12.2. Аналіз коефіцієнтів ліквідності

Першим етапом аналізу ліквідності є виявлення того, наскільки банк дотримується нормативів ліквідності, встановлених Національним банком України (НБУ). Встановлення нормативних вимог щодо ліквідності, обов’язкових для кожної банківської установи, є звичайною практикою центральних банків ряду країн. Це дає змогу здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дає можливість не тільки оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний аналіз ліквідності різних за розмірами банків.

Метод коефіцієнтів дає змогу виявити кількісний зв’язок між різними рахунками, групами та розділами балансу. У такий спосіб визначають питому вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків у загальному обсязі активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу. Одержані значення порівнюються з нормативними значеннями або аналізуються в динаміці.

Зазвичай у практиці для регулювання та аналізу ліквідності банку центральні банки застосовують кілька коефіцієнтів ліквідності. Очевидним є те, що одним коефіцієнтом простіше керувати як комерційному банку, так і центральному. Проте система багатьох коефіцієнтів дає змогу центральному банку гнучкіше проводити свою політику резервних вимог, наприклад, змінювати рівень вимог для однієї категорії депозитів і залишати його без зміни для іншої. Це посилює ефективність управління ліквідністю банківської системи з боку центрального банку. Також система багатьох коефіцієнтів є більш прийнятною, тому що дає змогу враховувати різні рівні коливання, які притаманні різним категоріям депозитів, і навпаки, передбачає диференціацію ступеня ризику ліквідності для активів.

Подібна практика діє і в Україні. НБУ своєю постановою від 28 серпня 2001 р. № 368 затвердив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків України, якою для банків установлено такі нормативи ліквідності:

норматив миттєвої ліквідності;

норматив поточної ліквідності;

норматив короткострокової ліквідності.

1. Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів. Він визначається як відношення суми коштів у касі (Ка) та на кореспондентських рахунках (Кр) до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками (Пз):

.

До зобов’язань, що обліковуються за поточними рахунками, належать кошти до запитання інших банків, розміщені в банку (у тому числі кошти НБУ), кошти бюджетів, кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти на клірингових та транзитних рахунках.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше 20 %.

2. Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобо­в’язань банку. Він визначається як відношення активів первинної та вторинної ліквідності (А) до зобов’язань банку з кінцевим строком погашення до 31-го дня включно (З):

.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу Н5 належать готівка в касі, банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках і строкові депозити в НБУ та інших банках, боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані НБУ, інші боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, надані кредити.

До зобов’язань належать кошти до запитання і строкові депозити інших банків та клієнтів, кошти бюджетів України, кредити, одержані від НБУ та інших банків, цінні папери власного боргу, емітовані банком, субординований борг банку, зобов’язання і вимо­ги за всіма видами гарантій, порук, авалів, зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н5 з 1 січня 2003 р. має бути не менше ніж 40 %.

3. Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним корот­кострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів і визначається як співвідношення ліквідних активів (Ал) до короткострокових зобов’язань (Зк) зі строком погашення до одного року:

.

До ліквідних активів при розрахунку цього нормативу відносять готівкові кошти, банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках і короткострокові депозити в НБУ та інших банках, короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

До зобов’язань належать кошти до запитання та короткострокові депозити інших банків і клієнтів, кошти бюджету України, короткострокові кредити, одержані від НБУ та інших банків, короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком, зобо­в’язання за всіма видами гарантій, порук, авалів, зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше 20 %.

Після аналізу дотримання банком нормативів ліквідності, вста­новлених НБУ, доцільно проаналізувати динаміку змін показників ліквідності (табл. 12.2, 12.3).

Таблиця 12.2

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ОКРЕМИХ СТАТЕЙ АКТИВІВ
ТА ПАСИВІВ БАНКУ

Таблиця 12.3

АНАЛІЗ ДОТРИМАННЯ НОРМАТИВІВ ЛІКВІДНОСТІ
КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ, %

Як показують розрахунки, ліквідність установи банку, що аналізується, протягом періоду підвищилась. Усі нормативи ліквідності банком дотримуються і значно перевищують установлені значення.

Однак таку ситуацію не можна вважати цілком позитивною. Значне перевищення банком нормативних значень коефіцієнтів ліквідності свідчить про те, що банк працює дуже обережно, а то­му занадто багато своїх коштів вкладає у високоліквідні активи, які зазвичай є менш дохідними, ніж активи з більшим строком вкладення коштів. Отже, банк з погляду отримання доходу неефективно використовує запозичені на ринку фінансові ресурси. Це було характерно для нього в першому періоді і ще помітніше в другому періоді, що, зазвичай, повинно турбувати керівництво і власників банку.

Аналіз банківської ліквідності за методом коефіцієнтів є традиційним підходом до оцінювання рівня забезпеченості банку лік­відними коштами. У процесі аналізу, крім нормативів НБУ, можуть додатково використовуватись й інші коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають.

Один з таких коефіцієнтів ґрунтується на понятті запасу ліквідності. Він визначає відношення заборгованості за кредитами до суми вкладів. Використання цього показника викликане припущенням, що кредити є найменш ліквідним активом серед тих, що приносять дохід. Збільшення значення цього коефіцієнта означає погіршення ліквідності комерційного банку. Основним недоліком цього коефіцієнта є те, що він зовсім не дає уявлення ні про строки погашення кредитів, ні про якість кредитного портфеля.

Ще одним коефіцієнтом, котрий пов’язаний з поняттям запасу ліквідності, є відношення ліквідних активів до сумарних активів банку. Цей коефіцієнт показує, якою повинна бути мінімальна частка ліквідних активів, з тим щоб банк не втрачав своєї ліквідності й одночасно зберіг достатній рівень дохідності.

Найбільш цінним у зарубіжній практиці вважається коефіцієнт швидкої ліквідності, або відношення грошових коштів, цінних паперів та дебіторської заборгованості до поточних зобов’язань. Цей коефіцієнт ще дістав назву «acid test» (у переносному значенні — серйозне випробування). Цінність його полягає в тому, що в ньому не враховуються ті короткострокові активи, ліквідність яких може бути поставлена під сумнів.

З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти порівнюються з нормативними або середніми значеннями. Доціль­но також вивчити стан банку порівняно з конкурентами. Для цього аналізу значення коефіцієнтів ліквідності банку можуть порівнюватись з аналогічними показниками інших банків, середньо-
галузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на підставі практичного досвіду.

Результати порівняльного аналізу дають змогу виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку відносно тенденцій, які склалися у банківській системі. Порівнюючи показники різних банків, необхідно враховувати однотипність банків, тобто не можна порівнювати універсальний банк, наприклад, з інвестиційним, оскільки вони виконують різні операції і різний рівень їх ліквідності визначається саме різним характером операцій, а не рівнем менеджменту. Так само, порівнюючи банки, що належать до різних країн, треба брати до уваги рівень нормативів ліквідності, встановлений центральними банками цих країн, тобто різний рівень ліквідності може скластися не через різні підходи цих банків до управління ліквідністю, а через різні вимоги центральних банків до ліквідності.

Взагалі аналіз ліквідності за допомогою коефіцієнтів є найпростішим підходом до оцінки ліквідності банку. Основним його недоліком є статична оцінка ліквідності (станом на певний момент часу), що не дає можливості врахувати динамічну природу ліквідності. Тому в країнах з високим рівнем розвитку банківської справи банки намагаються вимірювати свою ліквідність через аналіз потоку грошових коштів, який повинен визначати час та обсяг потенційних потреб у фінансуванні.

Першим етапом аналізу ліквідності є виявлення того, наскільки банк дотримується нормативів ліквідності, встановлених Національним банком України (НБУ). Встановлення нормативних вимог щодо ліквідності, обов’язкових для кожної банківської установи, є звичайною практикою центральних банків ряду країн. Це дає змогу здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дає можливість не тільки оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний аналіз ліквідності різних за розмірами банків.

Метод коефіцієнтів дає змогу виявити кількісний зв’язок між різними рахунками, групами та розділами балансу. У такий спосіб визначають питому вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків у загальному обсязі активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу. Одержані значення порівнюються з нормативними значеннями або аналізуються в динаміці.

Зазвичай у практиці для регулювання та аналізу ліквідності банку центральні банки застосовують кілька коефіцієнтів ліквідності. Очевидним є те, що одним коефіцієнтом простіше керувати як комерційному банку, так і центральному. Проте система багатьох коефіцієнтів дає змогу центральному банку гнучкіше проводити свою політику резервних вимог, наприклад, змінювати рівень вимог для однієї категорії депозитів і залишати його без зміни для іншої. Це посилює ефективність управління ліквідністю банківської системи з боку центрального банку. Також система багатьох коефіцієнтів є більш прийнятною, тому що дає змогу враховувати різні рівні коливання, які притаманні різним категоріям депозитів, і навпаки, передбачає диференціацію ступеня ризику ліквідності для активів.

Подібна практика діє і в Україні. НБУ своєю постановою від 28 серпня 2001 р. № 368 затвердив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків України, якою для банків установлено такі нормативи ліквідності:

норматив миттєвої ліквідності;

норматив поточної ліквідності;

норматив короткострокової ліквідності.

1. Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів. Він визначається як відношення суми коштів у касі (Ка) та на кореспондентських рахунках (Кр) до зобов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками (Пз):

.

До зобов’язань, що обліковуються за поточними рахунками, належать кошти до запитання інших банків, розміщені в банку (у тому числі кошти НБУ), кошти бюджетів, кошти до запитання юридичних та фізичних осіб, кошти на клірингових та транзитних рахунках.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше 20 %.

2. Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобо­в’язань банку. Він визначається як відношення активів первинної та вторинної ліквідності (А) до зобов’язань банку з кінцевим строком погашення до 31-го дня включно (З):

.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу Н5 належать готівка в касі, банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках і строкові депозити в НБУ та інших банках, боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані НБУ, інші боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, надані кредити.

До зобов’язань належать кошти до запитання і строкові депозити інших банків та клієнтів, кошти бюджетів України, кредити, одержані від НБУ та інших банків, цінні папери власного боргу, емітовані банком, субординований борг банку, зобов’язання і вимо­ги за всіма видами гарантій, порук, авалів, зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н5 з 1 січня 2003 р. має бути не менше ніж 40 %.

3. Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним корот­кострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів і визначається як співвідношення ліквідних активів (Ал) до короткострокових зобов’язань (Зк) зі строком погашення до одного року:

.

До ліквідних активів при розрахунку цього нормативу відносять готівкові кошти, банківські метали, кошти на кореспондентських рахунках і короткострокові депозити в НБУ та інших банках, короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

До зобов’язань належать кошти до запитання та короткострокові депозити інших банків і клієнтів, кошти бюджету України, короткострокові кредити, одержані від НБУ та інших банків, короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком, зобо­в’язання за всіма видами гарантій, порук, авалів, зобов’язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше 20 %.

Після аналізу дотримання банком нормативів ліквідності, вста­новлених НБУ, доцільно проаналізувати динаміку змін показників ліквідності (табл. 12.2, 12.3).

Таблиця 12.2

АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ОКРЕМИХ СТАТЕЙ АКТИВІВ
ТА ПАСИВІВ БАНКУ

Таблиця 12.3

АНАЛІЗ ДОТРИМАННЯ НОРМАТИВІВ ЛІКВІДНОСТІ
КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ, %

Як показують розрахунки, ліквідність установи банку, що аналізується, протягом періоду підвищилась. Усі нормативи ліквідності банком дотримуються і значно перевищують установлені значення.

Однак таку ситуацію не можна вважати цілком позитивною. Значне перевищення банком нормативних значень коефіцієнтів ліквідності свідчить про те, що банк працює дуже обережно, а то­му занадто багато своїх коштів вкладає у високоліквідні активи, які зазвичай є менш дохідними, ніж активи з більшим строком вкладення коштів. Отже, банк з погляду отримання доходу неефективно використовує запозичені на ринку фінансові ресурси. Це було характерно для нього в першому періоді і ще помітніше в другому періоді, що, зазвичай, повинно турбувати керівництво і власників банку.

Аналіз банківської ліквідності за методом коефіцієнтів є традиційним підходом до оцінювання рівня забезпеченості банку лік­відними коштами. У процесі аналізу, крім нормативів НБУ, можуть додатково використовуватись й інші коефіцієнти, що характеризують ліквідність банку та чинники, які на неї впливають.

Один з таких коефіцієнтів ґрунтується на понятті запасу ліквідності. Він визначає відношення заборгованості за кредитами до суми вкладів. Використання цього показника викликане припущенням, що кредити є найменш ліквідним активом серед тих, що приносять дохід. Збільшення значення цього коефіцієнта означає погіршення ліквідності комерційного банку. Основним недоліком цього коефіцієнта є те, що він зовсім не дає уявлення ні про строки погашення кредитів, ні про якість кредитного портфеля.

Ще одним коефіцієнтом, котрий пов’язаний з поняттям запасу ліквідності, є відношення ліквідних активів до сумарних активів банку. Цей коефіцієнт показує, якою повинна бути мінімальна частка ліквідних активів, з тим щоб банк не втрачав своєї ліквідності й одночасно зберіг достатній рівень дохідності.

Найбільш цінним у зарубіжній практиці вважається коефіцієнт швидкої ліквідності, або відношення грошових коштів, цінних паперів та дебіторської заборгованості до поточних зобов’язань. Цей коефіцієнт ще дістав назву «acid test» (у переносному значенні — серйозне випробування). Цінність його полягає в тому, що в ньому не враховуються ті короткострокові активи, ліквідність яких може бути поставлена під сумнів.

З метою здійснення контролю за ліквідністю банку коефіцієнти порівнюються з нормативними або середніми значеннями. Доціль­но також вивчити стан банку порівняно з конкурентами. Для цього аналізу значення коефіцієнтів ліквідності банку можуть порівнюватись з аналогічними показниками інших банків, середньо-
галузевими показниками або з рівнем, який визначений банками на підставі практичного досвіду.

Результати порівняльного аналізу дають змогу виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку відносно тенденцій, які склалися у банківській системі. Порівнюючи показники різних банків, необхідно враховувати однотипність банків, тобто не можна порівнювати універсальний банк, наприклад, з інвестиційним, оскільки вони виконують різні операції і різний рівень їх ліквідності визначається саме різним характером операцій, а не рівнем менеджменту. Так само, порівнюючи банки, що належать до різних країн, треба брати до уваги рівень нормативів ліквідності, встановлений центральними банками цих країн, тобто різний рівень ліквідності може скластися не через різні підходи цих банків до управління ліквідністю, а через різні вимоги центральних банків до ліквідності.

Взагалі аналіз ліквідності за допомогою коефіцієнтів є найпростішим підходом до оцінки ліквідності банку. Основним його недоліком є статична оцінка ліквідності (станом на певний момент часу), що не дає можливості врахувати динамічну природу ліквідності. Тому в країнах з високим рівнем розвитку банківської справи банки намагаються вимірювати свою ліквідність через аналіз потоку грошових коштів, який повинен визначати час та обсяг потенційних потреб у фінансуванні.