8.4. Форми та види адаптації працівників організації до умов середовища

У найзагальнішому вигляді адаптація (лат. adapto — пристосовую) — процес пристосування працівника до умов зовнішнього і внутрішнього середовища [8]. Поняття «адаптація» широко застосовується в біології, медицині, психології, соціології, менеджменті персоналу та інших сферах науки.

Сьогодні виділяють такі форми адаптації: соціальну і виробничу адаптацію. Класифікація форм та видів адаптації людини до умов зовнішнього та внутрішнього середовища наведена на рис. 8.2.

Соціальна адаптація в широкому розумінні слова виходить далеко за межі виробництва, сфери послуг, зачіпає велике коло питань пристосування людини до суспільних відносин. Водночас виробнича адаптація містить біологічні, медичні, технічні та соціальні аспекти пристосування працівників до вимог обраної професії, виробничої діяльності.

Поки що немає загальноприйнятої класифікації видів виробничої адаптації працівників. Виробничу адаптацію часто розглядають у двох аспектах: у плані опанування молодим робітником чи фахівцем обраної професії — професійна адаптація, з позиції входження і пристосування працівника до трудового колективу — соціально-психологічна адаптація.

На закріплення працівника в трудовому колективі, пристосування його до вимог професії впливає й невиробнича сфера. Тому Т. П. Вершиніна виділяє невиробничу адаптацію, під якою розуміє адаптацію до побутових умов, середовища, сфери дозвілля. Водночас профадаптацію вона розділяє на професійну та психологічну [3].

Е. В. Маслов, розглядаючи виробничу адаптацію як складне явище, виділяє психофізіологічну, професійну та соціально-пси­хологічну [8]. Дещо ширше трактує зазначене поняття Д. К. За­харов. Він у теоретичному та практичному плані виділяє такі аспекти адаптації: психофізіологічний, соціально-психологічний, професійний і організаційний [13].

Найбільш реально відображає виробничу адаптацію працівників організації класифікація, запропонована М. П. Лукашевичем. Він виділяє такі адаптаційні сфери: професійну, організаційну, соціально-психологічну, сферу дозвілля та матеріально-побутову сферу [7].

Серед видів виробничої адаптації провідна роль належить професійній адаптації. Це — комплексна система заходів, яка покликана перевірити правильність вибору конкретної професії, сприяти процесу пристосування особи до психологічних, фізіологічних та організаційно-технічних особливостей професійної діяльності на виробництві, успішному професійно-трудовому самовизначенню особистості.

Професійна адаптація здійснюється переважно на фазі використання трудового потенціалу. Щодо фази його формування, то тут вона відбувається тоді, коли йдеться про оволодіння профе-
сією учнем, студентом або слухачем у навчальному закладі. Попе­редня профадаптація перевіряє обґрунтованість вибору професії особистістю, створює умови для пристосування працівника (учня, студента, слухача) до вимог професії, швидкого засвоєння навичок і вмінь, підвищення рівня професійної майстерності. Ускладнення в профадаптації працівника може призвести до появи прогулів, порушення трудової та технологічної дисципліни, підвищення плинності кадрів, що супроводжується звільненням з роботи та в ряді випадків зміною професії.

Соціально-психологічна адаптація відбувається через входження працівника до системи взаємовідносин колективу з його традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтаціями. У процесі цієї адаптації працівник одержує інформацію про характер ділових та особистих взаємовідносин у трудовому колективі та в окремих формальних і неформальних групах, про соціальний ста­тус окремих членів трудового колективу.

У процесі організаційної адаптації працівник знайомиться з особливостями організаційно-економічного механізму управління фірмою, місцем свого підрозділу і посади в загальній системі цілей та в організаційній структурі. У результаті цього у працівника має сформуватися розуміння власної ролі в загальному виробничому процесі [13].

На пристосування працівника до виробничого середовища істотно впливають сфера дозвілля і матеріально-побутова сфера. Так, молодий працівник може вибрати свою професію відповідно до своїх психофізіологічних та соціально-психологічних особливостей, оволодіти цією професією в навчальному закладі, а потім працевлаштуватися за нею в організації. Але процес виробничої адаптації працівника може бути перерваним унаслідок його незадоволеності сферою дозвілля, низьким рівним заробітної плати чи відсутністю реальних можливостей щодо задоволення своїх потреб у нормальних житлових умовах тощо.

За напрямами пристосування працівника виробнича адаптація підрозділяється на: первинну адаптацію молодих працівників та вторинну адаптацію працівників з певним виробничим стажем роботи в інших організаціях або в інших структурних підрозділах даної організації. Вторинна виробнича адаптація може мати місце у разі професійно-кваліфікаційного просування працівника, призначення особи, яка перебувала в резерві керівників, керівником структурного підрозділу.

Виділяють активну адаптацію, коли індивід намагається вплинути на середовище, з тим щоб змінити його (у тому числі й ті норми, цінності, форми взаємодії та діяльності, якими він повинен опанувати), і пасивну, коли працівник не прагне до такого впливу та змін. За своїм впливом на працівника виділяють прогресивні результати адаптації та регресивні. Останні мають місце у випадку пасивної адаптації до середовища з негативним змістом (наприклад, з низькою трудовою дисципліною) [8].

З погляду управління розвитком персоналу важливим є визначення тривалості виробничої адаптації. Єдиний термін виробничої адаптації для всіх професій установити неможливо, оскільки його тривалість залежить від складності професії, рівня підготовки та здібностей працівника. Однак на практиці встановлюють часові параметри адаптації. Наприклад, для молодих фахівців цей термін визначений у межах трьох років. Про реальність цього періоду свідчить те, що за підсумками трьох років роботи під час атестації можна зробити висновок про відповідність чи невідповідність фахівця посаді, яку він обіймає.

Виробнича адаптація працівника поділяється на такі етапи: адаптація, пов’язана з процесом професійної підготовки; опанування працівником професійної майстерності на робочому місці та входження його в трудовий колектив; прийнятна стадія адаптації; високий рівень адаптації працівника.

У найзагальнішому вигляді адаптація (лат. adapto — пристосовую) — процес пристосування працівника до умов зовнішнього і внутрішнього середовища [8]. Поняття «адаптація» широко застосовується в біології, медицині, психології, соціології, менеджменті персоналу та інших сферах науки.

Сьогодні виділяють такі форми адаптації: соціальну і виробничу адаптацію. Класифікація форм та видів адаптації людини до умов зовнішнього та внутрішнього середовища наведена на рис. 8.2.

Соціальна адаптація в широкому розумінні слова виходить далеко за межі виробництва, сфери послуг, зачіпає велике коло питань пристосування людини до суспільних відносин. Водночас виробнича адаптація містить біологічні, медичні, технічні та соціальні аспекти пристосування працівників до вимог обраної професії, виробничої діяльності.

Поки що немає загальноприйнятої класифікації видів виробничої адаптації працівників. Виробничу адаптацію часто розглядають у двох аспектах: у плані опанування молодим робітником чи фахівцем обраної професії — професійна адаптація, з позиції входження і пристосування працівника до трудового колективу — соціально-психологічна адаптація.

На закріплення працівника в трудовому колективі, пристосування його до вимог професії впливає й невиробнича сфера. Тому Т. П. Вершиніна виділяє невиробничу адаптацію, під якою розуміє адаптацію до побутових умов, середовища, сфери дозвілля. Водночас профадаптацію вона розділяє на професійну та психологічну [3].

Е. В. Маслов, розглядаючи виробничу адаптацію як складне явище, виділяє психофізіологічну, професійну та соціально-пси­хологічну [8]. Дещо ширше трактує зазначене поняття Д. К. За­харов. Він у теоретичному та практичному плані виділяє такі аспекти адаптації: психофізіологічний, соціально-психологічний, професійний і організаційний [13].

Найбільш реально відображає виробничу адаптацію працівників організації класифікація, запропонована М. П. Лукашевичем. Він виділяє такі адаптаційні сфери: професійну, організаційну, соціально-психологічну, сферу дозвілля та матеріально-побутову сферу [7].

Серед видів виробничої адаптації провідна роль належить професійній адаптації. Це — комплексна система заходів, яка покликана перевірити правильність вибору конкретної професії, сприяти процесу пристосування особи до психологічних, фізіологічних та організаційно-технічних особливостей професійної діяльності на виробництві, успішному професійно-трудовому самовизначенню особистості.

Професійна адаптація здійснюється переважно на фазі використання трудового потенціалу. Щодо фази його формування, то тут вона відбувається тоді, коли йдеться про оволодіння профе-
сією учнем, студентом або слухачем у навчальному закладі. Попе­редня профадаптація перевіряє обґрунтованість вибору професії особистістю, створює умови для пристосування працівника (учня, студента, слухача) до вимог професії, швидкого засвоєння навичок і вмінь, підвищення рівня професійної майстерності. Ускладнення в профадаптації працівника може призвести до появи прогулів, порушення трудової та технологічної дисципліни, підвищення плинності кадрів, що супроводжується звільненням з роботи та в ряді випадків зміною професії.

Соціально-психологічна адаптація відбувається через входження працівника до системи взаємовідносин колективу з його традиціями, нормами життя, ціннісними орієнтаціями. У процесі цієї адаптації працівник одержує інформацію про характер ділових та особистих взаємовідносин у трудовому колективі та в окремих формальних і неформальних групах, про соціальний ста­тус окремих членів трудового колективу.

У процесі організаційної адаптації працівник знайомиться з особливостями організаційно-економічного механізму управління фірмою, місцем свого підрозділу і посади в загальній системі цілей та в організаційній структурі. У результаті цього у працівника має сформуватися розуміння власної ролі в загальному виробничому процесі [13].

На пристосування працівника до виробничого середовища істотно впливають сфера дозвілля і матеріально-побутова сфера. Так, молодий працівник може вибрати свою професію відповідно до своїх психофізіологічних та соціально-психологічних особливостей, оволодіти цією професією в навчальному закладі, а потім працевлаштуватися за нею в організації. Але процес виробничої адаптації працівника може бути перерваним унаслідок його незадоволеності сферою дозвілля, низьким рівним заробітної плати чи відсутністю реальних можливостей щодо задоволення своїх потреб у нормальних житлових умовах тощо.

За напрямами пристосування працівника виробнича адаптація підрозділяється на: первинну адаптацію молодих працівників та вторинну адаптацію працівників з певним виробничим стажем роботи в інших організаціях або в інших структурних підрозділах даної організації. Вторинна виробнича адаптація може мати місце у разі професійно-кваліфікаційного просування працівника, призначення особи, яка перебувала в резерві керівників, керівником структурного підрозділу.

Виділяють активну адаптацію, коли індивід намагається вплинути на середовище, з тим щоб змінити його (у тому числі й ті норми, цінності, форми взаємодії та діяльності, якими він повинен опанувати), і пасивну, коли працівник не прагне до такого впливу та змін. За своїм впливом на працівника виділяють прогресивні результати адаптації та регресивні. Останні мають місце у випадку пасивної адаптації до середовища з негативним змістом (наприклад, з низькою трудовою дисципліною) [8].

З погляду управління розвитком персоналу важливим є визначення тривалості виробничої адаптації. Єдиний термін виробничої адаптації для всіх професій установити неможливо, оскільки його тривалість залежить від складності професії, рівня підготовки та здібностей працівника. Однак на практиці встановлюють часові параметри адаптації. Наприклад, для молодих фахівців цей термін визначений у межах трьох років. Про реальність цього періоду свідчить те, що за підсумками трьох років роботи під час атестації можна зробити висновок про відповідність чи невідповідність фахівця посаді, яку він обіймає.

Виробнича адаптація працівника поділяється на такі етапи: адаптація, пов’язана з процесом професійної підготовки; опанування працівником професійної майстерності на робочому місці та входження його в трудовий колектив; прийнятна стадія адаптації; високий рівень адаптації працівника.