2.3. Методи обчислення ВВП і національного доходу

Валовий внутрішній продукт можна обчислювати за трьома методами: виробничим, розподільчим (за доходами) і за методом кінцевого використання (за витратами). Ці методи спираються на різну інформацію, але мають забезпечувати однаковий результат. Іншими словами, величина ВВП не залежить від методу його обчислення.

I. Виробничий метод. За цим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс чисті продуктові податки:

ВВП = .          (2.1)

У наведеній формулі вираз (випуск мінус проміжне споживання) є валовою доданою вартістю, створеною в окремих галузях економіки, а вираз (податки на продукти мінус субсидії на продукти) — це чисті продуктові податки.

Валова додана вартість — це та частина випуску, яка додається факторами виробництва до вартості проміжного споживання, тобто вартості сировини, матеріалів, електроенергії тощо, спожитих у процесі виробництва. Тому величина валової доданої вартості визначається як різниця між випуском і проміжним споживанням. Вона є валовим показником, оскільки включає в себе амортизацію (споживання основного капіталу).

До продуктових податків належать такі податки, що стягуються пропорційно до кількості або вартості продуктів, які вироб-
лені та продані як всередині країни, так і за кордон, або імпортовані резидентами. До цих податків відносять податок на додану вартість та інші податки такого типу, а також акцизний збір, імпорт­не та експортне мито тощо. Субсидії на продукти — це такі субсидії, які надаються з державного та місцевих бюджетів одиницям-резидентам для відшкодування поточних збитків підприємств.

Дані щодо ВВП, обчисленого на базі виробничого методу (табл. 2.3), дають змогу виділити дві особливості, притаманні цьо­му методу.

Таблиця 2.3

ВВП УКРАЇНИ в 2003 році,
ОБЧИСЛЕНИЙ ЗА ВИРОБНИЧИМ МЕТОДОМ

у фактичних цінах, млн грн

Джерело: Статистичний щорічник України за 2003 рік. К., Техніка, 2004, с. 33.

1) Валова додана вартість усіх галузей та економіки в цілому обчислюється в основних (базисних) цінах, які не включають продуктові податки, але враховують субсидії виробникам продук-
ції. ВВП обчислюється в ринкових цінах, до складу яких мають входити ці податки. За цих умов ВВП у ринкових цінах дорівнює сумі валової доданої вартості та чистих продуктових податків. Із даних табл. 2.3 видно, що в Україні у 2003 р. сума валової доданої вартості в основних цінах становила 235 589 млн грн, а ВВП у ринкових цінах дорівнював 264 165 млн грн. Це означає, що ринкові ціни вищі за основні на величину чистих продуктових податків, тобто на 28 576 млн грн [(264 165 – 235 589) млн грн].

Але ВВП може обчислюватися і в інших цінах. Якщо для оцінювання випуску використовуються ціни виробників, які охоплюють певні продуктові податки, то ВВП у ринкових цінах визначатиметься як валова додана вартість усіх галузей економіки плюс податки на імпорт, мінус субсидії на імпорт, а також плюс продуктові податки, які не входять до складу цін виробників, тобто податки, аналогічні податку на додану вартість.

2) При обчисленні валової доданої вартості всієї економіки
і ВВП оплата послуг фінансових посередників відображується зі знаком «–». Це пояснюється тим, що згідно з концепцією сучасної системи національних рахунків (1993) послуги фінансових посередників не створюють додану вартість, а відносяться до проміжного споживання. Але оскільки фактично вони знаходять відображення в кінцевих результатах діяльності відповідних галузей економіки, то валова додана вартість, створена в економіці, має бути зменшена на величину вартості цих послуг.

II. Розподільчий метод (за доходами). За цим методом ВВП являє собою суму первинних доходів, створених резидентами за певний період. При цьому до первинних доходів відносяться доходи, що утворюються внаслідок первинного розподілу виробленого ВВП між факторами виробництва, тобто між трудом, капіталом, а також урядом, який за свої послуги отримує податки. Виходячи з цього, величина ВВП обчислюється за формулою:

            (2.2)

Заробітна плата найманих працівників охоплює оплату праці у грошовій і натуральній формі, що нараховується всім найманим працівникам, та відрахування роботодавців до страхових фондів. Валовий прибуток характеризує перевищення доходів підприємств над їхніми поточними витратами і розподіляється на прибуток і споживання основного капіталу (амортизаційні відрахування). У свою чергу, прибуток підприємств розподіляється на такі елементи: а) податок на прибуток; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток.

Змішаний дохід — це дохід від індивідуального бізнесу (наприклад, невеликі майстерні, магазини, перукарні). Особливістю індивідуальних підприємств є те, що вони знаходяться у власності окремих осіб або невеликих груп людей, первинні доходи яких неможливо розподілити на заробітну плату та прибуток.

Податки на виробництво та імпорт складаються з двох елемен-
тів: а) податки, які сплачують одиниці-резиденти до державного бюджету, що пов’язані з виробництвом та імпортом товарів і послуг; б) платежі, які стягує держава з одиниць-резидентів за використання факторів виробництва та отримання дозволу на здійснення окремих видів економічної діяльності (податок на землю, транспортні засоби тощо). Податки на виробництво та імпорт розглядаються як первинний дохід держави в особі уряду. Субсидії на виробництво та імпорт включають крім поточних субсидій на продукти й інші субсидії, що мають природу капітальних трансфертів.

Дані табл. 2.4. щодо динаміки та структури ВВП України, обчисленого на базі розподільчого методу, виявляють, що голов­ною особливістю динаміки ВВП є випереджувальні темпи зростання оплати праці найманих працівників. У 2003 р. порівняно з 2001 р. оплата праці найманих працівників збільшилася майже на 40 %, а її частка в структурі ВВП зросла на 3 процентних пункти.

Таблиця 2.4.

ВВП УКРАЇНИ, ОБЧИСЛЕНИЙ ЗА РОЗПОДІЛЬЧИМ МЕТОДОМ

Джерело: Статистичний щорічник України за 2003 рік. К., Техніка, 2004, с. 36.

III. Метод кінцевого використання (за витратами). За цим методом ВВП визначається як сума всіх видів кінцевого використання (кінцеве споживання, валове нагромадження, чистий експорт). Згідно з таким визначенням ВВП можна обчислити за фор­мулою:

.           (2.3)

Як уже зазначалося, до кінцевого споживання входить споживання домашніх господарств, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства та органів державного управління.

Валове нагромадження розраховується як сума валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів оборотних коштів (товарно-матеріальних запасів) та чистого придбання цінностей (придбання за мінусом вибуття цінностей). Витрати, пов’я­зані з валовим нагромадженням основного капіталу та зміною товарно-матеріальних запасів, є інвестиціями, оскільки вони спрямовані на збільшення виробничого потенціалу економіки.

Що стосується витрат, пов’язаних із чистим придбанням цінностей, то вони не відносяться до інвестицій. Це пояснюється тим, що в даному разі під цінностями розуміють дорогоцінні метали і камені, антикварні вироби, мистецькі товари тощо. Вони являють собою непродуктивні активи, які використовуються не для виробництва, а з метою збереження чи збільшення реальної вартості зазначених цінностей. Враховуючи, що чисте придбання цінностей становить конче малу частку в складі валового нагромадження, при визначенні ВВП за методом кінцевого використання валове нагромадження прирівнюють до валових інвестицій.

Слід розрізняти реальні та фінансові інвестиції. Інвестиції як макроекономічна категорія — це реальні інвестиції, оскільки вони збільшують обсяг реального (фізичного) капіталу. Фінансові інвестиції є вкладанням грошових коштів в акції, облігації та інші фінансові активи. Вони не збільшують реальний капітал, а відображують передавання фінансових ресурсів від одних економічних суб’єктів до інших.

У широкому розумінні до інвестицій можна віднести будь-яку поточну діяльність, яка збільшує майбутній виробничий потенціал економіки. Під таким кутом освіту також можна розглядати як інвестицію в людський капітал, оскільки вона збільшує можливості робочої сили країни щодо виробництва валового внутрішнього продукту.

За впливом на основний капітал у складі валових інвестицій вирізняють два елементи:

чисті інвестиції — це та частина валових інвестицій, що спря­мовується на приріст основного капіталу;

відновлювальні інвестиції — та частина валових інвестицій, що використовуються на відновлення зношеного капіталу. Ці інвестиції дорівнюють амортизації, яка відображує величину спо­живання основного капіталу.

Отже, якщо від валових інвестицій відняти амортизацію, то отримаємо чисті інвестиції:

            (2.4)

Чистий експорт відображує вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Експорт відображає витрати нерезидентів на закупівлю і виробництво національних товарів і послуг, а імпорт, навпаки — вит­рати резидентів на закупівлю і виробництво іноземних товарів і послуг. Це означає, що зростання експорту збільшує витрати на виробництво ВВП за рахунок іноземців, а зростання імпорту зменшує витрати національної економіки на виробництво ВВП. У підсумку ВВП збільшується на таку величину, на яку іноземні витрати на закупівлю національних товарів і послуг (експорт) перевищують витрати національної економіки на іноземні товари і послуги (імпорт). Цією величиною є чистий експорт, який визначається за формулою

            (2.5)

Дані табл. 2.5 щодо ВВП України, обчисленого за методом кін-
цевого використання виявляють, що найвищими темпами зростають кінцеве споживання домашніх господарств, валове нагромадження основного капіталу та чистий експорт. Завдяки цьому їх частка в структурі ВВП за аналізований період зросла при змен­шенні частки інших складових.

Таблиця 2.5

ВВП УКРАЇНИ, ОБЧИСЛЕНИЙ
ЗА МЕТОДОМ КІНЦЕВОГО ВИКОРИСТАННЯ

Джерело: Статистичний щорічник України за 2003 рік. К., Техніка, 2004, с. 36.

Обчислення ВВП за формулою (2.3) відповідає принципам СНР—93. Але в процесі макроекономічного аналізу з метою розмежування кінцевих витрат приватного та державного секторів ця формула модифікується. Так, споживчі витрати домашніх господарств і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, можна об’єднати в категорію «приватне споживання», а кінцеві споживчі витрати сектору загального державного управління можна визначити як «державне споживання». Отже, кінцеві споживчі витрати складаються з двох елементів — приват­ного споживання та державного споживання. Аналогічно, складовими валового нагромадження є валові приватні інвестиції та валові державні інвестиції.

Враховуючи наведену реструктуризацію кінцевого використання, отримуємо аналітичну формулу ВВП, обчисленого за методом кінцевого використання:

Y = C + I + G + NX,  (2.6)

де Y — валовий внутрішній продукт (ВВП); C — приватне споживання; I — валові приватні внутрішні інвестиції; G — державні закупівлі; NX — чистий експорт.

Елементи рівняння (2.6) потребують певних пояснень. Так, приватне споживання (С) — це витрати на споживання всіх суб’єктів приватного сектору економіки, які переважно складаються зі споживання домогосподарств. У різних країнах частка приватного споживання у складі ВВП дуже суттєво коливається. До складу витрат на приватне споживання входять: товари поточного споживання (продовольчі товари, одяг, взуття, санітарно-гігієнічні товари тощо); товари тривалого користування (транспортні засоби, побутова техніка тощо); послуги (житлово-комунальні, юридичні, медичні, освітні тощо). Валові приватні внутрішні інвестиції (І) охоплюють лише ті інвестиції, що фінансуються резидентами всередині країни. Інвестиції, що фінансуються нерезидентами, називаються іноземними інвестиціями, які впливають на чистий експорт.

Державні закупівлі (G) охоплюють витрати державних органів (центральних і місцевих) на закупівлю споживчих та інвестиційних товарів і послуг. Державні витрати на закупівлю споживчих товарів і послуг (державне споживання) пов’язані з утриманням органів державного управління, армії, міліції, освіти, науки тощо. Державні інвестиції спрямовуються на закупівлю зброї, офісної техніки, на будівництво доріг, службових будинків тощо.

Слід наголосити, що до державних закупівель не входять видатки держави, пов’язані з виплатою трансфертних платежів (пенсії, стипендії тощо), а також видатки з обслуговування державного боргу (процентні платежі). Це пояснюється тим, що ці видатки не відображують закупівлю товарів і послуг, а слугують інструментом перерозподілу доходів. Виходячи з цього слід розрізняти два поняття: державні закупівлі та державні видатки. Державні закупівлі є елементом сукупних витрат на виробництво ВВП, а державні видатки відображують видатки державного бюджету. Державні видатки перевищують державні закупівлі на величину трансфертів і видатків з обслуговування державного
боргу.

Чистий експорт обчислюється як різниця між експортом (ЕХ) та імпортом (ІМ). Отже, чистий експорт можна визначити за фор­мулою

NX = ЕХ – ІМ.          (2.7)

Внутрішній продукт за своєю сутністю — це додана вартість. Амортизація (споживання основного капіталу), яка входить до ВВП, не є елементом доданої вартості. Вона відображує вартість, яка переноситься з основних фондів на продукт у процесі його виробництва. Тому її слід віднести до перенесеної вартості й до проміжного споживання. Це означає, що з теоретичного погляду амортизацію необхідно виключати з розрахунку внутрішнього продукту.

Проте в економічній практиці обчислення амортизації не відповідає вимогам СНР. Згідно з цими вимогами амортизація має нараховуватися на відновну вартість основних фондів (на практиці часто використовують первісну вартість) і на основі прямолінійного методу (на практиці часто застосовують прискорені методи). Усі ці відхилення від вимог СНР роблять облік амортизації неточним і незіставним між окремими країнами. Тому як показник додатної вартості застосовується ВВП, який врахує амортизацію і є валовою доданою вартістю. Поряд із цим за потреби і певного коригування амортизації може застосовуватися точніший показник внутрішнього продукту, а саме чистий внутрішній продукт. Його можна обчислити за формулою

NDP = Y – A, (2.8)

де NDP — чистий внутрішній продукт; А — амортизація.

Оскільки ВВП вимірює лише доходи, які отримує країна від внутрішнього виробництва, він не охоплює всі доходи резидентів. Щоб урахувати доходи від зовнішньоекономічної діяльності, застосовуються два додаткових показники. Першим з них є валовий національний дохід GNI, який визначається за формулою:

GNI = Y + NIf,          (2.9)

де NIf — чисті первинні доходи, отримані з-за кордону, які визначаються як різниця між первинними доходами, отримуваними резидентами з-за кордону (заробітна плата, доходи від власності, податки мінус субсидії на виробництво та імпорт), та аналогічними первинними доходами, виплачуваними нерезидентам.

Найбільш повною характеристикою національного доходу країни є валовий національний наявний дохід, який визначається за формулою:

GNDI = GNI + NTRf,           (2.10)

де NTRf — чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону, які охоплюють: чисті поточні податки на доходи, майно тощо, одержані від інших країн; чисті соціальні виплати та інші чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону.

Валовий національний наявний дохід відображує весь дохід (як зароблений, так і отриманий від зовнішнього світу), яким може розпоряджатися країна. Переважна частина цього доходу спрямовується на споживання, інша — на заощадження. Звідси випливає формула національних заощаджень:

            (2.11)

Валовий внутрішній продукт можна обчислювати за трьома методами: виробничим, розподільчим (за доходами) і за методом кінцевого використання (за витратами). Ці методи спираються на різну інформацію, але мають забезпечувати однаковий результат. Іншими словами, величина ВВП не залежить від методу його обчислення.

I. Виробничий метод. За цим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс чисті продуктові податки:

ВВП = .          (2.1)

У наведеній формулі вираз (випуск мінус проміжне споживання) є валовою доданою вартістю, створеною в окремих галузях економіки, а вираз (податки на продукти мінус субсидії на продукти) — це чисті продуктові податки.

Валова додана вартість — це та частина випуску, яка додається факторами виробництва до вартості проміжного споживання, тобто вартості сировини, матеріалів, електроенергії тощо, спожитих у процесі виробництва. Тому величина валової доданої вартості визначається як різниця між випуском і проміжним споживанням. Вона є валовим показником, оскільки включає в себе амортизацію (споживання основного капіталу).

До продуктових податків належать такі податки, що стягуються пропорційно до кількості або вартості продуктів, які вироб-
лені та продані як всередині країни, так і за кордон, або імпортовані резидентами. До цих податків відносять податок на додану вартість та інші податки такого типу, а також акцизний збір, імпорт­не та експортне мито тощо. Субсидії на продукти — це такі субсидії, які надаються з державного та місцевих бюджетів одиницям-резидентам для відшкодування поточних збитків підприємств.

Дані щодо ВВП, обчисленого на базі виробничого методу (табл. 2.3), дають змогу виділити дві особливості, притаманні цьо­му методу.

Таблиця 2.3

ВВП УКРАЇНИ в 2003 році,
ОБЧИСЛЕНИЙ ЗА ВИРОБНИЧИМ МЕТОДОМ

у фактичних цінах, млн грн

Джерело: Статистичний щорічник України за 2003 рік. К., Техніка, 2004, с. 33.

1) Валова додана вартість усіх галузей та економіки в цілому обчислюється в основних (базисних) цінах, які не включають продуктові податки, але враховують субсидії виробникам продук-
ції. ВВП обчислюється в ринкових цінах, до складу яких мають входити ці податки. За цих умов ВВП у ринкових цінах дорівнює сумі валової доданої вартості та чистих продуктових податків. Із даних табл. 2.3 видно, що в Україні у 2003 р. сума валової доданої вартості в основних цінах становила 235 589 млн грн, а ВВП у ринкових цінах дорівнював 264 165 млн грн. Це означає, що ринкові ціни вищі за основні на величину чистих продуктових податків, тобто на 28 576 млн грн [(264 165 – 235 589) млн грн].

Але ВВП може обчислюватися і в інших цінах. Якщо для оцінювання випуску використовуються ціни виробників, які охоплюють певні продуктові податки, то ВВП у ринкових цінах визначатиметься як валова додана вартість усіх галузей економіки плюс податки на імпорт, мінус субсидії на імпорт, а також плюс продуктові податки, які не входять до складу цін виробників, тобто податки, аналогічні податку на додану вартість.

2) При обчисленні валової доданої вартості всієї економіки
і ВВП оплата послуг фінансових посередників відображується зі знаком «–». Це пояснюється тим, що згідно з концепцією сучасної системи національних рахунків (1993) послуги фінансових посередників не створюють додану вартість, а відносяться до проміжного споживання. Але оскільки фактично вони знаходять відображення в кінцевих результатах діяльності відповідних галузей економіки, то валова додана вартість, створена в економіці, має бути зменшена на величину вартості цих послуг.

II. Розподільчий метод (за доходами). За цим методом ВВП являє собою суму первинних доходів, створених резидентами за певний період. При цьому до первинних доходів відносяться доходи, що утворюються внаслідок первинного розподілу виробленого ВВП між факторами виробництва, тобто між трудом, капіталом, а також урядом, який за свої послуги отримує податки. Виходячи з цього, величина ВВП обчислюється за формулою:

            (2.2)

Заробітна плата найманих працівників охоплює оплату праці у грошовій і натуральній формі, що нараховується всім найманим працівникам, та відрахування роботодавців до страхових фондів. Валовий прибуток характеризує перевищення доходів підприємств над їхніми поточними витратами і розподіляється на прибуток і споживання основного капіталу (амортизаційні відрахування). У свою чергу, прибуток підприємств розподіляється на такі елементи: а) податок на прибуток; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток.

Змішаний дохід — це дохід від індивідуального бізнесу (наприклад, невеликі майстерні, магазини, перукарні). Особливістю індивідуальних підприємств є те, що вони знаходяться у власності окремих осіб або невеликих груп людей, первинні доходи яких неможливо розподілити на заробітну плату та прибуток.

Податки на виробництво та імпорт складаються з двох елемен-
тів: а) податки, які сплачують одиниці-резиденти до державного бюджету, що пов’язані з виробництвом та імпортом товарів і послуг; б) платежі, які стягує держава з одиниць-резидентів за використання факторів виробництва та отримання дозволу на здійснення окремих видів економічної діяльності (податок на землю, транспортні засоби тощо). Податки на виробництво та імпорт розглядаються як первинний дохід держави в особі уряду. Субсидії на виробництво та імпорт включають крім поточних субсидій на продукти й інші субсидії, що мають природу капітальних трансфертів.

Дані табл. 2.4. щодо динаміки та структури ВВП України, обчисленого на базі розподільчого методу, виявляють, що голов­ною особливістю динаміки ВВП є випереджувальні темпи зростання оплати праці найманих працівників. У 2003 р. порівняно з 2001 р. оплата праці найманих працівників збільшилася майже на 40 %, а її частка в структурі ВВП зросла на 3 процентних пункти.

Таблиця 2.4.

ВВП УКРАЇНИ, ОБЧИСЛЕНИЙ ЗА РОЗПОДІЛЬЧИМ МЕТОДОМ

Джерело: Статистичний щорічник України за 2003 рік. К., Техніка, 2004, с. 36.

III. Метод кінцевого використання (за витратами). За цим методом ВВП визначається як сума всіх видів кінцевого використання (кінцеве споживання, валове нагромадження, чистий експорт). Згідно з таким визначенням ВВП можна обчислити за фор­мулою:

.           (2.3)

Як уже зазначалося, до кінцевого споживання входить споживання домашніх господарств, некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства та органів державного управління.

Валове нагромадження розраховується як сума валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів оборотних коштів (товарно-матеріальних запасів) та чистого придбання цінностей (придбання за мінусом вибуття цінностей). Витрати, пов’я­зані з валовим нагромадженням основного капіталу та зміною товарно-матеріальних запасів, є інвестиціями, оскільки вони спрямовані на збільшення виробничого потенціалу економіки.

Що стосується витрат, пов’язаних із чистим придбанням цінностей, то вони не відносяться до інвестицій. Це пояснюється тим, що в даному разі під цінностями розуміють дорогоцінні метали і камені, антикварні вироби, мистецькі товари тощо. Вони являють собою непродуктивні активи, які використовуються не для виробництва, а з метою збереження чи збільшення реальної вартості зазначених цінностей. Враховуючи, що чисте придбання цінностей становить конче малу частку в складі валового нагромадження, при визначенні ВВП за методом кінцевого використання валове нагромадження прирівнюють до валових інвестицій.

Слід розрізняти реальні та фінансові інвестиції. Інвестиції як макроекономічна категорія — це реальні інвестиції, оскільки вони збільшують обсяг реального (фізичного) капіталу. Фінансові інвестиції є вкладанням грошових коштів в акції, облігації та інші фінансові активи. Вони не збільшують реальний капітал, а відображують передавання фінансових ресурсів від одних економічних суб’єктів до інших.

У широкому розумінні до інвестицій можна віднести будь-яку поточну діяльність, яка збільшує майбутній виробничий потенціал економіки. Під таким кутом освіту також можна розглядати як інвестицію в людський капітал, оскільки вона збільшує можливості робочої сили країни щодо виробництва валового внутрішнього продукту.

За впливом на основний капітал у складі валових інвестицій вирізняють два елементи:

чисті інвестиції — це та частина валових інвестицій, що спря­мовується на приріст основного капіталу;

відновлювальні інвестиції — та частина валових інвестицій, що використовуються на відновлення зношеного капіталу. Ці інвестиції дорівнюють амортизації, яка відображує величину спо­живання основного капіталу.

Отже, якщо від валових інвестицій відняти амортизацію, то отримаємо чисті інвестиції:

            (2.4)

Чистий експорт відображує вплив зовнішньої торгівлі на ВВП. Експорт відображає витрати нерезидентів на закупівлю і виробництво національних товарів і послуг, а імпорт, навпаки — вит­рати резидентів на закупівлю і виробництво іноземних товарів і послуг. Це означає, що зростання експорту збільшує витрати на виробництво ВВП за рахунок іноземців, а зростання імпорту зменшує витрати національної економіки на виробництво ВВП. У підсумку ВВП збільшується на таку величину, на яку іноземні витрати на закупівлю національних товарів і послуг (експорт) перевищують витрати національної економіки на іноземні товари і послуги (імпорт). Цією величиною є чистий експорт, який визначається за формулою

            (2.5)

Дані табл. 2.5 щодо ВВП України, обчисленого за методом кін-
цевого використання виявляють, що найвищими темпами зростають кінцеве споживання домашніх господарств, валове нагромадження основного капіталу та чистий експорт. Завдяки цьому їх частка в структурі ВВП за аналізований період зросла при змен­шенні частки інших складових.

Таблиця 2.5

ВВП УКРАЇНИ, ОБЧИСЛЕНИЙ
ЗА МЕТОДОМ КІНЦЕВОГО ВИКОРИСТАННЯ

Джерело: Статистичний щорічник України за 2003 рік. К., Техніка, 2004, с. 36.

Обчислення ВВП за формулою (2.3) відповідає принципам СНР—93. Але в процесі макроекономічного аналізу з метою розмежування кінцевих витрат приватного та державного секторів ця формула модифікується. Так, споживчі витрати домашніх господарств і некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, можна об’єднати в категорію «приватне споживання», а кінцеві споживчі витрати сектору загального державного управління можна визначити як «державне споживання». Отже, кінцеві споживчі витрати складаються з двох елементів — приват­ного споживання та державного споживання. Аналогічно, складовими валового нагромадження є валові приватні інвестиції та валові державні інвестиції.

Враховуючи наведену реструктуризацію кінцевого використання, отримуємо аналітичну формулу ВВП, обчисленого за методом кінцевого використання:

Y = C + I + G + NX,  (2.6)

де Y — валовий внутрішній продукт (ВВП); C — приватне споживання; I — валові приватні внутрішні інвестиції; G — державні закупівлі; NX — чистий експорт.

Елементи рівняння (2.6) потребують певних пояснень. Так, приватне споживання (С) — це витрати на споживання всіх суб’єктів приватного сектору економіки, які переважно складаються зі споживання домогосподарств. У різних країнах частка приватного споживання у складі ВВП дуже суттєво коливається. До складу витрат на приватне споживання входять: товари поточного споживання (продовольчі товари, одяг, взуття, санітарно-гігієнічні товари тощо); товари тривалого користування (транспортні засоби, побутова техніка тощо); послуги (житлово-комунальні, юридичні, медичні, освітні тощо). Валові приватні внутрішні інвестиції (І) охоплюють лише ті інвестиції, що фінансуються резидентами всередині країни. Інвестиції, що фінансуються нерезидентами, називаються іноземними інвестиціями, які впливають на чистий експорт.

Державні закупівлі (G) охоплюють витрати державних органів (центральних і місцевих) на закупівлю споживчих та інвестиційних товарів і послуг. Державні витрати на закупівлю споживчих товарів і послуг (державне споживання) пов’язані з утриманням органів державного управління, армії, міліції, освіти, науки тощо. Державні інвестиції спрямовуються на закупівлю зброї, офісної техніки, на будівництво доріг, службових будинків тощо.

Слід наголосити, що до державних закупівель не входять видатки держави, пов’язані з виплатою трансфертних платежів (пенсії, стипендії тощо), а також видатки з обслуговування державного боргу (процентні платежі). Це пояснюється тим, що ці видатки не відображують закупівлю товарів і послуг, а слугують інструментом перерозподілу доходів. Виходячи з цього слід розрізняти два поняття: державні закупівлі та державні видатки. Державні закупівлі є елементом сукупних витрат на виробництво ВВП, а державні видатки відображують видатки державного бюджету. Державні видатки перевищують державні закупівлі на величину трансфертів і видатків з обслуговування державного
боргу.

Чистий експорт обчислюється як різниця між експортом (ЕХ) та імпортом (ІМ). Отже, чистий експорт можна визначити за фор­мулою

NX = ЕХ – ІМ.          (2.7)

Внутрішній продукт за своєю сутністю — це додана вартість. Амортизація (споживання основного капіталу), яка входить до ВВП, не є елементом доданої вартості. Вона відображує вартість, яка переноситься з основних фондів на продукт у процесі його виробництва. Тому її слід віднести до перенесеної вартості й до проміжного споживання. Це означає, що з теоретичного погляду амортизацію необхідно виключати з розрахунку внутрішнього продукту.

Проте в економічній практиці обчислення амортизації не відповідає вимогам СНР. Згідно з цими вимогами амортизація має нараховуватися на відновну вартість основних фондів (на практиці часто використовують первісну вартість) і на основі прямолінійного методу (на практиці часто застосовують прискорені методи). Усі ці відхилення від вимог СНР роблять облік амортизації неточним і незіставним між окремими країнами. Тому як показник додатної вартості застосовується ВВП, який врахує амортизацію і є валовою доданою вартістю. Поряд із цим за потреби і певного коригування амортизації може застосовуватися точніший показник внутрішнього продукту, а саме чистий внутрішній продукт. Його можна обчислити за формулою

NDP = Y – A, (2.8)

де NDP — чистий внутрішній продукт; А — амортизація.

Оскільки ВВП вимірює лише доходи, які отримує країна від внутрішнього виробництва, він не охоплює всі доходи резидентів. Щоб урахувати доходи від зовнішньоекономічної діяльності, застосовуються два додаткових показники. Першим з них є валовий національний дохід GNI, який визначається за формулою:

GNI = Y + NIf,          (2.9)

де NIf — чисті первинні доходи, отримані з-за кордону, які визначаються як різниця між первинними доходами, отримуваними резидентами з-за кордону (заробітна плата, доходи від власності, податки мінус субсидії на виробництво та імпорт), та аналогічними первинними доходами, виплачуваними нерезидентам.

Найбільш повною характеристикою національного доходу країни є валовий національний наявний дохід, який визначається за формулою:

GNDI = GNI + NTRf,           (2.10)

де NTRf — чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону, які охоплюють: чисті поточні податки на доходи, майно тощо, одержані від інших країн; чисті соціальні виплати та інші чисті поточні трансферти, отримані з-за кордону.

Валовий національний наявний дохід відображує весь дохід (як зароблений, так і отриманий від зовнішнього світу), яким може розпоряджатися країна. Переважна частина цього доходу спрямовується на споживання, інша — на заощадження. Звідси випливає формула національних заощаджень:

            (2.11)