3.3. Класифікація зобов’язань банку

Наступним етапом аналізу є вертикальний аналіз зобов’я­зань, або аналіз їх структури. Для зручності проведення аналізу зобов’язання банку класифікуються за різними ознаками, тобто залежно від вкладників, форми власності, строку і порядку повернення, за групами клієнтів, за ціною ресурсів тощо. На рис. 3.2 наведена схема класифікації зобов’язань, з якої видно, що всі зобов’язання банку можна розділити на дві групи: депозити та інші зобов’язання, такі як кредиторська заборгованість та цінні папери власного боргу. До особливих залучених коштів належить субординована заборгованість банку. За своєю природою такий вид ресурсів належить до зобов’язань, але при розрахунку суми регулятивного капіталу субординована заборгованість включається до його складу і вираховується із загальної суми зобов’язань.

Оскільки частка депозитів у зобов’язаннях найбільша, то потрібно окремо проаналізувати їх структуру. Класифікацію депозитів банку за різними класифікаційними ознаками наведено на рис. 3.3.

За строками використання коштів рахунки поділяються на: депозити (вклади) до запитання та строкові депозити. У свою чергу, в структурі строкових депозитів виділяють: ультрастрокові (типу овернайт), короткострокові (до одного року) та довгострокові (більше одного року).

За категоріями вкладників депозити поділяються на: депозити банків; депозити за рахунок бюджетних коштів, депозити суб’єктів господарської діяльності; депозити фізичних осіб.

За формою грошового обігу можна виділити: депозити внесені готівкою та безготівкові депозити. При цьому депозити від фізич­них осіб, як правило, залучаються готівкові, а від юридичних осіб — безготівкові.

За валютою, у якій номіновано депозит розрізняють: депозити у національній валюті та депозити в іноземній валюті. Останні підрозділяють на депозити у вільно конвертованій валюті та у невільно конвертованій валюті.

Зрозуміло, що комерційні банки з останнім видом депозитів, як правило, намагаються не працювати.

За формою визначення власника депозиту виділяють іменні депозити та депозити на пред’явника. Так, наприклад, ощадні депозит­ні сертифікати на пред’явника емітуються без зазначення власника, а вимогу за ними уступають, просто вручаючи сертифікат без пред’явлення будь-якого документа. Ощадні сертифікати на пред’яв­ника — визнаний засіб конфіденційного зберігання значних коштів у національній та іноземній валютах. Але якщо власник загубить його, то втрачає вкладену суму так само безповоротно, як гаманець із готівкою. Іменні депозитні сертифікати в обіг не потрапляють і не продаються іншим особам (не підлягають відчуженню).

За цільовим призначенням депозити поділяються на: дохідні депозити та гарантійні депозити.

За способом юридичного оформлення зобов’язань виокремлюють: депозити, оформлені угодою, депозити з наданням ощадної книжки, депозити з наданням ощадного сертифіката.

За формою вилучення депозиту та нарахованих процентів розрізняють: безумовні депозити та умовні. Безумовні депозити бувають без попереднього повідомлення та з попереднім пові-
домленням. Умовні депозити можуть бути вилучені у разі настання певних обумовлених угодою обставин.

За економічним змістом та характером депозиту розрізня­ють: пасивні та активні депозити. Пасивні депозити виступають джерелом залучення банківських ресурсів. Активні депозити — засіб розміщення тимчасово вільних кредитних ресурсів. Значна частка активних депозитів у валюті балансу негативно характеризує ділову активність банку, який не в змозі ефективно розпоряджатися своїми кредитними ресурсами.

Згідно зі світовою практикою при аналізі структури за вартісною ознакою зобов’язань виділяють такі узагальнені групи:

депозити до запитання (онкольні депозити);

строкові депозити (включаючи вклади населення та боргові цінні папери);

міжбанківський кредит;

кредиторська заборгованість.

Ефективність формування ресурсної бази банку залежить від раціонального поєднання трьох чинників: стабільності (стійкості), вартості та строковості. Розглянемо переваги та недоліки окремих складових ресурсної бази за цією ознакою.

Депозити до запитання є найдешевшими залученими ресурсами серед платних ресурсів. Витратність цього виду ресурсів коливається в межах 1—2 % річних за залишками на рахунках клієнтів. До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на коррахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на спеціальних рахунках, розрахунках по капітальних вкладеннях в цілому за об’єкт); вклади населення до запитання.

Депозити до запитання розміщують у банку на поточних рахун­ках клієнтів. Вони використовуються для поточних розрахунків власника рахунка з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунка у будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються вклади з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунка (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для кредитних та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватись з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках.

На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнтів, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного і позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, які активно кредитуються, при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунка характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками, який можна назвати міжбанківським депозитом.

Конкуренція на ринку кредитних ресурсів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення коштів. Значного поширення в банківській практиці набуло залучення коштів на рахунки, що обслуговуються за допомогою платіжних карток. За експертними оцінками операції з платіжними картками в Україні набувають все більшого поширення і зараз становлять 15—20 % загального обсягу розрахунків. За своїм характером такий рахунок вважається депозитом до запитання. В умовах обмеженості клієнт­ської бази даний вид залучення ресурсів є, безумовно, перспектив­ним і потребує подальшого розвитку в банківській практиці.

Витрати на обслуговування поточних рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший вид ресурсів. Збільшення частки даного компонента в ресурсній базі скорочує процентні витрати і знижує витратність ресурсів у цілому. Проте зміну залишків депозитів до запитання важко спрогнозувати, і цей вид ресурсів є найнестабільнішим елементом. Висока їх частка значно знижує ліквідність банку. Як свідчить практика, оптимальний рівень депозитів до запитання в ресурсній базі — до 30 %.

Строкові депозити — це грошові кошти, які розміщуються в банку на строго обумовлений термін і можуть зніматися після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період. Строкові депозити поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, бо вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі зобов’язань є позитивним моментом, оскільки вони є найстабільнішою частиною ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на більш тривалі терміни, але в результаті за ними вищий процент. У зв’язку з тим, що на сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значною є частка вкладів населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.

Діюча банківська практика передбачає оформлення строкових вкладів на 1, 3, 6, 9, 12 місяців або триваліші строки. Така детальна градація стимулює вкладників до раціональної організації власних грошових коштів та розміщення їх на депозити, а також створює банкам умови для управління своєю ліквідністю.

Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові депозити є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залеж­но від терміну, виду вкладу, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове підтвердження депонування банком грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку суми депозиту і процентів за ним. Доходи за ним нараховуються у вигляді процентів на номінал, фіксованої премії чи виграшу або як різниця між ціною розміщення та ціною погашення (сума дисконту) цінного папера. Депозитний сертифікат може використовуватись його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому власник векселя може передавати його третій особі у формі індосаменту.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу, отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних операціях.

Міжбанківський кредит — береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладання у вигідні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити та міжбанківські депозити. Міжбанківські кредити порівняно з міжбанківськими депозитами є дорожчими і коротшими за термінами залучення. Перевагою цього виду ресурсів є його висока мобільність, основним недоліком — відносно висока витратність. Специфічним видом ресурсів є кредити, отримані від НБУ. Їх джерелом є здебільшого емісія. Надання кредитів Національним банком іноді пов’язане з рефінансуванням, тобто комерційні банки спочатку надають позики своїм клієнтам за рахунок власних коштів, а потім НБУ компенсує (рефінансує) їх комерційному банку. НБУ є кредитором останньої інстанції для банків другого рівня.

До зобов’язань банку відносять також кредиторську заборгованість бюджету та позабюджетним фондам, заборгованість бан­ку за господарськими операціями, заборгованість працівникам банку з заробітної плати та інші пасиви. Цей вид ресурсів належить до сталих пасивів банку і може бути використаний у крайніх випадках на дуже короткі терміни. За своєю вартістю кредиторська заборгованість є безкоштовним ресурсом. Тому збільшення тривалості її обороту — додаткове безкоштовне джерело фінансування банківської діяльності.

У процесі аналізу обсягу зобов’язань банку важлива як їх кіль­кісна, так і якісна оцінка. Збільшення сум зобов’язань банку свідчить про зростання його депозитної бази. При цьому також необхідно проаналізувати їх якісну структуру.

3.4. Аналіз структури зобов’язань банку

Чим вища частка зобов’язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку. Водночас збільшення частки (понад 30 %) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Необхідно зазначити, що, враховуючи дефіцит вільних коштів у суб’єктів господарювання, на сьогодні частка МБК у структурі зобов’язань сягає 30—40 %.

Таблиця 3.3

Аналіз структури зобов’язань за депонентами

На першому етапі аналітичної роботи необхідно оцінити структуру залучених депозитних коштів банку за депонентами (видами вкладників), їх тенденцію та напрями здійснення відповідно до депозитної політики (рисунки 3.4 і 3.5).

З даних табл. 3.3 видно, що зобов’язання банку на 1 січня 2002 р. становлять 580 195 тис. грн. Порівняно з зобов’язаннями на 1 січня 2001 р. вони зросли на 203 270 тис. грн або на 53,9 %. Безумовно, такий значний приріст ресурсної бази банку можна розцінювати як високоефективну роботу депозитного відділу щодо залучення ресурсів. Причому зростання депозитної бази відбувалося в основному за рахунок приросту коштів фізичних та юридичних осіб, а не за рахунок міжбанківських кредитів, що є позитивною тенденцією. Так, кошти фізичних осіб зросли на 57 522 тис. грн і становили 95 497 тис. грн на 1 січня 2002 р. проти 37 975 тис. грн на 1 січня 2001 р., тобто зросли на 151,5 %. У структурі залучених ресурсів їх частка зросла з 10,1 % у 2001 р. до 16,5 % у 2002 р., тобто на 6,4 процентного пункту. Характерно, що основним джерелом зростання коштів фізичних осіб є збільшення залучення строкових депозитів, як правило, терміном до одного року. За аналізований період їх маса зросла на 52 643 тис. грн, або на 204,9 % і на 1 січня 2002 р. їх частка в структурі зобов’язань становила 13,5 %.

Значно зросли і кошти юридичних осіб: їх приріст становив за період, що аналізується, 88 691 тис. грн, або 113,1 %. Так, на 1 січня 2002 р. кошти юридичних осіб становили 167 111 тис. грн проти 78 420 тис. на 1 січня 2001 р. Їх частка в структурі зобо­в’язань зросла з 20,8 до 28,8 %, тобто збільшилася на 8 процент­них пунктів. Дану структуру можна розцінити як оптимальну, оскільки нарощування ресурсної бази банку відбувалося за рахунок не дорогих джерел фінансування, а дешевих. Основним джерелом збільшення коштів юридичних осіб є зростання залишків на поточних рахунках клієнтів, тобто депозитів до запитання. Так, на 1 січня 2002 р. вони становили 128 671 тис. грн проти 49 472 тис. грн на 1 січня 2001 р., тобто зросли на 79 199 тис. грн, або на 160,1 %. У загальній структурі зобов’язань їх частка збіль­шилася з 13,1 до 22,2 %, тобто зросла на 9,1 процентного пункту. Основною причиною такого значного зростання залишків на клієнтських рахунках є ефективна маркетингова політика банку щодо залучення нових клієнтів через зниження тарифів на банківське обслуговування.

Позитивним явищем можна вважати і зниження частки коштів банків у структурі зобов’язань банку за одночасного зростання їх абсолютного розміру. Так, кошти інших банків на 1 січня 2002 р. становили 196 735 тис. грн проти 144 947 тис. грн на 1 січня 2001 р., тобто зросли на 51 788 тис. грн або на 35,7 %. Проте їх частка у структурі зобов’язань зменшилася з 38,5 % 2001 р. до 33,9 % у 2002 р., тобто на 4,6 процентного пункту. Поєднання тен­денції зниження залежності від міжбанківського кредитування з одночасним розширенням ресурсної бази за рахунок цього джерела фінансування банківської діяльності свідчить про грамотну політику менеджерів банку щодо формування ресурсної бази.

Розглядаючи внутрішню структуру залишків коштів інших банків, слід зазначити, що за цим видом пасивів основними джерелами зростання залишків є збільшення кредитування аналізованого банку Національним банком України, а також збільшення міжбанківського кредитування банками-контрагентами. Так, приріст кредитування банку від НБУ становив 33 983 тис. грн, або 75,4 %. Це збільшило внесок даного виду кредитування банку в загальний обсяг зобов’язань на 1,6 процентного пункту. Проте при збільшенні абсолютного розміру МБК на 24 982 тис. грн, або на 32,1 %, їх частка зменшилась на 2,9 процентного пункту.

На загальному фоні зростання ресурсної бази банку дещо знизилася роль ощадних сертифікатів. Їх частка в загальній структурі зобов’язань знизилась на 6,1 процентного пункту, хоча абсолютний приріст їх суми становив 2007 тис. грн.

У цілому, підводячи підсумок роботи банку щодо залучення ресурсів, слід відзначити правильну політику банку стосовно залучення нових клієнтів, яка веде до зростання дешевих ресурсів банку, та належну роботу з формування стабільної частини ресурсів банку за рахунок залучення такого перспективного виду ресурсів, як депозити фізичних осіб. Особливу увагу необхідно звернути на впровадження зарплатних проектів з використанням платіжних карток.

Банк зацікавлений у розширенні обсягів залучених депозитних коштів, що перебувають тимчасово у його розпорядженні. Для цього банку необхідно постійно вдосконалювати старі й упроваджувати нові форми і методи залучення різних категорій вкладників, а саме: вести науково-дослідну, аналітичну роботу, активно використовувати рекламу, маркетинг, розширювати ділові контакти з клієнтами.

На другому етапі аналізу зобов’язань необхідно оцінити наявні кошти на рахунках за строками використання. Розглянемо структуру зобов’язань банку за термінами залучення ресурсів (рисунки 3.6 і 3.7).

З даних табл. 3.4. видно, що основна частина ресурсів банку сформована за рахунок строкових депозитів. Депозити до запитання у структурі ресурсів становлять третю частину. Так, на 1 січня 2001 р. вони становили 106 467 тис. грн, тобто 28,3 % від загальної суми зобов’язань. На 1 січня 2002 р. їх розмір становив 177 818 тис. грн, або 30,7 % від загальної суми зобов’язань, тобто їх частка збільшилася в структурі зобов’язань на 2,4 %. Причому основну частину в структурі депозитів становлять залишки на поточних рахунках юридичних осіб — 22,2 %, які збільшилися проти минулого року на 9,1 %. Це позитивно характеризує роботу банку щодо залучення нових клієнтів, значно розширює базу дешевих (безкоштовних) ресурсів.

Сума короткострокових депозитів зросла за аналізований період на 97 436 тис. грн і на 1 січня 2002 р. становила 240 768 тис. грн, або 42,5 % від загальної суми зобов’язань. При цьому основну частку в структурі короткострокових депозитів становлять депозити фізичних осіб 77 365 тис. грн, або 13,3 % та міжбанківські кредити — 99 062 тис. грн, або 17,1 %.

Таблиця 3.4

Структура зобов’язань за термінами використання

Довгострокові ресурси банку досить вагомі — 145 564 тис. грн, або 25,3 %. Основну частину серед них становлять довгострокові кредити НБУ, виділені під виконання цільових програм — 78 205 тис. грн (13,5 %), та довгострокові облігації — 67 359 тис. грн (11,6 %). Довгострокові депозити від юридичних та фізичних осіб становлять тільки 0,2 %.

Загальний висновок про ефективність формування ресурсної бази за ознакою терміновості можна зробити такий. Банк має оптимальну структуру ресурсної бази, яка дає змогу поєднувати
високу надійність та стійкість ресурсної бази з невисокою їх вартістю. Висока питома вага залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилання трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності. У даному банку частка строкових депозитів значно перевищує питому вагу некерованих ресурсів.

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати шляхи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Розглянемо більш детально систему показників, яка допомагає проаналізувати депозитну політику банку.

Наступним етапом аналізу є вертикальний аналіз зобов’я­зань, або аналіз їх структури. Для зручності проведення аналізу зобов’язання банку класифікуються за різними ознаками, тобто залежно від вкладників, форми власності, строку і порядку повернення, за групами клієнтів, за ціною ресурсів тощо. На рис. 3.2 наведена схема класифікації зобов’язань, з якої видно, що всі зобов’язання банку можна розділити на дві групи: депозити та інші зобов’язання, такі як кредиторська заборгованість та цінні папери власного боргу. До особливих залучених коштів належить субординована заборгованість банку. За своєю природою такий вид ресурсів належить до зобов’язань, але при розрахунку суми регулятивного капіталу субординована заборгованість включається до його складу і вираховується із загальної суми зобов’язань.

Оскільки частка депозитів у зобов’язаннях найбільша, то потрібно окремо проаналізувати їх структуру. Класифікацію депозитів банку за різними класифікаційними ознаками наведено на рис. 3.3.

За строками використання коштів рахунки поділяються на: депозити (вклади) до запитання та строкові депозити. У свою чергу, в структурі строкових депозитів виділяють: ультрастрокові (типу овернайт), короткострокові (до одного року) та довгострокові (більше одного року).

За категоріями вкладників депозити поділяються на: депозити банків; депозити за рахунок бюджетних коштів, депозити суб’єктів господарської діяльності; депозити фізичних осіб.

За формою грошового обігу можна виділити: депозити внесені готівкою та безготівкові депозити. При цьому депозити від фізич­них осіб, як правило, залучаються готівкові, а від юридичних осіб — безготівкові.

За валютою, у якій номіновано депозит розрізняють: депозити у національній валюті та депозити в іноземній валюті. Останні підрозділяють на депозити у вільно конвертованій валюті та у невільно конвертованій валюті.

Зрозуміло, що комерційні банки з останнім видом депозитів, як правило, намагаються не працювати.

За формою визначення власника депозиту виділяють іменні депозити та депозити на пред’явника. Так, наприклад, ощадні депозит­ні сертифікати на пред’явника емітуються без зазначення власника, а вимогу за ними уступають, просто вручаючи сертифікат без пред’явлення будь-якого документа. Ощадні сертифікати на пред’яв­ника — визнаний засіб конфіденційного зберігання значних коштів у національній та іноземній валютах. Але якщо власник загубить його, то втрачає вкладену суму так само безповоротно, як гаманець із готівкою. Іменні депозитні сертифікати в обіг не потрапляють і не продаються іншим особам (не підлягають відчуженню).

За цільовим призначенням депозити поділяються на: дохідні депозити та гарантійні депозити.

За способом юридичного оформлення зобов’язань виокремлюють: депозити, оформлені угодою, депозити з наданням ощадної книжки, депозити з наданням ощадного сертифіката.

За формою вилучення депозиту та нарахованих процентів розрізняють: безумовні депозити та умовні. Безумовні депозити бувають без попереднього повідомлення та з попереднім пові-
домленням. Умовні депозити можуть бути вилучені у разі настання певних обумовлених угодою обставин.

За економічним змістом та характером депозиту розрізня­ють: пасивні та активні депозити. Пасивні депозити виступають джерелом залучення банківських ресурсів. Активні депозити — засіб розміщення тимчасово вільних кредитних ресурсів. Значна частка активних депозитів у валюті балансу негативно характеризує ділову активність банку, який не в змозі ефективно розпоряджатися своїми кредитними ресурсами.

Згідно зі світовою практикою при аналізі структури за вартісною ознакою зобов’язань виділяють такі узагальнені групи:

депозити до запитання (онкольні депозити);

строкові депозити (включаючи вклади населення та боргові цінні папери);

міжбанківський кредит;

кредиторська заборгованість.

Ефективність формування ресурсної бази банку залежить від раціонального поєднання трьох чинників: стабільності (стійкості), вартості та строковості. Розглянемо переваги та недоліки окремих складових ресурсної бази за цією ознакою.

Депозити до запитання є найдешевшими залученими ресурсами серед платних ресурсів. Витратність цього виду ресурсів коливається в межах 1—2 % річних за залишками на рахунках клієнтів. До депозитів до запитання (або онкольних депозитів) відносять: залишки на поточних рахунках клієнтів; кошти місцевих бюджетів та позабюджетних фондів; кошти на коррахунках інших банків (рахунках «лоро»); кошти в розрахунках (невикористані залишки за акредитивами, лімітованими чековими книжками, кошти замовників на спеціальних рахунках, розрахунках по капітальних вкладеннях в цілому за об’єкт); вклади населення до запитання.

Депозити до запитання розміщують у банку на поточних рахун­ках клієнтів. Вони використовуються для поточних розрахунків власника рахунка з його партнерами. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунка у будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються вклади з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунка (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для кредитних та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватись з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках.

На цьому рахунку відбиваються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнтів, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного і позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове — що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, які активно кредитуються, при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунка характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками, який можна назвати міжбанківським депозитом.

Конкуренція на ринку кредитних ресурсів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення коштів. Значного поширення в банківській практиці набуло залучення коштів на рахунки, що обслуговуються за допомогою платіжних карток. За експертними оцінками операції з платіжними картками в Україні набувають все більшого поширення і зараз становлять 15—20 % загального обсягу розрахунків. За своїм характером такий рахунок вважається депозитом до запитання. В умовах обмеженості клієнт­ської бази даний вид залучення ресурсів є, безумовно, перспектив­ним і потребує подальшого розвитку в банківській практиці.

Витрати на обслуговування поточних рахунків, як правило, найменші. Це найдешевший вид ресурсів. Збільшення частки даного компонента в ресурсній базі скорочує процентні витрати і знижує витратність ресурсів у цілому. Проте зміну залишків депозитів до запитання важко спрогнозувати, і цей вид ресурсів є найнестабільнішим елементом. Висока їх частка значно знижує ліквідність банку. Як свідчить практика, оптимальний рівень депозитів до запитання в ресурсній базі — до 30 %.

Строкові депозити — це грошові кошти, які розміщуються в банку на строго обумовлений термін і можуть зніматися після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період. Строкові депозити поділяються на депозити від юридичних та фізичних осіб (вклади населення). Банку вигідно залучати строкові депозити, бо вони стабільніші і дають змогу банкові розпоряджатися ними тривалий термін. Незважаючи на зростання процентних витрат, збільшення частки строкових депозитів у загальній сумі зобов’язань є позитивним моментом, оскільки вони є найстабільнішою частиною ресурсів. Саме вони дають змогу кредитувати на більш тривалі терміни, але в результаті за ними вищий процент. У зв’язку з тим, що на сьогодні вільних оборотних коштів у підприємств майже немає, у структурі строкових депозитів значною є частка вкладів населення (депозити фізичних осіб). Витрати на залучення вкладів населення дещо нижчі, тому вони є вирішальним елементом стабільних ресурсів банку.

Діюча банківська практика передбачає оформлення строкових вкладів на 1, 3, 6, 9, 12 місяців або триваліші строки. Така детальна градація стимулює вкладників до раціональної організації власних грошових коштів та розміщення їх на депозити, а також створює банкам умови для управління своєю ліквідністю.

Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові депозити є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залеж­но від терміну, виду вкладу, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове підтвердження депонування банком грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку суми депозиту і процентів за ним. Доходи за ним нараховуються у вигляді процентів на номінал, фіксованої премії чи виграшу або як різниця між ціною розміщення та ціною погашення (сума дисконту) цінного папера. Депозитний сертифікат може використовуватись його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому власник векселя може передавати його третій особі у формі індосаменту.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника вкладу, отже, ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних операціях.

Міжбанківський кредит — береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладання у вигідні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити та міжбанківські депозити. Міжбанківські кредити порівняно з міжбанківськими депозитами є дорожчими і коротшими за термінами залучення. Перевагою цього виду ресурсів є його висока мобільність, основним недоліком — відносно висока витратність. Специфічним видом ресурсів є кредити, отримані від НБУ. Їх джерелом є здебільшого емісія. Надання кредитів Національним банком іноді пов’язане з рефінансуванням, тобто комерційні банки спочатку надають позики своїм клієнтам за рахунок власних коштів, а потім НБУ компенсує (рефінансує) їх комерційному банку. НБУ є кредитором останньої інстанції для банків другого рівня.

До зобов’язань банку відносять також кредиторську заборгованість бюджету та позабюджетним фондам, заборгованість бан­ку за господарськими операціями, заборгованість працівникам банку з заробітної плати та інші пасиви. Цей вид ресурсів належить до сталих пасивів банку і може бути використаний у крайніх випадках на дуже короткі терміни. За своєю вартістю кредиторська заборгованість є безкоштовним ресурсом. Тому збільшення тривалості її обороту — додаткове безкоштовне джерело фінансування банківської діяльності.

У процесі аналізу обсягу зобов’язань банку важлива як їх кіль­кісна, так і якісна оцінка. Збільшення сум зобов’язань банку свідчить про зростання його депозитної бази. При цьому також необхідно проаналізувати їх якісну структуру.

3.4. Аналіз структури зобов’язань банку

Чим вища частка зобов’язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів комерційного банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку. Водночас збільшення частки (понад 30 %) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Необхідно зазначити, що, враховуючи дефіцит вільних коштів у суб’єктів господарювання, на сьогодні частка МБК у структурі зобов’язань сягає 30—40 %.

Таблиця 3.3

Аналіз структури зобов’язань за депонентами

На першому етапі аналітичної роботи необхідно оцінити структуру залучених депозитних коштів банку за депонентами (видами вкладників), їх тенденцію та напрями здійснення відповідно до депозитної політики (рисунки 3.4 і 3.5).

З даних табл. 3.3 видно, що зобов’язання банку на 1 січня 2002 р. становлять 580 195 тис. грн. Порівняно з зобов’язаннями на 1 січня 2001 р. вони зросли на 203 270 тис. грн або на 53,9 %. Безумовно, такий значний приріст ресурсної бази банку можна розцінювати як високоефективну роботу депозитного відділу щодо залучення ресурсів. Причому зростання депозитної бази відбувалося в основному за рахунок приросту коштів фізичних та юридичних осіб, а не за рахунок міжбанківських кредитів, що є позитивною тенденцією. Так, кошти фізичних осіб зросли на 57 522 тис. грн і становили 95 497 тис. грн на 1 січня 2002 р. проти 37 975 тис. грн на 1 січня 2001 р., тобто зросли на 151,5 %. У структурі залучених ресурсів їх частка зросла з 10,1 % у 2001 р. до 16,5 % у 2002 р., тобто на 6,4 процентного пункту. Характерно, що основним джерелом зростання коштів фізичних осіб є збільшення залучення строкових депозитів, як правило, терміном до одного року. За аналізований період їх маса зросла на 52 643 тис. грн, або на 204,9 % і на 1 січня 2002 р. їх частка в структурі зобов’язань становила 13,5 %.

Значно зросли і кошти юридичних осіб: їх приріст становив за період, що аналізується, 88 691 тис. грн, або 113,1 %. Так, на 1 січня 2002 р. кошти юридичних осіб становили 167 111 тис. грн проти 78 420 тис. на 1 січня 2001 р. Їх частка в структурі зобо­в’язань зросла з 20,8 до 28,8 %, тобто збільшилася на 8 процент­них пунктів. Дану структуру можна розцінити як оптимальну, оскільки нарощування ресурсної бази банку відбувалося за рахунок не дорогих джерел фінансування, а дешевих. Основним джерелом збільшення коштів юридичних осіб є зростання залишків на поточних рахунках клієнтів, тобто депозитів до запитання. Так, на 1 січня 2002 р. вони становили 128 671 тис. грн проти 49 472 тис. грн на 1 січня 2001 р., тобто зросли на 79 199 тис. грн, або на 160,1 %. У загальній структурі зобов’язань їх частка збіль­шилася з 13,1 до 22,2 %, тобто зросла на 9,1 процентного пункту. Основною причиною такого значного зростання залишків на клієнтських рахунках є ефективна маркетингова політика банку щодо залучення нових клієнтів через зниження тарифів на банківське обслуговування.

Позитивним явищем можна вважати і зниження частки коштів банків у структурі зобов’язань банку за одночасного зростання їх абсолютного розміру. Так, кошти інших банків на 1 січня 2002 р. становили 196 735 тис. грн проти 144 947 тис. грн на 1 січня 2001 р., тобто зросли на 51 788 тис. грн або на 35,7 %. Проте їх частка у структурі зобов’язань зменшилася з 38,5 % 2001 р. до 33,9 % у 2002 р., тобто на 4,6 процентного пункту. Поєднання тен­денції зниження залежності від міжбанківського кредитування з одночасним розширенням ресурсної бази за рахунок цього джерела фінансування банківської діяльності свідчить про грамотну політику менеджерів банку щодо формування ресурсної бази.

Розглядаючи внутрішню структуру залишків коштів інших банків, слід зазначити, що за цим видом пасивів основними джерелами зростання залишків є збільшення кредитування аналізованого банку Національним банком України, а також збільшення міжбанківського кредитування банками-контрагентами. Так, приріст кредитування банку від НБУ становив 33 983 тис. грн, або 75,4 %. Це збільшило внесок даного виду кредитування банку в загальний обсяг зобов’язань на 1,6 процентного пункту. Проте при збільшенні абсолютного розміру МБК на 24 982 тис. грн, або на 32,1 %, їх частка зменшилась на 2,9 процентного пункту.

На загальному фоні зростання ресурсної бази банку дещо знизилася роль ощадних сертифікатів. Їх частка в загальній структурі зобов’язань знизилась на 6,1 процентного пункту, хоча абсолютний приріст їх суми становив 2007 тис. грн.

У цілому, підводячи підсумок роботи банку щодо залучення ресурсів, слід відзначити правильну політику банку стосовно залучення нових клієнтів, яка веде до зростання дешевих ресурсів банку, та належну роботу з формування стабільної частини ресурсів банку за рахунок залучення такого перспективного виду ресурсів, як депозити фізичних осіб. Особливу увагу необхідно звернути на впровадження зарплатних проектів з використанням платіжних карток.

Банк зацікавлений у розширенні обсягів залучених депозитних коштів, що перебувають тимчасово у його розпорядженні. Для цього банку необхідно постійно вдосконалювати старі й упроваджувати нові форми і методи залучення різних категорій вкладників, а саме: вести науково-дослідну, аналітичну роботу, активно використовувати рекламу, маркетинг, розширювати ділові контакти з клієнтами.

На другому етапі аналізу зобов’язань необхідно оцінити наявні кошти на рахунках за строками використання. Розглянемо структуру зобов’язань банку за термінами залучення ресурсів (рисунки 3.6 і 3.7).

З даних табл. 3.4. видно, що основна частина ресурсів банку сформована за рахунок строкових депозитів. Депозити до запитання у структурі ресурсів становлять третю частину. Так, на 1 січня 2001 р. вони становили 106 467 тис. грн, тобто 28,3 % від загальної суми зобов’язань. На 1 січня 2002 р. їх розмір становив 177 818 тис. грн, або 30,7 % від загальної суми зобов’язань, тобто їх частка збільшилася в структурі зобов’язань на 2,4 %. Причому основну частину в структурі депозитів становлять залишки на поточних рахунках юридичних осіб — 22,2 %, які збільшилися проти минулого року на 9,1 %. Це позитивно характеризує роботу банку щодо залучення нових клієнтів, значно розширює базу дешевих (безкоштовних) ресурсів.

Сума короткострокових депозитів зросла за аналізований період на 97 436 тис. грн і на 1 січня 2002 р. становила 240 768 тис. грн, або 42,5 % від загальної суми зобов’язань. При цьому основну частку в структурі короткострокових депозитів становлять депозити фізичних осіб 77 365 тис. грн, або 13,3 % та міжбанківські кредити — 99 062 тис. грн, або 17,1 %.

Таблиця 3.4

Структура зобов’язань за термінами використання

Довгострокові ресурси банку досить вагомі — 145 564 тис. грн, або 25,3 %. Основну частину серед них становлять довгострокові кредити НБУ, виділені під виконання цільових програм — 78 205 тис. грн (13,5 %), та довгострокові облігації — 67 359 тис. грн (11,6 %). Довгострокові депозити від юридичних та фізичних осіб становлять тільки 0,2 %.

Загальний висновок про ефективність формування ресурсної бази за ознакою терміновості можна зробити такий. Банк має оптимальну структуру ресурсної бази, яка дає змогу поєднувати
високу надійність та стійкість ресурсної бази з невисокою їх вартістю. Висока питома вага залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилання трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності. У даному банку частка строкових депозитів значно перевищує питому вагу некерованих ресурсів.

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати шляхи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Розглянемо більш детально систему показників, яка допомагає проаналізувати депозитну політику банку.