13.3. Аналіз і оцінка управління валютним ризиком

К оглавлению1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 

Кожний банк, перш ніж здійснювати операції, пов’язані з валют­ним ризиком, повинен ознайомитися з усією складністю сфери управління ним та його аналізу та зрозуміти її. Особливе значення має створення відповідних систем оцінки валютного ризику.

Валютний ризик — це ризик потенційних збитків від зміни валютних курсів. Розрізняють операційний, трансляційний та економічний валютні ризики. На жаль, в економічній літературі не існує загальновизнаних визначень цих типів ризиків, особливо стосовно економічного валютного ризику.

Операційний валютний ризик визначають як можливість неотримання прибутку в результаті впливу зміни валютного курсу на грошові потоки. Природно, що негативні зміни у прибутковості банку призведуть до зміни у його вартості.

Трансляційний валютний ризик виникає у разі невідповідності між активами та пасивами, вираженими у різних іноземних валютах.

Економічний валютний ризик визначають як можливість несприятливого впливу зміни валютного курсу на економічний стан банку.

Політика банку щодо управління валютним ризиком охоплює такі напрями:

вибір певних операцій в іноземній валюті, які проводитиме банк;

установлення лімітів для валютних позицій;

установлення правил бухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій;

організацію аналітичної роботи.

Операції комерційних банків з іноземною валютою залежно від ініціатора проведення операцій можна поділити на три групи:

Операції, які здійснюються з ініціативи банків-кореспон­дентів (зовнішні операції).

Операції, які здійснюються з ініціативи клієнтів (клієнтські операції).

Операції, які здійснюються з ініціативи самого банку (внутрішні операції) (табл. 13.8).

Таблиця 13.8

ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ З ІНОЗЕМНОЮ ВАЛЮТОЮ
ЗА ІНІЦІАТОРОМ ПРОВЕДЕННЯ

Зовнішні операції

Клієнтські операції

Внутрішні операції

операції, що відоб­ражають зміну стану коррахунку банку;

операції, що пов’язані з надходженням коштів на рахунки клієнтів банку через коррахунки ін­ших банків

відкриття та закриття ва­лютного рахунка клієнта;

переказ валюти в іншу фінансову установу;

переказ валюти клієнта того ж банку;

видача готівкової валюти клієнту;

прийняття готівкової ва­люти від клієнта;

купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта;

купівля-продаж валюти клієнтом за рахунок відкритої валютної позиції банку;

операції з акредитивами, дорожніми чеками, інкасо

отримання та видача міжбанківських кредитів;

купівля-продаж валю­ти банком на біржі;

нарахування та утримання процентів по роз­рахункових, позичкових та депозитних рахунках клієнтів в іноземній ва­люті;

переоцінка залишків на валютних рахунках

Успіх проведення операцій з іноземною валютою залежить від наявності валютної позиції кожного банку. Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті. Стан валютної позиції є головним чинником виникнення валютного ризику.

У банківській практиці виділяють такі позиції:

Закрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі збігу вимог та зобов’язань, виражених в одній валюті з урахуванням позабалансових операцій (рис. 13.3).

Рис. 13.3. Структура закритої валютної позиції

Відкрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі незбігу вимог у певній валюті та зобов’язань у тій самій валюті. Коли вимоги перевищують зобов’язання, виникає довга валютна позиція, або позитивна (+). Коли зобов’язання перевищують вимоги, виникає коротка валютна позиція, або негативна (–) (рис. 13.4).

Рис. 13.4. Структура відкритої валютної позиції

Комерційний банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

З даних табл. 13.9 ми бачимо, що банк має довгі відкриті позиції по:

російських рублях — 210;

доларах США — 2710 (3000 – 290);

і коротку валютну позицію у євро — 720 (1350 – 2070).

Необхідність проведення розрахунку валютного ризику призвела до появи поняття «загальної» валютної позиції як суми абсолютних значень довгих та коротких валютних позицій по кожній валюті. Виходячи з наведених даних розрахуємо величину загальної валютної позиції:

Загальна валютна позиція (–720) + (2710) + (210) = 3640.

Головним в аналізі валютного ризику є рух грошових коштів (а саме чітке розмежування їх надходження і відплив) через кореспондентські рахунки «ностро» та «лоро» банку. Аналіз сальдо цих рахунків є джерелом інформації про валютний ризик. Коли банк має незбалансоване сальдо на рахунках «ностро», це є свідченням про наявність відкритої валютної позиції у цій валюті.

Таблиця 13.9

ВАЛЮТНИЙ РИЗИК, тис. грн

Найменування

EUR

USD

RUR

Активи

1. Грошові кошти та залишки в НБУ

80

1160

60

2. Казначейські цінні папери

0

0

0

3. Кошти в інших банках

20

3380

420

4. Кредити та заборгованість клієнтів

0

109 520

0

5. Цінні папери на продаж

0

0

0

6. Інвестиційні цінні папери

0

0

0

7. Довгострокові вкладення в асоційовані та дочірні компанії

0

0

0

8. Основні засоби та нематеріальні активи

0

0

0

9. Чистий нереалізований дохід від похідних фінансових інструментів

0

0

0

10. Нараховані доходи до отримання

0

2940

0

11. Інші активи

1350

1500

0

12. Усього активів

1450

118 500

480

Зобов’язання

13. Кошти банків

0

40 950

30

14. Зобов’язання клієнтам

100

66 860

240

15. Інші депозити

0

0

0

16. Боргові цінні папери, емітовані банком

0

0

0

17. Чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів

0

0

0

18. Нараховані витрати до сплати

0

7660

0

19. Інші зобов’язання

0

30

0

20. Усього зобов’язань

100

115 500

270

21. Чиста балансова позиція

1350

3000

210

22. Чиста позабалансова позиція за умовними сумами

–2070

–290

0

В умовах нестійкості фінансового ринку найбільш дієвим методом управління валютною позицією є лімітування. Під лімітом відкритої валютної позиції розуміють установлення кількісних обмежень на співвідношення між відкритою валютною позицією і власним капіталом. Ліміти обмежують обсяг ризику, пов’язаного зі зміною валютного курсу. Уперше в Україні встановлення ліміту відкритої валютної позиції було запроваджено у травні 1995 р. (до цього часу банкам було заборонено мати відкриті позиції) постановою Правління НБУ «Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України» за № 119 від 16 травня 1995 р. Тоді ліміти відкритої валютної позиції встановлювалися кожному банку у від­сотковому відношенні до загального обсягу власних коштів у доларовому еквіваленті.

Тепер норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Н = Вп / К · 100 %,

де Н — норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку;

Вп — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовим та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті;

К — регулятивний капітал банку.

Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк бере за основу суму регулятивного капіталу, яка обчислена за балансом станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгих відкритих валютних позицій та коротких відкритих валютних позицій банку.

У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку, Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть установлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, пов’язаних з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.

З метою запобігання порушенням при застосуванні Національним банком вимог чинного законодавства України про валют­не регулювання і валютний контроль Департамент валютного
регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування можуть вносити пропозиції (у межах установленого нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції) щодо встановлення лімітів довгої/короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій та неконвертованій валюті за погодженням з органами банківського нагляду на розгляд і затвердження Правлінням Національного банку або Комісією Національного банку.

Ліміт валютної позиції визначається щодня й окремо щодо кожної іноземної валюти. Для визначення нормативу за кожною іноземною валютою береться підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку у даній валюті. У Великобританії, наприклад, для обмеження впливу валют­ного ризику не встановлюється ліміт відкритої позиції, а розраховується показник достатності капіталу банку для проведення валютних операцій.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженими банками подається за формою № 540 «Звіт про відкриті валютні позиції» (табл. 13.10). Дані таблиці 13.10 свідчать, що наш умовний банк дотримується нормативів відкритих валютних позицій. Як бачимо, розмір загальної відкритої позиції становить 23,2 % за встановленого нормативу 35 %; розмір відкритої позиції за доларами США (код валюти 840) становить 9,8 %, за встановленого нормативу 27 %; по євро (код валюти 978) — 2,6 %, за нормативу 5 %; по російських рублях (код валюти 810) — 0,76 % за нормативу 3 %.

На розмір відкритої валютної позиції комерційного банку впливають:

купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

ЗВІТ ПРО ВІДКРИТІ

Код
валюти

За балансовими
рахунками

За позабалансовими
рахунками

Позиції відкриті
в іноземних валютах (одиниці)

 

активи в іноземній валюті

зобов’язання в іноземній валюті

активи в іноземній валюті

зобов’язання в іноземній валюті

за балансовими рахунками

за позабалансовими рахунками

усього

840

118 500

115 500

898 080

898 370

539

–52

487

 

978

1450

100

43 730

45 800

240

–368

128

 

810

480

270

0

0

1220

0

1220

 

Усього

×

×

×

×

×

×

×

 

 

Примітка: × — позиції не заповнюються.

купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов’язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їхніх зобов’язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

Таблиця 13.10

ВАЛЮТНІ ПОЗИЦІЇ, тис. грн

Курс НБУ

Гривневий еквівалент позицій, відкритих в іноземних валютах, грн

Загальна відкрита валютна позиція банку, грн

Капітал банку, грн

Установлені ліміти, % від капіталу

Загальні відкриті валют­ні позиції, % від капіталу

за балансовими рахунками

за позабалансовими рахунками

усього

довгі (+)

короткі (–)

5,5700

3000

–290

2710

0

2710

×

27

9,8

5,6200

1350

–2070

0

–720

–720

×

5

2,6

0,1720

210

0

210

0

210

×

3

0,76

×

×

×

2920

–720

3640

27 500

35

23,2

 

купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов’язані з виконанням вищезазначених зобов’я­зань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;

купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунка витрат);

за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Окрім лімітів, які встановлюються центральними банками, комерційні банки встановлюють для себе також і внутрішні ліміти відкритих валютних позицій, виходячи з можливого рівня ризику з урахуванням стратегії банківських операцій, кваліфікації персоналу та технічних можливостей. Загальні принципи встановлення таких лімітів повинні полягати у тому, щоб вони були більш жорсткими у тих випадках, коли мова йде про довгу позицію, відносно валют за якими очікується падіння курсу, і коротку позицію відносно валют зі зростаючим курсом.

Валютні позиції поділяють на операційні та структурні. Операційні позиції пов’язані зі свідомим ініціюванням спекулятивного ризику. Структурні позиції охоплюють збереження протягом тривалого часу постійних розмірів активів та зобов’язань в іноземній валюті (нерухомість, субсидії іноземним філіалам, цінні папери, номіновані в іноземній валюті). Внутрішні ліміти комерційних банків можуть розмежовувати ці позиції за різною природою їх виникнення, але ліміти, які встановлює центральний банк, як правило, охоплюють ці обидва різновиди валютних позицій.

Слід виділити ще одну відмінність між позиціями залежно від виду операцій: балансові чи позабалансові. Балансові позиції за операціями з іноземною валютою повинні включати в себе активи і пасиви банку в іноземній валюті, зокрема:

власність банку за кордоном, яка оцінюється в іноземній валюті;

готівкова іноземна валюта та розрахункові документи, номіновані в іноземній валюті;

залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «ностро» у вітчизняних та іноземних банках;

залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «лоро», відкритими іншими банками;

строкові депозити в іноземній валюті в інших банках;

заборгованість за операціями в іноземній валюті з кредитно-фінансовими установами, пов’язана з претензіями за кредитами;

залишки заборгованості за кредитами в іноземній валюті, виданими клієнтам банку.

До позабалансових операцій в іноземній валюті відносять гарантії, видані банком в іноземній валюті, операції форвард. На позицію в іноземній валюті впливають лише ті позабалансові операції, які пов’язані з купівлею-продажем іноземної валюти за наперед установленим курсом.

Загальний підхід до проблеми обмеження валютного ризику полягає у тому, щоб обмежити розмір відкритої валютної позиції за кожною валютою щоденно на кінець робочого дня. Межі, які застосовуються до позицій на кінець робочого дня, називаються нічними лімітами. Вони існують для управління валютним ризиком протягом періоду, коли банк не працює, а отже, не має позицій реагування на події ринку. У банку, який більш активно проводить операції в іноземній валюті, можуть використовуватися межі на основі принципу «протягом дня» — денні ліміти. Денний ліміт — це гранично припустима величина відкритої валютної позиції протягом робочого дня.

Даний підхід може бути розширено безпосередньою оцінкою потенційних збитків, які може спричинити відкрита позиція. Для прямого оцінювання ймовірних втрат банк може визначити очікуваний розмір збитку, спричинений несприятливою зміною валютного курсу. З цією метою практикується використання деяких припущень щодо потенційно можливої несприятливої зміни валютного курсу. І на основі припущення розраховуються втрати, які мав би банк, здійснивши переоцінку відкритої позиції за цим гіпотетичним курсом. Тоді розмір потенційних збитків підлягає лімітуванню. Цей ліміт може бути виражений як абсолютна величина збитку чи як відсоток, наприклад від прибутку банку.

Для безпосередньої оцінки потенційних збитків дуже важливо, щоб несприятливі зміни валютного курсу, які використовуються у таких обчисленнях, не були «приблизними».

Слід зазначити, що прогнозування поведінки валютного курсу — надзвичайно складний процес, адже на валютний курс має вплив велика кількість факторів. Визначення «правильного» несприятливого руху курсу залежить від характеристик національної та іноземної валюти. Для банків країн з твердою національною валютою оцінка несприятливої зміни валютного курсу може ґрунтуватися на аналізі статистичних даних минулих періодів і побудові на їх основі прогнозів, як правило, короткострокового характеру і з певним ступенем достовірності.

Imax = Li · Vi / 100,

де Imax — максимально припустимий вплив валютного ризику на прибуток банку;

Li — ліміт відкритої валютної позиції для і-ї валюти;

Vi — прогнозні зміни курсу і-ї валюти, %.

Для банків країн, де мають місце серйозні та часті урядові інтервенції, оцінка потенційної зміни валютного курсу повинна враховувати, що курс буде часто і в значних розмірах коригуватися. Банки, які містяться у країнах з перехідною економікою, можуть управляти валютним ризиком, розглядаючи групу твердих валют як єдину. Тобто ризик, який виникає від позицій у твердій валюті, що протистоїть позиції в іншій твердій валюті, завжди буде меншим, ніж ризик від позиції у національній валюті, яка протистоїть позиції у твердій валюті. Особливо це має місце коли зобов’язання у твердій валюті фінансують активи у національній валюті. На практиці така процедура спрощує управління позиціями в іноземній валюті, але слід зазначити, що цей підхід не захоплює ризик, який виникає внаслідок перехрещення позицій, виражених у твердій валюті.

Часто перед банками постає проблема: чи потрібно і в яких обсягах треба проводити операції в іноземній валюті для того, щоб не виникали додаткові ризики, пов’язані з цими операціями. Адже для багатьох банків ресурси, які потрібні для правильного управління валютним ризиком, недоступні. Вільний доступ до ринків ліквідних ресурсів дає змогу банкам хеджувати позиції в іноземній валюті легко та ефективно, забезпечуючи основу для розумного управління ризиком. У таких умовах банки можуть тримати відкриті валютні позиції для здійснення своїх операцій (надати клієнтові позику чи прийняти депозит), оскільки вони мають можливість швидко змінити ці позиції, якщо виникне потреба.

До методів усунення валютного ризику відносять фінансові операції, які дають змогу або уникнути ризику, спричиненого зміною валютного курсу, або отримати спекулятивний прибуток від курсових коливань. Процес зменшення ризику можливих втрат називається хеджуванням. Можливі методи хеджування залежно від строків наведені на рис. 13.5

Сутність форвардних, опціонних та ф’ючерсних угод як методів хеджування валютних ризиків полягає у тому, що усі ці угоди передбачають укладання угоди з наперед установленим курсом. Відмінності цих угод полягають лише у механізмі та місці їх здійснення.

Форвардний валютний контракт — це обов’язковий до виконання контракт між банком і його клієнтом на купівлю чи продаж певної кількості вказаної іноземної валюти за курсом обміну, зафіксованим під час укладення контракту для виконання у майбутньому періоді, вказаному у контракті. Особливістю форвардних угод є те, що вони укладаються поза біржею, і не існує їх стандартизації.

Форвардний валютний контракт забезпечує покриття валютних ризиків на період між датами укладання і виконання контракту. Форвардне покриття, як правило, використовується на строк 1, 2, 3, 6 та 12 місяців.

Ф’ючерсний валютний контракт — це контракт на купівлю чи продаж певної кількості валюти на будь-яку дату у майбутньому. У цьому він схожий на форвард, але на відміну від останнього: просто анулюється; укладається на фіксовану суму — «лоти»; про­дається на офіційних біржах; передбачає, що торговці ф’ючер­сами повинні виплатити «грошову маржу» дилерам біржі, щоб гарантувати виконання контракту.

Опціонний валютний контракт являє собою контракт, відповідно до якого банк, купуючи опціон, купує право на купівлю чи продаж валюти за встановленим курсом на деякий момент у майбутньому. У банку немає зобов’язання виконувати опціони, і він може ухилитися від угоди, просто відмовившись від опціону. Тому валютні опціони можна розглядати як інструмент, що дає його покупцеві право, а не обов’язок купити певну кількість валюти. Валютні опціони призначені для зменшення й усунення валютного ризику, і їх доцільно використовувати, коли час і сума валютних надходжень/платежів не визначені. Якщо угода не відбулася, опціон може бути проданий на ринку або виконаний з прибутком (якщо ціна виконання сприятливіша, ніж курс «спот».

Валютний своп — це операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах «спот» з одночасним продажем чи придбанням на умовах «форвард». Тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але різними датами валютування.

Валютні свопи залежно від послідовності виконання операцій «спот» і «форвард» поділяють на репорт і депорт. Репорт — це операція, яка передбачає продаж валюти на умовах «спот» і купівлю на умовах «форвард». Депорт — купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард».

Реструктуризацію заборгованості доцільно проводити у випадку наявності заборгованості в іноземній валюті, курс якої має тенденцію до зростання, а її погашення передбачалося здійснити за рахунок надходжень валюти, курс якої має тенденцію до зниження. У такому випадку доцільно взяти кредит у «падаючій» валюті і конвертувати суму кредиту у «зростаючу» валюту.

Паралельні позики являють собою взаємне кредитування банками, які містяться у різних країнах, один одного у національній валюті на однакові строки.

Метод самострахування передбачає віднесення до ціни банківського продукту величину можливого збитку від зміни валютного курсу і використовується для формування страхового фонду.

Існує ще один метод, який можна використовувати і в короткостроковому й у довгостроковому періоді, — це структурне балансування. Його сутність полягає у підтриманні певної структури активів та пасивів, яка дасть змогу покрити збитки, отримані у зв’язку з несприятливими змінами валютного курсу, прибутками, отриманими від цієї ж зміни курсу за іншими позиціями балансу. В основному структурне балансування зводиться до управління грошовими потоками в іноземній валюті.

Хеджування можна розглядати як позицію, яку створюють для захисту дохідності вже існуючої позиції, тобто створення компенсаційної валютної позиції. Ризик двох відкритих позицій визначається так:

,           (1)

де R — ризик двох відкритих позицій;

X1 — обсяг відкритої позиції активу зі стандартним відхиленням дохідності S1;

X2 — обсяг компенсаційної позиції зі стандартним відхиленням дохідності S2;

P12 — коефіцієнт кореляції дохідності активів.

Для того щоб визначити, яким же має бути обсяг компенсуючої позиції для хеджування, використовують коефіцієнт хеджування b, який дорівнює: b = Х2 / Х1. Отже, обсяг позиції для хеджування Х2 визначається за формулою:

Х2 = bХ1.       (2)

Важливо знати, за якого значення b ризик портфеля двох відкритих позицій буде мінімальним, тобто необхідно знайти оптимальний коефіцієнт хеджування. Він визначається за формулою:

B = S1 P12 / S2.         (3)

Це значення було знайдено у результаті розв’язку задачі мінімізації виразу (1). Отже, формула (2) набуває вигляду:

Х2 = Х1 S1 P12 / S2. (4)

Якщо підставити це значення у формулу для ризику портфеля (1), то отримаємо (після скорочення) значення ризику, яке відповідає оптимальному хеджуванню:

.           (5)

Приклад 1. Коефіцієнт кореляції курсів американського долара і російського рубля становив Р = 0,7, стандартне відхилення курсу російського рубля S1 = 0,006, американського долара S2 = 0,03. Який обсяг короткої позиції в американських доларах є оптимальним для хеджування довгої позиції 2 000 000 російських рублів?

Щоб дати відповідь на це питання скористаємося формулою (4):

Х2 = 2 000 000 · 0,006 · 0,7 / 0,03 = 280 000.

Приклад 2. Якою буде міра ризику курсової вартості портфеля, що складається з довгої позиції 2 000 000 російських рублів і короткої позиції 280 000 американських доларів?

Відповідь знаходимо з формули (5):

Підсумовуючи викладене вище, можна визначити особливості розрахунку валютного ризику:

Валютний ризик не існує для операцій, які проводяться в національній валюті.

Рівень валютного ризику розраховується лише для строкових операцій.

Рівень валютного ризику розраховується як для активів, так і для зобов’язань банку. Для активів валютний ризик коригується на кредитний, а для зобов’язань — на ризик ліквідності.

Формулу для розрахунку валютного ризику під час проведення окремої операції можна подати в такому вигляді:

R = (100 – R1) · (C + P / 360 · å(NiCI),

де R — валютний ризик;

R1 — рівень кредитного ризику для активів та ризику ліквідності для пасивів;

P — процентна ставка за операцією;

Nі — кількість днів в i-му періоді нарахування процентів;

C — відхилення можливого курсу від існуючого на дату закінчення операції;

CI — відхилення ймовірного курсу від існуючого на дату перерахування процентів за операціями.

Масштаб операцій і розмір можливого прийняття валютного ризику повинні ґрунтуватися на загальній якості процесу управління ризиком та стані валютного ринку своєї країни і країн банків-контрагентів. Знання, досвід, точність інформації та ефективність установлення лімітів ризику є головними елементами про­цесу оцінювання та управління валютним ризиком.

Кожний банк, перш ніж здійснювати операції, пов’язані з валют­ним ризиком, повинен ознайомитися з усією складністю сфери управління ним та його аналізу та зрозуміти її. Особливе значення має створення відповідних систем оцінки валютного ризику.

Валютний ризик — це ризик потенційних збитків від зміни валютних курсів. Розрізняють операційний, трансляційний та економічний валютні ризики. На жаль, в економічній літературі не існує загальновизнаних визначень цих типів ризиків, особливо стосовно економічного валютного ризику.

Операційний валютний ризик визначають як можливість неотримання прибутку в результаті впливу зміни валютного курсу на грошові потоки. Природно, що негативні зміни у прибутковості банку призведуть до зміни у його вартості.

Трансляційний валютний ризик виникає у разі невідповідності між активами та пасивами, вираженими у різних іноземних валютах.

Економічний валютний ризик визначають як можливість несприятливого впливу зміни валютного курсу на економічний стан банку.

Політика банку щодо управління валютним ризиком охоплює такі напрями:

вибір певних операцій в іноземній валюті, які проводитиме банк;

установлення лімітів для валютних позицій;

установлення правил бухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій;

організацію аналітичної роботи.

Операції комерційних банків з іноземною валютою залежно від ініціатора проведення операцій можна поділити на три групи:

Операції, які здійснюються з ініціативи банків-кореспон­дентів (зовнішні операції).

Операції, які здійснюються з ініціативи клієнтів (клієнтські операції).

Операції, які здійснюються з ініціативи самого банку (внутрішні операції) (табл. 13.8).

Таблиця 13.8

ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ З ІНОЗЕМНОЮ ВАЛЮТОЮ
ЗА ІНІЦІАТОРОМ ПРОВЕДЕННЯ

Зовнішні операції

Клієнтські операції

Внутрішні операції

операції, що відоб­ражають зміну стану коррахунку банку;

операції, що пов’язані з надходженням коштів на рахунки клієнтів банку через коррахунки ін­ших банків

відкриття та закриття ва­лютного рахунка клієнта;

переказ валюти в іншу фінансову установу;

переказ валюти клієнта того ж банку;

видача готівкової валюти клієнту;

прийняття готівкової ва­люти від клієнта;

купівля-продаж валюти на біржі за дорученням клієнта;

купівля-продаж валюти клієнтом за рахунок відкритої валютної позиції банку;

операції з акредитивами, дорожніми чеками, інкасо

отримання та видача міжбанківських кредитів;

купівля-продаж валю­ти банком на біржі;

нарахування та утримання процентів по роз­рахункових, позичкових та депозитних рахунках клієнтів в іноземній ва­люті;

переоцінка залишків на валютних рахунках

Успіх проведення операцій з іноземною валютою залежить від наявності валютної позиції кожного банку. Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті. Стан валютної позиції є головним чинником виникнення валютного ризику.

У банківській практиці виділяють такі позиції:

Закрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі збігу вимог та зобов’язань, виражених в одній валюті з урахуванням позабалансових операцій (рис. 13.3).

Рис. 13.3. Структура закритої валютної позиції

Відкрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі незбігу вимог у певній валюті та зобов’язань у тій самій валюті. Коли вимоги перевищують зобов’язання, виникає довга валютна позиція, або позитивна (+). Коли зобов’язання перевищують вимоги, виникає коротка валютна позиція, або негативна (–) (рис. 13.4).

Рис. 13.4. Структура відкритої валютної позиції

Комерційний банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

З даних табл. 13.9 ми бачимо, що банк має довгі відкриті позиції по:

російських рублях — 210;

доларах США — 2710 (3000 – 290);

і коротку валютну позицію у євро — 720 (1350 – 2070).

Необхідність проведення розрахунку валютного ризику призвела до появи поняття «загальної» валютної позиції як суми абсолютних значень довгих та коротких валютних позицій по кожній валюті. Виходячи з наведених даних розрахуємо величину загальної валютної позиції:

Загальна валютна позиція (–720) + (2710) + (210) = 3640.

Головним в аналізі валютного ризику є рух грошових коштів (а саме чітке розмежування їх надходження і відплив) через кореспондентські рахунки «ностро» та «лоро» банку. Аналіз сальдо цих рахунків є джерелом інформації про валютний ризик. Коли банк має незбалансоване сальдо на рахунках «ностро», це є свідченням про наявність відкритої валютної позиції у цій валюті.

Таблиця 13.9

ВАЛЮТНИЙ РИЗИК, тис. грн

Найменування

EUR

USD

RUR

Активи

1. Грошові кошти та залишки в НБУ

80

1160

60

2. Казначейські цінні папери

0

0

0

3. Кошти в інших банках

20

3380

420

4. Кредити та заборгованість клієнтів

0

109 520

0

5. Цінні папери на продаж

0

0

0

6. Інвестиційні цінні папери

0

0

0

7. Довгострокові вкладення в асоційовані та дочірні компанії

0

0

0

8. Основні засоби та нематеріальні активи

0

0

0

9. Чистий нереалізований дохід від похідних фінансових інструментів

0

0

0

10. Нараховані доходи до отримання

0

2940

0

11. Інші активи

1350

1500

0

12. Усього активів

1450

118 500

480

Зобов’язання

13. Кошти банків

0

40 950

30

14. Зобов’язання клієнтам

100

66 860

240

15. Інші депозити

0

0

0

16. Боргові цінні папери, емітовані банком

0

0

0

17. Чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів

0

0

0

18. Нараховані витрати до сплати

0

7660

0

19. Інші зобов’язання

0

30

0

20. Усього зобов’язань

100

115 500

270

21. Чиста балансова позиція

1350

3000

210

22. Чиста позабалансова позиція за умовними сумами

–2070

–290

0

В умовах нестійкості фінансового ринку найбільш дієвим методом управління валютною позицією є лімітування. Під лімітом відкритої валютної позиції розуміють установлення кількісних обмежень на співвідношення між відкритою валютною позицією і власним капіталом. Ліміти обмежують обсяг ризику, пов’язаного зі зміною валютного курсу. Уперше в Україні встановлення ліміту відкритої валютної позиції було запроваджено у травні 1995 р. (до цього часу банкам було заборонено мати відкриті позиції) постановою Правління НБУ «Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України» за № 119 від 16 травня 1995 р. Тоді ліміти відкритої валютної позиції встановлювалися кожному банку у від­сотковому відношенні до загального обсягу власних коштів у доларовому еквіваленті.

Тепер норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Н = Вп / К · 100 %,

де Н — норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку;

Вп — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовим та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті;

К — регулятивний капітал банку.

Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк бере за основу суму регулятивного капіталу, яка обчислена за балансом станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгих відкритих валютних позицій та коротких відкритих валютних позицій банку.

У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку, Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть установлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, пов’язаних з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валютними операціями окремих банків.

З метою запобігання порушенням при застосуванні Національним банком вимог чинного законодавства України про валют­не регулювання і валютний контроль Департамент валютного
регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування можуть вносити пропозиції (у межах установленого нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції) щодо встановлення лімітів довгої/короткої відкритої валютної позиції у вільно конвертованій та неконвертованій валюті за погодженням з органами банківського нагляду на розгляд і затвердження Правлінням Національного банку або Комісією Національного банку.

Ліміт валютної позиції визначається щодня й окремо щодо кожної іноземної валюти. Для визначення нормативу за кожною іноземною валютою береться підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку у даній валюті. У Великобританії, наприклад, для обмеження впливу валют­ного ризику не встановлюється ліміт відкритої позиції, а розраховується показник достатності капіталу банку для проведення валютних операцій.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженими банками подається за формою № 540 «Звіт про відкриті валютні позиції» (табл. 13.10). Дані таблиці 13.10 свідчать, що наш умовний банк дотримується нормативів відкритих валютних позицій. Як бачимо, розмір загальної відкритої позиції становить 23,2 % за встановленого нормативу 35 %; розмір відкритої позиції за доларами США (код валюти 840) становить 9,8 %, за встановленого нормативу 27 %; по євро (код валюти 978) — 2,6 %, за нормативу 5 %; по російських рублях (код валюти 810) — 0,76 % за нормативу 3 %.

На розмір відкритої валютної позиції комерційного банку впливають:

купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

ЗВІТ ПРО ВІДКРИТІ

Код
валюти

За балансовими
рахунками

За позабалансовими
рахунками

Позиції відкриті
в іноземних валютах (одиниці)

 

активи в іноземній валюті

зобов’язання в іноземній валюті

активи в іноземній валюті

зобов’язання в іноземній валюті

за балансовими рахунками

за позабалансовими рахунками

усього

840

118 500

115 500

898 080

898 370

539

–52

487

 

978

1450

100

43 730

45 800

240

–368

128

 

810

480

270

0

0

1220

0

1220

 

Усього

×

×

×

×

×

×

×

 

 

Примітка: × — позиції не заповнюються.

купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов’язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їхніх зобов’язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

Таблиця 13.10

ВАЛЮТНІ ПОЗИЦІЇ, тис. грн

Курс НБУ

Гривневий еквівалент позицій, відкритих в іноземних валютах, грн

Загальна відкрита валютна позиція банку, грн

Капітал банку, грн

Установлені ліміти, % від капіталу

Загальні відкриті валют­ні позиції, % від капіталу

за балансовими рахунками

за позабалансовими рахунками

усього

довгі (+)

короткі (–)

5,5700

3000

–290

2710

0

2710

×

27

9,8

5,6200

1350

–2070

0

–720

–720

×

5

2,6

0,1720

210

0

210

0

210

×

3

0,76

×

×

×

2920

–720

3640

27 500

35

23,2

 

купівлю іноземної валюти для виконання зобов’язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов’язані з виконанням вищезазначених зобов’я­зань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;

купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунка витрат);

за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат;

з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Окрім лімітів, які встановлюються центральними банками, комерційні банки встановлюють для себе також і внутрішні ліміти відкритих валютних позицій, виходячи з можливого рівня ризику з урахуванням стратегії банківських операцій, кваліфікації персоналу та технічних можливостей. Загальні принципи встановлення таких лімітів повинні полягати у тому, щоб вони були більш жорсткими у тих випадках, коли мова йде про довгу позицію, відносно валют за якими очікується падіння курсу, і коротку позицію відносно валют зі зростаючим курсом.

Валютні позиції поділяють на операційні та структурні. Операційні позиції пов’язані зі свідомим ініціюванням спекулятивного ризику. Структурні позиції охоплюють збереження протягом тривалого часу постійних розмірів активів та зобов’язань в іноземній валюті (нерухомість, субсидії іноземним філіалам, цінні папери, номіновані в іноземній валюті). Внутрішні ліміти комерційних банків можуть розмежовувати ці позиції за різною природою їх виникнення, але ліміти, які встановлює центральний банк, як правило, охоплюють ці обидва різновиди валютних позицій.

Слід виділити ще одну відмінність між позиціями залежно від виду операцій: балансові чи позабалансові. Балансові позиції за операціями з іноземною валютою повинні включати в себе активи і пасиви банку в іноземній валюті, зокрема:

власність банку за кордоном, яка оцінюється в іноземній валюті;

готівкова іноземна валюта та розрахункові документи, номіновані в іноземній валюті;

залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «ностро» у вітчизняних та іноземних банках;

залишки в іноземній валюті на кореспондентських рахунках «лоро», відкритими іншими банками;

строкові депозити в іноземній валюті в інших банках;

заборгованість за операціями в іноземній валюті з кредитно-фінансовими установами, пов’язана з претензіями за кредитами;

залишки заборгованості за кредитами в іноземній валюті, виданими клієнтам банку.

До позабалансових операцій в іноземній валюті відносять гарантії, видані банком в іноземній валюті, операції форвард. На позицію в іноземній валюті впливають лише ті позабалансові операції, які пов’язані з купівлею-продажем іноземної валюти за наперед установленим курсом.

Загальний підхід до проблеми обмеження валютного ризику полягає у тому, щоб обмежити розмір відкритої валютної позиції за кожною валютою щоденно на кінець робочого дня. Межі, які застосовуються до позицій на кінець робочого дня, називаються нічними лімітами. Вони існують для управління валютним ризиком протягом періоду, коли банк не працює, а отже, не має позицій реагування на події ринку. У банку, який більш активно проводить операції в іноземній валюті, можуть використовуватися межі на основі принципу «протягом дня» — денні ліміти. Денний ліміт — це гранично припустима величина відкритої валютної позиції протягом робочого дня.

Даний підхід може бути розширено безпосередньою оцінкою потенційних збитків, які може спричинити відкрита позиція. Для прямого оцінювання ймовірних втрат банк може визначити очікуваний розмір збитку, спричинений несприятливою зміною валютного курсу. З цією метою практикується використання деяких припущень щодо потенційно можливої несприятливої зміни валютного курсу. І на основі припущення розраховуються втрати, які мав би банк, здійснивши переоцінку відкритої позиції за цим гіпотетичним курсом. Тоді розмір потенційних збитків підлягає лімітуванню. Цей ліміт може бути виражений як абсолютна величина збитку чи як відсоток, наприклад від прибутку банку.

Для безпосередньої оцінки потенційних збитків дуже важливо, щоб несприятливі зміни валютного курсу, які використовуються у таких обчисленнях, не були «приблизними».

Слід зазначити, що прогнозування поведінки валютного курсу — надзвичайно складний процес, адже на валютний курс має вплив велика кількість факторів. Визначення «правильного» несприятливого руху курсу залежить від характеристик національної та іноземної валюти. Для банків країн з твердою національною валютою оцінка несприятливої зміни валютного курсу може ґрунтуватися на аналізі статистичних даних минулих періодів і побудові на їх основі прогнозів, як правило, короткострокового характеру і з певним ступенем достовірності.

Imax = Li · Vi / 100,

де Imax — максимально припустимий вплив валютного ризику на прибуток банку;

Li — ліміт відкритої валютної позиції для і-ї валюти;

Vi — прогнозні зміни курсу і-ї валюти, %.

Для банків країн, де мають місце серйозні та часті урядові інтервенції, оцінка потенційної зміни валютного курсу повинна враховувати, що курс буде часто і в значних розмірах коригуватися. Банки, які містяться у країнах з перехідною економікою, можуть управляти валютним ризиком, розглядаючи групу твердих валют як єдину. Тобто ризик, який виникає від позицій у твердій валюті, що протистоїть позиції в іншій твердій валюті, завжди буде меншим, ніж ризик від позиції у національній валюті, яка протистоїть позиції у твердій валюті. Особливо це має місце коли зобов’язання у твердій валюті фінансують активи у національній валюті. На практиці така процедура спрощує управління позиціями в іноземній валюті, але слід зазначити, що цей підхід не захоплює ризик, який виникає внаслідок перехрещення позицій, виражених у твердій валюті.

Часто перед банками постає проблема: чи потрібно і в яких обсягах треба проводити операції в іноземній валюті для того, щоб не виникали додаткові ризики, пов’язані з цими операціями. Адже для багатьох банків ресурси, які потрібні для правильного управління валютним ризиком, недоступні. Вільний доступ до ринків ліквідних ресурсів дає змогу банкам хеджувати позиції в іноземній валюті легко та ефективно, забезпечуючи основу для розумного управління ризиком. У таких умовах банки можуть тримати відкриті валютні позиції для здійснення своїх операцій (надати клієнтові позику чи прийняти депозит), оскільки вони мають можливість швидко змінити ці позиції, якщо виникне потреба.

До методів усунення валютного ризику відносять фінансові операції, які дають змогу або уникнути ризику, спричиненого зміною валютного курсу, або отримати спекулятивний прибуток від курсових коливань. Процес зменшення ризику можливих втрат називається хеджуванням. Можливі методи хеджування залежно від строків наведені на рис. 13.5

Сутність форвардних, опціонних та ф’ючерсних угод як методів хеджування валютних ризиків полягає у тому, що усі ці угоди передбачають укладання угоди з наперед установленим курсом. Відмінності цих угод полягають лише у механізмі та місці їх здійснення.

Форвардний валютний контракт — це обов’язковий до виконання контракт між банком і його клієнтом на купівлю чи продаж певної кількості вказаної іноземної валюти за курсом обміну, зафіксованим під час укладення контракту для виконання у майбутньому періоді, вказаному у контракті. Особливістю форвардних угод є те, що вони укладаються поза біржею, і не існує їх стандартизації.

Форвардний валютний контракт забезпечує покриття валютних ризиків на період між датами укладання і виконання контракту. Форвардне покриття, як правило, використовується на строк 1, 2, 3, 6 та 12 місяців.

Ф’ючерсний валютний контракт — це контракт на купівлю чи продаж певної кількості валюти на будь-яку дату у майбутньому. У цьому він схожий на форвард, але на відміну від останнього: просто анулюється; укладається на фіксовану суму — «лоти»; про­дається на офіційних біржах; передбачає, що торговці ф’ючер­сами повинні виплатити «грошову маржу» дилерам біржі, щоб гарантувати виконання контракту.

Опціонний валютний контракт являє собою контракт, відповідно до якого банк, купуючи опціон, купує право на купівлю чи продаж валюти за встановленим курсом на деякий момент у майбутньому. У банку немає зобов’язання виконувати опціони, і він може ухилитися від угоди, просто відмовившись від опціону. Тому валютні опціони можна розглядати як інструмент, що дає його покупцеві право, а не обов’язок купити певну кількість валюти. Валютні опціони призначені для зменшення й усунення валютного ризику, і їх доцільно використовувати, коли час і сума валютних надходжень/платежів не визначені. Якщо угода не відбулася, опціон може бути проданий на ринку або виконаний з прибутком (якщо ціна виконання сприятливіша, ніж курс «спот».

Валютний своп — це операція, яка поєднує купівлю або продаж валюти на умовах «спот» з одночасним продажем чи придбанням на умовах «форвард». Тобто здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але різними датами валютування.

Валютні свопи залежно від послідовності виконання операцій «спот» і «форвард» поділяють на репорт і депорт. Репорт — це операція, яка передбачає продаж валюти на умовах «спот» і купівлю на умовах «форвард». Депорт — купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард».

Реструктуризацію заборгованості доцільно проводити у випадку наявності заборгованості в іноземній валюті, курс якої має тенденцію до зростання, а її погашення передбачалося здійснити за рахунок надходжень валюти, курс якої має тенденцію до зниження. У такому випадку доцільно взяти кредит у «падаючій» валюті і конвертувати суму кредиту у «зростаючу» валюту.

Паралельні позики являють собою взаємне кредитування банками, які містяться у різних країнах, один одного у національній валюті на однакові строки.

Метод самострахування передбачає віднесення до ціни банківського продукту величину можливого збитку від зміни валютного курсу і використовується для формування страхового фонду.

Існує ще один метод, який можна використовувати і в короткостроковому й у довгостроковому періоді, — це структурне балансування. Його сутність полягає у підтриманні певної структури активів та пасивів, яка дасть змогу покрити збитки, отримані у зв’язку з несприятливими змінами валютного курсу, прибутками, отриманими від цієї ж зміни курсу за іншими позиціями балансу. В основному структурне балансування зводиться до управління грошовими потоками в іноземній валюті.

Хеджування можна розглядати як позицію, яку створюють для захисту дохідності вже існуючої позиції, тобто створення компенсаційної валютної позиції. Ризик двох відкритих позицій визначається так:

,           (1)

де R — ризик двох відкритих позицій;

X1 — обсяг відкритої позиції активу зі стандартним відхиленням дохідності S1;

X2 — обсяг компенсаційної позиції зі стандартним відхиленням дохідності S2;

P12 — коефіцієнт кореляції дохідності активів.

Для того щоб визначити, яким же має бути обсяг компенсуючої позиції для хеджування, використовують коефіцієнт хеджування b, який дорівнює: b = Х2 / Х1. Отже, обсяг позиції для хеджування Х2 визначається за формулою:

Х2 = bХ1.       (2)

Важливо знати, за якого значення b ризик портфеля двох відкритих позицій буде мінімальним, тобто необхідно знайти оптимальний коефіцієнт хеджування. Він визначається за формулою:

B = S1 P12 / S2.         (3)

Це значення було знайдено у результаті розв’язку задачі мінімізації виразу (1). Отже, формула (2) набуває вигляду:

Х2 = Х1 S1 P12 / S2. (4)

Якщо підставити це значення у формулу для ризику портфеля (1), то отримаємо (після скорочення) значення ризику, яке відповідає оптимальному хеджуванню:

.           (5)

Приклад 1. Коефіцієнт кореляції курсів американського долара і російського рубля становив Р = 0,7, стандартне відхилення курсу російського рубля S1 = 0,006, американського долара S2 = 0,03. Який обсяг короткої позиції в американських доларах є оптимальним для хеджування довгої позиції 2 000 000 російських рублів?

Щоб дати відповідь на це питання скористаємося формулою (4):

Х2 = 2 000 000 · 0,006 · 0,7 / 0,03 = 280 000.

Приклад 2. Якою буде міра ризику курсової вартості портфеля, що складається з довгої позиції 2 000 000 російських рублів і короткої позиції 280 000 американських доларів?

Відповідь знаходимо з формули (5):

Підсумовуючи викладене вище, можна визначити особливості розрахунку валютного ризику:

Валютний ризик не існує для операцій, які проводяться в національній валюті.

Рівень валютного ризику розраховується лише для строкових операцій.

Рівень валютного ризику розраховується як для активів, так і для зобов’язань банку. Для активів валютний ризик коригується на кредитний, а для зобов’язань — на ризик ліквідності.

Формулу для розрахунку валютного ризику під час проведення окремої операції можна подати в такому вигляді:

R = (100 – R1) · (C + P / 360 · å(NiCI),

де R — валютний ризик;

R1 — рівень кредитного ризику для активів та ризику ліквідності для пасивів;

P — процентна ставка за операцією;

Nі — кількість днів в i-му періоді нарахування процентів;

C — відхилення можливого курсу від існуючого на дату закінчення операції;

CI — відхилення ймовірного курсу від існуючого на дату перерахування процентів за операціями.

Масштаб операцій і розмір можливого прийняття валютного ризику повинні ґрунтуватися на загальній якості процесу управління ризиком та стані валютного ринку своєї країни і країн банків-контрагентів. Знання, досвід, точність інформації та ефективність установлення лімітів ризику є головними елементами про­цесу оцінювання та управління валютним ризиком.