13.7. Аналіз загального розміру банківських ризиків

Діяльність банку з управління рівнем ризику називається політикою ризику. Політика ризику — це сукупність різних заходів, які мають на меті зменшити небезпеку помилкового прийняття рішень уже на момент його прийняття, а також скорочення можливих негативних наслідків цих рішень на інших етапах діяльності банку.

На практиці банки дотримуються трьох основних видів політики ризику.

Політика уникнення ризику. На практиці це означає відмову від прийняття нового клієнта чи збереження старого, продаж чи купівлю певного виду цінних паперів, проведення чи уникнення реалізації певних проектів. Ця політика є найпростішою і радикальною, проте не завжди перспективною для банку. Уникаючи ризиків, керівництво вимушене відмовлятися від отримання високого потенційного прибутку.

Зменшення ступеня ризику. Для здійснення даної політики використовують операції з передання, диверсифікації чи локалізації ризику.

Політика прийняття ризику означає бажання і можливість покрити ризик за рахунок власних коштів. Проведення даної політики свідчить про достатньо стабільний фінансовий стан банку, високий рівень ризик-менеджменту. Бажання розширювати діяльність.

Для визначення загального розміру банківських ризиків необхідно всі внутрішні ризики скоригувати на зовнішні. Для цього використовується формула розрахунку загальних ризиків комерційного банку:

,

де Н — ступінь допустимих загальних ризиків банку;

Рі — ризики банку за і-ми операціями, або зважені за ступенем ризику активи банку (і = 1, 2, …, n);

Е — ризики країни;

K — капітал банку.

Ураховуючи загальноприйняті підходи, в основу оцінювання ризиків покладено такі критерії:

Р — від 0 до 5 — низький рівень ризиків;

Р — від 5,1 до 10 — середній рівень ризиків;

Р — від 10 і вище — критичний рівень ризиків.

Показник загальних ризиків банку відображає максимально допустимий ступінь ризику банку за певний період, після якого можливі відповідні наслідки. Так, наприклад, якщо в конкретного комерційного банку Н = 2, то банк деякий час може не контролювати своїх ризиків, а звернути увагу на більш доцільну побудову відносин з клієнтурою, а також на більш поглиблений розрахунок ризи-
ків при кредитуванні окремих позичальників. Якщо банк має Н = 10, то у найближчий час цей банк зазнає фінансового краху.

Для точнішого розрахунку загальних ризиків банку необхідно визначити коригуючий коефіцієнт для оцінювання ризику кредитування позичальників комерційними банками в будь-якій країні (Е — коефіцієнт ризику країни). Розраховується він за такою формулою:

,

де EF — максимально можлива сума впливу всіх врахованих
факторів (10 n);

Eі — ступінь впливу кожного фактора (і = 1, 2, …, n).

На базі розрахунку загальних ризиків банку є можливість розрахувати коефіцієнт ризику за кожним позичальником банку (Kn). Зазначений коефіцієнт можна розрахувати за такою формулою:

,

де Kр — коригуючий коефіцієнт ризику, який враховує кредитоспроможність клієнта, ступінь ризикової самостійності позичальника, наявність ділової активності, забезпеченість трудовими ресурсами, рівень прострочених позичок за минулий рік, достат­ність капіталу та ін.;

Ri — розмір ризиків, пов’язаних з конкретною операцією (і = 1, 2, …, n);

Kв — прибуткові вкладення за позичальником;

Е — коригуючий коефіцієнт, який враховує дію зовнішніх факторів (ризик країни) для покриття конкретного клієнта банку. Розраховується цей коефіцієнт за формулою розрахунку коефіцієнта ризику країни.

Зазначений показник у загальноприйнятій практиці вважається більш досконалим, ніж установлений економічний норматив ризику на одного позичальника. Це пов’язано з тим, що норми та нормативи мають тимчасовий характер, тому що не враховують:

1) сукупності зовнішніх факторів, які впливають на діяльність конкретного клієнта;

2) тенденцій розвитку внутрішніх ризиків комерційної діяльності позичальників банку.

Приклад. Розрахунок коефіцієнта ризику на одного позичальника комерційного банку «Н».

Банк «Н» надає новий кредит позичальникові на суму 100 000 грн. Необхідно розрахувати розмір ризику за цим кредитом за таких умов:

ступінь ризику за короткотерміновими позичками становить — 30 %;

за гарантіями і поручительствами, наданими банком, — 50 %;

за розрахунковими документами до акцептування — 25 %. При цьому коригуючі коефіцієнти позичальника становлять:

за внутрішніми ризиками — 2,5;

за зовнішніми ризиками — 1,4.

За формулою, коефіцієнт ризику позичальника становить:

.

Із розрахунку випливає, що коефіцієнт ризику стосовно даного позичальника становить 3,7, що за класифікацією належать до низь­кого рівня ризику і не загрожує подальшій діяльності банку.

Діяльність банку з управління рівнем ризику називається політикою ризику. Політика ризику — це сукупність різних заходів, які мають на меті зменшити небезпеку помилкового прийняття рішень уже на момент його прийняття, а також скорочення можливих негативних наслідків цих рішень на інших етапах діяльності банку.

На практиці банки дотримуються трьох основних видів політики ризику.

Політика уникнення ризику. На практиці це означає відмову від прийняття нового клієнта чи збереження старого, продаж чи купівлю певного виду цінних паперів, проведення чи уникнення реалізації певних проектів. Ця політика є найпростішою і радикальною, проте не завжди перспективною для банку. Уникаючи ризиків, керівництво вимушене відмовлятися від отримання високого потенційного прибутку.

Зменшення ступеня ризику. Для здійснення даної політики використовують операції з передання, диверсифікації чи локалізації ризику.

Політика прийняття ризику означає бажання і можливість покрити ризик за рахунок власних коштів. Проведення даної політики свідчить про достатньо стабільний фінансовий стан банку, високий рівень ризик-менеджменту. Бажання розширювати діяльність.

Для визначення загального розміру банківських ризиків необхідно всі внутрішні ризики скоригувати на зовнішні. Для цього використовується формула розрахунку загальних ризиків комерційного банку:

,

де Н — ступінь допустимих загальних ризиків банку;

Рі — ризики банку за і-ми операціями, або зважені за ступенем ризику активи банку (і = 1, 2, …, n);

Е — ризики країни;

K — капітал банку.

Ураховуючи загальноприйняті підходи, в основу оцінювання ризиків покладено такі критерії:

Р — від 0 до 5 — низький рівень ризиків;

Р — від 5,1 до 10 — середній рівень ризиків;

Р — від 10 і вище — критичний рівень ризиків.

Показник загальних ризиків банку відображає максимально допустимий ступінь ризику банку за певний період, після якого можливі відповідні наслідки. Так, наприклад, якщо в конкретного комерційного банку Н = 2, то банк деякий час може не контролювати своїх ризиків, а звернути увагу на більш доцільну побудову відносин з клієнтурою, а також на більш поглиблений розрахунок ризи-
ків при кредитуванні окремих позичальників. Якщо банк має Н = 10, то у найближчий час цей банк зазнає фінансового краху.

Для точнішого розрахунку загальних ризиків банку необхідно визначити коригуючий коефіцієнт для оцінювання ризику кредитування позичальників комерційними банками в будь-якій країні (Е — коефіцієнт ризику країни). Розраховується він за такою формулою:

,

де EF — максимально можлива сума впливу всіх врахованих
факторів (10 n);

Eі — ступінь впливу кожного фактора (і = 1, 2, …, n).

На базі розрахунку загальних ризиків банку є можливість розрахувати коефіцієнт ризику за кожним позичальником банку (Kn). Зазначений коефіцієнт можна розрахувати за такою формулою:

,

де Kр — коригуючий коефіцієнт ризику, який враховує кредитоспроможність клієнта, ступінь ризикової самостійності позичальника, наявність ділової активності, забезпеченість трудовими ресурсами, рівень прострочених позичок за минулий рік, достат­ність капіталу та ін.;

Ri — розмір ризиків, пов’язаних з конкретною операцією (і = 1, 2, …, n);

Kв — прибуткові вкладення за позичальником;

Е — коригуючий коефіцієнт, який враховує дію зовнішніх факторів (ризик країни) для покриття конкретного клієнта банку. Розраховується цей коефіцієнт за формулою розрахунку коефіцієнта ризику країни.

Зазначений показник у загальноприйнятій практиці вважається більш досконалим, ніж установлений економічний норматив ризику на одного позичальника. Це пов’язано з тим, що норми та нормативи мають тимчасовий характер, тому що не враховують:

1) сукупності зовнішніх факторів, які впливають на діяльність конкретного клієнта;

2) тенденцій розвитку внутрішніх ризиків комерційної діяльності позичальників банку.

Приклад. Розрахунок коефіцієнта ризику на одного позичальника комерційного банку «Н».

Банк «Н» надає новий кредит позичальникові на суму 100 000 грн. Необхідно розрахувати розмір ризику за цим кредитом за таких умов:

ступінь ризику за короткотерміновими позичками становить — 30 %;

за гарантіями і поручительствами, наданими банком, — 50 %;

за розрахунковими документами до акцептування — 25 %. При цьому коригуючі коефіцієнти позичальника становлять:

за внутрішніми ризиками — 2,5;

за зовнішніми ризиками — 1,4.

За формулою, коефіцієнт ризику позичальника становить:

.

Із розрахунку випливає, що коефіцієнт ризику стосовно даного позичальника становить 3,7, що за класифікацією належать до низь­кого рівня ризику і не загрожує подальшій діяльності банку.