9.4. Планування діяльності енергетичного господарства

Виробничу програму енергетичного цеху підприємства формують згідно з його потребами та нормативною базою, що є основою для планування діяльності енергетичних цехів.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика, економісти цехів.

Основними розділами плану є:

виробнича програма;

чисельність і заробітна плата;

собівартість.

Виробничу програму енергетичного цеху складають у натураль­ному та вартісному вираженні.

Завдання в натуральних показниках охоплює такі види робіт:

виробництво та розподіл електричної енергії (в умовах децентралізованої системи електропостачання); виробництво та розподіл теплової енергії, пари, стисненого повітря, кисню, вуглекислоти та інших видів енергії, забезпечення водою для господарських потреб та обігу;

усі види планових ремонтів та міжремонтне обслуговування енергетичного обладнання; виготовлення запасних частин для енергетичного обладнання; монтаж (демонтаж) енергетичного устаткування;

інші види послуг.

Виробничу програму в натуральному вираженні визначає відділ головного енергетика згідно з паливно-енергетичним балансом підприємства.

Обсяги виробництва цеху у вартісному вираженні визначають за планово-розрахунковими цінами, які встановлюють на підставі калькулювання планової собівартості одиниці послуг.

Зважаючи на те, що кожне підприємство використовує енергетичні ресурси як власного виробництва, так і отримані іззовні, та витрачає на це значні кошти, варто розглянути систему енерго­забезпечення, тобто визначення потреби в енергетичних ресурсах; методику складання енергетичних балансів; систему планування енергетичних цехів.

З’ясовуючи потребу в енергії та паливі, потрібно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби (опалення, вентиляцію тощо), організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Визначення потреби промислового підприємства в енергоресурсах ґрунтується на використанні прогресивних норм витрат. Для визначення потреби в паливі та енергії застосовують норми питомих витрат.

Під прогресивною питомою нормою витрат енергії та палива розуміють максимально допустимі її витрати, необхідні для виготовлення одиниці продукції або виконання одиниці робіт у найбільш раціональних умовах організації виробництва й експлуатації устаткування.

Норми питомих витрат енергії поділяють на технологічні, цехові та загальнозаводські.

Технологічна норма визначає витрати енергії чи палива, вклю­чаючи витрати на здійснення технологічних операцій чи процесів, і встановлюється тільки на одиницю продукції. Цехова норма крім витрат на технологічні потреби охоплює витрати енергії на допоміжні та поточні потреби, втрати енергії в цехових мережах і перетворювальних засобах. Загальнозаводська норма визначає витрати енергії основних і допоміжних цехів, витрати енергії на підсобні потреби та власні енергопристрої, а також втрати в загальнозаводських мережах і перетворювальних засобах.

Коли підприємство виготовляє однорідну продукцію, то на її одиницю також можуть установлюватися цехові або загальнозаводські норми.

Норми визначають на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування.

Загальну потребу в енергії (Е3) визначають таким чином (одиниця вимірювання кВт/год):

            (9.11)

де Не — планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції; А — плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному вираженні; Е вл — витрати енергії та палива на власні потреби (опалення, освітлення тощо); Е ст — енергія, яку буде від­пущено стороннім споживачам; Е вт — втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховують двома способами:

1) на планову програму;

2) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується за масового та великосерійного виробництва; у цьому разі кількість необхідної електроенергії (Wтех) визначають так:

            (9.12)

де m — кількість найменувань виробів одного типорозміру; Поб — потужність, яка використовується під час оброблення одного виробу, кВт; tм — норма машинного часу на оброблення одного виробу, год; n — кількість виробів одного найменування, шт./рік;
K — коефіцієнт, який ураховує втрати електроенергії.

Необхідну кількість електроенергії  за потужністю встановленого устаткування обчислюють так:

            (9.13)

де å П — загальна потужність установленого устаткування, кВт; Фц — фонд часу роботи цеху, год/рік; К1, К2, К3, К4 — відповідно коефіцієнти використання устаткування за потужністю, у часі, машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), ураховуючи втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії, яка йде на освітлення, визначають так:

            (9.14)

де S — виробнича площа цеху, дільниці, м2; Тосв — тривалість роботи цеху з освітленням, год/рік; П осв — питома потужність освітлюва­них точок (25 Вт/м2); К — коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Варто звернути увагу на те, що планування загальної потреби та виробництва енергії відбувається за допомогою побудови енер­гетичних балансів — системи взаємозв’язаних показників вироб­ництва, отримання й розподілу різних видів енергії та палива. Складаючи енергобаланс, водночас вирішують такі питання: енер­гозабезпечення та енерговикористання; обґрунтування раціональ­них схем енергозабезпечення; поліпшення режимів роботи тех-нологічного та енергетичного устаткування; визначення та оцінювання надлишкових втрат енергії, реалізація економії енергії, включаючи вторинні енергоресурси.

Енергетичні баланси підприємств можуть бути класифіковані за призначенням, видами енергоносіїв, масштабами завдань, що вирішу­ються цими балансами, характером цільового використання енергії.

На відміну від фактичних енергобалансів, що показують досяг­нутий рівень енерговикористання, нормативні віддзеркалюють потенційно можливий рівень використання енергії. Тому нормативні енергобаланси має бути покладено в основу як під час визначення першочергових заходів, спрямованих на економію енер­гії та палива, так і в процесі розроблення перспективного енерго­балансу підприємства, котрий має охопити всі види енергії (елек­тричної, теплової, хімічної, механічної) та енергоносіїв (паливо, пара, гаряча вода, стиснене повітря, конденсат, кисень тощо).

Баланси, що складаються для окремих видів енергії та парамет­рів енергоносіїв, називають частинними.

Зміст і форми побудови енергобалансів підприємств мають задовольняти такі вимоги:

а) інформація, подана в балансі, має відображатись у формі, яка дає змогу скласти уявлення про ефективність використання енергії на підприємстві в цілому;

б) для аналізу цільового використання енергії потрібно розріз­няти витрати енергії на двигуні (силові), технологічні, господарсько-побутові (освітлення, опалення, вентиляція, гаряче водопостачання) потреби;

в) для контролю енерговикористання цехів, дільниць, енергозасобів баланси енергії необхідно будувати у виробничо-терито­ріальному аспекті, з відокремленням витрат за цехами та засобами;

г)         баланси мають віддзеркалювати внутрішній обіг енергії в енергоносіях різного виду та параметрів, бути пов’язаними з матеріальними балансами відповідних енергоносіїв;

ґ)         для оцінювання рівня енерговикористання в балансах має бути відображено як досягнутий, так і передовий рівень енерговикористання.

Перші три вимоги до балансів диктують необхідність їх вертикальної побудови, тобто за виробничими дільницями, та за напря­мами використання; останні дві — горизонтальної, тобто за еконо­мічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначен­ням корисної енергії та витрат за місцем їх виникнення та видами.

Задовольнити всі зазначені щойно вимоги до балансів в одній формі майже неможливо, тому ці вимоги визначають диференційовано, складаючи баланси у двох формах: вертикальній і горизонтальній. Вертикальну форму енергобалансу називають робочою, а горизонтальну — аналітичною, або синтезованою. Черговість розроблення енергетичних балансів залежить від рівня дослід­ження об’єкта в ієрархічній системі управління виробництвом. На машинобудівному підприємстві в загальному вигляді можна встановити шість таких рівнів: І — підприємство; II — виробництво чи корпус; III — цех; IV — дільниця чи технологічна лінія; V — групи устаткування; VI — агрегат чи верстат.

Від рівня балансів залежить повнота та деталізація їх розроблення. Баланси розробляють послідовно — від VI до І рівня.

На І рівні складають загальний баланс енергоспоживання підприємством усіх видів енергоресурсів. Приклад робочого електро­балансу машинобудівного заводу наведено в табл. 9.4.

Потрібно мати на увазі, що план енергоспоживання підприємства — це витратна частина енергобалансу, яка забезпечує виконання підприємством виробничої програми та водночас є виробничою програмою енергетичних цехів.

До цієї частини балансу належать такі розрахунки:

а) потреби основного та допоміжного виробництва у всіх видах енергії та палива;

б) нормативні втрати енергії та палива в енергетичних мережах, перетворювальних засобах і виробничому устаткуванні;

в) максимальні енергетичні навантаження протягом планового періоду з урахуванням споживання енергії;

г) планові середньодобові, місячні, квартальні та річні графіки навантаження.

Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складають кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначають за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — з урахуванням і непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її перероблення.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж включають у собівартість відповідного виду енергії.

Калькуляційні одиниці продукції енергетичних цехів такі: для електричної енергії — 1000 кВт/год; тепла та пари — 1 Дж (або 1 т пари); стисненого повітря — 1000 м3; води — 1000 м3; карбіду кальцію — 1 т.

Таблиця 9.4

ПРИКЛАД РОБОЧОГО ЕЛЕКТРОБАЛАНСУ
МАШИНОБУДІВНОГО ЗАВОДУ

Необхідно звернути увагу на те, що технологічні особливості енергетичного виробництва, і насамперед високий рівень автоматизації процесів, визначають характер планування та нормування праці робітників, оплату їхньої праці.

Чисельність робітників, яких поділяють на експлуатаційників та ремонтників, визначають здебільшого за нормативами обслуговування.

Виробничу програму енергетичного цеху підприємства формують згідно з його потребами та нормативною базою, що є основою для планування діяльності енергетичних цехів.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика, економісти цехів.

Основними розділами плану є:

виробнича програма;

чисельність і заробітна плата;

собівартість.

Виробничу програму енергетичного цеху складають у натураль­ному та вартісному вираженні.

Завдання в натуральних показниках охоплює такі види робіт:

виробництво та розподіл електричної енергії (в умовах децентралізованої системи електропостачання); виробництво та розподіл теплової енергії, пари, стисненого повітря, кисню, вуглекислоти та інших видів енергії, забезпечення водою для господарських потреб та обігу;

усі види планових ремонтів та міжремонтне обслуговування енергетичного обладнання; виготовлення запасних частин для енергетичного обладнання; монтаж (демонтаж) енергетичного устаткування;

інші види послуг.

Виробничу програму в натуральному вираженні визначає відділ головного енергетика згідно з паливно-енергетичним балансом підприємства.

Обсяги виробництва цеху у вартісному вираженні визначають за планово-розрахунковими цінами, які встановлюють на підставі калькулювання планової собівартості одиниці послуг.

Зважаючи на те, що кожне підприємство використовує енергетичні ресурси як власного виробництва, так і отримані іззовні, та витрачає на це значні кошти, варто розглянути систему енерго­забезпечення, тобто визначення потреби в енергетичних ресурсах; методику складання енергетичних балансів; систему планування енергетичних цехів.

З’ясовуючи потребу в енергії та паливі, потрібно враховувати виробничу програму на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби (опалення, вентиляцію тощо), організаційно-технічні заходи підприємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

Визначення потреби промислового підприємства в енергоресурсах ґрунтується на використанні прогресивних норм витрат. Для визначення потреби в паливі та енергії застосовують норми питомих витрат.

Під прогресивною питомою нормою витрат енергії та палива розуміють максимально допустимі її витрати, необхідні для виготовлення одиниці продукції або виконання одиниці робіт у найбільш раціональних умовах організації виробництва й експлуатації устаткування.

Норми питомих витрат енергії поділяють на технологічні, цехові та загальнозаводські.

Технологічна норма визначає витрати енергії чи палива, вклю­чаючи витрати на здійснення технологічних операцій чи процесів, і встановлюється тільки на одиницю продукції. Цехова норма крім витрат на технологічні потреби охоплює витрати енергії на допоміжні та поточні потреби, втрати енергії в цехових мережах і перетворювальних засобах. Загальнозаводська норма визначає витрати енергії основних і допоміжних цехів, витрати енергії на підсобні потреби та власні енергопристрої, а також втрати в загальнозаводських мережах і перетворювальних засобах.

Коли підприємство виготовляє однорідну продукцію, то на її одиницю також можуть установлюватися цехові або загальнозаводські норми.

Норми визначають на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчення фактичної роботи устаткування.

Загальну потребу в енергії (Е3) визначають таким чином (одиниця вимірювання кВт/год):

            (9.11)

де Не — планова норма витрат палива та енергії на одиницю продукції; А — плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному вираженні; Е вл — витрати енергії та палива на власні потреби (опалення, освітлення тощо); Е ст — енергія, яку буде від­пущено стороннім споживачам; Е вт — втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховують двома способами:

1) на планову програму;

2) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується за масового та великосерійного виробництва; у цьому разі кількість необхідної електроенергії (Wтех) визначають так:

            (9.12)

де m — кількість найменувань виробів одного типорозміру; Поб — потужність, яка використовується під час оброблення одного виробу, кВт; tм — норма машинного часу на оброблення одного виробу, год; n — кількість виробів одного найменування, шт./рік;
K — коефіцієнт, який ураховує втрати електроенергії.

Необхідну кількість електроенергії  за потужністю встановленого устаткування обчислюють так:

            (9.13)

де å П — загальна потужність установленого устаткування, кВт; Фц — фонд часу роботи цеху, год/рік; К1, К2, К3, К4 — відповідно коефіцієнти використання устаткування за потужністю, у часі, машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), ураховуючи втрати енергії в мережах.

Кількість електричної енергії, яка йде на освітлення, визначають так:

            (9.14)

де S — виробнича площа цеху, дільниці, м2; Тосв — тривалість роботи цеху з освітленням, год/рік; П осв — питома потужність освітлюва­них точок (25 Вт/м2); К — коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Варто звернути увагу на те, що планування загальної потреби та виробництва енергії відбувається за допомогою побудови енер­гетичних балансів — системи взаємозв’язаних показників вироб­ництва, отримання й розподілу різних видів енергії та палива. Складаючи енергобаланс, водночас вирішують такі питання: енер­гозабезпечення та енерговикористання; обґрунтування раціональ­них схем енергозабезпечення; поліпшення режимів роботи тех-нологічного та енергетичного устаткування; визначення та оцінювання надлишкових втрат енергії, реалізація економії енергії, включаючи вторинні енергоресурси.

Енергетичні баланси підприємств можуть бути класифіковані за призначенням, видами енергоносіїв, масштабами завдань, що вирішу­ються цими балансами, характером цільового використання енергії.

На відміну від фактичних енергобалансів, що показують досяг­нутий рівень енерговикористання, нормативні віддзеркалюють потенційно можливий рівень використання енергії. Тому нормативні енергобаланси має бути покладено в основу як під час визначення першочергових заходів, спрямованих на економію енер­гії та палива, так і в процесі розроблення перспективного енерго­балансу підприємства, котрий має охопити всі види енергії (елек­тричної, теплової, хімічної, механічної) та енергоносіїв (паливо, пара, гаряча вода, стиснене повітря, конденсат, кисень тощо).

Баланси, що складаються для окремих видів енергії та парамет­рів енергоносіїв, називають частинними.

Зміст і форми побудови енергобалансів підприємств мають задовольняти такі вимоги:

а) інформація, подана в балансі, має відображатись у формі, яка дає змогу скласти уявлення про ефективність використання енергії на підприємстві в цілому;

б) для аналізу цільового використання енергії потрібно розріз­няти витрати енергії на двигуні (силові), технологічні, господарсько-побутові (освітлення, опалення, вентиляція, гаряче водопостачання) потреби;

в) для контролю енерговикористання цехів, дільниць, енергозасобів баланси енергії необхідно будувати у виробничо-терито­ріальному аспекті, з відокремленням витрат за цехами та засобами;

г)         баланси мають віддзеркалювати внутрішній обіг енергії в енергоносіях різного виду та параметрів, бути пов’язаними з матеріальними балансами відповідних енергоносіїв;

ґ)         для оцінювання рівня енерговикористання в балансах має бути відображено як досягнутий, так і передовий рівень енерговикористання.

Перші три вимоги до балансів диктують необхідність їх вертикальної побудови, тобто за виробничими дільницями, та за напря­мами використання; останні дві — горизонтальної, тобто за еконо­мічною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначен­ням корисної енергії та витрат за місцем їх виникнення та видами.

Задовольнити всі зазначені щойно вимоги до балансів в одній формі майже неможливо, тому ці вимоги визначають диференційовано, складаючи баланси у двох формах: вертикальній і горизонтальній. Вертикальну форму енергобалансу називають робочою, а горизонтальну — аналітичною, або синтезованою. Черговість розроблення енергетичних балансів залежить від рівня дослід­ження об’єкта в ієрархічній системі управління виробництвом. На машинобудівному підприємстві в загальному вигляді можна встановити шість таких рівнів: І — підприємство; II — виробництво чи корпус; III — цех; IV — дільниця чи технологічна лінія; V — групи устаткування; VI — агрегат чи верстат.

Від рівня балансів залежить повнота та деталізація їх розроблення. Баланси розробляють послідовно — від VI до І рівня.

На І рівні складають загальний баланс енергоспоживання підприємством усіх видів енергоресурсів. Приклад робочого електро­балансу машинобудівного заводу наведено в табл. 9.4.

Потрібно мати на увазі, що план енергоспоживання підприємства — це витратна частина енергобалансу, яка забезпечує виконання підприємством виробничої програми та водночас є виробничою програмою енергетичних цехів.

До цієї частини балансу належать такі розрахунки:

а) потреби основного та допоміжного виробництва у всіх видах енергії та палива;

б) нормативні втрати енергії та палива в енергетичних мережах, перетворювальних засобах і виробничому устаткуванні;

в) максимальні енергетичні навантаження протягом планового періоду з урахуванням споживання енергії;

г) планові середньодобові, місячні, квартальні та річні графіки навантаження.

Для визначення загальної суми витрат енергетичного цеху складають кошторис на виробництво (на кожний вид робіт — окремий). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначають за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — з урахуванням і непрямих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її перероблення.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж включають у собівартість відповідного виду енергії.

Калькуляційні одиниці продукції енергетичних цехів такі: для електричної енергії — 1000 кВт/год; тепла та пари — 1 Дж (або 1 т пари); стисненого повітря — 1000 м3; води — 1000 м3; карбіду кальцію — 1 т.

Таблиця 9.4

ПРИКЛАД РОБОЧОГО ЕЛЕКТРОБАЛАНСУ
МАШИНОБУДІВНОГО ЗАВОДУ

Необхідно звернути увагу на те, що технологічні особливості енергетичного виробництва, і насамперед високий рівень автоматизації процесів, визначають характер планування та нормування праці робітників, оплату їхньої праці.

Чисельність робітників, яких поділяють на експлуатаційників та ремонтників, визначають здебільшого за нормативами обслуговування.