7.1. Доходи домогосподарств

Споживання домогосподарств — це їхні витрати на споживчі товари та послуги, які залежать від їхніх доходів. Тому виникає питання: як формуються доходи домогосподарств, і зокрема та їх частина, що спрямовується на споживання? Розкриттю цього питан­ня сприятиме розгляд моделі економічного кругообігу (рис. 7.1). В умовах приватної закритої економіки вона пояснює взаємодію лише двох суб’єктів економічної системи: домогосподарств і підприємств, а отже, не відображує державного втручання в економіку та будь-яких зв’язків із зовнішнім світом.

Як видно з рис.7.1, домогосподарства взаємодіють з підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. У процесі цієї взаємодії домогосподарства формують свої доходи і здійснюють витрати на споживання.

У верхній частині рис. 7.1 розміщується ринок ресурсів. Домо­господарства, які володіють усіма економічними ресурсами безпосередньо або опосередковано (через власність на капітал), виходять на цей ринок із своїми ресурсами. Підприємства для здійс­нення виробництва купують ці ресурси у домогосподарств. У результаті купівлі-продажу виробничі витрати підприємств, що пов’я­зані з купівлею ресурсів, водночас формують грошові доходи до­могосподарств. Сума цих доходів є доходом домогосподарств, або особистим доходом.

Якщо особистий дохід пов’язувати з джерелами формування, то його величину можна визначити за такою формулою:

            (7.1)

Діяльність домогосподарств спрямована на задоволення особистих потреб. Тому свої доходи вони спрямовують переважно на купівлю споживчих товарів і послуг. У нижній частині рис. 7.1 показа­но ринок продуктів, на якому підприємства продають споживчі това-
ри і послуги, а домогосподарства купують їх за рахунок своїх доходів. Сума витрат домогосподарств на цьому ринку визначає величину
їхнього споживання, яке можна назвати приватним споживанням.

У наведеній моделі економічного кругообігу величина приват­ного споживання дорівнює сумі доходів домогосподарств. Проте ре­ально витрати на приватне споживання менші за дохід домогоспо­дарств. Це пояснюється перш за все тим, що не весь дохід домогоспо-
дарств надходить в їхнє розпорядження. Тому крім особистого дохо­ду слід розрізняти особистий наявний дохід (дохід у розпорядженні).

У загальному контексті наявний дохід — це та частина сукупного доходу, яка залишається у розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може бути використана для приватного споживання і заощадження. Оскільки у приватній закритій економіці, що розглядається, немає держави та відсутні податки, увесь дохід залишається в її розпорядженні. Таким доходом є ВВП. Це означає, що наявний дохід приватної закритої економіки дорівнює ВВП.

Левову частку ВВП приватної закритої економіки становить особистий наявний дохід, який у безподатковій економіці дорівнює особистому доходу. Іншою частиною ВВП є наявний дохід підприємств. Він складається з амортизації та нерозподіленого прибутку, тобто з тієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після виконання ним усіх зобов’язань. Отже, особистий наявний дохід можна визначити як різницю між наявним доходом приватної економіки і наявним доходом під-
приємств:

.           (7.2)

Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але в кожному поточному періоді домогосподарства спрямовують на споживання не весь свій наявний дохід. Це пояснюється бажанням людей заощаджувати певну част­ку свого наявного доходу. Оскільки споживання є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу, то заощаджен-
ня є тією частиною цього доходу, яка не витрачається на споживання. Іншими словами, особистий наявний дохід розподіляється на дві частини: споживання та заощадження домогосподарств.

Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. У кінцевому підсумку заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджуваних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теперішня вартість грошей — це наявна сума грошей у поточ­ному періоді. Майбутня вартість теперішньої суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більша за теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається з основної суми і процентів, нарахованих за попередні роки. Майбутню вартість грошей, обчислену на основі нарахування складного процента, можна визначити за такою формулою:

FV = PV(1+r)n,          (7.3)

де FV — майбутня вартість; PV — теперішня вартість; r — ставка дисконту, тобто така ставка процента, яка використовується для при­ведення грошових потоків до їхньої вартості в періоді, який прийма-
ється за базу розрахунків; n — кількість років майбутнього періоду.

Наприклад, у банк покладено 1000 грн на три роки за річної процентної ставки 10 %. Виходячи з цього протягом трьох років майбутня вартість вкладу зростатиме таким чином:

I рік: 1000 (1 + 0,1) = 1000 ´ 1,1 = 1100 (грн);

II рік: 1000 (1 + 0,1)2 = 1000 ´ 1,21 = 1210 (грн);

III рік: 1000 (1 + 0,1)3 = 1000 ´ 1,331 = 1331 (грн).

Отже, теперішній дохід у сумі 1000 грн через механізм заощадження перетворюється за три роки в дохід сумою 1331 грн. Це означає, що зменшення споживання у поточному році на 1000 грн створило передумову для збільшення споживання через три роки на 1331 грн.

Відмінність майбутньої вартості від теперішньої залежить не лише від часу, протягом якого заощаджуються гроші, а й від став-
ки дисконту. Зазвичай в економічних розрахунках ставку дисконту визначають як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів. Наприклад, якщо є дві альтернативи вкладання коштів — в облігації внутрішньої державної позики під 10 % річних або на строковий депозит під 15 % річних, то за цих умов ставкою дисконту буде 15 %.

Припустимо іншу ситуацію. Потрібно визначити, який має бути початковий внесок у банк, щоб через три роки він становив 1331 грн з урахуванням того, що процентна ставка дорівнює 10 % річних. Ця пошукова сума початкового вкладу є теперішньою вар­тістю майбутньої вартості. Її часто називають дисконтованою вар-
тістю, оскільки вона визначається за допомогою дисконтування, що є процесом, оберненим нарахуванню складного процента:

            (7.4)

Якщо майбутня вартість дорівнює 1331 грн, то її теперішня, тобто дисконтована вартість становитиме 1000 грн: [1331 / (1 + 10)3]. Отже, для того щоб через три роки мати 1331 грн, потрібно під 10 % річних сьогодні покласти в банк 1000 грн.

Рішення домогосподарств про необхідність заощаджувати частину свого наявного доходу зумовлюється передусім бажанням захистити себе від непередбачуваних обставин (хвороби, нещасного випадку, безробіття тощо) або для фінансування запланованих майбутніх витрат, які потребують значних коштів. Крім того, окремі домогосподарства мають бажання спрямовувати частину свого поточного доходу на здійснення інвестиційних операцій (купівля акцій, облігацій тощо).

Але схильність домогосподарств до заощаджування залежить не лише від їхнього бажання, а й від їхніх можливостей, які визначаються рівнем їхнього доходу. Якщо особистий дохід невеликий, то схильність до заощаджування є невисокою і тому весь або майже весь наявний дохід спрямовується на споживання.
У разі високого рівня доходу схильність до заощаджування зростає. Це означає, що на макрорівні та частка наявного доходу домогосподарств, яка спрямовується на споживання, залежить від рівня диференціації особистих доходів.

Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовують різні методи та показники, але найчастіше — криву Лоренца (рис.7.2).

На рис. 7.2 на горизонтальній осі всю кількість (100 %) сімей (домогосподарств) поділено на п’ять рівних груп (по 20 %), а на вертикальній осі відкладено п’ять рівних часток (по 20 %)
у складі сукупної величини (100 %) особистих доходів.

Теоретичну можливість існування абсолютної рівності в розподілі доходів між окремими групами сімей унаочнює бісектриса. Вона показує, що кожний процент сімей одержує адекватний про­цент доходу. Це означає, що 20, 40, 60, 80, 100 % сімей отримують відповідно 20, 40, 60, 80, 100 % усієї величини особистих дохо­дів. Реально будь-якому проценту сімей відповідає інший процент
сукупного доходу. Цю фактичну ситуацію відображує крива Лорен-
ца, яка має вигляд угнутої кривої, що відхиляється від бісектриси.

Згідно з наведеним рисунком перші 20 % сімей отримують менше 10 % сукупного доходу, 40 % сімей — близько 15, 60 % близько 30, 80 % сімей — менше 60 %. За таких умов решта 20 % сімей отримують понад 40 % сукупного доходу. Площа між бісек-
трисою і кривою Лоренца відображує ступінь нерівності в доходах. Чим більшою є ця площа, тим більшим є рівень диференціації доходів. Якщо б фактичний розподіл доходу між групами сімей був абсолютно рівним, крива Лоренца збіглася б із бісектрисою.

Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують такі показники, як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині. Децільний коефіцієнт відображує співвідношення між середніми доходами 10 % найбагатшої частини населення і доходами 10 % найбіднішої частини населення.

Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації доходів населення. На базі кривої Лоренца цей коефіцієнт розраховують діленням пло­щі, що знаходиться між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу три­кутника сторонами якого є бісектриса, горизонтальна вісь і права вер-
тикальна вісь. Коефіцієнт Джині може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). Отже, чим вище коефіцієнт Джині, тим більша нерівність у розподілі доходу, тим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси. Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33—35 характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а в інтервалі 24—26 — низький.

Споживання домогосподарств — це їхні витрати на споживчі товари та послуги, які залежать від їхніх доходів. Тому виникає питання: як формуються доходи домогосподарств, і зокрема та їх частина, що спрямовується на споживання? Розкриттю цього питан­ня сприятиме розгляд моделі економічного кругообігу (рис. 7.1). В умовах приватної закритої економіки вона пояснює взаємодію лише двох суб’єктів економічної системи: домогосподарств і підприємств, а отже, не відображує державного втручання в економіку та будь-яких зв’язків із зовнішнім світом.

Як видно з рис.7.1, домогосподарства взаємодіють з підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. У процесі цієї взаємодії домогосподарства формують свої доходи і здійснюють витрати на споживання.

У верхній частині рис. 7.1 розміщується ринок ресурсів. Домо­господарства, які володіють усіма економічними ресурсами безпосередньо або опосередковано (через власність на капітал), виходять на цей ринок із своїми ресурсами. Підприємства для здійс­нення виробництва купують ці ресурси у домогосподарств. У результаті купівлі-продажу виробничі витрати підприємств, що пов’я­зані з купівлею ресурсів, водночас формують грошові доходи до­могосподарств. Сума цих доходів є доходом домогосподарств, або особистим доходом.

Якщо особистий дохід пов’язувати з джерелами формування, то його величину можна визначити за такою формулою:

            (7.1)

Діяльність домогосподарств спрямована на задоволення особистих потреб. Тому свої доходи вони спрямовують переважно на купівлю споживчих товарів і послуг. У нижній частині рис. 7.1 показа­но ринок продуктів, на якому підприємства продають споживчі това-
ри і послуги, а домогосподарства купують їх за рахунок своїх доходів. Сума витрат домогосподарств на цьому ринку визначає величину
їхнього споживання, яке можна назвати приватним споживанням.

У наведеній моделі економічного кругообігу величина приват­ного споживання дорівнює сумі доходів домогосподарств. Проте ре­ально витрати на приватне споживання менші за дохід домогоспо­дарств. Це пояснюється перш за все тим, що не весь дохід домогоспо-
дарств надходить в їхнє розпорядження. Тому крім особистого дохо­ду слід розрізняти особистий наявний дохід (дохід у розпорядженні).

У загальному контексті наявний дохід — це та частина сукупного доходу, яка залишається у розпорядженні суб’єктів приватної економіки після сплати податків і може бути використана для приватного споживання і заощадження. Оскільки у приватній закритій економіці, що розглядається, немає держави та відсутні податки, увесь дохід залишається в її розпорядженні. Таким доходом є ВВП. Це означає, що наявний дохід приватної закритої економіки дорівнює ВВП.

Левову частку ВВП приватної закритої економіки становить особистий наявний дохід, який у безподатковій економіці дорівнює особистому доходу. Іншою частиною ВВП є наявний дохід підприємств. Він складається з амортизації та нерозподіленого прибутку, тобто з тієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після виконання ним усіх зобов’язань. Отже, особистий наявний дохід можна визначити як різницю між наявним доходом приватної економіки і наявним доходом під-
приємств:

.           (7.2)

Особистий наявний дохід є безпосереднім джерелом споживання домогосподарств. Але в кожному поточному періоді домогосподарства спрямовують на споживання не весь свій наявний дохід. Це пояснюється бажанням людей заощаджувати певну част­ку свого наявного доходу. Оскільки споживання є пріоритетним напрямом використання особистого наявного доходу, то заощаджен-
ня є тією частиною цього доходу, яка не витрачається на споживання. Іншими словами, особистий наявний дохід розподіляється на дві частини: споживання та заощадження домогосподарств.

Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. У кінцевому підсумку заощадження використовуються домогосподарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджуваних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теперішня вартість грошей — це наявна сума грошей у поточ­ному періоді. Майбутня вартість теперішньої суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більша за теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді. Така майбутня вартість складається з основної суми і процентів, нарахованих за попередні роки. Майбутню вартість грошей, обчислену на основі нарахування складного процента, можна визначити за такою формулою:

FV = PV(1+r)n,          (7.3)

де FV — майбутня вартість; PV — теперішня вартість; r — ставка дисконту, тобто така ставка процента, яка використовується для при­ведення грошових потоків до їхньої вартості в періоді, який прийма-
ється за базу розрахунків; n — кількість років майбутнього періоду.

Наприклад, у банк покладено 1000 грн на три роки за річної процентної ставки 10 %. Виходячи з цього протягом трьох років майбутня вартість вкладу зростатиме таким чином:

I рік: 1000 (1 + 0,1) = 1000 ´ 1,1 = 1100 (грн);

II рік: 1000 (1 + 0,1)2 = 1000 ´ 1,21 = 1210 (грн);

III рік: 1000 (1 + 0,1)3 = 1000 ´ 1,331 = 1331 (грн).

Отже, теперішній дохід у сумі 1000 грн через механізм заощадження перетворюється за три роки в дохід сумою 1331 грн. Це означає, що зменшення споживання у поточному році на 1000 грн створило передумову для збільшення споживання через три роки на 1331 грн.

Відмінність майбутньої вартості від теперішньої залежить не лише від часу, протягом якого заощаджуються гроші, а й від став-
ки дисконту. Зазвичай в економічних розрахунках ставку дисконту визначають як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів. Наприклад, якщо є дві альтернативи вкладання коштів — в облігації внутрішньої державної позики під 10 % річних або на строковий депозит під 15 % річних, то за цих умов ставкою дисконту буде 15 %.

Припустимо іншу ситуацію. Потрібно визначити, який має бути початковий внесок у банк, щоб через три роки він становив 1331 грн з урахуванням того, що процентна ставка дорівнює 10 % річних. Ця пошукова сума початкового вкладу є теперішньою вар­тістю майбутньої вартості. Її часто називають дисконтованою вар-
тістю, оскільки вона визначається за допомогою дисконтування, що є процесом, оберненим нарахуванню складного процента:

            (7.4)

Якщо майбутня вартість дорівнює 1331 грн, то її теперішня, тобто дисконтована вартість становитиме 1000 грн: [1331 / (1 + 10)3]. Отже, для того щоб через три роки мати 1331 грн, потрібно під 10 % річних сьогодні покласти в банк 1000 грн.

Рішення домогосподарств про необхідність заощаджувати частину свого наявного доходу зумовлюється передусім бажанням захистити себе від непередбачуваних обставин (хвороби, нещасного випадку, безробіття тощо) або для фінансування запланованих майбутніх витрат, які потребують значних коштів. Крім того, окремі домогосподарства мають бажання спрямовувати частину свого поточного доходу на здійснення інвестиційних операцій (купівля акцій, облігацій тощо).

Але схильність домогосподарств до заощаджування залежить не лише від їхнього бажання, а й від їхніх можливостей, які визначаються рівнем їхнього доходу. Якщо особистий дохід невеликий, то схильність до заощаджування є невисокою і тому весь або майже весь наявний дохід спрямовується на споживання.
У разі високого рівня доходу схильність до заощаджування зростає. Це означає, що на макрорівні та частка наявного доходу домогосподарств, яка спрямовується на споживання, залежить від рівня диференціації особистих доходів.

Для аналізу рівня диференціації доходів домогосподарств застосовують різні методи та показники, але найчастіше — криву Лоренца (рис.7.2).

На рис. 7.2 на горизонтальній осі всю кількість (100 %) сімей (домогосподарств) поділено на п’ять рівних груп (по 20 %), а на вертикальній осі відкладено п’ять рівних часток (по 20 %)
у складі сукупної величини (100 %) особистих доходів.

Теоретичну можливість існування абсолютної рівності в розподілі доходів між окремими групами сімей унаочнює бісектриса. Вона показує, що кожний процент сімей одержує адекватний про­цент доходу. Це означає, що 20, 40, 60, 80, 100 % сімей отримують відповідно 20, 40, 60, 80, 100 % усієї величини особистих дохо­дів. Реально будь-якому проценту сімей відповідає інший процент
сукупного доходу. Цю фактичну ситуацію відображує крива Лорен-
ца, яка має вигляд угнутої кривої, що відхиляється від бісектриси.

Згідно з наведеним рисунком перші 20 % сімей отримують менше 10 % сукупного доходу, 40 % сімей — близько 15, 60 % близько 30, 80 % сімей — менше 60 %. За таких умов решта 20 % сімей отримують понад 40 % сукупного доходу. Площа між бісек-
трисою і кривою Лоренца відображує ступінь нерівності в доходах. Чим більшою є ця площа, тим більшим є рівень диференціації доходів. Якщо б фактичний розподіл доходу між групами сімей був абсолютно рівним, крива Лоренца збіглася б із бісектрисою.

Крім кривої Лоренца для визначення рівня диференціації особистих доходів використовують такі показники, як децільний коефіцієнт і коефіцієнт Джині. Децільний коефіцієнт відображує співвідношення між середніми доходами 10 % найбагатшої частини населення і доходами 10 % найбіднішої частини населення.

Коефіцієнт Джині показує рівень концентрації доходів населення. На базі кривої Лоренца цей коефіцієнт розраховують діленням пло­щі, що знаходиться між бісектрисою і кривою Лоренца, на площу три­кутника сторонами якого є бісектриса, горизонтальна вісь і права вер-
тикальна вісь. Коефіцієнт Джині може коливатися від 0 (абсолютна рівність) до 100 (абсолютна нерівність). Отже, чим вище коефіцієнт Джині, тим більша нерівність у розподілі доходу, тим більше крива Лоренца відхиляється від бісектриси. Згідно з міжнародною класифікацією коефіцієнт Джині в інтервалі 33—35 характеризує високий рівень нерівності в розподілі доходу, а в інтервалі 24—26 — низький.