8.3. Планування чисельності персоналу

Завданням планування чисельності персоналу є визначення потреби у всіх категоріях працівників, потрібних для забезпечення безперебійного виробничого процесу й виконання виробничих планів. При цьому треба забезпечити раціональне використання трудових ресурсів, оптимальне співвідношення різних категорій персоналу. Для цього розрахунки необхідно здійснювати за категоріями персоналу.

Усіх працівників підприємства розподіляють на дві групи:

персонал основної діяльності (промислово-виробничий пер­сонал);

персонал неосновної діяльності (непромислових організацій, які перебувають на балансі підприємства).

Такий розподіл викликається потребою розрахунків показників заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (для визначення продуктивності праці враховують тільки чисельність промислово-виробни­чого персоналу).

Загальну планову чисельність працівників визначають як суму чисельності промислово-виробничого персоналу й персоналу, зайнятого у непромислових господарствах та організаціях підприємства.

Під час планування чисельності працівників підприємства розрізняють явочну, облікову та середньооблікову чисельність.

Явочну чисельність — кількість робітників, які повинні для забезпечення нормального процесу виробництва щодня перебу­вати на робочих місцях — визначають під час планування робітників.

Облікова чисельність охоплює загальну кількість усіх працівників підприємства (постійних, сезонних, тимчасових), у тому числі фактично працюючих працівників, які перебувають у відрядженні, у відпустках, хворіють, виконують державні обов’язки, відсутні на роботі з дозволу адміністрації тощо.

Під час планування чисельність визначають як середньооблікову. Її розраховують діленням суми облікової чисельності за всі календарні дні періоду на кількість календарних днів у періоді.

Для приведення явочної чисельності (Чя) до середньооблікової (Чсо) у планових розрахунках використовують коефіцієнт облікового складу (Кос):

Чсо = Чя Кос, (8.25)

            (8.26)

де Дн — номінальний фонд робочого часу в плановому періоді, дні; Дп — кількість робочих днів одного робітника в тому самому періоді, що планується, дні.

Плануванню персоналу передують оцінювання й аналіз наявного персоналу на початок планового періоду. Треба з’ясувати по кож­ному структурному підрозділу й по підприємству в цілому чисель­ність промислово-виробничого персоналу; чисельність робітників та їхню питому вагу в чисельності промислово-виробничого персоналу; наявність робітників за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.

Важливим показником використання робочої сили є нормування
робочого часу визначенням планового бюджету робочого часу одного середньооблікового працівника (робітника). Його розрахову­ють так: складають звітний бюджет, проводять його аналіз, розробляють заходи щодо скорочення втрат робочого часу й визначають плановий бюджет робочого часу одного працівника (робітника).

Бюджет складають щодо підприємства, підрозділів, дільниць, які мають однаковий режим роботи й ту саму тривалість відпусток.

Бюджет розраховують у три етапи:

обчислення середньої кількості робочих днів;

визначення середньої тривалості робочого дня;

розрахунок корисного (ефективного) фонду робочого часу в годинах.

Визначення середньої кількості робочих днів охоплює розрахунки: а) кількості календарних робочих днів у плановому періоді; б) кількості календарних робочих днів (номінальний фонд робочого часу); в) кількості робочих днів (різниця між календарним фондом і кількістю невиходів на роботу).

До планових невиходів належать невиходи на роботу у зв’язку з черговими й додатковими відпустками, відпустками у зв’язку з пологами, невиходи у зв’язку з виконанням державних і громадських обов’язків, хворобою.

Середню тривалість чергових і додаткових відпусток визначають як середньозважену на підставі співвідношення чисельнос­ті працівників з різною тривалістю відпусток.

Відпустки у зв’язку з пологами планують на підставі даних базового періоду з урахуванням зміни питомої ваги жінок у чисель­ності персоналу на підприємстві.

Невиходи, пов’язані з виконанням державних і громадських обов’язків, визначають на підставі даних базового періоду з урахуванням масово-політичних заходів, що плануються.

Невиходи у зв’язку з хворобами визначають на підставі звітних даних з урахуванням можливого їх скорочення завдяки поліпшенню санітарно-гігієнічних умов і проведенню заходів з техніки безпеки й охорони праці.

Середню тривалість робочого дня обчислюють так: розраховують номінальну тривалість робочого дня як середньозважену на підставі співвідношення чисельності працівників з різною тривалістю робочого дня, установленою законом. Номінальну тривалість робочого дня коригують на скорочення робочого дня в передсвяткові дні, які не збігаються з вихідними днями, скорочення робочого дня для підлітків, жінок, які годують немовлят, для зайнятих у шкідливих умовах і на важких роботах.

Корисний (ефективний) фонд робочого часу середньооблікового працівника визначають множенням кількості робочих днів на середню тривалість робочого дня (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

БЮДЖЕТ РОБОЧОГО ЧАСУ СЕРЕДНЬООБЛІКОВОГО
ПРАЦІВНИКА НА 200__ р.

У процесі аналізу персоналу треба оцінити використання його в часі в цілому на підприємстві, за підрозділами й категоріями; порівняти кількість відпрацьованих днів на одного працівника, робітника й за категоріями — за планом і фактично; проаналізувати втрати робочих днів у зв’язку з невиходами на роботу й за причинами.

Чисельність персоналу в перспективному плані можна визначити, використовуючи метод екстраполяції, тобто «від досягнутого», коригуючи тенденцію зміни показників. Точність розрахун­ку залежить від досвіду плановика.

Більш точним є збільшений метод планування чисельності робітників коригуванням базової чисельності. Його доцільно застосовувати на підприємствах з однорідним виробництвом (легка, харчова, добувна промисловість). Цим методом можна визначити планову чисельність працівників на підприємстві в цілому, у різних структурних підрозділах і різних категорій працівників. Метод потребує незначного обсягу інформації та нетрудомісткий.

Планову середньооблікову чисельність промислово-виробни­чого персоналу на підприємстві (Чп) визначають за формулою

            (8.27)

де Чб — базова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб; Ко — зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %;
Є — планована економія чисельності працівників за факторами, осіб.

Чисельність працівників за категоріями (Чі) визначають на підставі питомої ваги кожної категорії в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (Чп):

            (8.28)

де Уі — питома вага і-ї категорії персоналу в чисельності промис-
лово-виробничого персоналу в базовому періоді, %; Єі — зміна чисе-
льності і-ї категорії персоналу, яка розрахована на підставі техніко-
економічних чинників підвищення продуктивності праці, осіб.

Чисельність працівників непромислового персоналу плану­ють окремо, по кожному виду діяльності з урахуванням її особли­востей, незалежно від чисельності промислово-виробничого
персоналу.

На підприємствах, де в планових розрахунках використовують показник продуктивності праці (виробіток продукції на одного працівника промислово-виробничого персоналу) планову чисель­ність (Ч) визначають так:

            (8.29)

де ОВ — плановий обсяг випуску нормативно-чистої, товарної (валової) продукції, грн; В — плановий виробіток цієї самої продукції на одного працівника промислово-виробничого персо­налу, грн.

Загальну чисельність промислово-виробничого персоналу в поточному плануванні доцільно визначити диференційованим методом: розрахунок окремих категорій персоналу з подальшим підсумовуванням. Тільки докладні розрахунки, які враховують особливості праці та виробництва, дають змогу точно визначити чисельність працівників кожної категорії.

Чисельність робітників визначають за трудомісткістю робіт, нормами виробітку, робочими місцями на підставі норм обслуговування.

Для розрахунку планової чисельності робітників-відрядників треба визначити загальну нормативну трудомісткість виробничої програми, яка складається з трудомісткості виробничої програми та трудомісткості зміни залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду.

Трудомісткість виробничої програми (Трвп) розраховують таким методом:

            (8.30)

де n — номенклатура видів продукції; Трі — планові норми часу і-ї одиниці продукції, нормо-год; ОВі — планова кількість продук­ції і-го виду.

Спочатку розраховують трудомісткість порівнюваної продук­ції з урахуванням її зниження в плановому періоді у зв’язку з переглядом норм часу за планом підвищення ефективності вироб­ництва.

Потім визначають нормативну трудомісткість на нові вироби. Якщо норми часу на неї ще не розраховано, можна виходити з питомих затрат часу (трудомісткості) на 1000 грн подібної продукції з урахуванням зниження затрат часу у зв’язку з виконанням заходів за планом підвищення ефективності виробництва.

Трудомісткість зміни залишків незавершеного виробництва (Трнзв) визначають за формулою:

            (8.31)

де ∆НЗВ — зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, грн; Тр1000 — питома трудомісткість 1000 грн продукції в базовому періоді, нормо-год; Кзн — коефіцієнт зниження трудомісткості в плановому періоді за рахунок заходів плану підвищення ефективності виробництва.

Загальну чисельність основних робітників-відрядників (Ч) визначають так:

            (8.32)

де Тр — загальна планова нормативна трудомісткість вироб­ничої програми, нормо-год; Ф — плановий корисний фонд робо­чого часу одного робітника, год; Кв.н — плановий коефіцієнт виконання норм.

Аналогічно можна визначити чисельність основних робітників за професіями та кваліфікацією, а також допоміжних робітників, зайнятих на нормованих роботах. Для цього використовують нор­мативну трудомісткість робіт за професіями й розрядами, диференційовані планові коефіцієнти виконання норм за розрядами й фонди корисного робочого часу робітників окремих професій.

У масовому типі виробництва середньооблікову чисельність основних виробничих робітників (Ч) можна розрахувати за нормами виробітку:

            (8.33)

де ОП — обсяг робіт; В — планова норма виробітку за годину; Ф — плановий фонд робочого часу одного робітника, год; Кв.н — плановий коефіцієнт виконання норм.

Середньооблікову чисельність робітників, які зайняті на роботах, де застосовують норми обслуговування (апаратурні, допоміжні) (Ч), визначають за формулою

            (8.34)

де Ц — кількість об’єктів обслуговування, одиниць; Зм — кількість змін роботи; НО — норма обслуговування (кількість об’єктів на одного робітника).

Середньооблікову чисельність робітників на роботах, для яких не можна встановити ані обсяг робіт, ані норми обслуговування (Ч), визначають за робочими місцями:

            (8.35)

Середньооблікову річна чисельність учнів (Ч) розраховують виходячи з їх потреби за окремими професіями й терміну навчання:

            (8.36)

де Чу — загальна чисельність учнів, яких планується навчити в плановому періоді, осіб;  — середній термін навчання учня даної професії, місяці.

Середньооблікову чисельність працівників апарату управління в цілому та за окремими категоріями, якщо є відповідні дані (тру­домісткість робіт, норми обслуговування), розраховують аналогіч­но розглянутим методам.

За відсутності таких даних використовують нормативи чисель­ності цих категорій, установлені методами математичної статистики залежно від певних чинників (Ч). Наприклад:

            (8.37)

де Ч — норматив чисельності працівників по категорії, осіб; К — постійний коефіцієнт, який пов’язує зв’язок нормативу з чисельним значенням чинника; а1, а2, а3 — показники ступеня за чисель­них значень чинників; х1, х2, х3 — чисельні значення чинників.

Приклад. Для розрахунку чисельності працівників, які займаються керівництвом основним виробництвом:

х1 — чисельність технологічних робітників основного виробництва;

х2 — кількість самостійних структурних підрозділів;

х3 — коефіцієнт механізації виробничих процесів.

Чисельність працівників охорони визначають за кількістю пос­тів і режимом роботи.

У процесі розрахунку чисельності персоналу важливо визначити додаткову потребу (надлишок) у працівниках різних категорій (∆Ч). Вона складається з приросту чисельності у зв’язку з розширенням виробництва, а також можливого планового прибутку у зв’язку з призовом на службу до Збройних Сил, виходом на пенсію тощо.

            (8.38)

де Чк, Чп — облікова чисельність працівників на кінець і початок планового періоду, осіб; Ч — середньооблікова чисельність працівників у плановому періоді, осіб; г — планові втрати працівників (вихід на пенсію, призов до Збройних Сил і т. ін.), %.

Одночасно з розрахунком додаткової потреби в персоналі визначають джерела її забезпечення, які можуть бути зовнішніми та внутрішніми.

Результати розрахунків потреби підприємства в персоналі відображають у «Плані чисельності персоналу» (табл. 8.3).

Таблиця 8.3

ПЛАН ЧИСЕЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ НА 200__ р.

На підставі плану потреби в персоналі складають «План підготовки і підвищення кваліфікації працівників» (табл. 8.4).

Таблиця 8.4

ПЛАН ПІДГОТОВКИ І ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
ПРАЦІВНИКІВ НА 200__ р.

Завданням планування чисельності персоналу є визначення потреби у всіх категоріях працівників, потрібних для забезпечення безперебійного виробничого процесу й виконання виробничих планів. При цьому треба забезпечити раціональне використання трудових ресурсів, оптимальне співвідношення різних категорій персоналу. Для цього розрахунки необхідно здійснювати за категоріями персоналу.

Усіх працівників підприємства розподіляють на дві групи:

персонал основної діяльності (промислово-виробничий пер­сонал);

персонал неосновної діяльності (непромислових організацій, які перебувають на балансі підприємства).

Такий розподіл викликається потребою розрахунків показників заробітної плати, узгодження трудових показників з вимірниками результатів виробничої діяльності (для визначення продуктивності праці враховують тільки чисельність промислово-виробни­чого персоналу).

Загальну планову чисельність працівників визначають як суму чисельності промислово-виробничого персоналу й персоналу, зайнятого у непромислових господарствах та організаціях підприємства.

Під час планування чисельності працівників підприємства розрізняють явочну, облікову та середньооблікову чисельність.

Явочну чисельність — кількість робітників, які повинні для забезпечення нормального процесу виробництва щодня перебу­вати на робочих місцях — визначають під час планування робітників.

Облікова чисельність охоплює загальну кількість усіх працівників підприємства (постійних, сезонних, тимчасових), у тому числі фактично працюючих працівників, які перебувають у відрядженні, у відпустках, хворіють, виконують державні обов’язки, відсутні на роботі з дозволу адміністрації тощо.

Під час планування чисельність визначають як середньооблікову. Її розраховують діленням суми облікової чисельності за всі календарні дні періоду на кількість календарних днів у періоді.

Для приведення явочної чисельності (Чя) до середньооблікової (Чсо) у планових розрахунках використовують коефіцієнт облікового складу (Кос):

Чсо = Чя Кос, (8.25)

            (8.26)

де Дн — номінальний фонд робочого часу в плановому періоді, дні; Дп — кількість робочих днів одного робітника в тому самому періоді, що планується, дні.

Плануванню персоналу передують оцінювання й аналіз наявного персоналу на початок планового періоду. Треба з’ясувати по кож­ному структурному підрозділу й по підприємству в цілому чисель­ність промислово-виробничого персоналу; чисельність робітників та їхню питому вагу в чисельності промислово-виробничого персоналу; наявність робітників за професіями, спеціальностями та кваліфікацією.

Важливим показником використання робочої сили є нормування
робочого часу визначенням планового бюджету робочого часу одного середньооблікового працівника (робітника). Його розрахову­ють так: складають звітний бюджет, проводять його аналіз, розробляють заходи щодо скорочення втрат робочого часу й визначають плановий бюджет робочого часу одного працівника (робітника).

Бюджет складають щодо підприємства, підрозділів, дільниць, які мають однаковий режим роботи й ту саму тривалість відпусток.

Бюджет розраховують у три етапи:

обчислення середньої кількості робочих днів;

визначення середньої тривалості робочого дня;

розрахунок корисного (ефективного) фонду робочого часу в годинах.

Визначення середньої кількості робочих днів охоплює розрахунки: а) кількості календарних робочих днів у плановому періоді; б) кількості календарних робочих днів (номінальний фонд робочого часу); в) кількості робочих днів (різниця між календарним фондом і кількістю невиходів на роботу).

До планових невиходів належать невиходи на роботу у зв’язку з черговими й додатковими відпустками, відпустками у зв’язку з пологами, невиходи у зв’язку з виконанням державних і громадських обов’язків, хворобою.

Середню тривалість чергових і додаткових відпусток визначають як середньозважену на підставі співвідношення чисельнос­ті працівників з різною тривалістю відпусток.

Відпустки у зв’язку з пологами планують на підставі даних базового періоду з урахуванням зміни питомої ваги жінок у чисель­ності персоналу на підприємстві.

Невиходи, пов’язані з виконанням державних і громадських обов’язків, визначають на підставі даних базового періоду з урахуванням масово-політичних заходів, що плануються.

Невиходи у зв’язку з хворобами визначають на підставі звітних даних з урахуванням можливого їх скорочення завдяки поліпшенню санітарно-гігієнічних умов і проведенню заходів з техніки безпеки й охорони праці.

Середню тривалість робочого дня обчислюють так: розраховують номінальну тривалість робочого дня як середньозважену на підставі співвідношення чисельності працівників з різною тривалістю робочого дня, установленою законом. Номінальну тривалість робочого дня коригують на скорочення робочого дня в передсвяткові дні, які не збігаються з вихідними днями, скорочення робочого дня для підлітків, жінок, які годують немовлят, для зайнятих у шкідливих умовах і на важких роботах.

Корисний (ефективний) фонд робочого часу середньооблікового працівника визначають множенням кількості робочих днів на середню тривалість робочого дня (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

БЮДЖЕТ РОБОЧОГО ЧАСУ СЕРЕДНЬООБЛІКОВОГО
ПРАЦІВНИКА НА 200__ р.

У процесі аналізу персоналу треба оцінити використання його в часі в цілому на підприємстві, за підрозділами й категоріями; порівняти кількість відпрацьованих днів на одного працівника, робітника й за категоріями — за планом і фактично; проаналізувати втрати робочих днів у зв’язку з невиходами на роботу й за причинами.

Чисельність персоналу в перспективному плані можна визначити, використовуючи метод екстраполяції, тобто «від досягнутого», коригуючи тенденцію зміни показників. Точність розрахун­ку залежить від досвіду плановика.

Більш точним є збільшений метод планування чисельності робітників коригуванням базової чисельності. Його доцільно застосовувати на підприємствах з однорідним виробництвом (легка, харчова, добувна промисловість). Цим методом можна визначити планову чисельність працівників на підприємстві в цілому, у різних структурних підрозділах і різних категорій працівників. Метод потребує незначного обсягу інформації та нетрудомісткий.

Планову середньооблікову чисельність промислово-виробни­чого персоналу на підприємстві (Чп) визначають за формулою

            (8.27)

де Чб — базова чисельність промислово-виробничого персоналу, осіб; Ко — зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %;
Є — планована економія чисельності працівників за факторами, осіб.

Чисельність працівників за категоріями (Чі) визначають на підставі питомої ваги кожної категорії в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (Чп):

            (8.28)

де Уі — питома вага і-ї категорії персоналу в чисельності промис-
лово-виробничого персоналу в базовому періоді, %; Єі — зміна чисе-
льності і-ї категорії персоналу, яка розрахована на підставі техніко-
економічних чинників підвищення продуктивності праці, осіб.

Чисельність працівників непромислового персоналу плану­ють окремо, по кожному виду діяльності з урахуванням її особли­востей, незалежно від чисельності промислово-виробничого
персоналу.

На підприємствах, де в планових розрахунках використовують показник продуктивності праці (виробіток продукції на одного працівника промислово-виробничого персоналу) планову чисель­ність (Ч) визначають так:

            (8.29)

де ОВ — плановий обсяг випуску нормативно-чистої, товарної (валової) продукції, грн; В — плановий виробіток цієї самої продукції на одного працівника промислово-виробничого персо­налу, грн.

Загальну чисельність промислово-виробничого персоналу в поточному плануванні доцільно визначити диференційованим методом: розрахунок окремих категорій персоналу з подальшим підсумовуванням. Тільки докладні розрахунки, які враховують особливості праці та виробництва, дають змогу точно визначити чисельність працівників кожної категорії.

Чисельність робітників визначають за трудомісткістю робіт, нормами виробітку, робочими місцями на підставі норм обслуговування.

Для розрахунку планової чисельності робітників-відрядників треба визначити загальну нормативну трудомісткість виробничої програми, яка складається з трудомісткості виробничої програми та трудомісткості зміни залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду.

Трудомісткість виробничої програми (Трвп) розраховують таким методом:

            (8.30)

де n — номенклатура видів продукції; Трі — планові норми часу і-ї одиниці продукції, нормо-год; ОВі — планова кількість продук­ції і-го виду.

Спочатку розраховують трудомісткість порівнюваної продук­ції з урахуванням її зниження в плановому періоді у зв’язку з переглядом норм часу за планом підвищення ефективності вироб­ництва.

Потім визначають нормативну трудомісткість на нові вироби. Якщо норми часу на неї ще не розраховано, можна виходити з питомих затрат часу (трудомісткості) на 1000 грн подібної продукції з урахуванням зниження затрат часу у зв’язку з виконанням заходів за планом підвищення ефективності виробництва.

Трудомісткість зміни залишків незавершеного виробництва (Трнзв) визначають за формулою:

            (8.31)

де ∆НЗВ — зміна залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, грн; Тр1000 — питома трудомісткість 1000 грн продукції в базовому періоді, нормо-год; Кзн — коефіцієнт зниження трудомісткості в плановому періоді за рахунок заходів плану підвищення ефективності виробництва.

Загальну чисельність основних робітників-відрядників (Ч) визначають так:

            (8.32)

де Тр — загальна планова нормативна трудомісткість вироб­ничої програми, нормо-год; Ф — плановий корисний фонд робо­чого часу одного робітника, год; Кв.н — плановий коефіцієнт виконання норм.

Аналогічно можна визначити чисельність основних робітників за професіями та кваліфікацією, а також допоміжних робітників, зайнятих на нормованих роботах. Для цього використовують нор­мативну трудомісткість робіт за професіями й розрядами, диференційовані планові коефіцієнти виконання норм за розрядами й фонди корисного робочого часу робітників окремих професій.

У масовому типі виробництва середньооблікову чисельність основних виробничих робітників (Ч) можна розрахувати за нормами виробітку:

            (8.33)

де ОП — обсяг робіт; В — планова норма виробітку за годину; Ф — плановий фонд робочого часу одного робітника, год; Кв.н — плановий коефіцієнт виконання норм.

Середньооблікову чисельність робітників, які зайняті на роботах, де застосовують норми обслуговування (апаратурні, допоміжні) (Ч), визначають за формулою

            (8.34)

де Ц — кількість об’єктів обслуговування, одиниць; Зм — кількість змін роботи; НО — норма обслуговування (кількість об’єктів на одного робітника).

Середньооблікову чисельність робітників на роботах, для яких не можна встановити ані обсяг робіт, ані норми обслуговування (Ч), визначають за робочими місцями:

            (8.35)

Середньооблікову річна чисельність учнів (Ч) розраховують виходячи з їх потреби за окремими професіями й терміну навчання:

            (8.36)

де Чу — загальна чисельність учнів, яких планується навчити в плановому періоді, осіб;  — середній термін навчання учня даної професії, місяці.

Середньооблікову чисельність працівників апарату управління в цілому та за окремими категоріями, якщо є відповідні дані (тру­домісткість робіт, норми обслуговування), розраховують аналогіч­но розглянутим методам.

За відсутності таких даних використовують нормативи чисель­ності цих категорій, установлені методами математичної статистики залежно від певних чинників (Ч). Наприклад:

            (8.37)

де Ч — норматив чисельності працівників по категорії, осіб; К — постійний коефіцієнт, який пов’язує зв’язок нормативу з чисельним значенням чинника; а1, а2, а3 — показники ступеня за чисель­них значень чинників; х1, х2, х3 — чисельні значення чинників.

Приклад. Для розрахунку чисельності працівників, які займаються керівництвом основним виробництвом:

х1 — чисельність технологічних робітників основного виробництва;

х2 — кількість самостійних структурних підрозділів;

х3 — коефіцієнт механізації виробничих процесів.

Чисельність працівників охорони визначають за кількістю пос­тів і режимом роботи.

У процесі розрахунку чисельності персоналу важливо визначити додаткову потребу (надлишок) у працівниках різних категорій (∆Ч). Вона складається з приросту чисельності у зв’язку з розширенням виробництва, а також можливого планового прибутку у зв’язку з призовом на службу до Збройних Сил, виходом на пенсію тощо.

            (8.38)

де Чк, Чп — облікова чисельність працівників на кінець і початок планового періоду, осіб; Ч — середньооблікова чисельність працівників у плановому періоді, осіб; г — планові втрати працівників (вихід на пенсію, призов до Збройних Сил і т. ін.), %.

Одночасно з розрахунком додаткової потреби в персоналі визначають джерела її забезпечення, які можуть бути зовнішніми та внутрішніми.

Результати розрахунків потреби підприємства в персоналі відображають у «Плані чисельності персоналу» (табл. 8.3).

Таблиця 8.3

ПЛАН ЧИСЕЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ НА 200__ р.

На підставі плану потреби в персоналі складають «План підготовки і підвищення кваліфікації працівників» (табл. 8.4).

Таблиця 8.4

ПЛАН ПІДГОТОВКИ І ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
ПРАЦІВНИКІВ НА 200__ р.