16.2. Ринок праці програмістів

Програмісти

Цю категорію працівників необхідно розглянути докладніше, оскільки вона дуже специфічна. У США налічується 8 млн фахів­ців, так чи інакше пов’язаних із програмуванням, тобто тих, хто створював програми. Але професіоналів серед розроблювачів набагато менше, за різними оцінками, їх не більше 1 млн 900 тис. Багато з них працюють на старому Коболі, оскільки користувачі не бажають платити гроші, переходити на нові програмні продукти, якщо старі відповідають їх вимогам і працюють надійно.

Кризи і безробіття, притаманні капіталістичному устрою, останні 40 років обходили розробників програмного забезпечення. Ці працівники були і залишаються у дефіциті, тим більше під час розв’язання проблем: проблема 2000 р.; проблема вбудованих чипів (теж у зв’язку з 2000 р.); для Європи — проблема 2002 р. (час переходу на євровалюту). Крім цих глобальних завдань, є й менш важливі — проблема природної і штучної несумісності чергових версій операційних систем, компіляторів, офісних пакетів, СУБД, видавничих систем і т. п.

Яким є дефіцит програмістів?

Корпорації Microsoft потрібно 2,5 тис. фахівців.

Партнерам Microsoft у всьому світі бракує 41 тис. фахівців.

Усього в США сьогодні потрібно ще 346 тис. програмістів, з них 188 тис. розробників.

Протягом найближчих 8 років, за оцінками департаменту тор­гівлі США, дефіцит складатиме 138 тис. програмістів щорічно.

Прогнозована потреба у програмістах на найближчі роки у США понад 1 млн (за даними EDC/MARKET VISIO).

Непроста ситуація склалася з ІТ-спеціалістами в Румунії. Університети країни щороку випускають 5 тис. фахівців, половина
з них виїжджає працювати за кордон, оскільки Захід має на
них великий попит. США на найближчі три роки санкціонували 585 тис. віз для кваліфікованих ІТ-спеціалістів, а за даними офіційної статистики, країни Європейського співтовариства вже запросили 80 тис. румунських спеціалістів. Спеціальні візи для них пропонує Німеччина, до цього хочуть приєднатися Австрія, Англія та Нідерланди; Арабські Ємірати запрошують їх для участі у проекті Internet City; Туреччина взагалі відкрила в Румунії Вищу школу інформаційних технологій з навчанням на турецькій мові. Румунії все це завдає великих збитків, оскільки навчання у вищих навчальних закладах країн безкоштовне [78].

Нагадаємо, що в Україні зараз налічують 70—80 тис. програмістів і 400 тис. комп’ютерів тільки на підприємствах і в установах. Причому є фахівці вищого класу. Цим країна повинна скористатися.

Нестача програмістських ресурсів стає основним гальмом у розвитку програмування. І хоча конкурс вступників до вузів зрос­тає, вже відчувається мертва зона довжиною у десятиліття втраченого інтересу до професії. Запрошувати на роботу випускників вузів можна і потрібно. Позитивним фактором є молоде завзяття до роботи, яке підтримується в колективі, а також відсутність «набутих поганих робочих звичок». Але у колективі обов’язково має бути прошарок професіоналів. В Україні залишилися професіонали з тих, що не емігрували, які мають великий досвід у програмуванні на мові С, в середовищі Unix, але які не знають сучасних технологій XML, Java. Молоді спеціалісти знають ASP, Visual Basic, JavaScript. Однак для серйозної роботи придатний 1 із 100. Проте було б неправильно вимагати навіть від спеціалізованих вузів випуску студентів, налаштованих на певні конкретні мови і засоби програмування. Важливо навчити спеціалістів абстрактно мислити. Будь-яка солідна компанія спроможна перенавчити грамотного програміста для роботи в будь-якій новій
системі програмування. У США, Європі, Ізраїлі корпорації переучують для себе на програмістів гуманітаріїв, випускників фа-
культетів некомп’ютерних вузів, напівбезробітних інженерів, фізиків, математиків тощо. Але для фірм необхідно шукати спеціалістів, які бачать проект у цілому, може робити постановку задачі і роз’яснювати молодим, як працювати над проектом. Таких фахівців знайти досить важко, оскільки практично вся ця категорія програмістів виїхала у кризовий період. Потрібний час, щоб молоді набули необхідного досвіду. Боротьба за програмістські ресурси загострюється, програмістів, «готових до роботи», перекуповують безліч разів.

Офшорний бізнес у програмуванні

Поняття офшорного програмування має декілька тлумачень: «розподілена розробка», аутсорсинг, об’єднання трьох видів офшор­ної діяльності (субпідряд, власні підрозділи, робота за кордоном з робочою візою). Це стосується не тільки програмістів, але й інших ІТ-спеціалістів. Наприклад, спеціалісти з менфреймів з білоруської компанії ІВА виїжджають на Захід для сервісного обслуговування менфреймів ІВМ. Обчислити достовірні обсяги ринку офшорного програмування неможливо. Головна причина криється у тому, що велика кількість колективів, які займаються офшорним програмуванням, не зацікавлені у розповсюдженні інформації про їх діяльність, оскільки не хочуть привертати увагу податкових органів або навести потенційних конкурентів на власних замовників.

Офшорне програмування розвивалося приблизно так. У середи­ні 90-х років уперше в американській пресі з’явилися відомості про виконання робіт з програмування російськими спеціалістами (за місцем свого проживання) на замовлення американських компаній. Те саме відбувалося і в Україні, і не тільки для американських компаній. Це було взаємовигідно: у професійному рівні програмісти не поступалися західним, виконували роботу за меншу плату, не треба було витрачати гроші на їх навчання, на забезпечення робочим місцем і засобами виробництва; з іншого боку, програмісти отримували роботу і заробітну плату, більшу ніж платять у вітчизняних компаніях, підвищували свій престиж, могли вже сподіватися на кращі пропозиції у себе в країні або в іноземних компаніях.

Зарубіжні інвестори все частіше намагаються розмістити в Україні аутсорсингові замовлення на виробництво програмного забезпечення українськими програмістами, тобто хочуть вкласти гроші в розвиток офшорного програмування. Однак під час побудови бізнес-моделей були виявлені зони ризику, які заважають розвитку такого бізнесу в Україні.

На світовому ринку нішу офшорного програмування зайнято лише частково. Більшість країн, що розвиваються, намагаються йти саме цим шляхом. Наприклад, оборот індійських компаній, які розробляють програмне забезпечення для іноземних замовників, у 2000 р. становив 4 млрд дол., а оборот 550 таких ірландських компаній становив 6 млрд дол. Загальний обсяг російського ринку ПЗ, розробленого на замовлення, становить 128 млн дол.

Україна може робити те саме. Існують як позитивні, так і негативні фактори, що впливають на розвиток офшорного програмування в Україні (табл. 16.1).

Таблиця 16.1

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ОФШОРНЕ ПРОГРАМУВАННЯ

Потенціал ринку офшорного програмування постійно зростає. На думку американських аналітиків, виведення виробництва програмних продуктів за межі США, Німеччини та інших країн—лідерів у виробництві програмного забезпечення — процес не-
минучий, бо не вистачає кваліфікованих спеціалістів. Якщо не залучити програмістів з інших країн, то єдиний спосіб вирішити кадрову проблему в індустрії програмування — це виконува-
ти проекти на ринку офшорного програмування. Прихильники офшорного програмування стверджують, що воно призупиняє відплив інтелекту, хоча при цьому й відбувається відплив інтелектуальної власності, отже власності взагалі. Тому офшорне програмування — це перший крок до еміграції і від відпливу інтелекту не рятує. Але зупинити цей процес глобалізації неможливо. Тож, країна повинна зробити його для себе найменш болючим, а може, і знайти у цьому якусь користь. Наскільки гідне місце посяде Україна за такого міжнародного розподілу праці, залежить від представників українського бізнесу та уваги держави до цієї проблеми.

Сертифікація програмістів

Досі залишається невирішеним питання: що таке програмування — наука, мистецтво чи ремесло? Мабуть, усе разом. Програмісти вважалися вищою кастою, закритим цехом. Непосвячені не розуміли, чим вони займаються, тим більш не могли це оцінити. Поки помилки у програмах не приносили відчутних неприємностей їх користувачам, програмісти завдавали шкоди тільки собі, і тільки вони були зацікавлені підвищувати свою кваліфікацію.

Ситуація змінилася. Програмне забезпечення почало допомагати в управлінні компаніями з мільйонними оборотами, технологічними процесами, життєво важливими системами. Отже, зрос­ла зацікавленість суспільства у створенні ПЗ без суттєвих помилок, що вимагає від програмістів підвищеної відповідальності і достатнього професійного рівня; суспільство зажадало мати певні гарантії щодо нього. Виникли пропозиції ліцензування діяльності професіоналів з комп’ютерної техніки, щоб забезпечити контроль за діяльністю програмістів. Для цього пропонувалося розробити стандарти, що передбачали б обов’язкову спеціальну освіту за новітніми методиками, яка надавала б право на ліцензію строком дії п’ять років з наступною обов’язковою перепідготовкою з метою освоєння нових методологій і засобів для отримання нової ліцензії. Стандарт повинен установлювати різні рівні ліцензування, які дозволяли б програмісту виконувати роботу тільки свого рівня, щоб уникнути створення програмних продуктів низької якості.

Протилежна точка зору полягала в тому, що ліцензування праці програмістів на державному рівні не зробить її ефективнішою, тим паче, що неможливо уявити загальні тести, за якими можна було б відібрати серед усіх програмістів найкращих. Якими вони повинні бути, коли в галузі програмування все так динамічно змінюється? Як держава може цей процес регулювати на рівні закону, і яким повинен бути відповідний державний орган? Як і коли взагалі визначається якість програмного продукту?

У всьому світі з ринковою економікою існував ринок праці програмістів, який відрізнявся високою конкуренцією. Отже, він завжди був здатний регулювати себе сам, не кажучи вже про те, що процес ліцензування — досить коштовна процедура. Хто має платити за неї? Що робити з тими, хто її не пройшов? Є й багато інших проблем, пов’язаних із проблемою ліцензування.

У Радянському Союзі питання ліцензування не виникало. Візитною карткою програміста-професіонала було свідоцтво про те, що розроблену ним програму взято до Державного фонду алгорит­мів і програм, а всі інші можуть безкоштовно користуватися цим програмним продуктом гарантованої якості. Зрозуміло, що через 5—10 років це свідоцтво вже ставало «медаллю за старі заслуги».

Отже, ні в нашій країні, ні за її межами загальне ліцензування не знайшло державної підтримки, тим більше, що із прискореним зростанням кількості мов, засобів, технологій програмування, засобів автоматизації проектування та розроблення програмних продуктів зникли програмісти-універсали. Але з іншого боку, най­маючи на роботу програміста, як визначити його кваліфікаційний рівень? Тоді ідея загального ліцензування програміста перетворилася на ліцензування його знань і вміння працювати з окремими програмними засобами або в певному апаратно-програмному середовищі. Відразу стало зрозуміло, що оцінювати знання та уміння (тобто видавати сертифікат чи ліцензію) буде розробник цих продуктів, а платити гроші за сертифікацію буде зацікавлена сторона (програміст чи фірма, де він працює).

Зрозуміло, що ліцензування на рівні розробників ПЗ не є законом, проте дає переваги в разі працевлаштування. Програміст, який має декілька сертифікатів від різних всесвітньо відомих розробників ПЗ, може розраховувати на високооплачувану роботу в будь-якій країні.

На Заході серед IT-фахівців існує чималий ажіотаж з приводу сертифікації, насамперед щодо продуктів Microsoft. Представництва західних фірм та багато іноземних компаній вимагають, щоб у штаті їх українських партнерів були сертифіковані фахівці. Але навіть якщо такої перспективи нема в найближчому майбутньому, не завадить отримати підтвердження своєї професійної спроможності, скажімо, від Білла Гейтса. Принаймні кваліфікація дійсно підвищиться.

Проблема в тому, що ні підготовка, ні авторизовані курси, ні практичний досвід, ні знання документації самі по собі не гарантують успіху під час проходження тестів. Крім книжок загального плану і підручників, існують також посібники, призначені для підготовки до складання тестів. П’ять таких видань нещодавно вийшли у Санкт-Петербурзі у видавництві «Питер». Назва серії «Экзамен экстерном», а до її складу ввійшли книжки для підготовки до чотирьох основних і одного (за вибором) іспиту на звання MCSE: no Windows NT Server, NT Workstation, Networking Essentials, TCP/IP, NT Server in the Enterprise.

На Заході поширені різні програми самотестування, що дають можливість провести серію пробних екзаменів. Якісні системи такого типу дають змогу генерувати випадкову послідовність питань, ведуть облік ваших успіхів і прорахунків, мають посилання до навчальної документації. Найавторитетнішими вважаються тести Transcender Corp. (лінія Microsoft) і продукт CNEQuizer канадської фірми Cyber Password (Unix, Novell і останнім часом Microsoft). Відзначають високий збіг питань цих тестів з реальними екзаменами — 40—60 %, тому вони дуже корисні під час підготовки. Демонстраційні версії цих та інших тестів доступні в Internet ().

Ясна річ, що у програмуванні є люди, обдаровані від Бога, які самі приносять нові ідеї в цю дивовижну галузь, створюють нові програмні засоби і системи, чим час від часу збуджують весь комп’ютерний світ, не маючи при цьому ніяких сертифікатів. Але це, звичайно, не є правилом.

Програмісти

Цю категорію працівників необхідно розглянути докладніше, оскільки вона дуже специфічна. У США налічується 8 млн фахів­ців, так чи інакше пов’язаних із програмуванням, тобто тих, хто створював програми. Але професіоналів серед розроблювачів набагато менше, за різними оцінками, їх не більше 1 млн 900 тис. Багато з них працюють на старому Коболі, оскільки користувачі не бажають платити гроші, переходити на нові програмні продукти, якщо старі відповідають їх вимогам і працюють надійно.

Кризи і безробіття, притаманні капіталістичному устрою, останні 40 років обходили розробників програмного забезпечення. Ці працівники були і залишаються у дефіциті, тим більше під час розв’язання проблем: проблема 2000 р.; проблема вбудованих чипів (теж у зв’язку з 2000 р.); для Європи — проблема 2002 р. (час переходу на євровалюту). Крім цих глобальних завдань, є й менш важливі — проблема природної і штучної несумісності чергових версій операційних систем, компіляторів, офісних пакетів, СУБД, видавничих систем і т. п.

Яким є дефіцит програмістів?

Корпорації Microsoft потрібно 2,5 тис. фахівців.

Партнерам Microsoft у всьому світі бракує 41 тис. фахівців.

Усього в США сьогодні потрібно ще 346 тис. програмістів, з них 188 тис. розробників.

Протягом найближчих 8 років, за оцінками департаменту тор­гівлі США, дефіцит складатиме 138 тис. програмістів щорічно.

Прогнозована потреба у програмістах на найближчі роки у США понад 1 млн (за даними EDC/MARKET VISIO).

Непроста ситуація склалася з ІТ-спеціалістами в Румунії. Університети країни щороку випускають 5 тис. фахівців, половина
з них виїжджає працювати за кордон, оскільки Захід має на
них великий попит. США на найближчі три роки санкціонували 585 тис. віз для кваліфікованих ІТ-спеціалістів, а за даними офіційної статистики, країни Європейського співтовариства вже запросили 80 тис. румунських спеціалістів. Спеціальні візи для них пропонує Німеччина, до цього хочуть приєднатися Австрія, Англія та Нідерланди; Арабські Ємірати запрошують їх для участі у проекті Internet City; Туреччина взагалі відкрила в Румунії Вищу школу інформаційних технологій з навчанням на турецькій мові. Румунії все це завдає великих збитків, оскільки навчання у вищих навчальних закладах країн безкоштовне [78].

Нагадаємо, що в Україні зараз налічують 70—80 тис. програмістів і 400 тис. комп’ютерів тільки на підприємствах і в установах. Причому є фахівці вищого класу. Цим країна повинна скористатися.

Нестача програмістських ресурсів стає основним гальмом у розвитку програмування. І хоча конкурс вступників до вузів зрос­тає, вже відчувається мертва зона довжиною у десятиліття втраченого інтересу до професії. Запрошувати на роботу випускників вузів можна і потрібно. Позитивним фактором є молоде завзяття до роботи, яке підтримується в колективі, а також відсутність «набутих поганих робочих звичок». Але у колективі обов’язково має бути прошарок професіоналів. В Україні залишилися професіонали з тих, що не емігрували, які мають великий досвід у програмуванні на мові С, в середовищі Unix, але які не знають сучасних технологій XML, Java. Молоді спеціалісти знають ASP, Visual Basic, JavaScript. Однак для серйозної роботи придатний 1 із 100. Проте було б неправильно вимагати навіть від спеціалізованих вузів випуску студентів, налаштованих на певні конкретні мови і засоби програмування. Важливо навчити спеціалістів абстрактно мислити. Будь-яка солідна компанія спроможна перенавчити грамотного програміста для роботи в будь-якій новій
системі програмування. У США, Європі, Ізраїлі корпорації переучують для себе на програмістів гуманітаріїв, випускників фа-
культетів некомп’ютерних вузів, напівбезробітних інженерів, фізиків, математиків тощо. Але для фірм необхідно шукати спеціалістів, які бачать проект у цілому, може робити постановку задачі і роз’яснювати молодим, як працювати над проектом. Таких фахівців знайти досить важко, оскільки практично вся ця категорія програмістів виїхала у кризовий період. Потрібний час, щоб молоді набули необхідного досвіду. Боротьба за програмістські ресурси загострюється, програмістів, «готових до роботи», перекуповують безліч разів.

Офшорний бізнес у програмуванні

Поняття офшорного програмування має декілька тлумачень: «розподілена розробка», аутсорсинг, об’єднання трьох видів офшор­ної діяльності (субпідряд, власні підрозділи, робота за кордоном з робочою візою). Це стосується не тільки програмістів, але й інших ІТ-спеціалістів. Наприклад, спеціалісти з менфреймів з білоруської компанії ІВА виїжджають на Захід для сервісного обслуговування менфреймів ІВМ. Обчислити достовірні обсяги ринку офшорного програмування неможливо. Головна причина криється у тому, що велика кількість колективів, які займаються офшорним програмуванням, не зацікавлені у розповсюдженні інформації про їх діяльність, оскільки не хочуть привертати увагу податкових органів або навести потенційних конкурентів на власних замовників.

Офшорне програмування розвивалося приблизно так. У середи­ні 90-х років уперше в американській пресі з’явилися відомості про виконання робіт з програмування російськими спеціалістами (за місцем свого проживання) на замовлення американських компаній. Те саме відбувалося і в Україні, і не тільки для американських компаній. Це було взаємовигідно: у професійному рівні програмісти не поступалися західним, виконували роботу за меншу плату, не треба було витрачати гроші на їх навчання, на забезпечення робочим місцем і засобами виробництва; з іншого боку, програмісти отримували роботу і заробітну плату, більшу ніж платять у вітчизняних компаніях, підвищували свій престиж, могли вже сподіватися на кращі пропозиції у себе в країні або в іноземних компаніях.

Зарубіжні інвестори все частіше намагаються розмістити в Україні аутсорсингові замовлення на виробництво програмного забезпечення українськими програмістами, тобто хочуть вкласти гроші в розвиток офшорного програмування. Однак під час побудови бізнес-моделей були виявлені зони ризику, які заважають розвитку такого бізнесу в Україні.

На світовому ринку нішу офшорного програмування зайнято лише частково. Більшість країн, що розвиваються, намагаються йти саме цим шляхом. Наприклад, оборот індійських компаній, які розробляють програмне забезпечення для іноземних замовників, у 2000 р. становив 4 млрд дол., а оборот 550 таких ірландських компаній становив 6 млрд дол. Загальний обсяг російського ринку ПЗ, розробленого на замовлення, становить 128 млн дол.

Україна може робити те саме. Існують як позитивні, так і негативні фактори, що впливають на розвиток офшорного програмування в Україні (табл. 16.1).

Таблиця 16.1

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ОФШОРНЕ ПРОГРАМУВАННЯ

Потенціал ринку офшорного програмування постійно зростає. На думку американських аналітиків, виведення виробництва програмних продуктів за межі США, Німеччини та інших країн—лідерів у виробництві програмного забезпечення — процес не-
минучий, бо не вистачає кваліфікованих спеціалістів. Якщо не залучити програмістів з інших країн, то єдиний спосіб вирішити кадрову проблему в індустрії програмування — це виконува-
ти проекти на ринку офшорного програмування. Прихильники офшорного програмування стверджують, що воно призупиняє відплив інтелекту, хоча при цьому й відбувається відплив інтелектуальної власності, отже власності взагалі. Тому офшорне програмування — це перший крок до еміграції і від відпливу інтелекту не рятує. Але зупинити цей процес глобалізації неможливо. Тож, країна повинна зробити його для себе найменш болючим, а може, і знайти у цьому якусь користь. Наскільки гідне місце посяде Україна за такого міжнародного розподілу праці, залежить від представників українського бізнесу та уваги держави до цієї проблеми.

Сертифікація програмістів

Досі залишається невирішеним питання: що таке програмування — наука, мистецтво чи ремесло? Мабуть, усе разом. Програмісти вважалися вищою кастою, закритим цехом. Непосвячені не розуміли, чим вони займаються, тим більш не могли це оцінити. Поки помилки у програмах не приносили відчутних неприємностей їх користувачам, програмісти завдавали шкоди тільки собі, і тільки вони були зацікавлені підвищувати свою кваліфікацію.

Ситуація змінилася. Програмне забезпечення почало допомагати в управлінні компаніями з мільйонними оборотами, технологічними процесами, життєво важливими системами. Отже, зрос­ла зацікавленість суспільства у створенні ПЗ без суттєвих помилок, що вимагає від програмістів підвищеної відповідальності і достатнього професійного рівня; суспільство зажадало мати певні гарантії щодо нього. Виникли пропозиції ліцензування діяльності професіоналів з комп’ютерної техніки, щоб забезпечити контроль за діяльністю програмістів. Для цього пропонувалося розробити стандарти, що передбачали б обов’язкову спеціальну освіту за новітніми методиками, яка надавала б право на ліцензію строком дії п’ять років з наступною обов’язковою перепідготовкою з метою освоєння нових методологій і засобів для отримання нової ліцензії. Стандарт повинен установлювати різні рівні ліцензування, які дозволяли б програмісту виконувати роботу тільки свого рівня, щоб уникнути створення програмних продуктів низької якості.

Протилежна точка зору полягала в тому, що ліцензування праці програмістів на державному рівні не зробить її ефективнішою, тим паче, що неможливо уявити загальні тести, за якими можна було б відібрати серед усіх програмістів найкращих. Якими вони повинні бути, коли в галузі програмування все так динамічно змінюється? Як держава може цей процес регулювати на рівні закону, і яким повинен бути відповідний державний орган? Як і коли взагалі визначається якість програмного продукту?

У всьому світі з ринковою економікою існував ринок праці програмістів, який відрізнявся високою конкуренцією. Отже, він завжди був здатний регулювати себе сам, не кажучи вже про те, що процес ліцензування — досить коштовна процедура. Хто має платити за неї? Що робити з тими, хто її не пройшов? Є й багато інших проблем, пов’язаних із проблемою ліцензування.

У Радянському Союзі питання ліцензування не виникало. Візитною карткою програміста-професіонала було свідоцтво про те, що розроблену ним програму взято до Державного фонду алгорит­мів і програм, а всі інші можуть безкоштовно користуватися цим програмним продуктом гарантованої якості. Зрозуміло, що через 5—10 років це свідоцтво вже ставало «медаллю за старі заслуги».

Отже, ні в нашій країні, ні за її межами загальне ліцензування не знайшло державної підтримки, тим більше, що із прискореним зростанням кількості мов, засобів, технологій програмування, засобів автоматизації проектування та розроблення програмних продуктів зникли програмісти-універсали. Але з іншого боку, най­маючи на роботу програміста, як визначити його кваліфікаційний рівень? Тоді ідея загального ліцензування програміста перетворилася на ліцензування його знань і вміння працювати з окремими програмними засобами або в певному апаратно-програмному середовищі. Відразу стало зрозуміло, що оцінювати знання та уміння (тобто видавати сертифікат чи ліцензію) буде розробник цих продуктів, а платити гроші за сертифікацію буде зацікавлена сторона (програміст чи фірма, де він працює).

Зрозуміло, що ліцензування на рівні розробників ПЗ не є законом, проте дає переваги в разі працевлаштування. Програміст, який має декілька сертифікатів від різних всесвітньо відомих розробників ПЗ, може розраховувати на високооплачувану роботу в будь-якій країні.

На Заході серед IT-фахівців існує чималий ажіотаж з приводу сертифікації, насамперед щодо продуктів Microsoft. Представництва західних фірм та багато іноземних компаній вимагають, щоб у штаті їх українських партнерів були сертифіковані фахівці. Але навіть якщо такої перспективи нема в найближчому майбутньому, не завадить отримати підтвердження своєї професійної спроможності, скажімо, від Білла Гейтса. Принаймні кваліфікація дійсно підвищиться.

Проблема в тому, що ні підготовка, ні авторизовані курси, ні практичний досвід, ні знання документації самі по собі не гарантують успіху під час проходження тестів. Крім книжок загального плану і підручників, існують також посібники, призначені для підготовки до складання тестів. П’ять таких видань нещодавно вийшли у Санкт-Петербурзі у видавництві «Питер». Назва серії «Экзамен экстерном», а до її складу ввійшли книжки для підготовки до чотирьох основних і одного (за вибором) іспиту на звання MCSE: no Windows NT Server, NT Workstation, Networking Essentials, TCP/IP, NT Server in the Enterprise.

На Заході поширені різні програми самотестування, що дають можливість провести серію пробних екзаменів. Якісні системи такого типу дають змогу генерувати випадкову послідовність питань, ведуть облік ваших успіхів і прорахунків, мають посилання до навчальної документації. Найавторитетнішими вважаються тести Transcender Corp. (лінія Microsoft) і продукт CNEQuizer канадської фірми Cyber Password (Unix, Novell і останнім часом Microsoft). Відзначають високий збіг питань цих тестів з реальними екзаменами — 40—60 %, тому вони дуже корисні під час підготовки. Демонстраційні версії цих та інших тестів доступні в Internet ().

Ясна річ, що у програмуванні є люди, обдаровані від Бога, які самі приносять нові ідеї в цю дивовижну галузь, створюють нові програмні засоби і системи, чим час від часу збуджують весь комп’ютерний світ, не маючи при цьому ніяких сертифікатів. Але це, звичайно, не є правилом.