6.1. Система багаторівневої освіти

Система освіти в Україні складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування у галузі освіти [1]. Класифікація навчальних закладів здійснюється за такими ознаками (рис. 6.1):

форма власності (державні і недержавні навчальні заклади);

загальноосвітні навчальні програми (дошкільна освіта, загальна середня освіта; позашкільна освіта);

професійні навчальні програми (професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта).

В основу класифікації навчальних закладів покладені положення Законів України «Про освіту», «Про загальну середню ос­віту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про позашкільну освіту» та інші нормативно-правові акти держави.

Трансформація суспільства на ринкових засадах, формування інформаційної цивілізації потребують нової концепції загальної, професійно-технічної та вищої освіти, переосмислення їх ролі, форм організації та фінансування. Зміни в системі освіти мають стати вирішальним чинником сталого економічного зростання. При цьому успіх у розвитку освіти залежить насамперед від ефективної адаптації цієї галузі до ринкових перетворень.

Однак адаптація професійно-технічної і вищої освіти до ринкових умов проходить досить складно. Це знайшло своє відображення у тривалій економічній кризі в Україні протягом 1990—1999 рр., глибокому спаді обсягів виробництва, зменшенні бюджетного фінансування освіти, науки та соціально-культурної сфери, зростанні обсягів і рівня безробіття серед різних категорій населення, зокрема серед випускників шкіл, професійно-технічних та вищих навчальних закладів.

Випуск кваліфікованих робітників у ПТУ України зменшився з 449,9 тис. осіб у 1985 р. до 263,5 тис. осіб у 1999 р. Лише в 2000—2001 рр. спостерігалось деяке збільшення цього показника (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

ВИПУСК КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ
ТА ФАХІВЦІВ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ УКРАЇНИ (1985—2001 рр.)*

* Народне господарство Української РСР у 1985 році. — К.: Техніка, 1986; Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001; Статистичний щорічник України за 2001 рік. — К.: Техніка, 2002.

Дещо суперечлива картина спостерігається у сфері підготовки фахівців. Наприклад, випуск фахівців у вищих навчальних закладах І і ІІ рівнів акредитації в Україні скоротився з 236,9 тис. осіб у 1985 р. до 147,5 тис. осіб у 2001 р., або в 1,6 раза. Водночас зазначене зменшення підготовки молодших спеціалістів було компенсовано за рахунок істотного розширення обсягів підготовки спеціалістів та магістрів у вищих навчальних закладах ІІІ—ІV рівнів акредитації. Випуск фахівців у цих навчальних закладах зріс зі 150,6 тис. осіб у 1985 р. до 312,8 тис. осіб у 2001 р., або у 2,1 раза.

Одночасно в кілька разів скоротилася чисельність працівників, які підвищували свій рівень кваліфікації у післядипломних навчальних закладах. Це була одна з причин, що негативно вплинула на рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств як на національному, так і на світовому ринках. Така ситуація зумовлена кількісною та якісною незбалансованістю між прийняттям, випусками робітників і фахівців і попитом на них регіональних ринків праці. У нових соціально-економічних умовах для реалізації передбачених реформ у сфері економіки нав­чальні заклади повинні адекватно переорієнтуватися щодо змісту та напрямів підготовки кадрів.

Значна частка приросту чисельності учнів і студентів припадає на державні навчальні заклади. У недержавних контингент тих, хто навчається, залишається майже стабільним з незначною тенденцією до збільшення. Це свідчить про переважання підготовки робітників та фахівців у системі навчальних закладів державного типу. Відбувається процес, коли конкуренція на ринку освітніх послуг веде до збереження домінуючого становища державних навчальних закладів. Вони, використовуючи чинне законодавство, мають можливість здійснювати підготовку кадрів на основі альтернативних джерел фінансування.

Освіта не може бути унітарною, уніфікованою, з єдиними навчальними планами та викладачами. Ринок, суспільні відносини потребують освіти багатоваріантної, багатоукладної. Це означає, що монополія держави на освіту, освітні послуги є абсолютно неможливою [11]. Розширення масштабів підготовки кадрів, у тому числі за рахунок недержавних навчальних закладів, сприятиме інтелектуалізації суспільства, збільшить потяг людей до здобуття освіти.

Україна за рівнем розвитку освіти ще поступається деяким країнам з розвинутою ринковою економікою. У 2001—2002 на-
вчальному році чисельність студентів вищих навчальних закладів І—ІІ рівнів акредитації у розрахунку на 10 000 населення становила 115 осіб, а чисельність студентів ІІІ—ІV рівнів акредитації — 316 осіб.

Система освіти в Україні складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування у галузі освіти [1]. Класифікація навчальних закладів здійснюється за такими ознаками (рис. 6.1):

форма власності (державні і недержавні навчальні заклади);

загальноосвітні навчальні програми (дошкільна освіта, загальна середня освіта; позашкільна освіта);

професійні навчальні програми (професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта).

В основу класифікації навчальних закладів покладені положення Законів України «Про освіту», «Про загальну середню ос­віту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про позашкільну освіту» та інші нормативно-правові акти держави.

Трансформація суспільства на ринкових засадах, формування інформаційної цивілізації потребують нової концепції загальної, професійно-технічної та вищої освіти, переосмислення їх ролі, форм організації та фінансування. Зміни в системі освіти мають стати вирішальним чинником сталого економічного зростання. При цьому успіх у розвитку освіти залежить насамперед від ефективної адаптації цієї галузі до ринкових перетворень.

Однак адаптація професійно-технічної і вищої освіти до ринкових умов проходить досить складно. Це знайшло своє відображення у тривалій економічній кризі в Україні протягом 1990—1999 рр., глибокому спаді обсягів виробництва, зменшенні бюджетного фінансування освіти, науки та соціально-культурної сфери, зростанні обсягів і рівня безробіття серед різних категорій населення, зокрема серед випускників шкіл, професійно-технічних та вищих навчальних закладів.

Випуск кваліфікованих робітників у ПТУ України зменшився з 449,9 тис. осіб у 1985 р. до 263,5 тис. осіб у 1999 р. Лише в 2000—2001 рр. спостерігалось деяке збільшення цього показника (табл. 6.1).

Таблиця 6.1

ВИПУСК КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ
ТА ФАХІВЦІВ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ УКРАЇНИ (1985—2001 рр.)*

* Народне господарство Української РСР у 1985 році. — К.: Техніка, 1986; Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001; Статистичний щорічник України за 2001 рік. — К.: Техніка, 2002.

Дещо суперечлива картина спостерігається у сфері підготовки фахівців. Наприклад, випуск фахівців у вищих навчальних закладах І і ІІ рівнів акредитації в Україні скоротився з 236,9 тис. осіб у 1985 р. до 147,5 тис. осіб у 2001 р., або в 1,6 раза. Водночас зазначене зменшення підготовки молодших спеціалістів було компенсовано за рахунок істотного розширення обсягів підготовки спеціалістів та магістрів у вищих навчальних закладах ІІІ—ІV рівнів акредитації. Випуск фахівців у цих навчальних закладах зріс зі 150,6 тис. осіб у 1985 р. до 312,8 тис. осіб у 2001 р., або у 2,1 раза.

Одночасно в кілька разів скоротилася чисельність працівників, які підвищували свій рівень кваліфікації у післядипломних навчальних закладах. Це була одна з причин, що негативно вплинула на рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств як на національному, так і на світовому ринках. Така ситуація зумовлена кількісною та якісною незбалансованістю між прийняттям, випусками робітників і фахівців і попитом на них регіональних ринків праці. У нових соціально-економічних умовах для реалізації передбачених реформ у сфері економіки нав­чальні заклади повинні адекватно переорієнтуватися щодо змісту та напрямів підготовки кадрів.

Значна частка приросту чисельності учнів і студентів припадає на державні навчальні заклади. У недержавних контингент тих, хто навчається, залишається майже стабільним з незначною тенденцією до збільшення. Це свідчить про переважання підготовки робітників та фахівців у системі навчальних закладів державного типу. Відбувається процес, коли конкуренція на ринку освітніх послуг веде до збереження домінуючого становища державних навчальних закладів. Вони, використовуючи чинне законодавство, мають можливість здійснювати підготовку кадрів на основі альтернативних джерел фінансування.

Освіта не може бути унітарною, уніфікованою, з єдиними навчальними планами та викладачами. Ринок, суспільні відносини потребують освіти багатоваріантної, багатоукладної. Це означає, що монополія держави на освіту, освітні послуги є абсолютно неможливою [11]. Розширення масштабів підготовки кадрів, у тому числі за рахунок недержавних навчальних закладів, сприятиме інтелектуалізації суспільства, збільшить потяг людей до здобуття освіти.

Україна за рівнем розвитку освіти ще поступається деяким країнам з розвинутою ринковою економікою. У 2001—2002 на-
вчальному році чисельність студентів вищих навчальних закладів І—ІІ рівнів акредитації у розрахунку на 10 000 населення становила 115 осіб, а чисельність студентів ІІІ—ІV рівнів акредитації — 316 осіб.