9.3. Сукупні витрати і потенційний ВВП

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної, так і неповної зайнятості. Такі умови залежать від співвідношення між запланованими су­купними витрати і сукупними витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними сукупними витратами. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

Ідеальним є варіант, коли заплановані сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага та забезпечується повна зайнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.

Рецесійний розрив

Розглянемо ситуацію, коли запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. На рис. 9.4 Yp — потенційний ВВП, для закупівлі якого економіка повинна спрямувати E2 сукупних витрат, у складі яких автономні витрати мають дорівнювати . Але насправді економіка знаходиться в стані неповної зайнятості і її заплановані витрати становлять E1, а автономні — . Отже, величина запланованих автономних витрат менша за потенційно необхідну, яка відповідає умовам повної зайнятості . Внаслідок цього заплановані сукупні витрати менші, ніж потенційно необхідні сукупні витрати , а фактичний ВВП менший, ніж потенційний ВВП . Таке явище дістало назву «рецесійний розрив». Позначимо його символом .

Слід відрізняти рецесійний розрив від розриву ВВП, який виникає внаслідок циклічного безробіття. Перший є причиною, другий — наслідком. Іншими словами, рецесійний розрив є таким явищем, яке викликає в економіці відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, тобто рецесію.

Графічно рецесійний розрив — це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е2) і лінією запланованих сукупних витрат (Е1). Як відомо, цей відрізок відображує різницю в автономних витратах, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат. Звідси випливає кількісне визначення рецесійного розриву. Він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати є меншими порівняно з потенційно необхідними автономними витратами, тобто

Рецесійний розрив спричинює помножене, тобто мультиплікативне відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП. Це означає, що потенційний ВВП перевищує фактичний ВВП на величину рецесійного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

            (9.20)

Із рівняння (9.20) випливає інше визначення рецесійного розриву: це така величина приросту запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити зростання фактичного ВВП до потенційного рівня.

Розв’язавши рівняння (9.20) відносно , можна визначити величину рецесійного розриву:

.           (9.21)

Графічна модель рецесійного розриву (див. рис. 9.4) і формула рецесійного розриву (9.21) не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжуються зростанням цін. Згідно з теорією сукупної пропозиції (див. розд. 4.2), така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткострокової сукупної пропозиції. Але згідно з основною моделлю сукупної пропозиції зростання фактичного ВВП супроводжується інфляцією, що відображує додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається формулою

            (9.22)

де Р — індекс цін.

Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

            (9.23)

Рецесійний розрив, визначений за формулою (9.23), номінально перевищує його величину, визначену за формулою (9.21) у Р разів. Це означає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо враховувати, що певна частка приросту запланованих сукупних витрат втілюється в інфляцію і не впливає на зростання обсягів виробництва. Але, якщо обидві частини рівняння (9.23) поділити на P, то в реальних одиницях рецесійний розрив в умовах інфляції дорівнює рецесійному розриву за стабільних цін. Оскільки графік рецесійного розриву спирається на реальні величини, то врахування інфляції нічого не змінює в його побудові.

Інфляційний розрив

Розглянемо протилежну ситуацію, тобто коли економіка знаходиться в стані повної зайнятості, а заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами. Графічну інтерпретацію такої ситуації наведено на рис. 9.5.

Згідно з рис. 9.5 для закупівлі потенційного ВВП економіка має спрямувати E1сукупних витрат, у складі яких автономні витрати дорівнюють . Але насправді її заплановані сукупні витрати становлять E2, а заплановані автономні витрати — . Із рис. 9.5 видно, що за таких умов в економіці має місце надлишок запланованих сукупних витрат , який викликається надлишком запланованих автономних витрат . Тому фактич­ний ВВП номінально перевищує потенційний ВВП .

Враховуємо, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості і повністю використовує свої наявні виробничі потужності. За таких умов фактичний ВВП може перевищити потенційний ВВП лише номінально, тобто виключно за рахунок зростання цін. Це означає, що . Таке явище дістало назву «інфляційний розрив». Позначимо його символом .

Графічно інфляційний розрив — це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лініями потенційно необхідних сукупних витрат  і запланованих сукупних витрат . Він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати, тобто . Цей розрив називається інфляційним, оскільки в умовах повної зайнятості він викликає надмірне зростання запланованих сукупних витрат, яке повністю трансформується у приріст цін і не збільшує обсяг виробництва. Відповідний приріст цін можна визначити за формулою:

            (9.24)

Інфляційний розрив викликає інфляційне збільшення фактичного ВВП порівняно з потенційним ВВП на мультиплікативній основі. Звідси можна зробити висновок, що потенційний ВВП номінально менший за фактичний ВВП на величину інфляційного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

            (9.25)

Перенесемо  у ліву частину рівняння (9.25), а Yp — у праву:

            (9.26)

Врахуємо, що згідно з рівнянням (9.24) вираз Yp (P – 1) відображує величину, на яку фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП за рахунок інфляції. Це дає підстави стверджувати, що інфляційний розрив є такою величиною скорочення запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити номінальне зменшення фактичного ВВП до потенційного рівня лише за рахунок зниження цін.

Щоб визначити інфляційний розрив в умовах повної зайнятості, розв’яжемо рівняння (9.26) відносно :

            (9.27)

Інфляційний розрив виникає в умовах повної зайнятості, коли сукупний попит перевищує потенційно можливу сукупну пропозицію, тобто потенційний ВВП. Це не збільшує обсяг виробництва, а викликає лише зростання цін, тобто інфляцію. Але інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід обсягів виробництва за межі потенційного ВВП. Це дає підстави стверджувати, що в економіці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експансійний розрив.

У такому разі фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП як номінально, так і реально. Інструментарій рецесійного та інфляційного розриву є важливим елементом кейнсіанської теорії. Його використання дає змогу обґрунтувати певні висновки для макроекономічної політики, спрямовані на усунення в економіці рецесії або інфляційного зростання.

1. Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли загальна кількість виробленої продукції (ВВП) дорівнює загальній кількості продукції, яку економіка має намір купити. Згідно з моделлю AD–AS рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який за даних цін урівноважується із сукупним попитом. Але у підсумку, попит реалізується через витрати. Тому важливе значення має визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат за припущення, що ціни не змінюються. При цьому в основі визначення рівноважного ВВП лежать не фактичні, а заплановані сукупні витрати, які є грошовим еквівалентом сукупного попиту.

2. Згідно з методом «витрати — випуск» рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратами. Якщо ВВП більше запланованих сукуп­них витрат, то це свідчить про виникнення перевиробницт-
ва, яке супроводжується незапланованим збільшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства скорочувати ВВП до рівноважного обсягу. Якщо ВВП менше запланованих сукупних витрат, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства збільшувати ВВП до рівноважного обсягу.

3. Згідно з методом «вилучення — ін’єкції» рівноважним є такий ВВП, який у процесі розподілу породжує вилучення із сукуп­них витрат, що врівноважуються з ін’єкціями в сукупні витрати. У спрощеній економіці вилученнями є заощадження, а ін’єкція­ми — інвестиції. Тому рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям. Будь-які відхилення фактичних інвестицій від заощаджень свідчать про виникнення незапланованих інвестицій у товарні запаси, які спонукають підприємства змінювати обсяг виробництва в напрямі до рівноважного ВВП.

4. Між запланованими автономними витратами і рівноважним ВВП існує не проста, а помножена залежність, яка вимірюється мультиплікатором витрат. Він показує, на скільки одиниць змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю. Щоб розкрити залежність між ВВП та автономними витратами, слід врахувати відмінність між автономними та індуційованими витратами у складі запланованих сукупних витрат. До автономних належать витрати, які не залежать від доходу; до індуційованих — витрати, що змінюються внаслідок зміни доходу.

5. У моделі рівноважного ВВП спрощеної економіки індуційованими є витрати на споживання. Звідси випливає такий алгоритм: приріст автономних витрат на адекватну величину збільшує дохід, що породжує індуційовані витрати на споживання, які, у свою чергу, збільшують дохід. Завдяки цьому дохід збільшується на величину, що перевищує приріст автономних витрат. Величина цього перевищення є ефектом мультиплікатора.

6. У спрощеній економіці мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання і в оберненій — від граничної схильності до заощаджень. Оскільки гранична схильність до заощаджень менша за одиницю, то мультиплікатор витрат більший за одиницю. Це означає, що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівноважного ВВП більше ніж на 1 грн.

7. Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці забезпечується за умов як повної, так і неповної зайнятості. Ці умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними витратами і потенційно необхідними сукупними витратами, тобто витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

8. Якщо заплановані сукупні витрати менші за потенційно необхідну величину, то фактично рівноважний ВВП менший за потенційно рівноважний ВВП. Таке явище називається рецесійним розривом. Кількісно рецесійний розрив — це така величина, на яку заплановані автономні витрати менші за потенційно необхідні автономні витрати. Розрив називається рецесійним тому, що він викликає в економіці рецесію, тобто скорочення обсягу виробництва відносно потенційного ВВП.

9. Якщо заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами, то фактично рівноважний ВВП номінально перевищує потенційно рівноважний ВВП за рахунок інфляції. Таке явище називається інфляційним розривом. Кількісно інфляційний розрив є такою величиною, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати. Такий розрив називається інфляційним тому, що в умовах повної зайнятості він повністю трансформується у зростання цін і не збільшує обсяг виробництва. В еконо­міці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експан­сійний розрив. За таких умов фактично рівноважний ВВП перевищує потенційно рівноважний ВВП як інфляційно, так і реально.

1. Поясність на графіку, як визначається рівноважний ВВП: а) за методом «витрати — випуск»; б) за методом «вилучення — ін’єкції». Чому ці методи завжди дають однаковий рівень рівноважного ВВП?

2. Що відображує відхилення ВВП від рівноважного рівня і що спонукає підприємства змінювати обсяг виробництва до рівноважного значення?

3. Розкрийте відмінність між двома визначеннями витрат на виробництво ВВП — між індуційованими витратами та автономними витратами.

4. Поясніть, завдяки чому зміна автономних витрат викликає мультиплікативну зміну доходу. Покажіть відмінність між мультиплікатором витрат та ефектом мультиплікатора.

5. Покажіть за допомогою моделі «кейнсіанський хрест» залежність між приростом автономних витрат, приростом запланованих сукупних витрат і приростом доходу.

6. Спираючись на графік, поясність причину виникнення рецесійного розриву і розкрийте його кількісну визначеність за стабільних цін і в умовах інфляції.

7. Використовуючи графік, поясність причину виникнення інфляційного розриву і розкрийте його кількісну визначеність в умовах повної і надмірної зайнятості.

8. Маємо гіпотетичну економіку з такою функцією споживання: С = 46 + 0,64 ´ Y. Заплановані інвестиції становлять 34 млрд грн. Використовуючи рівняння Y = C + I, визначте рівноважний ВВП.

9. В умовах економічної рівноваги фактичний реальний ВВП дорівнює 250 млрд грн, потенційний ВВП — 260 млрд грн, с = 0,75. Розрахуйте рецесійний розрив.

10. В умовах економічної рівноваги фактичний номінальний ВВП дорівнює 220 млрд грн, потенційний ВВП — 200 млрд грн, s = 0,25. Розрахуйте інфляційний розрив.

11. Приріст автономних витрат становить 4 млрд грн, с = 0,8. Визначте ефект мультиплікатора в умовах простої закритої економіки.

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної, так і неповної зайнятості. Такі умови залежать від співвідношення між запланованими су­купними витрати і сукупними витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними сукупними витратами. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

Ідеальним є варіант, коли заплановані сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага та забезпечується повна зайнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.

Рецесійний розрив

Розглянемо ситуацію, коли запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. На рис. 9.4 Yp — потенційний ВВП, для закупівлі якого економіка повинна спрямувати E2 сукупних витрат, у складі яких автономні витрати мають дорівнювати . Але насправді економіка знаходиться в стані неповної зайнятості і її заплановані витрати становлять E1, а автономні — . Отже, величина запланованих автономних витрат менша за потенційно необхідну, яка відповідає умовам повної зайнятості . Внаслідок цього заплановані сукупні витрати менші, ніж потенційно необхідні сукупні витрати , а фактичний ВВП менший, ніж потенційний ВВП . Таке явище дістало назву «рецесійний розрив». Позначимо його символом .

Слід відрізняти рецесійний розрив від розриву ВВП, який виникає внаслідок циклічного безробіття. Перший є причиною, другий — наслідком. Іншими словами, рецесійний розрив є таким явищем, яке викликає в економіці відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП, тобто рецесію.

Графічно рецесійний розрив — це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е2) і лінією запланованих сукупних витрат (Е1). Як відомо, цей відрізок відображує різницю в автономних витратах, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат. Звідси випливає кількісне визначення рецесійного розриву. Він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати є меншими порівняно з потенційно необхідними автономними витратами, тобто

Рецесійний розрив спричинює помножене, тобто мультиплікативне відставання фактичного ВВП від потенційного ВВП. Це означає, що потенційний ВВП перевищує фактичний ВВП на величину рецесійного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

            (9.20)

Із рівняння (9.20) випливає інше визначення рецесійного розриву: це така величина приросту запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити зростання фактичного ВВП до потенційного рівня.

Розв’язавши рівняння (9.20) відносно , можна визначити величину рецесійного розриву:

.           (9.21)

Графічна модель рецесійного розриву (див. рис. 9.4) і формула рецесійного розриву (9.21) не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжуються зростанням цін. Згідно з теорією сукупної пропозиції (див. розд. 4.2), така ситуація називається крайнім випадком, якому відповідає горизонтальна крива короткострокової сукупної пропозиції. Але згідно з основною моделлю сукупної пропозиції зростання фактичного ВВП супроводжується інфляцією, що відображує додатно нахилена крива сукупної пропозиції. За таких умов потенційний ВВП визначається формулою

            (9.22)

де Р — індекс цін.

Звідси можна визначити рецесійний розрив в умовах інфляції:

            (9.23)

Рецесійний розрив, визначений за формулою (9.23), номінально перевищує його величину, визначену за формулою (9.21) у Р разів. Це означає, що в умовах інфляції усунення розриву між фактичним ВВП і потенційним ВВП вимагає номінально більшого приросту запланованих автономних витрат, ніж в умовах стабільних цін. І це не випадково, якщо враховувати, що певна частка приросту запланованих сукупних витрат втілюється в інфляцію і не впливає на зростання обсягів виробництва. Але, якщо обидві частини рівняння (9.23) поділити на P, то в реальних одиницях рецесійний розрив в умовах інфляції дорівнює рецесійному розриву за стабільних цін. Оскільки графік рецесійного розриву спирається на реальні величини, то врахування інфляції нічого не змінює в його побудові.

Інфляційний розрив

Розглянемо протилежну ситуацію, тобто коли економіка знаходиться в стані повної зайнятості, а заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами. Графічну інтерпретацію такої ситуації наведено на рис. 9.5.

Згідно з рис. 9.5 для закупівлі потенційного ВВП економіка має спрямувати E1сукупних витрат, у складі яких автономні витрати дорівнюють . Але насправді її заплановані сукупні витрати становлять E2, а заплановані автономні витрати — . Із рис. 9.5 видно, що за таких умов в економіці має місце надлишок запланованих сукупних витрат , який викликається надлишком запланованих автономних витрат . Тому фактич­ний ВВП номінально перевищує потенційний ВВП .

Враховуємо, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості і повністю використовує свої наявні виробничі потужності. За таких умов фактичний ВВП може перевищити потенційний ВВП лише номінально, тобто виключно за рахунок зростання цін. Це означає, що . Таке явище дістало назву «інфляційний розрив». Позначимо його символом .

Графічно інфляційний розрив — це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лініями потенційно необхідних сукупних витрат  і запланованих сукупних витрат . Він являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати, тобто . Цей розрив називається інфляційним, оскільки в умовах повної зайнятості він викликає надмірне зростання запланованих сукупних витрат, яке повністю трансформується у приріст цін і не збільшує обсяг виробництва. Відповідний приріст цін можна визначити за формулою:

            (9.24)

Інфляційний розрив викликає інфляційне збільшення фактичного ВВП порівняно з потенційним ВВП на мультиплікативній основі. Звідси можна зробити висновок, що потенційний ВВП номінально менший за фактичний ВВП на величину інфляційного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

            (9.25)

Перенесемо  у ліву частину рівняння (9.25), а Yp — у праву:

            (9.26)

Врахуємо, що згідно з рівнянням (9.24) вираз Yp (P – 1) відображує величину, на яку фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП за рахунок інфляції. Це дає підстави стверджувати, що інфляційний розрив є такою величиною скорочення запланованих автономних витрат, яка на мультиплікативній основі здатна забезпечити номінальне зменшення фактичного ВВП до потенційного рівня лише за рахунок зниження цін.

Щоб визначити інфляційний розрив в умовах повної зайнятості, розв’яжемо рівняння (9.26) відносно :

            (9.27)

Інфляційний розрив виникає в умовах повної зайнятості, коли сукупний попит перевищує потенційно можливу сукупну пропозицію, тобто потенційний ВВП. Це не збільшує обсяг виробництва, а викликає лише зростання цін, тобто інфляцію. Але інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід обсягів виробництва за межі потенційного ВВП. Це дає підстави стверджувати, що в економіці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експансійний розрив.

У такому разі фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП як номінально, так і реально. Інструментарій рецесійного та інфляційного розриву є важливим елементом кейнсіанської теорії. Його використання дає змогу обґрунтувати певні висновки для макроекономічної політики, спрямовані на усунення в економіці рецесії або інфляційного зростання.

1. Рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли загальна кількість виробленої продукції (ВВП) дорівнює загальній кількості продукції, яку економіка має намір купити. Згідно з моделлю AD–AS рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який за даних цін урівноважується із сукупним попитом. Але у підсумку, попит реалізується через витрати. Тому важливе значення має визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат за припущення, що ціни не змінюються. При цьому в основі визначення рівноважного ВВП лежать не фактичні, а заплановані сукупні витрати, які є грошовим еквівалентом сукупного попиту.

2. Згідно з методом «витрати — випуск» рівноважний ВВП є таким обсягом виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратами. Якщо ВВП більше запланованих сукуп­них витрат, то це свідчить про виникнення перевиробницт-
ва, яке супроводжується незапланованим збільшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства скорочувати ВВП до рівноважного обсягу. Якщо ВВП менше запланованих сукупних витрат, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси, що спонукає підприємства збільшувати ВВП до рівноважного обсягу.

3. Згідно з методом «вилучення — ін’єкції» рівноважним є такий ВВП, який у процесі розподілу породжує вилучення із сукуп­них витрат, що врівноважуються з ін’єкціями в сукупні витрати. У спрощеній економіці вилученнями є заощадження, а ін’єкція­ми — інвестиції. Тому рівноважний ВВП забезпечується тоді, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям. Будь-які відхилення фактичних інвестицій від заощаджень свідчать про виникнення незапланованих інвестицій у товарні запаси, які спонукають підприємства змінювати обсяг виробництва в напрямі до рівноважного ВВП.

4. Між запланованими автономними витратами і рівноважним ВВП існує не проста, а помножена залежність, яка вимірюється мультиплікатором витрат. Він показує, на скільки одиниць змінюється ВВП у разі зміни автономних витрат на одиницю. Щоб розкрити залежність між ВВП та автономними витратами, слід врахувати відмінність між автономними та індуційованими витратами у складі запланованих сукупних витрат. До автономних належать витрати, які не залежать від доходу; до індуційованих — витрати, що змінюються внаслідок зміни доходу.

5. У моделі рівноважного ВВП спрощеної економіки індуційованими є витрати на споживання. Звідси випливає такий алгоритм: приріст автономних витрат на адекватну величину збільшує дохід, що породжує індуційовані витрати на споживання, які, у свою чергу, збільшують дохід. Завдяки цьому дохід збільшується на величину, що перевищує приріст автономних витрат. Величина цього перевищення є ефектом мультиплікатора.

6. У спрощеній економіці мультиплікатор витрат перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання і в оберненій — від граничної схильності до заощаджень. Оскільки гранична схильність до заощаджень менша за одиницю, то мультиплікатор витрат більший за одиницю. Це означає, що приріст автономних витрат на 1 грн спричинює приріст рівноважного ВВП більше ніж на 1 грн.

7. Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці забезпечується за умов як повної, так і неповної зайнятості. Ці умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними витратами і потенційно необхідними сукупними витратами, тобто витратами, необхідними для закупівлі потенційного ВВП. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

8. Якщо заплановані сукупні витрати менші за потенційно необхідну величину, то фактично рівноважний ВВП менший за потенційно рівноважний ВВП. Таке явище називається рецесійним розривом. Кількісно рецесійний розрив — це така величина, на яку заплановані автономні витрати менші за потенційно необхідні автономні витрати. Розрив називається рецесійним тому, що він викликає в економіці рецесію, тобто скорочення обсягу виробництва відносно потенційного ВВП.

9. Якщо заплановані сукупні витрати є надмірними порівняно з потенційно необхідними сукупними витратами, то фактично рівноважний ВВП номінально перевищує потенційно рівноважний ВВП за рахунок інфляції. Таке явище називається інфляційним розривом. Кількісно інфляційний розрив є такою величиною, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати. Такий розрив називається інфляційним тому, що в умовах повної зайнятості він повністю трансформується у зростання цін і не збільшує обсяг виробництва. В еконо­міці з надмірною зайнятістю може виникати інфляційно-експан­сійний розрив. За таких умов фактично рівноважний ВВП перевищує потенційно рівноважний ВВП як інфляційно, так і реально.

1. Поясність на графіку, як визначається рівноважний ВВП: а) за методом «витрати — випуск»; б) за методом «вилучення — ін’єкції». Чому ці методи завжди дають однаковий рівень рівноважного ВВП?

2. Що відображує відхилення ВВП від рівноважного рівня і що спонукає підприємства змінювати обсяг виробництва до рівноважного значення?

3. Розкрийте відмінність між двома визначеннями витрат на виробництво ВВП — між індуційованими витратами та автономними витратами.

4. Поясніть, завдяки чому зміна автономних витрат викликає мультиплікативну зміну доходу. Покажіть відмінність між мультиплікатором витрат та ефектом мультиплікатора.

5. Покажіть за допомогою моделі «кейнсіанський хрест» залежність між приростом автономних витрат, приростом запланованих сукупних витрат і приростом доходу.

6. Спираючись на графік, поясність причину виникнення рецесійного розриву і розкрийте його кількісну визначеність за стабільних цін і в умовах інфляції.

7. Використовуючи графік, поясність причину виникнення інфляційного розриву і розкрийте його кількісну визначеність в умовах повної і надмірної зайнятості.

8. Маємо гіпотетичну економіку з такою функцією споживання: С = 46 + 0,64 ´ Y. Заплановані інвестиції становлять 34 млрд грн. Використовуючи рівняння Y = C + I, визначте рівноважний ВВП.

9. В умовах економічної рівноваги фактичний реальний ВВП дорівнює 250 млрд грн, потенційний ВВП — 260 млрд грн, с = 0,75. Розрахуйте рецесійний розрив.

10. В умовах економічної рівноваги фактичний номінальний ВВП дорівнює 220 млрд грн, потенційний ВВП — 200 млрд грн, s = 0,25. Розрахуйте інфляційний розрив.

11. Приріст автономних витрат становить 4 млрд грн, с = 0,8. Визначте ефект мультиплікатора в умовах простої закритої економіки.