1.3. Планувальна функція як реагування на динамічні зміни зовнішнього середовища

Сучасне підприємство, функціонуючи як відкрита сис-
тема, стає перед проблемою визначення впливу чинників зовніш-
нього середовища та адекватного впорядкування своє діяльності.
Кумулятивний ефект дії чинників проявляється передусім у таких
аспектах:

невизначеність ситуації;

непередбачуваність поведінки учасників подій;

динамічність і мінливість галузевої конкуренції.

Оскільки планування спирається на аналіз нинішньої ситуації та передбачування її розвитку в майбутньому, то така оцінка стану має бути максимально об’єктивною. Дедалі переконливішими стають доведення того, що події навколишнього світу є аморфними й потребують своєї інтерпретації. Тому основною проблемою підприєм­ства за таких обставин є конструктивне пізнання реальності.

Ступінь визначеності (невизначеності) ситуації нерозривно пов’язаний зі ступенем її структурованості. Так, ситуація з високим ступенем визначеності є добре структурованою. Вона характеризується повторенням однакових подій. Планування діяльності підприємства в таких ситуаціях ґрунтується на надійних знаннях і багаторазовому застосуванні типових моделей планування й алгоритмів реагування. У протилежному варіанті — ситуації з високим ступенем невизначеності — структурованості немає. Тож здійснення планування потребує ускладнених творчих зусиль у виконанні планувальних робіт і прийняття неординарних рішень. Зіставлення характеристик невизначеності та структурованості ситуацій подано в табл. 1.1 (адаптовано за [69, с. 1—20]).

Таблиця 1.1

ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
ТА НЕСТРУКТУРОВАНОСТІ СИТУАЦІЙ

Передбачуваність подій і напряму розвитку нинішніх ситуацій залежить від рівня знань підприємства про наміри інших учасників ринку: потенційних конкурентів, постачальників, споживачів та інших агентів, з якими пов’язана діяльність підприємства. Реак-
ція кожного з них на дії підприємства часто є непередбачуваною. Окрім того, усі учасники ситуацій недостатньо інформовані про можливі наміри інших. Загальна взаємозалежність і взаємовплив ускладнює передбачуваність зовнішнього середовища для всіх. Планувати за таких обставин означає моделювати своєрідну гру з багатьма варіантами різноманітних ходів-дій.

Зміни умов галузевої конкуренції стають дедалі динамічнішими, набуваючи характеристик турбулентності, коли плинність ринкових подій, що вимагають уваги керівництва підприємства, нагадує бурхливий безладний потік. На галузевих ринках стають частішими явища гіперконкуренції, яка характеризується зростанням швидкості повсякчасних змін у конкурентній розстановці сил. Виживання за гіперконкуренції вимагає від підприємства несподіваних, неочікуваних суперниками рішень, а також постійного пошуку нових способів впливу на ситуацію. Формальне плануван­ня за таких умов стає просто зайвим: поки буде сформовано план, ситуація на ринку докорінно зміниться. Більше того, планування та адаптація, що орієнтують підприємство на більш-менш статичні ринкові відносини, деморалізують його щодо проведення актив­них дій. Тут головне — імпровізація та досягнення гнучкості.

Несподівані конкурентні повороти на галузевих ринках відбуваються також у процесі набуття підприємствами ринкового досвіду, що впливає на зміну ними так званого способу ринкових дій — від поліполістичного до олігополістичного [46, с. 145]. Поведінка підприємств істотно змінюється, що проявляється в можливостях ідентифікації взаємозв’язку «дія — реакція конкурента», а також визначенні ринкових параметрів (обсяг попиту — обсяг виробництва — ціна) тощо.

Визначальною щодо сутності та змісту планування діяльності підприємства визнається нині тенденція переходу від управлін-
ської функції «планування» до управлінської функції «організація». Поруч із плануванням, що втрачає свій примат, організація постає як самодостатній потенціал розв’язання проблем підприємства. Підготовка та прийняття рішень перетворюється на процес постійного коригування планів, на безперервну та гнучку адаптацію тимчасових рішень, що стосуються майбутнього, з урахуванням постійного оновлення інформації про ситуацію.

Очевидно, що події, які відбуваються у внутрішньому середовищі підприємства, мають вищий ступінь визначеності. У цих умовах не тільки можливо, а й необхідно застосовувати формаль­не внутрішньофірмове планування. Це дає змогу достатньо точно кількісно погодити всі розділи плану як по підприємству в цілому, так і по його підрозділах.

Отже, застосування форм планування тісно пов’язане зі ступенем мінливості та невизначеності зовнішнього й внутрішнього середовища. Тому в плануванні варто досягати оптимального поєднання елементів інкрементального формального та системного планування з пріоритетом останнього.

Сучасне підприємство, функціонуючи як відкрита сис-
тема, стає перед проблемою визначення впливу чинників зовніш-
нього середовища та адекватного впорядкування своє діяльності.
Кумулятивний ефект дії чинників проявляється передусім у таких
аспектах:

невизначеність ситуації;

непередбачуваність поведінки учасників подій;

динамічність і мінливість галузевої конкуренції.

Оскільки планування спирається на аналіз нинішньої ситуації та передбачування її розвитку в майбутньому, то така оцінка стану має бути максимально об’єктивною. Дедалі переконливішими стають доведення того, що події навколишнього світу є аморфними й потребують своєї інтерпретації. Тому основною проблемою підприєм­ства за таких обставин є конструктивне пізнання реальності.

Ступінь визначеності (невизначеності) ситуації нерозривно пов’язаний зі ступенем її структурованості. Так, ситуація з високим ступенем визначеності є добре структурованою. Вона характеризується повторенням однакових подій. Планування діяльності підприємства в таких ситуаціях ґрунтується на надійних знаннях і багаторазовому застосуванні типових моделей планування й алгоритмів реагування. У протилежному варіанті — ситуації з високим ступенем невизначеності — структурованості немає. Тож здійснення планування потребує ускладнених творчих зусиль у виконанні планувальних робіт і прийняття неординарних рішень. Зіставлення характеристик невизначеності та структурованості ситуацій подано в табл. 1.1 (адаптовано за [69, с. 1—20]).

Таблиця 1.1

ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ
ТА НЕСТРУКТУРОВАНОСТІ СИТУАЦІЙ

Передбачуваність подій і напряму розвитку нинішніх ситуацій залежить від рівня знань підприємства про наміри інших учасників ринку: потенційних конкурентів, постачальників, споживачів та інших агентів, з якими пов’язана діяльність підприємства. Реак-
ція кожного з них на дії підприємства часто є непередбачуваною. Окрім того, усі учасники ситуацій недостатньо інформовані про можливі наміри інших. Загальна взаємозалежність і взаємовплив ускладнює передбачуваність зовнішнього середовища для всіх. Планувати за таких обставин означає моделювати своєрідну гру з багатьма варіантами різноманітних ходів-дій.

Зміни умов галузевої конкуренції стають дедалі динамічнішими, набуваючи характеристик турбулентності, коли плинність ринкових подій, що вимагають уваги керівництва підприємства, нагадує бурхливий безладний потік. На галузевих ринках стають частішими явища гіперконкуренції, яка характеризується зростанням швидкості повсякчасних змін у конкурентній розстановці сил. Виживання за гіперконкуренції вимагає від підприємства несподіваних, неочікуваних суперниками рішень, а також постійного пошуку нових способів впливу на ситуацію. Формальне плануван­ня за таких умов стає просто зайвим: поки буде сформовано план, ситуація на ринку докорінно зміниться. Більше того, планування та адаптація, що орієнтують підприємство на більш-менш статичні ринкові відносини, деморалізують його щодо проведення актив­них дій. Тут головне — імпровізація та досягнення гнучкості.

Несподівані конкурентні повороти на галузевих ринках відбуваються також у процесі набуття підприємствами ринкового досвіду, що впливає на зміну ними так званого способу ринкових дій — від поліполістичного до олігополістичного [46, с. 145]. Поведінка підприємств істотно змінюється, що проявляється в можливостях ідентифікації взаємозв’язку «дія — реакція конкурента», а також визначенні ринкових параметрів (обсяг попиту — обсяг виробництва — ціна) тощо.

Визначальною щодо сутності та змісту планування діяльності підприємства визнається нині тенденція переходу від управлін-
ської функції «планування» до управлінської функції «організація». Поруч із плануванням, що втрачає свій примат, організація постає як самодостатній потенціал розв’язання проблем підприємства. Підготовка та прийняття рішень перетворюється на процес постійного коригування планів, на безперервну та гнучку адаптацію тимчасових рішень, що стосуються майбутнього, з урахуванням постійного оновлення інформації про ситуацію.

Очевидно, що події, які відбуваються у внутрішньому середовищі підприємства, мають вищий ступінь визначеності. У цих умовах не тільки можливо, а й необхідно застосовувати формаль­не внутрішньофірмове планування. Це дає змогу достатньо точно кількісно погодити всі розділи плану як по підприємству в цілому, так і по його підрозділах.

Отже, застосування форм планування тісно пов’язане зі ступенем мінливості та невизначеності зовнішнього й внутрішнього середовища. Тому в плануванні варто досягати оптимального поєднання елементів інкрементального формального та системного планування з пріоритетом останнього.