3.3. Чинники, що впливають на безробіття

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76

Усі чинники (причини), що впливають на безробіття, доцільно поділити на дві групи:

ті, що впливають на природне безробіття;

ті, що впливають на циклічне безробіття.

Відмінність між цими групами чинників зумовлена неоднаковими умовами виникнення природного та циклічного безробіття.

Чинники природного безробіття

Як ми знаємо, безробіття на природному рівні забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і визначається втратами часу, пов’язаними із пошуками вакантних робочих місць з урахуванням інтересів безробітних і професійних вимог до них з боку роботодавців. Тому до чинників природного безробіття відносяться такі, від яких залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні ведуть пошуки вільних робочих місць в умовах рівноважного ринку праці. До основних чинників, які впливають на тривалість цих пошуків, можна віднести: допомогу по безробіттю, діяльність дер-
жавних служб зайнятості, демографічні зміни у складі робочої сили.

Допомога по безробіттю. В багатьох країнах законодавство передбачає допомогу (виплати) по безробіттю з метою полегшити долю безробітних на період пошуку роботи. Але така допомога впливає і на активність безробітних щодо пошуку ними роботи, і, як наслідок, на тривалість періоду, протягом якого кожен із них має намір знаходитися в стані пошуку. У разі незначної суми допомоги по безробіттю бути без роботи обходиться людині дуже дорого і тому вона намагається найшвидше працевлаштуватися на першу-ліпшу роботу. Якщо ж допомога по безробіттю значна, то безробітний не погоджується на будь-яку роботу, а витрачає більше часу, відшукуючи найкраще для себе робоче місце. Таке безробіття називається добровільним. Це означає, що в процесі вирішення проблеми щодо свого працевлаштування людина враховує співвідношення між доходом, який вона отримує як безробітний, і доходом, який вона може заробити в умовах зайнятості. Таке співвідношення називається коефіцієнтом заміни:

(3.13)

Чим вищим є коефіцієнт заміни, тим дешевше бути безробітним, що спонукає безробітного витрачати більше часу на пошук роботи. Але на тривалість періоду пошуку роботи, крім величини допомоги по безробіттю, суттєво впливає і тривалість періоду, протягом якого безробітний може отримувати цю допомогу. В різ-
них країнах цей період є неоднаковим: в одних його тривалість становить кілька років, в інших — менше року.

Діяльність державних служб зайнятості. Крім бажання знайти роботу на тривалість періоду, протягом якого безробітний здійснює її пошук, впливає діяльність державних служб зайня-
тості. Вони виконують дві основні функції. Перша — надання інформації про вільні робочі місця, від оперативного отримання якої залежить швидкість переходу людини з одного робочого місця на інше. Друга — організація професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації. Від цього залежить тривалість періоду, протягом якого безробітні можуть перейти з депресивних галузей чи регіонів у прогресивні.

Демографічні зміни у складі робочої сили. Природний рівень безробіття в країні є середньозваженою величиною від природного рівня безробіття окремих демографічних груп населення. Оскільки рівень цього безробіття коливається між окремими демографічними групами, то зміна частки кожної з них у структурі ринку праці впливає на загальний природний рівень безробіття. Так, природний рівень безробіття серед жінок і молоді вищий за середній. Тому збільшення чи зменшення частки цих категорій населення у складі робочої сили відповідно змінює загальний природний рівень безробіття.

Чинники циклічного безробіття

Іншу природу мають чинники, що впливають на циклічне безробіття. Як відомо, таке безробіття виникає в умовах нерівноваги на ринку праці: пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Це означає, що чинники, спроможні викликати зменшення попиту на працю відносно її пропозиції, водночас є чинниками, що зумовлюють циклічне безробіття. До таких можна віднести несприятливі збурення на товарному ринку, тобто скорочення сукупного попиту та/або сукупної пропозиції.

Якщо на товарному ринку сукупний попит і/або сукупна пропозиція скорочуються, то зменшується обсяг виробництва продукції, що спричинює зменшення попиту на робочу силу. У разі незмінної пропозиції робочої сили це викликає циклічне безробіття. Проте слід наголосити, що найчастіше несприятливі збурення на товарному ринку спричинюються падінням сукупного попиту і рід-
ше — скороченням сукупної пропозиції.

Висновок про те, що циклічне безробіття викликається несприятливими збуреннями на товарному ринку, не є достатнім для розуміння причин, які зумовлюють циклічне безробіття. Необхідно враховувати, що згідно із законами ринку у разі екзогенного зменшення попиту на працю заробітна плата мала б зменшуватися. Це викликало б зменшення пропозицій праці до рівноваги з попитом на працю. Насправді в умовах сучасного ринку праці заробітна плата не є абсолютно гнучкою в короткостроковому періоді і тому не може швидко знижуватися до рівноважного рівня. Лише за таких умов несприятливі збурення на товарному ринку викликають циклічне безробіття. Для унаочнення цього висновку звернемося до рис. 3.3.

Згідно з наведеним графіком початкова рівновага на ринку праці забезпечується в точці Т1, в якій крива попиту () перетинається з кривою пропозиції (LS); рівноважна заробітна плата становить W1, а L1 відображує кількість одиниць робочої сили, яка відповідає умовам повної зайнятості.

Тепер припустимо, що внаслідок несприятливого збурення на товарному ринку попит на робочу силу впав до L2 і тому його крива змістилася в положення (). Конкуренція на ринку праці мала б викликати зменшення заробітної плати до нового рівноважного рівня W2, за якого пропозиція зменшиться до величини L2, що дорівнює величині попиту на працю. Проте на практиці під впливом певних інституційних чинників заробітна плата в короткостроковому періоді не зменшується до W2, а, як і раніше, дорівнює W1. Це вище рівноважного рівня. В такій ситуації на ринку праці пропозиція також не змінюється і, як і раніше, дорівнює L1, тоді як попит зменшився до L2. Внаслідок цього виникає надлишок пропозиції праці (L1 — L2), який відображує величину циклічного безробіття. Люди безробітні не тому, що вони витрачають час на пошук найкращої для себе роботи, а через те, що за заробітної плати, яка перевищує рівноважний рівень, пропозиція праці перевищує попит на неї.

Отже, якщо першопричиною циклічного безробіття є несприятливі збурення на товарному ринку, то ще однією причиною його є негнучка заробітна плата. У зв’язку з цим розгляд причин негнучкості заробітної плати дає змогу повною мірою уявити причини циклічного безробіття.

До основних причин негнучкості заробітної плати можна віднести: закони про мінімальну заробітну плату, вплив профспілок на заробітну плату, ефективну заробітну плату.

Закони про мінімальну заробітну плату. У багатьох країнах функціонують закони про мінімальну заробітну плату, що регламентують мінімально допустиму межу оплати праці, якої зобов’язані дотримуватися всі роботодавці. Для більшості найманих працівників установлений мінімум нічого не важить, оскільки їхня заробітна плата перевищує його. Проте для некваліфікованих і недосвідчених працівників встановлена мінімальна заробітна плата може перевищувати її рівноважний рівень. Унаслідок цього попит на таку робочу силу формується на рівні, нижчому, за її пропозицію, що спричинює безробіття. Дослідження американських науковців показали, що в разі збільшення мінімаль-
ної заробітної плати підлітків на 10 % їх зайнятість зменшується від 1 до 3 %.

Вплив профспілок на заробітну плату. У розвинених країнах відчутну роль у формуванні заробітної плати відіграють профспілки. Основним інструментом їх впливу на заробітну плату є трудові угоди, які лідери профспілок укладають із роботодавцями на тривалий період (від одного до трьох років). Ці угоди передбачають підтримання певного рівня номінальної заробітної плати протягом усього терміну дії угоди або використання формули, згідно з якою в межах цього періоду номінальна зарплата піддається індексації з урахуванням інфляції.

Укладаючи угоди, профспілки намагаються захистити своїх членів від збурень в економіці, які зумовлюють зниження заробітної плати. Іншими словами, заробітна плата членів профспілкових організацій визначається не рівновагою на ринку праці, а трудовими угодами. За цих умов рівень погодженої заробітної плати, як правило, перевищує рівноважний, що спричинює безробіття.

Ступінь впливу профспілок на заробітну плату і безробіття визначається трьома обставинами. По-перше, це рівень розвитку профспілкового руху, що є різним у різних країнах. Він залежить від частки найманих працівників, які об’єднуються в профспілкові організації. Так, у США лише 16 % найманих працівників входять до складу профспілок. У більшості європейських країн, особливо скандинавських, профспілки у суспільному житті відіграють набагато вагомішу роль. Чим більша частка найманих працівників охоплена профспілковим рухом, тим сильнішим є вплив профспілок на процес прийняття рішень щодо заробітної плати.

По-друге, це поділ економічно активного населення на дві групи — зайняті (інсайдери) та безробітні (аутсайдери) з протилежними інтересами. Одні намагаються підтримувати високий рівень заробітної плати, інші зацікавлені в її зниженні з метою створення передумов для збільшення попиту на робочу силу. Тому результати переговорів між профспілками та роботодавцями щодо рівня заробітної плати і, як наслідок, безробіття, залежать від співвідношення сил між цими групами.

По-третє, це залежність розв’язання конфліктів між зайнятими та безробітними від рівня централізації переговорів щодо укладання трудових угод. В одних країнах такі переговори проводяться на рівні підприємств чи галузей, в інших, таких як Швеція, — на загальнонаціональному рівні й уряд нерідко відіграє в них провідну роль. Найсприятливішим для зниження безробіття є загально-національний рівень, оскільки за цих умов учасникам переговорного процесу вдається об’єднатися навколо єдиної мети — зниження безробіття. Це підтверджує досвід Швеції, в якій безробіття підтримується на низькому рівні, незважаючи на високий рівень профспілкового руху.

Ефективна заробітна плата. Згідно з теорією ефективної заробітної плати високий рівень оплати праці є необхідною передумовою підтримання високої продуктивності праці. Тому, щоб не спричиняти зниження продуктивності праці, підприємці в умовах виникнення надлишку пропозиції робочої сили не завжди зацікавлені зменшувати заробітну плату до рівноважного рівня.

Вплив заробітної плати на продуктивність праці пояснюється декількома аспектами.

1. Заробітна плата є джерелом, за рахунок якого забезпечується харчування працівників. Робітники, які краще харчуються, мають більше здоров’я і передумов для вищої продуктивності праці. Це стосується переважно бідних країн, в яких загальний рівень заробітної плати є недостатнім для нормального відтворення робочої сили. За таких умов роботодавці можуть установлювати заробітну плату вище рівноважного рівня для підтримування певного рівня здоров’я і продуктивності праці своїх ро-
бітників.

2. Висока заробітна плата зменшує плинність кадрів, оскільки зменшує бажання робітників звільнятися з даного підприємства чи змінювати професію з метою працевлаштування на іншому підприємстві з вищою заробітною платою. Чим більшу заробітну плату встановлює підприємство своїм працівникам, тим більше в них з’являється стимулів працювати на цьому підприємстві. Це зменшує плинність кадрів і протидіє зниженню продуктивності
праці.

3. Від заробітної плати залежить якість працівників, використовуваних підприємством, що породжує конкуренцію між підприємствами за найкращих працівників. Якщо підприємство встановить своїм працівникам відносно нижчу заробітну плату, то найкращі з них перейдуть на інші підприємства. Це знизить середню якість персоналу підприємства і продуктивність праці. Тому, встановлюючи своїм працівникам заробітну плату понад рівноважний рівень, підприємство підтримує продуктивність праці на конкурентному рівні.

4. Підприємство не може ефективно контролювати інтенсивність роботи своїх працівників, від рівня якої залежить продуктивність праці. Тому для стимулювання високої інтенсивності праці потрібно встановлювати високу заробітну плату.