8.4.2. Сіткове планування

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66

й управління стратегічних комплексних робіт

Планування виконання складних стратегічних комплексних робіт -- одна із найпоширеніших управлінських ситуацій (проблем), які необхідно вирішувати управлінцям середньої й вищої ланки галузевих підприємств. Більшість ситуаційних проблем значно відрізняються одна від одної, що передбачає суто індивідуальний підхід щодо аналізу кожної з них, пошуку раціональних управлінських рішень і оцінки їх ефективності. Саме тому як зарубіжними, так і вітчизняними менеджерами усіх рівнів, у процесі основної діяльності використовується сіткове планування й управління (СПУ) як специфічний вид планування, що дозволяє:

• досконаліше організувати процес виробництва продукції та послуг;

• ефективно використовувати трудові ресурси підприємств;

• володіти технологією регулювання процесу виконання комплексу робіт;

• на основі моделювання процесу діяльності за різними напрямами визначати стратегічний розвиток підприємства;

• здійснювати поточний контроль за виконанням комплексу робіт згідно з визначеним стратегічним розвитком;

• виявляти невикористані резерви підприємства;

• оптимізовувати процес виконання певних видів робіт тощо. Сіткове планування й управління комплексом робіт передбачає спрощення ситуаційних проблем, що не вступає у протиріччя з методологією вироблення управлінських рішень, а є одним із найважливіших її принципів. СПУ передбачає реалізацію таких положень:

• застосування ситуаційного підходу до процесів управління;

• створення сіткової моделі й сіткового графіку;

• визначення параметрів: подій, робіт і шляхів сіткових графіків;

• запровадження лінійного (календарного) графіка виконання робіт і графіка зайнятості виконавців;

• визначення критеріїв оптимізації й обмежень у плануванні;

• застосування методів оптимізації сіткових моделей.

СПУ передбачає загальну постановку завдання, що відбиває типову управлінську ситуацію, а також наявність індивідуальних варіантів вихідних даних, які характеризують конкретний зміст і шляхи вирішення проблеми (додатки 1, 2, 3, 4).

Сіткове планування й управління базується на стандартних процедурах щодо раціонального вирішення проблеми з такою логічною послідовністю: теоретичне раціональне вирішення проблеми, визначення обмежень й критеріїв прийняття рішення, оцінка альтернатив, обрання конкретного рішення.

Процес складення сіткових графіків і варіантів планів здійснюється у такій послідовності:

• розробка вихідного варіанта сіткового графіка виконання робіт;

• розрахунок параметрів подій і робіт сіткового графіка;

• визначення першого варіанта календарного плану виконання робіт;

• проведення аналізу оптимальності вихідного варіанта плану;

• проведення оптимізації першого варіанта плану виконання робіт;

• розрахунок вартісної оцінки варіантів оптимізованого плану. Розробка вихідного варіанта сіткового графіка виконання робіт є одним із найвідповідальніших моментів у сітковому плануванні й управлінні.

Основними елементами сіткового графіка є робота, подія, шлях.

Робота на сітковому графіку позначається безперервною стрілкою, тривалість її виконання вказується над стрілкою, необхідна чисельність виконавців — під стрілкою.

Моменти початку й закінчення роботи позначаються кружками з відповідним номером і називаються подіями. Серед подій сіткового графіку особливо виділяються початкова й завершальна подія, які визначають терміни початку й завершення роботи. Серед багатьох робіт можуть бути «фіктивні роботи», що символізують не процеси, а визначають логічний взаємозв'язок робіт між собою (вони не мають тривалості й не вимагають виконавців).

Шлях це є безперервна послідовність виконання робіт від початкової до завершальної події. Шлях, який має найбільшу тривалість, називається «критичним» і позначається подвоєною стрілкою. Критичний шлях має вирішальне значення при виконанні робіт, бо саме він визначає термін завершення всіх робіт. Порушення термінів виконання кожної з подій критичного шляху відбивається на термінах виконання всього комплексу робіт у той

час, як події некритичних шляхів мають певну варіативність в термінах виконання (тобто резерви щодо термінів виконання).

Розподіл ресурсів за окремими роботами на сітковій моделі дозволяє отримати сітковий графік виконання робіт (рис. 8.2).

Представлений на рис. 8.2. сітковий графік дає наочне уявлення про хід виконання окремих робіт, їх взаємозалежність, тривалість виконання у днях (цифра над стрілкою), необхідну чисельність виконавців (цифра під стрілкою), а також дає змогу визначити додаткові параметри подій і робіт.

Рис. 8.2. Сітковий графік виконання робіт

Шлях від початкової до завершальної події називається повним, а з найбільшою тривалістю робіт — критичним. Для сіткової моделі, представленої на рис. 8.2 критичним буде шлях 1-4-6-8-9, який становитиме:

Дкр = 10 + 15+20 + 5 = 50днів.

Сіткові графіки (моделі) можуть мати безліч форм і конструктивних особливостей, несхожих одна на одну, що зумовлене наявністю в практичній діяльності підприємств значної кількості неординарних ситуаційних проблем, різноманітних комплексів робіт і стратегічних планів.

До основних часових параметрів сіткових графіків відносять ранні (Тр) і пізні (Тп) терміни виконання подій, резерви часу виконання подій, (Рпод) і робіт (Рр). Ранній термін виконання поточної події визначається тривалістю максимального шляху від початкової події до тієї, що розглядається. Наприклад, для представленого вище сіткового графіка до 7 події веде один шлях 1-4-7 тривалістю 10+10=20 днів, що і є раннім терміном здійснення події 7. До події 8 ведуть кілька шляхів 1-2-3-8; 1-4-6-8; 1-5-8 та 1-4-7-8, але максимальним із них буде шлях 1-4-6-8, який дорівнює 45 дням (10+15+20), який і буде раннім терміном здійснення події 8. Ранній термін здіснення початкової події визначається датою початку робіт і при розрахунках приймається за 0. Пізній термін події визначається довжиною максимального з шляхів, які ведуть від даної події до завершальної — Дмак(і-з) Розрахунки здійснюються за формулою:

Тп(і) = Дкр-Дмак(і-з)

Наприклад, від події 5 до кінцевої події 9 веде один шлях 5-8-9 тривалістю 9+5=14 днів. Для події 5 Тп= 50 - 17=36 днів. Від події 4 до події 9 ведуть два шляхи /4-6-8-9/ і /4-7-8-9/. Більш тривалим з них є перший шлях, який дорівнює 15+20+5=40 днів. Якщо є два шляхи виконання робіт, то пізнім терміном буде більш тривалий з двох. Тому для події 4 пізній термін виконання складає Тп=50 - 40 = 10 днів. Для кінцевої події пізній термін здійснення дорівнює критичному шляху.

Резерв часу здійснення події визначається за формулою:

Рс( і ) = Дкр ( з )- Тр (і )

де і — поточна подія;

з — завершальна.

Частина подій графіка мають нульові резерви (для подій критичного шляху).

На основі розглянутих часових параметрів подій можуть бути обчислені параметри, які характеризують терміни здійснення кожної з робіт.

Для кожної поточної роботи, яка має початкову і-ту подію, завершальну к-ту подію і тривалість виконання Т(і-к) можуть бути визначені такі параметри:

• ранній термін початку роботи Трп(і-к) = Тр(і)

• пізній термін початку роботи Тпп(і-к) = Тп(і)

• ранній термін закінчення роботи Tрз(і-к) = Тр(к)

• пізній термін закінчення роботи Тпз(і-к) = Тп(к)

• повний резерв роботи Рп(і-к) = Тк – Тр(і) - Т(і-к)

Після визначення параметрів події й робіт сіткового графіка приступають до розробки першого варіанта плану виконання робіт

Перший варіант плану виконання робіт розробляється у формі двох взаємопов'язаних графіків: лінійного графіка виконання робіт і графіка зайнятості виконавців. Така форма планів в літературних джерелах має назву «карта робіт».

Перший варіант цього плану розробляється з передбаченням, що всі події сіткового графіка завершуються в ранні терміни, тобто всі види робіт розпочинають виконуватись відразу, як тільки є можливість для їх виконання (здійснюється попередня подія).

Лінійний графік виконання робіт розробляється в такій послідовності (рис. 8.3). Насамперед на лінійному графіку в обраному масштабі часу — Т відкладають запланові ланцюжки робіт критичного шляху. Водночас на графіку зайнятості виконавців для кожної з цих робіт в координатах «час» (Т) визначають необхідну чисельність виконавців (Ч) і будують відповідні до них прямокутники, які відбивають потребу у часі й кількості виконавців при виконанні робіт.

На лінійному графіку з позначеними критичними роботами між відповідними подіями критичного шляху наносять ланцюжки некритичних робіт.

Некритичні роботи позначають за ранніми термінами здійснення початкових подій (у крайньому лівому положенні). Резерви часу некритичних робіт на лінійному графіку виділяються особливо (виділеною лінією).

Паралельно з процесом доповнення лінійного графіка позначками некритичних робіт проводиться добудова графіка зайнятості виконавців — він доповнюється прямокутниками, які відбивають потребу у певній кількості виконавців для виконання некритичних робіт.

На побудованих графіках проставляються шифри подій і робіт, кількість виконавців, тривалість і резерви часу виконання робіт.

За лінійним графіком виконання робіт визначають конкретні терміни виконання робіт і оцінюють ступінь їх важливості з точки зору наявності резервів. За графіком зайнятості виконавців встановлюють їх загальну поточну потребу в кожний визначений відрізок часу. При цьому найбільше значення має оцінка їх максимальної й мінімальної кількості. Повне й чітке оформлення графіків є фактором, який полегшує пошук раціональних рішень і оцінки щодо їх коректності й рівня.

Аналіз оптимальності вихідного варіанту плану передбачає оцінку відповідності отриманого варіанта плану як загальним вимогам раціонального планування, так і специфічним вимогам, пов'язаним з особливостями конкретних ситуацій.

Серед загальних вимог раціонального планування процесів виконання складних комплексів робіт особливо виділяють: необхідність рівнозначного підходу до кожної з робіт комплексу й забезпечення рівномірного використання ресурсів.

Рис. 8.3. Лінійний графік виконання робіт

Перша вимога передбачає необхідність забезпечення рівнозначних умов виконання кожної з комплексу робіт для запобігання зривам при виконанні робіт.

Друга вимога означає такий підхід до розробки планів, який забезпечував би найстабільніші темпи використання всіх видів ресурсів, що суттєво спрощує реалізацію запланованих процесів.

Необхідно також враховувати вимоги, які випливають з конкретних особливостей тієї чи іншої ситуації й враховують різного роду обмеження щодо використання тих чи інших ресурсів (включаючи ресурси часу) або відбивають конкретні ситуаційні цілі, які визначають бажану спрямованість плану.

Такі цілі (стандарти) прийнято називати критеріями оптимальності або критеріями прийняття (оцінки) рішень.

На практиці менеджерам при прийнятті управлінських рішень часто доводиться мати справу з ситуаціями, за яких необхідно враховувати багато (іноді протилежних і навіть взаємовиключних) вимог. Наприклад, необхідно запропонувати такий варіант плану, щоб робота була виконана в мінімальний термін із залученням мінімальної кількості виконавців і з мінімальними витратами.

Пошук оптимального рішення в даній ситуації, тобто розробка варіанта плану, який повною мірою відповідав би вказаним вимогам, є досить нелегким завданням, а іноді віднайти таке рішення є просто неможливим.

Даний приклад демонструє суть багатьох управлінських завдань які називають багатокритеріальними. Для більшості з них не існує спеціальних математичних методів вирішення й єдиним можливим шляхом до прийняття рішення є вивчення можливих варіантів і обрання найкращого, що потребує як часу, так і матеріальних витрат.

Тому на практиці доводиться обирати компроміс — враховувати не всі вимоги, а лише найсуттєвіші, не шукати оптимальний варіант, а задовольнятись раціональним, прийнятним варіантом рішення, близьким за якістю до оптимального, але віднайденим більш доступними методами. В подібних ситуаціях велике значення має інтуїція й досвід менеджера.

Загальні вимоги раціонального планування є єдиними для всіх варіантів. Різними в кількісному відношенні даються дані по обмеженнях у використанні ресурсів. Це обмеження чисельності виконавців, які залучаються до виконання роботи (Чоб) і допустима тривалість її виконання (Доб). Дані для встановлення цих величин наведені в додатку 2.

Для розглянутого прикладу обмеження числа виконавців встановлене— 1 людина (АЧ = 1), припустима тривалість виконання роботи на 5 днів є меншою (АД = 5) від максимальних значень даних величин (Чкр) і (Дкр) за першим (плановим) варіантом плану. Відтак обмеження складають:

• щодо чисельності виконавців Чов = Чкр- АЧ = 11 - 1 = 10 осіб.

• щодо тривалості робіт за планом Доб = Дкр - АД = 50 - 5 = 45 днів.

Наносимо отримані показники обмежень на рисунок 8.3. Завдання даних обмежень моделює ситуацію, коли отриманий початковий варіант плану не відповідає вимогам визначених обмежень щодо використання ресурсів, тобто потребує корегування.

Аналіз засвідчує, що початковий варіант плану має недоліки з точки зору загальних вимог раціонального планування.

З рисунка 8.3. видно, що роботи перебувають в нерівнозначних умовах їх виконання — багато робіт мають досить великі резерви часу, водночас як роботи критичного шляху їх взагалі не мають, тобто роботи є нерівнонапруженими.

Вкрай нерівномірно використовуються виконавці протягом виконання всього комплексу робіт, їх чисельність коливається від 4 до 11 осіб. Це свідчить про необхідність оптимізації першого варіанту плану.

Оптимізація першого варіанта плану виконання робіт

Оптимізація першого варіанта календарного плану виконання робіт проводиться відповідно до заданих критеріїв та визначених умов. У роботі передбачена можливість використання різних вартісних і невартісних критеріїв, перелік яких наведений у додатку 3.

Варіант завдання може передбачати застосування одного або кількох критеріїв оптимальності (наприклад, одного вартісного й одного невартісного). Зазначена ситуація може передбачати індивідуальне або комплексне використання критеріїв. Умови індивідуального використання передбачають розробку для кожного із заданих критеріїв свого варіанту оптимізованого плану. Наприклад, один варіант — це оптимізація першого плану за першим критерієм, другий варіант — за другим критерієм і т.д. Умова комплексного використання критеріїв передбачає розробку оптимізованого варіанта плану з одночасним врахуванням заданих критеріїв оптимальності.

Процедури оптимізації плану ведуться відповідно до методики, суть якої показана далі в наведеному прикладі. Припустимо, що як критерії оптимальності визначені: необхідність виконання плану в найкоротші терміни (Дкр ------ мін), із залученням мінімальної чисельності виконавців (Чкр ----- мін). Основний шлях вирішення поставленого завдання — це маневрування трудовими ресурсами. Так, із рисунка 8.3 видно, що термін виконання комплексу робіт можна змінити за рахунок скорочення тривалості робіт критичного шляху, а досягти цього можна шляхом збільшення кількості виконавців даних робіт.

Необхідну чисельність виконавців можна скоротити за рахунок зменшення їх потреби в пікові періоди. Виконати ці вимоги можна шляхом перерозподілу виконавців між критичними й некритичними роботами.

Нова тривалість робіт після зменшення чи збільшення чисельності їх виконавців визначається за умови збереження незмінною трудомісткості робіт.

Для кожної поточної роботи з початковою тривалістю Т(і-к) тривалість її виконання після перерозподілу виконавців складатиме:

Де Ч(і-к) Ч'(і-к)— чисельність виконавців відповідно, до й після перерозподілу ресурсів, осіб. Для прикладу проведемо розрахунки перерозподілу працівників для роботи 1-3 й 4-6 (рис. 8.3).

Скорочення тривалості виконання роботи 4-6, а значить і тривалості критичного шляху складе 15-12 = 3 дні.

Нова тривалість виконання роботи 13 при цьому складе:

З роботи 3-8 теж можна зняти одну людину й переставити її на роботу 6-8, що дозволить скоротити тривалість критичного шляху ще на 4 дні. Аналогічно можна вчинити й з іншими роботами.

Такі процедури доцільно проводити доти, поки тривалість критичного шляху не почне зростати. Це станеться в тому разі, коли некритичні шляхи подовжаться на стільки, що один з них (або кілька) стане критичним, причому його тривалість перевищуватиме досягнуту раніше тривалість попереднього варіанту критичного шляху.

Подальшу оптимізацію плану слід проводити за критерієм мінімальної чисельності виконавців. На рисунку 8.3. видно, що ланцюг робіт 4-7 і 7-8 доцільно перемістити в межах їх резерву вправо таким чином, щоб був усунений пік на графіку зайнятості виконавців.

Початок виконання робіт 4-7 і 7-8 необхідно запланувати після закінчення виконання робіт 1-5 і 5-8. Це дозволить забезпечити рівномірну зайнятість виконавців протягом виконання всього комплексу робіт при меншій їх загальній чисельності. В процесі оптимізації можливі різні варіанти удосконалення плану виконання робіт як за рахунок різних способів перерозподілу виконавців між критичними і некритичними роботами, так і за рахунок варіювання термінів виконання некритичних робіт. Число можливих варіантів удосконалення планів навіть для найпростішої планової ситуації є великим, що надзвичайно ускладнює вирішення поставлених завдань.

Необхідно зазначити, що в даному разі має місце класична для теорії управління ситуація, коли із множини можливих рішень необхідно швидко (іноді інтуїтивно) обрати кілька найперспек-тивніших варіантів, порівняти їх між собою й зрештою обрати найкращий з них.

Для прикладу, який розглядається, є можливим оптимізований варіант плану виконання робіт, показаний на рисунку 8.4. Оптимізація дозволила скоротити планові терміни проведення робіт з 50 до 43 днів, знизити потребу у виконавцях з 11 до 9 осіб і забезпечити більш рівномірне їх завантаження в процесі виконання всього комплексу робіт. Загальна чисельність виконавців в окремі дні коливається від 7 до 9 осіб проти 4-11 осіб у попередньому варіанті плану.

Оптимізований варіант плану повністю враховує задані обмеження щодо використання ресурсів. Має місце також більш раціональне їх використання, так, встановлене обмеження щодо чисельності виконавців (10 осіб), становить 9 осіб, а термін виконання робіт становить 43 дні замість встановленого обмеження 45 днів.

Вартісна оцінка варіантів плану

Оцінка варіантів плану проводиться на основі вартісних нормативів. Перелік і кількісні варіанти даних щодо вартісних нормативів наведеш в додатку 4. Як нормативна використовується ситуація, коли фактори планування використовуються в рамках встановлених обмежень у використанні ресурсів-величини Доб і Чоб(див.рисунки8.3 і 8.4)

Графік 8.4. Оптимізований варіант календарного плану виконання комплексу робіт

Для прикладу, який розглядається, як перший (плановий), так і оптимізований варіанти плану мають відхилення від заданої нормативної ситуації.

Для розробленого оптимізованого варіанта плану має місце скорочення критичного шляху порівняно з Доб на 45 - 43=2 дні (Дскор = 2 дні), і, як видно з рисунка 8.4, необхідно на 1 людину менше, порівняно з величиною Чоб, тобто є об'єктивним вивільнення працівника Чвр = 1 особа протягом усього терміну виконання робіт (Д0р = 43 дні).

Вартісні оцінки варіантів плану будуть складатись з економії витрат за зміною чисельності (Езмчис) і економії витрат за скороченням термінів виконання комплексу робіт (Ескор.терм).

Е = Езмчис + Ескортерм

Езмчас = С1 хД1хЧ1

Ескортерм = С2 хД2

де С1— розцінка за один скорочений день на одного працівника;

Д1 — тривалість оптимізованого критичного шляху;

Ч1— чисельність вивільнених виконавців;

С2 — розцінка за один скорочений день всього комплексу виконання робіт;

Д2 — кількість днів скорочених оптимізованим планом.

Контрольні запитання

1. Сіткові моделі й методи в практиці управлінської діяльності.

2. Критерії оптимізації й обмежень при обґрунтуванні управлінських рішень.

3. Суть понять: подія, робота, шлях, резерви.

4. Методи розрахунку основних параметрів сіткових моделей.

5. Сіткові й лінійні графіки складних комплексів робіт.

6. Критерії оптимізації планів виконання комплексів робіт.

7. Методи оптимізації планів виконання комплексів робіт.

8. Вартісна оцінка варіантів оптимізації планів виконання комплексів робіт.

Рекомендована література

1. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. — М.: Дело, 1992.

2. Разумов И.Н. и др. Сетевые графики в планировании / Учебное пособие. — М.: Высшая школа, 1981.

3. Перегудов Ф.И., Парасенко Ф.П. Введение в системный анализ / Учебное пособие для вузов. — М.: Высшая школа, 1989.

4. Таранец Н.Ф. Пути повышения эффективности труда работников туристско-экскурсионных предприятий в новых условиях хозяйствования / Учебное пособие. — М.: МЦРИБ «Турист», 1989.

5. Маркова В.Д., Кузнецова С.А. Стратегический менеджмент. — М.: Сибирское соглашение, 1999.