15.3. Валютний курс

Валюта і номінальний валютний курс

Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньоекономічної діяльності країни є валюта, до якої відносяться націо­нальні та міжнародні грошові одиниці, використовувані в процесі міжнародних розрахунків. Залежно від умов обміну та використання всі валюти поділяються на три види: вільно конвертовану, частково конвертовану та неконвертовану.

Вільно конвертована валюта — це така валюта, яка без перешкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних і фінансових операціях. До такого виду валют належать грошові одиниці розвинених країн, наприклад долар США, або регіональні валюти, наприклад євро. До частково конвертованої валюти відносяться грошові одиниці, умови обміну та використання яких обмежуються державою. Це стосується валют переважної більшості країн світу. Неконвертованою валютою є грошові одиниці тих країн, в яких забороняється їх обмін на іноземні грошові одиниці.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка отримала назву «валютний курс», або «обмінний курс». Під терміном «валютний курс» передусім розуміють номінальний курс валюти, який відображує ціну однієї валюти, виражену через певну кількість іншої валюти. Процес визначення ціни валюти, тобто валют­ного курсу, називається валютним котируванням.

Існує два способи котирування валюти: пряме котирування та обернене котирування. Пряме котирування — це оцінювання одиниці іноземної валюти через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США дорівнює 5,0 грн. Обернене котирування передбачає оцінювання одиниці національної валюти через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн дорівнює 0,2 дол. США. В Україні, як і в переважній більшості країн, застосовується пряме котирування.

Слід зауважити, що в процесі оцінювання динаміки валютного курсу пряме котирування валюти викликає певні незручності. Наприклад, у поточному періоді 1 дол. США дорівнював 6 грн, а в попередньому — 5 грн. Така цифрова інформація безпосередньо сприймається нами як зростання курсу гривні. Але при цьому ми розуміємо, що в дійсності гривня знецінилася, тобто подешевшала, оскільки тепер за 1 дол. США потрібно давати більшу кількість гривень.

Щоб усунути зазначену незручність, ми будемо спиратися на обернене котирування. Припустимо, що в поточному періоді 1 грн = 0,2 дол. США, а в попередньому — 1 грн = 0,25 дол. США. За такого котирування динаміка курсу національної валюти узгоджується з динамікою її дійсної ціни: зростання курсу гривні з 0,2 до 0,25 дол. США означає її подорожчання на 0,05 дол. США.

Постає питання: які чинники визначають валютний курс, або чому 1 грн дорівнює 0,2 дол. США чи 0,25 дол. США? Відповідь полягає в тому, що валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку. Курс валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій — від пропозиції на валютному ринку.

Співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку передусім відображує стан торговельних відносин країни з рештою світу. Це означає, що на боці попиту стоїть експорт, а на боці пропозиції — імпорт. Якщо національний експорт збільшується, то це збільшує попит іноземців на вітчизняну валюту. Якщо зростає національний імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні, щоб задовольнити зростаючий попит на іноземну валюту.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежать також від співвідношення між вітчизняною і світовою процентними ставками. Якщо процентна ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то за інших незмінних умов це збільшує попит на вітчизняні фінансові активи (акції, облігації), а отже, і попит на вітчизняну валюту. І навпаки. Іншим чинником, що визначає співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, є інфляція. Якщо в нашій країні виникає тенденція до зростання темпів інфляції, що може викликати знецінення гривні, то власники національної валюти намагатимуться конвертувати її в тверду (стабільну) іноземну валюту. Внаслідок цього пропозиція гривні на валютному ринку збільшиться порівняно з попитом.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція паритету купівельної спроможності (ПКС). Згідно з концепцією ПКС валютний курс залежить виключно від співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами:

            (15.12)

де e¢ — валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене котирування); Pd, Pf — ціна видів товарів або ринкового кошика відповідно у національній (внутрішній) та іноземній валютах.

В основі концепції ПКС лежить закон єдиної ціни, за яким ціна товару на ринках різних країн, обчислена у спільній валюті, є однаковою. Наприклад, Pd = 1000 грн, Pf = 200 дол. США. Звідси e¢ = 200 : 1000 = 0,2 (дол. США за 1 грн). За таких умов ціна товару в США становить 200 дол. В Україні його ціна також дорівнює 200 дол. США (1000 грн × 02 дол. США). І навпаки, якщо ціна товару в Україні становить 1000 грн, то його ціна в США також дорівнює 1000 грн (200 дол. США : 0,2 дол. США за 1 грн). Але насправді валютний курс не дорівнює співвідношенню цін. Як зазначалося вище, безпосереднім чинником валютного курсу є співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Що стосується співвідношення цін, то воно впливає лише на тренд валютного курсу, тобто визначає валютний курс у довгостроковому періоді.

На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види валютного курсу: фіксований та плаваючий (гнучкий). Фіксований валютний курс, це такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов’язання його підтримувати. Інструментом підтримання валютного курсу на офіційно оголошеному рівні є валютні інтервенції, тобто продаж або купівля іноземної валюти центральним банком на валютному ринку. Якщо попит на вітчизняну валюту зростає порівняно з пропозицією, то для протидії підвищенню валютного курсу центральний банк здійснює закупівлю іноземної валюти і в такий спосіб збільшує пропозицію вітчизняної валюти до рівноваги з попитом. І навпаки.

Плаваючий валютний курс — це такий курс, який змінюється переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Якщо держава зовсім не втручається в кон’юнктуру валютного ринку, то валюта перебуває в режимі чистого плавання. Але в дійсності центральні банки, як правило, намагаються коригувати процес ринкового курсоутворення за допомогою валютних інтервенцій з метою обмеження курсових коливань. За таких умов валюта знаходиться в режимі керованого плавання.

Реальний валютний курс

Номінальний курс валюти, який досі розглядався, відображує спроможність валюти обмінюватися на іншу валюту. Тому, якщо номінальна вартість національної валюти зростає, то економічним суб’єктам даної країни потрібно менше цієї валюти для купівлі необхідної кількості іноземної валюти. І навпаки. Проте кінцевою метою обміну валют є забезпечення міжнародного обміну товарів. У цьому випадку мова має йти не про обмінну, а про купівельну спроможність валюти, тобто про її спроможність забезпечувати обмін вітчизняних товарів на іноземні. Оскільки товари мають ціну, то це означає, що купівельна спроможність валюти залежить не лише від її обмінної спроможності, тобто номінального курсу, а й від співвідношення цін на товари торговельних партнерів. Обидва ці чинники враховує реальний валютний курс. Згідно з оберненим котируванням номінального курсу валюти її реальний курс можна визначити за формулою

            (15.13)

де є — реальний валютний курс; е — номінальний валютний курс за оберненого котирування.

Для ілюстрації реального валютного курсу звернемося до числового прикладу. Припустимо, що 1 дол. США = 5 грн, або 1 грн = 0,2 дол. США; ціна товару в США становить 100 дол., ціна аналогічного товару в Україні — 400 грн. Звідси реальний курс гривні дорівнюватиме

.

Спираючись на числовий приклад, можна стверджувати, що чисельник формули (15.13) представляє ціну національного товару, зіставлену з ціною аналогічного іноземного товару, яка показується в знаменнику. Таке зіставлення забезпечується завдяки тому, що обидві ціни обчислюються у спільній, тобто іноземній валюті. Отже, реальний валютний курс — це коефіцієнт, який показує відношення внутрішніх цін до іноземних цін, обчислених у спільній валюті, або пропорцію, в якій національні товари обмінюються на іноземні товари. У наведеному прикладі одиниця українського товару обмінюється на 0,8 одиниць американського товару.

Слід враховувати, що реальний валютний курс не змінює техніко-економічні чи споживчі властивості товарів. Він визначає лише цінову конкурентоспроможність національних товарів, тобто збільшує або зменшує їх відносну ціну. Так, згідно з наведеним числовим прикладом ціна українського товару нижча за ціну аналогічного американського товару в 0,8 раза. Це свідчить про те, що український товар має цінову перевагу перед американським. Тому для американських покупців вигідніше купувати український товар, а для українських покупців — відмовитися від купівлі американського товару. Чим нижче реальний валютний курс, тим більшим є попит на вітчизняний експорт і нижчим попит на імпорт.

Двосторонній та багатосторонній валютний курс

Валютний курс, що відображує пропорцію, в якій вартість національної валюти оцінюється лише через одну іноземну валюту, називається двостороннім валютним курсом. Якщо ми говоримо, що 1 дол. США дорівнює 5 грн, то це — двосторонній курс гривні. Але кожна країна має економічні відносини не з однією, а з багатьма країнами. Тому виникає необхідність оцінювати динаміку курсу національної валюти щодо певної сукупності валют. З цією метою застосовується багатосторонній валютний курс.

Багатосторонній валютний курс — це індекс національної валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів країни за певний період. При цьому частка валюти кожного торговельного партнера у кошику іноземних валют визначається
його часткою у зовнішньому товарообороті даної країни. Виходячи з цього індекс багатостороннього валютного курсу можна визначити за такими формулами:

            (15.14)

            (15.15)

де In, Ir — індекс багатостороннього номінального (In) і реального (Ir) валютного курсу;  — індекс двостороннього номінального валютних курсу і-го торговельного партнера; Ti — частка і-го торговельного партнера країни в зовнішньому товарообороті країни;  — індекси відповідно іноземних і внутрішніх цін; при цьому .

Звернемося до числового прикладу, в якому обмежимося обчисленням багатостороннього номінального валютного курсу, оскільки він лежить в основі індексу багатостороннього реального валютного курсу. Врахуємо при цьому, що основними торговель­ними партнерами України є Європейський Союз, Російська Федерація і США. Припустимо, що їхня частка в структурі зовнішнього товорообороту України становить відповідно 40, 30 і 10 %. Оскільки велика кількість інших країн становить у зовнішньому товарообороті України 20 %, а частка кожної з них є дуже незначною, то вони не враховуються. За цих умов суму часток основних торговельних партнерів України доцільно звести до одиниці. Після цього частка ЕС становитиме 0,5; РФ — 0,375; США — 0,125. Далі припустимо, що за аналізований період індекс двостороннього номінального курсу гривні до євро дорівнював 97,2 %, російського рубля — 99,8 %, долара США — 101,4 %. Звідси індекс багатостороннього номінального курсу гривні визначиться так:

Отриманий результат свідчить, що багатосторонній номінальний курс гривні (обернене котирування) зменшився на 1,3 % (100,0 – 98,7). Це означає, що гривня номінально подешевшала, тобто її вартість зменшилася на 1,3 %.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Економіка кожної країни певним чином інтегрована в міжнародну економіку. Це стосується і національних валют. Вони є елементами міжнародної валютної системи, в основі якої лежать загальновизнані правила, в тому числі й правила курсоутворення. Сучасна міжнародна валютна система виникла не відразу, а пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожному з яких був притаманний свій режим курсоутворення.

Перший етап — система золотого стандарту — охоплює період з 1870-х років до початку Другої світової війни (1939). За цією системою курс національної валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою. Наприклад, на початку системи золотого стандарту1 дол. США містив 23,22 г золота, а золотий вміст британського фунта стерлінгів становив 113 г золота. Звідси один британський фунт стерлінгів коштував 4,87 американських доларів (113 : 23,22).

За системи золотого стандарту національні банки були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Але з розвитком міжнародної торгівлі, у зв’язку зі збільшенням її обсягів і кількості паперових грошей, для багатьох країн почали виникати труднощі щодо золотого забезпечення цих грошей. Тому з часом обмін паперових грошей на золото припинився.

Другий етап — Бретон-Вудська валютна система, принципи якої були закладені в угоді, підписаній 44 країнами у 1944 р. під час конференції у Бретон-Вудсі (США). За цією угодою всі країни-підписанти запроваджували фіксований валютний курс до американського долара за допомогою фіксації в своїх валютах золотого вмісту. Іншими словами, кожна країна, визначаючи самостійно вміст золота в своїй валюті, вирішувала, яким має бути курс її валюти відносно американського долара на умовах золотого паритету. Але на відміну від системи золотого стандарту від країн не вимагалося обмінювати свої валюти на золото. Конвертованість у золото зберігалася лише за американським доларом — за ціною 35 дол. за одну унцію (480 г).

Система золотофіксованих валютних курсів, запроваджена в Бретон-Вудсі, була чинною до початку 70-х років 20 ст. У 1971 р. США офіційно заявили про відмову від конвертації долара в золото. Але це був наслідок, а не причина. Головною причиною припинення дії Бретон-Вудської валютної системи стала нестабільність курсу американського долара, за допомогою якого визначався курс усіх інших валют.

Третій етап — Ямайська валютна система, започаткована у 1976 р., коли члени Міжнародного валютного фонду підписали Ямайську угоду. За цією угодою замість золотофіксованих валют­них курсів запроваджувалася система плаваючих валютних курсів. За таких умов курс національної валюти в кожній країні був поставлений в залежність від стану національної економіки та конкурентоспроможності її товарів на міжнародних ринках. Правила, визначені Ямайською угодою, лежать в основі сучасних міжнародних валютних відносин, які допускають кілька різновидів плаваючого валютного курсу: вільне плавання, кероване плавання, спільне плавання тощо.

1. У сучасному світі економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу двома основними механізмами: зовнішньоторговельним механізмом і механізмом міжнародних фінансових операцій. Вирішальне значення у зовнішньоторговельному механізмі відіграє імпорт, який відображує рівень залежності національної економіки від економік інших країн. Протилежним елементом зовнішньоторговельного механізму є експорт, валютні надходження від якого слугують основним джерелом коштів, необхідних для оплати імпорту. Механізм міжнародних фінансових операцій включає отримання позик і надання кредитів, а також міжнародні операції з реальними та фінансовими активами. Результатом міжнародних фінансових операцій є чистий приплив капіталу, який може мати додатну або від’ємну величину.

2. Між грошовими потоками, пов’язаними із зовнішньоторговельним механізмом і механізмом міжнародних фінансових операцій, існує тісний зв’язок. Так, імпорт можна оплачувати не лише валютними надходженнями від експорту, а й за рахунок припливу капіталу. І навпаки, валютні надходження від експорту можуть слугувати джерелом не лише оплати імпорту, а й відпливу капіталу. Отже, країна може імпортувати більше, ніж експортує, якщо чистий приплив капіталу в цю країну є додатною величиною. І навпаки, якщо чистий приплив капіталу в країну є від’ємною величиною, то це означає, що вона експортує більше, ніж імпортує.

3. У форматі моделі «витрати — випуск» під впливом решти світу сукупні витрати поділяються на дві частини: 1) внутрішні витрати (внутрішній попит), які охоплюють приватне споживання, приватні інвестиції та державні закупівлі; 2) чистий експорт, який відображує чисті іноземні витрати (чистий іноземний попит). Якщо обсяг виробництва в країні перевищує внутрішній попит, то це означає, що країна виробляє більше, ніж закуповує, і тому є чистим експортером. Якщо, навпаки, обсяг виробництва в країні менше внутрішнього попиту, то це означає, що країна закуповує більше, ніж виробляє, і тому є чистим імпортером. У відкритій економіці функція споживання враховує граничну схильність до внутрішнього споживання, яка зменшується порівняно з граничною схильністю до сукупного споживання на величину граничної схильності до імпорту.

4. У форматі моделі «вилучення — ін’єкції» під впливом решти світу вилучення доповнюються імпортом, а ін’єкції — експортом. Тому економічна рівновага у відкритій економіці визначається як тотожність між сумою всіх вилучень та сумою всіх ін’єкцій. Після певної трансформації економічна рівновага у відкритій економіці набуває вигляду тотожності між сальдо балансу національні заощадження — національні інвестиції і чистим експортом. Якщо виникає дефіцит національних заощаджень, то перевищення імпорту над експортом фінансується іноземцями і тому країна є чистим дебітором. Якщо виникає надлишок націо­нальних заощаджень, то він використовується для фінансування іноземців і тому країна є чистим кредитором.

5. Платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка охоплює сукупність економічних операцій країни з рештою світу. Всі операції групуються в платіжному балансі за двома рахунками: рахунком поточних операцій та рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій. У платіжному балансі кожна операція записується двічі — за кредитом однієї статті і за дебетом іншої статті. Переважна більшість операцій є еквівалентним обміном економічними цінностями. Поряд із цим існують і такі операції, що відображують надання економічних цінностей на безоплатній основі. Вони подаються в статті під назвою «Трансферти». Крім двох рахунків в платіжному балансі застосовується автономна стаття «Помилки та упущення», яка відображує сальдо статистичних неточностей, що виникають внаслідок часових і вартісних розбіжностей між митною та банківською статистикою.

6. Рахунок поточних операцій складається з трьох частин: баланс товарів та послуг, сальдо якого дорівнює чистому експорту; доходи, сальдо яких обчислюється як різниця між доходами, отриманими резидентами, і доходами, виплаченими нерезидентам; поточні трансферти, сальдо яких являє собою різницю між отриманими і виплаченими трансфертами. Рахунок капітальних операцій складається з двох частин: рахунок операцій з капіталом — відображає рух капітальних трансфертів і нефінансових активів і фінансовий рахунок — відображує операції з фінансовими активами та зобов’язаннями, які виникають у резидентів відносно нерезидентів. Виділяють чотири групи активів і зобов’язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції, резервні активи.

7. Платіжний баланс за своїм визначенням завжди є рівноважним. Його рівновага означає, що сальдо поточного рахунка дорівнює сальдо рахунка капітальних операцій з протилежним знаком за одночасного врахування сальдо статті «Помилки та упущення». Нерівноважним може бути лише неповний платіжний баланс, в якому рахунок капітальних операцій не враховує статтю «Резервні активи». Без цієї статті виникає баланс автономних операцій. Його нерівноважність свідчить про те, що країна одержала від усіх автономних операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на ці операції. Цей дисбаланс усувається за рахунок операцій з резервними активами.

8. Необхідним інструментом зовнішньоекономічної діяльності є валюта. Залежно від умов обміну та використання валюта буває конвертованою, частково конвертованою і неконвертованою. Процес визначення валютного курсу називається валютним коти­руванням. Існує пряме та обернене котирування. Валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, на яке впливають три основних чинники: стан торговельних відносин країни з рештою світу, співвідношення між вітчизняною та світовою ставками процента, інфляція. Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція ПКС, в основі якої лежить закон єдиної ціни. Формування валютного курсу залежить від валютного режиму: плаваючий курс, фіксований курс.

9. Розрізняють номінальний і реальний курс валюти. Номінальний валютний курс відображує обмінну спроможність національної валюти, тобто пропорцію, в якій одна валюта обмінюється на іншу. Для визначення реального курсу номінальний курс коригується на співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін. Завдяки цьому реальний валютний курс відображує умови торгівлі, тобто пропорцію товарообміну. В процесі аналізу розрізняють двосторонній і багатосторонній валютні курси. Перший відображує вартість валюти через одну іноземну валюту, інший — через кілька іноземних валют. Сучасна міжнародна валютна система пройшла у своєму розвитку три етапи, якими є: система золотого стандарту, Бретон-Вудська валютна система, Ямайська валютна система.

1. Розкрийте основні механізми, що пов’язують національну економіку з рештою світу, та їх взаємозв’язок.

2. Поясніть вплив зовнішньоекономічної діяльності країни на трансформацію функції споживання.

3. Покажіть, як трансформується модель економічної рівноваги за методом «вилучення—ін’єкції» під впливом зв’язків національної економіки з рештою світу.

4. Розкрийте сутність платіжного балансу та методологію його складання.

5. Охарактеризуйте компоненти рахунка поточних операцій і рахунка капітальних операцій.

6. У чому полягає відмінність між рівноважним і нерівноважним платіжним балансом?

7. Поясність, за допомогою якого механізму врівноважується платіжний баланс.

8. Як визначається номінальний курс валюти і які чинники впливають на його рівень?

9. Як визначається реальний курс валюти і який вплив він справляє на умови зовнішньої торгівлі?

10. Напишіть і поясніть формулу багатостороннього валютного курсу.

11. Охарактеризуйте етапи розвитку міжнародної валютної системи.

12. Припустимо, що приріст доходу в економіці дорівнює 10 млрд грн, а приріст імпорту — 1,2 млрд грн. При цьому c = 0,7; t = 0,25. Обчисліть приріст споживання домогосподарств згідно з його функцією у відкритій економіці.

13. Припустимо, що в гіпотетичній економіці сальдо СА = 2800 млн дол. США, сальдо КА = –1900 млн дол. США, сальдо статті «Помилки та упущення» = –700 млн дол. США. На скільки потрібно змінити сальдо статті «Резервні активи», щоб урівноважити платіжний баланс?

Валюта і номінальний валютний курс

Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньоекономічної діяльності країни є валюта, до якої відносяться націо­нальні та міжнародні грошові одиниці, використовувані в процесі міжнародних розрахунків. Залежно від умов обміну та використання всі валюти поділяються на три види: вільно конвертовану, частково конвертовану та неконвертовану.

Вільно конвертована валюта — це така валюта, яка без перешкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних і фінансових операціях. До такого виду валют належать грошові одиниці розвинених країн, наприклад долар США, або регіональні валюти, наприклад євро. До частково конвертованої валюти відносяться грошові одиниці, умови обміну та використання яких обмежуються державою. Це стосується валют переважної більшості країн світу. Неконвертованою валютою є грошові одиниці тих країн, в яких забороняється їх обмін на іноземні грошові одиниці.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка отримала назву «валютний курс», або «обмінний курс». Під терміном «валютний курс» передусім розуміють номінальний курс валюти, який відображує ціну однієї валюти, виражену через певну кількість іншої валюти. Процес визначення ціни валюти, тобто валют­ного курсу, називається валютним котируванням.

Існує два способи котирування валюти: пряме котирування та обернене котирування. Пряме котирування — це оцінювання одиниці іноземної валюти через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США дорівнює 5,0 грн. Обернене котирування передбачає оцінювання одиниці національної валюти через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн дорівнює 0,2 дол. США. В Україні, як і в переважній більшості країн, застосовується пряме котирування.

Слід зауважити, що в процесі оцінювання динаміки валютного курсу пряме котирування валюти викликає певні незручності. Наприклад, у поточному періоді 1 дол. США дорівнював 6 грн, а в попередньому — 5 грн. Така цифрова інформація безпосередньо сприймається нами як зростання курсу гривні. Але при цьому ми розуміємо, що в дійсності гривня знецінилася, тобто подешевшала, оскільки тепер за 1 дол. США потрібно давати більшу кількість гривень.

Щоб усунути зазначену незручність, ми будемо спиратися на обернене котирування. Припустимо, що в поточному періоді 1 грн = 0,2 дол. США, а в попередньому — 1 грн = 0,25 дол. США. За такого котирування динаміка курсу національної валюти узгоджується з динамікою її дійсної ціни: зростання курсу гривні з 0,2 до 0,25 дол. США означає її подорожчання на 0,05 дол. США.

Постає питання: які чинники визначають валютний курс, або чому 1 грн дорівнює 0,2 дол. США чи 0,25 дол. США? Відповідь полягає в тому, що валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку. Курс валюти знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій — від пропозиції на валютному ринку.

Співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку передусім відображує стан торговельних відносин країни з рештою світу. Це означає, що на боці попиту стоїть експорт, а на боці пропозиції — імпорт. Якщо національний експорт збільшується, то це збільшує попит іноземців на вітчизняну валюту. Якщо зростає національний імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні, щоб задовольнити зростаючий попит на іноземну валюту.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежать також від співвідношення між вітчизняною і світовою процентними ставками. Якщо процентна ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то за інших незмінних умов це збільшує попит на вітчизняні фінансові активи (акції, облігації), а отже, і попит на вітчизняну валюту. І навпаки. Іншим чинником, що визначає співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, є інфляція. Якщо в нашій країні виникає тенденція до зростання темпів інфляції, що може викликати знецінення гривні, то власники національної валюти намагатимуться конвертувати її в тверду (стабільну) іноземну валюту. Внаслідок цього пропозиція гривні на валютному ринку збільшиться порівняно з попитом.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція паритету купівельної спроможності (ПКС). Згідно з концепцією ПКС валютний курс залежить виключно від співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами:

            (15.12)

де e¢ — валютний курс, визначений на базі ПКС (обернене котирування); Pd, Pf — ціна видів товарів або ринкового кошика відповідно у національній (внутрішній) та іноземній валютах.

В основі концепції ПКС лежить закон єдиної ціни, за яким ціна товару на ринках різних країн, обчислена у спільній валюті, є однаковою. Наприклад, Pd = 1000 грн, Pf = 200 дол. США. Звідси e¢ = 200 : 1000 = 0,2 (дол. США за 1 грн). За таких умов ціна товару в США становить 200 дол. В Україні його ціна також дорівнює 200 дол. США (1000 грн × 02 дол. США). І навпаки, якщо ціна товару в Україні становить 1000 грн, то його ціна в США також дорівнює 1000 грн (200 дол. США : 0,2 дол. США за 1 грн). Але насправді валютний курс не дорівнює співвідношенню цін. Як зазначалося вище, безпосереднім чинником валютного курсу є співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Що стосується співвідношення цін, то воно впливає лише на тренд валютного курсу, тобто визначає валютний курс у довгостроковому періоді.

На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види валютного курсу: фіксований та плаваючий (гнучкий). Фіксований валютний курс, це такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов’язання його підтримувати. Інструментом підтримання валютного курсу на офіційно оголошеному рівні є валютні інтервенції, тобто продаж або купівля іноземної валюти центральним банком на валютному ринку. Якщо попит на вітчизняну валюту зростає порівняно з пропозицією, то для протидії підвищенню валютного курсу центральний банк здійснює закупівлю іноземної валюти і в такий спосіб збільшує пропозицію вітчизняної валюти до рівноваги з попитом. І навпаки.

Плаваючий валютний курс — це такий курс, який змінюється переважно під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Якщо держава зовсім не втручається в кон’юнктуру валютного ринку, то валюта перебуває в режимі чистого плавання. Але в дійсності центральні банки, як правило, намагаються коригувати процес ринкового курсоутворення за допомогою валютних інтервенцій з метою обмеження курсових коливань. За таких умов валюта знаходиться в режимі керованого плавання.

Реальний валютний курс

Номінальний курс валюти, який досі розглядався, відображує спроможність валюти обмінюватися на іншу валюту. Тому, якщо номінальна вартість національної валюти зростає, то економічним суб’єктам даної країни потрібно менше цієї валюти для купівлі необхідної кількості іноземної валюти. І навпаки. Проте кінцевою метою обміну валют є забезпечення міжнародного обміну товарів. У цьому випадку мова має йти не про обмінну, а про купівельну спроможність валюти, тобто про її спроможність забезпечувати обмін вітчизняних товарів на іноземні. Оскільки товари мають ціну, то це означає, що купівельна спроможність валюти залежить не лише від її обмінної спроможності, тобто номінального курсу, а й від співвідношення цін на товари торговельних партнерів. Обидва ці чинники враховує реальний валютний курс. Згідно з оберненим котируванням номінального курсу валюти її реальний курс можна визначити за формулою

            (15.13)

де є — реальний валютний курс; е — номінальний валютний курс за оберненого котирування.

Для ілюстрації реального валютного курсу звернемося до числового прикладу. Припустимо, що 1 дол. США = 5 грн, або 1 грн = 0,2 дол. США; ціна товару в США становить 100 дол., ціна аналогічного товару в Україні — 400 грн. Звідси реальний курс гривні дорівнюватиме

.

Спираючись на числовий приклад, можна стверджувати, що чисельник формули (15.13) представляє ціну національного товару, зіставлену з ціною аналогічного іноземного товару, яка показується в знаменнику. Таке зіставлення забезпечується завдяки тому, що обидві ціни обчислюються у спільній, тобто іноземній валюті. Отже, реальний валютний курс — це коефіцієнт, який показує відношення внутрішніх цін до іноземних цін, обчислених у спільній валюті, або пропорцію, в якій національні товари обмінюються на іноземні товари. У наведеному прикладі одиниця українського товару обмінюється на 0,8 одиниць американського товару.

Слід враховувати, що реальний валютний курс не змінює техніко-економічні чи споживчі властивості товарів. Він визначає лише цінову конкурентоспроможність національних товарів, тобто збільшує або зменшує їх відносну ціну. Так, згідно з наведеним числовим прикладом ціна українського товару нижча за ціну аналогічного американського товару в 0,8 раза. Це свідчить про те, що український товар має цінову перевагу перед американським. Тому для американських покупців вигідніше купувати український товар, а для українських покупців — відмовитися від купівлі американського товару. Чим нижче реальний валютний курс, тим більшим є попит на вітчизняний експорт і нижчим попит на імпорт.

Двосторонній та багатосторонній валютний курс

Валютний курс, що відображує пропорцію, в якій вартість національної валюти оцінюється лише через одну іноземну валюту, називається двостороннім валютним курсом. Якщо ми говоримо, що 1 дол. США дорівнює 5 грн, то це — двосторонній курс гривні. Але кожна країна має економічні відносини не з однією, а з багатьма країнами. Тому виникає необхідність оцінювати динаміку курсу національної валюти щодо певної сукупності валют. З цією метою застосовується багатосторонній валютний курс.

Багатосторонній валютний курс — це індекс національної валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів країни за певний період. При цьому частка валюти кожного торговельного партнера у кошику іноземних валют визначається
його часткою у зовнішньому товарообороті даної країни. Виходячи з цього індекс багатостороннього валютного курсу можна визначити за такими формулами:

            (15.14)

            (15.15)

де In, Ir — індекс багатостороннього номінального (In) і реального (Ir) валютного курсу;  — індекс двостороннього номінального валютних курсу і-го торговельного партнера; Ti — частка і-го торговельного партнера країни в зовнішньому товарообороті країни;  — індекси відповідно іноземних і внутрішніх цін; при цьому .

Звернемося до числового прикладу, в якому обмежимося обчисленням багатостороннього номінального валютного курсу, оскільки він лежить в основі індексу багатостороннього реального валютного курсу. Врахуємо при цьому, що основними торговель­ними партнерами України є Європейський Союз, Російська Федерація і США. Припустимо, що їхня частка в структурі зовнішнього товорообороту України становить відповідно 40, 30 і 10 %. Оскільки велика кількість інших країн становить у зовнішньому товарообороті України 20 %, а частка кожної з них є дуже незначною, то вони не враховуються. За цих умов суму часток основних торговельних партнерів України доцільно звести до одиниці. Після цього частка ЕС становитиме 0,5; РФ — 0,375; США — 0,125. Далі припустимо, що за аналізований період індекс двостороннього номінального курсу гривні до євро дорівнював 97,2 %, російського рубля — 99,8 %, долара США — 101,4 %. Звідси індекс багатостороннього номінального курсу гривні визначиться так:

Отриманий результат свідчить, що багатосторонній номінальний курс гривні (обернене котирування) зменшився на 1,3 % (100,0 – 98,7). Це означає, що гривня номінально подешевшала, тобто її вартість зменшилася на 1,3 %.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи

Економіка кожної країни певним чином інтегрована в міжнародну економіку. Це стосується і національних валют. Вони є елементами міжнародної валютної системи, в основі якої лежать загальновизнані правила, в тому числі й правила курсоутворення. Сучасна міжнародна валютна система виникла не відразу, а пройшла у своєму розвитку ряд етапів, кожному з яких був притаманний свій режим курсоутворення.

Перший етап — система золотого стандарту — охоплює період з 1870-х років до початку Другої світової війни (1939). За цією системою курс національної валюти визначався на основі золотого паритету, тобто з урахуванням офіційно встановленого золотого вмісту валют, що обмінювалися між собою. Наприклад, на початку системи золотого стандарту1 дол. США містив 23,22 г золота, а золотий вміст британського фунта стерлінгів становив 113 г золота. Звідси один британський фунт стерлінгів коштував 4,87 американських доларів (113 : 23,22).

За системи золотого стандарту національні банки були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота. Але з розвитком міжнародної торгівлі, у зв’язку зі збільшенням її обсягів і кількості паперових грошей, для багатьох країн почали виникати труднощі щодо золотого забезпечення цих грошей. Тому з часом обмін паперових грошей на золото припинився.

Другий етап — Бретон-Вудська валютна система, принципи якої були закладені в угоді, підписаній 44 країнами у 1944 р. під час конференції у Бретон-Вудсі (США). За цією угодою всі країни-підписанти запроваджували фіксований валютний курс до американського долара за допомогою фіксації в своїх валютах золотого вмісту. Іншими словами, кожна країна, визначаючи самостійно вміст золота в своїй валюті, вирішувала, яким має бути курс її валюти відносно американського долара на умовах золотого паритету. Але на відміну від системи золотого стандарту від країн не вимагалося обмінювати свої валюти на золото. Конвертованість у золото зберігалася лише за американським доларом — за ціною 35 дол. за одну унцію (480 г).

Система золотофіксованих валютних курсів, запроваджена в Бретон-Вудсі, була чинною до початку 70-х років 20 ст. У 1971 р. США офіційно заявили про відмову від конвертації долара в золото. Але це був наслідок, а не причина. Головною причиною припинення дії Бретон-Вудської валютної системи стала нестабільність курсу американського долара, за допомогою якого визначався курс усіх інших валют.

Третій етап — Ямайська валютна система, започаткована у 1976 р., коли члени Міжнародного валютного фонду підписали Ямайську угоду. За цією угодою замість золотофіксованих валют­них курсів запроваджувалася система плаваючих валютних курсів. За таких умов курс національної валюти в кожній країні був поставлений в залежність від стану національної економіки та конкурентоспроможності її товарів на міжнародних ринках. Правила, визначені Ямайською угодою, лежать в основі сучасних міжнародних валютних відносин, які допускають кілька різновидів плаваючого валютного курсу: вільне плавання, кероване плавання, спільне плавання тощо.

1. У сучасному світі економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу двома основними механізмами: зовнішньоторговельним механізмом і механізмом міжнародних фінансових операцій. Вирішальне значення у зовнішньоторговельному механізмі відіграє імпорт, який відображує рівень залежності національної економіки від економік інших країн. Протилежним елементом зовнішньоторговельного механізму є експорт, валютні надходження від якого слугують основним джерелом коштів, необхідних для оплати імпорту. Механізм міжнародних фінансових операцій включає отримання позик і надання кредитів, а також міжнародні операції з реальними та фінансовими активами. Результатом міжнародних фінансових операцій є чистий приплив капіталу, який може мати додатну або від’ємну величину.

2. Між грошовими потоками, пов’язаними із зовнішньоторговельним механізмом і механізмом міжнародних фінансових операцій, існує тісний зв’язок. Так, імпорт можна оплачувати не лише валютними надходженнями від експорту, а й за рахунок припливу капіталу. І навпаки, валютні надходження від експорту можуть слугувати джерелом не лише оплати імпорту, а й відпливу капіталу. Отже, країна може імпортувати більше, ніж експортує, якщо чистий приплив капіталу в цю країну є додатною величиною. І навпаки, якщо чистий приплив капіталу в країну є від’ємною величиною, то це означає, що вона експортує більше, ніж імпортує.

3. У форматі моделі «витрати — випуск» під впливом решти світу сукупні витрати поділяються на дві частини: 1) внутрішні витрати (внутрішній попит), які охоплюють приватне споживання, приватні інвестиції та державні закупівлі; 2) чистий експорт, який відображує чисті іноземні витрати (чистий іноземний попит). Якщо обсяг виробництва в країні перевищує внутрішній попит, то це означає, що країна виробляє більше, ніж закуповує, і тому є чистим експортером. Якщо, навпаки, обсяг виробництва в країні менше внутрішнього попиту, то це означає, що країна закуповує більше, ніж виробляє, і тому є чистим імпортером. У відкритій економіці функція споживання враховує граничну схильність до внутрішнього споживання, яка зменшується порівняно з граничною схильністю до сукупного споживання на величину граничної схильності до імпорту.

4. У форматі моделі «вилучення — ін’єкції» під впливом решти світу вилучення доповнюються імпортом, а ін’єкції — експортом. Тому економічна рівновага у відкритій економіці визначається як тотожність між сумою всіх вилучень та сумою всіх ін’єкцій. Після певної трансформації економічна рівновага у відкритій економіці набуває вигляду тотожності між сальдо балансу національні заощадження — національні інвестиції і чистим експортом. Якщо виникає дефіцит національних заощаджень, то перевищення імпорту над експортом фінансується іноземцями і тому країна є чистим дебітором. Якщо виникає надлишок націо­нальних заощаджень, то він використовується для фінансування іноземців і тому країна є чистим кредитором.

5. Платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка охоплює сукупність економічних операцій країни з рештою світу. Всі операції групуються в платіжному балансі за двома рахунками: рахунком поточних операцій та рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій. У платіжному балансі кожна операція записується двічі — за кредитом однієї статті і за дебетом іншої статті. Переважна більшість операцій є еквівалентним обміном економічними цінностями. Поряд із цим існують і такі операції, що відображують надання економічних цінностей на безоплатній основі. Вони подаються в статті під назвою «Трансферти». Крім двох рахунків в платіжному балансі застосовується автономна стаття «Помилки та упущення», яка відображує сальдо статистичних неточностей, що виникають внаслідок часових і вартісних розбіжностей між митною та банківською статистикою.

6. Рахунок поточних операцій складається з трьох частин: баланс товарів та послуг, сальдо якого дорівнює чистому експорту; доходи, сальдо яких обчислюється як різниця між доходами, отриманими резидентами, і доходами, виплаченими нерезидентам; поточні трансферти, сальдо яких являє собою різницю між отриманими і виплаченими трансфертами. Рахунок капітальних операцій складається з двох частин: рахунок операцій з капіталом — відображає рух капітальних трансфертів і нефінансових активів і фінансовий рахунок — відображує операції з фінансовими активами та зобов’язаннями, які виникають у резидентів відносно нерезидентів. Виділяють чотири групи активів і зобов’язань: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції, резервні активи.

7. Платіжний баланс за своїм визначенням завжди є рівноважним. Його рівновага означає, що сальдо поточного рахунка дорівнює сальдо рахунка капітальних операцій з протилежним знаком за одночасного врахування сальдо статті «Помилки та упущення». Нерівноважним може бути лише неповний платіжний баланс, в якому рахунок капітальних операцій не враховує статтю «Резервні активи». Без цієї статті виникає баланс автономних операцій. Його нерівноважність свідчить про те, що країна одержала від усіх автономних операцій менше або більше іноземної валюти, ніж витратила на ці операції. Цей дисбаланс усувається за рахунок операцій з резервними активами.

8. Необхідним інструментом зовнішньоекономічної діяльності є валюта. Залежно від умов обміну та використання валюта буває конвертованою, частково конвертованою і неконвертованою. Процес визначення валютного курсу називається валютним коти­руванням. Існує пряме та обернене котирування. Валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, на яке впливають три основних чинники: стан торговельних відносин країни з рештою світу, співвідношення між вітчизняною та світовою ставками процента, інфляція. Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція ПКС, в основі якої лежить закон єдиної ціни. Формування валютного курсу залежить від валютного режиму: плаваючий курс, фіксований курс.

9. Розрізняють номінальний і реальний курс валюти. Номінальний валютний курс відображує обмінну спроможність національної валюти, тобто пропорцію, в якій одна валюта обмінюється на іншу. Для визначення реального курсу номінальний курс коригується на співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін. Завдяки цьому реальний валютний курс відображує умови торгівлі, тобто пропорцію товарообміну. В процесі аналізу розрізняють двосторонній і багатосторонній валютні курси. Перший відображує вартість валюти через одну іноземну валюту, інший — через кілька іноземних валют. Сучасна міжнародна валютна система пройшла у своєму розвитку три етапи, якими є: система золотого стандарту, Бретон-Вудська валютна система, Ямайська валютна система.

1. Розкрийте основні механізми, що пов’язують національну економіку з рештою світу, та їх взаємозв’язок.

2. Поясніть вплив зовнішньоекономічної діяльності країни на трансформацію функції споживання.

3. Покажіть, як трансформується модель економічної рівноваги за методом «вилучення—ін’єкції» під впливом зв’язків національної економіки з рештою світу.

4. Розкрийте сутність платіжного балансу та методологію його складання.

5. Охарактеризуйте компоненти рахунка поточних операцій і рахунка капітальних операцій.

6. У чому полягає відмінність між рівноважним і нерівноважним платіжним балансом?

7. Поясність, за допомогою якого механізму врівноважується платіжний баланс.

8. Як визначається номінальний курс валюти і які чинники впливають на його рівень?

9. Як визначається реальний курс валюти і який вплив він справляє на умови зовнішньої торгівлі?

10. Напишіть і поясніть формулу багатостороннього валютного курсу.

11. Охарактеризуйте етапи розвитку міжнародної валютної системи.

12. Припустимо, що приріст доходу в економіці дорівнює 10 млрд грн, а приріст імпорту — 1,2 млрд грн. При цьому c = 0,7; t = 0,25. Обчисліть приріст споживання домогосподарств згідно з його функцією у відкритій економіці.

13. Припустимо, що в гіпотетичній економіці сальдо СА = 2800 млн дол. США, сальдо КА = –1900 млн дол. США, сальдо статті «Помилки та упущення» = –700 млн дол. США. На скільки потрібно змінити сальдо статті «Резервні активи», щоб урівноважити платіжний баланс?