються на поточні та капітальні. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточними трансфертами. Капітальні операції пов’язані з інвестиційною та кредитною діяльністю і є операціями з активами та зобов’язаннями. Відповідно до цього платіжний баланс складається з двох рахунків — рахунка поточних операцій та рахунка операцій з капіталом і фінансових операцій. Спрощений варіант платіжного балансу України за 2003 р. наведено в табл. 15.1.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку. Це означає, що кожна економічна операція має подвійний запис — за кредитом однієї статті та дебетом іншої статті.

Таблиця 15.1

ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ за 2003 рік*

млн дол. США

За кредитом відповідних статей відображуються зі знаком «+» такі операції, які забезпечують надходження в країну іноземної валюти. До кредитових операцій відносяться: експорт товарів і послуг; надходження з-за кордону доходів і трансфертів; отримання іноземних кредитів; продаж нерезидентам нерухомого майна та цінних паперів тощо.

За дебетом відповідних статей обліковуються зі знаком «–» операції, пов’язані з витрачанням країною іноземної валюти. До дебетових операцій відносяться: імпорт товарів і послуг; доходи і трансферти, що переказуються за межі країни; надання кредитів іноземцям; купівля у нерезидентів нерухомого майна та цінних паперів тощо.

Різниця між кредитовими та дебетовими статтями визначає сальдо платіжного балансу.

Переважна більшість операцій, що обліковується у платіжному балансі, за своєю сутністю є еквівалентним обміном економічними цінностями в різних формах. Але поряд із цим у ньому враховуються і такі операції, які є односторонніми, тобто не супроводжуються зустрічним потоком економічних цінностей. Операції такого роду відображують надання економічних цінностей на безоплатній основі (безкоштовне передання товарів, нерухомого майна або фінансових активів). Для врахування цих операцій на умовах подвійного запису в платіжному балансі запро­ваджено статтю «Трансферти». Це означає, що в разі отримання резидентом України гуманітарної допомоги у вигляді товарів вартістю 100 тис. дол. США, у дебетовій статті «Імпорт товарів» зазначена сума буде проставлена з мінусом, а в кредиті статті «Трансферти» — з плюсом.

Згідно з бухгалтерським методом подвійного запису обсяги зовнішньоекономічних операцій по кредиту мають збігатися з обсягом цих операцій по дебету і тому сальдо платіжного балансу має завжди дорівнювати нулю. Проте на практиці цього не спостерігається. Це пояснюється тим, що інформація про зустрічні потоки економічних цінностей за кожною операцією надходить з різних джерел. Наприклад, інформацію про перетин товарів через митний кордон України надає митна статистика, а інформацію про надходження іноземної валюти та інвалютні платежі акумулює банківська статистика. Між інформацією, що надходить із зазначених джерел, як правило, виникають часові та вартісні розбіжності, внаслідок чого кредитові та дебетові проводки не збігаються. У платіжному балансі України різниця між цими проводками визначається як чисті помилки та упущення, які знаходять відображення в автономній статті «Помилки та упущення».

Рахунок поточних операцій

Із двох розділів платіжного балансу головним є рахунок поточ­них операцій, або поточний рахунок. Він складається з трьох частин.

Перша частина поточного рахунка — баланс товарів та послуг, який відображує співвідношення між експортом та імпортом товарів і нефакторних послуг. Той компонент цього балансу, що відображує співвідношення між експортом та імпортом товарів, є балансом товарів, який частіше називають торговельним балансом. Сальдо цього балансу визначається як різниця між експортом та імпортом товарів. Якщо експорт перевищує імпорт, то сальдо торговельного балансу є додатним, а торговельний баланс — профіцитним (або активним). Якщо експорт менший за імпорт, то сальдо торговельного балансу є від’ємним, а торговельний баланс — дефіцитним (або пасивним).

Торгівля товарами — це експорт-імпорт «видимих» товарів. Послуги вважаються «невидимими» товарами. В балансі товарів і послуг враховуються лише нефакторні послуги. До них належать послуги, які не пов’язані з використанням факторів виробництва, а спрямовані на виконання певних функцій. У сучасній міжнародній торгівлі до нефакторних послуг відносяться такі послуги: транспортні, будівельні, комунікаційні, туристичні, фінансові тощо.

Сальдо балансу товарів і послуг — це чистий експорт, який є одним із компонентів сукупного попиту (сукупних витрат). Як видно з даних табл. 15.1, в Україні у 2003 р. сальдо цього балансу було додатним і становило 1288 млн дол. США. Такий результат був забезпечений за рахунок балансу послуг, додатне сальдо якого суттєво перекрило від’ємне сальдо балансу товарів.

Друга частина поточного рахунка — доходи. В цій частині поточного рахунку відображається міжнародний рух доходів від факторних послуг, до яких відносяться послуги, пов’язані з використанням факторів виробництва. До складу доходів від факторних послуг входять: заробітна плата, зароблена за кордоном; дивіденди з прямих і портфельних інвестицій, вкладених за кор­доном; проценти від позичкового капіталу (наданих або отриманих кредитів). Сальдо доходів обчислюється як різниця між доходами, отриманими резидентами, і доходами, виплаченими нерезидентам країни. Отже, сальдо доходів є чистим зовнішнім доходом країни від міжнародного обміну факторними послугами. Згідно з даними табл. 15.1 в Україні у 2003 р. воно було від’ємним (581 млн дол. США). Це пояснюється значними витратами з обслуговування зовнішнього боргу України у 2003 р.

Третя частина поточного рахунка — поточні трансферти.
У платіжному балансі трансферти являють собою некомпенсовану передачу іншій країні або отримання від інших країн матеріальних і фінансових цінностей. Слід розрізняти поточні та капітальні трансферти. Рух поточних трансфертів враховується в рахунку поточних операцій, а рух капітальних трансфертів — у рахунку операцій з капіталом і фінансових операцій.

Поточними є такі трансферти, які на безоплатній основі збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реципієнта (країни, що одержує трансферти) за рахунок країни-донора (країни, що надає трансферти). До складу поточних трансфертів відносяться: пенсії, дарунки, грошові перекази, гуманітарна та технічна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів — це чисті поточні трансферти, які обчислюються як різниця між надходженням трансфертів і виплатою трансфертів. За даними табл. 15.1, у 2003 р. чисті поточні трансферти в Україні становили 2184 млн дол. США.

Підсумовуючи всі статті поточного рахунка, отримуємо баланс рахунка поточних операцій. Як видно з табл. 15.1, у 2003 р. Україна вийшла на додатне сальдо рахунка поточних операцій у сумі 2891 млн дол. США. Такий результат утворився внаслідок додатного сальдо балансу послуг (1557 млн дол. США) та статті «Поточні трансферти» (2184 млн дол. США) і від’ємного сальдо балансу товарів (– 269 млн дол. США) та статті «Доходи»
(– 581 млн дол. США).

Рахунок операцій з капіталом
та фінансових операцій

Цей рахунок (у подальшому будемо застосовувати його скорочену назву — рахунок капітальних операцій) відображує потоки капіталу, пов’язані з капітальними трансфертами, купівлею-продажем матеріальних, нефінансових і фінансових активів, а також зобов’язаннями. Він має дві частини: рахунок операцій з капіталом і фінансовий рахунок.

Рахунок операцій з капіталом відбиває рух капітальних трансфертів і нефінансових активів. Основною статтею цього рахунка є стаття «Капітальні трансферти». До капітальних відносяться такі трансферти, які ведуть до зміни в обсягах активів чи пасивів донора та реципієнта. В результаті операцій з капітальними трансфертами капітал в країні-реципієнті збільшується, а в країні-донорі зменшується. Капітальні трансферти можуть надаватися у вигляді передання прав власності на основний капітал чи анулювання боргу, а також грошових переказів, спрямованих на збільшення активів отримувача (акції, нерухоме майно тощо). Капітальні трансферти одержані резидентами, відображуються у кредиті, а передані нерезидентам — у дебеті. Як видно з даних табл. 15.1, в Україні у 2003 р. результатом руху капітальних трансфертів та нефінансових активів стало від’ємне сальдо рахунка операцій з капіталом у сумі 17 млн дол. США.

Фінансовий рахунок відображує операції з фінансовими активами та зобов’язаннями, які виникають у резидентів відносно нерезидентів. У платіжному балансі виокремлюються чотири функціональні групи активів і зобов’язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції, резервні активи.

Прямі інвестиції — це міжнародна інвестиційна діяльність, яка передбачає встановлення довгострокових відносин між інвестором-нерезидентом і господарською одиницею-резидентом. Метою прямого інвестування є не лише отримання доходу, а й суттєвий вплив на управління підприємством-резидентом шляхом участі інвестора-нерезидента в його капіталі. Критерієм визначення інвестицій як прямих є вимога, згідно з якою іноземний інвестор має володіти не менш як 10 % акціонерного капіталу підприємства.

Портфельні інвестиції включають операції з борговими зобов’язаннями у формі цінних паперів (акції, облігації, векселі), здійснювані лише з метою одержання доходу. Тому до них належать такі фінансові інвестиції, завдяки яким іноземний інвестор володіє акціями в обсязі менш як 10 % акціонерного капіталу підприємства.

Інші інвестиції охоплюють усі ті операції з активами і зобов’язаннями, які не відносять до прямих і портфельних інвестицій, а також до резервних активів. До складу інших інвестицій входять усі види кредитів (довгострокові, середньострокові, короткострокові, торговельні); приріст (зменшення) залишків іноземної валюти на кореспондентських рахунках, депозити тощо.

Віднесення операцій з інвестиціями на кредит або дебет здійснюється згідно із загальним правилом. До кредитових відносяться операції, що забезпечують приплив капіталу в країну і в такий спосіб збільшують її пасиви та зобов’язання або зменшують вимоги до неї. До них належать: надходження інвестицій у формі рухомого та нерухомого майна; купівля нерезидентами вітчизняних акцій та облігацій; отримання резидентами іноземних кредитів. До дебетових відносяться операції, які викликають відплив капіталу з країни, що збільшує її активи та вимоги або зменшує її зобов’язання. Ними є: здійснення реальних і фінансових інвестицій в інші країни, надання кредитів іноземцям.

Резервні активи (міжнародні резерви) — це високоліквідні фінансові активи, що знаходяться під контролем центрального банку країни і можуть використовуватися для фінансування дефіциту платіжного балансу та здійснення інтервенцій на валютному ринку. В Україні до складу резервних активів входять: монетарне золото, іноземна валюта, резервна позиція України в МВФ, спеціальні права запозичення, що належать Україні.

Монетарне золото — це високочисте золото у формі монет, злитків або брусків не нижче 995 проби, яке перебуває у власності чи під контролем Національного банку України. При цьому вага золота вимірюється тройськими унціями (1 унція дорівнює 31,103480 г). Іноземна валюта включає готівку у вільно конвертованій валюті та вимоги центрального банку країни до нерезидентів у формі короткострокових депозитів у золоті та вільно конвертованій валюті, казначейських векселів, короткострокових і довгострокових цінних паперів нерезидентів тощо.

Резервна позиція у МВФ являє собою вимоги країни до МВФ, що визначаються на базі співвідношення між квотою даної країни у Фонді та активами Фонду. При цьому обсяг квоти (внеску) країни у Фонді залежить від величини її ВВП, масштабів зовнішньоторговельного обороту і міжнародних резервів. Для України це співвідношення становить 0,646 %.

Спеціальні права запозичення — це активи країни, що обчислюються в міжнародній грошовій одиниці, яка називається «спеціальні права запозичення» (СПЗ). Досить часто її визначають за англійською абревіатурою — SDR (special drawing rights). Ця міжнародна валюта не має готівкової форми, а існує лише у вигляді записів на спеціальних рахунках співучасників МВФ. Курс СПЗ визначається на базі кошика валют провідних країн-членів МВФ. Починаючи з 1 січня 1999 р. одиниця СПЗ стала визначатися на базі лише чотирьох валют (американського долара, євро, єни та фунта стерлінгів).

Слід враховувати, що резервні активи є зобов’язаннями іноземних центральних банків та інших фінансових установ, які є емітентами цих активів. Тому збільшення резервних активів країни означає збільшення її вимог до нерезидентів, що відображується в дебеті зі знаком «–», а скорочення резервних активів свідчить про зменшення вимог країни до нерезидентів, що відображується в кредиті зі знаком «+».

Взаємозв’язки рахунків
та врівноваження платіжного балансу

Поточний рахунок і рахунок капітальних операцій не є ізольованими розділами платіжного балансу, а пов’язані між собою. Зв’язок між ними проявляється в тому, що в рахунку поточних операцій відображується вартість реальних потоків, тобто рух товарів і послуг, а в рахунку капітальних операцій — переважно обсяги фінансових потоків, тобто рух фінансових активів і зобов’язань, що виникають у зв’язку з рухом товарів і послуг. Якщо між реальними і фінансовими потоками виникає дисбаланс, то він усувається за допомогою рахунка капітальних операцій.

Наприклад, країна має дефіцит поточного рахунка. Це означає, що в даній країні витрати іноземної валюти, пов’язані з оплатою імпорту та факторних послуг і надання трансфертів іноземцям, перевищують надходження іноземної валюти, пов’язані з виручкою від експорту, наданням факторних послуг і отриманням трансфертів від іноземців.

Як фінансується цей дефіцит? Він фінансується чистим припливом капіталу з-за кордону. Для цього країна повинна взяти позику в іноземців або продати іноземцям певну кількість своїх активів. Саме ці фінансові операції відображуються в рахунку капітальних операцій. І навпаки, якщо в країні виникає профіцит поточного рахунка, то він створює передумови для чисто-
го відпливу капіталу за кордон. Це означає, що країна використовує надлишок заробленої валюти для купівлі за кордоном нерухомого майна, фінансових активів або надання кредитів іноземцям.

Якщо надходження іноземної валюти від поточних операцій менші за її витрати на ці операції, то сальдо поточного рахунка є від’ємним. На противагу цьому приплив іноземного капіталу, який є джерелом фінансування дефіциту поточного рахунку, породжує додатне сальдо рахунка капітальних операцій. Якщо, навпаки, надходження іноземної валюти від поточних операцій перевищує її витрати на ці операції, то сальдо поточного рахунка є додатним, а відплив вітчизняного капіталу за кордон породжує від’ємне сальдо рахунка капітальних операцій. Але в усіх випадках платіжний баланс урівноважується за умов, коли сальдо поточного рахунка дорівнює сальдо рахунка капітальних операцій з протилежним знаком за одночасного врахування сальдо статті «Помилки та упущення». Це можна виразити такою формулою:

            (15.10)

де ВР — сальдо платіжного балансу; СА — сальдо поточного рахунка; КА — сальдо рахунка капітальних операцій; ЕО — сальдо статті «Помилки та упущення».

Згідно з табл. 15.1, окремі розділи платіжного балансу України у 2003 р. мали таке сальдо:

За таких умов додатне сальдо поточного рахунка нейтралізується сумою від’ємних сальдо рахунка капітальних операцій і статті «Помилки та упущення», що робить платіжний баланс рівноважним:

ВР = 2891 – 1938 – 953 = 0.

Платіжний баланс є рівноважним завжди — за своїм визначенням. Незбалансованими можуть бути лише окремі статті та рахунки. Але економісти і політики, оцінюючи платіжний баланс, досить часто говорять про його дефіцит або профіцит. Така оцінка платіжного балансу є правомірною, оскільки мова йде про неповний платіжний баланс, що охоплює поточний рахунок і рахунок капітальних операцій, з якого виключається стаття «Резервні активи». Неповний платіжний баланс, визначений на цих умовах, називається балансом автономних операцій, тобто операцій, які здійснюються суб’єктами приватної економіки без участі держави. На противагу цьому операції, що пов’язані з резервними активами, здійснюються державою і називаються неавто­номними.

Отже, платіжний баланс стає дефіцитним або профіцитним за умов, якщо нерівноважним є баланс автономних операцій. Сальдо балансу автономних операцій можно визначити за формулою

            (15.11)

де ВРа — сальдо балансу автономних операцій; RES — сальдо статті «Резервні активи».

Нерівноважність балансу автономних операцій свідчить про те, що країна отримала від всіх автономних операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на такі операції. Цей дисбаланс усувається за рахунок неавтономних операцій з резервними активами, що знаходяться під контролем центрального банку. Якщо баланс автономних операцій є дефіцитним, то він покривається за рахунок скорочення резервних активів централь­ного банку, яке означає зменшення вимог країни до нерезидентів і тому обліковується у кредиті зі знаком «+». У такому стані Україна знаходилася у 1998 р., коли її міжнародні резерви були виснажені на 1324 млн дол. США.

Якщо, навпаки, баланс автономних операцій складається з профіцитом, то його надлишок використовується для поповнення резервних активів. Це свідчить про збільшення вимог країни до нерезидентів і тому обліковується в дебеті зі знаком «–». Саме таку ситуацію унаочнює табл. 15.1, згідно з якою у 2003 р. Україна поповнила свої резервні активи на 2045 млн дол. США.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що від’ємне або додатне сальдо балансу автономних операцій нейтралізується додатним або від’ємним сальдо статті «Резервні активи», тобто ВРа = –RES. Завдяки цьому платіжний баланс урівноважується: ВР = ВРа +
+ RES = 0. При цьому зменшення резервних активів, що відображується зі знаком «+», відповідає дефіцитному платіжному балансу, а збільшення резервних активів, що відображується зі знаком «–», відповідає профіцитному платіжному балансу.