10.3.2. Аналіз обсягів динаміки та структури витрат

Аналогічно загальному аналізу доходів банку здійснюється аналіз рівня витрат за окремими операціями за період, що аналізується. У звітності банків групування витрат за окремими напрямами збігається з розглянутим вище групуванням доходів, тобто містить такі види:

1. Процентні витрати:

за залученими коштами клієнтів;

за коштами інших банків, що містять позики і депозити;

за емітованими борговими цінними паперами.

2. Комісійні витрати за послугами клієнтам та іншим банкам.

3. Загальноадміністративні витрати.

4. Витрати на персонал.

5. Відрахування до резервів.

6. Непередбачені витрати.

Щоб оцінити відношення отриманих доходів до здійснених банком витрат, необхідно застосувати групування витрат на процентні та непроцентні. У звітності банків до першої групи належать статті з розділу «Процентні витрати». Категорія непроцентних витрат містить витрати за комісійними послугами клієнтам, за валютними операціями, за забезпеченням функціонування банку, непередбачені та інші операційні витрати (сплата податків тощо). Насамперед аналізується роль певних напрямів витрат у загальному обсязі витрат на основі такої моделі:

В = Вп + Вн,

де В — загальна сума витрат,

Вп — процентні витрати,

Вн — непроцентні витрати.

На основі моделей зв’язку виконується рівняння:

DВ = DВп + DВн,

де DВ — зміна загальної суми витрат,

DВп — зміна процентних витрат,

DВн — зміна непроцентних витрат.

Загальний аналіз витрат здійснюється у такий спосіб:

1) визначається частка абсолютного приросту за рахунок зміни кожного виду витрат у зміні загального обсягу витрат:

DВі / DВ · 100 %,

де DВі — зміна обсягу окремих видів витрат;

DВ — зміна сукупної величини витрат;

2) розраховується відношення обсягу приросту за рахунок зміни кожного виду витрат до величини витрат у бізнес-плані або базовому періоді за формулою:

DВі / В0 · 100 %,

де В0 — обсяг витрат за бізнес-планом або у базовому періоді.

Відповідно: DВ : В0 = DВп / В0 + DВн / В0;

3) розкладається відносна зміна загального обсягу витрат за складовими у такий спосіб:

,

де Ів, ,  — індекси, що показують темп зміни відповідно загального обсягу витрат, величини процентних витрат, величини непроцентних витрат, які розраховуються так:

Ів = (Вп1+ Вн1) : (Вп0 + Вн0),

,

;

vп, vн — питома вага у загальному обсязі витрат відповідно величини процентних та непроцентних витрат за бізнес-планом або у базовому періоді, що розраховуються так:

vп = Вп0 : В0,

vн = Вн0 : В0.

Загальний аналіз витрат виконується за даними фінансового плану (кошторису) та звітності банку і починається з оцінювання виконання плану за витратами та з характеристики динаміки їх зростання відповідно до табл. 10.9.

Таблиця 10.9

ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ПЛАНУ ЗА ВИТРАТАМИ

Результати наведених у табл. 10.9 розрахунків свідчать, що:

зростання фактичного обсягу витрат порівняно з кошторисом на 6932 грн, або на 18,6 %, відбулося за рахунок зміни фактичних процентних витрат на 8209 грн, або на +22,0 %, та за рахунок фактич­ного зменшення непроцентних витрат на 1277 грн, або на –3,4 %;

частка процентних витрат у зміні фактичного обсягу витрат становить 1,18, а непроцентних — 0,18 у порівнянні з кошторисом;

індексний метод показує, що темп зміни фактичного обсягу витрат становить:

Ів = В1 : В0 = 44 206 : 37 274 = 1,186,

за рахунок темпів зміни обсягів процентних витрат —

і непроцентних витрат —

,

та за рахунок зміни темпів відповідно процентних і непроцентних витрат:

vп = Вп0 : В0 = 9915 : 37 274 = 0,27;

vн = Вн0 : В0 = 27 359 : 37 274 = 0,734.

Отже,

.

Відповідно до принципу прибутковості доходи банку повинні перевищувати витрати, тому загальна оцінка динаміки витрат банку містить аналіз коефіцієнтів які характеризують стабільність діяльності та її прогнозування. До таких показників належать:

коефіцієнт дієздатності банку Кд, який визначається співвід­ношенням витрат і доходів. Оптимальне значення Кд не повинно перевищувати 0,95, збільшення до 1,0 і вище свідчить про погіршення дієздатності банку, тобто він стає збитковим;

коефіцієнт режиму економії витрат Ке, який є співвідношенням темпів збільшення витрат і темпів зростання доходів. Рівень показника Ке < 1 свідчить, що банк дотримується режиму економії, в іншому випадку — не дотримується.

Аналіз коефіцієнтів здійснюється за допомогою табл. 10.10.

Таблиця 10.10

ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ДИНАМІКИ ВИТРАТ

Дані табл. 10.10 показують, що темпи зростання витрат (162,8 %) значно випереджають темпи зростання доходів банку (134,6 %), а витрати на 1 грн доходів збільшилися з 0,81 грн до 0,98 грн, темп зростання Кд становить 121 %. Це свідчить про недотримання банком режиму економії, який перевищив 1 в 1,2 раза.

Для визначення причин значного зростання загального обсягу витрат необхідно здійснити аналіз структури і динаміки витрат за їх статтями (табл. 10.11).

Результати аналізу, наведені в табл. 10.11, свідчать, що у поточному році порівняно з минулим загальна сума витрат банку зросла на 1229 тис. грн, або на 62,8 %, за рахунок збільшення процентних витрат — на 967 тис. грн, або на 49,4 %, і непроцентних — на 262 тис. грн, або на 13,4 %.

Постатейний аналіз витрат показав, що у періоді, який аналізується, значно зросли процентні витрати за коштами клієнтів банку на 666 тис. грн, непроцентні витрати на утримання персоналу — на 207 тис. грн та сплата податків — на 140 тис. грн, або на 7,2 %. Водночас зменшились комісійні витрати на 134 тис. грн, або на –6,9 %, інші операційні витрати — на 35 тис. грн, або на –1,8 %, та непередбачені витрати — на 12 тис. грн, або на
–0,6 %.

Таблиця 10.11

ПОСТАТЕЙНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРИ І ДИНАМІКИ ВИТРАТ

Під час аналізу непроцентних витрат особлива увага приділяється оцінці динаміки витрат на заробітну плату та експлуатаційні витрати, зміна яких багато у чому визначається рівнем інфляції та станом економіки країни. Але надмірне скорочення статей таких витрат може негативно вплинути на якість обслуговування клієнтів.

Банку потрібно зменшувати витрати, які мають значну частку в обсязі непроцентних витрат, але робити це необхідно без шкоди для своєї діяльності. Так, недоцільно занадто скорочувати загальноадміністративні витрати та витрати на персонал, потрібно зосередити зусилля на зменшенні штрафів, пені, непередбачених витрат тощо.

Аналіз непроцентних витрат здійснюється постатейно через порівняння фактичних витрат з кошторисом (бізнес-планом) або у динаміці за кварталами звітного року з використанням аналітичної табл. 10.12, а до резервів їх зменшення відносять невиправдані перевитрати.

Таблиця 10.12

АНАЛІЗ НЕПРОЦЕНТНИХ ВИТРАТ

Дані табл. 10.12 свідчать, що порівняно з кошторисом фактичні непроцентні витрати збільшилися на 103 тис. грн з 297,0 тис. грн до 400,0 тис. грн, або на 34,7 %. Аналіз структури фактичних витрат показує, що, незважаючи на абсолютне збільшення усіх видів непроцентних витрат, частка загальноадміністративних витрат та витрат на персонал зменшилася відповідно на 5,9 та 4,2 процентного пункту (далі — п.п.), а частка непередбачених витрат — на 1,3 п.п., тоді як частка комісійних збільшилась на 1,4 п.п., а відрахувань до резервів — на 10,6 п.п. Отже, зростання непроцентних витрат у даному разі пояснюється значним збільшенням відрахувань до резервів на можливі втрати за кредитно-інвести­ційним портфелем банку.

Значне місце в аналізі витрат займають показники, що характеризують різні види витрат на 1 грн середніх залишків за активними операціями. Для більш детального вивчення тенденції зміни окремих видів витрат можна використовувати такі коефіцієнти:

де  — середні залишки активів банку,

В — загальна сума витрат банку,

Вп — процентні витрати,

Вн — непроцентні витрати,

Вперс — витрати на утримання персоналу,

Вадм — загальноадміністративні витрати,

Він — інші витрати банку.

Динаміка зазначених коефіцієнтів дає змогу зробити висновок щодо збільшення чи зменшення відповідних видів витрат та їх обґрунтування. Такі співвідношення свідчать, наскільки прибутково банк здійснює активні операції. Бажано порівнювати отримані результати з даними інших банків.

Про обсяг загальних витрат та величину окремих витрат за напрямами та групами неможливо судити лише за відхиленням абсолютних значень та темпами зростання тому, що з розвитком банківської діяльності збільшується ресурсна база банку і відповідно зростає величина банківських витрат. Узагальнюючим показником величини банківських витрат є їх відношення до кількості клієнтів, яких обслуговує даний банк.

Порівняльний аналіз доходів і витрат банку рекомендується здійснювати на основі такої системи коефіцієнтів:

Ступінь покриття непроцентних витрат непроцентними доходами

Кп = Дн : Вн.

Процентне «відхилення»:

.

Процентна маржа:

,

де Дн — непроцентні доходи;

Вн — непроцентні витрати;

 — дохідні активи;

 — пасиви, що генерують процентні витрати.

Для загальної оцінки рівня витрат банку пропонується така система коефіцієнтів з урахуванням аналізу їх динаміки за кілька періодів, порівняння з граничними значеннями та показниками інших банків (табл. 10.13).

Таблиця 10.13

ОЦІНКА РІВНЯ ВИТРАТ БАНКУ

Наведені коефіцієнти дають змогу уточнити висновки про якість дохідної бази банків, про роль окремих компонентів, що визначають дохідність активів, про ефективність банківського контролю за своїми витратами. Порівняльна характеристика доходів і витрат є основою оцінки загального фінансового результату комерційної діяльності банку.

Наступним кроком аналізу є вивчення причини значного збільшення загальних витрат та витрат за окремими статтями і віднесення невиправданих витрат до резервів збільшення прибутку, для чого здійснюється факторний аналіз витрат.

10.3.3. Факторний аналіз витрат

Факторний аналіз процентних витрат банку здійснюється за такою методикою. Процентні витрати залежать від середніх залишків за сплаченими пасивами та середньої процентної ставки за ними:

F(Вп) = F(Псер) + F(iсер),

де F(Вп) — зміна (зростання або зниження) сумарних процентних витрат;

F(Псер) — зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно за рахунок першого фактора — середніх залишків за сплаченими пасивами;

F(iсер) — зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно під впливом другого фактора — середньої процентної ставки за платними пасивами.

Кількісний вплив цих факторів на величину витрат визначається аналітичним прийомом різниці факторних показників.

Вплив першого фактора на процентні витрати визначається у такий спосіб:

,

де  — середні залишки за всіма сплаченими пасивами у пе-
ріоді, що аналізується;

 — середні залишки платних пасивів у минулому (базовому) періоді;

 — середня процентна ставка за сплаченими пасивами у базовому періоді.

Ступінь впливу середньої процентної ставки за сплаченими пасивами на процентні витрати розраховується за формулою:

,

де  — середня процентна ставка за платними пасивами у звітному періоді (що аналізується);

 — середня процентна ставка за платними пасивами у попередньому періоді;

 — середні залишки за сплаченими пасивами у звітному періоді.

Кількісний вплив факторів на величину витрат здійснюється за допомогою аналітичної табл. 10.14.

Таблиця 10.14

ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕНТНИХ ВИТРАТ БАНКУ

Результати факторного аналізу за даними табл. 10.14 свідчать, що величина сплачених процентів за коштами клієнтів банку зросла на 139 тис. грн:

,

або на +11,1 %, за рахунок першого фактора — негативної зміни залишків клієнтів у звітному періоді порівняно з минулим на
+2320 тис. грн.

Зменшення другого фактора — середньої відсоткової ставки на 1,5 процентних пункти призвело до позитивної зміни (зменшення) процентних витрат на 349 тис. грн:

,

або на –27,8 %.

Отже, загальна величина сплачених комерційним банком процентів зменшилась під впливом зміни обох факторів на

F(Вп) = F(Псер) + F(iсер) = (+139 – 349) = –210 тис. грн,

або на (+11,1 % – 27,8 %) = –16,7 %.

За результатами розрахунків визначається, який із двох названих вище факторів має більший вплив на зміну обсягу сумарних процентних витрат. Завдання банку — знизити такі витрати, оскільки вони обернено пропорційні до банківського прибутку.

Середні залишки за сплаченими пасивами залежать від:

зростання обсягу платних пасивів (у тому числі сплачених депозитів). Для визначення такої залежності необхідно з’ясувати, як змінювалися середні залишки за сплаченими пасивами за останні роки, у тому числі по кварталах попереднього року. Позитивними ознаками є ритмічність та динамічність у залученні ресурсів, що дає змогу розширити активні операції комерційного банку та збільшити його доходи;

зростання частки платних пасивів (у тому числі сплачених депозитів) у сукупних пасивах балансу банку. Для здійснення такого виду аналізу складається відповідна таблиця 10.15 та визначається тренд зміни даного параметра (табл. 10.15).

Таблиця 10.15

АНАЛІЗ ЧАСТКИ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ У ПАСИВАХ БАЛАНСУ, тис. грн

Дані табл. 10.15 свідчать про щоквартальне зростання частки платних пасивів банку з 54 до 61 %, у середньому річна частка становить 58 %.

Оцінюючи зміну частки сплачених депозитів за даними табл. 10.15, необхідно врахувати, що це — строкові вклади, зро-
стання яких збільшує процентні витрати та водночас надає стабільності ресурсній базі банку. Їх вплив має як позитивне, так і негативне значення.

На середню процентну ставку за платними пасивами впливають такі чинники:

ринковий рівень процентної ставки за депозитами та міжбанківськими кредитами, що залежить від стану грошового ринку. Це зовнішній фактор, банк на нього вплинути не може;

структура ресурсної бази банку, аналіз якої здійснюється за допомогою табл. 10.16.

Таблиця 10.16

АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ БАНКУ

Результати аналізу структури платних пасивів банку в динаміці за даними табл. 10.16 свідчать, що зростання питомої ваги дорогих інструментів (переважно міжбанківських кредитів) у загальному обсязі мобілізованих коштів веде до збільшення процентних витрат.

За кожним інструментом платних пасивів необхідно визначити витрати та їх питому вагу в обсязі загальних процентних витрат.

Зміна обсягу процентних витрат залежить від суми платних пасивів (зобов’язань, що генерують процентні витрати Пп), рівня витрат за окремими видами операцій (Wв) та частки окремих видів платних пасивів з різним рівнем витрат. Відповідно до розглянутої вище методики, насамперед визначається середній розмір платних пасивів Ппсер, тоді рівень витрат за платними пасивами, що генерують процентні витрати, визначається за формулою:

.

Після цього можна розрахувати середню вартість кожного виду платних пасивів як відношення визначених вище витрат до середніх залишків відповідного інструменту. Аналіз здійснюється за допомогою табл. 10.17.

Таблиця 10.17

СЕРЕДНЯ ВАРТІСТЬ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ БАНКУ, грн

Аналізуючи зміну показника середньої ставки за кожним видом залучених та позичених коштів у динаміці (за останні роки та протягом розрахункового періоду), можна встановити загальну тенденцію здешевлення або подорожчання ресурсів банку, відхилення затрат за окремими видами ресурсів від їх середньої вартості.

Таблиця 10.18

АНАЛІЗ СЕРЕДНЬОЇ ВАРТОСТІ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ, тис. грн

За даними табл. 10.18 середня вартість платних пасивів зросла на 11,5 %, тобто з 0,148 до 0,165 грн; у тому числі за рахунок зро-
стання вартості депозитів юридичних осіб на 5,26 % та вартості вкладів населення — на 12,4 %. Водночас відбулося зменшення вартості поточних рахунків на 21,4 % та МБК на 19,0 %.

Розрахунки за вказаною в таблиці 10.17 методикою дають можливість визначити рівень витрат за кожним інструментом платних пасивів та виробити цінову політику, яка дасть змогу банку збільшити доходи. При цьому необхідно врахувати таке:

Витрати на обслуговування поточних рахунків — це найдешевший ресурс банку. Тому збільшення його частки у ресурсній базі зменшує процентні витрати банку, але різко збільшувати такий інструмент складно, оскільки зростання величини поточних рахунків невигідне клієнтам банку, а нові господарські суб’єкти з’являються не дуже часто.

Збільшення у залучених коштах частки строкових депозитів підприємств та організацій є позитивним моментом, незважаючи на те, що цей ресурс сприяє зростанню процентних витрат. Строкові депозити — це стабільна частина ресурсів банку, яка дає змогу здійснювати кредитування на триваліші терміни та під біль­ший відсоток.

Велика частка міжбанківського кредиту у загальному обсязі банківських ресурсів веде до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не є позитивним, бо диверсифікація банківських ресурсів зміцнює ліквідність, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації.

Комерційні банки широко застосовують депозити населення, тому що витрати за ними нижчі, ніж за міжбанківським кредитом. З метою залучення таких коштів банки диференціюють процентні ставки та пропонують різноманітні форми збережень доходів населення.

Отже, основну частину витрат комерційного банку становлять витрати з формування його ресурсної бази, які, у свою чергу, залежать від обсягу, структури і середньої ціни залучення пасивів.

Однак існує проблема: банки повинні для залучення депозитів забезпечити клієнтам належні процентні доходи, але водночас мусять уникати високих депозитних процентів, аби не поглинути будь-які прибутки від розміщення залучених коштів. Конкуренція банків за депозити ускладнює вирішення цієї проблеми, тому що призводить до зростання вартості ресурсів й одночасно знижує очікувані прибутки від обороту залучених коштів. Вирішення цієї проблеми залежить від пріоритетів орієнтації роботи банку в аналізованому періоді на збільшення прибутку (збільшення обсягів ресурсної бази та обсягу розміщення в активах) або норми прибутку (дешеві залучені ресурси та дороге розміщення).

Ставка розміщення повинна відповідати такій умові:

,

де іа — ставка розміщення депозитної бази в активи;

 — частка і-го депозиту в загальному обсязі залучених коштів;

 — витрати за і-тим депозитом, %;

 — резервні відрахування за і-тим депозитом.

Ціноутворення на депозити вимагає точного розрахунку вартості кожного виду депозиту, розрахунку середньої вартості депозитної бази і співвідношення з рівнем процентної ставки за активними операціями.

Вирішення проблеми банківського ціноутворення можна здійснити з використанням моделі фінансової стійкості, показник якої дає змогу розрахувати мінімальну дохідну маржу, тобто різницю в процентах за активними та пасивними операціями комерційного банку, що дає йому можливість покрити необхідні затрати, але не приносить прибутку (точка беззбитковості банку).

Важливу роль в аналізі витрат банку відіграють фінансові кое-
фіцієнти, що характеризують величину сукупних витрат та її складових, які припадають на 1 грн активів банку, у тому числі дохідних активів. Для здійснення коефіцієнтного аналізу витрат використовують такі показники:

Коефіцієнт витрат (В) на 1 грн активів банку:

Кв(А) = В : А, який відображає величину витрат на 1 грн розміщених банком коштів.

Коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів банку Кв(Ад) =
= В : Ад, який є різновидом попереднього коефіцієнта і показує кількість витрат на 1 грн дохідних активів.

Коефіцієнт операційних витрат на 1 грн дохідних активів банку Коп = Воп : Ад.

Операційні витрати містять: витрати за кредитними операціями, за рахунками та депозитами клієнтів, операціями з цінними паперами, валютою тощо.

4. Коефіцієнт неопераційних витрат на 1 грн дохідних активів банку Кноп = Вноп : Ад.

До неопераційних витрат належать: відрахування до фондів та резервів, від’ємні курсові різниці від переоцінки рахунків у іноземній валюті, витрати на реалізацію майна, сплачені штрафи, пені та інші позареалізаційні витрати.

Коефіцієнти Коп та Кноп є складовими попереднього коефіцієнта, їх сума відповідає його значенню.

Аналіз значення коефіцієнтів витрат у динаміці дасть змогу виявити тенденцію зростання або зниження величини витрат на 1 грн активів та виявити резерви збільшення прибутковості банку. Факторний аналіз дає можливість кількісно оцінити вплив таких факторів, як величина сукупних витрат банку, її якісний склад, величина дохідних активів і активів у цілому.

Коефіцієнтний аналіз витрат здійснюється на підставі даних табл. 10.19.

Таблиця 10.19

КОЕФІЦІЄНТНИЙ АНАЛІЗ ВИТРАТ БАНКУ

За результатами розрахунків, наведеними у табл. 10.19, найбільше значення має коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів Кв(Ад), величина якого зросла з 0,483 до 0,557 за період. Тобто витрати на 1 грн дохідних активів банку збільшилися на 7,4 коп., що є негативним явищем, особливо тому, що темп приросту коефіцієнта Кв(Ад) становить 15,3 % та випереджає темп приросту дохідності активів Кд(Ад), який становить 13,5 %.

Використовуючи метод ланцюгових підстановок, оцінюємо вплив таких факторів на коефіцієнт витратності дохідних активів:

величини операційних та неопераційних витрат відповідно F(1) та F(2);

величини дохідних активів F(3).

Для факторного аналізу використовується така модель:

Кв(Ад) = В : Ад = (Воп + Вноп) : Ад =
= Воп : Ад + Вноп : Ад = Коп(Ад) + Кноп(Ад).

Визначимо два скориговані коефіцієнти:

К1 = (Воп1 + Вноп0) : Ад0 = (145 + 16,5) : 303 = 0,533;

К2 = (Воп1 + Вноп1) : Ад0 = (145 + 25,5) : 303 = 0,563.

Вплив першого фактора — величини операційних витрат — визначається за формулою:

F(1) = К1 – Кв(Ад)0 = 0,533 – 0,483 = 0,05.

Отже, збільшення величини операційних витрат на 15 тис. грн призвело до підвищення коефіцієнта на 0,05.

Вплив другого фактора — величини неопераційних витрат — визначається так:

F(2) = К2 – К1 = 0,563 – 0,533 = 0,03.

Вплив третього фактора — величини дохідних активів — визначимо за формулою:

F(3) = Кв(Ад)1 – К2 = 0,557 – 0,563 = – 0,006.

Незначне збільшення дохідних активів на 3,2 тис. грн за період дало змогу знизити значення коефіцієнта Кв(Ад) на 0,006. Це — єдиний фактор, який має позитивний вплив на коефіцієнт, що аналізується.

Загалом сукупний вплив трьох факторів на коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів буде таким:

F(Кв) = F(1) + F(2) + F(3) = 0,05 + 0,03 – 0,006 = 0,074.

Результати аналізу даних табл. 10.19 свідчать, що зміна якісного складу витрат призвела до значного підвищення коефіцієнта Кв(Ад), тобто вплинула негативно, а зміна величини дохідних активів дала змогу знизити значення відповідного коефіцієнта, хоч і недуже.

За аналогічною методикою здійснюється коефіцієнтний аналіз витрат, якщо виділити їх складові в такий спосіб:

процентні та комісійні витрати, які належать до основної банківської діяльності;

загальноадміністративні витрати та витрати на персонал, які забезпечують функціонування банку;

витрати на покриття банківських ризиків.

Для оцінки рівня витрат важливо дослідити динаміку коефіцієнта, який характеризує співвідношення процентного і непроцентного чистого доходу, що розраховується за формулою:

К = (Дн – Вн) : Мп,

де Дн — непроцентні доходи;

Вн — непроцентні витрати;

Мп — процентна маржа банку.

Значення розрахованого коефіцієнта необхідно порівняти зі світовими стандартами (48—67 %).

Мінімальна процентна маржа банку (яка дає можливість покрити необхідні витрати, але не приносить прибутку) розраховується за допомогою показника фінансової стійкості банку.

Для його визначення використовують такі дані:

сукупний дохід Дс — сума доходів банку, отриманих за результатами операційної діяльності та за операціями з цінними паперами, доходів від неопераційної діяльності та інших доходів;

умовно-змінні витрати Ву.з — витрати, що зростають або зменшуються пропорційно до обсягів активних та пасивних операцій банку;

умовно-постійні витрати Ву.п — витрати, що прямо не залежать від обсягів активних та пасивних операцій банку;

проміжний дохід Дпр — розрахунковий дохід, що залишається у розпорядженні банку після покриття умовно-змінних витрат;

коефіцієнт прибутку Кприб — відносний показник проміжного доходу;

беззбитковий дохід Дб.зб — дохід, за якого банк не має збит­ків, або сукупний дохід достатній після покриття умовно-змінних витрат для покриття умовно-постійних витрат (прибуток банку дорівнює 0);

рівень фінансової стійкості (точка беззбитковості) Рф.ст — рівень зниження сукупного доходу, який може витримати банк без загрози його фінансовому стану (межа фінансової безпеки).

Для розрахунку фінансової стійкості банку використовують такі формули:

Дпр = Дс – Ву.з;

Кприб = Дпр : Дс = (Дс – Ву.з) : Дс;

Дб. зб = Ву.п. : Кприб = Ву.п : [(Дс – Ву.з) : Дс];

Рф.ст = (Дс – Дб.зб) : Дс = 1 – Дб.зб : Дс.

Таким чином, всебічний аналіз витрат банку дає змогу знаходити резерви підвищення прибутковості банківської діяльності й оцінювати ефективність їх використання.

Аналогічно загальному аналізу доходів банку здійснюється аналіз рівня витрат за окремими операціями за період, що аналізується. У звітності банків групування витрат за окремими напрямами збігається з розглянутим вище групуванням доходів, тобто містить такі види:

1. Процентні витрати:

за залученими коштами клієнтів;

за коштами інших банків, що містять позики і депозити;

за емітованими борговими цінними паперами.

2. Комісійні витрати за послугами клієнтам та іншим банкам.

3. Загальноадміністративні витрати.

4. Витрати на персонал.

5. Відрахування до резервів.

6. Непередбачені витрати.

Щоб оцінити відношення отриманих доходів до здійснених банком витрат, необхідно застосувати групування витрат на процентні та непроцентні. У звітності банків до першої групи належать статті з розділу «Процентні витрати». Категорія непроцентних витрат містить витрати за комісійними послугами клієнтам, за валютними операціями, за забезпеченням функціонування банку, непередбачені та інші операційні витрати (сплата податків тощо). Насамперед аналізується роль певних напрямів витрат у загальному обсязі витрат на основі такої моделі:

В = Вп + Вн,

де В — загальна сума витрат,

Вп — процентні витрати,

Вн — непроцентні витрати.

На основі моделей зв’язку виконується рівняння:

DВ = DВп + DВн,

де DВ — зміна загальної суми витрат,

DВп — зміна процентних витрат,

DВн — зміна непроцентних витрат.

Загальний аналіз витрат здійснюється у такий спосіб:

1) визначається частка абсолютного приросту за рахунок зміни кожного виду витрат у зміні загального обсягу витрат:

DВі / DВ · 100 %,

де DВі — зміна обсягу окремих видів витрат;

DВ — зміна сукупної величини витрат;

2) розраховується відношення обсягу приросту за рахунок зміни кожного виду витрат до величини витрат у бізнес-плані або базовому періоді за формулою:

DВі / В0 · 100 %,

де В0 — обсяг витрат за бізнес-планом або у базовому періоді.

Відповідно: DВ : В0 = DВп / В0 + DВн / В0;

3) розкладається відносна зміна загального обсягу витрат за складовими у такий спосіб:

,

де Ів, ,  — індекси, що показують темп зміни відповідно загального обсягу витрат, величини процентних витрат, величини непроцентних витрат, які розраховуються так:

Ів = (Вп1+ Вн1) : (Вп0 + Вн0),

,

;

vп, vн — питома вага у загальному обсязі витрат відповідно величини процентних та непроцентних витрат за бізнес-планом або у базовому періоді, що розраховуються так:

vп = Вп0 : В0,

vн = Вн0 : В0.

Загальний аналіз витрат виконується за даними фінансового плану (кошторису) та звітності банку і починається з оцінювання виконання плану за витратами та з характеристики динаміки їх зростання відповідно до табл. 10.9.

Таблиця 10.9

ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ПЛАНУ ЗА ВИТРАТАМИ

Результати наведених у табл. 10.9 розрахунків свідчать, що:

зростання фактичного обсягу витрат порівняно з кошторисом на 6932 грн, або на 18,6 %, відбулося за рахунок зміни фактичних процентних витрат на 8209 грн, або на +22,0 %, та за рахунок фактич­ного зменшення непроцентних витрат на 1277 грн, або на –3,4 %;

частка процентних витрат у зміні фактичного обсягу витрат становить 1,18, а непроцентних — 0,18 у порівнянні з кошторисом;

індексний метод показує, що темп зміни фактичного обсягу витрат становить:

Ів = В1 : В0 = 44 206 : 37 274 = 1,186,

за рахунок темпів зміни обсягів процентних витрат —

і непроцентних витрат —

,

та за рахунок зміни темпів відповідно процентних і непроцентних витрат:

vп = Вп0 : В0 = 9915 : 37 274 = 0,27;

vн = Вн0 : В0 = 27 359 : 37 274 = 0,734.

Отже,

.

Відповідно до принципу прибутковості доходи банку повинні перевищувати витрати, тому загальна оцінка динаміки витрат банку містить аналіз коефіцієнтів які характеризують стабільність діяльності та її прогнозування. До таких показників належать:

коефіцієнт дієздатності банку Кд, який визначається співвід­ношенням витрат і доходів. Оптимальне значення Кд не повинно перевищувати 0,95, збільшення до 1,0 і вище свідчить про погіршення дієздатності банку, тобто він стає збитковим;

коефіцієнт режиму економії витрат Ке, який є співвідношенням темпів збільшення витрат і темпів зростання доходів. Рівень показника Ке < 1 свідчить, що банк дотримується режиму економії, в іншому випадку — не дотримується.

Аналіз коефіцієнтів здійснюється за допомогою табл. 10.10.

Таблиця 10.10

ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ДИНАМІКИ ВИТРАТ

Дані табл. 10.10 показують, що темпи зростання витрат (162,8 %) значно випереджають темпи зростання доходів банку (134,6 %), а витрати на 1 грн доходів збільшилися з 0,81 грн до 0,98 грн, темп зростання Кд становить 121 %. Це свідчить про недотримання банком режиму економії, який перевищив 1 в 1,2 раза.

Для визначення причин значного зростання загального обсягу витрат необхідно здійснити аналіз структури і динаміки витрат за їх статтями (табл. 10.11).

Результати аналізу, наведені в табл. 10.11, свідчать, що у поточному році порівняно з минулим загальна сума витрат банку зросла на 1229 тис. грн, або на 62,8 %, за рахунок збільшення процентних витрат — на 967 тис. грн, або на 49,4 %, і непроцентних — на 262 тис. грн, або на 13,4 %.

Постатейний аналіз витрат показав, що у періоді, який аналізується, значно зросли процентні витрати за коштами клієнтів банку на 666 тис. грн, непроцентні витрати на утримання персоналу — на 207 тис. грн та сплата податків — на 140 тис. грн, або на 7,2 %. Водночас зменшились комісійні витрати на 134 тис. грн, або на –6,9 %, інші операційні витрати — на 35 тис. грн, або на –1,8 %, та непередбачені витрати — на 12 тис. грн, або на
–0,6 %.

Таблиця 10.11

ПОСТАТЕЙНИЙ АНАЛІЗ СТРУКТУРИ І ДИНАМІКИ ВИТРАТ

Під час аналізу непроцентних витрат особлива увага приділяється оцінці динаміки витрат на заробітну плату та експлуатаційні витрати, зміна яких багато у чому визначається рівнем інфляції та станом економіки країни. Але надмірне скорочення статей таких витрат може негативно вплинути на якість обслуговування клієнтів.

Банку потрібно зменшувати витрати, які мають значну частку в обсязі непроцентних витрат, але робити це необхідно без шкоди для своєї діяльності. Так, недоцільно занадто скорочувати загальноадміністративні витрати та витрати на персонал, потрібно зосередити зусилля на зменшенні штрафів, пені, непередбачених витрат тощо.

Аналіз непроцентних витрат здійснюється постатейно через порівняння фактичних витрат з кошторисом (бізнес-планом) або у динаміці за кварталами звітного року з використанням аналітичної табл. 10.12, а до резервів їх зменшення відносять невиправдані перевитрати.

Таблиця 10.12

АНАЛІЗ НЕПРОЦЕНТНИХ ВИТРАТ

Дані табл. 10.12 свідчать, що порівняно з кошторисом фактичні непроцентні витрати збільшилися на 103 тис. грн з 297,0 тис. грн до 400,0 тис. грн, або на 34,7 %. Аналіз структури фактичних витрат показує, що, незважаючи на абсолютне збільшення усіх видів непроцентних витрат, частка загальноадміністративних витрат та витрат на персонал зменшилася відповідно на 5,9 та 4,2 процентного пункту (далі — п.п.), а частка непередбачених витрат — на 1,3 п.п., тоді як частка комісійних збільшилась на 1,4 п.п., а відрахувань до резервів — на 10,6 п.п. Отже, зростання непроцентних витрат у даному разі пояснюється значним збільшенням відрахувань до резервів на можливі втрати за кредитно-інвести­ційним портфелем банку.

Значне місце в аналізі витрат займають показники, що характеризують різні види витрат на 1 грн середніх залишків за активними операціями. Для більш детального вивчення тенденції зміни окремих видів витрат можна використовувати такі коефіцієнти:

де  — середні залишки активів банку,

В — загальна сума витрат банку,

Вп — процентні витрати,

Вн — непроцентні витрати,

Вперс — витрати на утримання персоналу,

Вадм — загальноадміністративні витрати,

Він — інші витрати банку.

Динаміка зазначених коефіцієнтів дає змогу зробити висновок щодо збільшення чи зменшення відповідних видів витрат та їх обґрунтування. Такі співвідношення свідчать, наскільки прибутково банк здійснює активні операції. Бажано порівнювати отримані результати з даними інших банків.

Про обсяг загальних витрат та величину окремих витрат за напрямами та групами неможливо судити лише за відхиленням абсолютних значень та темпами зростання тому, що з розвитком банківської діяльності збільшується ресурсна база банку і відповідно зростає величина банківських витрат. Узагальнюючим показником величини банківських витрат є їх відношення до кількості клієнтів, яких обслуговує даний банк.

Порівняльний аналіз доходів і витрат банку рекомендується здійснювати на основі такої системи коефіцієнтів:

Ступінь покриття непроцентних витрат непроцентними доходами

Кп = Дн : Вн.

Процентне «відхилення»:

.

Процентна маржа:

,

де Дн — непроцентні доходи;

Вн — непроцентні витрати;

 — дохідні активи;

 — пасиви, що генерують процентні витрати.

Для загальної оцінки рівня витрат банку пропонується така система коефіцієнтів з урахуванням аналізу їх динаміки за кілька періодів, порівняння з граничними значеннями та показниками інших банків (табл. 10.13).

Таблиця 10.13

ОЦІНКА РІВНЯ ВИТРАТ БАНКУ

Наведені коефіцієнти дають змогу уточнити висновки про якість дохідної бази банків, про роль окремих компонентів, що визначають дохідність активів, про ефективність банківського контролю за своїми витратами. Порівняльна характеристика доходів і витрат є основою оцінки загального фінансового результату комерційної діяльності банку.

Наступним кроком аналізу є вивчення причини значного збільшення загальних витрат та витрат за окремими статтями і віднесення невиправданих витрат до резервів збільшення прибутку, для чого здійснюється факторний аналіз витрат.

10.3.3. Факторний аналіз витрат

Факторний аналіз процентних витрат банку здійснюється за такою методикою. Процентні витрати залежать від середніх залишків за сплаченими пасивами та середньої процентної ставки за ними:

F(Вп) = F(Псер) + F(iсер),

де F(Вп) — зміна (зростання або зниження) сумарних процентних витрат;

F(Псер) — зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно за рахунок першого фактора — середніх залишків за сплаченими пасивами;

F(iсер) — зміна (зростання або зниження) процентних витрат виключно під впливом другого фактора — середньої процентної ставки за платними пасивами.

Кількісний вплив цих факторів на величину витрат визначається аналітичним прийомом різниці факторних показників.

Вплив першого фактора на процентні витрати визначається у такий спосіб:

,

де  — середні залишки за всіма сплаченими пасивами у пе-
ріоді, що аналізується;

 — середні залишки платних пасивів у минулому (базовому) періоді;

 — середня процентна ставка за сплаченими пасивами у базовому періоді.

Ступінь впливу середньої процентної ставки за сплаченими пасивами на процентні витрати розраховується за формулою:

,

де  — середня процентна ставка за платними пасивами у звітному періоді (що аналізується);

 — середня процентна ставка за платними пасивами у попередньому періоді;

 — середні залишки за сплаченими пасивами у звітному періоді.

Кількісний вплив факторів на величину витрат здійснюється за допомогою аналітичної табл. 10.14.

Таблиця 10.14

ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕНТНИХ ВИТРАТ БАНКУ

Результати факторного аналізу за даними табл. 10.14 свідчать, що величина сплачених процентів за коштами клієнтів банку зросла на 139 тис. грн:

,

або на +11,1 %, за рахунок першого фактора — негативної зміни залишків клієнтів у звітному періоді порівняно з минулим на
+2320 тис. грн.

Зменшення другого фактора — середньої відсоткової ставки на 1,5 процентних пункти призвело до позитивної зміни (зменшення) процентних витрат на 349 тис. грн:

,

або на –27,8 %.

Отже, загальна величина сплачених комерційним банком процентів зменшилась під впливом зміни обох факторів на

F(Вп) = F(Псер) + F(iсер) = (+139 – 349) = –210 тис. грн,

або на (+11,1 % – 27,8 %) = –16,7 %.

За результатами розрахунків визначається, який із двох названих вище факторів має більший вплив на зміну обсягу сумарних процентних витрат. Завдання банку — знизити такі витрати, оскільки вони обернено пропорційні до банківського прибутку.

Середні залишки за сплаченими пасивами залежать від:

зростання обсягу платних пасивів (у тому числі сплачених депозитів). Для визначення такої залежності необхідно з’ясувати, як змінювалися середні залишки за сплаченими пасивами за останні роки, у тому числі по кварталах попереднього року. Позитивними ознаками є ритмічність та динамічність у залученні ресурсів, що дає змогу розширити активні операції комерційного банку та збільшити його доходи;

зростання частки платних пасивів (у тому числі сплачених депозитів) у сукупних пасивах балансу банку. Для здійснення такого виду аналізу складається відповідна таблиця 10.15 та визначається тренд зміни даного параметра (табл. 10.15).

Таблиця 10.15

АНАЛІЗ ЧАСТКИ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ У ПАСИВАХ БАЛАНСУ, тис. грн

Дані табл. 10.15 свідчать про щоквартальне зростання частки платних пасивів банку з 54 до 61 %, у середньому річна частка становить 58 %.

Оцінюючи зміну частки сплачених депозитів за даними табл. 10.15, необхідно врахувати, що це — строкові вклади, зро-
стання яких збільшує процентні витрати та водночас надає стабільності ресурсній базі банку. Їх вплив має як позитивне, так і негативне значення.

На середню процентну ставку за платними пасивами впливають такі чинники:

ринковий рівень процентної ставки за депозитами та міжбанківськими кредитами, що залежить від стану грошового ринку. Це зовнішній фактор, банк на нього вплинути не може;

структура ресурсної бази банку, аналіз якої здійснюється за допомогою табл. 10.16.

Таблиця 10.16

АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ БАНКУ

Результати аналізу структури платних пасивів банку в динаміці за даними табл. 10.16 свідчать, що зростання питомої ваги дорогих інструментів (переважно міжбанківських кредитів) у загальному обсязі мобілізованих коштів веде до збільшення процентних витрат.

За кожним інструментом платних пасивів необхідно визначити витрати та їх питому вагу в обсязі загальних процентних витрат.

Зміна обсягу процентних витрат залежить від суми платних пасивів (зобов’язань, що генерують процентні витрати Пп), рівня витрат за окремими видами операцій (Wв) та частки окремих видів платних пасивів з різним рівнем витрат. Відповідно до розглянутої вище методики, насамперед визначається середній розмір платних пасивів Ппсер, тоді рівень витрат за платними пасивами, що генерують процентні витрати, визначається за формулою:

.

Після цього можна розрахувати середню вартість кожного виду платних пасивів як відношення визначених вище витрат до середніх залишків відповідного інструменту. Аналіз здійснюється за допомогою табл. 10.17.

Таблиця 10.17

СЕРЕДНЯ ВАРТІСТЬ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ БАНКУ, грн

Аналізуючи зміну показника середньої ставки за кожним видом залучених та позичених коштів у динаміці (за останні роки та протягом розрахункового періоду), можна встановити загальну тенденцію здешевлення або подорожчання ресурсів банку, відхилення затрат за окремими видами ресурсів від їх середньої вартості.

Таблиця 10.18

АНАЛІЗ СЕРЕДНЬОЇ ВАРТОСТІ ПЛАТНИХ ПАСИВІВ, тис. грн

За даними табл. 10.18 середня вартість платних пасивів зросла на 11,5 %, тобто з 0,148 до 0,165 грн; у тому числі за рахунок зро-
стання вартості депозитів юридичних осіб на 5,26 % та вартості вкладів населення — на 12,4 %. Водночас відбулося зменшення вартості поточних рахунків на 21,4 % та МБК на 19,0 %.

Розрахунки за вказаною в таблиці 10.17 методикою дають можливість визначити рівень витрат за кожним інструментом платних пасивів та виробити цінову політику, яка дасть змогу банку збільшити доходи. При цьому необхідно врахувати таке:

Витрати на обслуговування поточних рахунків — це найдешевший ресурс банку. Тому збільшення його частки у ресурсній базі зменшує процентні витрати банку, але різко збільшувати такий інструмент складно, оскільки зростання величини поточних рахунків невигідне клієнтам банку, а нові господарські суб’єкти з’являються не дуже часто.

Збільшення у залучених коштах частки строкових депозитів підприємств та організацій є позитивним моментом, незважаючи на те, що цей ресурс сприяє зростанню процентних витрат. Строкові депозити — це стабільна частина ресурсів банку, яка дає змогу здійснювати кредитування на триваліші терміни та під біль­ший відсоток.

Велика частка міжбанківського кредиту у загальному обсязі банківських ресурсів веде до подорожчання кредитних ресурсів банку в цілому. Крім того, зростання залежності від великих міжбанківських кредитів не є позитивним, бо диверсифікація банківських ресурсів зміцнює ліквідність, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації.

Комерційні банки широко застосовують депозити населення, тому що витрати за ними нижчі, ніж за міжбанківським кредитом. З метою залучення таких коштів банки диференціюють процентні ставки та пропонують різноманітні форми збережень доходів населення.

Отже, основну частину витрат комерційного банку становлять витрати з формування його ресурсної бази, які, у свою чергу, залежать від обсягу, структури і середньої ціни залучення пасивів.

Однак існує проблема: банки повинні для залучення депозитів забезпечити клієнтам належні процентні доходи, але водночас мусять уникати високих депозитних процентів, аби не поглинути будь-які прибутки від розміщення залучених коштів. Конкуренція банків за депозити ускладнює вирішення цієї проблеми, тому що призводить до зростання вартості ресурсів й одночасно знижує очікувані прибутки від обороту залучених коштів. Вирішення цієї проблеми залежить від пріоритетів орієнтації роботи банку в аналізованому періоді на збільшення прибутку (збільшення обсягів ресурсної бази та обсягу розміщення в активах) або норми прибутку (дешеві залучені ресурси та дороге розміщення).

Ставка розміщення повинна відповідати такій умові:

,

де іа — ставка розміщення депозитної бази в активи;

 — частка і-го депозиту в загальному обсязі залучених коштів;

 — витрати за і-тим депозитом, %;

 — резервні відрахування за і-тим депозитом.

Ціноутворення на депозити вимагає точного розрахунку вартості кожного виду депозиту, розрахунку середньої вартості депозитної бази і співвідношення з рівнем процентної ставки за активними операціями.

Вирішення проблеми банківського ціноутворення можна здійснити з використанням моделі фінансової стійкості, показник якої дає змогу розрахувати мінімальну дохідну маржу, тобто різницю в процентах за активними та пасивними операціями комерційного банку, що дає йому можливість покрити необхідні затрати, але не приносить прибутку (точка беззбитковості банку).

Важливу роль в аналізі витрат банку відіграють фінансові кое-
фіцієнти, що характеризують величину сукупних витрат та її складових, які припадають на 1 грн активів банку, у тому числі дохідних активів. Для здійснення коефіцієнтного аналізу витрат використовують такі показники:

Коефіцієнт витрат (В) на 1 грн активів банку:

Кв(А) = В : А, який відображає величину витрат на 1 грн розміщених банком коштів.

Коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів банку Кв(Ад) =
= В : Ад, який є різновидом попереднього коефіцієнта і показує кількість витрат на 1 грн дохідних активів.

Коефіцієнт операційних витрат на 1 грн дохідних активів банку Коп = Воп : Ад.

Операційні витрати містять: витрати за кредитними операціями, за рахунками та депозитами клієнтів, операціями з цінними паперами, валютою тощо.

4. Коефіцієнт неопераційних витрат на 1 грн дохідних активів банку Кноп = Вноп : Ад.

До неопераційних витрат належать: відрахування до фондів та резервів, від’ємні курсові різниці від переоцінки рахунків у іноземній валюті, витрати на реалізацію майна, сплачені штрафи, пені та інші позареалізаційні витрати.

Коефіцієнти Коп та Кноп є складовими попереднього коефіцієнта, їх сума відповідає його значенню.

Аналіз значення коефіцієнтів витрат у динаміці дасть змогу виявити тенденцію зростання або зниження величини витрат на 1 грн активів та виявити резерви збільшення прибутковості банку. Факторний аналіз дає можливість кількісно оцінити вплив таких факторів, як величина сукупних витрат банку, її якісний склад, величина дохідних активів і активів у цілому.

Коефіцієнтний аналіз витрат здійснюється на підставі даних табл. 10.19.

Таблиця 10.19

КОЕФІЦІЄНТНИЙ АНАЛІЗ ВИТРАТ БАНКУ

За результатами розрахунків, наведеними у табл. 10.19, найбільше значення має коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів Кв(Ад), величина якого зросла з 0,483 до 0,557 за період. Тобто витрати на 1 грн дохідних активів банку збільшилися на 7,4 коп., що є негативним явищем, особливо тому, що темп приросту коефіцієнта Кв(Ад) становить 15,3 % та випереджає темп приросту дохідності активів Кд(Ад), який становить 13,5 %.

Використовуючи метод ланцюгових підстановок, оцінюємо вплив таких факторів на коефіцієнт витратності дохідних активів:

величини операційних та неопераційних витрат відповідно F(1) та F(2);

величини дохідних активів F(3).

Для факторного аналізу використовується така модель:

Кв(Ад) = В : Ад = (Воп + Вноп) : Ад =
= Воп : Ад + Вноп : Ад = Коп(Ад) + Кноп(Ад).

Визначимо два скориговані коефіцієнти:

К1 = (Воп1 + Вноп0) : Ад0 = (145 + 16,5) : 303 = 0,533;

К2 = (Воп1 + Вноп1) : Ад0 = (145 + 25,5) : 303 = 0,563.

Вплив першого фактора — величини операційних витрат — визначається за формулою:

F(1) = К1 – Кв(Ад)0 = 0,533 – 0,483 = 0,05.

Отже, збільшення величини операційних витрат на 15 тис. грн призвело до підвищення коефіцієнта на 0,05.

Вплив другого фактора — величини неопераційних витрат — визначається так:

F(2) = К2 – К1 = 0,563 – 0,533 = 0,03.

Вплив третього фактора — величини дохідних активів — визначимо за формулою:

F(3) = Кв(Ад)1 – К2 = 0,557 – 0,563 = – 0,006.

Незначне збільшення дохідних активів на 3,2 тис. грн за період дало змогу знизити значення коефіцієнта Кв(Ад) на 0,006. Це — єдиний фактор, який має позитивний вплив на коефіцієнт, що аналізується.

Загалом сукупний вплив трьох факторів на коефіцієнт витрат на 1 грн дохідних активів буде таким:

F(Кв) = F(1) + F(2) + F(3) = 0,05 + 0,03 – 0,006 = 0,074.

Результати аналізу даних табл. 10.19 свідчать, що зміна якісного складу витрат призвела до значного підвищення коефіцієнта Кв(Ад), тобто вплинула негативно, а зміна величини дохідних активів дала змогу знизити значення відповідного коефіцієнта, хоч і недуже.

За аналогічною методикою здійснюється коефіцієнтний аналіз витрат, якщо виділити їх складові в такий спосіб:

процентні та комісійні витрати, які належать до основної банківської діяльності;

загальноадміністративні витрати та витрати на персонал, які забезпечують функціонування банку;

витрати на покриття банківських ризиків.

Для оцінки рівня витрат важливо дослідити динаміку коефіцієнта, який характеризує співвідношення процентного і непроцентного чистого доходу, що розраховується за формулою:

К = (Дн – Вн) : Мп,

де Дн — непроцентні доходи;

Вн — непроцентні витрати;

Мп — процентна маржа банку.

Значення розрахованого коефіцієнта необхідно порівняти зі світовими стандартами (48—67 %).

Мінімальна процентна маржа банку (яка дає можливість покрити необхідні витрати, але не приносить прибутку) розраховується за допомогою показника фінансової стійкості банку.

Для його визначення використовують такі дані:

сукупний дохід Дс — сума доходів банку, отриманих за результатами операційної діяльності та за операціями з цінними паперами, доходів від неопераційної діяльності та інших доходів;

умовно-змінні витрати Ву.з — витрати, що зростають або зменшуються пропорційно до обсягів активних та пасивних операцій банку;

умовно-постійні витрати Ву.п — витрати, що прямо не залежать від обсягів активних та пасивних операцій банку;

проміжний дохід Дпр — розрахунковий дохід, що залишається у розпорядженні банку після покриття умовно-змінних витрат;

коефіцієнт прибутку Кприб — відносний показник проміжного доходу;

беззбитковий дохід Дб.зб — дохід, за якого банк не має збит­ків, або сукупний дохід достатній після покриття умовно-змінних витрат для покриття умовно-постійних витрат (прибуток банку дорівнює 0);

рівень фінансової стійкості (точка беззбитковості) Рф.ст — рівень зниження сукупного доходу, який може витримати банк без загрози його фінансовому стану (межа фінансової безпеки).

Для розрахунку фінансової стійкості банку використовують такі формули:

Дпр = Дс – Ву.з;

Кприб = Дпр : Дс = (Дс – Ву.з) : Дс;

Дб. зб = Ву.п. : Кприб = Ву.п : [(Дс – Ву.з) : Дс];

Рф.ст = (Дс – Дб.зб) : Дс = 1 – Дб.зб : Дс.

Таким чином, всебічний аналіз витрат банку дає змогу знаходити резерви підвищення прибутковості банківської діяльності й оцінювати ефективність їх використання.