4.2. Сукупна пропозиція

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76

Сукупна пропозиція (AS) — це сукупність товарів і послуг, які виробляють національні підприємства для продажу на ринку з метою отримання прибутку. Отже, суб’єктами сукупної пропозиції є підприємства, які виробляють товари і послуги, а мотиваційним чинником, який лежить в основі прийняття ними рішень щодо зміни обсягів виробництва своєї продукції, є максимізація прибутку. Тому чинниками, що впливають на сукупну пропозицію, є такі, від яких залежить прибутковість виробництва. Всі ці чинники можна поділити на дві групи: ціна і нецінові чинники. Ціна впливає на прибутковість виробництва через обсяг виручки від продажу даного обсягу продукції, а нецінові чинники — через середні витрати на її виробництво.

Ціна є базовою екзогенною змінною функції сукупної пропозиції. Тому спочатку розглянемо залежність сукупної пропозиції від ціни за інших незмінних умов, тобто за умов, що зовнішні
екзогенні змінні (нецінові чинники) не змінюються. Далі розглядатимуться й нецінові чинники. Але щоб визначити залежність сукупної пропозиції від ціни, попередньо слід врахувати неоднакову гнучкість цін і заробітної плати в довгостроковому та короткостроковому періодах.

Пригадаємо з розд. 1, що у довгостроковому періоді ціни і заробітна плата є абсолютно гнучкими, тобто реагують на економіч-
ні збурення настільки, наскільки це потрібно для відновлення повної зайнятості. В короткостроковому періоді ціни і заробітна плата є негнучкими, тобто їхня реакція на збурення в економіці є недостатніми для відновлення повної зайнятості. У зв’язку з цим розрізняють сукупну пропозицію у довгостроковому і короткостроковому періодах. Насамперед розглянемо сукупну пропозицію у довгостроковому періоді, а потім звернемося до короткострокової сукупної пропозиції.

Довгострокова сукупна пропозиція і ціна

Методологічною основою довгострокової сукупної пропозиції слугує інструментарій класичної теорії. Згідно з цією теорією пов-
на зайнятість є нормою для економіки, оскільки можливі відхилення від неї швидко усуваються за допомогою абсолютно гнучких цін і заробітної плати. Отже, прихильники класичної теорії абсолютизують регулювальну роль цін і заробітної плати й тому не розрізняють довгостроковий і короткостроковий періоди. Але, на думку переважної більшості макроекономістів, інструментарій класичної теорії адекватно описує поведінку сукупної пропозиції лише в довгостроковому періоді, оскільки лише в межах цього періоду ціни і заробітна плата спроможні відновлювати в економіці повну зайнятість. Розкриємо регулювальну роль в економіці абсолютно гнучких цін і заробітної плати на такому прикладі.

Припустимо, що сукупний попит збільшується в умовах повної зайнятості. Першим наслідком такого збурення сукупного попиту є зростання цін. Реагуючи на зростання попиту і цін на свою продукцію, підприємства намагатимуться найняти більшу кількість робітників. Але в умовах повної зайнятості ринок праці знаходиться в рів-
новажному стані. Це свідчить про відсутність незайнятої робочої сили. Тому, конкуруючи між собою за додаткову робочу силу, робо-
тодавці змушені підвищувати номінальну заробітну плату. Оскільки вона є абсолютно гнучкою, то її збільшення відбувається в такій самій пропорції, в якій зростають ціни. Це породжує два наслідки.

З одного боку, забезпечується незмінність реальної заробітної плати, яка згідно з класичною теорією врівноважує ринок праці на умовах повної зайнятості, тобто із збереженням безробіття на природному рівні; з іншого — незмінним залишається і рівень прибутковості виробництва. Тому у підприємств не виникає мотивації ні до скорочення, ні до збільшення обсягів виробництва. За таких умов не змінюється і сукупна пропозиція, яка залишається на рівні потенційного ВВП.

Отже, в довгостроковому періоді зростання цін збільшує лише номінальну заробітну плату, а реальні параметри економіки залишаються незмінними: безробіття зберігається на природному рівні, а сукупна пропозиція — на рівні потенційного ВВП. Графічну інтер-
претацію довгострокової сукупної пропозиції наведено на рис. 4.3.

На рис. 4.3, крива ASL є кривою довгострокової сукупної пропозиції. Вона має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Yp. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на сукупну пропозицію,
а спричинює лише зміну рівня цін. Зростання сукупного попиту переміщує його криву з положення AD1 у положення AD2. Це підвищує ціни від Р1 до Р2, але обсяг виробництва не змінюється і залишається на рівні потенційного ВВП.

Таким чином, у довгостроковому періоді, в якому ціни і заробітна плата є абсолютно гнучкими, сукупна пропозиція не залежить від ціни, а визначається потенційним ВВП. Проте пряму залежність довгострокової сукупної пропозиції від потенційного ВВП не слід розуміти як кінцевий результат руху економіки на певну дату довгострокового періоду. Сутність цієї залежності полягає в іншому — вона існує у вигляді закону-тенденції, згідно
з яким у довгостроковому періоді, незважаючи на можливі відхилення сукупної пропозиції від потенційного ВВП у короткостроковому періоді, динаміка сукупної пропозиції і фактичного ВВП визначається лише динамікою потенційного ВВП.

Визначеність довгострокової сукупної пропозиції потенційним ВВП означає, що на її величину впливають ті самі чинники, від яких залежить й обсяг потенційного ВВП, тобто нецінові чинники. Передусім це кількість факторів виробництва. Залежність потенційних обсягів виробництва від факторів виробництва можна подати за допомогою простої виробничої
функції:

(4.2)

де К — обсяг капіталу; L — кількість робочої сили.

Рівняння (4.2) відображує залежність потенційних обсягів виробництва від обсягів капіталу та кількості праці в умовах наявної технології. Якщо технологія поліпшується, то результатом буде збільшення обсягів виробництва за даної кількості виробничих факторів. Ураховуючи, що в довгостроковому періоді сукупна пропозиція і потенційний обсяг виробництва збігаються, функцію довгострокової сукупної пропозиції можна
записати так:

. (4.3)

Короткострокова сукупна пропозиція і ціна

Теорія короткострокової сукупної пропозиції є однією з найсуперечливіших елементів макроекономічної теорії. Передусім макроекономісти виділяють дві моделі короткострокової сукупної пропозиції. Одна з них називається крайнім випадком. Сутність моделі за крайнім випадком полягає в тому, що ціни і заробітна плата тимчасово є абсолютно негнучкими, тобто фіксованими. Такий випадок припускав Кейнс в умовах депресії, коли в усіх або переважній більшості галузей спостерігається низький рівень використання виробничих потужностей. За такої ситуації у разі збільшення сукупного попиту робітники зацікавлені втримуватися від вимог щодо збільшення заробітної плати, а підприємці — від бажання підвищувати ціни.

На рис. 4.4 крива AS є кривою короткострокової сукупної пропозиції. Оскільки у крайньому випадку ціни не змінюються, то крива AS має вигляд горизонтальної лінії. Збільшення сукупного попиту переміщує його криву з положення АD1 у положення AD2. За абсолютно негнучких цін збільшення сукупного попиту втілюється в адекватне зростання обсягів виробництва — з Y1 до Y2. Це означає, що в умовах фіксованих цін короткострокова сукупна пропозиція є функцією сукупного попиту.

Згідно з міжнародною статистикою індекси споживчих цін
і номінальної заробітної плати, як правило, демонструють щорічне зростання. Це підтверджує й українська статистика. Отже, нормальним (типовим) явищем для економіки з ринковими відносинами є не жорсткі (фіксовані), а гнучкі, тобто змінні ціни і заробітна плата. Проте їх зміна є недостатньою для швидкого відновлення повної зайнятості. Ціни і заробітна плата, що змінюються недостатньо для швидкого врівноваження економіки на умовах повної зайнятості, називаються негнучкими. Негнучку поведінку цін і заробітної плати відображує основна модель короткострокової сукупної пропозиції.

Згідно з основною моделлю обсяг виробництва у короткостроковому періоді підприємства визначають з урахуванням їхніх очікувань щодо рівня цін. Якщо фактичні ціни перевищили очікувані, то у підприємств виникає мотивація збільшити обсяг виробництва порівняно з потенційною величною. Якщо навпаки, фактичні ціни зменшилися відносно очікуваних, то підприємства зменшуватимуть обсяг виробництва порівняно з потенційною величиною. Отже, основна модель передбачає, що сукупна пропозиція в короткостроковому періоді є зростаючою функцією від ціни, внаслідок чого її крива має додатний нахил.

Додатний нахил кривої короткострокової сукупної пропозиції визнається переважною більшістю макроекономістів. Проте й досі відсутній єдиний теоретичний інструментарій, який би пояснював негнучкість цін і заробітної плати в короткостровому періо-
ді. Натомість існує кілька гіпотез, в основі яких лежать різні припущення. Щоб не переобтяжувати розгляд теоретичного інструментарію короткострокової сукупної пропозиції, наведемо короткі анотації лише тих гіпотез, які є найпоширенішими.

Згідно з гіпотезою негнучкої заробітної плати номінальна заробітна плата визначається в трудових угодах наперед з урахуванням очікуваного в майбутньому рівня цін. Тому в разі зро-
стання цін, яке перевищує очікуваний рівень, номінальна заробітна плата тимчасово змінитися не може. Але реальна заробітна плата зменшується порівняно з тією, на яку розраховували працівники та яку враховували підприємці під час укладання трудових угод. Це здешевлює працю і стимулює підприємства збільшувати обсяг виробництва.

Гіпотеза неправильних уявлень працівників передбачає, що в процесі встановлення номінальної заробітної плати працівники виходять із своїх цінових очікувань і бажаної реальної заробітної плати. Але вони можуть помилятися в своїх цінових очікуваннях. Якщо фактичні ціни виявилися вищими за очікуваний рівень, то це здешевлює працю і спонукає підприємства до збільшення обсягу виробництва.

За гіпотезою недосконалої інформації підприємства не володіють інформацією про загальний рівень цін у прогнозному періоді, з яким вони мають узгоджувати ціни на свої товари та послуги. Тому ухвалюючи рішення щодо обсягів виробництва, вони змушені спиратися на свої цінові очікування. Якщо загальний рівень цін перевищить їх очікуваний рівень, підприємства адекватно піднімуть ціни на свою продукцію, що стимулюватиме їх до збільшення обсягу виробництва.

Гіпотеза негнучких цін припускає, що підприємства, встановлюючи ціни на свою продукцію на базі своїх очікувань, не відразу змінюють їх у відповідь на зміни попиту. Це зумовлюється довгостроковими угодами між виробниками і споживачами або побоюваннями підприємств відвернути від себе своїх покупців. Припустимо, що рівень цін в економіці впав порівняно з очікуваним. Але за даною гіпотезою підприємство не знижує ціни на свою продукцію. За таких умов фактичний рівень цін виявився нижчим порівняно з їх очікуваним рівнем. Тому попит на продукцію даного підприємства та обсяг її виробництва скоротяться.

Хоча кожна з наведених гіпотез спирається на різні припущення, всі вони ведуть до однакового висновку: якщо фактичний рівень цін відхиляється від їх очікуваного рівня, то в такому самому напрямі обсяг виробництва відхиляється від потенційного рівня. При цьому очікуваний рівень цін — це рівень цін повної зайнятості, оскільки працівники і підприємці враховують його в процесі ухвалення рішень щодо обсягів виробництва та рівня номінальної заробітної плати, яка має врівноважувати ринок праці та унеможливити циклічне безробіття. Звідси випливає функція короткострокової сукупної пропозиції:

, (4.4)

де YAS — обсяг виробництва (сукупна пропозиція) у короткостроковому періоді; a — чутливість обсягів виробництва до відхилення фактичного рівня цін від очікуваного їх рівня. Показує, наскільки грошових одиниць фактичний ВВП відхиляється від потенційного ВВП у разі відхилення фактичного рівня цін від очікуваного рівня на один процентний пункт; P, Pe — відповідно фактичний та очікуваний рівень цін.

Для унаочнення рівняння (4.4) звернемося до рис. 4.5.

На рис. 4.5 початкова рівновага в економіці знаходиться в точці Т1. У цій точці крива AS перетинається з кривою AD1 на умовах, що фактичний рівень цін збігається з очікуваним рівнем, тобто Р1 = Ре, безробіття дорівнює природній нормі, а фактичний обсяг виробництв знаходиться на потенційному рівні, тобто Y1 = Yр. Тепер припустимо, що внаслідок збільшення сукупного попиту фактичний рівень цін зростає від Р1 до Р2, що вищий за очікуваний рівень. Внаслідок цього здешевлюється праця і у підприємців з’являється мотивація збільшити обсяг виробництва порівняно з потенційним рівнем, тобто від Y1 до Y2.

Отже, якщо фактичний рівень цін перевищує очікуваний рівень (Р > Ре), то фактичний обсяг виробництва перевищує його потенційний рівень (Y > Yр). Звичайно, що коли фактичний рівень цін буде менший за їх очікуваний рівень (Р < Ре), то фактичний об-
сяг виробництва буде менший за його потенційний рівень (Y < Yр).

Нецінові чинники короткострокової
сукупної пропозиції

Нецінові чинники короткострокової сукупної пропозиції — це такі чинники, які змінюють середні витрати і прибутковість підприємств за даного рівня товарних цін, що спонукає підприємства змінювати обсяг виробництва. Графічну інтерпретацію впливу нецінових чинників на короткострокову сукупну пропозицію наведено на рис. 4.6.

Як бачимо, вплив нецінових чинників на криву короткострокової сукупної пропозиції суттєво відрізняється від впливу на неї цін. Зміна сукупної пропозиції під впливом товарних цін відображується на графіку за допомогою переміщення точки економічної рівноваги вздовж нерухомої кривої AS, що відповідно змінює обсяг виробництва (див. рис. 4.4 та 4.5). У випадку з неціновими чинниками виникає інша графічна ситуація.

Як видно з рис. 4.6, під впливом нецінових чинників крива AS зміщується у відповідний бік. Завдяки цьому адекватно змінюється місцезнаходження точки економічної рівноваги на кривій сукупного попиту, а також обсяг виробництва і товарні ціни. Отже, нецінові чинники — це зовнішні екзогенні змінні моделі короткострокової сукупної пропозиції. Коли вони враховуються, обсяг виробництва і ціни на продукцію стають ендогенними змінними даної моделі.

До основних нецінових чинників короткострокової сукупної пропозиції можна віднести такі: 1) ресурсові ціни (ціни на ресурси); 2) продуктивність ресурсів; 3) субсидії підприємствам і податки на підприємства. Серед нецінових чинників сукупної пропозиції найбільш мінливими є ресурсові ціни. Це стосується як ціни на робочу силу, тобто номінальної заробітної плати, яка може змінюватися незалежно від товарних цін, так і цін на матеріальні ресурси (сировина, матеріали, паливо тощо). Якщо ресурсові ціни зростають, то за інших незмінних умов збільшуються середні витрати і зменшується рівень прибутковості виробництва. Це викликає скорочення обсягів виробництва і підвищення товарних цін, що переміщує криву AS вліво від положення AS1. Якщо ресурсові ціни знижуються, обсяг виробництва збільшується, товарні
ціни знижуються, а крива AS зміщується вправо від положення AS1.

Продуктивність ресурсів залежить від технологічного рівня виробництва і впливає на обсяг продукції, яку економіка спроможна виробити за наявної кількості ресурсів. Зростання продуктивності ресурсів є однією із передумов збільшення довгострокової сукупної пропозиції, що викликає зміщення її кривої вправо. У короткостроковому періоді тимчасове зростання продуктивності ресурсів зменшує середні витрати. Це підвищує прибутковість виробництва, збільшує його обсяг і знижує товарні ціни. На рис. 4.6 ці зміни відображує зміщення кривої AS вправо — у положення AS3.

Субсидії, які держава надає підприємствам, занижують дійсну величину середніх витрат. Тому у разі їх застосування прибутковість виробництва підвищується. Це стимулює підприємства збільшувати обсяг виробництва і викликає зниження товарних цін, що переміщує криву AS вправо в положення AS3. І навпаки, скасування субсидій спричинює негативний вплив на обсяг виробництва, підвищує товарні ціни, внаслідок чого крива AS переміщується вліво в положення AS2.

До нецінових чинників відносять і оподаткування підприємств. Для підприємств податки також є витратами, оскільки від їх рівня залежить чистий прибуток, тобто частина прибутку, якою підприємства можуть вільно розпоряджатися. Якщо рівень оподаткування підприємств зростає, то чистий прибуток зменшується. І навпаки. В першому випадку збільшується обсяг виробництва і знижуються товарні ціни, що переміщує криву AS вправо в положення AS3; у другому — зменшується обсяг виробництва і зростають товарні ціни, що переміщує криву AS вліво — у положення AS2.