6.2. Сучасні методи планування потреби в матеріальних ресурсах

Визначення потреби в матеріальних ресурсах — центральна ланка в плануванні матеріально-технічного постачання підприємства. Потреба в матеріальних ресурсах складається з потреби в ресурсах на основне виробництво, потреби на створення й підтримку перехідних запасів на кінець планового періоду та потреби на інші види господарської діяльності, у тому числі й невиробничу.

Визначаючи потребу в матеріальних ресурсах, необхідно враховувати наявність засобів для їх покриття. Джерела покриття можуть бути власними чи позиковими. Потреба в матеріальних ресурсах планується за всією номенклатурою матеріалів у вартісному й натуральному вираженні. Обсяги та терміни постачань матеріалів на підприємство зумовлюються режимом їх вироб­ничого споживання, створенням і підтримкою необхідного рівня виробничих запасів.

Обсяг необхідних матеріальних ресурсів складається з потреби в матеріалах, необхідних для впровадження нової техніки, для виготовлення оснащення та інструменту, на експлуатаційні й технологічні втрати, на створення необхідного заділу незавершеного виробництва та на формування перехідних запасів. Фактори, що впливають на визначення потреби в матеріальних ресурсах, подано в табл. 6.1.

Таблиця 6.1

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ
В МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ

Потреба в матеріальних ресурсах визначається на основі балан­су МТЗ підприємства з урахуванням залишків і внутрішніх джерел забезпечення.

Основні дані для визначення потреби — це узгоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.

У розрахунках необхідно диференціювати потребу підприєм-
ства за основними напрямами витрат, беручи до уваги їхнє значення та переважання питомої ваги в загальному обсязі потреби підприємства.

Потребу в МТР розраховують різними методами, серед яких найширше застосовують метод прямого розрахунку (детермінований), що ґрунтується на прогресивних нормах витрат матеріалів та планах випуску продукції. До методів прямого розрахунку відносять подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками, рецептурний та ін.

За подетального методу потребу в матеріалах визначають як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей.

Потрібно звернути увагу на те, що потреба на основне виробництво полягає насамперед у потребі у виробництві готової продукції. Нехай Пі — потреба в і-х матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми підприємства. Тоді

            (6.1)

де n — кількість видів виробів, на які розраховують матеріал і-го найменування; Aj — виробнича програма з виробництва j-ї продук­ції, шт. (м, м2 і т. ін.); НВіj — норма витрат і-го матеріалу на вироб­ництво одиниці j-ї продукції.

Цей метод можна також використати для розрахунку потреби в матеріалах на одиницю продукції або її частину — вузол, деталь тощо. Необхідність у таких розрахунках постає в разі масового та серійного виробництва.

За багатономенклатурного виробництва (електротехнічне, під­шипникове, інструментальне тощо) потреба у виконанні виробничої програми може визначатися за типовим представником, за який беруть одиницю продукції, що з найбільшою точністю віддзерка­лює середню витрату матеріалів на дану групу (партію продукції). Розрахунок потреби в матеріалі (Пм) виконують за формулою:

            (6.2)

де НВтп — норма витрат на типовий представник; А — програма випуску всіх виробів даної групи.

За відсутності норм потреба в матеріалах на плановий період може бути знайдена методом динамічних коефіцієнтів, тобто виходячи з фактичних витрат за минулий період та індексів програми виробництва та норм витрат матеріалів за формулою

            (6.3)

де ВМф — фактичні витрати певного матеріалу минулого періоду; Іа — індекс програми виробництва; Ін — індекс норм витрат матеріалів.

У таких галузях, як металургійна, харчова, виробництво будівель­них матеріалів, скляна для визначення потреби в матеріальних
ресурсах використовують метод рецептурного складу. Спочатку розраховують обсяг придатної продукції, необхідної для виконання виробничої програми, ливарні заготовки, скломасу за формулою

            (6.4)

де Ппр — продукція, придатна для оброблення; ВЧj — чорнова вага j-го виробу (деталь); Аj — програма виробництва j-х виробів.

Потребу в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначають на підставі рецептури, що зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції й обчислюється так:

            (6.5)

де Кі — компонент; ПВк — питома вага конкретного компонента в шихті, %; Ппл — плановий вихід придатної продукції, %.

Потрібну кількість палива на технологічні та енергетичні цілі знаходять прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлено на одиницю продукції або робіт:

            (6.6)

де Рі — потреба в і-му виді палива в натуральних одиницях;
Аj — план виробництва j-ї продукції; НВуп — норма витрат умов­ного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продук­ції); КЕ — калорійний еквівалент і-го палива.

У темі 9 наведено методику визначення потреби в різних енер­гетичних ресурсах.

Під час освоєння випуску нових видів виробів потребу в матеріалах розраховують за аналогами. У цих випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.

Потребу в ресурсах для створення запасу незавершеного виробництва (Пнзв) обчислюють за формулою:

            (6.7)

де , — обсяг незавершеного виробництва по j-му виду продукції, у який входить і-й ресурс на кінець і початок планового періоду, натур. од.

Потребу в комплектуючих матеріалах, які потрібні для випуску продукції й не виробляються підприємством, визначають згідно зі специфікаціями конструкторсько-технологічної документації.

Потребу в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини тощо) розраховують за нормами витрат на одиницю продукції, вид робіт.

В остаточному вигляді план забезпечення — це розгорнутий баланс, який відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямами споживання та джерелами її покриття, з урахуванням наявних запасів на складах. Баланс розробляють як у натуральному, так і грошовому вираженні.

Баланс МТЗ підприємства охоплює потребу в матеріалах:

на виробництво продукції Рп;

упровадження нової техніки Рн.т;

ремонтно-експлуатаційні потреби Рр.-е;

утворення залишків незавершеного виробництва Рнзв;

утворення перехідних запасів Рз.

Джерелами покриття цієї потреби можуть бути:

очікувані залишки на початок планового періоду Зо;

матеріали в незавершеному виробництві на початок планового періоду Знзв;

мобілізація внутрішніх ресурсів Мвн;

придбання і завезення матеріалів зі сторони Зс.

Отже, матеріальний баланс можна подати в такому вигляді:

            (6.8)

Наведений баланс МТЗ слугує інструментом логістичного управ­ління рухом матеріальних ресурсів на промислових підприємствах.

Визначення потреби в матеріальних ресурсах — центральна ланка в плануванні матеріально-технічного постачання підприємства. Потреба в матеріальних ресурсах складається з потреби в ресурсах на основне виробництво, потреби на створення й підтримку перехідних запасів на кінець планового періоду та потреби на інші види господарської діяльності, у тому числі й невиробничу.

Визначаючи потребу в матеріальних ресурсах, необхідно враховувати наявність засобів для їх покриття. Джерела покриття можуть бути власними чи позиковими. Потреба в матеріальних ресурсах планується за всією номенклатурою матеріалів у вартісному й натуральному вираженні. Обсяги та терміни постачань матеріалів на підприємство зумовлюються режимом їх вироб­ничого споживання, створенням і підтримкою необхідного рівня виробничих запасів.

Обсяг необхідних матеріальних ресурсів складається з потреби в матеріалах, необхідних для впровадження нової техніки, для виготовлення оснащення та інструменту, на експлуатаційні й технологічні втрати, на створення необхідного заділу незавершеного виробництва та на формування перехідних запасів. Фактори, що впливають на визначення потреби в матеріальних ресурсах, подано в табл. 6.1.

Таблиця 6.1

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ
В МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСАХ

Потреба в матеріальних ресурсах визначається на основі балан­су МТЗ підприємства з урахуванням залишків і внутрішніх джерел забезпечення.

Основні дані для визначення потреби — це узгоджені з попитом пропозиції підприємства щодо виробництва товарів і послуг та норм витрат на їх виготовлення.

У розрахунках необхідно диференціювати потребу підприєм-
ства за основними напрямами витрат, беручи до уваги їхнє значення та переважання питомої ваги в загальному обсязі потреби підприємства.

Потребу в МТР розраховують різними методами, серед яких найширше застосовують метод прямого розрахунку (детермінований), що ґрунтується на прогресивних нормах витрат матеріалів та планах випуску продукції. До методів прямого розрахунку відносять подетальний, на виробничу одиницю, за аналогами, за типовими представниками, рецептурний та ін.

За подетального методу потребу в матеріалах визначають як добуток норми витрат на деталь і кількість запланованих до виробництва деталей.

Потрібно звернути увагу на те, що потреба на основне виробництво полягає насамперед у потребі у виробництві готової продукції. Нехай Пі — потреба в і-х матеріальних ресурсах для виконання виробничої програми підприємства. Тоді

            (6.1)

де n — кількість видів виробів, на які розраховують матеріал і-го найменування; Aj — виробнича програма з виробництва j-ї продук­ції, шт. (м, м2 і т. ін.); НВіj — норма витрат і-го матеріалу на вироб­ництво одиниці j-ї продукції.

Цей метод можна також використати для розрахунку потреби в матеріалах на одиницю продукції або її частину — вузол, деталь тощо. Необхідність у таких розрахунках постає в разі масового та серійного виробництва.

За багатономенклатурного виробництва (електротехнічне, під­шипникове, інструментальне тощо) потреба у виконанні виробничої програми може визначатися за типовим представником, за який беруть одиницю продукції, що з найбільшою точністю віддзерка­лює середню витрату матеріалів на дану групу (партію продукції). Розрахунок потреби в матеріалі (Пм) виконують за формулою:

            (6.2)

де НВтп — норма витрат на типовий представник; А — програма випуску всіх виробів даної групи.

За відсутності норм потреба в матеріалах на плановий період може бути знайдена методом динамічних коефіцієнтів, тобто виходячи з фактичних витрат за минулий період та індексів програми виробництва та норм витрат матеріалів за формулою

            (6.3)

де ВМф — фактичні витрати певного матеріалу минулого періоду; Іа — індекс програми виробництва; Ін — індекс норм витрат матеріалів.

У таких галузях, як металургійна, харчова, виробництво будівель­них матеріалів, скляна для визначення потреби в матеріальних
ресурсах використовують метод рецептурного складу. Спочатку розраховують обсяг придатної продукції, необхідної для виконання виробничої програми, ливарні заготовки, скломасу за формулою

            (6.4)

де Ппр — продукція, придатна для оброблення; ВЧj — чорнова вага j-го виробу (деталь); Аj — програма виробництва j-х виробів.

Потребу в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначають на підставі рецептури, що зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції й обчислюється так:

            (6.5)

де Кі — компонент; ПВк — питома вага конкретного компонента в шихті, %; Ппл — плановий вихід придатної продукції, %.

Потрібну кількість палива на технологічні та енергетичні цілі знаходять прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлено на одиницю продукції або робіт:

            (6.6)

де Рі — потреба в і-му виді палива в натуральних одиницях;
Аj — план виробництва j-ї продукції; НВуп — норма витрат умов­ного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продук­ції); КЕ — калорійний еквівалент і-го палива.

У темі 9 наведено методику визначення потреби в різних енер­гетичних ресурсах.

Під час освоєння випуску нових видів виробів потребу в матеріалах розраховують за аналогами. У цих випадках використовують норми витрат матеріалів на аналогічні вироби.

Потребу в ресурсах для створення запасу незавершеного виробництва (Пнзв) обчислюють за формулою:

            (6.7)

де , — обсяг незавершеного виробництва по j-му виду продукції, у який входить і-й ресурс на кінець і початок планового періоду, натур. од.

Потребу в комплектуючих матеріалах, які потрібні для випуску продукції й не виробляються підприємством, визначають згідно зі специфікаціями конструкторсько-технологічної документації.

Потребу в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини тощо) розраховують за нормами витрат на одиницю продукції, вид робіт.

В остаточному вигляді план забезпечення — це розгорнутий баланс, який відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямами споживання та джерелами її покриття, з урахуванням наявних запасів на складах. Баланс розробляють як у натуральному, так і грошовому вираженні.

Баланс МТЗ підприємства охоплює потребу в матеріалах:

на виробництво продукції Рп;

упровадження нової техніки Рн.т;

ремонтно-експлуатаційні потреби Рр.-е;

утворення залишків незавершеного виробництва Рнзв;

утворення перехідних запасів Рз.

Джерелами покриття цієї потреби можуть бути:

очікувані залишки на початок планового періоду Зо;

матеріали в незавершеному виробництві на початок планового періоду Знзв;

мобілізація внутрішніх ресурсів Мвн;

придбання і завезення матеріалів зі сторони Зс.

Отже, матеріальний баланс можна подати в такому вигляді:

            (6.8)

Наведений баланс МТЗ слугує інструментом логістичного управ­ління рухом матеріальних ресурсів на промислових підприємствах.