4.1. Основні фактори менеджменту

 та принципи господарського управління

Управлінська діяльність є специфічним різновидом трудового процесу і для неї є характерними всі притаманні йому елементи. Предметом і продуктом діяльності менеджерів виступає інфор­мація. Як предмет праці вона є певними даними (так звана сира інформація). В результаті управлінської діяльності на її основі приймається рішення (тобто вона перетворюється у продукт), що реалізовуються у формі конкретних дій. При цьому рівень і якість менеджменту залежить від ряду факторів, а саме:

-  технічних (рівень механізації й автоматизації виробничих процесів, укомплектованість засобами виробництва, використову­вані технології, засоби комунікації тощо);

-  організаційних (територіальне розташування виробництва, організаційна структура підприємства, форми організації виробни­чого процесу, чисельність і склад персоналу);

- економічних (розміри підприємства та його спеціалізація, рі­вень економічного розвитку, використання виробничого потен­ціалу, рентабельність виробництва);

-  соціальних (розвиток соціальної інфраструктури, демо­графічна ситуація, потреби працівників, ціннісні пріорітети, згур­тованість колективу).

Принципи управління підприємством визначають вимоги до си­стеми, структури й організації процесу управління. Управління підприємством здійснюється на основі базових вихідних положень і правил, якими керуються менеджери всіх рівнів. Ці правила виз­начають лінію поведінки менеджера. Отже, принципи уп­равління — це основоположні закономірності й правила поведінки керівників при здійсненні ними управлінських функцій.

Відомі кілька підходів щодо класифікації принципів управління. Найповніше їх трактування подане Г.Куном  і  С.О'Доннелом у книзі «Принципи управління: аналіз управлінських функцій», де автори розглядають десять принципів планування, п'ятнадцять принципів організації, десять — мотивації й чотирнадцять — контролю. Проте один із фундаторів наукової організації праці, автор те­орії адміністрування А.Файоль вважав, що кількість принципів уп­равління є необмеженою, оскільки на практиці зустрічаються дуже ефективні форми управління, які не завжди базуються на відомих теоретичних основах.

У зв'язку з цим усі принципи менеджменту поділяють на дві групи — загальні та індивідуальні.

До загальних принципів управління відносять:

- принцип застосовуваності, який полягає у тому, що менедж­мент розробляє свого роду керівництво до дії для всіх працівників підприємства;

- принцип системності, що реалізується в охопленні менеджмен­том усієї системи з врахуванням зовнішніх і внутрішніх зв'язків, взає­мозалежності й відкритості власної структури чи системи в цілому;

- принцип багатофункціональності, який передбачає охоплення менеджментом різних аспектів діяльності: матеріального (ресурси, послуги), функціонального (організація праці), змістового (досяг­нення кінцевої мети);

-  принцип інтеграції, що вимагає поєднання у межах системи різних способів взаємовідносин і поглядів працівників, тоді як по­за підприємством може відбуватись їх диференціювання;

- принцип орієнтації на організаційні цінності заснований на ро­зумінні того, що менеджмент входить до зовнішнього середовища з певною уявою щодо таких цінностей, як гостинність, чесність, вигідне співвідношення ціни й пропонованих послуг тощо.

Зазначені загальні принципи управління необхідно не лише вра­ховувати, але й обов'язково виконувати в діяльності підприємств.

Основним серед індивідуальних принципів менеджменту є прин­цип оптимального співвідношення централізації й децентралізації в управлінні. Вирішення проблеми співвідношення централізації й децентралізації у менеджменті полягає в оптимальному розподілі (делегуванні) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Принцип співвідношення централізації й децентралізації перед­бачає необхідність оптимального поєднання єдиноначальності та колегіальності в управлінні. Суть єдиноначальності полягає у тому, що керівник певного рівня управління має право самостійного вирішення питань, які відносяться до його компетенції, тобто у на­данні менеджеру підприємства широких повноважень, необхідних йому для виконання покладених на нього функцій управління та реалізації персональної відповідальності.

Колегіальність передбачає колективне прийняття рішень на ос­нові точок зору керівників різного рівня та виконавців.

Пошук оптимального співвідношення між єдиноначальністю та колегіальністю становить одне з найважливіших завдань уп­равління, від вірності вирішення якого значною мірою залежать його ефективність та дієвість.

Принцип наукової обґрунтованості управління полягає в науко­вому передбаченні та плануванні в часовій площині соціально-еко­номічних перетворень на підприємстві. Основний зміст цього принципу відбивається у положенні: всі управлінські дії. здійсню­ються на базі наукових методів і підходів. Наукове обгрунтування управління означає не лише використання досягнень науки при ви­робленні й реалізації управлінських рішень, але й глибоке вивчен­ня практичного досвіду й вміння виявляти наявні резерви.

Суть принципу плановості полягає у визначенні основних на­прямів і пропорцій розвитку підприємства на перспективу. План є певним комплексом економічних і соціальних завдань, які необ­хідно вирішити в майбутньому.

Принцип узгодженості прав, обов'язків і відповідальності перед­бачає, що кожний підлеглий повинен виконувати покладені на ньо­го завдання й періодично звітуватись щодо їх виконання.

 та принципи господарського управління

Управлінська діяльність є специфічним різновидом трудового процесу і для неї є характерними всі притаманні йому елементи. Предметом і продуктом діяльності менеджерів виступає інфор­мація. Як предмет праці вона є певними даними (так звана сира інформація). В результаті управлінської діяльності на її основі приймається рішення (тобто вона перетворюється у продукт), що реалізовуються у формі конкретних дій. При цьому рівень і якість менеджменту залежить від ряду факторів, а саме:

-  технічних (рівень механізації й автоматизації виробничих процесів, укомплектованість засобами виробництва, використову­вані технології, засоби комунікації тощо);

-  організаційних (територіальне розташування виробництва, організаційна структура підприємства, форми організації виробни­чого процесу, чисельність і склад персоналу);

- економічних (розміри підприємства та його спеціалізація, рі­вень економічного розвитку, використання виробничого потен­ціалу, рентабельність виробництва);

-  соціальних (розвиток соціальної інфраструктури, демо­графічна ситуація, потреби працівників, ціннісні пріорітети, згур­тованість колективу).

Принципи управління підприємством визначають вимоги до си­стеми, структури й організації процесу управління. Управління підприємством здійснюється на основі базових вихідних положень і правил, якими керуються менеджери всіх рівнів. Ці правила виз­начають лінію поведінки менеджера. Отже, принципи уп­равління — це основоположні закономірності й правила поведінки керівників при здійсненні ними управлінських функцій.

Відомі кілька підходів щодо класифікації принципів управління. Найповніше їх трактування подане Г.Куном  і  С.О'Доннелом у книзі «Принципи управління: аналіз управлінських функцій», де автори розглядають десять принципів планування, п'ятнадцять принципів організації, десять — мотивації й чотирнадцять — контролю. Проте один із фундаторів наукової організації праці, автор те­орії адміністрування А.Файоль вважав, що кількість принципів уп­равління є необмеженою, оскільки на практиці зустрічаються дуже ефективні форми управління, які не завжди базуються на відомих теоретичних основах.

У зв'язку з цим усі принципи менеджменту поділяють на дві групи — загальні та індивідуальні.

До загальних принципів управління відносять:

- принцип застосовуваності, який полягає у тому, що менедж­мент розробляє свого роду керівництво до дії для всіх працівників підприємства;

- принцип системності, що реалізується в охопленні менеджмен­том усієї системи з врахуванням зовнішніх і внутрішніх зв'язків, взає­мозалежності й відкритості власної структури чи системи в цілому;

- принцип багатофункціональності, який передбачає охоплення менеджментом різних аспектів діяльності: матеріального (ресурси, послуги), функціонального (організація праці), змістового (досяг­нення кінцевої мети);

-  принцип інтеграції, що вимагає поєднання у межах системи різних способів взаємовідносин і поглядів працівників, тоді як по­за підприємством може відбуватись їх диференціювання;

- принцип орієнтації на організаційні цінності заснований на ро­зумінні того, що менеджмент входить до зовнішнього середовища з певною уявою щодо таких цінностей, як гостинність, чесність, вигідне співвідношення ціни й пропонованих послуг тощо.

Зазначені загальні принципи управління необхідно не лише вра­ховувати, але й обов'язково виконувати в діяльності підприємств.

Основним серед індивідуальних принципів менеджменту є прин­цип оптимального співвідношення централізації й децентралізації в управлінні. Вирішення проблеми співвідношення централізації й децентралізації у менеджменті полягає в оптимальному розподілі (делегуванні) повноважень при прийнятті управлінських рішень.

Принцип співвідношення централізації й децентралізації перед­бачає необхідність оптимального поєднання єдиноначальності та колегіальності в управлінні. Суть єдиноначальності полягає у тому, що керівник певного рівня управління має право самостійного вирішення питань, які відносяться до його компетенції, тобто у на­данні менеджеру підприємства широких повноважень, необхідних йому для виконання покладених на нього функцій управління та реалізації персональної відповідальності.

Колегіальність передбачає колективне прийняття рішень на ос­нові точок зору керівників різного рівня та виконавців.

Пошук оптимального співвідношення між єдиноначальністю та колегіальністю становить одне з найважливіших завдань уп­равління, від вірності вирішення якого значною мірою залежать його ефективність та дієвість.

Принцип наукової обґрунтованості управління полягає в науко­вому передбаченні та плануванні в часовій площині соціально-еко­номічних перетворень на підприємстві. Основний зміст цього принципу відбивається у положенні: всі управлінські дії. здійсню­ються на базі наукових методів і підходів. Наукове обгрунтування управління означає не лише використання досягнень науки при ви­робленні й реалізації управлінських рішень, але й глибоке вивчен­ня практичного досвіду й вміння виявляти наявні резерви.

Суть принципу плановості полягає у визначенні основних на­прямів і пропорцій розвитку підприємства на перспективу. План є певним комплексом економічних і соціальних завдань, які необ­хідно вирішити в майбутньому.

Принцип узгодженості прав, обов'язків і відповідальності перед­бачає, що кожний підлеглий повинен виконувати покладені на ньо­го завдання й періодично звітуватись щодо їх виконання.