13.2.2. Класифікація кредитних ризиків

Сукупний кредитний ризик поділяється (концентрується) за такими напрямами:

ризик концентрації у розрізі бізнесу (корпоративний бізнес, індивідуальний бізнес, міжбанківський бізнес тощо);

ризик концентрації в розрізі споріднених та системних клієн­тів, пов’язаних із банком через відносини власності або можливість здійснювати контроль над банком, що може призвести до значних проблем, оскільки кредитоспроможність таких позичаль­ників не завжди визначається об’єктивно;

ризик концентрації в розрізі клієнтів, галузей, регіонів тощо. Значні позички, надані одному позичальникові або групі пов’язаних позичальників, часто є причиною проблем банку, зумовлених концентрацією кредитного ризику. Великі концентрації ризику можуть виникати і в разі кредитування підприємств однієї галузі, сектору економіки, одного географічного регіону або великої кількос­ті позичальників з іншими загальними характеристиками, що робить їх вразливими щодо впливу спільних несприятливих чинників.

Обсяг реальних втрат від неповернення кредитів може бути зменшений диверсифікацією кредитного портфеля через:

залучення великої кількості позичальників із різними формами власності, які належать до різних галузей, секторів економіки, регіонів;

урізноманітнення умов надання позик (термін, процентна ставка, порядок повернення кредиту та процентів, застава тощо).

Отже, диверсифікація є одним із засобів зменшення ризику. Розрізняють диверсифікацію портфельну і географічну. Портфельна диверсифікація означає розподіл кредитів між широким колом клієнтів, включаючи великі і дрібні фірми, різні галузі тощо. Географічна диверсифікація досягається залученням клієнтів з різних географічних районів. Така форма диверсифікації зменшує ризик, коли доходи, одержані від певних груп клієнтів, змінюються в часі в різноманітних напрямах. У цьому випадку зменшення доходів, що надходять від однієї групи клієнтів, компенсується збільшенням доходів від іншої групи.

Фактична оцінка кредитного ризику у фінансовому виразі визначається впливом кредитного ризику на фінансовий результат.

Ризик втрати основних сум кредитів Р1кр, непокритих страховими резервами, визначається як різниця між розрахунковою сумою резервів (РСР) (згідно з формою статистичної звітності № 604) та фактичною сумою резервів (ФСР), виходячи зі структури класифікованих кредитів:

Р1кр = РСР – ФСР.

Ризик втрати процентних доходів Р2кр розраховується як сума прострочених нарахованих доходів.

Загальний абсолютний кредитний ризик:

Р1 = Р1кр + Р2кр.

Розрахунок необхідної величини резерву РСР проводиться в такій послідовності.

Визначається класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану з урахуванням таких чинників:

фінансового стану позичальника;

стану виконання зобов’язань за кредитними операціями, зок­рема погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди;

рівня забезпечення кредиту;

кредитного рейтингу тощо.

За результатами класифікації позичальники поділяються на п’ять класів: А, Б, В, Г, Д.

Клас «А» — фінансова діяльність дуже успішна (прибуткова і рі­вень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобо­в’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної
суми боргу і процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має прекрасну ділову репутацію; кредитна історія позичальника — бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою процентів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник АА, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor’s, Moody’s тощо), а також позичальники-банки (резиденти), які дотримуються економічних нормативів, установлених Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків (затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 р. № 141, із змінами і доповненнями), за умови, що нормативи платоспроможності (Н3) і достатності капіталу (Н4) цих банків перевищують установлені нормативні значення не менше, ніж у чотири рази.

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А» (тобто фінансова діяльність успішна або дуже успішна, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рів­ні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність в одержанні позитивного фінансового результату їхньої діяльності.

Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor’s, Moody’s тощо), а також позичальники-банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів за умови, що нормативи платоспроможності (Н3) і достатності капіталу (Н4) таких банків перевищують установлені нормативні значення не менше, ніж у три рази.

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш детального контролю.

Надходження коштів та платоспроможність позичальника свід­чать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо.

Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану позичальника. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor’s, Moody’s тощо), а також можуть належати позичальники-банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів.

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів за нею є низькою.

Проводячи наступну класифікацію, якщо немає безсумнівних підтверджень можливості поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника чи рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, також потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»).

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов’язань з боку позичальника/контр­агента банку практично відсутня.

У процесі класифікації за кредитним ризиком виділяються такі групи кредитних операцій:

«Стандартні» кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить 2 % чистого кредитного ризику.

«Під контролем» — це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5 % чистого кредитного ризику.

«Субстандартні» кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 % чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

«Сумнівні» кредитні операції — це операції, за якими виконання зобов’язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і становить 50 % чистого кредитного ризику.

«Безнадійні» кредитні операції — це операції, імовірність виконання зобов’язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Проводиться класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції (табл. 13.1).

Таблиця 13.1

Вартість предмета застави визначається банком під час кредитування за ринковою вартістю. Якщо предметом застави є цінні папери, то їх ринкова вартість визначається відповідно до Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України «Про заставу».

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та процентів за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань (табл. 13.2).

Таблиця 13.2

За кредитами, класифікованими як «безнадійні», банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.

Сукупний кредитний ризик поділяється (концентрується) за такими напрямами:

ризик концентрації у розрізі бізнесу (корпоративний бізнес, індивідуальний бізнес, міжбанківський бізнес тощо);

ризик концентрації в розрізі споріднених та системних клієн­тів, пов’язаних із банком через відносини власності або можливість здійснювати контроль над банком, що може призвести до значних проблем, оскільки кредитоспроможність таких позичаль­ників не завжди визначається об’єктивно;

ризик концентрації в розрізі клієнтів, галузей, регіонів тощо. Значні позички, надані одному позичальникові або групі пов’язаних позичальників, часто є причиною проблем банку, зумовлених концентрацією кредитного ризику. Великі концентрації ризику можуть виникати і в разі кредитування підприємств однієї галузі, сектору економіки, одного географічного регіону або великої кількос­ті позичальників з іншими загальними характеристиками, що робить їх вразливими щодо впливу спільних несприятливих чинників.

Обсяг реальних втрат від неповернення кредитів може бути зменшений диверсифікацією кредитного портфеля через:

залучення великої кількості позичальників із різними формами власності, які належать до різних галузей, секторів економіки, регіонів;

урізноманітнення умов надання позик (термін, процентна ставка, порядок повернення кредиту та процентів, застава тощо).

Отже, диверсифікація є одним із засобів зменшення ризику. Розрізняють диверсифікацію портфельну і географічну. Портфельна диверсифікація означає розподіл кредитів між широким колом клієнтів, включаючи великі і дрібні фірми, різні галузі тощо. Географічна диверсифікація досягається залученням клієнтів з різних географічних районів. Така форма диверсифікації зменшує ризик, коли доходи, одержані від певних груп клієнтів, змінюються в часі в різноманітних напрямах. У цьому випадку зменшення доходів, що надходять від однієї групи клієнтів, компенсується збільшенням доходів від іншої групи.

Фактична оцінка кредитного ризику у фінансовому виразі визначається впливом кредитного ризику на фінансовий результат.

Ризик втрати основних сум кредитів Р1кр, непокритих страховими резервами, визначається як різниця між розрахунковою сумою резервів (РСР) (згідно з формою статистичної звітності № 604) та фактичною сумою резервів (ФСР), виходячи зі структури класифікованих кредитів:

Р1кр = РСР – ФСР.

Ризик втрати процентних доходів Р2кр розраховується як сума прострочених нарахованих доходів.

Загальний абсолютний кредитний ризик:

Р1 = Р1кр + Р2кр.

Розрахунок необхідної величини резерву РСР проводиться в такій послідовності.

Визначається класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану з урахуванням таких чинників:

фінансового стану позичальника;

стану виконання зобов’язань за кредитними операціями, зок­рема погашення основної суми боргу та процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди;

рівня забезпечення кредиту;

кредитного рейтингу тощо.

За результатами класифікації позичальники поділяються на п’ять класів: А, Б, В, Г, Д.

Клас «А» — фінансова діяльність дуже успішна (прибуткова і рі­вень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобо­в’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної
суми боргу і процентів за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має прекрасну ділову репутацію; кредитна історія позичальника — бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою процентів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник АА, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor’s, Moody’s тощо), а також позичальники-банки (резиденти), які дотримуються економічних нормативів, установлених Інструкцією про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків (затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 р. № 141, із змінами і доповненнями), за умови, що нормативи платоспроможності (Н3) і достатності капіталу (Н4) цих банків перевищують установлені нормативні значення не менше, ніж у чотири рази.

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А» (тобто фінансова діяльність успішна або дуже успішна, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рів­ні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність в одержанні позитивного фінансового результату їхньої діяльності.

Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor’s, Moody’s тощо), а також позичальники-банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів за умови, що нормативи платоспроможності (Н3) і достатності капіталу (Н4) таких банків перевищують установлені нормативні значення не менше, ніж у три рази.

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш детального контролю.

Надходження коштів та платоспроможність позичальника свід­чать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо.

Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і поліпшення фінансового стану позичальника. До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor’s, Moody’s тощо), а також можуть належати позичальники-банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів.

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та процентів за нею є низькою.

Проводячи наступну класифікацію, якщо немає безсумнівних підтверджень можливості поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника чи рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, також потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»).

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов’язань з боку позичальника/контр­агента банку практично відсутня.

У процесі класифікації за кредитним ризиком виділяються такі групи кредитних операцій:

«Стандартні» кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить 2 % чистого кредитного ризику.

«Під контролем» — це кредитні операції, за якими кредитний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації та становить 5 % чистого кредитного ризику.

«Субстандартні» кредитні операції — це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 % чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

«Сумнівні» кредитні операції — це операції, за якими виконання зобов’язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і становить 50 % чистого кредитного ризику.

«Безнадійні» кредитні операції — це операції, імовірність виконання зобов’язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

Проводиться класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції (табл. 13.1).

Таблиця 13.1

Вартість предмета застави визначається банком під час кредитування за ринковою вартістю. Якщо предметом застави є цінні папери, то їх ринкова вартість визначається відповідно до Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України «Про заставу».

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та процентів за ним з урахуванням обсягу можливих витрат на реалізацію застави в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань (табл. 13.2).

Таблиця 13.2

За кредитами, класифікованими як «безнадійні», банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.