5.5. Визначення обсягів професійного навчання у професійно-технічних і вищих навчальних закладах

Обсяги та напрями професійного навчання кадрів у професійно-технічних і вищих навчальних закладах визначаються на державному й регіональному рівнях управління виходячи з додаткової потреби в працівниках з урахуванням здібностей, про­фесійних інтересів, нахилів громадян, стану ринку праці у межах асигнувань на заходи з професійного навчання в державних на-
вчальних закладах, можливостей недержавних навчальних закладів і платоспроможного попиту населення на освітні послуги, організацій, фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття тощо.

Для розрахунку очікуваних поточних та перспективних обсягів випуску робітників і фахівців, відповідних контингентів учнів та студентів на прогнозований період визначаються коефіцієнти відсіву. Вони розраховуються на основі аналізу динамічних рядів показників відсіву учнів та студентів з професійно-технічних і вищих на-
вчальних закладів за минулі 10 років по формах та курсах навчання. Ці коефіцієнти визначаються окремо за кожним роком навчання і в середньому за всі роки навчання стосовно кожного курсу.

На основі коефіцієнтів відсіву за весь термін навчання, установлений навчальним планом, та на окремих курсах на підставі даних статистичних спостережень за просуванням учнів і студентів по курсах навчання від прийняття до випуску, розраховують повні коефіцієнти випуску як відношення тих, хто закінчив у певний термін навчальний заклад, до числа прийнятих на навчання та курсові коефіцієнти переходу як відношення числа тих, хто перейшов на наступний курс, до числа тих, хто навчався на попередньому курсі.

Для зручності розрахунків прогнозних показників прийняття, випуску і контингенту студентів за допомогою коефіцієнтів переходу і випуску доцільно застосовувати матричну форму розрахунку, в якій рух студентів подано як марківський імовірний процес переходу з одного курсу на інший [14].

План прийняття учнів та студентів до професійно-технічних і вищих навчальних закладів розробляється на основі планів випуску робітників і фахівців. План прийняття розраховується діленням плану випуску на повний коефіцієнт випуску. У навчальних закладах план прийняття розробляється у розрізі професій та спеціальностей.

У плані прийняття передбачається прийняття учнів і студентів лише на перший курс. При цьому чисельність однієї навчальної групи першого курсу, як правило, визначається в межах 25—30 осіб. Для підвищення якості підготовки робітників та фахівців, економнішого використання коштів, що виділяються на професійно-технічну і вищу освіту, прийняття на денну форму навчання проводиться у навчальному закладі в кількості 50—60 осіб, або не менше двох навчальних груп. Планова чисельність учнів та студентів у професійно-технічних і вищих навчальних закладах становить основу для планових розрахунків за допомогою нормативних методів чисельності викладачів, забезпеченості учнів і студентів житловою площею, науково-навчальним обладнанням, навчально-методичними посібниками тощо.

Однією з найважливіших сторін планування підготовки робітників та фахівців є раціональне розміщення професійно-техніч­них і вищих навчальних закладів у територіальному розрізі. Підготовка кадрів, як правило, повинна проводитися у районах безпосередньої додаткової потреби в робітниках та фахівцях. Доцільність такого підходу пояснюється такими причинами [14]:

по-перше, підготовка кадрів з місцевої молоді значно скорочує їх плинність, створює умови стабільності персоналу, більш правильної розстановки працівників на підприємстві, їх використання і професійного розвитку;

по-друге, ефективніше використовуються кошти суспільства на навчання учнів та студентів, які зараховані з числа місцевого населення, оскільки зменшуються витрати на гуртожитки (у цьому разі багато учнів і студентів проживають разом з батьками), на оплату проїзду до місця навчання і т. д.;

по-третє, особи, які вступають на денну форму навчання до професійно-технічних та вищих навчальних закладів, здебільшого ще неповнолітні. Тому як з виховного, так і з економічного погляду недоцільно їх відривати від сім’ї на тривалий час;

по-четверте, у місцях безпосередньої потреби в кадрах створюються кращі умови для підвищення якості підготовки робітників та фахівців завдяки тіснішій співпраці між навчальними закладами й організаціями, органами місцевої влади щодо на-
вчання учнів та студентів, навчальні заклади можуть повніше враховувати попит і вимоги регіонального ринку праці.

Разом з тим розміщення професійно-технічних та вищих нав­чальних закладів по території держави не може орієнтуватися виключно на райони безпосередньої потреби у кадрах. При цьому важливо враховувати ступінь розвитку наукових і педагогічних шкіл у конкретному регіоні, місті. За цих умов передислокація професійно-технічних та вищих навчальних закладів доцільна лише на основі ґрунтовних маркетингових досліджень.

Передислокація навчальних закладів у місця потреби в робітниках і фахівцях не повинна зруйнувати сформовані великі на­уково-педагогічні центри та окремі педагогічні колективи. Крім того, відкриття навчальних закладів у регіонах, де відсутні в достатній кількості висококваліфіковані педагогічні кадри, належна навчально-матеріальна база, навчально-методичні посібники, мо­же суттєво знизити якість підготовки робітників і фахівців.

Тому необхідно забезпечувати оптимальне поєднання принципів наближення підготовки кадрів до районів потреби в робітниках та фахівцях з принципом міжрегіонального кооперування у їх підготовці. Під час розроблення плану приймання визначаються раціональні співвідношення підготовки кадрів за формами навчання: денна, вечірня і заочна. Наближенню підготовки робіт­ників та фахівців до районів додаткової потреби в персоналі сприяє широке впровадження у навчальних закладах дистанційної і кореспондентської форм навчання.

З метою вирівнювання освітнього потенціалу суспільства по регіонах держави і зменшення міграційних потоків молоді оптимізація мережі професійно-технічних та вищих навчальних закладів повинна здійснюватися в напрямі усунення їх делокалізації. При цьому оптимізація мережі системи професійно-технічної і вищої освіти має супроводжуватись реорганізацією мережі невеликих неефективних навчальних закладів у напрямі їх об’єднання.

Питання для самоконтролю

У чому полягає неспроможність ринку у сфері професійного навчання персоналу?

Яким чином здійснювалось визначення поточної і перспективної потреби у робітниках та фахівцях за часів адміністративно-командної системи?

Розкрийте сутність першого і другого підходів щодо визначення поточної та перспективної потреби в робітниках і фахівцях на мікро- і макрорівні.

Покажіть роль органів виконавчої влади, центрів зайнятості, навчальних закладів і роботодавців у визначенні поточної та перспективної потреби в кадрах.

Перелічіть й охарактеризуйте основні методи визначення загальної чисельності робітників в організації.

Що являє собою технологія планування професійно-ква­ліфікаційної структури робітників організації?

У чому полягає сутність двох підходів до планування про­фесійно-кваліфікаційної структури робітників організації?

Назвіть та дайте характеристику методам розрахунку професійно-кваліфікаційного складу робітників підприємства.

Дайте визначення загальної і додаткової потреби у фахівцях. На які періоди розраховується додаткова потреба у фахівцях?

Поясніть сутність основних методів визначення загальної потреби у фахівцях в організації на плановий період.

За якими методами здійснюється розрахунок складу фахівців у розрізі спеціальностей та освітньо-кваліфікацій­них рівнів в організації?

Чому, визначаючи перспективну потребу у фахівцях, не­обхідно встановлювати раціональні співвідношення між молодшими спеціалістами, бакалаврами, спеціалістами і магістрами?

З якою метою здійснюються балансові розрахунки додаткової потреби в робітниках і фахівцях та джерел її забезпечення в організації?

Проаналізуйте складові додаткової потреби у персоналі на рівні організації.

Перелічіть та охарактеризуйте джерела забезпечення додаткової потреби в робітниках і фахівцях організації.

Що Ви розумієте під недостачею та надлишком персоналу в організації? За яких умов вони можуть виникнути?

На основі чого проводиться прогнозування і планування обсягів та напрямів професійного навчання кадрів?

Яким чином розраховується випуск робітників і фахівців з навчальних закладів у прогнозованому періоді?

Як здійснюється розрахунок плану приймання учнів та студентів до професійно-технічних і вищих навчальних закладів?

Обґрунтуйте необхідність раціонального розміщення професійно-технічних та вищих навчальних закладів у територіальному розрізі.

Література

1. Акперов И. Г. Прогнозирование потребности в специалистах и управление региональной системой образования. — М.: Высш. шк., 1998.

2. Богомолов Ю. П. Анализ опыта США в регулировании занятости населения // Трудовые ресурсы: проблемы сбалансированости: Сб. науч. тр. — М., 1988.

3. Ефремов Л. Г. Методы прогнозирования и информационное обеспечение стратегического управления высшей школой: НИИ соц.-экон. проблем развития регионов. — Чебоксары, 2000.

4. Крижко І. Д., Богданова Т. І., Ведернікова М. Д. Формування професійно-посадової структури трудових ресурсів: Монографія. — Хмельницький: Евріка, 1999.

5. Мазурок П. П., Волошенюк В. В. Система підготовки кадрів і перспективні потреби виробництва в робочій силі // Акад. огляд: економіка та підприємництво. — 1999. — № 2.

6. Маслов Е. В. Управление персоналом предприятия: Учеб. пособие / Под ред. П. В. Шеметова. — М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЭиУ, 2000.

7. Методика определения потребности предприятий и организаций в специалистах с высшим и средним специальным образованием. — М.: НИИ проблем высш. шк., 1990.

8. Методические рекомендации по разработке ежегодных балансовых расчетов потребности предприятий, учреждений и организаций Донецкой области в подготовке специалистов и квалифицированных рабочих по специальностям и профессиям. — Донецк, 1995.

9. Моделирование системы управления квалификационным уровнем персонала предприятия в рыночной экономике / А. А. Булянда, А. П. Кониари и др. — Донецк: НАН Украины, Ин-т экон. пром-ти, 1998.

10. Недоступов М. И. Нормативы на специалистов: разроботка, использование: Учеб. пособие. — СПб.: Изд-во СПб. УЭФ, 1991.

11. Рынок труда и социальная политика в Центральной и Восточной Европе. Переходный период и дальнейшее развитие: Пер. с англ. — М.: ДИС, 1997.

12. Савченко В. А. Удосконалення методологічних та методичних підходів до визначення потреби в робітниках і спеціалістах у розрізі професій та спеціальностей // Зайнятість та ринок праці. Міжвід. наук. зб. Вип. 13. — К.: РВПС України НАН України, 2000.

13. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А. Я. Кибанова. — М.: ИНФРА-М, 1997.

14. Чупрунов Д. И., Жильцов Е. Н. Экономика, организация и планирование высшего образования. — М.: Высш. шк., 1988.

15. Gassrov Vladimir. Managing vocational training systems:
A handbook for senior administrators. — Geneva: International Labour Office, 2000.

Обсяги та напрями професійного навчання кадрів у професійно-технічних і вищих навчальних закладах визначаються на державному й регіональному рівнях управління виходячи з додаткової потреби в працівниках з урахуванням здібностей, про­фесійних інтересів, нахилів громадян, стану ринку праці у межах асигнувань на заходи з професійного навчання в державних на-
вчальних закладах, можливостей недержавних навчальних закладів і платоспроможного попиту населення на освітні послуги, організацій, фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття тощо.

Для розрахунку очікуваних поточних та перспективних обсягів випуску робітників і фахівців, відповідних контингентів учнів та студентів на прогнозований період визначаються коефіцієнти відсіву. Вони розраховуються на основі аналізу динамічних рядів показників відсіву учнів та студентів з професійно-технічних і вищих на-
вчальних закладів за минулі 10 років по формах та курсах навчання. Ці коефіцієнти визначаються окремо за кожним роком навчання і в середньому за всі роки навчання стосовно кожного курсу.

На основі коефіцієнтів відсіву за весь термін навчання, установлений навчальним планом, та на окремих курсах на підставі даних статистичних спостережень за просуванням учнів і студентів по курсах навчання від прийняття до випуску, розраховують повні коефіцієнти випуску як відношення тих, хто закінчив у певний термін навчальний заклад, до числа прийнятих на навчання та курсові коефіцієнти переходу як відношення числа тих, хто перейшов на наступний курс, до числа тих, хто навчався на попередньому курсі.

Для зручності розрахунків прогнозних показників прийняття, випуску і контингенту студентів за допомогою коефіцієнтів переходу і випуску доцільно застосовувати матричну форму розрахунку, в якій рух студентів подано як марківський імовірний процес переходу з одного курсу на інший [14].

План прийняття учнів та студентів до професійно-технічних і вищих навчальних закладів розробляється на основі планів випуску робітників і фахівців. План прийняття розраховується діленням плану випуску на повний коефіцієнт випуску. У навчальних закладах план прийняття розробляється у розрізі професій та спеціальностей.

У плані прийняття передбачається прийняття учнів і студентів лише на перший курс. При цьому чисельність однієї навчальної групи першого курсу, як правило, визначається в межах 25—30 осіб. Для підвищення якості підготовки робітників та фахівців, економнішого використання коштів, що виділяються на професійно-технічну і вищу освіту, прийняття на денну форму навчання проводиться у навчальному закладі в кількості 50—60 осіб, або не менше двох навчальних груп. Планова чисельність учнів та студентів у професійно-технічних і вищих навчальних закладах становить основу для планових розрахунків за допомогою нормативних методів чисельності викладачів, забезпеченості учнів і студентів житловою площею, науково-навчальним обладнанням, навчально-методичними посібниками тощо.

Однією з найважливіших сторін планування підготовки робітників та фахівців є раціональне розміщення професійно-техніч­них і вищих навчальних закладів у територіальному розрізі. Підготовка кадрів, як правило, повинна проводитися у районах безпосередньої додаткової потреби в робітниках та фахівцях. Доцільність такого підходу пояснюється такими причинами [14]:

по-перше, підготовка кадрів з місцевої молоді значно скорочує їх плинність, створює умови стабільності персоналу, більш правильної розстановки працівників на підприємстві, їх використання і професійного розвитку;

по-друге, ефективніше використовуються кошти суспільства на навчання учнів та студентів, які зараховані з числа місцевого населення, оскільки зменшуються витрати на гуртожитки (у цьому разі багато учнів і студентів проживають разом з батьками), на оплату проїзду до місця навчання і т. д.;

по-третє, особи, які вступають на денну форму навчання до професійно-технічних та вищих навчальних закладів, здебільшого ще неповнолітні. Тому як з виховного, так і з економічного погляду недоцільно їх відривати від сім’ї на тривалий час;

по-четверте, у місцях безпосередньої потреби в кадрах створюються кращі умови для підвищення якості підготовки робітників та фахівців завдяки тіснішій співпраці між навчальними закладами й організаціями, органами місцевої влади щодо на-
вчання учнів та студентів, навчальні заклади можуть повніше враховувати попит і вимоги регіонального ринку праці.

Разом з тим розміщення професійно-технічних та вищих нав­чальних закладів по території держави не може орієнтуватися виключно на райони безпосередньої потреби у кадрах. При цьому важливо враховувати ступінь розвитку наукових і педагогічних шкіл у конкретному регіоні, місті. За цих умов передислокація професійно-технічних та вищих навчальних закладів доцільна лише на основі ґрунтовних маркетингових досліджень.

Передислокація навчальних закладів у місця потреби в робітниках і фахівцях не повинна зруйнувати сформовані великі на­уково-педагогічні центри та окремі педагогічні колективи. Крім того, відкриття навчальних закладів у регіонах, де відсутні в достатній кількості висококваліфіковані педагогічні кадри, належна навчально-матеріальна база, навчально-методичні посібники, мо­же суттєво знизити якість підготовки робітників і фахівців.

Тому необхідно забезпечувати оптимальне поєднання принципів наближення підготовки кадрів до районів потреби в робітниках та фахівцях з принципом міжрегіонального кооперування у їх підготовці. Під час розроблення плану приймання визначаються раціональні співвідношення підготовки кадрів за формами навчання: денна, вечірня і заочна. Наближенню підготовки робіт­ників та фахівців до районів додаткової потреби в персоналі сприяє широке впровадження у навчальних закладах дистанційної і кореспондентської форм навчання.

З метою вирівнювання освітнього потенціалу суспільства по регіонах держави і зменшення міграційних потоків молоді оптимізація мережі професійно-технічних та вищих навчальних закладів повинна здійснюватися в напрямі усунення їх делокалізації. При цьому оптимізація мережі системи професійно-технічної і вищої освіти має супроводжуватись реорганізацією мережі невеликих неефективних навчальних закладів у напрямі їх об’єднання.

Питання для самоконтролю

У чому полягає неспроможність ринку у сфері професійного навчання персоналу?

Яким чином здійснювалось визначення поточної і перспективної потреби у робітниках та фахівцях за часів адміністративно-командної системи?

Розкрийте сутність першого і другого підходів щодо визначення поточної та перспективної потреби в робітниках і фахівцях на мікро- і макрорівні.

Покажіть роль органів виконавчої влади, центрів зайнятості, навчальних закладів і роботодавців у визначенні поточної та перспективної потреби в кадрах.

Перелічіть й охарактеризуйте основні методи визначення загальної чисельності робітників в організації.

Що являє собою технологія планування професійно-ква­ліфікаційної структури робітників організації?

У чому полягає сутність двох підходів до планування про­фесійно-кваліфікаційної структури робітників організації?

Назвіть та дайте характеристику методам розрахунку професійно-кваліфікаційного складу робітників підприємства.

Дайте визначення загальної і додаткової потреби у фахівцях. На які періоди розраховується додаткова потреба у фахівцях?

Поясніть сутність основних методів визначення загальної потреби у фахівцях в організації на плановий період.

За якими методами здійснюється розрахунок складу фахівців у розрізі спеціальностей та освітньо-кваліфікацій­них рівнів в організації?

Чому, визначаючи перспективну потребу у фахівцях, не­обхідно встановлювати раціональні співвідношення між молодшими спеціалістами, бакалаврами, спеціалістами і магістрами?

З якою метою здійснюються балансові розрахунки додаткової потреби в робітниках і фахівцях та джерел її забезпечення в організації?

Проаналізуйте складові додаткової потреби у персоналі на рівні організації.

Перелічіть та охарактеризуйте джерела забезпечення додаткової потреби в робітниках і фахівцях організації.

Що Ви розумієте під недостачею та надлишком персоналу в організації? За яких умов вони можуть виникнути?

На основі чого проводиться прогнозування і планування обсягів та напрямів професійного навчання кадрів?

Яким чином розраховується випуск робітників і фахівців з навчальних закладів у прогнозованому періоді?

Як здійснюється розрахунок плану приймання учнів та студентів до професійно-технічних і вищих навчальних закладів?

Обґрунтуйте необхідність раціонального розміщення професійно-технічних та вищих навчальних закладів у територіальному розрізі.

Література

1. Акперов И. Г. Прогнозирование потребности в специалистах и управление региональной системой образования. — М.: Высш. шк., 1998.

2. Богомолов Ю. П. Анализ опыта США в регулировании занятости населения // Трудовые ресурсы: проблемы сбалансированости: Сб. науч. тр. — М., 1988.

3. Ефремов Л. Г. Методы прогнозирования и информационное обеспечение стратегического управления высшей школой: НИИ соц.-экон. проблем развития регионов. — Чебоксары, 2000.

4. Крижко І. Д., Богданова Т. І., Ведернікова М. Д. Формування професійно-посадової структури трудових ресурсів: Монографія. — Хмельницький: Евріка, 1999.

5. Мазурок П. П., Волошенюк В. В. Система підготовки кадрів і перспективні потреби виробництва в робочій силі // Акад. огляд: економіка та підприємництво. — 1999. — № 2.

6. Маслов Е. В. Управление персоналом предприятия: Учеб. пособие / Под ред. П. В. Шеметова. — М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЭиУ, 2000.

7. Методика определения потребности предприятий и организаций в специалистах с высшим и средним специальным образованием. — М.: НИИ проблем высш. шк., 1990.

8. Методические рекомендации по разработке ежегодных балансовых расчетов потребности предприятий, учреждений и организаций Донецкой области в подготовке специалистов и квалифицированных рабочих по специальностям и профессиям. — Донецк, 1995.

9. Моделирование системы управления квалификационным уровнем персонала предприятия в рыночной экономике / А. А. Булянда, А. П. Кониари и др. — Донецк: НАН Украины, Ин-т экон. пром-ти, 1998.

10. Недоступов М. И. Нормативы на специалистов: разроботка, использование: Учеб. пособие. — СПб.: Изд-во СПб. УЭФ, 1991.

11. Рынок труда и социальная политика в Центральной и Восточной Европе. Переходный период и дальнейшее развитие: Пер. с англ. — М.: ДИС, 1997.

12. Савченко В. А. Удосконалення методологічних та методичних підходів до визначення потреби в робітниках і спеціалістах у розрізі професій та спеціальностей // Зайнятість та ринок праці. Міжвід. наук. зб. Вип. 13. — К.: РВПС України НАН України, 2000.

13. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А. Я. Кибанова. — М.: ИНФРА-М, 1997.

14. Чупрунов Д. И., Жильцов Е. Н. Экономика, организация и планирование высшего образования. — М.: Высш. шк., 1988.

15. Gassrov Vladimir. Managing vocational training systems:
A handbook for senior administrators. — Geneva: International Labour Office, 2000.