15.1. Національна економіка з урахуванням решти світу

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76

Зв’язки національної економіки
з рештою світу

Економіка будь-якої країни пов’язана з рештою світу за допомогою багатьох механізмів. Серед них головними є механізм зовнішньоторговельних зв’язків і механізм міжнародних фінансових зв’язків.

Домінуючу роль у міжнародних економічних зв’язках відіграють зовнішньоторговельні зв’язки, які охоплюють імпорт та експорт товарів і послуг. Особливість України полягає в тому, що розвиток її економіки суттєво залежить від зовнішньої торгівлі. Вона в значних обсягах імпортує енергоресурси, інвестиційні та споживчі товари. Для оплати свого імпорту Україна експортує продукцію металургійної і хімічної промисловості, продовольчі товари та сільськогосподарську сировину, машини та устаткування, транспортні послуги тощо. У 2000—2003 рр. імпорт товарів і послуг в Україну становив 50—57 % ВВП, а її експорт — 55—62 %. За цими показниками українська економіка відноситься до числа найвідкритіших економік світу.

Вирішальне значення в торговельних зв’язках країни з рештою світу має імпорт. Це зумовлено тим, що він відбиває рівень залежності національної економіки від економік інших країн, тобто відображує потребу в продукції, яка не виробляється в даній країні або виробництво якої у цій країні є неефективним. Платежі за імпорт товарів і послуг, з одного боку, є вилученням із витрат на виробництво національного ВВП, з іншого — є ін’єкцією у витрати на виробництво ВВП країн-експортерів.

Протилежною формою торговельних зв’язків національної економіки з рештою світу є експорт. Його головна роль полягає в тому, щоб заробляти валютні кошти, необхідні для оплати імпорту. Надходження від експорту є вилученням із сукупних витрат країн, що імпортують. Для країн, що експортують, вони є ін’єкцією в їхні сукупні витрати. Інакше кажучи, збільшення експорту збільшує попит національних підприємств на фактори виробництва, а домогосподарств — на споживчі товари і послуги, що у підсумку спричинює зростання сукупного попиту і національного ВВП.

Іншим важливим механізмом, який пов’язує національну економіку з рештою світу, є механізм міжнародних фінансових операцій. У сучасному світі міжнародні фінансові операції охоплюють операції з отримання позик і надання кредитів, а також міжнародні операції з купівлі-продажу реальних і фінансових активів. Міжнародні фінансові операції породжують відповідні грошові потоки аналогічно імпорту та експорту товарів і послуг. Якщо, наприклад, іноземний пенсійний фонд купує облігацію українського уряду, то відбувається надходження фінансових ресурсів в Україну, який називається припливом капіталу. Якщо, навпаки, українській банк кредитує іноземне підприємство, то відбувається вилучення фінансових ресурсів за межі України, тобто відплив капіталу. Різниця між припливом і відпливом капіталу називається чистим припливом капіталу, який може мати додатну або від’ємну величину.

Між грошовими потоками, що відображують результати зовнішньоторговельних зв’язків і міжнародних фінансових операцій, існує тісний взаємозв’язок. Наприклад, імпорт товарів і послуг можна оплатити не лише надходженнями валютних коштів від експорту, а й за рахунок припливу капіталу. І навпаки, надходження валютних коштів від експорту, якщо вони перевищують валютні витрати на імпорт, можуть слугувати джерелом не лише оплати імпорту, а й для здійснення міжнародних фінансових операцій, які зумовлюють відплив капіталу.

Таким чином, країна може імпортувати більше, ніж експортує, якщо чистий приплив капіталу в дану країну є додатною величиною. І навпаки, якщо чистий приплив капіталу в країну є від’ємною величиною, то це означає, що іноземці фінансують певну частину її експорту. Тому її експорт перевищує імпорт.

Вплив решти світу на умови
формування економічної рівноваги

Решта світу суттєво впливає на умови формування економічної рівноваги національної економіки. Розглянемо цей вплив у розрізі двох моделей: «витрати — випуск» і «вилучення — ін’єкції».

У форматі моделі «витрати — випуск» решта світу впливає на сукупні витрати. Щоб розкрити цей вплив, будемо розрізняти сукупні витрати, внутрішні витрати та чисті іноземні витрати. Сукупні витрати охоплюють витрати резидентів і нерезидентів на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Внутрішні витрати — це та частина сукупних витрат на закупівлю вітчизняної продукції, яка здійснюється лише резидентами. До чистих іноземних витрат відноситься та частина сукупних витрат на закупівлю вітчизняної продукції, яка здійснюється іноземцями (нерезидентами).

У закритій змішаній економіці, що розглядалася вище, сукупні витрати збігаються з внутрішніми витратами. Це означає, що всі витрати на закупівлю товарів і послуг вітчизняного виробництва складаються лише з витрат резидентів даної країни, а внесок іноземців у сукупні витрати дорівнює нулю. За таких умов сукупні витрати складаються з витрат на споживання, інвестиції та державні закупівлі. Тому ВВП у закритій змішаній економіці є функцією від суми цих витрат, тобто Y = C + I + G.

У відкритій економіці сукупні витрати, як правило, відрізняються від внутрішніх витрат. Це пояснюється двома обставинами. З одного боку, певну частину своїх витрат резиденти спрямовують на закупівлю не вітчизняних, а зарубіжних, тобто імпортних товарів і послуг, що зменшує сукупні витрати на величину вартості імпорту. З іншого боку, витрати резидентів на закупівлю вітчизняної продукції доповнюються витратами іноземців на її закупівлю, що збільшує сукупні витрати на величину вартості експорту. Отже, в умовах відкритої економіки сукупні витрати дорівнюють внутрішнім витратам плюс витрати іноземців на закупівлю вітчизняного експорту і мінус витрати резидентів на закупівлю вітчизняного імпорту:

(15.1)

Врахуємо, що (EX – IM) — це чистий експорт (NX). Він відображує чисті іноземні витрати на закупівлю вітчизняних товарів і послуг і може бути додатною або від’ємною величиною. Отже, склад сукупних витрат можна подати так:

(15.2)

де Е — сукупні витрати; C + I + G — внутрішні витрати; NX — чисті іноземні витрати.

В умовах економічної рівноваги обсяг національного виробництва є функцією від запланованих сукупних витрат, тобто Y = E. Виходячи з цього, розмежуємо внесок вітчизняних та іноземних покупців у сукупні витрати на закупівлю національного ВВП таким рівнянням:

Y – (C + I + G) = NX (15.3)

Рівняння (15.3) дає підстави зробити два висновки. Якщо обсяг виробництва в країні перевищує внутрішні витрати, тобто Y > C + I + G, то чистий експорт є додатною величиною. Це свідчить про те, що країна виробляє продукції більше, ніж закуповує для своїх потреб, тобто є чистим експортером. Якщо ж обсяг виробництва в країні менший за внутрішні витрати, тобто Y < C +
+ I + G, то чистий експорт є від’ємною величиною. За таких умов країна закуповує продукції більше, ніж виробляє, тобто є чистим імпортером.

У моделі «витрати — випуск» сукупні витрати у відкритій економіці відрізняються від їх аналога в змішаній закритій економіці не лише чистим експортом, а й функцією споживання. Це пояснюється тим, що під впливом витрат домогосподарств на закупівлю імпортних споживчих товарів і послуг зменшується гранична схильність до споживання національних товарів і послуг.

Щоб розкрити вплив витрат домогосподарств, пов’язаних із закупівлею імпортних споживчих товарів і послуг, на граничну схильність до споживання, спочатку визначимося з термінологією. У відкритій економіці все споживання домогосподарств складається із споживання національних товарів і послуг та споживання іноземних (імпортних) товарів і послуг. Сума споживання національних та імпортних товарів і послуг — це сукупне споживання домогосподарств.

Наведена структура сукупного споживання у відкритій економіці зумовлює відповідну структуризацію і граничної схильності до споживання. Передусім виокремлюється гранична схильність до сукупного споживання. Вона складається із двох елементів: граничної схильності до внутрішнього споживання, тобто споживання національних товарів та послуг, та граничної схильності до іноземного споживання, тобто споживання іноземних товарів і послуг. Остання категорія отримала назву «гранична схильність до імпорту».

У закритій економіці гранична схильність до імпорту дорівнює нулю. Тому гранична схильність до сукупного споживання збігається з граничною схильністю до внутрішнього споживання. У відкритій економіці гранична схильність до внутрішнього споживання зменшується порівняно з граничною схильністю до сукупного споживання на величину граничної схильності до імпорту.

Відомо, що гранична схильність до споживання відображує відношення між зміною споживання та зміною наявного доходу приватної економіки. Аналогічно має визначатися і гранична схильність до імпорту. При цьому врахуємо, що в умовах існування держави і податків наявний дохід приватної економіки дорівнює (Y – Т) або Y(1 – t). Звідси гранична схильність до імпорту має визначатися за формулою:

(15.4)

де іm — гранична схильність до імпорту.

Оскільки споживання імпортних товарів і послуг зменшує внутрішнє споживання порівняно із сукупним споживанням, то і гранична схильність до імпорту зменшує граничну схильність до внутрішнього споживання порівняно із граничною схильністю до сукупного споживання:

(15.5)

де сd — гранична схильність до внутрішнього споживання.

Звідси випливає функція споживання у відкритій економіці:

(15.6)

Порівнюючи функцію споживання у відкритій економіці (15.6) із функцією споживання у змішаній закритій економіці (11.8), зазначимо, що їх спільним елементом є дохід. Відмінність між цими функціями полягає в тому, що гранична схильність до внутрішнього споживання з доходу у відкритій економіці менша, ніж у змішаній закритій економіці, тобто (c – іm) (1 – t) < с (1 – t). Це означає, що за даного рівня доходу внутрішнє споживання домогосподарств у відкритій економіці є меншим, ніж у закритій.

Тепер звернемося до моделі економічної рівноваги за методом «вилучення — ін’єкції». У змішаній закритій економіці економічна рівновага за цим методом визначається як тотожність між сумою приватних заощаджень і чистих податків, з одного боку, та сумою приватних інвестицій і державних закупівель — з іншого, тобто S + T = I + G. Після врахування решти світу вилучення доповнюються імпортом (IM), а ін’єкції — експортом (EX). Тому економічна рівновага у відкритій економіці визначається як тотожність між сумою всіх вилучень і сумою всіх ін’єкцій:

(15.7)

Розмежуємо внутрішню економіку і сектор решти світу (зовнішній сектор):

(15.8)

Врахуємо, що G = Cg + Ig. Звідси рівняння (15.8) можна модифікувати таким чином:

(15.9)

У рівнянні (15.9) вираз (S + T – Cg) відображує національні заощадження, а вираз (I + Ig) — це національні інвестиції. Отже, економічна рівновага у відкритій економіці визначається тотожністю між сальдо балансу національні заощадження — національні інвестиції (ліва частина рівняння) і чистим експортом (права частина рівняння). Якщо в країні виникає дефіцит національних заощаджень, тобто (S + T – Cg) < (I + Ig), то чистий експорт є від’ємною величиною, а перевищення імпорту над експортом фінансується іноземцями. Це означає, що країна є чистим дебітором (чистим позичальником). Якщо, навпаки, в країні виникає надлишок національних заощаджень, тобто (S + T – Cg) > (I + Ig), то чистий експорт є додатною величиною, а перевищення експорту над імпортом використовується для фінансування іноземців. Це означає, що країна є чистим кредитором.