6.4. Управління вищою освітою, підготовка фахівців з вищою освітою

К оглавлению 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85

Вища освіта — рівень освіти, який здобуває особа у навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання і який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації [6].

Освітній рівень вищої освіти — характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню. Під освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти розуміється характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов’язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Вищий навчальний заклад — це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє згідно з законодавством про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може здійснюватися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), поєднанням цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном. Прийняття громадян до вищих закладів освіти проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності закладу освіти та джерел оплати за навчання. Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання і стажування за індивідуальними планами, установлюються спеціальні державні стипендії, створюються умови для навчання за кордоном.

Для управління вищою освітою створюються система органів управління й органи громадського самоврядування, які діють у межах своїх повноважень. Органами державного управління вищою освітою є Кабінет Міністрів України, який через систему органів виконавчої влади здійснює державну політику в галузі вищої освіти. Управління в галузі вищої освіти проводить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти і науки; інші центральні органи виконавчої влади України, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади; Вища атестаційна комісія України; органи влади Автономної Республіки Крим; органи місцевого самоврядування; власники вищих навчальних закладів, органи громадського самоврядування.

Структуру системи вищої освіти складають освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні (рис. 6.2):

Неповна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта — освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Основними завданнями системи вищої освіти є:

забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації особи відповідно до вимог державних стандартів відповідних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів;

відтворення, розвиток та передавання новим поколінням досягнень науки, техніки і культури, підготовка їх до самостійної професійної діяльності, формування у населення світоглядних принципів на засадах гуманізму та патріотизму;

виховання у майбутніх фахівців соціальної зрілості й громадянської активності, почуття відповідальності за долю народу і держави.

Вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та ін. [1]. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів установлено чотири рівні акредитації: перший рівень — технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; другий рівень — коледж, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади; третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) — інститут, консерваторія, академія, університет.

Університет — багатопрофільний вищий навчальний заклад, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та веде культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні та інші університети [6].

Академія — вищий навчальний заклад, який здійснює освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Інститут — самостійний вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі на-
уки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення.

Консерваторія (музична академія) — вищий навчальний заклад, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва — музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, здійснює наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Коледж — вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього чи четвертого рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-на-
уково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Технікум (училище) — самостійний вищий навчальний заклад або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Акредитовані вищі навчальні заклади в установленому порядку можуть створювати різні типи навчальних та навчально-на-
уково-виробничих комплексів, об’єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв і гімназій. Навчальний та навчально-науково-виробничий комплекс є добровільним об’єднанням державних, акредитованих недержавних закладів освіти, заснованих на різних формах власності.

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації, що досяг найвищих показників у своїй діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу, відповідає міжнародним вимогам стосовно рівня вищої освіти і є провідним серед галузевої групи вищих навчальних закладів, може бути надано статус національного вищого навчального закладу.

Головними завданнями вищого навчального закладу є:

здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;

проведення наукової, науково-технічної, творчої, мистецької, культурно-виховної та спортивної діяльності як основ підготовки майбутніх фахівців і науково-технічного та духовного розвитку держави;

забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестації в акредитованих вищих навчальних закладах;

вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці та сприяння працевлаштуванню випускників;

провадження культурно-просвітницької діяльності, підвищення освітньо-культурного рівня населення;

проведення перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців.

Вищі навчальні заклади незалежно від їх відомчого підпорядкування, організаційно-правових форм господарювання та форм власності розпочинають освітню діяльність лише після отримання ліцензії на надання послуг для здобуття освіти за певними освітніми або освітньо-кваліфікаційними рівнями згідно з заявленими напрямами і спеціальностями. Ліцензування здійснюється через експертне підтвердження спроможності вищого навчального закладу провадити освітню діяльність на рівні державних вимог та обсягів підготовки, що відповідають кадровому, на-
вчально-методичному і матеріально-технічному забезпеченню.

Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти відповідно до державних програм і попиту ринку праці та затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік і навчальні програми спеціалізацій спеціальностей розробляються вищими навчальними закладами у межах ліцензованих спеціальностей, напрямів підготовки та на підставі галузевих державних нормативних вимог до вищої освіти.

Фінансування вищого навчального закладу державної власності здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані вищі навчальні заклади, відповідно до державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів. Діяльність вищих навчальних закладів, що фінансується за рахунок державного бюджету, може проводитися із залученням додаткових джерел фінансування. Залучені позабюджетні кошти спрямовуються на виконання статутної діяльності вищого навчального закладу.

Фінансування діяльності комунального вищого навчального закладу здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів органом виконавчої влади, якому підпорядкований цей навчальний заклад. Фінансування роботи вищого навчального закладу іншої форми власності проводиться його засновником.

Вищий навчальний заклад відповідно до свого статусу може надавати громадянам та юридичним особам платні послуги у сфері освіти і пов’язаних з нею інших сферах діяльності, якщо це не заважає його основній діяльності. Види, умови та обсяги надання платних послуг державним вищим навчальним закладом підлягають ліцензуванню й контролю.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 61 Закону України «Про освіту»» розмір плати за весь строк на-
вчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації кадрів або за надання додаткових освітніх послуг установлюється навчальним закладом з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік [5].

Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг установлюється в договорі, що укладається між навчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або юридичною особою, що оплачуватиме навчання або надання додаткових освітніх послуг, і не може змінюватися протягом усього строку навчання. Типовий договір затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки. Плата за навчання або за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь строк навчання або надання додаткових освітніх послуг повністю одноразово або частками — помісячно, по семестрах, щорічно.