13.2.5. Оцінка управління кредитними ризиками

Мета управління кредитним ризиком полягає в забезпеченні мінімального рівня ризику при заданому рівні дохідності кредитного портфеля. Основними елементами управління кредитним ризиком є:

1) лімітування та нормування обсягів кредитних вкладень;

2) формування ефективної цінової політики;

3) формування страхових резервів по кредитних ризиках.

Лімітування обсягів кредитних операцій обмежує концентрацію кредитного портфеля в розрізі окремих позичальників, груп позичальників, бізнесів, галузей, секторів економіки і регіонів.

Ліміт у розрізі окремого позичальника визначає максимальну суму та умови надання кредиту. Розрахунок ліміту проводиться на основі аналізу кредитоспроможності позичальника (фінансових показників діяльності, бізнес-плану тощо). Розмір ліміту коригується залежно від поточного фінансового стану боржника і прогнозної оцінки його майбутнього фінансового стану.

Основні види лімітів та нормативів

Нормативи НБУ:

Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8):

де Зс — сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника та 100 % суми позабалансових зобов’язань, виданих стосовно цього позичальника,

К — капітал банку.

Нормативне значення Н8 не повинно перевищувати 25 %.

Норматив «великих» кредитних ризиків (Н9) установлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу комерційного банку:

де Ск — сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100 % позабалансових зобов’язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинно перевищувати 8-кратного розміру капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10):

де РкI — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі і міжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100 % суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера комерційного банку.

Максимальне значення Н10 не повинно перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11):

де Рк — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі і міжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100 % суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера комерційного банку.

Максимальне значення Н11 не повинно перевищувати 40 %.

Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12):

де МБн — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик.

Максимальне значення нормативу Н12 не повинно перевищувати 200 %.

Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н13):

де МБ0 — загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських позик,

ЦК — сума залучених централізованих коштів.

Максимальне значення нормативу Н13 не повинно перевищувати 300 %.

Штрафи за порушення норм перелічених нормативів застосовуються на кожний випадок порушення.

Внутрішньобанківські нормативи та ліміти. Обмеження загального обсягу кредитного портфеля відносно робочих активів. Рекомендоване граничне значення — не більше 50 % (розмір більше 50 % свідчить про агресивний характер кредитної політики банку).

Обмеження за концентрацією структури кредитного портфеля в розрізі бізнесів (корпоративний, індивідуальний, міжбанківський).

Обмеження за концентрацією кредитів у розрізі галузей, секторів економіки напрямів діяльності, регіонів, видів забезпечення тощо.

Обмеження непокритого кредитного ризику (відповідно до стандартів, прийнятих при оцінці кредитного ризику провідними світовими аудиторськими фірмами):

V1 · 0,02 + V2 · 0,05 + V3 · 0,2 + V4 · 0,5 + V5 – ФСР ≤ 0,2К ,

де Vi — обсяги кредитів, що належать до відповідних груп ризику;

ФСР — сформований резерв за кредитними ризиками;

К — капітал банку.

Процентна (цінова) політика. Одним із найважливіших інструментів управління кредитним ризиком є цінова політика банку. Очевидно, що процентна ставка за безризикованим і ризикованим кредитами не може бути на одному рівні. За надання кредиту з вищим ризиком банк повинен брати з клієнта премію за ризик. Ця премія є компенсацією банку за можливі майбутні збитки від кредитування та служить одним із джерел формування резерву. Крім того, при визначенні реальної процентної ставки треба враховувати темпи інфляції, норму обов’язкового резервування кредитних ресурсів на коррахунку в НБУ, рівень накладних витрат за надання та супроводження кредиту та необхідність забезпечення встановленого рівня рентабельності кредитного бізнесу.

Граничний рівень реальних ставок встановлюється Комітетом з управління активами та пасивами (або кредитним комітетом) як обов’язковий по системі банку.

Формування страхових резервів, пов’язаних, кредитними ризиками. Одним із головних інструментів управління кредитним ризиком та компенсації можливих фінансових втрат від неповернення кредитів є формування страхових резервів за кредитними операціями.

Формування резерву на покриття можливих збитків за кредитами проводиться відповідно до Положення НБУ № 279 від 06.07.2000 р., згідно з яким банки зобов’язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобо­в’язані здійснювати щомісячно в повному обсязі (незалежно
від розміру їхніх доходів) за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу. Нижче наведена рекомендована структура заборгованості за кредитами (табл. 13.7).

Таблиця 13.7

Мета управління кредитним ризиком полягає в забезпеченні мінімального рівня ризику при заданому рівні дохідності кредитного портфеля. Основними елементами управління кредитним ризиком є:

1) лімітування та нормування обсягів кредитних вкладень;

2) формування ефективної цінової політики;

3) формування страхових резервів по кредитних ризиках.

Лімітування обсягів кредитних операцій обмежує концентрацію кредитного портфеля в розрізі окремих позичальників, груп позичальників, бізнесів, галузей, секторів економіки і регіонів.

Ліміт у розрізі окремого позичальника визначає максимальну суму та умови надання кредиту. Розрахунок ліміту проводиться на основі аналізу кредитоспроможності позичальника (фінансових показників діяльності, бізнес-плану тощо). Розмір ліміту коригується залежно від поточного фінансового стану боржника і прогнозної оцінки його майбутнього фінансового стану.

Основні види лімітів та нормативів

Нормативи НБУ:

Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8):

де Зс — сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника та 100 % суми позабалансових зобов’язань, виданих стосовно цього позичальника,

К — капітал банку.

Нормативне значення Н8 не повинно перевищувати 25 %.

Норматив «великих» кредитних ризиків (Н9) установлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу комерційного банку:

де Ск — сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100 % позабалансових зобов’язань банку.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинно перевищувати 8-кратного розміру капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10):

де РкI — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі і міжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100 % суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера комерційного банку.

Максимальне значення Н10 не повинно перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11):

де Рк — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі і міжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100 % суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера комерційного банку.

Максимальне значення Н11 не повинно перевищувати 40 %.

Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12):

де МБн — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик.

Максимальне значення нормативу Н12 не повинно перевищувати 200 %.

Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н13):

де МБ0 — загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських позик,

ЦК — сума залучених централізованих коштів.

Максимальне значення нормативу Н13 не повинно перевищувати 300 %.

Штрафи за порушення норм перелічених нормативів застосовуються на кожний випадок порушення.

Внутрішньобанківські нормативи та ліміти. Обмеження загального обсягу кредитного портфеля відносно робочих активів. Рекомендоване граничне значення — не більше 50 % (розмір більше 50 % свідчить про агресивний характер кредитної політики банку).

Обмеження за концентрацією структури кредитного портфеля в розрізі бізнесів (корпоративний, індивідуальний, міжбанківський).

Обмеження за концентрацією кредитів у розрізі галузей, секторів економіки напрямів діяльності, регіонів, видів забезпечення тощо.

Обмеження непокритого кредитного ризику (відповідно до стандартів, прийнятих при оцінці кредитного ризику провідними світовими аудиторськими фірмами):

V1 · 0,02 + V2 · 0,05 + V3 · 0,2 + V4 · 0,5 + V5 – ФСР ≤ 0,2К ,

де Vi — обсяги кредитів, що належать до відповідних груп ризику;

ФСР — сформований резерв за кредитними ризиками;

К — капітал банку.

Процентна (цінова) політика. Одним із найважливіших інструментів управління кредитним ризиком є цінова політика банку. Очевидно, що процентна ставка за безризикованим і ризикованим кредитами не може бути на одному рівні. За надання кредиту з вищим ризиком банк повинен брати з клієнта премію за ризик. Ця премія є компенсацією банку за можливі майбутні збитки від кредитування та служить одним із джерел формування резерву. Крім того, при визначенні реальної процентної ставки треба враховувати темпи інфляції, норму обов’язкового резервування кредитних ресурсів на коррахунку в НБУ, рівень накладних витрат за надання та супроводження кредиту та необхідність забезпечення встановленого рівня рентабельності кредитного бізнесу.

Граничний рівень реальних ставок встановлюється Комітетом з управління активами та пасивами (або кредитним комітетом) як обов’язковий по системі банку.

Формування страхових резервів, пов’язаних, кредитними ризиками. Одним із головних інструментів управління кредитним ризиком та компенсації можливих фінансових втрат від неповернення кредитів є формування страхових резервів за кредитними операціями.

Формування резерву на покриття можливих збитків за кредитами проводиться відповідно до Положення НБУ № 279 від 06.07.2000 р., згідно з яким банки зобов’язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобо­в’язані здійснювати щомісячно в повному обсязі (незалежно
від розміру їхніх доходів) за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу. Нижче наведена рекомендована структура заборгованості за кредитами (табл. 13.7).

Таблиця 13.7