1.1. Практична функція макроекономіки

Зрозуміти роль макроекономіки в житті суспільства означає з’ясувати її практичну функцію. В її основі лежить фундаменталь­на суперечність суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей та економічними ресурсами, які слугують засобами для задоволення цих потреб. Сутність цієї суперечності полягає у тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення, — обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що цю суперечність вона розглядає з позиції не окремих економічних суб’єктів, а економіки країни в цілому. Отже, щоб визначити роль макроекономіки в суспільному житті, слід попередньо з’ясувати зміст двох фундаментальних категорій: матеріальних потреб і економічних ресурсів.

Матеріальні потреби — це бажання людей щодо придбання
і використання різних товарів і послуг, які приносять їм користь. Перелік товарів, необхідних людям, містить практично безмежний спектр матеріальних продуктів, які зазвичай поділяють на предмети першого вжитку (їжа, житло, одяг тощо) і предмети розкоші (парфуми, яхти, норкові шуби та ін.). Послуги задовольняють потреби людей так само, як і матеріальні продукти. Ремонт автомобіля, хірургічна операція, консультація юриста і т. ін. теж необхідні для життя сучасних людей.

Матеріальні потреби мають не лише окремі індивіди, а й підприємства та державні установи. Для функціонування підприємств потрібні виробничі будівлі і споруди, устаткування, транспортні засоби, комунікаційні системи та багато іншого, що дає їм змогу здійснювати певну виробничу діяльність. Урядові установи, призначені вирішувати проблеми країни, повинні фінансувати будівництво автомагістралей, шкіл, лікарень, закупівлю військової техніки тощо.

Усі потреби в товарах і послугах ніколи неможливо задовольнити повністю, оскільки вони є невгамовними, тобто безмежними. Суспільство постійно відчуває низку невдоволених матеріальних потреб. При цьому з перебігом часу ці потреби змінюються
і примножуються, що кожного разу висуває перед суспільством нові вимоги щодо їх задоволення.

Для правильного розуміння меж, в яких знаходяться матеріаль-
ні потреби, слід розрізняти дві форми цих потреб, а саме потреби платоспроможні та абсолютні. Платоспроможні потреби завжди обмежуються купівельною спроможністю людей, їхніми доходами, які для суспільства в цілому є лише іншим відображенням обсягів сукупного виробництва. Це означає, що платоспроможні потреби можуть бути задоволені, оскільки вони відповідають такому обсягу товарів і послуг, який суспільство здатне виробляти.

Інший висновок стосується абсолютних потреб, рівень яких мотивується бажаннями людей, які не кореспондують з можливостями суспільства щодо їх задоволення. Матеріальні потреби
в такій формі не мають меж. Їхня безмежність випливає з природи людини, згідно з якою задоволення потреб одного рівня породжує прагнення до задоволення потреб вищого рівня.

Рівень задоволення матеріальних потреб залежить від економічних ресурсів, якими володіє суспільство. Під економічними ресурсами розуміються всі природні, людські та вироблені людиною ресурси, що можуть використовуватися для виробництва товарів і послуг. Усі економічні ресурси поділяють на дві групи: 1) матеріальні ресурси — земля (сировинні ресурси) і капітал;
2) людські ресурси — праця і підприємницькі здібності.

Земля як природний ресурс — це всі дари природи, які застосовуються в процесі виробництва товарів і послуг. До них належать орні землі, ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин тощо. Капітал — це такий матеріальний ресурс, який охоплює засоби, що використовуються в процесі виробництва й транспортування матеріальних благ. До них належать машини, інструменти, устаткування, виробничі споруди, транспортні засоби та комунікації.

Слід розрізняти реальний (фізичний) капітал і фінансовий (грошовий) капітал. Реальний капітал — це матеріальні ресурси, що охоплюють виробничі засоби, які є невід’ємними факторами процесу виробництва товарів і послуг. Фінансовий капітал — це фінансові активи (позички, акції, облігації та інші цінні папери), які є не засобами виробництва, а інструментами вкладання коштів у створення реального капіталу. Тому фінансовий капітал не відноситься до економічних ресурсів.

Основним економічним ресурсом є праця, що являє собою сукупність фізичних і розумових здібностей людини, застосовуваних у процесі виробництва товарів і послуг. Завдяки праці люди перетворюють предмети природи у такі форми, які можуть приносити їм користь. Особливим видом людських ресурсів є підприємницькі здібності, або підприємливість. До основних рис людини, якій притаманна підприємливість, можна віднести вміння брати на себе ініціативу щодо організації бізнесу та ухвалювати основні управлінські рішення; наявність здібностей до інноваційної діяльності та здійснення передбачень щодо майбутньої економічної кон’юнктури.

Загальною властивістю економічних ресурсів є їх відносна обмеженість. Це означає, що виробничі можливості наявних економічних ресурсів недостатні для повного задоволення матеріаль­них потреб суспільства. Іншими словами, оскільки економічні ресурси обмежені, а матеріальні потреби безмежні, то суспільство не в змозі досягти бажаного матеріального достатку. Але воно може впливати на ступінь невідповідності між економічними ресурсами і матеріальними потребами, домагатися підвищення рівня задоволення матеріальних потреб. Досягти цього можна лише в єдиний спосіб — на основі підвищення ефективності обмежених ресурсів, що є лише іншим відображенням зростання ефективності економіки.

Отже, в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб зростання ефективності економіки є єдиним способом підвищення рівня задоволення матеріальних потреб. Звідси випливає практична функція макроекономіки. Вона полягає в тому, щоб продукувати такі знання, які здатні озброювати людей спроможністю підвищувати ефективність економіки і на цій основі досягати зростання рівня задоволення своїх матеріальних потреб.

Ефективність економіки — це відношення між її результатами і витратами. Результати функціонування економіки визначаються кількістю вироблених товарів і послуг, а витрати — кількістю ресурсів, використаних у процесі їх виробництва. Якщо кількість товарів і послуг зростає швидше, ніж кількість використаних ресурсів, то це є свідченням підвищення ефективності економіки.
І навпаки.

Існує багато способів підвищення ефективності економіки. На макрорівні їх можна об’єднати за такими трьома напрямами:

Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Під повною зайнятістю розуміють використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Тому для забезпечення повної зайнятості працездатне населення не повинно вимушено залишатися без роботи, не повинні простоювати машини та устаткування або не використовуватися орні землі. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати для економіки і знижує її ефективність. І навпаки, найбіль-
ша ефективність економіки досягається за умов забезпечення повної зайнятості.

Оптимізація розподілу наявних ресурсів. Для максимізації рівня ефективності економіки обмежені ресурси мають бути розподілені пропорційно до структури матеріальних потреб. Це передбачає оптимізацію їх розподілу між виробництвом окремих видів продукції, а також між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. У першому випадку найвища ефективність економіки забезпечується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією, яка унеможливлює виникнення перевиробництва одних товарів і послуг й недовиробництво інших. У другому випадку найвища ефективність економіки досягається за умов, якщо забезпечується раціональне співвідношення між поточними і перспективними потребами суспільства, тобто коли правильно вирішується альтернатива: «більше сьогодні і менше потім» або «менше сьогодні і більше потім».

Підвищення продуктивності ресурсів. Співвідношення між результатами виробництва і витратами ресурсів залежить від продуктивності окремих видів ресурсів: продуктивності праці та продуктивності капіталу. Зростання продуктивності ресурсів зумовлює збільшення кількості вироблених товарів і послуг у розрахунку на одиницю відповідного ресурсу.

Зрозуміти роль макроекономіки в житті суспільства означає з’ясувати її практичну функцію. В її основі лежить фундаменталь­на суперечність суспільства: суперечність між матеріальними потребами людей та економічними ресурсами, які слугують засобами для задоволення цих потреб. Сутність цієї суперечності полягає у тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси, необхідні для їх задоволення, — обмежені. Особливістю макроекономіки є те, що цю суперечність вона розглядає з позиції не окремих економічних суб’єктів, а економіки країни в цілому. Отже, щоб визначити роль макроекономіки в суспільному житті, слід попередньо з’ясувати зміст двох фундаментальних категорій: матеріальних потреб і економічних ресурсів.

Матеріальні потреби — це бажання людей щодо придбання
і використання різних товарів і послуг, які приносять їм користь. Перелік товарів, необхідних людям, містить практично безмежний спектр матеріальних продуктів, які зазвичай поділяють на предмети першого вжитку (їжа, житло, одяг тощо) і предмети розкоші (парфуми, яхти, норкові шуби та ін.). Послуги задовольняють потреби людей так само, як і матеріальні продукти. Ремонт автомобіля, хірургічна операція, консультація юриста і т. ін. теж необхідні для життя сучасних людей.

Матеріальні потреби мають не лише окремі індивіди, а й підприємства та державні установи. Для функціонування підприємств потрібні виробничі будівлі і споруди, устаткування, транспортні засоби, комунікаційні системи та багато іншого, що дає їм змогу здійснювати певну виробничу діяльність. Урядові установи, призначені вирішувати проблеми країни, повинні фінансувати будівництво автомагістралей, шкіл, лікарень, закупівлю військової техніки тощо.

Усі потреби в товарах і послугах ніколи неможливо задовольнити повністю, оскільки вони є невгамовними, тобто безмежними. Суспільство постійно відчуває низку невдоволених матеріальних потреб. При цьому з перебігом часу ці потреби змінюються
і примножуються, що кожного разу висуває перед суспільством нові вимоги щодо їх задоволення.

Для правильного розуміння меж, в яких знаходяться матеріаль-
ні потреби, слід розрізняти дві форми цих потреб, а саме потреби платоспроможні та абсолютні. Платоспроможні потреби завжди обмежуються купівельною спроможністю людей, їхніми доходами, які для суспільства в цілому є лише іншим відображенням обсягів сукупного виробництва. Це означає, що платоспроможні потреби можуть бути задоволені, оскільки вони відповідають такому обсягу товарів і послуг, який суспільство здатне виробляти.

Інший висновок стосується абсолютних потреб, рівень яких мотивується бажаннями людей, які не кореспондують з можливостями суспільства щодо їх задоволення. Матеріальні потреби
в такій формі не мають меж. Їхня безмежність випливає з природи людини, згідно з якою задоволення потреб одного рівня породжує прагнення до задоволення потреб вищого рівня.

Рівень задоволення матеріальних потреб залежить від економічних ресурсів, якими володіє суспільство. Під економічними ресурсами розуміються всі природні, людські та вироблені людиною ресурси, що можуть використовуватися для виробництва товарів і послуг. Усі економічні ресурси поділяють на дві групи: 1) матеріальні ресурси — земля (сировинні ресурси) і капітал;
2) людські ресурси — праця і підприємницькі здібності.

Земля як природний ресурс — це всі дари природи, які застосовуються в процесі виробництва товарів і послуг. До них належать орні землі, ліси, водні ресурси, родовища корисних копалин тощо. Капітал — це такий матеріальний ресурс, який охоплює засоби, що використовуються в процесі виробництва й транспортування матеріальних благ. До них належать машини, інструменти, устаткування, виробничі споруди, транспортні засоби та комунікації.

Слід розрізняти реальний (фізичний) капітал і фінансовий (грошовий) капітал. Реальний капітал — це матеріальні ресурси, що охоплюють виробничі засоби, які є невід’ємними факторами процесу виробництва товарів і послуг. Фінансовий капітал — це фінансові активи (позички, акції, облігації та інші цінні папери), які є не засобами виробництва, а інструментами вкладання коштів у створення реального капіталу. Тому фінансовий капітал не відноситься до економічних ресурсів.

Основним економічним ресурсом є праця, що являє собою сукупність фізичних і розумових здібностей людини, застосовуваних у процесі виробництва товарів і послуг. Завдяки праці люди перетворюють предмети природи у такі форми, які можуть приносити їм користь. Особливим видом людських ресурсів є підприємницькі здібності, або підприємливість. До основних рис людини, якій притаманна підприємливість, можна віднести вміння брати на себе ініціативу щодо організації бізнесу та ухвалювати основні управлінські рішення; наявність здібностей до інноваційної діяльності та здійснення передбачень щодо майбутньої економічної кон’юнктури.

Загальною властивістю економічних ресурсів є їх відносна обмеженість. Це означає, що виробничі можливості наявних економічних ресурсів недостатні для повного задоволення матеріаль­них потреб суспільства. Іншими словами, оскільки економічні ресурси обмежені, а матеріальні потреби безмежні, то суспільство не в змозі досягти бажаного матеріального достатку. Але воно може впливати на ступінь невідповідності між економічними ресурсами і матеріальними потребами, домагатися підвищення рівня задоволення матеріальних потреб. Досягти цього можна лише в єдиний спосіб — на основі підвищення ефективності обмежених ресурсів, що є лише іншим відображенням зростання ефективності економіки.

Отже, в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб зростання ефективності економіки є єдиним способом підвищення рівня задоволення матеріальних потреб. Звідси випливає практична функція макроекономіки. Вона полягає в тому, щоб продукувати такі знання, які здатні озброювати людей спроможністю підвищувати ефективність економіки і на цій основі досягати зростання рівня задоволення своїх матеріальних потреб.

Ефективність економіки — це відношення між її результатами і витратами. Результати функціонування економіки визначаються кількістю вироблених товарів і послуг, а витрати — кількістю ресурсів, використаних у процесі їх виробництва. Якщо кількість товарів і послуг зростає швидше, ніж кількість використаних ресурсів, то це є свідченням підвищення ефективності економіки.
І навпаки.

Існує багато способів підвищення ефективності економіки. На макрорівні їх можна об’єднати за такими трьома напрямами:

Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Під повною зайнятістю розуміють використання всіх наявних для виробництва ресурсів. Тому для забезпечення повної зайнятості працездатне населення не повинно вимушено залишатися без роботи, не повинні простоювати машини та устаткування або не використовуватися орні землі. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати для економіки і знижує її ефективність. І навпаки, найбіль-
ша ефективність економіки досягається за умов забезпечення повної зайнятості.

Оптимізація розподілу наявних ресурсів. Для максимізації рівня ефективності економіки обмежені ресурси мають бути розподілені пропорційно до структури матеріальних потреб. Це передбачає оптимізацію їх розподілу між виробництвом окремих видів продукції, а також між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. У першому випадку найвища ефективність економіки забезпечується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією, яка унеможливлює виникнення перевиробництва одних товарів і послуг й недовиробництво інших. У другому випадку найвища ефективність економіки досягається за умов, якщо забезпечується раціональне співвідношення між поточними і перспективними потребами суспільства, тобто коли правильно вирішується альтернатива: «більше сьогодні і менше потім» або «менше сьогодні і більше потім».

Підвищення продуктивності ресурсів. Співвідношення між результатами виробництва і витратами ресурсів залежить від продуктивності окремих видів ресурсів: продуктивності праці та продуктивності капіталу. Зростання продуктивності ресурсів зумовлює збільшення кількості вироблених товарів і послуг у розрахунку на одиницю відповідного ресурсу.